Постанова

від 07.08.2022 по справі 240/16949/20

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 серпня 2022 року

м. Київ

справа №240/16949/20

адміністративне провадження №К/9901/48479/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду судді-доповідача Коваленко Н.В., суддів: Берназюка Я.О., Шарапи В.М., розглянувши у попередньому судовому засіданні в касаційному порядку справу за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Скорик» до Житомирської міської ради, треті особи: ОСОБА_1 , Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України, про визнання протиправним та скасування рішення, за касаційною скаргою Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Скорик» на рішення Житомирського окружного адміністративного суду у складі судді Попової О.Г. від 05.07.2021 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів Шидловського В.Б., Боровицького О.А., Матохнюка Д.Б. від 23.11.2021,

УСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У жовтні 2020 року Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Скорик» (далі також ОСББ «Скорик», позивач) звернулося з позовом до Житомирської міської ради (далі також Міськрада, відповідач), треті особи: ОСОБА_1 , Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України, у якому просило визнати протиправним та скасувати рішення Житомирської міської ради №1851 «Про надання суб`єктам земельних відносин дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» в частині п. 5 Додатку 3 до вказаного рішення, яким Житомирській міській об`єднаній територіальної громаді в особі Житомирської міської ради надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою формування земельної ділянки пл. 0,07 га за адресою АДРЕСА_1 із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування (03.07) (далі також спірне, оскаржуване рішення).

2. У позовній заяві наводились аргументи про те, що вказане у спірному рішенні цільове призначення суперечить Генеральному плану м. Житомира. Крім того, на думку позивача, призначення земельної ділянки за кодом класифікації 03.07 як вказано у рішенні є цільовим призначенням для будівництва та обслуговування будівель торгівлі. Тобто іншим цільовим призначенням, ніж вказано у рішенні.

3. Позивач вважав, що зазначення цільового призначення ділянки 03.07 свідчить про дійсні наміри відповідача сформувати ділянку для будівництва та обслуговування торгівлі та продати її.

4. Позивач зазначав, що ОСББ «Скорик» розташоване по АДРЕСА_2 й користується 1376 кв.м прибудинкової території, що призначені для утримання та обслуговування вказаного будинку. Цю територію перекриває земельна ділянка, яка планується для відведення за оспорюваним рішенням.

5. Позивач з огляду на вищезазначене стверджував, що оскаржуване рішення є неправомірним та підлягає скасуванню.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

6. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 05.07.2021, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23.11.2021, у задоволенні позову відмовлено.

7. Ухвалюючи таке судове рішення, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що оскаржуване судове рішення, яким вирішено питання надання відповідачем суб`єктам земельних відносин дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, в даному випадку, відноситься до виключної компетенції Житомирської міської ради, та не створює для позивачів обов`язків чи правових наслідків за результатами його прийняття.

8. У оскаржуваному рішенні суду першої інстанції зазначено, що як вбачається з матеріалів справи станом на момент прийняття оскаржуваного рішення спірна земельна ділянка не перебували у власності або користуванні фізичних чи юридичних осіб.

9. Також, як зауважено у оскаржуваних судових рішеннях, у суду відсутні докази користування позивачем земельною ділянкою, яка планується для відведення за оспорюваним рішенням (м. Житомир, пров. Скорульського, 6а у м. Житомирі) як прибудинкової території, що призначена для утримання та обслуговування будинку по АДРЕСА_2 .

10. Суди попередніх інстанцій відхилили посилання позивача на рішення виконавчого комітету Житомирської міської ради від 27.08.1954, яке стосується будинку розташованого за адресою АДРЕСА_3 , оскільки суду не надано жодного правовстановлюючого документу на земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1 , а докази про прийняття будь-яких рішень про затвердження проекту землеустрою та фактичне відведення спірної земельної ділянки ОСББ «Скорик» - відсутні.

11. Суди попередніх інстанцій констатували, що у правовідносинах, що є предметом цієї адміністративної справи, у позивача відсутнє суб`єктивне право, яке б було прямо порушене оскаржуваним рішенням. Позивач не був і не є учасником правовідносин, що склалися у процедурі прийняття оскаржуваного рішення.

