Постанова

від 08.08.2022 по справі 752/17017/14-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

09 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 752/17017/14-ц

провадження № 61-4311св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 20 січня 2021 року у складі колегії суддів: Ігнатченко Н. В., Голуб С. А., Таргоній Д. О.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ в натурі земельної ділянки.

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ в натурі земельної ділянки.

Позов мотивовано тим, що 17 грудня 1998 року ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу набув право власності на 1/2 частину житлового будинку на АДРЕСА_1 , інша частина цього житлового будинку належить ОСОБА_2 . Будинок, який перебуває у спільній власності сторін, знаходиться на земельній ділянці, площею 0,1036 га, яка в 2004 році була спільно приватизована ними як співвласниками житлового будинку, що підтверджується державним актом про право власності на земельну ділянку від 14 грудня 2004 року серії КВ № 148764.

Позивач зазначав, що він користується значно меншою частиною земельної ділянки, ніж належить йому на праві власності. На численні прохання та пропозиції про передачу позивачу в користування частини земельної ділянки пропорційно його частці у праві спільної часткової власності відповідач відмовлялася від такого поділу та перенесення паркану.

Із урахуванням уточнених позовних вимог, позивач остаточно просив виділити йому в натурі 1/2 частину земельної ділянки, кадастровий номер 8000000000:90:100:0016, яка знаходиться на АДРЕСА_1 , із цільовим призначенням - обслуговування житлового будинку і господарських будівель, частина якої перебуває у користуванні позивача і на якій розміщена частка житлового будинку, яка перебуває в користуванні позивача, а також припинити право спільної часткової власності з відповідачем на зазначену земельну ділянку.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 23 червня 2020 року здійснено поділ в натурі земельної ділянки, кадастровий номер 8000000000:90:100:0016, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , між співвласниками ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за варіантом № 3 розподілу земельної ділянки, зображеним на схемі у додатку № 3 розподілу земельної ділянки до висновку судової земельно-технічної експертизи КНДІСЕ від 28 листопада 2019 року № 17689/19-41.

Виділено в натурі ОСОБА_1 як власнику 1/2 частини земельної ділянки, кадастровий номер 8000000000:90:100:0016, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , земельну ділянку, площею 0,0518 га, яка заштрихована рожевим кольором на додатку № 3 розподілу земельної ділянки відповідно до висновку судової земельно-технічної експертизи КНДІСЕ від 28 листопада 2019 року № 17689/19-41, та обмежена лініями розподілу, що проходять: від точки 7 довжиною 10,49 м до точки 8, від точки 8 довжиною 1,51 м до точки 9 лінія розподілу проходить по умовній межі (зовнішній межі земельної ділянки); від точки 9 довжиною 0,53 м до точки 10, від точки 10 довжиною 9,20 м до точки 11, від точки 11 довжиною 9.,7 м до точки 12, від точки 12 довжиною 8,22 м до точки 13, від точки 13 довжиною 7,18 м до точки 14, від точки 14 довжиною 5,6 м до точки 35 лінія розподілу проходить по металевому паркану-сітці (зовнішній межі земельної ділянки); від точки 35 довжиною 7,18 м до точки 34 лінія розподілу проходить по умовній межі; від точки 34 довжиною 5,71 м до точки 33, від точки 33 довжиною 1,0 м до точки 32 лінія розподілу проходить по умовній межі; від точки 32 до точки 31, від точки 31 до точки 30, від точки 30 до точки 28 лінія розподілу проходить по внутрішнім стінам будинку; від точки 28 довжиною 0,39 м до точки 27, від точки 27 довжиною 0,51 м до точки 26, від точки 26 довжиною 0,46 м до точки 25, від точки 25 довжиною 2,97 м до точки 24 лінія розподілу проходить по стіні будівлі; від точки 24 довжиною 1,02 м до точки 23, від точки 23 довжиною 4,65 м до точки 22, від точки 22 довжиною 3,79 м до точки 21 лінія розподілу проходить по умовній межі; від точки 21 довжиною 11,68 м до точки 20, від точки 20 довжиною 9,72 м до точки 19 лінія розподілу проходить по умовній межі (1 м від стіни будівлі); від точки 19 (яка знаходиться на відстані 1 м від стіни будівлі) довжиною 1 м до точки 2 лінія розподілу проходить по металевому паркану; від точки 2 довжиною 10,73 м до точки 3 лінія розподілу проходить по стіні будівлі; від точки 3 довжиною 2,48 м до точки 4, від точки 4 довжиною 1,75 м до точки 5; від точки 5 довжиною 10,45 м до точки 6, від точки 6 довжиною 1,5 м до точки 7 лінія розподілу проходить по умовній межі (зовнішній межі земельної ділянки).

