Рішення

від 07.08.2022 по справі 480/4866/21

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 серпня 2022 р. Справа №480/4866/21

Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Шевченко І.Г., розглянувши в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Ростагрострой" до Головного управління ДПС у Сумській області, Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, рішення,-

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "РОСТАГРОСТРОЙ" (далі - ТОВ "Ростагрострой") звернулося до суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Сумській області (далі - відповідач-1, ГУ ДПС у Сумській області), Державної податкової служби України (далі - відповідач-2, ДПС України), в якій просило:

- визнати податкове повідомлення - рішення ГУ ДПС України в Сумській області №00017120706 від 12.03.2021 про сплату штрафних (фінансових) санкцій в сумі 500000,00грн. протиправним та скасувати його;

- визнати податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС України в Сумській області №00017130706 від 12.03.2021 про сплату штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 8160,00грн. протиправним та скасувати його;

- визнати рішення ДПС України про результати розгляду скарги №11684/6/99-00-06-03-01-06 від 25.05.2021 протиправним та скасувати його.

Свої вимоги мотивувало тим, що при винесенні суб`єктами владних повноважень оскаржуваних рішень останніми було допущено порушення низки норм чинного законодавства, у зв`язку з чим вказані рішення є протиправними та такими, що підлягають скасуванню. такими, що підлягають скасуванню.

Так, щодо оскаржуваного рішення про результати розгляду скарги представник позивача, з посиланням на норми ст.56 Податкового кодексу України, вказав, що скарга з дотриманням строку оскарження направлена до ДПС України 16.03.2021 та вручена ДПС України, тобто ДПС України повинна була терміном до 12.04.2021 прийняти вмотивоване рішення та надіслати його або надати відповідь з повідомленням про продовження терміну розгляду скарги за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, але жодного листа позивач так і не отримав.

Щодо оскаржуваних податкових повідомлень-рішень вказав, що у наказі ГУ ДПС у Сумській області №97-кп від 28.01.2021 "Про проведення фактичної перевірки" відсутні будь-які посилання на конкретні (фактичні) підстави призначення перевірки, крім посилання на норми, що їх регулюють. ГУ ДПС у Сумській області не довело наявність підстав в розумінні підпункту 80.2.5 пункту 8.2 статті 80 ПК України для проведення фактичної перевірки ТОВ "Ростагрострой".

Крім того, згідно ст. 52-2 Податкового кодексу України установлено мораторій на проведення документальних та фактичних перевірок на період з 18 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), крім певного переліку, вказаного даною нормою.

Тобто, предметом фактичної перевірки може бути виключно дослідження питань щодо дотримання платником податків норм законодавства з питань: регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтва, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

При цьому наказ №97-кп від 28.01.2021 ГУ ДГІС у Сумській області у якості підставі для проведення фактичної перевірки ТОВ «РОСТАГРОСТРОЙ» містить посилання на положення підпунктів 80.2.2 та 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України. Згадані положення ПК України не вказують на наявність у контролюючого органу повноважень на дослідження під час проведення фактичної перевірки питань дотримання платником податків вимог пункту 63.3 статті 63 Податкового кодексу України в частині подання до податкової інспекції за місцем обліку повідомлення про об`єкти оподаткування. Застосування законодавцем у підпункті 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України словосполучення "та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи" не наділяє фахівців ГУ ДПС у Сумській області повноваженнями на дослідження під час проведення фактичної перевірки питань подання платником повідомлення за формою №20-ОПП, оскільки таке повідомлення не є документом дозвільного характеру, наявність яких належить до предмета контролю у ході проведення фактичної перевірки.

Також, щодо податкового повідомлення - рішення №00017120706 від 12.03.2021 про сплату штрафних (фінансових) санкцій в сумі 500 000,00грн., представник позивача вказав, що такі санкції були нараховані з огляду на зберігання пального без відповідної ліцензії, однак, вантажні автомобілі DAF марки XF105.460, що перебувають в оренді ТОВ "Ростагрострой", згідно своїх технічних характеристик мають по два паливних баки (один більший, другий менший) на одному автотранспортному засобі об`єм, яких становить 850л та 340 л на одному автомобілі, а в оренді перебуває чотири вантажні автомобілі DAF марки XF105.460, тобто загальна місткість паливних баків складає (850х4)+(340х4)=4760 л. А отже висновок, що «обсяг придбаного, але не використаного протягом року пального становить 3765л», не вказує на факт зберігання зазначеного пального в ємності для зберігання, а вказує на той факт, що зазначене пальне перебувало в паливних баках чотирьох вантажних автомобілів, а зберігання пального в паливнихбаках транспортних засобів/технічному обладнанні/пристроях не потребує отримання ліцензії на право зберігання пального, оскільки дані резервуари не являються нерухомим майном та не мають чіткої прив`язки до місця (території) згідно Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального" №481/95-ВР (далі - Закон №481/95-ВР).

Ухвалою суду від 29.06.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідачами подано відзиви на позовну заяву, а позивачем - відповідь на відзиви.

Так, відповідачі у відзивах просили суд відмовити у задоволенні позову з огляду на наступне.

Наказ ГУ ДПС у Сумській області від 28.01.2021 № 97-кп «Про проведення фактичної перевірки» ТОВ "Ростагрострой" оформлений у відповідності до вимог пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України та містить відповідні посилання щодо підстав проведення перевірки передбачених підпунктами 80.2.2 та 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 вказаного кодексу.

При цьому, норми Податкового кодексу України не передбачають зобов`язання щодо зазначення контролюючим органом у наказі на проведення фактичної перевірки конкретизації підстав, окрім перелічених у підпунктах 80.2.1 - 80.2.7 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України.

Щодо суті встановлених порушень, представники відповідачів вказали, що під час перевірки було встановлено факти зберігання пального (палива дизельного) ТОВ "Ростагрострой" без одержання відповідної ліцензії підтверджуються матеріалами фактичної перевірки (акт № 528/18/07/РРО/41259321 від 10.02.2021), чим було порушено вимоги Закону №481/95-ВР.

При цьому, на порушення вимог зазначеної Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і Нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої спільним наказом Міністерства палива та енергетики, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв`язку та Державного комітету з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 №281/171/578/155 (далі - Інструкція № 281), ТОВ "Ростагрострой" не веде спеціальні журнали обліку надходжень та відпуску нафтопродуктів. Оприбуткування пального в бухгалтерському обліку здійснюється на підставі видаткових накладних та товарно-транспортних накладних на відпуск нафтопродуктів, а вибуття (використання в діяльності) пального здійснюється відповідно до подорожних листів.

Крім того, загальна кількість придбаного та використаного ТОВ "Ростагрострой" протягом 2020 року палива дизельного становить 72580 літрів, а обсяг придбаного та не використаного протягом 2020 року пального становить 3765 літрів, що свідчить про порушення позивачем ст.1, ч.8 ст.15 Закону №481/95-ВР щодо зберігання пального (палива дизельного, код товарної підкагегорії згідно з УКТ ЗЕД 2710194300) без наявності відповідної ліцензії у період з 01.01.2020 по 31.12.2020 включно.

