Рішення

від 24.07.2022 по справі 752/4340/21

ГОЛОСІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 752/4340/21

Провадження № 2/752/1927/22

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

25.07.2022 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі

головуючого судді Шевченко Т.М.

з участю секретаря Солодовник Я.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІТВІЛ» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, інших виплат та компенсацій, середнього заробітку за затримку з розрахунком при звільненні,

за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІТВІЛ» до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, -

в с т а н о в и в:

у лютому 2021 року позивач ОСОБА_1 звернулась до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом, в якому просила стягнути з ТОВ «ЛІТВІЛ» заборгованість з нарахованої, але не виплаченої заробітної плати у розмірі 43 877,19 грн., виплату компенсації додаткових 14 днів по продовженню листка непрацездатності через ускладненні пологи в сумі 3700,06 грн., грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку у розмірі 8 000 грн., компенсацію втрати частини доходів у зв?язку із порушенням строків їх виплати у сумі 22 475,07 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 64 000 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено про те, що з вересня 2016 року по травень 2020 року ОСОБА_1 працювала у ТОВ «ЛІТВІЛ» на посаді бухгалтера.

На підставі листка непрацездатності від 03.04.2017 року та у зв?язку із вагітністю та пологами позивач пішла у відпустку по народженню дитини, однак фактично продовжувала працювати до серпня 2017 року.

Позивач зазначає, що за час роботи у відповідача позивачу було нараховано, але не в повному обсязі виплачено заробітну плату за період з вересня 2016 року по травень 2020 року, заборгованість по виплаті заробітної плати становить 43 877,19 грн.

Позивач зазначає, що у зв?язку із ускладненими пологами та на підставі листка непрацездатності від 07.08.2017 року відповідач протиправно не нарахував та не виплатив позивачу додаткову матеріальну виплату в кількості 14 днів по продовженню листка непрацездатності через ускладнені пологи за період з 07.08.2017 року по 20.08.2017 року у розмірі 3700,06 грн.

За період з вересня 2016 року по серпень 2017 року позивач не використовувала права на основну щорічну відпустку, відтак. при звільненні останній мала бути виплачена компенсація у розмірі 8 000 грн.

Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва Кахно І.А. від 17.02.2021 року позовну заяву залишено без руху, позивачу надано строк для усунення недоліків (а.с. 24-26).

Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва Кахно І.А. від 17.02.2021 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову (а.с. 27-30).

Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва Кахно І.А. від 19.03.2021 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження (а.с. 46-47).

01.06.2021 року до суду надійшла заява про зменшення позовних вимог, в якій позивач просила стягнути з ТОВ «ЛІТВІЛ» заборгованість з нарахованої, але не виплаченої заробітної плати у розмірі 43 866 грн., виплату компенсації додаткових 14 днів по продовженню листка непрацездатності через ускладненні пологи в сумі 3700,06 грн., грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку у розмірі 8 000 грн., компенсацію втрати частини доходів у зв?язку із порушенням строків їх виплати у сумі 22 460,83 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 64 000 грн. (а.с. 70-72).

18.05.2021 року до суду надійшла зустрічна позовна заява ТОВ «ЛІТВІЛ», в якій останнє просило суд стягнути з ОСОБА_1 надлишкове нарахування заробітної плати за період з 01.01.2016 року по 08.05.2020 року у розмірі 29 422,75 грн., суму морального відшкодування у розмірі 70 000 грн. (а.с. 76-79).

18.05.2021 року до суду надійшов відзив ТОВ «ЛІТВІЛ» на позов, в якому представником відповідача зазначено про те, що між сторонами існували трудові відносини, позивач виконувала обов?язки головного бухгалтера. Вказує, що позивачем не було надано із заявою про відпустку листка непрацездатності від 03.04.2017 року. Також, підприємство не було повідомлено про наявність листка непрацездатності від 07.08.2017 року. Представник відповідача зазначає, що позивач жодного разу не зверталась до підприємства із заявами або скаргами щодо невиплати заробітної плати або компенсаційних виплат.

Представник відповідача зазначає, що відповідно до окладу та наказу на зарахування відповідач сплатив позивачу в повному обсязі заробітну плату, компенсацію за невикористану відпустку та відповідні виплати. Крім того, позивачу було додатково перераховано на картковий рахунок 27 558,89 грн. разом з компенсацією за невикористану відпустку 15 календарних днів.

01.06.2021 року до суду надійшла відповідь на відзив, в якій представником позивача зазначено про те, що надані представником відповідача накази та затверджені штатні розписи є підробленими, позивач з вказаними наказами ознайомлена не була (а.с. 131-134).

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 15.06.2021 року розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження (а.с. 150).

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 30.09.2021 року прийнято зустрічний позов ТОВ «ЛІТВІЛ» до спільного розгляду з первісним (а.с. 162-164).

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 30.09.2021 року витребувано з Броварського управління ГУ ДФС у Київській області належним чином засвідчені копії звітів ТОВ «ЛІТВІЛ» про суми нарахованої заробітної плати застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов?язкове державне соціальне страхування до органів доходів і зборів за період вересень 2016 року-серпень 2017 року та травень 2020 року (а.с. 166-167).

04.11.2021 року справу в порядку повторного автоматизованого розподілу справ між суддями передано в провадження судді Шевченко Т.М. (а.с. 169-171).

08.10.2021 року надійшов відзив ОСОБА_1 на зустрічну позову заяву, в якому представником відповідача за зустрічним позовом вказано про необґрунтованість та надуманість зустрічних позовних вимог, відсутність будь-яких передбачених законом підстав для стягнення з ОСОБА_1 грошових коштів (а.с. 178-180).

У судовому засіданні представник позивача за первісним позовом первісні позовні вимоги підтримав повністю, просив позов задовольнити. У зустрічних позовних вимогах просив відмовити, посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність.

Представник відповідача за первісним позовом просив відмовити у задоволенні первісного позову та задовольнити зустрічний позов повністю.

Заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши письмові докази, наявні у справі, суд надходить до наступних висновків.

Аналізом письмових доказів, наявних в матеріалах справи, встановлено, що у період з вересня 2016 року по травень 2020 року ОСОБА_1 працювала у ТОВ «ЛІТВІЛ» на посаді головного бухгалтера. Наведена обставина стверджується даними довідки Пенсійного фонду України за формою ОК-7 (а.с. 14).

Згідно наказу № 2 від 03.04.2017 року за підписом директора ТОВ «ЛІТВІЛ» ОСОБА_2 , ОСОБА_1 надано оплачувану відпустку у зв?язку з вагітністю та пологами тривалістю 126 календарних днів з 03.04.2017 року (а.с. 104).

Наказом № 10/к від 08.05.2020 року ОСОБА_1 звільнено з роботи з 11.05.2020 року за власним бажанням на підставі ст. 38 Кодексу законів про працю України (а.с. 124).

За період роботи у ТОВ за підписом директора ТОВ «ЛІТВІЛ» ОСОБА_1 нараховано заробітну плату у наступних розмірах:

- вересень 2016 року - 4000 грн.;

- жовтень 2016 року - 8 000 грн.;

- листопад 2016 року - 8 000 грн.;

- грудень 2016 року - 8 000 грн.;

- січень 2017 року - 8 000 грн.;

- лютий 2017 року - 8 000 грн.;

- березень 2017 року - 8100 грн.;

- квітень 2017 року - 7 400,12 грн.;

- травень 2017 року - 8 192,99 грн.;

- червень 2017 року - 7 928,70 грн.;

- липень 2017 року - 8 192,99 грн.

- серпень 2017 року - 1 585,74 грн.

- травень 2020 року - 2 134,65 грн.

Вказані обставини стверджуються даними довідки Пенсійного фонду України за формою ОК-7 (а.с. 14), а також даними електронних копій звітів про суми нарахованої заробітної плати застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов?язкове державне соціальне страхування до органів доходів і зборів ТОВ «ЛІТВІЛ» за період вересень 2016 року - серпень 2017 року, травень 2020 року, наданих на виконання ухвали суду Головним управлінням ДПС у Київській області Державної податкової служби України.

Відтак, суд відкидає доводи представника відповідача за первісним позовом щодо іншого розміру заробітної плати позивача за первісним позовом, оскільки такі доводи спростовуються даними відповідних державних органів - Пенсійного фонду України та Головного управління ДПС у Київській області ДПС України.

Судовим розглядом також встановлено, що заробітна плата за вказаний період була виплачена ОСОБА_1 частково, у розмірі 43 669,19 грн., відтак, залишок нарахованої, але не виплаченої заробітної плати ОСОБА_1 на дату звільнення становить 43 866 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Вбачається, що станом на 11.05.2020 року відповідач мав перед позивачем заборгованість із заробітної плати на загальну суму 43 866 грн.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Така правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України 29 січня 2014 року в справі № 6-144ц13.

Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Пунктом 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06 листопада 1992 року передбачено, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично відпрацьований час.

З наданого позивачем розрахунку, вбачається, що середній заробіток за час розрахунку при звільненні, належний до стягнення на користь позивача за первісним позовом, становить 64 000 грн., вказаний розрахунок відповідачем жодним чином не спростовано.

Крім того, судом встановлено, що згідно наказу № 2 від 03.04.2017 року за підписом директора ТОВ «ЛІТВІЛ» Литовченко В.В., ОСОБА_1 надано оплачувану відпустку у зв?язку з вагітністю та пологами тривалістю 126 календарних днів з 03.04.2017 року (а.с. 104).

З наданого позивачем за первісним позовом листка непрацездатності серії АДВ № 141382, ОСОБА_1 перебувала на лікарняному у зв?язку із пологами з 07.08.2017 року по 20.08.2017 року (а.с. 15).

Матеріальна виплата, а саме - додаткова компенсація за 14 днів лікарняного, що передбачена ст. 32 Закону України «Про загальнообов?язкове державне соціальне страхування» у розмірі 3700,06 грн. ОСОБА_1 виплачена не була. Зворотного представником відповідача за первісним позовом не доведено.

Крім того, положеннями ст. 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв?язку із порушенням строків їх виплати», підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, заробітну плату (грошове забезпечення) (ст. 2 Закону).

Згідно ст. 3 Закону, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Суд погоджується з розрахунком суми компенсації, наданим позивачем за первісним позовом. Представником відповідача за первісним позовом вказаний розрахунок не спростовано.

За вказаних обставин, суд надходить до висновку про обґрунтованість первісних позовних вимог та їх задоволення.

В частині зустрічних позовних вимог, суд зазначає наступне.

Звертаючись до суду з позовними вимогами про стягнення з ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 29 422,85 грн., представник позивача за зустрічним позовом зазначає, що такі кошти були протиправно та неправомірно нараховані ОСОБА_1 самостійно з метою штучного збільшення виплати у зв?язку із пологами.

Разом з тим, належних та допустимих доказів в розумінні ст.ст. 76,78 ЦПК України на підтвердження фактів можливих протиправних дій ОСОБА_1 в розпорядження суду представником ТОВ «ЛІТВІЛ» не надано, а доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Крім того, суд звертає увагу на те, що в розумінні ст. 127 Кодексу законів про працю України за наявності у власника права здійснювати відрахування із заробітної плати з метою повернення сум, зайво виплачених внаслідок арифметичних помилок він може видати наказ (розпорядження) про відрахування не пізніше одного місяця з дня закінчення строку, встановленого для погашення заборгованості або з дня виплати неправильно обчисленої суми. Для відрахування таких сум згода працівника не потрібна. Його заперечення також не можуть перешкоджати відрахуванню.

Разом з тим у статті 1215 ЦК України передбачено загальне правило, коли набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню.

Згідно з частиною першою зазначеної статті не підлягає поверненню заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.

Вказаний висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-91цс14 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 753/15556/15-ц (провадження № 14-445цс18).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У відповідності до п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 р. № 13 при вирішенні спорів, пов`язаних із застосуванням ст. 127 КЗпП України, суди мають враховувати, що вимоги про повернення працівником авансу, виданого в рахунок заробітної плати, і сум, зайво виплачених внаслідок лічильних помилок, а також погашення невитраченого і своєчасно не поверненого авансу, виданого на службове відрядження, переведення до іншої місцевості чи на господарські потреби, розглядаються судами в тому разі, коли роботодавець не має можливості провести відрахування із заробітної плати у зв`язку з тим, що працівник оспорює підстави і розмір останнього, або минув місячний строк для видання відповідного наказу (розпорядження), або з інших причин. До лічильних помилок належать неправильності в обчисленнях, дворазове нарахування заробітної плати за один і той самий період тощо. Не можуть вважатися ними не пов`язані з обчисленнями помилки в застосуванні закону та інших нормативно-правових актів, у тому числі колективного договору.

У своїй постанові від 20.06.2018 р. Верховний Суд України у справі №501/2500/15-ц зазначив, що до лічильних (рахункових) помилок належать неправильності в обчисленнях, дворазове нарахування заробітної плати за один і той самий період тощо. Не можуть вважатися ними не пов`язані з обчисленнями помилки в застосуванні закону та інших нормативно-правових актів, що має місце у цій справі. Це може бути, наприклад, отримання неправильного підсумку при складанні, невірне написання суми, помилки при введенні початкових даних у комп`ютерну програму, які не вимагають правової оцінки. Таким чином, рахункова помилка - це результат неправильного застосування правил арифметики, - не більше того. Різновидом лічильної помилки може бути, наприклад, отримання неправильного результату при додаванні.

Не надано позивачем за зустрічним позовом доказів того, що був встановлений факт неправильного нарахування заробітної плати працівнику, чи пов`язаний він саме з рахунковою помилкою, з вини кого (підприємства або працівника, відповідального за нарахування заробітної плати) виникла переплата по заробітній платі. Крім того, повернення переплати заробітної плати повинні були реалізовуватися на підставі наказу (розпорядження) керівника підприємства, але такий позивачем суду не наданий.

З огляду на наведене, первісний позов підлягає задоволенню, а у задоволенні зустрічних позовних вимог слід відмовити.

Керуючись ст.ст.12, 13, 76, 77, 78, 81, 259, 261, 265, 273, 354 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІТВІЛ» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, інших виплат та компенсацій, середнього заробітку за затримку з розрахунком при звільненні, -задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІТВІЛ» (07453, Київська область, Броварський район, с. Русанів, вул. партизанська, 100; КОД ЄДРПОУ 40418864) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) заборгованість з нарахованої, але не виплаченої заробітної плати у розмірі 43 866 (сорок три тисячі вісімсот шістдесят шість) гривень, виплату компенсації додаткових 14 днів по продовженню листка непрацездатності через ускладненні пологи в сумі 3700 (три тисячі сімсот) гривень 06 копійок, грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку у розмірі 8 000 (вісім тисяч) гривень, компенсацію втрати частини доходів у зв?язку із порушенням строків їх виплати у сумі 22 460 (двадцять дві тисячі чотириста шістдесят) гривень 83 копійок, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 64 000 (шістдесят чотири тисячі) гривень, а всього - 142 026 (сто сорок дві тисячі двадцять шість) гривень 89 копійок.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІТВІЛ» (07453, Київська область, Броварський район, с. Русанів, вул. партизанська, 100; КОД ЄДРПОУ 40418864) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 908 (дев?ятсот вісім) гривень.

У задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІТВІЛ» до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 05 серпня 2022 року.

Суддя