Постанова

від 02.08.2022 по справі 902/502/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2022 року

м. Київ

cправа № 902/502/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Краснова Є.В., Уркевича В.Ю.

секретар судового засідання Брінцова А. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агроресурс»

на постанову Північно - західного апеляційного господарського суду від 20.01.2022 (колегія суддів: Тимошенко О.М. - головуючий, Крейбух О.Г., Юрчук М.І.) та рішення Господарського суду Вінницької області від 04.11.2020 (суддя Маслій І.В.)

за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агроресурс»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Колорит Агро»

про стягнення коштів

за участю:

позивача: Путілін Є.В. (адвокат)

відповідача: 1) Жолудь І.О. (адвокат), 2) Литвинець В.М. (адвокат),

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1 Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Агроресурс" (далі - позивач) звернувшись до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Колорит Агро» (далі - відповідач) просило стягнути з відповідача 1 962 567,06 грн, що складається з 1 866 384,37 грн заборгованості та 96 182,69 грн трьох відсотків річних.

1.2 Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору в частині прийняття та своєчасної оплати вартості наданих позивачем послуг.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1 Суди розглядали справу неодноразово.

2.2 Рішенням Господарського суду Вінницької області від 04.11.2020, залишеним без змін останньою постановою Північно - західного апеляційного господарського суду від 20.01.2022, в позові відмовлено.

2.3 Судові рішення мотивовані тим, що оскільки позивач неналежним чином виконав взяті на себе зобов`язання, тому відсутні правові підстави для оплати відповідачем виконаних робіт за актом приймання - передачі послуг від 22.05.2018. При цьому суди зазначили про відсутність підстав для застосування наслідків спливу позовної давності, оскільки право позивача, за захистом якого він звернувся до суду, не порушено.

3 Короткий зміст касаційної скарги та позиція інших учасників справи

3.1 У касаційній скарзі позивач просить скасувати вище вказані судові рішення в частині відмови у задоволенні позову щодо стягнення 282 375,85 грн. та прийняти в цій частині нове, яким позов задовольнити.

3.2 На обґрунтування касаційної скарги позивач посилався на те, що судові рішення в оскаржуваній частині прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Позивач вказує, що суди застосували норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 23.09.2019, від 18.02.2020 у справі № 902/594/18.

3.3 Позивач у відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на правильне застосування судами норм чинного законодавства, зазначив про безпідставність доводів та вимог викладених у касаційній скарзі, у зв`язку з чим просив закрити касаційне провадження в оскаржуваній частині.

4 Мотивувальна частина

4.1 Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

4.2 У даній справі, судові рішення які переглядаються у касаційному порядку, суди встановили, що правовідносини сторін врегульовані договором про надання послуг від 12.03.2015 № 68-15 (далі - договір), за умовами пункту 1.1 якого, позивач взяв на себе зобов`язання надавати відповідачу оплатні послуги з питань пошуку земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які знаходяться у приватній, комунальній та/або державній власності, що розташовані на території Кіровської сільської ради Калинівського району Вінницької області та організації подальшого укладання договорів оренди об`єктів між їх власниками та відповідачем, актів приймання-передачі земельної ділянки та інших додатків до договору оренди землі, передбачених законодавством і замовником, та остаточного проведення державної реєстрації цих договорів.

4.3 Підпунктом г) пункту 1.2 договору визначено, що при наданні послуг в цілому, позивач повинен забезпечити цілісність та суміжність земельних масивів. Площа кожного єдиного цілісного земельного масиву, який складається із суміжних земельних ділянок, повинна бути не менше ніж 50 га, а на полях, площа яких менша 50 га, не менше 50 % загальної площі поля (контуру).

4.4 Відповідно до пункту 1.3 договору, у редакції додаткової угоди від 17.04.2015 № 1, термін, протягом якого позивач зобов`язаний надати відповідачу послуги, визначені у пункті 1.1 договору, та всі документи, визначені у пункті 4.1 договору, складає до 15.04.2016. Закінчення даного терміну зумовлює припинення позивачем надання послуг та звільнення відповідача від обов`язку сплачувати винагороду позивача за об`єкти, стосовно яких укладені договори оренди та зареєстровано право оренди за такими договорами з порушенням цього терміну, та за об`єкти щодо яких документи визначені пунктом 4.1 договору, надані з порушенням цього терміну або оформлені неналежним чином.