Крім того, вказали щодо права перевіряти, у т.ч. і питання подання платником повідомлення за формою №20-ОПП, що при проведенні та організації фактичних перевірок, згідно функцій визначених законодавством у сфері виробництва і обігу пального, з урахуванням встановлених обмежень (мораторію на проведення перевірок) Кодексом, контролюючим органом досліджується питання щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних, товарів дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та наявність задекларованих об`єктів оподаткування, що використовуються для ведення господарської діяльності. При цьому, перевіркою встановлено, що позивачем порушено вимоги п.63.3 ст.63 Податкового кодексу України у частині не подання 8 повідомлень про об`єкти оподаткування або об`єкти пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність за формою №20-ОПП.

Також вказали з посиланням на п.52-8 підрозд.10 розд. XX Податкового кодексу України щодо порушення строків розгляду скарги ДПС України, що висновки позивача щодо порушення термінів розгляду скарги ДПС України є необґрунтованими.

Окремо відмітили, що податкове повідомлення-рішення від 12.03.2021 №00017130706 є відкликаним, оскільки в частині скасоване рішенням ДПС України, у зв`язку з чим ГУ ДПС України прийнято податкове повідомлення-рішення від 28.05.2021 №373218280706 на зменшену суму - 4080грн.

Представник позивача у відповіді на відзив вказував, що пальне в повному обсязі було використано підприємством для власних потреб, а саме заправки техніки, яка перебуває у його користуванні, до матеріалів справи додано договори оренди транспортних засобів. При цьому, Закон №481/95-ВР не містить вказівки на те, що пальне повинно зберігатися виключно у стаціонарних ємностях для зберігання пального; не визначає граничний об`єм пального чи обмежень по строку, якого починає і вся "зберігання пального"; саме по собі зберігання пального не є підставок для реєстрації акцизного складу, оскільки вимагає певного обсягу пального. Наливні баки транспортних засобів, які використовуються для подачі пального до двигуна внутрішнього згорання такого транспортного засобу, для приведення його в рух, не є ємностями для зберігання пального, у розумінні Закону №481/95-ВР. Після отримання пального, дизпаливо перебивало у паливних баках транспортних засобів, які підприємство використовувало у власній господарській діяльності, що не є зберіганням пального у розумінні вимог чанного законодавства.

Стосовно доводів відповідача про терміни розгляду скарги ДПС України, у відповіді на відзив вказав, що зі змісту норми п. 52-8 підрозд. 10 розд. XX Податкового кодексу України вбачається, що зупинення термінів застосовується щодо подання скарг платників податку, а не надання вмотивованого Рішення за результатами розгляду скарги. Тим паче, що відповідач має можливість та повноваження надавати відповіді в електронній формі засобами електронного зв`язку.

Ухвалами суду від 30.07.2021, від 08.11.2021 та від 24.12.2021 у ГУ ДПС у Сумській області витребовувалися додаткові докази у справі (а.с.89, 119), а ухвалою суду від 06.12.2021 - у позивача (а.с.128), на виконання яких сторонами надавалися витребувані докази та пояснення (а.с.92-115, 122-123, 125-126, 130-133, 147).

Зокрема, представник відповдіача-1 у поясненнях зазначив (а.с.92-93) стосовно документів, які стали підставою для проведення фактичної перевірки позивача, що відповідно до Єдиного державного реєстру суб`єктів господарювання, які отримали ліцензії на право виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним, та місць виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним ТОВ "Ростагрострой" до 28.01.2021 відповідних ліцензій не отримувалось. При цьому згідно інформаційних баз даних ДПС ТОВ "Ростагрострой" у період з 01.01.2020 по 18.01.2021 придбавались значні обсяги пального (дизельного палива) від постачальників. Одночасно, згідно поданого Повідомлення про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність за формою 20-ОПП від 02.09.202 ТОВ "Ростагрострой" за вищевказаною адресою на праві довгострокового користування або оренди значиться склад, що може бути використаний для зберігання отриманого пального. Відтак, ГУ ДПС у Сумській області згідно наказу від 28.01.2021 № 97-кп «Про проведення фактичної перевірки» була призначена фактична перевірка за місцем фактичного провадження (здійснення) діяльності, розташування господарських об`єктів, або інших об`єктів права власності (зокрема місця зберігання та/або відпуску пального за адресою: Сумська обл., Кролевецький р-н, с. Бистрик, вул. Центральна, буд. 54а), через які здійснює (проводить) діяльність ТОВ "Ростагрострой".

Представник позивача у відповідях на додаткові пояснення відповідача вказував (а.с.125-126, 131а-132), що умовою видачі ліцензії на зберігання є наявність зареєстрованих відповідно до закону ємностей, що не було встановлено відповідачем під час перевірки. Відповідно до ст.15 Закону №481/95-ВР суб`єкти господарювання отримують ліцензію на право зберігання пального, на кожне місце зберігання пального, але доказів того, що Позивач зареєстроване місце зберігання пального матеріали справи не містять.

Також вкотре наголосив, що відповідач взагалі не мав права здійснювати перевірки подання позивачем повідомлень за формою №20-ОПП згідно ст. 52-2 Податкового кодексу України установлено мораторій на проведення документальних та фактичних перевірок на період з 18 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19).

Представник позивача подавав заяву про уточнення позовних вимог (а.с.134), однак, яка ухвалою суду від 24.12.2021 була залишена без руху (а.с.143), а в подальшому повернута ухвалою суду від 28.03.2022 (а.с.150).

Дослідивши наявні матеріали справи, заяви по суті справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вбачає необхідним позовні вимоги задовольнити частково, виходячи з наступного.

Судом було встановлено, що згідно наказу ГУ ДПС у Сумській області від 28.01.2021 № 97-кп «Про проведення фактичної перевірки», керуючись пп.20.1.4 п.20.1 ст.20, пп.75.1.3 п.75.1 ст. 75, на підставі пп.80.2.2 та 80.2.5 п.80.2 ст. 80, п.82.3 ст. 82 Податкового кодексу України була призначена фактична перевірка строком не більше 10 діб у період з 01.02.2021 за місцем - фактичного провадження (здійснення) діяльності, розташування господарських об`єктів, або інших об`єктів права власності (зокрема місця зберігання та/або відпуску пального за адресою: Сумська обл., Кролевецький р-н, с. Бистрик, вул. Центральна, буд. 54а), через які здійснює (проводить) діяльність ТОВ "Ростагрострой". Фактичну перевірку наказано здійснити за період діяльності платника податків за місцем фактичного провадження діяльності з урахуванням строків давності, визначених ст. 102 Податкового кодексу України (а.с.7, 68).

Уповноваженими особами ГУ ДПС у Сумській області згідно виданих на підставі наказу ГУ ДПС у Сумській області від 28.01.2021 №97-кп направлень на перевірку (а.с.69-70), було проведено фактичну перевірку ТОВ "Ростагрострой" за місцем фактичного провадження (здійснення) діяльності, розташування господарських об`єктів, або інших об`єктів права власності (зокрема місця зберігання та/або відпуску пального за адресою: Сумська обл., Кролевецький р-н, с. Бистрик, вул. Центральна, буд. 3), за результатами якої складено акт фактичної перевірки від 10.02.2021 №528/18/07/РРО/41259321 (т.а.с.8-12, 73-77), в якому зафіксовано наступні порушення позивачем:

- п.63.3 ст.63 Податкового кодексу України в частині порушення порядку подання повідомлень про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність (за формою № 20-ОПП);

- статті 1, ч.8 ст. 15 Закону №481/95-ВР у частині зберігання пального без наявності відповідної ліцензії.

