Постанова

від 03.08.2022 по справі 804/10493/15

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 804/10493/15

касаційне провадження № К/9901/39757/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Дніпродзержинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області на ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.05.2016 (головуючий суддя -Дурасова Ю.В., судді - Туркіна Л.П., Коршун А.О.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспортна компанія «Дніпротранснафта» (далі у тексті - Товариство, ТОВ «ТК «ДНІПРОТРАНСНАФТА») до Дніпродзержинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області (далі у тексті - Інспекція, Дніпродзержинська ОДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

У С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Транспортна компанія «Дніпротранснафта» подало до суду адміністративний позов до Дніпродзержинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, у якому просило: визнати протиправним і скасувати видане Дніпродзержинською об`єднаною Державною податковою інспекцією ГУ ДФС у Дніпропетровській області податкове повідомлення-рішення від 30.07.2015 №0002192204, яким ТОВ «ТК «Дніпротранснафта» нараховано податок на додану вартість у розмірі 123 755, 00 грн та штрафні (фінансові) санкції у розмірі 61 877, 50 грн.

В обґрунтування зазначених позовних вимог Товариство послалося на безпідставність та необґрунтованість висновків акту перевірки від 14.07.2015 № 1704/82/04-03-22-04/37425507 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Транспортна Компанія «Дніпротранснафта» (код ЄДРПОУ 37425507) з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносинах із ТОВ «Протрансмаш» (ЄДРПОУ 39357589), ТОВ «Бенкер Ідея» (ЄДРПОУ 39357531), ТОВ «Квартал Союз» (ЄДРПОУ 38882482) за ланцюгом формування ПДВ через транзитні підприємства категорії «податкова яма»: ТОВ «Фінпраймресурс» (ЄДРПОУ 39484284), ТОВ «Крона Союз» (ЄДРПОУ 39294482), ТОВ «Амеріго Лімітед» (ЄДРПОУ 39465078), ТОВ «Глобал Продакшн ЛТД» (ЄДРПОУ 39532746), ТОВ «Рілл Групп» (ЄДРПОУ 39472965), ТОВ «Юніверс інжиніринг» (ЄДРПОУ 39529644) за період з 01.01.2015 по 30.05.2015 та з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по фінансово-господарських взаємовідносинах з ТОВ «Ельпіс» (ЄДРПОУ 38873148) за період з 01.01.2013 по 31.12.2014», на підставі якого прийнято спірне податкове повідомлення-рішення, яке винесено без урахування фактичних обставин справи та в порушення приписів податкового законодавства.

У письмових запереченнях відповідач вказує на відповідність спірного податкового повідомлення-рішення вимогам податкового законодавства, вважає, що в акті перевірки від 14.07.2015 №1704/82/04-03-22-04/37425507 вірно встановлено завищення позивачем податкового кредиту за рахунок включення до його складу сум ПДВ за господарськими операціями з надання послуг, які не направлені на реальне настання правових наслідків та заниження ПДВ на загальну суму 123 754, 50 грн за період квітень, травень 2014 року, квітень 2015 року по взаємовідносинам з ТОВ «Ельпіс» та ТОВ «Бенкер Ідея». Таким чином, представник відповідача вважає оскаржуване податкове повідомлення-рішення таким, що прийнято у відповідності до норм податкового законодавства, а тому у задоволенні позову просив відмовити.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.10.2015, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.05.2016, адміністративний позов задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення від 30.07.2015 №0002192204.

Інспекція оскаржила рішення суду апеляційної інстанції до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 05.07.2017 відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

На обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказує на порушення судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, оскільки судом не надано належної правової оцінки доводам відповідача про те, що надані позивачем документи не можуть вважатися первинними для цілей ведення податкового обліку у зв`язку із недостовірністю даних, позивачем не підтверджено реальність господарських операцій з контрагентами, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.