12. Окрім цього, за висновками судів попередніх інстанцій, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття позитивного рішення про надання її у власність, оскільки процес передачі земельної ділянки громадянам у власність є стадійним. У даному випадку ще не здійснюється передача (надання) позивачу у власність земельної ділянки, а відбувається лише перша стадія земельно-правової процедури, що полягає в отриманні дозволу на розробку проекту землеустрою відносно спірної земельної ділянки. В свою чергу, позивач не позбавлений можливості звернутись до органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади з відповідним клопотанням щодо передачі спірної земельної ділянки у користування (власність), що передбачено статтями 118, 122, 123 Земельним кодексом України.

13. Суд не вбачав підстав для скасування спірного рішення Житомирської міської ради на підставі вимог особи, якої прямо це рішення не стосується, і яка не приймала участі у правовідносинах, пов`язаних з розробкою та прийняттям вказаного рішення.

14. Таким чином, на переконання судів попередніх інстанцій, позивачем не обґрунтовано, як оскаржуване рішення Житомирської міської ради порушує його права та охоронювані законом інтереси.

15. Суди також відхили доводи позивача стосовно неналежного оприлюднення проєкту спірного рішення відповідачем, оскільки матеріалами справи підтверджено, що процедуру оприлюднення, передбачену частиною третьою статті 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації» Житомирською міською радою дотримано.

16. Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про необґрунтованість заявлених позивачем позовних вимог та відсутності підстав для їх задоволення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

17. Не погоджуючись із вищевказаними судовими рішеннями, позивач подав касаційну скаргу в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення цього позову.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

18. Як встановлено судами попередніх інстанцій та не заперечується сторонами Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Скорик» зареєстроване як юридична особа 28.12.2017, код 41839348, місцезнаходження: АДРЕСА_2.

19. 18.02.2020 на офіційному веб-сайті Житомирської міської ради був оприлюднений проект рішення «Про надання суб`єктам земельних відносин дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» з подальшим внесенням правок у додаток до рішення.

20. 03.04.2020 Житомирською міською радою прийнято рішення №1851 «Про надання суб`єктам земельних відносин дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок», згідно з яким надано дозволи на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земель комунальної власності Житомирської міської об`єднаної територіальної громади в особі Житомирської міської ради з метою формування земельних ділянок для подальшого оформлення права користування земельними ділянками згідно додатку.

21. Згідно пункту 5 Додатку 3 до вказаного вище рішення Житомирській міській об`єднаній територіальної громаді в особі Житомирської міської ради надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою формування земельної ділянки пл. 0,07 га за адресою АДРЕСА_1 із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування (03.07).

22. Не погодившись із даним рішення відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

23. Згідно з аргументами касаційної скарги, які слугували підставою для відкриття касаційного провадження у справі, що розглядається, позивач вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання права у подібних правовідносинах.

24. Таку підставу касаційного оскарження ухвалених у цій справі судових рішень позивач мотивує тим, що спірна земельна ділянка знаходиться в історичній охоронній зоні, що виключає можливість як зміни ландшафту, так і проведення будівельних робіт. На ділянці розташовані комунікації та зелені насадження. Зазначення цільового призначення ділянки 03.07 свідчить про наміри відповідача сформувати ділянку для будівництва та обслуговування та подальшого її продажу. Рішення приймалось без участі та думки Фонду соціального страхування стосовно того, що формування земельної ділянки по АДРЕСА_1 буде заважати під`їзду до будівлі Фонду; не враховано, що на земельній ділянці знаходиться бомбосховище та вхід до нього, яке, у разі надзвичайних подій, використовуватиметься мешканцями цього будинку.

25. Скаржник вважає, що потребують вирішення питання:

«Чи вважається оприлюдненим рішення органу місцевого самоврядування, якщо оприлюднюються його загальні знеособлені положення, а додатки в частині суб`єктів, адреса, надання згоди або відмови у наданні згоди, конкретних обставин по яким планується прийняття рішення не оприлюднюється? Якщо рішення передбачало два додатки, а було розглянуто та проголосовано чотири, чи може вважатися оприлюдненим та прийнятим із додержанням вимог закону?».

Чи може бути законним рішення, якщо депутати проголосували проти, а у рішенні змінено результати голосування та зазначено, що депутати проголосували за рішення?

Чи може бути законним рішення, якщо зазначені у рішенні результати розгляду та голосування суперечать відеозапису пленарного засідання та спростовуються ним?».

26. Відзивів на касаційну скаргу не надходило, однак їх відсутність згідно з приписами частини четвертої статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

27. Вирішуючи цей спір, суд першої інстанції застосував такі норми матеріального права.

28. Стаття 38 Земельного кодексу України. Земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками.

29. Використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм (стаття 39 Земельного кодексу України).

30. Стаття 42 Земельного кодексу України. Земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками. Розміри та конфігурація земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначаються на підставі відповідної землевпорядної документації.

31. Пункт «а» частини першої статті 81 Земельного кодексу України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами.

32. Підпункт «а» частини другої статті 83 Земельного кодексу України. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

33. Частина перша, третьої статті 116 Земельного кодексу України. Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

34. Частини перша - третя статті 128 Земельного кодексу України. Продаж громадянам і юридичним особам земельних ділянок державної (крім земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації) та комунальної власності для потреб, визначених цим Кодексом, провадиться місцевими державними адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим або органами місцевого самоврядування в межах їх повноважень.

35. Частина перша статті 10 Закону України від 21.05.1997 № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні». Сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

36. Пункт 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, як вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

37. Частина п`ята статті 46 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок та надання документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності - не рідше ніж один раз на місяць.

38. Стаття 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Рішення місцевої ради приймаються у формі відповідних рішень, прийнятих на сесії місцевої ради та рішень виконавчого комітету.

39. Частина третя статті 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації» проекти нормативно-правових актів, рішень органів місцевого самоврядування, розроблені відповідними розпорядниками, оприлюднюються ними не пізніш як за 20 робочих днів до дати їх розгляду з метою прийняття.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка доводів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

40. Відповідно до частин першої - третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

41. Згідно з частинами першою, другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази

42. Перевіряючи у межах повноважень, встановлених процесуальним законом, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, а також надаючи оцінку аргументам учасників справи, висловленим у касаційній скарзі та відзиві на неї, Верховний Суд виходить з такого.

43. Так, згідно з правовою позицією Верховного Суду щодо застосування норм права, викладеною у постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі №1640/2594/18, системний аналіз норм статей 22, 116, 118 Земельного кодексу України дає можливість дійти висновку, що законом передбачено певний алгоритм та поетапність процесу безоплатної передачі земельних ділянок державної та комунальної власності у власність громадян, а саме:

1) подання зацікавленою особою клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність;

2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні);

3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів статті 186-1 Земельного кодексу України;

4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі;

5) подання зацікавленою особою погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов`язаний прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність або рішення про відмову передання земельної ділянки у власність чи залишення клопотання без розгляду.

44. Отже, отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність або у користування є лише першою стадією у процедурі вирішення питання про передачу земельної ділянки зацікавленій особі.

45. Надання дозволу на розробку проєкту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку. Такий висновок щодо застосування норм права наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі №380/624/16-ц.

46. Окрім цього, згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 29.09.2020 у справі №688/2908/16-ц (провадження № 14-28цс20) у дозволі на виготовлення проекту землеустрою визначається лише приблизна площа земельної ділянки та орієнтовне місцезнаходження (наприклад, земельний масив, у межах якого вона буде знаходитись). Конкретизується ж земельна ділянка у проекті землеустрою. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки включає інформацію щодо меж земельної ділянки та інформацію, важливу для визначення можливості використання земельної ділянки у той чи інший спосіб, зокрема перелік обмежень у використанні земельних ділянок (меж охоронних зон (наприклад, біля ліній електропередач), зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель); матеріали погодження проєкту землеустрою тощо (стаття 50 Закону України «Про землеустрій»). Отже, дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки означає дозвіл власника земельної ділянки здійснити певні дії на землі власника, аби мати змогу в подальшому точно визначити предмет оренди. Отже, цей дозвіл наділяє заінтересовану особу повноваженням ідентифікувати на землі власника земельну ділянку, яку ця особа бажає отримати в оренду в майбутньому.

47. З урахуванням такої правової регламентації та висновків Верховного Суду щодо застосування норм права, якими урегульовані спірні правовідносини, колегія суддів критично ставиться до аргументів касаційної скарги про те, що визначене у спірному рішенні цільове призначення земельної ділянки, на якій розташовані комунікації та зелені насадження, свідчить про наміри відповідача сформувати таку для будівництва та обслуговування будівель торгівлі та подальшого її продажу.

48. Такі доводи скаржника засновані на припущеннях і не підтверджується наявними у справі доказами, не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки земельна ділянка, яка не є сформованою і щодо якої лише надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо її відведення, не може бути виставлено на продаж на земельних торгах.