Позивач, не погодившись з висновками акта перевірку, подав до ГУ ДПС у Сумській області заперечення на акт фактичної перевірки (а.с.13-14), за результатом розгляду якої визначено висновки акта фактичної перевірки щодо виявлених порушень у відповідності до чинного законодавства та заперечення ТОВ "Ростагрострой" залишено без змін (а.с.15-18).

12.03.2021 на підставі вищезазначеного акта перевірки ГУ ДПС у Сумській області прийнято податкові повідомлення-рішення, а саме:

- №00017120706, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції за платежем адміністративні штрафи та інші санкції у розмірі 500 000,00грн. (а.с.19);

- №00017130706, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції за платежем адміністративні штрафи та інші санкції у розмірі 8160,00грн. (а.с.20).

Не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач подав скаргу до ДПС України та просив їх скасувати, за результатами розгляду якої рішенням Державної податкової служби України від 25.05.2021 (а.с.24-26), було скасовано податкове повідомлення-рішення від 12.03.2021 №00017130706 у частині застосування штрафних санкцій за неподання повідомлень на загальну суму 4080,00грн., а в іншій частині зазначене податкове повідомлення-рішення залишено без змін.

Після отримання ГУ ДПС у Сумській області вказаного рішення ДПС України від 25.05.2021, відповідачем-1 було прийнято податкове повідомлення-рішення від 28.05.2021 №373218280706, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції за платежем адміністративні штрафи та інші санкції у розмірі 4080,00грн. (а.с.66, 133).

Надаючи правову оцінку правовим відносинам, що склались в даному випадку між сторонами у справі, суд виходить з наступного.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1.1 статті 1 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі ПК України) визначено, що відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України.

Обґрунтовуючи позовні вимоги в частині визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ГУ ДПС в Сумській області від 12.03.2021 представник позивача вказує на відсутність підстав для проведення фактичної перевірки, передбачених п.80.2.5 ст. 80 ПК України.

Надаючи оцінку таким доводам, судом враховано, що відповідно до підпункту 20.1.4. пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Згідно із пунктом 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Фактичною відповідно до пункту 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 ПК України вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків/особи (пункт 80.1 статті 80 ПК України).

Відповідно до підпунктів 80.2.2 та 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав:

у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів (пп.80.2.2);

у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, пального (пп.80.2.5).

Представник позивача, обґрунтовуючи свою позицію з посиланням на постанови судів апеляційної інстанції, вказує на те, що відповідач не довів наявність підстав для проведення фактичної перевірки в розумінні пп.80.2.5 п.80.2 ст. 80 ПК України, у той час як наявність таких відомостей (інформація, яка слугувала підставою для призначення перевірки), стверджує представник позивача, є обов`язковою умовою для видачі наказу про проведення фактичної перевірки.

Водночас згідно із ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Тому суд не приймає посилання представника позивача на постанови Третього апеляційного адміністративного суду та П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Щодо доводів про необхідність зазначення в наказі про призначення фактичної перевірки інформації, яка стала підставою для призначення фактичної перевірки відповідно до пп. 80.2.2, а також пп.80.2.5 п.80.2 ст. 80 ПК України, судом враховано, що згідно із системним аналізом вказаного вище підпункту 80.2.2. та 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України передбачено альтернативні підстави проведення фактичної перевірки, які можуть застосовуватися як в сукупності, так і кожна окремо, а саме:

у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів;

у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами - лічильниками;

здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального.

Тобто здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального є самостійною підставою з якою законодавець пов`язує право контролюючого органу проводити фактичні перевірки суб`єктів господарювання за умови дотримання процедурних питань (прийняття наказу, вручення наказу, направлень, пред`явлення службових посвідчень) та не вимагає наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства.

У такому випадку достатньо факту покладення на контролюючий орган здійснення контролю за дотриманням норм законодавства у відповідній сфері правовідносин (виробництво і обіг спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального).

Таким чином, норма зазначеного вище підпункту, на який посилається представник позивача (пп.80.2.5) дозволяє проведення фактичної перевірки, у тому числі на виконання функцій контролюючого органу, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального, які в силу приписів статті 16 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» покладені на відповідача.

Відповідні функції контролюючих органів передбачені також і пунктом 19-1.1 статті 19-1 ПК України, зокрема контролюючі органи виконують такі функції:

здійснюють адміністрування податків, зборів, платежів, у тому числі проводять відповідно до законодавства перевірки та звірки платників податків (пп.19-1.1.1);

контролюють своєчасність подання платниками податків та платниками єдиного внеску передбаченої законом звітності (декларацій, розрахунків та інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів), своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати податків, зборів, платежів (пп.19-1.1.2);

здійснюють контроль за встановленими законом строками проведення розрахунків в іноземній валюті, за додержанням порядку приймання готівки для подальшого переказу (крім приймання готівки банками), за дотриманням суб`єктами господарювання установлених законодавством обов`язкових вимог щодо забезпечення можливості розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги), проведення розрахункових операцій, а також за наявністю ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, наявністю торгових патентів (пп.19-1.1.4)

здійснюють контроль у сфері виробництва, обігу та реалізації підакцизних товарів, контроль за їх цільовим використанням, забезпечують міжгалузеву координацію у цій сфері (пп.19-1.1.14);

здійснюють заходи щодо запобігання та виявлення порушень законодавства у сфері виробництва та обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального (пп.19-1.1.15).

Отже контролюючий орган має право на проведення фактичної перевірки господарюючого суб`єкту з підстав здійснення функцій контролю, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу, а також реалізації пального, контроль за його цільовим використанням.

Зазначений висновок узгоджується із правовими позиціями, висловленими в постановах Верховного Суду від 12.08.2021 у справі № 140/14625/20, від 11 травня 2022 року у справі №540/4141/20, від 01.06.2022 у справі №520/7331/21, від 11 липня 2022 року у справі №120/5728/20-а, від 21 липня 2022 року у справі №320/1864/21.

При цьому, дійсно, окремою підставою, з якою законодавець пов`язує право контролюючого органу проводити фактичні перевірки, згідно положень підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України, на яку вказує представник позивача є т а к о ж наявність та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками.

Тобто, у в и п а д к у призначення перевірки саме з а в к а з а н о ю п і д с т а в о ю контролюючий орган, окрім посилання на підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України, у наказі має зазначати конкретну інформацію, яка була наявна у контролюючого органу чи отримана ним в установленому порядку та свідчить про порушення платником податків відповідного законодавства.

Водночас, як вбачається із встановлених обставин справи, зокрема наказу №97-кп від 28.01.2021, відзиву на позов, контролюючий орган фактично призначив перевірку з п і д с т а в з д і й с н е н н я функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу, пального, що відповідає підставі визначеній у підпункті 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України, та є самостійною підставою з якою законодавець пов`язує право контролюючого органу проводити фактичні перевірки.

Отже за вказаних обставин доводи представника позивача про відсутність у контролюючого органу визначених нормами ПК України підстав для проведення фактичної перевірки підприємства позивача є безпідставним та таким, що суперечить нормам права, які регулюють спірні правовідносини.

Не приймаючи до уваги також доводи представника позивача та відмовляючи у задоволенні позову в частині визнання протиправним та скасування рішення ДПС України про результати розгляду скарги №11684/6/99-00-06-03-01-06 від 25.05.2021, суд враховує таке.

Згідно із п.56.1 ст. 56 ПК України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

Відповідно до п.п.56.8, 56.9 ст. 56 ПК України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, контролюючий орган, який розглядає скаргу платника податків, зобов`язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом 20 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника податків поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку (п.56.8).

Керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу може прийняти рішення про продовження строку розгляду скарги платника податків понад 20-денний строк, визначений у пункті 56.8 цієї статті, але не більше 60 календарних днів, та письмово повідомити про це платника податків до закінчення строку, визначеного у пункті 56.8 цієї статті. Якщо вмотивоване рішення за скаргою платника податків не надсилається платнику податків протягом 20-денного строку або протягом строку, продовженого за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника податків з дня, наступного за останнім днем зазначених строків. Скарга вважається також повністю задоволеною на користь платника податків, якщо рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу про продовження строків її розгляду не було надіслано платнику податків до закінчення 20-денного строку, зазначеного в абзаці першому цього пункту (п.56.9).

Представник позивача, оскаржуючи, крім іншого рішення ДПС України від 25.05.2021, вказує на його протиправність у зв`язку з порушенням строків його прийняття, оскільки вважає, що зупинення перебігу строків передбачене пунктом 52-8 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України поширюється тільки на строки подання скарг платниками податків, а не прийняття вмотивованого рішення ДПС України.

Матеріалами справи підтверджено, що скарга від 15.04.2021 представником позивача на оскаржувані податкові повідомлення-рішення була зареєстрована у ДПС 15.04.2021, що вбачається з листа ДПС України (а.с.23), однак, рішення ДПС України про результати розгляду скарги було прийнято 25.05.2021, тобто дійсно у строк, що перевищує встановлений п.56.8 ст.56 ПК України. Рішення про продовження строку розгляду скарги суду надано не було.

Проте відповідно до п.52-8 підрозділу 10 розділу XX ПК України, що набрала чинності 29.05.2020, тимчасово, на період по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), зупиняється перебіг строків, встановлених: статтею 56цього Кодексу (в частині процедури адміністративного оскарження) щодо скарг платників податків (крім скарг щодо законності декларування заявленого до відшкодування з бюджету податку на додану вартість та/або з від`ємного значення з податку на додану вартість), що надійшли (надійдуть) по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), та/або які не розглянуті станом на 18 березня 2020 року. Таке зупинення не породжує будь-яких наслідків, передбачених статтею 56 цього Кодексу.

Аналіз вказаної норми свідчить, що перебіг строків, встановлених: статтею 56цього Кодексу зупиняється в частині процедури адміністративного оскарження щодо скарг платників податків, тобто у тому числі і прийняття вмотивованого рішення ДПС України за скаргою платника податків, що є складовою адміністративного оскарження, а не лише на строки подання скарг, як вважає представник позивача.

Відтак доводи представника позивача про протиправність рішення ДПС України від 25.05.2021 з підстав порушення строків його прийняття, не знайшли своє підтвердження під час розгляду справу, а тому суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування рішення про результати розгляду скарги від 25.05.2021.

Що стосується позовних вимог про визнання протиправним податкового повідомлення-рішення від 12.03.2021 №00017130709, яким до позивача застосовано 8160грн. штрафних (фінансових) санкцій за допущення позивачем порушення вимог п.63.3 ст.63 ПК України, суд зазначає наступне.

Обґрунтовуючи позовні вимоги в цій частині, представник позивача посилається на пп.52-2 підрозділу 10 розділу XX ПК України та стверджує, що положення підпунктів 80.2.2 та 80.2.5 пункту 80.2 ст.80 ПК України, на підставі яких була призначена фактична перевірка не наділяє ГУ ДПС у Сумській області повноваженнями під час дії карантину досліджувати питання дотримання позивачем вимог п.63.3 ст. 63 ПК України в частині подання платником повідомлення за формою №20-ОПП.

Так, матеріалами справи, зокрема, актом фактичної перевірки, дійсно підтверджено, що в ході фактичної перевірки відповідачем, крім іншого, було перевірено та встановлено, що позивачем порушено вимоги п.63.3 ст.63 ПК України у частині не подання 8 повідомлень про об`єкти оподаткування або об`єкти пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність за формою №20-ОПП.

У свою чергу відповідно до п.63.3 ст.63 ПК України з метою проведення податкового контролю платники податків підлягають реєстрації або взяттю на облік у контролюючих органах за місцезнаходженням юридичних осіб, відокремлених підрозділів юридичних осіб, місцем проживання особи (основне місце обліку), а також за місцем розташування (реєстрації) їх підрозділів, рухомого та нерухомого майна, об`єктів оподаткування або об`єктів, які пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність (неосновне місце обліку).

Об`єктами оподаткування і об`єктами, пов`язаними з оподаткуванням, є майно та дії, у зв`язку з якими у платника податків виникають обов`язки щодо сплати податків та зборів. Такі об`єкти за кожним видом податку та збору визначаються згідно з відповідним розділом цього Кодексу.

Платник податків зобов`язаний стати на облік у відповідних контролюючих органах за основним та неосновним місцем обліку, повідомляти про всі об`єкти оподаткування і об`єкти, пов`язані з оподаткуванням, контролюючі органи за основним місцем обліку згідно з порядком обліку платників податків.

Водночас, як вже зазначалось вище, фактичною відповідно до пункту 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 ПК України вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Тобто предметом фактичної перевірки може бути встановлення дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами). Однак дослідження питання подання платником податків повідомлень за формою №20-ОПП не охоплюється предметом фактичної перевірки.

Крім того, відповідно до п.52-2 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України ( у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) було установлено мораторій на проведення документальних та фактичних перевірок на період з 18 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), крім: серед іншого, фактичних перевірок в частині порушення вимог законодавства в частині:

обліку, ліцензування, виробництва, зберігання, транспортування та обігу пального, спирту етилового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів;

цільового використання пального та спирту етилового платниками податків;

обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками;

здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту етилового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального, з підстав, визначених підпунктами 80.2.2 (у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів), 80.2.3 (письмового звернення покупця (споживача), оформленого відповідно до закону, про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій, касових операцій, патентування або ліцензування) та 80.2.5 (у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, пального) пункту 80.2 статті 80 цього Кодексу.

Тобто цими нормами, додатково звужено перелік питань, які можуть бути предметом фактичних перевірок, на які не поширюється мораторій на проведення фактичних перевірок: в частині: обліку, ліцензування, виробництва, зберігання, транспортування та обігу пального, спирту етилового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів; цільового використання пального та спирту етилового платниками податків; обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками; здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту етилового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального, з підстав, визначених підпунктами 80.2.2, 80.2.3 та 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 цього Кодексу.

Таким чином з`ясування відповідачем під час спірної фактичної перевірки питань дотримання позивачем вимог п.63.3 ст.63 ПК України в частині подання позивачем повідомлення за формою №20-ОПП, не охоплюються законодавчо визначеними межами з проведення даного виду (фактичної) перевірки, а відтак не можна визнати такі дії суб`єкта владних повноважень, такими, що вчинені у відповідності до вимог ПК України. Відповідно, така інформація, що зібрана відповідачем відносно платника та відображена в акті перевірки поза межами здійснюваного нею заходу з податкового контролю та не відноситься до предмета перевірки, не може слугувати підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення.

Схожі висновки викладені у постанові Верховного Суду від 20.05.2022 у справі №824/548/16-а.