4.5 Пунктом 4.1 договору, у редакції додаткової угоди від 17.04.2015 № 1, передбачено, що передача - приймання послуг здійснюється сторонами після фактичного доступу відповідача до земель для їх обробітку відповідачем не пізніше 20.04.2016, право оренди на які буде зареєстровано за відповідачем до 15.04.2016 та передачі відповідачу витягів з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, які підтверджують реєстрацію оренди відповідача за договорами.

4.6 На виконання умов договору, 22.06.2018 позивач надіслав відповідачу для підписання акт приймання - передачі послуг від 22.05.2018 щодо оформлення права оренди, зокрема, на три земельні ділянки, загальною площею 16,7602 га, кадастрові номери 0521683100:09:000:0115, 0521683100:09:000:0071, 0521683100:08:000:0043, з 28-ми земельних ділянок, які зазначені в акті. Проте відповідач вище вказаний акт не підписав.

4.7 Також встановлено, що право оренди на 25-ть земельних ділянок, загальною площею 94,0176 га, зареєстровано після 15.04.2016, тобто з порушенням строку визначеного у пункті 1.3 договору.

4.8 Відповідно до умов укладеної 17.04.2015 між сторонами Додаткової угоди № 1 (Додаткова угода) до Договору про надання послуг від 12.03.2015 № 68-15, якою внесені зміни до пунктів Договору 1.1., 1.3., 4.1, 5.4., 5.5. та 9.2., замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов`язання надати оплатні послуги з питань пошуку земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які знаходяться в приватній, комунальній та/або державній власності, розташовані на території Кіровської сільської ради, Калинівського району, Вінницької області та організації подальшого укладання договорів оренди і остаточного проведення державної реєстрації цих договорів у строк до 15.04.2016 (п. 1.1).

4.9 В свою чергу, як встановлено судами, матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов Договору, 22.06.2018 позивачем надіслано на адресу відповідача для підписання Акт передачі-приймання послуг від 22.05.2018 щодо оформлення права оренди земельних ділянок загальною площею 110,7778 га та рахунок на оплату виконаних послуг № СФ-0000004 від 22.06.2018.

4.10 В оскарженій у касаційному порядку постанові суд апеляційної інстанції вказав, що даний Акт відповідачем не підписаний, не скріплений його печаткою. В матеріалах справи відсутні докази звернення позивача до відповідача про повернення Акту передачі-приймання послуг.

4.11 Обґрунтовуючи апеляційну скаргу позивач зазначав, що господарський суд першої інстанції неповно з`ясував всі обставини справи, ухваливши рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права. На думку скаржника, суд безпідставно не взяв до уваги той факт, що за результатами діяльності, пов`язаної з наданням послуги позивачем, договори оренди землі фактично укладені та виконувались відповідачем. Доказами, які це підтверджують, позивач вважав: відповідь головного управління ДПС у Вінницькій області, з якої вбачається сплата починаючи з моменту реєстрації і до теперішнього часу орендної плати орендодавцям за укладеними договорами оренди землі, що були зареєстровані позивачем - отже споживання наданої послуги відповідачем; відповідь головного управління статистики у Вінницькій області, з якої у відповідача вбачається збільшення з 182 га до 349 га площ посівних по вказаному району; дії самого відповідача, який починаючи з моменту реєстрації договорів оренди у 2015-2017 роках до моменту отримання від позивача акту виконаних робіт у 2018 році та подачі позову до суду всупереч п.4.2 договору не надсилав на адресу позивача жодних претензій з приводу надання неякісних послуг, згідно наданого акту виконаних робіт. Послуга фактичного споживалася і споживається відповідачем шляхом державної реєстрації права оренди на ці земельні ділянки, отримання доступу до земельних ділянок, можливості їх обробітку, що свідчить про схвалення відповідачем своїми діями надання таких послуг та, відповідно про наявність правових підстав для їх оплати. Закінчення строку дії договору не звільняє боржника від обов`язку оплатити надані послуги. Враховуючи факт надання послуг у межах предмета договору та фактичного споживання їх відповідачем, апелянт вказував у своїй скарзі, що відповідач не може бути звільнений від зобов`язання з оплати вартості послуг за актом приймання-передачі послуг строк оплати яких настав.