Заперечення на касаційну скаргу позивачем до суду не направлялись, що в силу частини четвертої статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає перегляду рішення суду апеляційної інстанції.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 06.06.2022 прийняв касаційну скаргу Інспекції до провадження та призначив справу до касаційного розгляду у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами з 07.06.2022.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями у справі визначено склад колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Бившева Л.І. (суддя-доповідач, головуючий суддя), Хохуляк В.В., Ханова Р.Ф.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та, враховуючи межі касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що Інспекцією проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Транспортна Компанія «Дніпротранснафта» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносинах з ТОВ "Протрансмаш", ТОВ "Бенкер Ідея", ТОВ "Квартал Союз" по ланцюгу формування ПДВ через транзитні підприємства категорії "податкова яма": ТОВ "Фінпраймресурс", ТОВ "Крона Союз", ТОВ "Амеріго Лімітед", ТОВ "Глобал Продакшн ЛТД", ТОВ "Рілл Групп", ТОВ "Юніверс інжиніринг" за період з 01.01.2015 по 30.05.2015 та з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по фінансово-господарських взаємовідносинах з ТОВ "Ельпіс" за період з 01.01.2013 по 31.12.2014р.

За результатами вказаної перевірки Інспекцією складений акт від 14.07.2015 №1704/82/04-03-22-04/37425507, у якому встановлено порушення позивачем: п.п. 14.1.36, п.п. 14.1.191, п.п.14.1.231 п.14.1 ст.14, ст. 44, п.185.1 ст. 185, п.186.1 ст.186, н. 187.1 ст. 187, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.6 ст.198, п.201.1., п.201.4, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України (далі у тексті - ПК України, у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) - занижено податок на додану вартість на загальну суму 123 754, 50 грн за період квітень, травень 2014 року, квітень 2015 року, тому числі: квітень 2014 року - 62 084, 38 грн за фінансово-господарськими взаємовідносинами із ТОВ «Ельпіс»; травень 2014 року - 49 658, 12 грн за фінансово-господарськими взаємовідносинами із ТОВ «Ельпіс»; квітень 2015 року - 12 012, 00 грн за фінансово-господарськими взаємовідносинами із ТОВ «Бенкер Ідея».

На підставі Акта перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення за формою «Р» від 30.07.2015 №0002192204 про збільшення Товариству грошового зобов`язання за платежем: податок на додану вартість, за основним платежем на суму 123 755, 00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 61 877, 50 грн.

Не погоджуючись із таким рішенням податкового органу Товариство звернулось із адміністративним позовом до суду.

Із матеріалів справи вбачається, що на підтвердження реального характеру проведених господарських операцій, позивачем під час судового розгляду справи були надані належним чином завірені копії документів за укладеними договорами позивача із вказаними контрагентами.

Так, судами встановлено, що ТОВ «ТК «Дніпротранснафта» надавало послуги з перевезення ватажу, а через товариства «Ельпіс» та «Бенкер Ідея» надались послуги експедирування, оскільки транспортні послуги сумісно з послугами експедирування коштували дорожче. За надані послуги позивач розраховувався із підприємствами-експедиторами безготівковими коштами.

Крім того, встановлено, що між ТОВ «ТК «Дніпротранснафта» (Замовник) та ТОВ «Ельпіс» (Експедитор) укладеного договір від 01.04.2014 №104 експедиторського обслуговування, за умовами п.1.1. якого: експедитор зобов`язується здійснювати від свого імені, за рахунок та за дорученням Замовника комплекс транспортно-експедиційних послуг, пов`язаних з організацією перевезень вантажів Замовника, транспортом і за маршрутом, обраними експедитором або Замовником, оформленням перевізних документів, а також організовувати прийом, зберігання і відправку вантажів. За дорученням Замовника Експедитор надає послуги по страхуванню вантажу. Експедиційні послуги, отримані у квітні-травні 2014 року від ТОВ «Ельпіс» позивачем віднесено у стр.06.2 "Витрати на збут" декларації з податку на прибуток за 2014 рік.

Також, між ТОВ «ТК «Дніпротранснафта» (Замовник) та ТОВ "Бенкер Ідея" (Виконавець) укладено договір від 30.03.2015 №304 експедиторського обслуговування, згідно з умовами вказаного договору Виконавець зобов`язується здійснити за дорученням Замовника послуги по супроводу автотранспорту засобами телекомунікаційного зв`язку пов`язаних з організацією перевезення вантажів Замовника.

Послуги були надані на загальну суму 72 072, 00 грн, у тому числі податок на додану вартість (далі у тексті - ПДВ) у сумі 12 012, 00 грн.