Каталог координат (в місцевій системі м. Києва) поворотних точок меж земельної ділянки, площею 0,0518 га, за адресою: АДРЕСА_1 , яка виділяється ОСОБА_1 , наведена у таблиці 3.1 варіанту № 3 розподілу земельної ділянки відповідно до висновку судової земельно-технічної експертизи КНДІСЕ від 28 листопада 2019 року № 17689/19-41 (аркуш висновку № 30).

Припинено право спільної часткової власності на земельну ділянку кадастровий номер 8000000000:90:100:0016, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , між співвласниками ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у зв`язку з виділом ОСОБА_1 в натурі 1/2 частини зазначеної земельної ділянки.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що найбільш прийнятним варіантом виділу земельної ділянки є варіант № 3 судової земельно-технічної експертизи, оскільки такий варіант є повним, обґрунтованим та найбільш доцільним при вирішенні питання щодо виділу часток із спірного майна без втрати цільового призначення, відповідно до ідеальних часток співвласників майна, забезпечує необхідну ізоляцію сторін, а також розумний баланс інтересів сторін.

Постановою Київського апеляційного суду від 20 січня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 23 червня 2020 року змінено, виклавши другий, третій та четвертий абзац його резолютивної частини в наступній редакції:

«Здійснити поділ в натурі земельної ділянки, площею 0,1036 га, кадастровий номер 8000000000:90:100:0016, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , між співвласниками ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за варіантом № 5 розподілу земельної ділянки, який відображений на схемі у додатку № 5 розподілу земельної ділянки до висновку судової земельно-технічної експертизи Київського науково-дослідного інституту судових експертиз № 17689/19-41 від 28 листопада 2019 року.

Виділити в натурі ОСОБА_1 як власнику 1/2 частини земельної ділянки, площею 0,1036 га, кадастровий номер 8000000000:90:100:0016, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , - земельну ділянку, площею 0,0518 га, яка заштрихована рожевим кольором на додатку № 5 розподілу земельної ділянки до висновку судової земельно-технічної експертизи Київського науково-дослідного інституту судових експертиз № 17689/19-41 від 28 листопада 2019 року, та обмежена лініями розподілу, що проходять: від точки 7 довжиною 10,49 м до точки 8, від точки 8 довжиною 1,52 м до точки 9 лінія розподілу проходить по умовній межі (зовнішній межі земельної ділянки); від точки 9 довжиною 0,53 м до точки 10, від точки 10 довжиною 9,20 м до точки 11, від точки 11 довжиною 9,57 м до точки 12, від точки 12 довжиною 8,22 м до точки 13, від точки 13 довжиною 7,18 м до точки 14, від точки 14 довжиною 15,3 м до точки 15 лінія розподілу проходить по металевому паркану-сітці (зовнішній межі земельної ділянки); від точки 15 довжиною 0,77 м до точки 16, від точки 16 довжиною 11,29 м до точки 21 лінія розподілу проходить по умовній межі (зовнішній межі земельної ділянки); від точки 21 довжиною 8,92 м до точки 19, від точки 19 довжиною 2,38 м до точки 20, від точки 20 довжиною 9,91 до точки 33, від точки 33 довжиною 1,0 м до точки 32 лінія розподілу проходить по умовній межі; від точки 32 до точки 31, від точки 31 до точки 30, від точки 30 до точки 28 лінія розподілу проходить по внутрішнім стінам будинку; від точки 28 довжиною 0,39 м до точки 27, від точки 27 довжиною 0,51 м до точки 26, від точки 26 довжиною 0,46 м до точки 25, від точки 25 довжиною 2,97 м до точки 24 лінія розподілу проходить стіні будівлі; від точки 24 довжиною 1,02 м до точки 23, від точки 23 довжиною 10,48 м до точки 36, від точки 36 довжиною 1,74 м до точки 35 лінія розподілу проходить по умовній межі; від точки 35 довжиною 6,35 м до точки 34, від точки 34 довжиною 9,79 м до точки 22 розподілу проходить по умовній межі (1 м від стіни будівлі); від точки 22 довжиною 1,48 м до точки 4; від точки 4 довжиною 1,75 м до точки 5, від точки 5 довжиною 10,45 м до точки 6, від точки 6 довжиною 1,5 м до точки 7 лінія розподілу проходить по умовній межі (зовнішній межі земельної ділянки).