49. Зокрема, за змістом частини першої статті 136 Земельного кодексу України, підготовка лотів до проведення земельних торгів включає, зокрема, виготовлення та затвердження у встановленому законодавством порядку документації із землеустрою (у разі формування земельної ділянки, зміни цільового призначення земельної ділянки та в разі, якщо відомості про земельну ділянку не внесені до Державного земельного кадастру); державну реєстрацію земельної ділянки; державну реєстрацію речового права на земельну ділянку та інші дії, визначені вказаною правовою нормою.

50. Необґрунтованими є й аргументи скаржника про те, що відповідачем було змінене цільове призначення земельної ділянки, оскільки види цільового призначення за вичерпним переліком визначає стаття 19 Земельного кодексу України, а саме - землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення.

51. Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 №548, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 01.11.2010 за №1011/18306, затверджена Класифікація видів цільового призначення земель (далі - КВЦПЗ), яка розроблена відповідно до Земельного кодексу України, Закону України «Про землеустрій» та Положення про Державний комітет України із земельних ресурсів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.03.2008 №224.

52. У межах визначеної пунктом б) статті 19 Земельного кодексу України виду цільового призначення, а саме - землі житлової та громадської забудови, передбачено такі види використання: землі, які використовуються для розміщення житлової забудови (житлові будинки, гуртожитки, господарські будівлі та інше); землі, які використовуються для розміщення гаражного будівництва) (коди КВЦПЗ 02.01 - 02.10); землі, які використовуються для розміщення громадських будівель і споруд (готелів, офісних будівель, торговельних будівель, для публічних виступів, для музеїв та бібліотек, для навчальних та дослідних закладів, для лікарень та оздоровчих закладів), інших об`єктів загального користування (коди КВЦПЗ 03.01 - 03.17).

53. Наведене дає підстави стверджувати, що цільове призначення земельної ділянки відповідно до законодавчо встановлених категорій земель визначається на підставі документації із землеустрою, а порядок використання земельної ділянки в межах певної категорії визначається землекористувачем самостійно, проте з обов`язковим дотриманням містобудівної документації та документації із землеустрою.

54. Земельна ж ділянка, щодо якої відповідачем прийнято оскаржуване рішення, як установлено судовим розглядом цієї справи, належить до земель житлової та громадської забудови. Спірне рішення не змінює і не може змінювати цільове призначення земельної ділянки пл. 0,07 га за адресою м. Житомир, пров. Скорульського, 6а у м. Житомирі, оскільки це потребує проходження процедур, які відповідно до земельного законодавства України застосовуються при зміні цільового призначення (розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, його затвердження тощо).

55. При цьому, у оскаржуваному позивачем рішенні Міськради вказано вид використання вищевказаної земельної ділянки - для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування, що відповідає коду КВЦПЗ 03.07.

56. Зазначення у цьому ж рішенні поряд із видом використання коду КВЦПЗ 03.07 (Для будівництва та обслуговування будівель торгівлі) може свідчити про наявність помилки (описки), тобто формального недоліку цього акту, однак усе одно не зумовлює його незаконність.

57. Стосовно ж доводів скаржника про те, що спірна земельна ділянка знаходиться в історичній охоронній зоні, що виключає можливість як зміни ландшафту так і проведення будівельних робіт, то колегія суддів відзначає, що відповідно до встановлених у цій справі обставин та з урахуванням стадії спірних правовідносин відсутні підстави вважати, що на цій земельній ділянці планується які - небудь зміни ландшафту та/або виконання будівельних робіт. У спірних правовідносинах відповідачем вирішене лише питання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, який повинен розроблятись розробником документації із землеустрою із виконанням передбаченого пунктом «а» частини другої статті 28 Закону України «Про землеустрій» обов`язку дотримуватися законодавства України, що регулює земельні відносини, а також державних стандартів, норм і правил при здійсненні землеустрою.

58. Право ж на виконання будівельних робіт у залежності від категорії складності будівництва виникає лише у власника або користувача земельної ділянки після подання до уповноваженого органу у сфері містобудування повідомлення про початок виконання підготовчих та/або будівельних робіт, отримання дозволу на будівництво в порядку, встановленому Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності». Однак, у межах спірних правовідносин, це питання не вирішувалось, оскільки відповідного права на спірну землю оформлено не було, у зв`язку з чим такі аргументи скаржника є передчасними і виходять за межі предмету доказування у цій справі.

59. Колегія суддів критично оцінює й доводи касаційної скарги про те, що спірне рішення приймалось без участі та думки Фонду соціального страхування стосовно того, що формування земельної ділянки по пров. Скорульського, 6а буде заважати під`їзду до будівлі Фонду, оскільки цей орган бере участь у цій справі у якості третьої особи і має право з цих підстав самостійно наводити міркування під час розгляду і вирішення цієї справи у судах попередніх інстанцій, а також оскаржити ухвалені у цій справі судові рішення з підстав, передбачених процесуальним законом, та з наведенням відповідної аргументації щодо цього.

60. Матеріалами цієї справи підтверджується, що Фонд соціального страхування в особі уповноваженого представника брав участь у судових засіданнях у судах як першої, так і апеляційної інстанцій, і висловлював думку щодо суті спору, надавав пояснення, однак ані апеляційної, ані касаційної скарги, на ухвалені у цій справі судові рішення не подавав і не надавав до суду касаційної інстанції жодних письмових документів з викладенням його доводів і міркувань щодо вищевикладених обставин.

61. У даному ж випадку касаційна скарга належним учасником справи, прав та інтересів якого стосується вищенаведене питання (Фондом), не подавалась, а тому оцінка цих аргументів касаційним судом за касаційною скаргою іншої особи, за відсутності її заперечень на судові рішення в цій частині, не є доречною.

62. Не зумовлюють наявності підстав для скасування оскаржуваних судових рішень й доводи скаржника про те, що на земельній ділянці, яка вказана у додатку до оскаржуваного рішення, знаходиться бомбосховище та вхід до нього, яке, у разі надзвичайних подій, використовуватиметься мешканцями цього будинку, оскільки внаслідок прийняття Міськрадою рішення, яке оскаржується, не відбулось жодних змін у порядку користування цієї ділянкою і доступу на об`єкти, що на ній розташовані. Твердження ж позивача, наведені вище, є передчасними, оскільки на цій стадії правовідносин ще не вбачається підстав стверджувати про те, що ця земельна ділянка буде передана у користування і що майбутній користувач унеможливить або яким небудь чином обмежить можливість використання мешканцями прилеглих будинків розташованого на ній бомбосховища.

63. Стосовно тверджень позивача про недотримання Міськрадою порядку оприлюднення проєкту спірного рішення та процедури його прийняття, то колегія суддів наголошує, що згідно з обставинами справи, які установили суди попередніх інстанцій і відобразили їх у оскаржуваних судових рішеннях з посиланням на відповідні докази, наявні у справі, 18.02.2020 на офіційному веб-сайті Житомирської міської ради був оприлюднений проект рішення «Про надання суб`єктам земельних відносин дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» з подальшим внесенням правок у додаток до рішення, а відповідачем було дотримано процедуру прийняття такого адміністративного акту.

64. Оцінюючи такі аргументи, колегія суддів також бере до уваги викладені у оскаржуваних судових рішеннях мотиви, згідно з якими відсутні докази того, що ОСББ «Скорик» є користувачем або власником як земельної ділянки, про яку іде мова у спірному рішенні Міськради, так і земельної ділянки, про яку позивач вказує як про прибудинкову територію відносно будинку, який він обслуговує. При цьому, як відзначено у оскаржуваних судових рішеннях, з наведених у позові обставин і підстав, не вбачається фактичного порушення прав та інтересів ОСББ «Скорик» внаслідок прийняття Міськрадою рішення, яке оскаржується.

65. За таких обставин, навіть у разі доведення факту порушення процедури оприлюднення проєкту спірного рішення, процедури його прийняття, таке може бути оскаржене лише заінтересованими особами, права, свободи та охоронювані законом інтереси яких порушені. Однак, оскарження з цих підстав спірного рішення відповідача особою, права та інтереси якої спірним рішенням не зачіпаються, не зумовлює підстав для його скасування за позовом такої особи. У такому випадку завдання адміністративного судочинства (справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень) не виконується, а встановивши відсутність факту порушення прав та інтересів особи, яка звернулась до суду, суди попередніх інстанцій обґрунтовано не взяли до уваги вищевикладені аргументи і ухвалили судові рішення, якими відмовлено у позові.

66. До того ж, зазначені вище аргументи касаційної скарги потребують встановлення нових обставин у справі, дослідження і повторної оцінки наявних у ній та нових доказів з питань, які стосуються оприлюднення проєкту спірного рішення, та процедури його голосування та прийняття Міськрадою, що однак, виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, встановлених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, і, зважаючи на недоведеність наявності факту порушення цим рішенням прав та інтересів ОСББ «Скорик», не є визначальним для правильного вирішення цього спору.

67. Колегія суддів акцентує увагу на тому, що право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантується кожному відповідно до статті 55 Конституції України.

68. Частиною другою цієї ж статті Основного Закону кожному надано право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

69. Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою

статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, чинній станом на час звернення до суду з цим позовом, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

70. Про те, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, наголошено й у частині четвертій статті 242 цього Кодексу.

71. Частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України регламентовано право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

72. Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14.11.2011 №19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

73. Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту <...>.

74. Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

75. Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 6 Кодексу адміністративного судочинства України.

76. У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року №18-рп/2004 дав визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес», який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

<...> поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «право» має один і той же зміст.

77. Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

78. Такий правовий висновок наведено у постанові Верховного Суду України від 15.12.2015 у справі №800/206/15.

79. Порушення прав та інтересів слід відрізняти від порушення закону. Підставою звернення до суду є протиправні рішення (дії чи бездіяльність), які порушують права (свободи чи інтереси) конкретної особи. Саме лише порушення закону, яке не призводить до порушення прав особи, не дає підстав для задоволення позову такої особи.

80. У контексті вищевказаних мотивів колегія суддів звертає увагу й на висновки Верховного Суду щодо застосування норм права, викладені у постанові від 13.08.2020 у справі № 369/3756/16-а, де Суд зазначив, що обов`язковою умовою оцінки судом рішення суб`єкта владних повноважень та/або органів місцевого самоврядування є доведеність позивачем порушення таким рішенням його прав та законних інтересів. При цьому таке порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення, що не дозволяє скаржитися щодо певних обставин абстрактно лише тому, що заявник вважає, що спірне рішення начебто впливає на правове становище позивача та третіх осіб. Неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб`єктивне право особи та її юридичний обов`язок.

81. Отже, судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах. Для відновлення порушеного права у зв`язку із прийняттям рішення суб`єктом владних повноважень та/або органами місцевого самоврядування особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав

82. Таким чином, колегія суддів не знаходить обґрунтованими доводи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання права у подібних правовідносинах, оскільки в основу позиції судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні цього позову покладено мотиви про відсутність порушення прав та свобод ОСББ «Скорик» оскаржуваним рішенням Міськради, з огляду на те, що позивач не є ані користувачем, ані власником земельної ділянки, зазначеної у оскаржуваному рішенні відповідача, а також жодної суміжної земельної ділянки.

83. З фактичних обставин цієї справи вбачається, що позивач не порушував перед уповноваженим органом питання стосовно передачі цієї земельної ділянки йому у власність або у користування й жодних доказів, які б підтверджували порушення його прав та інтересів до суду першої інстанції не надав. Підстави цього позову, як це вбачається зі змісту оскаржуваних судових рішень, засновані на припущеннях і стосуються можливого у майбутньому, при наявності сукупності певних обставин, порушення прав та інтересів, які, однак, станом на момент подання цього позову ще не були порушені й загрози цим правам та інтересам під час розгляду цієї справи не встановлено.

84. Викладені у оскаржуваних судових рішеннях висновки, з урахуванням обставин цієї справи, відповідають висновкам Верховного Суду, які наведені вище, у зв`язку з цим колегія суддів констатує безпідставність доводів касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах і їх відхиляє.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

85. Ураховуючи усе вищезазначене, колегія суддів вважає, що викладені у касаційній скарзі доводи, які слугували підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі, не зумовлюють її задоволення і не дозволяють дійти висновку про необхідність скасування ухвалених у цій справі оскаржуваних судових рішень.

86. Колегія суддів не знаходить підстав для задоволення касаційної скарги і вважає, що суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні цього позову, не допустили неправильного застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права та ухвалили законні та обґрунтовані судові рішення, які скасуванню не підлягають.

87. За правилами частин першої, другої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

88. Верховний Суд, провівши касаційний розгляд справи у межах доводів та вимог касаційної скарги, повноважень касаційного суду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, не виявив неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та/або порушень норм процесуального права, а тому не вбачає підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, які ухвалені відповідно до закону.

89. Керуючись статтями 340, 341, 343, 349, 350, 355, 356, Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Скорик» залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 05.07.2021 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23.11.2021 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується.

Суддя-доповідач Н.В. Коваленко

Судді: Я.О. Берназюк

В.М. Шарапа