Також Верховним Судом у постанові від 14.07.2022 у справі №1.380.2019.002106 вказано, що податкове повідомлення-рішення, прийняте за наслідками перевірки та на підставі акту перевірки, який є недопустимим доказом, не може вважатись правомірним та підлягає скасуванню. Встановлені судами обставини щодо протиправності призначення та проведення відповідачем перевірки, за наслідками якої і було прийнято оскаржуване податкове повідомлення - рішення, є достатніми для висновку про протиправність податкового повідомлення рішення. Установивши таке порушення процедури проведення перевірки, наслідком якого є визнання протиправними її результатів, суд не може переходити до аналізу інших обставин, що слугували підставою ухвалення суб`єктом владних повноважень індивідуальних актів.

Водночас, судом встановлено, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 12.03.2021 №00017130706, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції за платежем адміністративні штрафи та інші санкції у розмірі 8160,00грн. (а.с.20) рішенням ДПС України від 25.05.2021, у зв`язку із врахуванням підпункту 52-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України (щодо зупинення застосування на період карантину штрафних санкцій) було скасоване в частині застосування штрафних санкції на загальну суму 4080грн. (а.с.24-26).

Відповідно до п.2 ч.1 розділу V Порядку надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 28.12.2015 №1204 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 31 грудня 2020 року№ 846) податкове повідомлення-рішення вважається відкликаним, якщо: контролюючий орган зменшує нараховану суму грошового зобов`язання, суму зменшення (збільшення) податкових зобов`язань та/або інших зобов`язань, контроль за сплатою яких покладено на контролюючі органи, та/або податкового кредиту та/або зменшення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість та/або зменшення від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість, або зменшення суми податку на доходи фізичних осіб, що підлягає поверненню з бюджету у зв`язку з використанням платником податку права на податкову знижку, штрафної (фінансової) санкції (штрафу) та пені, у тому числі за порушення норм іншого законодавства, що зазначені у раніше прийнятому податковому повідомленні-рішенні;

У випадках, визначенихпідпунктами 2і4пункту 1 цього розділу, податкове повідомлення-рішення вважається відкликаним з дня отримання платником податків податкового повідомлення-рішення, яке містить зменшену суму грошового зобов`язання, суму зменшення (збільшення) податкових зобов`язань та/або інших зобов`язань, контроль за сплатою яких покладено на контролюючі органи та/або податкового кредиту та/або зменшення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість та/або зменшення від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість, або зменшення суми податку на доходи фізичних осіб, що підлягає поверненню з бюджету у зв`язку з використанням платником податку права на податкову знижку, штрафної (фінансової) санкції (штрафу) та пені, у тому числі за порушення норм іншого законодавства.

Матеріалами справи підтверджено, що на зменшену суму 4080грн. ГУ ДПС у Сумській області 28.05.2021 було прийнято податкове повідомлення-рішення за №373218280706, яке було отримане представником позивача 11.06.2021 (а.с.135), а відтак, первинне податкове повідомлення-рішення від 12.03.2021 у розумінні вказаних вище норм вважається відкликаним.

Приймаючи до уваги, що судовому захисту, згідно ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України підлягають лише порушені права, а податкове повідомлення-рішення від 12.03.2021 №00017130706 у розумінні Порядку надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 28.12.2015 №1204 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 31 грудня 2020 року№ 846) є відкликаним, а тому станом на момент розгляду не встановлює для позивача жодних обов`язків, підстав для задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 12.03.2021 за №00017130706 суд не вбачає.

У той же час згідно ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Також, суд зазначає, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі ЄКПЛ або Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України відповідно до статті 9 Конституції України як чинний міжнародний договір, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Ратифікація Конвенції відбулася на підставі Закону України №475/97-ВР від 17.07.1997; Конвенція набула чинності для України 11.09.1997.

За приписами статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" №3477-IV від 23.02.2006, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі "Чуйкіна проти України" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява №28924/04) у параграфі 50 констатував: Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)".

Враховуючи, що судом було встановлено, що відповідачем за цим же актом перевірки від 10.02.2021 було прийнято інше податкове повідомлення-рішення від 28.05.2021 за №373218280706 з тих же підстав, що і відкликане податкове повідомлення-рішення від 12.03.2021 за №00017130706, але на зменшену суму, суд, за тих обставин, що інформація, зібрана ГУ ДПС у Сумській області відносно платника та відображена в цій частині в акті перевірки від 10.02.2021 поза межами здійснюваного нею заходу з податкового контролю та яка не відноситься до предмета перевірки, не може слугувати підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення, з метою повного та ефективного захисту прав позивача, вважає необхідним вийти за межі позовних вимог та визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 28.05.2021 за №373218280706, що буде дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде вирішено остаточно.

Що стосується прийнятого податкового повідомлення-рішення від 12.03.2021 №00017120706, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції за платежем адміністративні штрафи та інші санкції у розмірі 500 000,00грн. (а.с.19), суд враховує наступне.

Як вбачається з вказаного податкового повідомленні-рішенні в ньому міститься посилання на те, що на підставі акта перевірки встановлено порушення позивачем вимог ст.1, ч.8 ст.15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» від 19.12.1995 №481/95-ВР (далі Закон №481/95-ВР), у зв`язку з чим на підставі абз.8 ч.2 ст.17 Закону №481/95-ВР застосовано штрафні санкції в сумі 500000 грн. (а.с.19).

Отже, предметом доказування у цій справі є обставини, які підтверджують або спростовують висновки контролюючого органу про наявність в діях позивача складу правопорушення, за яке його притягнуто до відповідальності на підставі абз.8 ч.2 ст.17 Закону №481/95-ВР.

Стаття 15 Закону №481/95-ВР визначає умови провадження діяльності з імпорту, експорту, оптової і роздрібної торгівлі алкогольними напоями, тютюновими виробами, пальним та зберігання пального.

Статтею 17 Закону №481/95-ВР встановлена відповідальність за порушення норм цього Закону. Так, за порушення норм цього Закону щодо виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями та тютюновими виробами, пальним та зберігання пального посадові особи і громадяни притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством.

Стосовно складу правопорушення ГУ ДПС стверджує, що штрафні санкції застосовані на підставі акта перевірки у зв`язку із порушенням позивачем вимог Закону №481/95-ВР щодо зберігання пального без наявності відповідної ліцензії. Як встановлено судом позивач не заперечує факт придбання дизельного пального, однак, стверджує, що придбане пальне зберігається товариством паливних баках орендованих ватажних автомобілів, які не є нерухомим майном, та не мають чіткою прив`язки до місця (території), а тому відсутній обов`язок згідно Закону №481/95-ВР отримувати ліцензію на право зберігання пального.

Вирішуючи питання правильного застосування норм Закону №481/95-ВР в цій частині Верховний Суд, розглядаючи справу з аналогічних правових відносин, у постанові від 31 травня 2022 року у справі №540/4291/20, виходив з такого.

З 1 січня 2016 року ПК України визначав, що діяльність з реалізації пального обумовлювалася обов`язком суб`єкта господарювання зареєструватися платником акцизного податку, а також виконувати вимоги, пов`язаних із обігом пального. Водночас, законодавець встановив, що приміщення для навантаження-розвантаження, зберігання пального виключно для потреб власного споживання пального не є акцизним складом (підпункт 14.1.6), а суб`єкти господарювання, які використовують приміщення, розташовані на митній території України, для навантаження-розвантаження, зберігання пального виключно для потреб власного споживання пального не є розпорядниками акцизного складу (підпункт 14.1.224).

До 1 липня 2019 року діяльність з виробництва, реалізації та зберігання пального не підлягала ліцензуванню.