Каталог координат (в місцевій системі міста Києва) поворотах точок меж земельної ділянки, площею 0,0518 га, за адресою: АДРЕСА_1 , яка виділяється ОСОБА_1 , наведений в таблиці 5.1 варіанту № 5 розподілу земельної ділянки до висновку судової земельно-технічної експертизи Київського науково-дослідного інституту судових експертиз № 17689/19-41 від 28 листопада 2019 року (аркуш висновку № 36)».

В іншій частині рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 23 червня 2020 року залишено без змін.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що поділ земельної ділянки за варіантом № 3 висновку судової земельно-технічної експертизи не відповідає фактичному порядку користуванню земельною ділянкою, який склався протягом тривалого часу, та призведе до виникнення між сторонами спору щодо майнових прав на збудовані на земельній ділянці будівлі та споруди. Поділ земельної ділянки за варіантом № 5 висновку судової земельно-технічної експертизи є найбільш доцільним, оскільки зазначений варіант поділу земельної ділянки відповідає ідеальним часткам сторін у праві спільної часткової власності, визначений з дотриманням технічної можливості виділу частки майна, не порушує право власності кожного із сторін та спрямований на фактичне вирішення спору і захист прав як позивача, так і відповідача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у березні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

17 березня 2021 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.

Ухвалою Верховного Суду від 08 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , витребувано її з Голосіївського районного суду м. Києва.

05 травня 2022 року проведено повторний автоматизований розподіл та справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Литвиненко І. В.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 753/14590/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 755/16890/17, від 11 листопада 2019 року у справі № 556/1611/15-ц, від 23 грудня 2019 року у справі № 761/34735/17, від 05 лютого 2020 року у справі № 497/1137/17, від 29 квітня 2020 року у справі № 509/4644/15-ц, від 04 червня 2020 року у справі № 500/4947/14-ц,від 17 червня 2020 року у справі № 361/1789/16-ц, від 16 вересня 2020 року у справі № 489/2029/17, від 28 жовтня 2020 року у справі № 2114/2-3819/11, від 03 листопада 2020 року у справі № 653/1760/16, від 16 грудня 2020 року у справі № 521/15657/13-ц, від 20 січня 2021 року у справі № 2-4828/11.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що апеляційним судом не враховано правового статусу нежитлової споруди (гаража), розміщеної на земельній ділянці, яка є самочинним будівництвом. Поділ земельної ділянки за варіантом № 5 висновку судової земельно-технічної експертизи порушує право позивача на вільне та на власний розсуд використання належної йому земельної ділянки та доступ до неї. Суд апеляційної інстанції не врахував державних будівельних норм при визначенні варіанту поділу спірної земельної ділянки.

Доводи інших учасників справи

У травні 2021 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити без змін постанову суду апеляційної інстанції.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу частини житлового будинку від 17 грудня 1998 року є власником 1/2 частини житлового будинку на АДРЕСА_1 (а. с. 8 т. 1).

