Постанова

від 19.10.2007 по справі 2/355-07

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

2/355-07

Україна

Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" жовтня 2007 р.                                                           Справа № 2/355-07  

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Демченко В.О., судді Барбашова С.В. , Плужник О.В.

при секретарі Соколовій Ю.І.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився

відповідача -  не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Буринський завод продтоварів", м. Буринь, Сумська область (вх. № 2947 С/3) на рішення господарського суду Сумської області від 27.08.07р. по справі № 2/355-07

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Український видавничий консорціум", м. Київ

до Відкритого акціонерного товариства "Буринський завод продтоварів", м. Буринь, Сумська область

про стягнення 6199,84 грн., -    

встановила:

У липні 2007 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Український видавничий консорціум" звернулось до господарського суду Сумської області з позовом до Відкритого акціонерного товариства "Буринський завод продтоварів" про стягнення 6199,84 грн., в тому числі 4500,00 грн. основного боргу за підготовку та публікацію інформації замовника - Відкритого акціонерного товариства "Буринський завод продтоварів" у книзі "Харчова та переробна промисловість України" відповідно до угоди ППХ № 706-17 від 06.07.2004р., укладеної між сторонами, 1336,50 грн. інфляційних збитків, 363,34 грн. З % річних, а також судові витрати, пов'язані з розглядом справи.

Рішенням господарського суду Сумської області від 27.08.07р. по справі № 2/355-07 (суддя Соп"яненко О.Ю.) позовні вимоги задоволено та стягнуто з Відкритого акціонерного товариства "Буринський завод продтоварів" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Український видавничий консорціум" 4500,00 грн. заборгованості, 363,34 грн., 3 % річних, 1336,50 грн. інфляційних збитків, 102,00 грн. витрат по держмиту та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Відповідач з даним рішенням суду першої інстанції не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій вважає рішення незаконним та необґрунтованим, в зв'язку з тим, що суд неповністю з'ясував обставини, які мають значення для справи, а також порушив та неправильно застосував норми матеріального права.

Позивач у своєму відзиві на апеляційну скаргу вважає рішення суду першої інстанції обґрунтованим та правомірним, а апеляційну скаргу –  безпідставною та такою, що задоволенню не підлягає. Крім того, позивач у своїх додаткових поясненнях просив розглянути апеляційну скаргу по суті без участі його представника з урахуванням всіх матеріалів, наявних у справі.

15.10.07р. на адресу Харківського апеляційного господарського суду від Відкритого акціонерного товариства "Буринський завод продтоварів" надійшло   клопотання, в якому відповідач просив розгляд даної справи відкласти, в зв'язку з перебуванням його представника у відрядженні в м. Києві та об'єктивною неможливістю прибути в дане судове засідання.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України  встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Колегія суддів перевірила матеріали справи та вважає, що клопотання відповідача - заявника апеляційної скарги про відкладення розгляду справи підлягає відхиленню, з огляду на те, що явка представників сторін у судове засідання не є обов'язковою; позицію Відкритого акціонерного товариства "Буринський завод продтоварів" викладено в апеляційній скарзі; зазначене клопотання направлено директором відповідача –Б.О. Лук"янниковим без подання доказів на його підтвердження, відповідач також не був позбавлений права надати суду апеляційної інстанції додаткові письмові докази в обґрунтування своїх вимог і заперечень та мав на це достатньо часу, а також мав можливість забезпечити участь при розгляді даної справі іншого представника.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що у матеріалах справи достатньо документів, щоб розглянути апеляційну скаргу по суті без участі представників сторін.

Перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, виходячи з наступних підстав.

Приймаючи оскаржене рішення, господарський суд Сумської області виходив з результатів встановлення та дослідження документально підтверджених матеріалами справи обставин спору за якими встановив, 06 липня 2004 року між ТОВ "Український видавничий консорціум" (далі - позивач) та ВАТ "Буринський завод продтоварів" (далі - відповідач) укладено угоду ППХ № 706-17 (далі - Угода), згідно з якою позивач взяв на себе зобов'язання по підготовці та публікації інформації відповідача у книзі "Харчова та переробна промисловість України" не пізніше IV кварталу 2004 року, а відповідач в свою чергу зобов'язався сплатити у повному обсязі та в узгоджений строк вартість розміщення інформаційних матеріалів у книзі, котра становить відповідно до п. 3.1. зазначеної Угоди 4500,00 грн.

