Постанова

від 20.06.2023 по справі 752/4340/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Головуючий у суді першої інстанції: Шевченко Т.М.

Єдиний унікальний номер справи № 752/4340/21

Апеляційне провадження № 22-ц/824/8528/2023

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 червня 2023 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Мережко М.В.,

суддів: Поліщук Н.В., Соколової В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Літвіл»на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 25 липня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Літвіл» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, інших виплат та компенсацій, середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні,

за зустрічним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Літвіл»до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної та моральної шкоди,

встановив:

У лютому 2021 року позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду із вказаним позовом.

В обґрунтування своїх вимог зазначала, що з вересня 2016 року по травень 2020 року ОСОБА_1 працювала у ТОВ «ЛІТВІЛ» на посаді бухгалтера.

На підставі листка непрацездатності від 03.04.2017 року та у зв?язку із вагітністю та пологами позивачка пішла у відпустку по народженню дитини, однак фактично продовжувала працювати до серпня 2017 року.

Позивачка вказувала, що за час роботи у відповідача їй було нараховано, але не в повному обсязі виплачено заробітну плату за період з вересня 2016 року по травень 2020 року, заборгованість по виплаті заробітної плати становить 43 877,19 грн.

Також зазначала, що у зв?язку із ускладненими пологами та на підставі листка непрацездатності від 07.08.2017 року відповідач протиправно не нарахував та не виплатив позивачці додаткову матеріальну виплату в кількості 14 днів по продовженню листка непрацездатності через ускладнені пологи за період з 07.08.2017 року по 20.08.2017 року у розмірі 3700,06 грн.

За період з вересня 2016 року по серпень 2017 року позивачка не використовувала права на основну щорічну відпустку, відтак. при звільненні їй мала бути виплачена компенсація у розмірі 8 000 грн.

З урахуванням уточнення позовних вимог, позивачка просила суд стягнути з ТОВ «ЛІТВІЛ» заборгованість з нарахованої, але не виплаченої заробітної плати у розмірі 43 866 грн, виплату компенсації додаткових 14 днів по продовженню листка непрацездатності через ускладненні пологи в сумі 3700,06 грн, грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку у розмірі 8 000 грн, компенсацію втрати частини доходів у зв?язку із порушенням строків їх виплати у сумі 22 460,83 грн., а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 64 000 грн.

Відповідач ТОВ «ЛІТВІЛ» 18.05.2021 року подав до суду зустрічну позовну заяву, в якій просив суд стягнути з ОСОБА_1 надлишкове нарахування заробітної плати за період з 01.01.2016 року по 08.05.2020 року у розмірі 29 422,75 грн., суму морального відшкодування у розмірі 70 000 грн. (а.с. 76-79).

Свою позицію ТОВ «ЛІТВІЛ» обґрунтовувало тим, що між сторонами існували трудові відносини, позивачка виконувала обов?язки головного бухгалтера. Вказував, що позивачкою не було надано із заявою про відпустку листка непрацездатності від 03.04.2017 року. Також, підприємство не було повідомлено про наявність листка непрацездатності від 07.08.2017 року. Представник відповідача зазначав, що позивачка жодного разу не зверталась до підприємства із заявами або скаргами щодо невиплати заробітної плати або компенсаційних виплат.

Представник відповідача зазначав, що відповідно до окладу та наказу на зарахування відповідач сплатив позивачу в повному обсязі заробітну плату, компенсацію за невикористану відпустку та відповідні виплати. Крім того, позивачу було додатково перераховано на картковий рахунок 27 558,89 грн. разом з компенсацією за невикористану відпустку 15 календарних днів.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 25 липня 2022 року позов ОСОБА_1 до ТОВ «ЛІТВІЛ» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, інших виплат та компенсацій, середнього заробітку за затримку з розрахунком при звільненні, - задоволено.

Стягнуто з ТОВ «ЛІТВІЛ» на користь ОСОБА_1 заборгованість з нарахованої, але не виплаченої заробітної плати у розмірі 43 866 гривень, виплату компенсації додаткових 14 днів по продовженню листка непрацездатності через ускладненні пологи в сумі 3700 гривень 06 копійок, грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку у розмірі 8000 гривень, компенсацію втрати частини доходів у зв?язку із порушенням строків їх виплати у сумі 22 460 гривень 83 копійок, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 64 000 гривень, а всього - 142 026 гривень 89 копійок.

Стягнуто з ТОВ «ЛІТВІЛ» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 908 гривень.

У задоволенні зустрічного позову ТОВ «ЛІТВІЛ» до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, - відмовлено.

Не погоджуючись із таким рішенням суду першої інстанції в частині задоволених вимог первісного позову, відповідач за первісним позовом ТОВ «ЛІТВІЛ» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неврахування судом обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 25 липня 2022 року в цій частині скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що поза увагою суду залишилось те, що у день звільнення ТОВ «ЛІТВІЛ» повністю розрахувалось із ОСОБА_1 . Апелянт зазначає, що ОСОБА_1 не надавала товариству листок непрацездатності, тому відсутні були підстави для виплати додаткової компенсації за цим листом. Вказує, що, задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд не перевірив правильність наданих нею розрахунків та не надав оцінку зменшенню позовних вимог під час розгляду справи. Стверджує, що податкові звіти та відомості про сплачені податки не є достатнім доказом нарахованих та виплачених сум заробітної плати, необхідно враховувати також накази підприємства про заробітну плату.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивачки - адвокат Кидалов І.М. стверджує, що апеляційна скарга є необґрунтованою та безпідставною, просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Рішення суду в частині розгляду зустрічної позовної заяви ТОВ «ЛІТВІЛ» сторонами не оскаржується, а тому не є предметом перегляду в межах даного апеляційного провадження.

