Постанова

від 22.02.2022 по справі 636/194/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

23 лютого 2022 року

м. Харків

справа № 636/194/20

провадження № 22-ц/818/1290/22

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Пилипчук Н.П. ,

суддів: Тичкової О.Ю., Маміної О.В.,

за участю секретаря судового засідання : Гармаш К.В.,

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідач: Чугуївська державна нотаріальна контора Харківської області,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні цивільнусправу запозовною заявою ОСОБА_1 доЧугуївської державноїнотаріальної конториХарківської області,про визнанняправа власностів порядкуспадкування зазаконом,за апеляційноюскаргою ОСОБА_2 на рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 02 березня 2020 року, ухвалене суддею Ковригіним О.С., -

В С Т А Н О В И В :

У січні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Чугуївської державної нотаріальної контори Харківської області, про визнання права власності в порядку спадкування за законом.

В обгрунтування позову зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 . Після її смерті відкрилась спадщина, яка складалась із права на земельну частку (пай), в розмірі 11,19 умовних кадастрових гектар, із земель ВСАТ «Тернівське», що підтверджується Сертифікатом на право на земельну частку (пай) серії РН № 897717, виданого 05 лютого 2001 року, та земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 9,2873 га, яка розташована на території Введенської селищної ради Чугуївського району Харківської області, кадастровий № 6325455300:01:000:0007, належній померлій на підставі Державного акту на право приватної власності на землю Серії Р3 № 780224, виданого 03 лютого 2004 року. За фактом смерті ОСОБА_3 , вона, спадкоємець за заповітом, реалізувала надане їй право на спадкування, та вступила у спадщину на майно ОСОБА_3 - земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 9,2873га, кадастровий №6325455300:12:000:0007, що підтверджується Свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 12 грудня 2012 року за р/н 2-1506. Однак, через помилкове не включення у спадкову масу при складанні заповіту спеціалістом Введенської селищної ради Чугуївського району Харківської області права на земельну частку (пай), в розмірі 11,19 умовних кадастрових гектар, із земель ВСАТ «Тернівське», посвідчене Сертифікатом серії РН № 897717, не змогла реалізувати своє право на вищевказане спадкування права на земельну частку (пай).

Звернувшись до Чугуївської державної нотаріальної контори Харківської області МНЮ ГТУЮ у Харківській області для отримання свідоцтва про право на спадщину за законом отримала відмову.

Стверджує, що вона та ОСОБА_3 проживали однією сім`єю по день смерті останньої не менше 5 років, а тому вона вважає себе спадкоємцем, який фактично прийняв спадщину так як на момент відкриття спадщини постійно проживала разом із спадкодавцем.

Просить суд визнати за нею право власності на земельну частку (пай), розміром 11,19 умовних кадастрових гектар, у землі, що перебувала у колективній власності ВСАТ «Тернівське», яке належало ОСОБА_3 на підставі Сертифікату про право на земельну частку (пай) серії РН № 897717, виданого на підставі рішення Чугуївської райдержадміністрації від 10 січня 2005 року за №5, та зареєстрованого в книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за №167 від 05 лютого 2001 року, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 02 березня 2020 року позов ОСОБА_1 - задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на земельну частку (пай), розміром 11,19 умовних кадастрових гектар, у землі, що перебувала у колективній власності ВСАТ «Тернівське», яке належало ОСОБА_3 на підставі Сертифікату про право на земельну частку (пай) серії РН №897717, виданого на підставі рішення Чугуївської райдержадміністрації від 10 січня 2005 року за №5, та зареєстрованого в книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за №167 від 05 лютого 2001 року, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що вона є рідною донькою померлої ОСОБА_3 та є спадкоємцем першої черги після її смерті.

Крім того, у ОСОБА_3 є ще одна рідна донька ОСОБА_4 , яку також не було залучено до участі у справі та яка також є спадкоємцем першої черги після смерті ОСОБА_3 .

Суд першої інстанції визнав право власності на спадкове майно за особою, яка не відноситься до жодної із черг спадкоємців встановлених ЦК України.

З приводу довідки ВК Введенської селищної ради Чугуївського району Харківської області від 06 грудня 2019 року, виданої на ім`я ОСОБА_1 , на підтвердження того, що остання на день смерті ОСОБА_3 дійсно проживала та була зареєстрована з померлою за однією адресою то вона є підробленою, а зазначена в ній інформація не відповідає дійсності та спростовується довідкою від 07 вересня 2021 року №706 згідно якої її мати ОСОБА_3 знаходилась на її утримання та вона здійснила її поховання за власні кошти.

Крім того, згідно листа Чугуївської ДНК ОСОБА_1 є спадкоємцем за заповітом. Заповітом не охоплена вся спадщина, тому вона не має права на спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 згідно ст.ст.1261-1266 ЦК України.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі свого представника ОСОБА_6 , просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, посилаючись на те, що ОСОБА_2 втратила своє право на спадкування після смерті ОСОБА_3 , оскільки вона була достоменно обізнана про смерть матері. ОСОБА_2 на протязі 16 років не зверталася до суду збудь-яким позовом з приводу спадкування ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_3 .

Довідка, на яку посилається апелянт, то дана довідка була отримана останньою для отримання допомоги на поховання.

Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Статтею 352 ЦПК України встановлено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право подати до суду апеляційної інстанції всі наявні в них докази на підтвердження порушення їх прав.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову суд першої інстанції виходив з того, що спадкоємці першої-третьої черги спадкування після смерті ОСОБА_3 відсутні. Оскільки позивач ОСОБА_1 проживала разом із спадкодавцем на час її смерті, тому наявні підстави для визнання за нею право власності на спірну земельну частку (пай).

Проте, погодитися з таким висновком суду виходячи з наступного.

Згідно з ч. ч. 1, 2, 5 ст.263ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документ, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» встановлено: «Ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважать важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами».

Судовим розглядом встановлено та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , що підтверджується Витягом з державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть від 23 березня 2012 року № витягу 00010268118.

Після її смерті відкрилася спадщина, яка складається з права на земельну частку (пай), в розмірі 11,19 умовних кадастрових гектар, із земель ВСАТ «Тернівське», що підтверджується Сертифікатом на право на земельну частку (пай) серії РН №897717, виданого 05 лютого 2001 року, та земельної ділянки для ведення товарного сільського господарського виробництва, площею 9,2873га, яка розташована на території Введенської селищної ради Чугуївського району Харківської області, кадастровий номер №6325455300:12:000:0007, належної померлій ОСОБА_3 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю Серії Р3 №780224, виданого 03 лютого 2004 року.

За життя ОСОБА_3 склала заповіт, яким заповіла належну їй земельну ділянку площею 9,2873га, яка розташована на території Введенської селищної ради Чугуївського району Харківської області, кадастровий номер №6325455300:12:000:0007 ОСОБА_1

12 грудня 2012 року державним нотаріусом Чугуївської державної нотаріальної контори Харківської області було видано ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за заповітом, яка складається з приватизованої земельної ділянки 9,2873га, яка розташована на території Введенської селищної ради Чугуївського району Харківської області, кадастровий номер №6325455300:12:000:0007.

При цьому, згідно відповіді державного нотаріуса Чугуївської державної нотаріальної контори Харківської області від 14 грудня 2019 року №5070/02-17 вказаним вище заповітом охоплена не вся спадщина, яка залишилася після смерті ОСОБА_3 .

У позовній заяві ОСОБА_1 посилається на те, що оскільки до заповіту помилково не було включено право на земельну частку (пай) в розмірі 11,19 умовних кадастрових гектар, із земель ВСАТ «Тернівське», посвідчене Сертифікатом на право на земельну частку (пай) серії РН №897717, виданого 05 лютого 2001 року, вона не змогла реалізувати своє право на вищевказане спадкування права на земельну частку (пай). Враховуючи те, що вона та ОСОБА_3 проживали однією сім`єю по день смерті останньої не менше 5 років, тому вона є такою, що фактично прийняла спадщину на спірну земельну частку (пай) в порядку спадкування за законом.

Відповідно до положень ст.1216ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (ст.1217 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно з ч.1 ст.1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Відповідно до ст.1223ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах (ч.1 ст.1226 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

Частиною 1 статті 1261 ЦК України передбачено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народження після його смерті, той з подружжя який його пережив та батьки.

За частинами 1, 3 ст.1268ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Відповідно до ст.1296ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Матеріали справи свідчать, заповіт не охоплював усієї спадщини, яка залишилася після смерті ОСОБА_3 .

Так, зокрема, до заповіту не входила спадкова маса у вигляді права на земельну частку (пай) в розмірі 11,19 умовних кадастрових гектар, із земель ВСАТ «Тернівське», посвідчене Сертифікатом на право на земельну частку (пай) серії РН №897717, виданого 05 лютого 2001 року, яке є предметом спору.

Таким чином, у відповідності до положень ст.1223 ЦК України право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Натомість, з як свідчать матеріали справи у спадкодавця ОСОБА_3 є дві рідні дочки: ОСОБА_2 (апелянт по справі), та ОСОБА_7 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження та копією свідоцтва про укладення шлюбу.

Таким чином, на момент подачі ОСОБА_1 цього позову до суду існували спадкоємці після померлої ОСОБА_3 ОСОБА_2 та ОСОБА_7 , які віднесені до першої черги спадкоємців, які мають право на спадкування за законом.

Ухвалюючи рішення судом першої інстанції не було встановлено коло спадкоємців після смерті ОСОБА_3 , не запитувалась та не отримувалась інформація щодо спадкоємців, які прийняли спадщину або відмови від неї, чи заводилась спадкова справа, чи видавалися свідоцтва про право на спадщину.

Суд першої інстанції, розглянувши вимоги до Чугуївської державної нотаріальної контори Харківської області, дійшов помилкового висновку про те, що позивачка є спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_3 , не залучив до участі у справі спадкоємців, вирішивши питання про їх права.

Згідно п.п.1,4 ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, та порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З урахуваннямвикладеного,рішення суду підлягає скасуванню з ухвалення нового про відмову в задоволенні позову.

Згідно ч1. ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч.1 п.2, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Чугуївськогоміського судуХарківської областівід 02березня 2020року скасувати.

Позов ОСОБА_1 до Чугуївської державної нотаріальної контори Харківської області, про визнання права власності в порядку спадкування за законом залишити без задоволення.

Стягнути з ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код № НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код № НОМЕР_2 ) витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 1261,20грн. (одну тисячу дві шістдесят одну гривню 20коп.).

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку тільки в випадках передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Н.П. Пилипчук

Судді О.В. Маміна

О.Ю. Тичкова