4.12 Позивач також зазначав у суді першої інстанції те, що договори оренди землі фактично укладені та виконувались відповідачем, однак останній відмовляється оплатити надані послуги.

4.13 У касаційній скарзі позивач, як підставу для касаційного оскарження зазначає, що суди у своїх рішеннях в оскаржуваній частині застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 23.09.2019, від 18.02.2020 у справі № 902/594/18.

4.14 У вказаній справі № 902/594/18, на яку у касаційній скарзі посилався позивач як на виключний випадок касаційного оскарження, що розглянута між тими ж сторонами з тим же предметом спору, Верховний Суд постановою від 18.02.2020 залишив без змін судові рішення про часткове задоволення позовних вимог та погодився з висновками судів про те, що враховуючи надання позивачем послуг у межах предмета договору та фактичного споживання їх відповідачем, відповідач у цьому випадку не може бути звільнений від виконання зобов`язання з оплати наданих послуг за актом передачі-приймання послуг від 22.06.2018, строк оплати яких настав. Апеляційним господарським судом встановлено, що земельні ділянки розташовані у різних масивах. Однак, як установив суд апеляційної інстанції та свідчать матеріали справи, у цьому випадку відбулося фактичне споживання відповідачем наданих позивачем послуг шляхом отримання доступу до земельних ділянок і можливості їх обробітку, державної реєстрації права оренди на ці земельні ділянки, що свідчить про схвалення відповідачем своїми діями надання таких послуг та, відповідно, про наявність правових підстав для їх оплати; закінчення строку дії договору не звільняє боржника від обов`язку оплатити надані послуги. Верховний Суд постановою від 18.02.2020 погодився із такими висновками суду.

4.15 Разом з тим у попередніх постановах Верховного Суду від 27.05.2021 та від 16.09.2021 із даної справи № 902/502/20, що переглядається у касаційному порядку, суд касаційної інстанції зазначив, що правовідносини у зазначеній справі № 902/594/18 є неподібними правовідносинам у цій справі, що переглядається у касаційному порядку.

4.16 Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права й обов`язки учасників спору) та об`єкт (предмет). Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).

4.17 Отже, з урахуванням наведеного на час ухвалення Верховним Судом вказаних вище постанов у даній справі від 27.05.2021 та від 16.09.2021, у нього були правові підстави вважати, шо правовідносини у справі, яка переглядається не є подібними із правовідносинами у справі № 902/594/18, на яку скаржник посилається у касаційній скарзі.

4.18 Між тим, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, що прийнята пізніше від ухвали Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19, та відповідно пізніше від попередніх постанов Верховного Суду від 27.05.2021 та від 16.09.2021 із даної справи № 902/502/20, вказано, що процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт. Самі по собі предмет позову та сторони справи можуть не допомогти встановити подібність правовідносин за жодним із критеріїв. Не завжди обраний позивачем спосіб захисту є належним й ефективним. Тому формулювання предмета позову може не вказати на зміст і об`єкт спірних правовідносин. Крім того, сторонами справи не завжди є сторони спору (наприклад, коли позивач або відповідач неналежний). Тому порівняння сторін справи не обов`язково дозволить оцінити подібність правовідносин за суб`єктами спірних правовідносин. Конкретизація полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

4.19 При цьому слід зазначити, що відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 по справі № 755/10947/17 незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

4.20 Отже, оскільки у справі, що переглядається у касаційному порядку, як і у справі, на яку у касаційній скарзі посилався скаржник, правовідносини стосуються оплати послуг, строк оплати яких настав у межах предмета договору та фактичного споживання їх відповідачем, з урахуванням вказаних висновків наведеної постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 по справі № 755/10947/17, суд касаційної інстанції зазначає, що правовідносини у наведених справах є подібними.

4.21 Як установили суди попередніх інстанцій між сторонами у справі виникли правовідносини з надання послуг.

4.22 При цьому слід зазначити, що у даній справі позиція відповідача непослідовна та суперечлива, оскільки за актом передачі-приймання послуг від 22.05.2018 оплачувати їх вартість відмовлявся спершу обґрунтовуючи таку відмову закінченням строку договору, а у подальшому змінив свою позицію і заперечував споживання послуг за цим актом.

4.23 За змістом статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

4.24 Послугою є діяльність, результати якої, як правило, не мають матеріального виразу, вони реалізуються та споживаються в процесі здійснення цієї діяльності, тому в зобов`язаннях про надання послуг діяльність контрагента спрямована на вчинення фактичних дій.

4.25 У статті 903 Цивільного кодексу України унормовано плату за договором про надання послуг. Згідно з частиною 1 цієї норми якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

4.26 Договір про надання послуг є двостороннім, оскільки виконавець і замовник наділені як правами, так і обов`язками. На виконавця покладено обов`язок надавати послугу і надано право одержувати відповідну плату. Замовник, у свою чергу, зобов`язаний оплатити послугу і наділений правом вимагати належного надання послуг з боку виконавця. Тобто замовник здійснює оплату фактично наданих послуг, якщо сторони не домовилися про інше.

4.27 Згідно частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

4.28 Як уже зазначалося, підставою для звернення із цим позовом стала несплата відповідачем вартості наданих послуг за вказаним вище договором згідно з актом передачі-приймання послуг від 22.05.2018, який відповідач не підписав.

4.29 При цьому, як у суді першої інстанції, так і апеляційної інстанції позивач вказував на необхідність оплати наданих ним послуг, строк оплати яких настав, у межах предмета договору, та вказував на фактичне споживання їх відповідачем, зазначав з цього приводу відповідні докази.

4.30 Згідно підпункту «в» пункту 1 частини 1 статті 282 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.

4.31 Отже, для змісту постанови суду апеляційної інстанції встановлені вказані вище вимоги.

4.32 Європейський суд з прав людини констатував, що завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення у справі Ван де Гурк проти Нідерландів). Завданням Суду відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є визначення справедливості провадження загалом, враховуючи порядок прийняття доказів (Ельсгольц проти Німеччини).

4.33 За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Хаджинастасиу проти Греції", національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого, дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію; у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.

4.34 Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

4.35 Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

4.36 Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

4.37 Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

4.38 Оскільки за наведених вище обставин оскаржені у касаційному порядку судові рішення вказаним вимогам Європейського суду з прав людини не відповідають, вони в оскарженій у касаційному порядку частині підлягають скасуванню з передачею на новий розгляд до суду першої інстанції

4.39 Також судами обох інстанцій зазначено, що у відзиві на позовну заяву від 18.06.2020 та 26.08.2020 відповідач просив суд першої інстанції застосувати наслідки пропуску позовної давності.

4.40 У цій частині суди обох інстанцій зазначили про відсутність підстав для застосування наслідків спливу позовної давності, оскільки право позивача, за захистом якого він звернувся до суду, не порушено.

4.41 Відповідно до частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

4.42 Частиною 4 статті 267 вказаного Кодексу визначено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

4.43 Отже, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

4.44 Таким чином і із врахуванням тієї обставини, що оскільки суди обох інстанцій не перевірили доводів відповідача щодо пропуску позовної давності, а з`ясування вказаної обставини пов`язане із дослідженням доказів, що в силу положень частини 2 статті 300 ГПК України у суді касаційної інстанції неможливо, виходячи із доводів скаржника касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, судові рішення в частині відмови у задоволенні позову щодо стягнення 282 375,85 грн. належить скасувати, а справу у цій частині належить передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

4.45 Оскільки в іншій частині позовних вимог судові рішення не оскаржено, тому у такій частині в касаційному порядку судові рішення не переглядаються.

4.46 Під час нового розгляду судам необхідно врахувати викладене, вирішити питання щодо наданих сторонами доказів, всебічно, повно з`ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

4.47 Відповідно до приписів статті 129 частини 4 ГПК України судові витрати у справі підлягають розподілу під час вирішення спору по суті, а оскільки за результатами розгляду касаційної скарги спір у даній справі не вирішено, розподіл судових витрат за результатами розгляду касаційної скарги є передчасним.

Керуючись статтями 240, 301, 308, 310, 315, 317 ГПК України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агроресурс» задовольнити частково.

Постанову Північно - західного апеляційного господарського суду від 20.01.2022 та рішення Господарського суду Вінницької області від 04.11.2020 у справі № 902/502/20 в частині відмови у задоволенні позову щодо стягнення 282 375,85 грн скасувати, справу у цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Г.М. Мачульський

Судді Є.В. Краснов

В.Ю. Уркевич