Підтверджуючи факт здійснення господарських позивач надав суду Акти здачі-приймання робіт, рахунки на оплату, податкові накладні, товарно-транспортні накладні, платіжні доручення.

Судами під час розгляду справи встановлено, що на дати здійснення правовідносин контрагенти позивача: Товариства «Ельпіс» та «Бенкер Ідея» були зареєстровані як юридичні особи, а наявні у позивача належним чином оформлені первинні документи підтверджують реальність здійснення господарських операцій, а отже і правомірне формування податкового кредиту за рахунок сплаченого ПДВ за цими господарськими операціями з ТОВ «Ельпіс» і ТОВ «Бенкер Ідея», тому у діях позивача відсутні порушення, зазначені податковим органом в акті перевірки від 14.07.2015 № 1704/82/04-03-22-04/37425507.

Колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій щодо хибності доводів відповідача, наданих у ході судового розгляду справи, за результатами опрацювання зібраної податкової інформації про контрагентів позивача, а саме: акта Дніпропетровської ОДПІ від 17.06.2014 №362/22-02/38873148 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Ельпіс» та матеріалів кримінальних проваджень, згідно з яких визначено, що ТОВ «Ельпіс» і ТОВ «Бенкер Ідея» формуючи свій податковий кредит з ПДВ, декларували взаємини із підприємствами порушуючи діюче законодавство, що свідчить, на думку податкового органу, про відсутність реального характеру правочинів, оскільки податковий орган ґрунтує їх виключно на аналізі даних податкової звітності. Так, акти чи податкові інформації про неможливість проведення зустрічної звірки не є тим самим, що і результати проведеної зустрічної звірки, які є джерелом отримання податкової інформації, що статтею 83 ПК України визначене в якості підстави для висновків під час проведення перевірок. Сама по собі неможливість реалізації контролюючими органами визначеної законодавством компетенції щодо проведення зустрічних звірок чи перевірок не може вважатись доказом вчинення порушень податкового законодавства платником податків. Податковими органами взагалі не перевірялися первинні документи контрагентів позивача, внаслідок чого є безпідставним висновок щодо відсутності реальності господарських операцій.

Крім того, Суд вважає за необхідне зазначити, що наявна в інформаційно-аналітичних базах податкова інформація відносно контрагентів позивача по ланцюгах постачання, як критерії оцінки реальності господарських операцій, є безпідставними оскільки, під час складення акту про неможливість проведення звірки будь-які первинні документи платника податків не використовувались та не аналізувались, а отже оформлення вказаного акту з відображенням в ньому окремих відомостей, не відповідають критерію юридичної значимості, як не відповідає такому критерію і інформація з інформаційно-аналітичних баз контролюючих органів, оскільки, вона також не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів, а отже не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.

Зважаючи на те, що під час судового розгляду справи відповідачем не були надані достатні та належні докази відсутності контрагентів позивача за їх місцезнаходженням, не доведено їх недобросовісності у визначений законом спосіб, а доводи відповідача ґрунтувались лише на інформації, зібраній із податкових баз, суди правомірно не прийняли їх до уваги.

Отже, належними та допустимими доказами відсутності платника податків за його місцезнаходженням в розумінні статті 72 КАС України у даному випадку є відомості, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. На момент здійснення господарських операцій контрагенти позивача були зареєстровані як платники податку на додану вартість, декларували податкові зобов`язання по взаємовідносинам з позивачем, що підтверджується АІС "Податковий блок", а також знаходилися в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Задовольнивши позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що відповідачем не доведено наявність порушень позивачем податкового законодавства, оскільки реальність господарських операцій позивача з контрагентами підтверджується первинними документами, відбувся реальний рух активів в процесі здійснення цих операцій, а тому відсутні законні підстави для визначення йому податкових зобов`язань. Допущені контрагентом порушення вимог законодавства при веденні господарської діяльності можуть потягнути відповідну відповідальність щодо них та не впливають на право покупця на формування податку на прибуток.

Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції і вважає їх такими, що зроблені на підставі правильно застосованих норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, з огляду на наступне.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту, податку на прибуток наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг з метою їх використання у своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

При цьому, в обґрунтування прийняття спірного податкового повідомлення-рішення відповідачем не наведено обставин, які б вказували на нереальність здійснення операцій. Висновки відповідача ґрунтуються на даних податкової інформації щодо контрагентів та актів щодо неможливості проведення їх зустрічних звірок, а не з аналізу суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, що, в свою чергу, як правильно зазначено судами, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних договорів за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Колегія суддів вважає правильним висновок суду апеляційної інстанції, що наявність у позивача податкових накладних за господарськими операціями, що перевірялися, а також відповідних розрахункових документів, дані яких враховані та відображені у бухгалтерському та податковому обліку позивача, товарно-транспортних накладних тощо повністю підтверджують законність та реальність здійснення господарських операцій з придбання товару та виконання контрагентами робіт, а отже і правомірне формування податкового кредиту за рахунок сплаченого ПДВ за господарськими операціями з придбання товарної продукції за операціями із ТОВ «Ельпіс» і ТОВ «Бенкер Ідея».

Вказані первинні документи, як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідають статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон N 996-XIV).

При укладенні договорів сторонами було досягнуто усіх істотних умов, вони спрямовані на реальне настання правових наслідків, відповідають економічному змісту та чинному законодавству, товари придбавались з метою їх подальшого використання у господарській діяльності позивача.

Реальність господарських операцій по вказаним у акті перевірці контрагентам підтверджується податковими накладними, розрахунковими документами, товарно-транспортними накладними.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Так, згідно пункту 44.1 статті 44 ПК України (тут і далі у тексті в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

За змістом пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України встановлює, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно ж з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (підпункт а).

Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За визначенням статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі у тексті - Закон №996-XIV) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як визначено підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України, господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Також, у відповідності до статті 1 Закону №996-XIV господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Зміст наведених положень у їх системному зв`язку свідчить про те, що наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкових вигод (витрат та податкового кредиту) виникають за таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій та їх документального підтвердження сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності та належним чином складеної податкової накладної; ділової мети, розумних економічних причин для здійснення операції й подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) у межах господарської діяльності платника.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкових вигод.

Тобто, зарахування здійснюється у зв`язку із здійсненням операції платника податку шляхом реалізації його товарів, виконаних ним робіт, наданих ним послуг, які є підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку.

Судом апеляційної інстанції підтверджено висновки суду першої інстанції, що первинні документи, якими позивач доводив реальність здійснення господарських операцій із вказаними в акті перевірки контрагентами, відображають зміст господарських операцій і не мають суттєвих недоліків, які б свідчили про їх невідповідність вимогам до первинних документів та містять необхідні реквізити, а тому позивачем було виконано усі передбачені законом та договорами обов`язки, наявні всі документальні на підтвердження розміру податкового кредиту та понесених витрат, що, у свою чергу, у встановлений законом спосіб відповідачем під час судового розгляду справи спростовано не було.

Предметом доказування у справах, пов`язаних із формуванням платником податків витрат та податкового кредиту, становлять обставини, що підтверджують або спростовують правомірність декларування платником даних свого податкового обліку. До таких обставин належать, зокрема обставини щодо факту здійснення операції з постачання товару (послуги) в разі, якщо контролюючий орган виключив з податкового обліку платника витрати та податковий кредит з підстав нереальності (безтоварності) операції.

У такому випадку документи підлягають оцінці з врахуванням всіх обставин, в тому числі й обставин щодо характеру діяльності постачальника. Лише сукупність обставин може свідчити на користь висновку про реальність або неможливість фактичного проведення господарських операцій.

При цьому, Верховний Суд зазначає, що податковим законодавством не встановлено конкретного переліку первинних документів, складенням яких мають опосередковуватись ті чи інші господарські операцій. В той же час, критерієм зменшення бази оподаткування податку на прибуток та формування податкового кредиту є можливість на підставі наявних документів зробити беззаперечний висновок про те, що витрати фактично понесені та спрямовані на отримання доходу. Тому, на підтвердження витрат понесених у зв`язку з оплатою спірних послуг, позивач повинен надати, зокрема документи, що свідчать про фактичне виконання постачальниками конкретних видів послуг та про результат виконання кожної послуги окремо у вигляді звіту, висновку тощо.