ОСОБА_2 на підставі договору дарування житлового будинку від 01 серпня 1996 року є власником іншої 1/2 частини житлового будинку на АДРЕСА_1 (а. с. 134, 135, т. 1).

Зазначений будинок знаходиться на земельній ділянці площею 0,1036 га, кадастровий номер 8000000000:90:100:0016, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . На підставі державного акта на право власності на земельну ділянку від 14 грудня 2004 року серії КВ № 148764 сторони є співвласниками зазначеної земельної ділянки по 1/2 частки кожен (а. с. 19 т. 1).

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 22 квітня 2016 року у справі № 752/3744/15-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 29 вересня 2016 року, у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кударенко В. М. про визнання недійсним договору купівлі-продажу частини житлового будинку від 17 грудня 1998 року відмовлено (а. с. 136-149 т. 1).

Постановою Верховного Суду від 10 грудня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 22 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 29 вересня 2016 року - без змін (а. с. 150-156 т. 1).

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з частиною першою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Положеннями частини першої статті 356 ЦК України встановлено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Відповідно до частин першої, другої статті 364 ЦК України кожен із співвласників спільної часткової власності має право на виділ у натурі належної йому частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.

Згідно з частинами першою, другою статті 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.

Частинами першою, третьою статті 88 Земельного кодексу України встановлено, що володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку. Учасник спільної часткової власності має право вимагати виділення належної йому частки із складу земельної ділянки як окремо, так і разом з іншими учасниками, які вимагають виділення, а у разі неможливості виділення частки - вимагати відповідної компенсації.

Виділ часток (поділ) нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін буде виділено нерухоме майно, яке за розміром відповідає розміру часток співвласників у праві власності.

Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, то з урахуванням конкретних обставин такий поділ (виділ) можна провести зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась.

Отже, визначальним для виділу частки або поділу нерухомого майна в натурі, яке перебуває у спільній частковій власності, є розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу майна відповідно до часток співвласників.

Оскільки учасники спільної часткової власності мають рівні права щодо спільного майна пропорційно своїй частці в ньому, то, здійснюючи поділ майна в натурі (виділ частки), суд повинен передати співвласнику частину нерухомого майна, яка відповідає розміру й вартості його частки, якщо це можливо, без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню майна.

З метою вирішення питання щодо можливих варіантів поділу спірної земельної ділянки за клопотанням позивача ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 31 травня 2019 року у справі призначено судову земельно-технічну експертизу, за результатами проведення якої судовим експертом КНДІСЕ Салтановою В. В. складено висновок судової земельно-технічної експертизи від 28 листопада 2019 року № 17689/19-41, відповідно до якого на розгляд суду було запропоновано можливі п`ять варіантів розподілу земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:100:0016, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , розроблені відповідно до часток співвласників: 1/2 частки (0,0518 га) ОСОБА_1 та 1/2 частки (0,0518 га) ОСОБА_2 (а. с. 160-185 т. 1).

Експертом зазначено про те, що у всіх варіантах розподілу земельної ділянки запропоновано встановити сервітути для догляду за будівлями і здійснення їх поточного ремонту згідно з пунктом 3.25* ДБН 360-92* та пунктом 6.1.41 ДБН Б.2.2-12:2019, оскільки, конфігурація житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , є такою, що між частиною будинку «Е», що належить ОСОБА_1 та частиною будинку «Ж», що належить ОСОБА_2 є ділянка, на якій відстань між стінами будівель становить до 1,18 м. Розмір, конфігурація та координати кутів повороту меж земельної ділянки, на яку пропонується накласти сервітут, докладно описані в дослідницькій частині висновку та схематично зображені на додатках № 1, № 2, № 3, № 4 та № 5.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, згідно з яким поділ спірної земельної ділянки між сторонами здійснено за варіантом № 3 висновку судової земельно-технічної експертизи, суд апеляційної інстанції, встановивши, що за вказаним варіантом поділу позивачу виділяється в натурі частина земельної ділянки, на якій знаходиться нежитлове приміщення (гараж), яке перебуває у користуванні відповідача, обґрунтовано виходив із того, що поділ земельної ділянки за варіантом № 3 висновку судової земельно-технічної експертизи призведе до виникнення між сторонами спору щодо майнових прав на збудовані на земельній ділянці будівлі та споруди.