Господарським судом також встановлено, що на виконання умов Угоди  позивач виконав свої зобов'язання перед відповідачем в обумовлений строк, а саме здійснив підготовку та публікацію інформації про ВАТ "Буринський завод продтоварів", що підтверджується витягом з книги, копія якого наявна в матеріалах  справи.

Пунктом 3.2. Угоди сторони обумовили, що оплата здійснюється   відповідачем ("Замовником") у триденний термін після підписання угоди, якщо інше не передбачено додатковими угодами.

08 липня 2005 року відповідач направив на адресу позивача  гарантійний  лист, копія якого приєднана до матеріалів справи, де вказується що ВАТ "Буринський завод продтоварів" зобов'язується сплатити вартість послуг по розміщенню інформації в книзі "Харчова та переробна промисловість України" на суму 4500,00 грн. до 10 березня 2006 року, проте заборгованість до вказаної дати не сплатив.

Позивач в порядку досудового врегулювання спору належним чином  направив на адресу відповідача претензію за вих. № 104-08 від 03.05.07р. із вимогою сплатити заборгованість за підготовку та публікацію інформації станом на 25.06.2007р., яка  складає 4500,00 грн.

При цьому, боржник відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України повинен виконати таке зобов'язання у семиденний строк з дня пред'явлення вимоги кредитором, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

За загальними умовами виконання зобов'язань, встановленими ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння  відмова  від  зобов'язання  або одностороння зміна  його  умов  не  допускається,  якщо  інше  не   встановлено договором або законом; зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону,  інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання  зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Як свідчать матеріали справи та встановлено судом першої інстанції,   відповіді на вищевказану претензію позивач не отримав, суму боргу в розмірі 4500,00 грн. відповідач не погасив, що з'явилось підставою для звернення позивача з даним позовом  до господарського суду Сумської області про стягнення заборгованості з відповідача у вказаній сумі.

Оцінивши доводи позивача та відповідача у справі, а також з огляду на те, що сума заборгованості в розмірі 4500,00 грн. відповідачем не погашена, факт порушення відповідачем вимог чинного законодавства доведений позивачем у повному обсязі та належним чином і підтверджується матеріалами справи, в зв'язку з чим позовні вимоги в сумі основного боргу визнані судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів, повністю відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм  надана правильна та належна правова оцінка, тому підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування прийнятого по справі рішення колегія суддів не вбачає, оскільки відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з пунктом 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З урахуванням зазначених норм місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку, що позовні вимоги ТОВ "Український видавничий консорціум" в частині стягнення з ВАТ "Буринський завод продтоварів" 1336,50  грн. інфляційних збитків та 363,34 грн. – 3 % річних правомірні, обґрунтовані і підлягають задоволенню, оскільки вони нараховані в зв'язку з порушенням відповідачем термінів розрахунків по Угоді, а також згідно з вимогами чинного законодавства.

В своїй апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що позивач, як  виконавець по спірній Угоді, обумовлених нею своїх обов'язків не виконав, а саме не погодив з відповідачем ("Замовником") розділи книги, не затвердив ескізний  макет і доказів в підтвердження цих обставин не надав. Крім того, скаржник вказує на відсутність доказів прийому-передачі виконаних робіт.

Проте з даними посиланнями не може погодитись колегія суддів апеляційної інстанції та вважає їх безпідставними, оскільки відповідно до ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Як свідчать матеріали справи, 06 липня 2004 року позивач та відповідач у справі, підписуючи угоду ППХ №706-17, досягли згоди по всім істотним її умовам, про що свідчать підписи уповноважених осіб та печатки підприємств обох сторін.

Дана угода за своєю правовою природою є договором про надання послуг, до якого повинні застосовуватись положення глави 63 Цивільного кодексу України "Послуги. Загальні положення".  

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України одна сторона зобов'язується за завданням другої сторони надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Предметом договору про надання послуг є вчинення виконавцем певних дій, або здійснення певної діяльності.

Предметом даної Угоди є підготовка та публікація інформації позивачем   про  відповідача ("Замовника") у книзі "Харчова та переробна промисловість України"  (Розділ 1 Угоди). Крім того, калькуляцією замовлення сторонами було визначено розділ та вид інформації, а саме ексклюз. одна кольорова сторінка розміщення інформації в книзі "Харчова та переробна промисловість України".

Пунктом 3.1. даної Угоди сторонами погоджено договірну ціну, яка складає 4500,00 грн. з ПДВ, котра підлягає сплаті за п. 3.2. Угоди в триденний термін після її підписання.

Зі змісту спірної Угоди також вбачається, що відповідач зобов'язався сплатити у повному обсязі та в узгоджений строк вартість розміщення інформації або реклами в книзі (пункт 2.2.1. Угоди).

Пунктом 4.1. Угоди сторони визначили строк її дії, а саме з моменту укладення і до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань.

Таким чином, умови Угоди були повністю прийняті та погоджені відповідачем, про що свідчить відсутність протоколів розбіжностей, або будь-яких зауважень, оформлених відповідно до вимог чинного законодавства.

Із матеріалів справи вбачається, що представлені позивачем докази свідчать про те, що з моменту підписання спірної Угоди, сторони приступили до виконання своїх обов'язків по ній.

Так, згідно з пунктом 2.2.2. Угоди відповідач ("Замовник") зобов'язався передати позивачу ("Виконавцю") матеріали, котрі необхідні для виготовлення ескізного макету, а також затвердити макет.

На виконання умов Угоди відповідач надав позивачу відповідні  матеріали, які були враховані останнім при виготовленні ескізного макету інформації, та, як вбачається з наявних у справі документів, схвалені відповідачем (а.с. 44).

В спростування доводів, викладених в апеляційній скарзі щодо відсутності актів прийому-передачі робіт, слід зазначити, що в даному випадку ні чинним законодавством України, що регулюють спірні правовідносини, ні умовами укладеної між сторонами у справі Угоди складання такого акту не передбачено.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач в дотримання умов Угоди видав книгу "Харчова та переробна  промисловість України" накладом 5000 примірників, в якій на сторінці 135 розміщено інформацію про відповідача ("Замовника"). Дану книгу підписано до друку 7.10.2004р., тобто  у передбачений спірною Угодою строк, про що свідчить витяг з книги, доданий до позовної заяви.

Слід зазначити, що відповідач до видання книги 08 липня 2005 року направив на адресу позивача  гарантійний  лист, в якому зобов'язався сплатити вартість послуг по розміщенню інформації в книзі "Харчова та переробна  промисловість України" на суму 4500,00 грн. до 10 березня 2006 року, тим самим  відповідач підтвердив належне виконання позивачем зобов'язань по Угоді та прийняв їх зобов'язанням сплатити вартість проведених робіт.

Відповідно до ст. ЗЗ Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Проте в обґрунтування своїх заперечень відповідач не надав жодного  належного доказу.

Отже, враховуючи, що в процесі розгляду справи як господарським судом  так і судом апеляційної інстанції, відповідачем ніяких інших документів, ніж ті, що знаходяться в матеріалах справи, на підтвердження його заперечень проти позовних вимог, а також доказів неналежного виконання зобов'язань з боку  позивача не надано, тому колегія суддів, на підставі доказів, які знаходяться в матеріалах справи, погоджується з висновками суду першої інстанції про обґрунтованість та правомірність позовних вимог в сумі основного боргу розміром  4500,00 грн. Крім того, із матеріалів справи не вбачається, що відповідач не повинен сплатити позивачу вартість виконаних робіт (послуг).

Слід також зазначити, що господарський суд дав належну правову оцінку усім обставинам справи та правомірно послався на те, що позивач належним чином та у відповідності з умовами спірної Угоди виконав свої зобов'язання по розміщенню інформації у книзі "Харчова та переробна  промисловість України", а надані позивачем докази, свідчать про документальну доведеність цього факту, в зв'язку з чим право позивача порушене, через що підлягає відновленню шляхом стягнення вартості проведеної, але неоплаченої відповідачем в повному обсязі роботи.

Твердження заявника апеляційної скарги про те, що позивачем помилково нараховано, а судом першої інстанції прийнято до уваги та задоволено вимоги про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 363,34 грн., які на думку останнього є штрафними санкціями, не приймаються колегією суддів до уваги, з огляду на наступне.

Особливості цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання грошових зобов'язань обумовлені їх специфічними озна ками, зокрема  встановлюються спеціальні правила про відповідальність за по рушення грошових зобов'язань у вигляді нарахування процентів річ них, які за своєю правовою природою не є штрафними санкціями.

Так, статтею 625 Цивільного кодексу України передбачений спеціальний вид відповідальності за прострочення виконання грошового зобов'язання: на боржника покладається обов'язок сплатити кредитору на його вимогу суму бор гу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також три про центи річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов'язання, є санкцією за його порушення, та виступають самостійною формою цивільно-правової відповідаль ності.

Слід зазначити, що прострочення є негативним проявом порушення зобов'язання, що полягає у бездіяльності боржника. Прострочення виконання створює для боржника додаткові обов'язки, що забезпечують кредитору певні переваги порівняно з тим результатом, який він має за основною вимогою. Внаслідок прострочення первісні обов'язки боржника розширю ються, а основний зміст первісного зобов'язання залишається чинним. Прострочення розглядається як юридичний склад, що є підставою для зміни правовідносин. При цьому складовими прострочення є такі юридичні факти: наявність між сторонами договірних відносин; на стання строку виконання зобов'язання; невиконання стороною зо бов'язання у строк.

Прострочення боржника, встановлене ст. 612 Цивільного кодексу  України, має місце у випадку, коли він не приступив до виконання зобов'язання або коли не виконав його у встановлений договором чи законом строк. Прострочення виконання грошового зобов'язання має особливо сті, оскільки несе на собі відбиток економічних і юридичних власти востей грошей та грошових зобов'язань як їх правової форми, що знайшло вираження у юридичному закріпленні особливих мір відпо відальності та спеціальних правил їх застосування.

Факт прострочення впливає на зміст основного договірного зобо в'язання, доповнюючи його додатковими правовими наслідками, зокрема, мірами цивільно-правової відповідальності - відшкодуван ня збитків, заподіяних простроченням, стягнення (передачу) неустой ки (штрафу, пені), а за грошовими зобов'язаннями - сплата процентів річних та ін фляційних втрат.

За таких обставин, колегія суддів вважає правомірним стягнення господарським судом з відповідача на користь позивача 3% річних в сумі 363,34 грн. та 1336,50 грн. інфляційних збитків, оскільки вони нараховані у відповідності з вимогами чинного законодавства.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Позивач в обґрунтування вимог по стягненню заборгованості надав суду першої інстанції достатньо доказів для визнання їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Проте відповідач, заявник апеляційної скарги, не навів жодних фактичних даних, що спростовують факти, які було покладено в основу оскарженого судового рішення у відповідності з положеннями ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, а також не представив доказів, які б підтверджували реальну та правову обґрунтованість для звільнення від оплати вартості здійснених позивачем робіт.   

Приймаючи до уваги вищезазначене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга відповідача позбавлена фактичного та правового обґрунтування на її підтвердження, рішення господарського суду Сумської області від 27.08.2007 року по справі № 2/355-07  прийняте без порушень норм матеріального та процесуального права, а доводи відповідача з яких подана апеляційна скарга про скасування рішення, не можуть бути підставою для його зміни чи скасування.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 43, 99, 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

постановила:

Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Буринський завод продтоварів", м. Буринь, Сумська область залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Сумської області від 27.08.2007 року по справі № 2/355-07 залишити без змін.

         Головуючий суддя                                                                    Демченко В.О.  

                                 Судді                                                                    Барбашова С.В.  

                                                                                                               Плужник О.В.