З 1 липня 2019 року набрав чинності Закон України від 23 листопада 2018 року № 2628-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів», яким внесено зміни до ПК України та Закону №481/95-ВР.

З цього часу Закон №481/95-ВР почав додатково визначати основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі пальним, забезпечення його високої якості та захисту здоров`я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом пального на території України, а норми ПК України встановили більш ширше поняття акцизних складів, в тому числі, визначили критерії, за яких відповідна територія/ємність не вважається акцизним складом.

Відповідно до абзацу восьмого частини другої статті 17 Закону №481/95-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлена відповідальність за зберігання пального без наявності ліцензії у вигляді штрафних санкцій в сумі 500000 гривень.

Водночас, Верховний Суд у цій же постанові наголосив, що така санкція не може бути застосована у випадку, якщо місце зберігання пального є таким, яке за змістом статті 15 Закону №481/95-ВР звільняє суб`єкта господарювання від обов`язку отримувати відповідну ліцензію.

Крім того, абзацом двадцять третім частини другої статті 17 Закону №481/95-ВР встановлена відповідальність за надання послуг із зберігання пального іншим суб`єктам господарювання та/або реалізація пального іншим особам на підставі ліцензії на право зберігання пального, отриманої на підставі заяви виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки відповідно до статті 15 цього Закону, у вигляді штрафних санкцій в сумі 500000 гривень.

За змістом частин сьомої, восьмої, десятої, шістнадцятої статті 15 Закону №481/95-ВР ( тут і далі в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) суб`єкти господарювання (у тому числі іноземні суб`єкти господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) отримують ліцензії на право оптової торгівлі пальним та зберігання пального на кожне місце оптової торгівлі пальним або кожне місце зберігання пального відповідно, а за відсутності місць оптової торгівлі пальним - одну ліцензію на право оптової торгівлі пальним за місцезнаходженням суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) або місцезнаходженням постійного представництва. Ліцензії на право зберігання пального видаються уповноваженими Кабінетом Міністрів України органами виконавчої влади за місцем розташування місць зберігання пального терміном на п`ять років. Суб`єкт господарювання (у тому числі іноземний суб`єкт господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) має право зберігати пальне без отримання ліцензії на право зберігання пального в місцях виробництва пального або місцях оптової торгівлі пальним чи місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримані відповідні ліцензії. Річна плата на право зберігання пального становить 780 гривень.

Частинами тридцять третьою, тридцять дев`ятою статті 15 Закону №481/95-ВР ( в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що ліцензія видається за заявою суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво), до якої додається документ, що підтверджує внесення річної плати за ліцензію. Для отримання ліцензії на право оптової або роздрібної торгівлі пальним або на право зберігання пального разом із заявою додатково подаються завірені заявником копії таких документів:

документи, що підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою, або інше передбачене законодавством право землекористування на земельну ділянку, на якій розташований об`єкт оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, чинні на дату подання заяви та/або на дату введення такого об`єкта в експлуатацію, будь-якого цільового призначення;

акт вводу в експлуатацію об`єкта або акт готовності об`єкта до експлуатації, або сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, або інші документи, що підтверджують прийняття об`єктів в експлуатацію відповідно до законодавства, щодо всіх об`єктів у місці оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, необхідних для оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального;

дозвіл на виконання робіт підвищеної небезпеки та експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки.

Суб`єкти господарювання, що здійснюють зберігання пального, яке не реалізовується іншим особам і використовується виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки, копії зазначених документів не подають. Такі суб`єкти господарювання у заяві зазначають про використання пального для потреб власного споживання чи переробки, загальну місткість резервуарів, що використовуються для зберігання пального, та їх фактичне місцезнаходження, а також фактичне місцезнаходження ємностей, що використовуються для зберігання пального (частина сорок четверта статті 15 Закону №481/95-ВР в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

При цьому, згідно з частиною дев`ятнадцятою цієї статті ліцензія на право зберігання пального не отримується на місця зберігання пального, що використовуються:

підприємствами, установами та організаціями, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевого бюджету;

підприємствами, установами та організаціями системи державного резерву;

суб`єктами господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) для зберігання пального, яке споживається для власних виробничо-технологічних потреб виключно на нафто- та газовидобувних майданчиках, бурових платформах і яке не реалізується через місця роздрібної торгівлі.

Суб`єкти господарювання, які здійснюють роздрібну, оптову торгівлю пальним або зберігання пального виключно у споживчій тарі до 5 літрів, ліцензію на роздрібну або оптову торгівлю пальним або ліцензію на зберігання пального не отримують (частина двадцять перша статті 15 Закону №481/95-ВР).

Статтею 1 Закону №481/95-ВР надано визначення поняттям, зокрема:

зберігання пального - діяльність із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик;

місце зберігання пального - місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування.

Однак, Закон №481/95-ВР не визначає, що саме розуміється під власним споживанням пального, а так само, під поняттям «споруди», «обладнання», «ємності». При цьому, якщо загальні визначення понять «споруда» та «обладнання» є більш чітко окресленими, то поняття «ємність» таким не є і за загальним правилом охоплює абсолютно усі споруди, обладнання, резервуари чи інші пристрої, які мають щонайменшу місткість, до яких можна віднести і паливні баки автомобілів, обладнання, пристроїв. Тому застосування такого поняття в абсолютному значенні у Законі №481/95-ВР робить його вимоги непередбачуваними для суспільства, позаяк, кожен суб`єкт господарювання, який придбав пальне і використовує його, зобов`язаний отримати ліцензію на зберігання пального, що, однак, суперечить правовому змісту запровадження державою вимог щодо ліцензування діяльності зі зберігання пального, метою чого було, зокрема, підвищення контролю за обігом пального не тільки у розрізі суб`єктів господарювання, які займаються такою діяльністю, але й місць, на яких провадиться діяльність зі зберігання пального.

У зв`язку з тим, що Закон №481/95-ВР не дає чіткого розуміння, які саме місця слід вважати місцем зберігання пального, на кожне з яких суб`єкт господарювання зобов`язаний отримати ліцензію, задля вирішення спірного у цій справі питання підлягають врахуванню норми ПК України, які надають визначення поняттям, пов`язаним з обігом пального, зокрема, й місць його зберігання.

Згідно з підпунктом 14.1.6 пункту 14.1 статті 14 ПК України акцизний склад це, серед іншого, приміщення або територія на митній території України, де розпорядник акцизного складу провадить свою господарську діяльність шляхом вироблення, оброблення (перероблення), змішування, розливу, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізації пального.

Не є акцизним складом, зокрема:

б) приміщення або територія, на кожній з яких загальна місткість розташованих ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального не перевищує 200 кубічних метрів, а суб`єкт господарювання (крім платника єдиного податку четвертої групи) - власник або користувач такого приміщення або території отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 1000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), та використовує пальне виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки і не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам.

Критерій, визначений цим підпунктом, щодо загальної місткості ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального не застосовується до ємностей суб`єктів господарювання, які є розпорядниками хоча б одного акцизного складу;

в) приміщення або територія незалежно від загальної місткості розташованих ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального, власником або користувачем яких є суб`єкт господарювання - платник єдиного податку четвертої групи, який отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 10000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), та використовує пальне виключно для потреб власного споживання і не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам;

г) паливний бак як ємність для зберігання пального безпосередньо в транспортному засобі або обладнанні чи пристрої;

ґ) приміщення або територія, у тому числі платника податку, де зберігається або реалізується виключно пальне у споживчій тарі ємністю до 5 літрів включно, отримане від виробника або особи, яка здійснила його розлив у таку тару.

Відповідно до підпункту 14.1.6-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України акцизний склад пересувний - транспортний засіб (автомобільний, залізничний, морський, річковий, повітряний, магістральний трубопровід), на якому переміщується та/або зберігається пальне або спирт етиловий на митній території України.

Транспортний засіб набуває статусу акцизного складу пересувного протягом періоду його використання для:

а) переміщення в ньому митною територією України пального або спирту етилового, що реалізується (крім пального або спирту етилового, що переміщується митною територією України прохідним транзитом або внутрішнім транзитом, визначеним підпунктом "а" пункту 2 частини другої статті 91 Митного кодексу України);

б) зберігання в ньому пального або спирту етилового на митній території України;

в) ввезення пального або спирту етилового на митну територію України, з якого сплачено акцизний податок або на умовах, визначених статтею 229 цього Кодексу.

Транспортний засіб, в якому переміщується та/або зберігається пальне або спирт етиловий, право власності на які належить декільком розпорядникам акцизного складу пересувного, є декількома акцизними складами пересувними, кількість яких дорівнює кількості власників пального або спирту етилового, що переміщується та/або зберігається в такому транспортному засобі.

Транспортний засіб, в якому переміщується та/або зберігається пальне або спирт етиловий, право власності на які переходить від одного суб`єкта господарювання до іншого, вважається іншим акцизним складом пересувним.

Не є акцизним складом пересувним:

транспортний засіб, що використовується суб`єктом господарювання, який не є розпорядником акцизного складу та платником акцизного податку, для переміщення на митній території України власного пального або спирту етилового для потреб власного споживання чи промислової переробки;

паливний бак транспортного засобу.

При цьому, відповідно до підпункту 14.1.212 пункту 14.1 статті 14 ПК України реалізація пального або спирту етилового для цілей розділу VI цього Кодексу - будь-які операції з фізичної передачі (відпуску, відвантаження) пального або спирту етилового з переходом права власності на таке пальне або спирт етиловий чи без такого переходу, за плату (компенсацію) чи без такої плати на митній території України з акцизного складу/акцизного складу пересувного:

до акцизного складу;

до акцизного складу пересувного;

для власного споживання чи промислової переробки;

будь-яким іншим особам.

Не вважаються реалізацією пального операції з фізичної передачі (відпуску, відвантаження) пального на митній території України:

у споживчій тарі ємністю до 5 літрів (включно), крім операцій з реалізації такого пального його виробниками;

при використанні пального суб`єктами господарювання, які не є розпорядниками акцизного складу/акцизного складу пересувного, що передано (відпущено, відвантажено) платником акцизного податку таким суб`єктам господарювання виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки.

До власного споживання також відносяться операції із заправлення пальним за договорами підряду при одночасному виконанні таких умов:

а) замовники за договорами підряду не здійснюють реалізацію пального іншим особам, крім реалізації бензолу поза межами митної території України в митному режимі експорту;

б) заправлення здійснюється в паливний бак машин, механізмів, техніки та обладнання для агропромислового комплексу, паливний бак транспортних засобів спеціального призначення або паливний бак спеціального обладнання чи пристрою, які:

призначені для виконання робіт на землях сільськогосподарського або лісового призначення, на землях, наданих гірничим підприємствам для видобування корисних копалин та розробки родовищ корисних копалин, а також для виконання робіт з будівництва доріг;

належать іншим особам;

виконують роботи протягом строку дії договору підряду виключно на зазначених у цьому пункті землях, що перебувають у власності або користуванні замовника;

в) транспортні засоби, що здійснюють заправлення в паливний бак машин, механізмів, техніки та обладнання для агропромислового комплексу, у паливний бак транспортних засобів спеціального призначення або в паливний бак спеціального обладнання чи пристрою, зазначені в підпункті "б" цього підпункту, повинні бути обладнані витратомірами-лічильниками на кожному місці відпуску пального наливом з такого транспортного засобу.

Згідно з підпунктами 14.1.224, 14.1.224-1 розпорядник акцизного складу - суб`єкт господарювання, який одержав ліцензію на право виробництва спирту етилового, алкогольних напоїв, зареєстрований платником акцизного податку, або суб`єкт господарювання - платник акцизного податку, який здійснює виробництво, оброблення (перероблення), змішування, розлив, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізацію пального на акцизному складі та має документи, що підтверджують право власності або користування приміщеннями та/або територією, що відносяться до акцизного складу.

Розпорядник акцизного складу пересувного - суб`єкт господарювання - платник акцизного податку, який є власником пального або здійснює діяльність з виробництва спирту етилового та який з використанням транспортного засобу незалежно від того, кому належить такий транспортний засіб:

реалізує або зберігає пальне або спирт етиловий;

ввозить пальне на митну територію Україні, з якого сплачено акцизний податок або на умовах, визначених статтею 229 цього Кодексу.

При переході від одного суб`єкта господарювання до іншого права власності на пальне або спирт етиловий, що переміщується та/або зберігається у транспортному засобі, відбувається зміна розпорядника акцизного складу пересувного.

Не є розпорядником акцизного складу пересувного суб`єкт господарювання (перевізник, експедитор), який здійснює транспортування пального або спирту етилового.

Системний аналіз наведених норм ПК України та Закону №481/95-ВР у їх взаємозв`язку свідчить про те, що якщо наявне у суб`єкта господарювання місце зберігання пального відповідає ознакам, які ПК України встановлює як виключення з визначення «акцизного складу» та/або «акцизного складу пересувного», такий суб`єкт не має обов`язку отримувати ліцензію на право зберігання пального у такому місці.

При цьому Верховний Суд, розглядаючи справу з аналогічних правових відносин, у постанові від 31 травня 2022 року справі №540/4291/20, зробив такий правовий висновок, який був підтриманий у постанові Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №600/664/21-а: Зберігання пального нерозривно пов`язане із наявністю у суб`єкта господарювання споруд та/або обладнання, та/або ємностей, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування (місця зберігання пального). Наявність у суб`єкта господарювання обов`язку з отримання ліцензії на право здійснення діяльності зі зберігання пального, яка опосередковується придбанням та використанням суб`єктом господарювання пального для задоволення своїх власних виробничих потреб при провадженні його господарської діяльності (не пов`язаної з метою отримання доходу від зберігання пального як виду економічної діяльності) залежить саме від наявності у суб`єкта господарювання місця зберігання пального, яке за своїми ознаками (характеристиками) відповідає визначенню «акцизного складу» та/або «акцизного складу пересувного», незалежно від того чи зареєстрований такий суб`єкт платником акцизного податку, розпорядником акцизного складу та/або наявністю підстав для реєстрації такого місця як акцизного складу. Відповідно, у випадку, якщо наявне у суб`єкта господарювання місце зберігання пального відповідає ознакам, які ПК України встановлює як виключення з визначення «акцизного складу» та/або «акцизного складу пересувного», такий суб`єкт не має обов`язку отримувати ліцензію на право зберігання пального у такому місці.

Таким чином для оцінки наявності в діях суб`єкта господарювання складу правопорушення у вигляді здійснення діяльності зі зберігання пального без отримання відповідної ліцензії, з`ясуванню підлягають місце та спосіб його зберігання, мета придбання, технічні характеристики використаних для цього споруд (обладнання, ємностей), обсяги споживання, закупівлі та обставини використання пального. Ці обставини складають об`єктивну та суб`єктивну сторони правопорушення. Сам по собі факт наявності «на балансі» у суб`єкта господарювання невикористаного пального не є достатньою обставиною для його кваліфікації як зберігання пального без отримання відповідної ліцензії.

Згідно зі встановленими обставинами у цій справі, ТОВ Ростагрострой здійснює діяльність у сфері вантажного автомобільного транспорту, про що зазначено в акті перевірки (а.с.9). З метою провадження своєї діяльності ТОВ Ростагрострой придбаває та використовує пальне. Представник позивача стверджує, що пальне зберігається в паливних баках відповідних орендованих вантажних автомобілів (а.с.30-39). Відповідні повідомлення форми 20-ОПП про об`єкти, через які провадиться діяльність позивач подав до ГУ ДПС, що вбачається з акта перевірки (а.с.9зворот). Позивач є кінцевим споживачем придбаного у ТОВ Бахмач Нафтосервіс, ТОВ «Строй центр», ТОВ Виробничо-торгова фірма Дайна дизельного пального, яке використовується виключно для власних потреб для ведення господарської діяльності для заправки орендованих транспортних засобів, що також зазначено в акті перевірки (а.с.10 зворот) та іншого ГУ ДПС не доводило.

За своїм змістом такі місця зберігання пального відповідають ознакам, які ПК України встановлює як винятки з понять «акцизний склад» та/або «акцизний склад пересувний»: орендовані транспортні засоби, що використовуються суб`єктом господарювання, призначені для переміщення в них пального на митній території України для потреб власного споживання. За таких обставин, підстави вважати, що діяльність ТОВ «Ростагрострой підпадає під визначення «зберігання пального», яка підпадає під вимоги ліцензування у розумінні Закону №481/95-ВР відсутні, відповідно, позивач не мав обов`язку отримувати ліцензію для здійснення такої діяльності.

Також суд звертає увагу, що перевірка дотримання вимог Закону №481/95-ВР здійснюється податковими органами шляхом проведення фактичних перевірок, за результатами якої у випадку встановлення порушення норм цього Закону, складається акт перевірки, який згідно з усталеною позицією Верховного Суду є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог законодавства суб`єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу.

Діяльність суб`єкта господарювання зі зберігання пального у місці, яке не підпадає під винятки, передбачені статтею 15 Закону №481/95-ВР та ПК України, без наявності відповідної ліцензії утворює склад правопорушення, за яке передбачена відповідальність у вигляді штрафних санкцій в сумі 500000 грн. Такі штрафні санкції застосовуються податковим органом у випадку виявлення під час проведення фактичної перевірки складу податкового правопорушення, передбаченого Законом №481/95-ВР, що має бути зафіксовано у відповідному акті перевірки.

Під час розгляду справ, пов`язаних із притягненням суб`єктів господарювання до відповідальності за таке правопорушення, предметом доказування є саме підтвердження або спростування виявлених та зафіксованих в акті перевірки порушень вимог Закону №481/95-ВР, в якому має бути чітко зазначено, в чому полягає порушення суб`єктом господарювання вимог законодавства, яких саме норм та на підставі яких обставин ґрунтується цей висновок.

Суд зауважує, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Дослідженням акта перевірки у цій справі, суд встановив, що у ньому зафіксовано обставини придбання позивачем пального у ТОВ Бахмач Нафтосервіс, ТОВ «Строй центр, ТОВ Виробничо-торгова фірма Дайна і міститься посилання на докази, якими підтверджується кількість придбаного пального, відпуск та його використання.

Також в акті вказано, що придбане пальне зберігалось на території складу за адресою: Кролевецький район, с. Бистрик, вул. Центральна, 54а, яка вказана згідно товарно-транспортних накладних на відпуск пального як адреса пункту розвантаження. Так, в акті перевірки міститься посилання на договір зберігання, укладеного між позивачем та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (далі ФОП ОСОБА_1 ), за яким позивач передає, а ФОП ОСОБА_1 приймає на зберігання нафтопродукти, за адресою: АДРЕСА_1 . Однак, на вимогу суду, ні позивач, ні відповідач, договору та актів приймання передачі зі зберігання надано не було.

Втім вказане не спростовує тієї обставини, що під час перевірки відповідачем не було встановлено зберігання придбаного палива саме позивачем. Натомість в акті встановлено, що придбане паливо використовувалось для заправки транспорту виключно позивача. Доказів того, що у позивача зареєстрований відповідний резервуар, який використовується для зберігання пального матеріали справи не містять. Більше того, безпосередньо в акті перевірки ГУ ДПС взагалі не відображено ні спосіб зберігання палива, ні технічні характеристики використаних для цього споруд (обладнання, ємностей). Крім іншого, встановлюючи обставини зберігання придбаних нафтопродуктів за певною адресою, відповідач такий факт встановлює виключно аналізом первинних документів щодо придбання та списання дизельного палива.

Тобто, встановивши факт отримання позивачем дизельного пального, відповідач не встановив, не зафіксував та не довів належними та допустимими доказами факт та безпосереднє місце зберігання дизельного пального позивачем.

Враховуючи, що у спорах про правомірність застосування штрафних санкцій за зберігання пального без наявності відповідної ліцензії основним і вирішальним предметом доказування є підтвердження або спростування обставин саме факту здійснення суб`єктом господарювання діяльності зі зберігання пального, а не його придбання, суд вважає, що не встановлення під час фактичної перевірки обставин здійснення позивачем діяльності зі зберігання пального, часу цієї діяльності та місця, у якому пальне зберігалося, унеможливлює визнання правомірним застосування штрафних санкцій за зберігання пального без наявності ліцензії.

Отже, суд приходить до висновку, що надані ГУ ДПС матеріали фактичної перевірки також не дають підстав вважати, що саме за правопорушення, яке полягає у здійсненні діяльності зі зберігання пального позивача притягнуто до відповідальності.

Враховуючи встановлені судом обставини у справі та досліджені докази, суд приходить до висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 12.03.2021 №00017120706, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції за платежем адміністративні штрафи та інші санкції у розмірі 500 000,00грн. (а.с.19) не відповідає критеріям правомірності визначених в ч.2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому позовні вимоги про визнання його протиправним та скасування є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно із ч.ч.1,3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи часткове задоволення позовних вимог вбачається стягнути з ГУ ДПС у Сумській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача в рахунок повернення сплачений при подачі позову до суду судовий збір у розмірі 5040,80грн. пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 90, 241, 242, 243, 244, 245, 246, 250, 255, 295, 297, п.15.5 Розділу VІІ Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю "Ростагрострой" (41300, м.Кролевець, Сумська область, вул.Європейська, буд.16, код ЄДРПОУ 41259321) до Головного управління ДПС у Сумській області (вул. Іллінська, 13,м. Суми,Сумська область,40009, код ЄДРПОУ 43144399), Державної податкової служби України (04053, м.Київ, Львівська площа, буд.8, код ЄДРПОУ 43005393) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, рішення задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ГУ ДПС України в Сумській області від 12.03.2021 №00017120706, а також від 28.05.2021 №373218280706.

Стягнути з Головного управління ДПС у Сумській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Ростагрострой" в рахунок повернення сплачений при подачі позову до суду судовий збір у розмірі 5040грн. 80коп.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено 08.08.2022.

Суддя І.Г. Шевченко