За правилами ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом позову є стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, інших виплат та компенсацій, середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні у загальному розмірі 142 026,89 грн.

За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Встановлено, що у період з вересня 2016 року по травень 2020 року ОСОБА_1 працювала у ТОВ «ЛІТВІЛ» на посаді головного бухгалтера. Наведена обставина стверджується даними довідки Пенсійного фонду України за формою ОК-7 (а.с. 14).

Згідно з наказом № 2 від 03.04.2017 року за підписом директора ТОВ «ЛІТВІЛ» Литовченко В.В., ОСОБА_1 надано оплачувану відпустку у зв?язку з вагітністю та пологами тривалістю 126 календарних днів з 03.04.2017 року (а.с. 104).

Наказом № 10/к від 08.05.2020 року ОСОБА_1 звільнено з роботи з 11.05.2020 року за власним бажанням на підставі ст. 38 Кодексу законів про працю України (а.с. 124).

За період роботи у ТОВ за підписом директора ТОВ «ЛІТВІЛ» ОСОБА_1 нараховано заробітну плату у наступних розмірах:

- вересень 2016 року - 4000 грн.;

- жовтень 2016 року - 8 000 грн.;

- листопад 2016 року - 8 000 грн.;

- грудень 2016 року - 8 000 грн.;

- січень 2017 року - 8 000 грн.;

- лютий 2017 року - 8 000 грн.;

- березень 2017 року - 8100 грн.;

- квітень 2017 року - 7 400,12 грн.;

- травень 2017 року - 8 192,99 грн.;

- червень 2017 року - 7 928,70 грн.;

- липень 2017 року - 8 192,99 грн.

- серпень 2017 року - 1 585,74 грн.

- травень 2020 року - 2 134,65 грн.

Вказані обставини стверджуються даними довідки Пенсійного фонду України за формою ОК-7 (а.с. 14), а також даними електронних копій звітів про суми нарахованої заробітної плати застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов?язкове державне соціальне страхування до органів доходів і зборів ТОВ «ЛІТВІЛ» за період вересень 2016 року - серпень 2017 року, травень 2020 року, наданих на виконання ухвали суду Головним управлінням ДПС у Київській області Державної податкової служби України.

За таких обставин суд першої інстанції обгрунтовано відхилив доводи представника ТОВ «ЛІТВІЛ» щодо іншого розміру заробітної плати ОСОБА_1 , оскільки такі доводи спростовуються даними відповідних державних органів - Пенсійного фонду України та Головного управління ДПС у Київській області ДПС України.

Судом першої інстанції також встановлено, що заробітна плата за вказаний період була виплачена ОСОБА_1 частково, у розмірі 43 669,19 грн, відтак, залишок нарахованої, але не виплаченої заробітної плати ОСОБА_1 на дату звільнення становить 43 866 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Така правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України 29 січня 2014 року в справі № 6-144ц13.

Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Пунктом 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06 листопада 1992 року передбачено, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично відпрацьований час.

З наданого позивачкою розрахунку вбачається, що середній заробіток за час розрахунку при звільненні, належний до стягнення на користь позивача за первісним позовом, становить 64 000 грн, вказаний розрахунок відповідачем не спростовано, власного розрахунку не надано.

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що згідно з наказом № 2 від 03.04.2017 року за підписом директора ТОВ «ЛІТВІЛ» Литовченко В.В., ОСОБА_1 надано оплачувану відпустку у зв?язку з вагітністю та пологами тривалістю 126 календарних днів з 03.04.2017 року (а.с. 104).

З наданого позивачем за первісним позовом листка непрацездатності серії АДВ № 141382, ОСОБА_1 перебувала на лікарняному у зв?язку із пологами з 07.08.2017 року по 20.08.2017 року (а.с. 15).

Матеріальна виплата, а саме - додаткова компенсація за 14 днів лікарняного, що передбачена ст. 32 Закону України «Про загальнообов?язкове державне соціальне страхування» у розмірі 3700,06 грн ОСОБА_1 виплачена не була. Зворотного представником відповідача за первісним позовом не доведено.

Крім того, положеннями ст. 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв?язку із порушенням строків їх виплати», підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, заробітну плату (грошове забезпечення) (ст. 2 Закону).

Згідно ст. 3 Закону, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

У суду відсутні сумніви у правильності розрахунку суми компенсації, наданого позивачкою ОСОБА_1 . Представником ТОВ «ЛІТВІЛ» вказаний розрахунок також не спростовано.

Аналізуючи зібрані у справі письмові докази, з урахуванням пояснень позивачки та представника відповідача, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та наявність підстав для їх задоволення.

Доводи апеляційної скарги відхиляються колегією суддів, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на власному розумінні апелянтом норм чинного законодавства про оплату праці.

Крім цього, відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Тому нові докази, додані до апеляційної скарги, не можуть бути враховані колегією суддів під час апеляційного перегляду справи, оскільки апелянт не вказав суду поважних причин неподання таких доказів до суду першої інстанції.

При цьому, суд звертає увагу, що представник відповідача брав участь у судових засіданнях в суді першої інстанції і не був позбавлений можливості надати суду усі необхідні для розгляду справи докази.

Колегія суддів наголошує, що, згідно із ч. 1 ст. 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до не згоди із ухваленим судовим рішенням, не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування рішення.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що вказане рішення є законним та обґрунтованим, ухваленим на підставі норм матеріального та процесуального права, тому підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 369, 374, 375, 382, 383, 384 України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Літвіл»залишити без задоволення.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 25 липня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та, відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, оскарженню не підлягає.

Головуючий: М.В. Мережко

Судді: Н.В. Поліщук

В.В. Соколова