З урахуванням наведеного, для встановлення правильності відображення у податковому обліку господарських операцій позивача з вищезазначеними контрагентами, суд апеляційної інстанції не лише констатував наявність первинних документів, копії яких долучено до матеріалів справи, а встановив наявність ділової мети у оспорюваних операціях; підтвердив добросовісність позивача; оцінив дотримання учасниками господарської операції норм податкового законодавства щодо змісту та наслідків для податкового обліку відповідної операції.

За таких обставин, подані до суду позивачем первинні документи відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», спростовують висновки податкового органу викладені в актах перевірки, з огляду на вказане, Суд вважає вірними висновки суду апеляційної інстанції про наявність підстав для залишення в силі рішення суду першої інстанції про задоволення позову оскільки, оспорюване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Крім того, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів та зазначає, що на момент розгляду справи щодо офіційних осіб контрагентів не було постановлено вироків, не може свідчити про недостовірність фактичного здійснення за цими угодами операцій, норми матеріального закону пов`язують визнання ознак фіктивності юридичної особи з обов`язковою наявністю вироку щодо осіб, які вчинили фіктивне підприємництво, тобто злочин, передбачений ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України.

За визначенням, наведеним у статті 42 Господарського кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

В свою чергу, стаття 551 Господарського кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) містить ознаки (критерії), за якими юридична особа чи діяльність фізичної особи - підприємця можуть бути визнані фіктивними, тобто такими, в яких зовнішня організаційно-правова форма не відповідає її суті та меті створення.

Ознаки фіктивності мають бути доведені належними, допустимими і достовірними доказами, поняття, джерела і характеристики яких наведені у Главі 5 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції від 15.12.2017). Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції від 15.12.2017) докази оцінюються та мають ґрунтуватися на безпосередньому, повному, всебічному та об`єктивному їх дослідженні.

На момент розгляду справи, як у суді першої інстанції, так і апеляційної, відповідачем не надано доказів щодо недобросовісності або будь-яких офіційних відомостей щодо самого позивача, про обмеження дієздатності юридичних осіб, їх посадових осіб та обмежень щодо представництва від імені юридичної особи.

Суди попередніх інстанцій, із висновками яких погоджується і колегія суддів Верховного Суду, вірно вказали на те, що відповідальність у податковому законодавстві має персональний характер, платник податку не може нести відповідальності за дії його контрагентів.

Законодавство не містить певних критеріїв добросовісності платника податків. Водночас, слід визнати обґрунтованим застосування на практиці цього підходу, оскільки подібне розмежування платників податків дозволяє індивідуалізувати юридичну відповідальність особи та забезпечити дотримання правопорядку у галузі оподаткування навіть за наявності певних прогалин у законодавстві. У разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву у їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних. Прикладом подібного підходу є постанова Верховного Суду України від 09 вересня 2008 року.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком судів про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентами підтверджуються первинними документами, які повністю відповідають вимогам до первинних документів, передбачених пунктом 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Усі розрахунки між ними мають реальний грошовий характер та підтверджені відповідними первинними документами, зокрема, податковими накладними.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому, в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

В той же час, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, у власному капіталі підприємства у зв`язку з його господарською діяльністю.

Відповідно до частин першої-третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення у цій справі відповідає, а доводи касаційної скарги не містять інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені у відзиві на адміністративний позов і у апеляційній скарзі та, з урахуванням яких, суди першої та апеляційної інстанцій вже надали оцінку встановленим обставинам справи. У ході розгляду справи судами було надано належну оцінку доказам, наданих позивачем та зібраних судами на підставі статті 9 КАС України.

Доводи касаційної скарги обґрунтовані тільки посиланням на обставини, викладені в акті перевірки, просить суд про переоцінку доказів стосовно встановлених судами фактичних обставин у справі, проте це знаходиться за межами касаційного перегляду, встановленими частиною першою статті 341 КАС України.

У відповідності до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

В обсязі встановлених в цій справі фактичних обставин колегія суддів вважає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій є правильними, обґрунтованими, які відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції відсутні.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 55, 343, 349, 350, 355, 356, 359, підпунктом 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Дніпродзержинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області залишити без задоволення, а ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.05.2016 та постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду 08.10.2015 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк Р.Ф. Ханова