Оцінивши висновок проведеної у справі судової земельно-технічної експертизи в сукупності з іншими доказами у справі та проаналізувавши кожен із запропонованих варіантів виділу частки із майна, що є у спільній частковій власності, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що поділ земельної ділянки за варіантом № 5 висновку судової земельно-технічної експертизи є найбільш доцільним, оскільки зазначений варіант поділу земельної ділянки відповідає ідеальним часткам сторін у праві спільної часткової власності, визначений з дотриманням технічної можливості виділу частки майна, найбільше відповідає складеному порядку користуванню земельної ділянки, не порушує право власності кожного із сторін та спрямований на фактичне вирішення спору і захист прав як позивача, так і відповідача.

Також, суд апеляційної інстанції врахував, що за варіантом № 5 висновку судової земельно-технічної експертизи належні сторонам приміщення будинку та господарських споруд будуть знаходитися на земельних ділянках, що перебувають у їхньому фактичному користуванні без втрати цільового призначення, при такому поділі не потрібно переносити будь-які об`єкти, тоді як у разі поділу земельної ділянки за варіантом № 3 експертизи, на якому наполягав позивач, нежитлова будівля (гараж), якою користується відповідач, буде розташована на частині земельної ділянки, належній позивачу.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційним судом не враховано правового статусу нежитлової споруди (гаража), розміщеної на земельній ділянці, яка є самочинним будівництвом, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, оскільки така нежитлова споруда (гараж) не є предметом поділу між сторонами у цій справі.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги щодо ухвалення оскаржуваного рішення без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 753/14590/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 755/16890/17, від 11 листопада 2019 року у справі № 556/1611/15-ц, від 23 грудня 2019 року у справі № 761/34735/17, від 05 лютого 2020 року у справі № 497/1137/17, від 29 квітня 2020 року у справі № 509/4644/15-ц, від 04 червня 2020 року у справі № 500/4947/14-ц,від 17 червня 2020 року у справі № 361/1789/16-ц, від 16 вересня 2020 року у справі № 489/2029/17, від 28 жовтня 2020 року у справі № 2114/2-3819/11, від 03 листопада 2020 року у справі № 653/1760/16, від 16 грудня 2020 року у справі № 521/15657/13-ц, від 20 січня 2021 року у справі № 2-4828/11, оскільки висновки у зазначених справах та у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Так, у справах № 2-4828/11, № 2114/2-3819/11 спір між сторонами виник щодо поділу житлового будинку до складу якого входять самочинно збудовані споруди, у справі № 500/4947/14-ц - щодо поділу житлового будинку та встановлення порядку користування земельною ділянкою, тоді як предметом виділу у справі, яка переглядається у касаційному порядку, є частина земельної ділянки.

У справі № 521/15657/13-ц предметом спору є визнання права власності на нежитлові будівлі, у справі № 755/16890/17 - визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку та скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що поділ земельної ділянки за варіантом № 5 висновку судової земельно-технічної експертизи порушує право позивача на вільне та на власний розсуд використання належної йому земельної ділянки та доступу до неї, оскільки такі доводи зводяться до незгоди заявника із висновками суду апеляційної інстанції щодо оцінки доказів, були враховані апеляційним судом та не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Пономарьов проти України» та ін.) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський Суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але цене може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Таким чином, наведені ОСОБА_1 у касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга ОСОБА_1 є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах вимог, заявлених у суді першої інстанції, підстав вийти за межі доводів касаційної скарги судом касаційної інстанції не встановлено.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Верховний Суд встановив, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги ОСОБА_1 висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність ухваленого судового рішення не впливають.

Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 389, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 20 січня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров