Постанова

від 02.08.2022 по справі 909/887/19

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" серпня 2022 р. Справа №909/887/19

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого - судді Бонк Т.Б.

Суддів Малех І.Б.,

Якімець Г.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дейв Експрес" від 30.12.2021(вх. суду від 01-05/274/22 від 20.01.2022)

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 09.12.2021 (повний текст рішення складено 15.12.2021, суддя Ткаченко І. В.,

у справі № 909/887/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дейв Експрес", м.Житомир

до відповідача фізичної особи-підприємця Подоляка Олександра Валерійовича, м.Івано-Франківськ

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 , смт. Верховина

про стягнення завданої внаслідок ДТП шкоди в розмірі 156 632 грн 34 коп.

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст вимог позовної заяви і рішення суду першої інстанції:

У серпні 2019року ТОВ «Девайс Експрес» звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до ФОП Подоляка О.В. про стягнення завданої внаслідок ДТП шкоди в розмірі 156 632,34 грн.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що 06.12.2017 на відрізку автодороги М07 (Київ-Ковель-Ягодин) відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки "IVECO", що належить позивачу, та належного відповідачу автомобіля марки "RENAULT PREMIUM" з напівпричепом "FRUEHAUF TX 34C", внаслідок якої позивачу завдано матеріальну шкоду у розмірі 156 632,34 грн (вказана сума становить вартість відновлювального ремонту автомобіля згідно з висновком авто-товарознавчого дослідження №10 від 19.01.2018). Оскільки поставою Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 04.01.2018 у справі №340/697/17 водія автомобіля марки "RENAULT PREMIUM" ОСОБА_1 , який перебував у трудових відносинах з відповідачем, визнано винним у спричиненні ДТП, позивач на підставі ст.ст. 1166, 1172, 1287 звернувся з вказаним позовом до суду.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 09.12.2021 у справі № 909/887/19 у позові відмовлено. Присуджено до стягнення з позивача на користь відповідача 8 750 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про передчасність звернення позивачем з вказаним позовом до відповідача як власника транспортного засобу, оскільки встановив, що цивільно-правова відповідальність відповідача була застрахована ПрАТ "УСК "Княжа Вієнна Іншуранс Груп", що підтверджується полісом серії АК № 4450816 від 17.09.2017, водночас, позивач не звертався до страховика за відшкодуванням шкоди, завданої ДТП, та отримати або задоволення своїх вимог (повністю або частково), або ж відмову страховика у виплаті відшкодування. Також суд відхилив доводи позивача, що відшкодуванню підлягає щонайменше 99 082,34 грн (156 632,34 грн - 57 550 грн (сума, яка могла бути стягнута з страховика відповідача), вказавши, що в наявному в матеріалах справи рапорті, незалежний оцінювач ФОП Демешкок Вадим Юрійович повідомив, що визначити обсяг, характер і причинно-наслідковий зв`язок пошкоджень, отриманих під час ДТП є неможливим, оскільки під час огляду транспортний засіб "Ivecо Маgirus AG" був частково розібраний, а висновок експерта № 10 від 19.01.2018, яким встановлено вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля є недопустимим доказом, оскільки у ньому не зазначено, що судовий експерт був обізнаний про відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Також, на підставі ст. 129 ГПК України, дослідивши надані відповідачем копії договору про надання правничої допомоги та здійснення представництва № Д19-11-8 від 08.11.2019 з додатком № 1 та квитанцію № 001523874419.2 від 15.11.2019, суд вказав про наявність підстав для відшкодування позивачем на користь відповідача 8 750 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Короткий зміст вимог та узагальнених доводів учасників справи:

Позивач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким стягнути з відповідача 99 082,34грн завданої шкоди.

В апеляційній скарзі скаржник вказує, зокрема, що суд першої інстанції надав неправильну оцінку висновку експерта №10 від 19.01.2018 як доказу, оскільки такий складений не за результатами проведеної судової експертизи, вимоги до якої встановлені ст.ст. 98,99 ГПК України, а є експертним автотоварознавчим дослідженням, складеним відповідно до вимог Методики товарознавчої експертизи та колісних транспортних засобів та Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, а відтак є письмовим доказом. Зазначає, що відповідно до вимог п.22.1 ст. 22 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхових відшкодовує оцінену шкоду лише в межах страхових сум, зазначених у полісі, яка у даному випадку становить 100 000,00грн, водночас вартість відновлювальних робіт становила 156 632,34грн. Також вказує, що суд не надав жодної оцінки як доказу акту виконаних робіт №000000315 від 26.06.2018, згідно з яким вартість робіт становить 149 609,68грн, матеріалів - 7 022,66грн.

Посилаючись на постанову Верховного Суду від 13.05.2019 у справі №522/538/17 та постанову Верховного Суду України від 02.12.2015 у справі №6-691цс15, скаржник вказує, що відповідач несе відповідальність за завдану шкоду без урахування коефіцієнту зношеності майна, а тому вважає правильним стягнення з володільця об`єкта підвищеною небезпеки різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням. Відтак оскільки вартість відновлювального ремонту, без урахування коефіцієнту фізичного зносу, складає 156 632,34грн, а з урахуванням фізичного зносу - 57 550,грн, апелянт вважає, що до стягнення з відповідача належить різниця між 156 632,34грн (фактичних витрат по ремонту)- 57 555,0грн(сума можливого/неотриманого страхового відрахування), що становить 99 082,34грн. При цьому, зазначає, що в даному випадку вартість відновлювального ремонту перевищує суму можливої страхової виплати, тому з відповідача в будь-якому випадку підлягає стягненню різниця між фактичним розміром завданих збитків та сумою страхового відшкодування.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити оскаржуване рішення без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Так, позивач вказує, що згідно з заключною частиною висновку експерта №10 від 19.01.2018 вартість матеріального збитку (який визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомлектування КТЗ, з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ) становить 57 550,00грн, водночас у позовній заяві позивач просив стягнути 156 632,34грн. Крім того, до зазначеного висновку експерта №10 в порушення вимог п.п. 44, 55, 7.53.9 Методики не було долучено фотоматеріалів, що не дали можливості встановити тотожність ушкоджень, завданих внаслідок ДТП 06.12.2017, та ушкоджень, що могли бути завдані ТЗ до 11.01.0218 (дати огляду КТЗ). Також, відповідач зазначає, що він належним чином повідомив свого страховика про настання страхового випадку і 28.12.2017 спеціалістом страховика здійснено огляд пошкодженого транспортного засобу, однак уповноважена особа позивача з таким оглядом не була згідна. В подальшому 15.01.2018 залученим страховиком незалежним оцінювачем проведено огляд пошкодженого автомобіля, в ході якого встановлено, що такий розібраний частково, тому встановити обсяг, характер та причинно-наслідковий зв`язок пошкоджень, отриманих під час ДТП неможливо. Відтак відповідач вказує, що позивач не звертався до нього щодо виплати страхового відшкодування(що підтверджується страховика від 20.11.2019), умисно не допустив незалежного експерта страховика до проведення оцінки збитків, при цьому будучи повідомленим про проведення відповідного огляду.

Також, у відзиві на апеляційну скаргу позивач вказав, що йому надається правова допомога АО «Юридична компанія» «Лігал Групп», вартість якої становить 9 600,00грн.

15.06.2022 скаржник подав письмові пояснення, в яких, вказав, зокрема, що фотографії ушкоджень наявні в додатку №2 до висновку №10; факт незгоди представника позивача не перешкоджав здійсненню оцінки страховиком такого ушкодження; з моменту повідомлення страховика про ДТП минуло 10днів, тому 15.01.2018 позивач не зобов`язаний був зберігати майно в такому стані, в я кому воно знаходилось після ДТП; вартість відновлювального ремонту без урахування коефіцієнту фізичного зносу становить 156 632,34грн(згідно з пунктами 4,6 висновку №10), що перевищує суму можливої страхової виплати, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягнення різниця між фактичним розміром збитків та сумою страхового відшкодування; висновок автоварознавчого дослідження в частині визначення розміру завданих збитків не є актуальним для відповідача, оскільки він несе відповідальність у вигляді сплати вартості відновлювального ремонту, без урахування коефіцієнту фізичного зносу, в той час, як висновки про суму збитків в експертизі в частині вартості завданих збитків здійснені з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 15.02.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою позивача та ухвалено здійснити розгляд справи на підставі ч. 10 ст. 270 ГПК України в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи.

Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) господарського судочинства відповідно до пункту 10 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним вважається строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

При цьому, Європейський Суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (див. рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Таким чином, суд, враховуючи обставини справи, застосовує принцип розумного строку тривалості провадження відповідно до зазначеної вище практики Європейського суду з прав людини.

Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну правову оцінку доводам, які містяться в апеляційній скарзі, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, з огляду на наступне.

Згідно з встановленими судами першої та апеляційної інстанцій обставин, і визначених відповідно до них правовідносин, вбачається, що :

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення від 06.12.2017 на відрізку автодороги М 07 (Київ-Ковель-Ягодин) 494 км + 400 м. ОСОБА_1 , керуючи автомобілем марки "RENAULT PREMIUM" д.н.з. НОМЕР_1 з напівпричепом "FRUEHAUF TX 34C" д.н.з. НОМЕР_2 , під час руху заднім ходом, не переконався в безпечності маневру та скоїв наїзд на припаркований автомобіль "IVECO" д.н.з. НОМЕР_3 (том 1,а.с. 9).

Внаслідок зазначеної ДТП припаркований автомобіль отримав механічні пошкодження.

Водій ОСОБА_1 перебував в трудових відносинах з фізичною особою-підприємцем Подоляком Олександром Валерійовичем (відповідачем).

Відповідно до постанови Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 04.01.2018 у справі 340/697/17, ОСОБА_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, що спричинило згадану ДТП(том 1,а.с. 7).

Згідно з даними поліса № АК/4450816 від 17.09.2017 та поліса №АК/4450817 цивільно-правова відповідальність власника автомобіля марки "RENAULT PREMIUM" д.н.з. НОМЕР_1 та напівпричепа "FRUEHAUF TX 34C" д.н.з НОМЕР_2 Подоляка О.В. була застрахована ПрАТ "УСК "Княжа Вієнна Іншуранс Груп"(том 1,а.с.92).

Вказані поліси були чинними до 16.09.2018.

Страхова сума (ліміт відповідальності) за шкоду, завдану майну - 100 000,00грн, розмір франшизи -0грн.

28.12.2017 спеціалістом з врегулювання страхових випадків ПрАТ "УСК "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" Яцко О.В. був здійснений огляд автомобіля "IVECO" д.н.з. НОМЕР_3 , результати якого викладені в акті огляду транспортного засобу(дефектна відомість). У графі акту «власник» міститься відмітка ОСОБА_2 , який не погодився з актом огляду(том 1,а.с. 83-84).

12.01.2018 ТОВ "Дейв Експрес" звернулося до Страхової компанії "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" з листом, в якому повідомило, що спеціалістом з врегулювання страхових випадків проведено не повний огляд автомобіля, тому власник автомобіля вимушений звернутися до незалежного експерта-оцінювача для проведення авторознавчого дослідження, яке відбудеться 15.01.2018 (том 1.а.с. 85).

15.01.2018 представник страховика та незалежний оцінювач ОСОБА_3 здійснили повторний огляд пошкодженого транспортного засобу позивача, за наслідками якого оцінювачем було встановлено, що транспортний засіб надано для огляду в частково розібраному стані, тому визначити обсяг і характер пошкоджень неможливо, як і неможливо визначити вартість відновлювального ремонту і вподальшому матеріального збитку, що підтверджується протоколом технічного огляду КТЗ та рапортом ОСОБА_3 від 02.02.2018 (том 1.а.с. 86-91).

Поряд з тим, як вбачається з матеріалів справи 11.01.2018 позивач звернувся до судового експерта Кудиснького В.С. із заявою про проведення експертного автотоварознавчого дослідження по визначенню розміру матеріального збитку ТЗ IVECO" д.н.з. НОМЕР_3 , перед експертом поставлено питання- який розмір матеріального збитку завдано власнику зазначеного ТЗ.

За результатами проведених досліджень експертом складено висновок №10 від 19.01.2018(том 1.а.с. 13-16).

Згідно з зазначеним висновком огляд КТЗ проведено 11.01.2018 в присутності представника власника, додатковий огляд проведено 15.01.2018 за участю представника СК «Княжа» Яцко О.

Відповідно до заключної частини висновку експерта № 10 «висновки» - розмір матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу "Ivecо Маgirus AG" реєстраційний номер НОМЕР_3 , пошкодженого при ДТП, складає 57 550 грн.

В п.4 висновку -щодо дослідження по визначенню вартості відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу КТЗ, такий становить 156 632,34грн.

Вартість відновлювального ремонту цього автомобіля становить 156 632,34 грн(в додатку №3 до висновку «калькуляція»).

Із змісту даних акту виконаних робіт № 00000000315 від 26.06.2018, складеного ТОВ «Дейв Експрес Сервіс», вартість робіт з ремонту автомобіля д.н.з. НОМЕР_3 становить 7 022,66 грн, вартість матеріалів - 149 609,68 грн, всього - 156 632,34 грн(том 1,а.с. 11).

27.07.2018 ТОВ "Дейв Експрес" направив Подоляку О.В. лист вимогу про перерахування товариству 156 632,34 грн завданої внаслідок ДТП шкоди. Однак, відповідач дану вимогу залишив без виконання(том 1,а.с. 19).

Також в матеріалах справи наявна копія відповіді ПрАТ "УСК "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" на адвокатський запит представника відповідача від 20.11.2019 №9260, згідно з яким страхова компанія повідомила, що станом на дату надання відповіді на адвокатський запит потерпілий чи інша особа, яка має право на відшкодування за заявою про страхове відшкодування, до компанії не зверталися (том 1,а.с. 81).

З матеріалів справи вбачається, що з метою визначення розміру завданих позивачу збитків, суд першої інстанції ухвалою від 07.02.2020 призначив судову автотоварознавчу експертизу, на вирішення якої поставив питання- яка вартість матеріального збитку, завданого ТОВ «Дейв Експрес» як власнику автомобіля "IVECO" д.н.з. НОМЕР_3 , внаслідок ДТП, яка відбулась 06.12.2017, станом на грудень 2017року, однак така проведена не була у зв`язку з її неоплатою.

При перегляді рішення місцевого господарського суду судова колегія Західного апеляційного господарського суду керувалась наступним:

Відшкодування збитків є однією з форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною 1 цієї статті визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто, порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

Частинами першою-четвертою статті 1166 ЦК України унормовано, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

Свої правила має відшкодування шкоди у разі її завдання внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки (стаття 1188 ЦК України), відповідно до яких: шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення. При цьому, якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов`язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини (частина друга статті 1188 ЦК України).

В питанні розміру шкоди, що підлягає відшкодуванню потерпілому винною у ДТП особою, суд звертається до положень статті 1192 ЦК України, відповідно до частини другої якої розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Згідно з п. 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (в редакції, чинній на час ДТП), у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

У разі страхування особою своєї цивільної відповідальності, відшкодування цією особою шкоди, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди потерпілому здійснюється на суму різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням) (стаття 1194 ЦК України).

Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно із цим договором або Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у страховика не виникло обов`язку з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених статтею 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. У такому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування (аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №755/18006/15-ц, від 03.10.2018 у справі №760/15471/15-ц).

За змістом вищенаведених положень загальне правило передбачає, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

При цьому розмір збитків визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна або робіт, необхідних для відновлення речі (стаття 1192 ЦК України).

У визначенні обсягу відповідальності винуватця ДТП, колегія суддів звертається до висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 147/66/17, згідно з яким внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди виникають цивільні права й обов`язки, пов`язані з її відшкодуванням. Зокрема, потерпілий набуває право отримати відшкодування шкоди, а обов`язок виплатити відповідне відшкодування за Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" виникає у страховика особи, яка застрахувала цивільну відповідальність (у визначених вказаним Законом випадках - МТСБУ), та в особи, яка застрахувала цивільну відповідальність, якщо розмір завданої нею шкоди перевищує розмір страхового відшкодування, зокрема на суму франшизи, чи якщо страховик (МТСБУ) за Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не має обов`язку здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату). Тобто внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку) винуватець ДТП не звільняється від обов`язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов`язок розподіляється між ним і страховиком (МТСБУ).

Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів"). Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе в межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди. А тому страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 указаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтею 993 ЦК України та статтею 27 Закону України "Про страхування", шляхом звернення з позовом до страховика, у якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність(постанова Великої Палати від 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц).

Як вбачається з матеріалів даної справи, на момент вчинення 06.12.2017 ДТП цивільно-правова відповідальність відповідача як власника автомобіля та напівпричепа була застрахована ПрАТ "УСК "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" на підставі відповідних полісів № АК/4450816 та №АК/4450817 від 17.09.2017.

Водночас, згідно з наданого на адвокатський запит представника відповідача листом страхової компанії відповідача - станом 20.11.2019 потерпілий чи інша особа, яка має право на відшкодування за заявою про страхове відшкодування, до компанії не зверталися.

Відтак колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про передчасність звернення позивача з позовом до відповідача як власника транспортного засобу щодо відшкодування шкоди в повному обсязі, оскільки спочатку він мав звернутися до страховика за відшкодуванням шкоди, завданої ДТП, та отримати або задоволення своїх вимог (повністю або частково), або ж відмову страховика у виплаті відшкодування.

Як зазначено вище, обов`язок доведення розміру шкоди завданої позивачу покладається саме на нього.

За змістом пункту 1 частини другої статті 22 ЦК України реальними збитками є втрати, яких особа зазнала у зв?язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Частиною першою статті 1192 ЦК України визначено, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Статтею 29 Закону «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що у зв?язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов?язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Пунктом 2.4 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування колісного транспортного засобу (далі КТЗ), з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).

В апеляційній скарзі скаржник вважає, що відшкодуванню підлягає щонайменше 99 082,34 грн (156 632,34 грн (вартість відновлювального ремонту) - 57 550 грн (сума, яка могла бути стягнута з страховика відповідача).

Вказані суми позивач визначив, пославшись на висновок судового експерта Куданського В.С. №10 від 19.01.2018, наданого на замовлення позивача щодо проведення експертного автотоварознавчого дослідження по визначенню розміру матеріального збитку, та акт виконаних робіт № 00000000315 від 26.06.2018.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно зі ст. 101 ГПК України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. Порядок проведення експертизи та складення висновків експерта за результатами проведеної експертизи визначається відповідно до чинного законодавства України про проведення судових експертиз.

Відповідно до ст. 77 ГПК України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Зокрема, частиною 7 статті 98 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом, також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків.

Відповідно до абзацу 10 частини 2 пункту 4.14 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 08.10.1998 N 53/5, у вступній частині висновку експерта зазначаються, зокрема, попередження (обізнаність) експерта про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку за статтею 384 Кримінального кодексу України або за відмову від надання висновку за статтею 385 Кримінального кодексу України.

Отже законодавець визначає, що обов`язковою вимогою до висновку експерта є вказівка на те, що останній обізнаний про відповідальність(така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04.11.2020 у справі №904/684/18).

Разом з тим, як вбачається з наданого позивачем висновку №10 від 19.01.2018 в ньому відсутні відомості, що судовий експерт Кудинський В.С. був обізнаний про відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Відтак з огляду на положення ст. 77 ГПК України апеляційний суд вважає обгрунтованим висновок суду першої інстанції, що такий експертний висновок є недопустимим доказом.

При цьому, слід також зазначити, що у цьому висновку експерт вказав, що огляд пошкодженого авто відбувався двічі - 11.01.2018 за участю представника позивача та 15.01.2018 за участю представника страхової компанії Яцко О.

Поряд з тим, відповідно до складеного залученим страховою компанією незалежним оцінювачем Демешком В.Ю. та представником страхової компанії Яцко О. протоколу технічного огляду КТЗ - транспортний засіб надано для огляду в частково розібраному стані, тому визначити обсяг і характер пошкоджень неможливо, як і неможливо визначити вартість відновлювального ремонту і вподальшому матеріального збитку.

Щодо посилань скаржника на те, що суд першої інстанції надав неправильну оцінку висновку експерта №10 від 19.01.2018 як доказу, оскільки такий складений не за результатами проведеної судової експертизи, вимоги до якої встановлені ст.ст. 98,99 ГПК України, а є письмовим доказом, колегія суддів відхиляє як безпідставні, оскільки зі змісту вказаного доказу вбачається, що такий є саме висновком експерта, підготовленим судовим експертом на замовлення позивача щодо проведення експертного дослідження згідно з вимогами Методики товарознавчої експертизи та колісних транспортних засобів, відповідно до п.1.3 якої вимоги Методики є обов`язковими під час проведення автотоварознавчих експертиз та експертних досліджень судовими експертами науково-дослідних інститутів судових експертиз Міністерства юстиції України, експертами науково-дослідних експертно-криміналістичних центрів Міністерства внутрішніх справ України, експертами інших державних установ, суб`єктами господарювання, до компетенції яких входить проведення судових автотоварознавчих експертиз та експертних досліджень, а також всіма суб`єктами оціночної діяльності під час оцінки КТЗ у випадках, передбачених законодавством України або договорами між суб`єктами цивільно-правових відносин.

Щодо тверджень апелянта про те, що суд не надав жодної оцінки як доказу акту виконаних робіт №000000315 від 26.06.2018, згідно з яким вартість робіт становить 149 609,68грн, матеріалів - 7 022,66грн, колегія суддів зазначає, що зі змісту вказаного акту вбачається, що такий ідентичний змісту складеного до висновку експерта№10 додатку №3 «Калькуляція вартості відновлювального ремонту». Інших належних доказів на підтвердження вартості проведеного відновлювального ремонту позивач суду не подав.

На підставі викладеного колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивачем належними та допустими доказами не доведено суду розміру завданої внаслідок ДТП шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача, а відтак суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні заявленого позову.

Висновок апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до ч.1 ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ч. 1 ст. 276 ГПК України).

На підставі викладеного колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 09.12.2021 у справі № 909/887/19 ґрунтується на матеріалах справи та чинному законодавстві і підстав для його скасування немає, а зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не обґрунтовані і не визнаються такими, що можуть бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення.

Судові витрати в суді апеляційної інстанції.

Оскільки у цьому випадку суд апеляційної інстанції не змінює рішення, та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 ГПК України). Відтак, згідно ст.129 ГПК України сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги слід залишити за скаржником.

Разом з тим, у відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача адвокат Жарський Т.В. просив стягнути з позивача 9 600,00грн витрат на правову правничу допомогу, надану в апеляційному суді.

Так, як вбачається з матеріалів справи, адвокат Жарський Т.В. представляє інтереси ФОП Подоляка О.В. на підставі ордеру на надання правової допомоги №1022728 від 13.04.2022, виданого згідно з договором 3Д19-11-8 від 08.11.2019, який укладений АО «Юридична компанія «Лігал Групп» та ФОП Подоляком О.В.

Відповідно до додатку №2 від 15.04.2022 до зазначеного договору сторони погодили доручення АО підготовку, формування та подання відзиву на апеляційну скаргу, вартість такої послуги становить 9 600,00грн.

У відзиві на апеляційну скаргу адвокат вказав вид, вартість та час затрачений на надання відповідних послуг, а саме: попереднє опрацювання матеріалів- 4 год, вартість послуг - 2 000,00грн; підготовка, формування та подання відзиву - 5год, вартість послуг - 7 600,00грн.

Меморіальним ордером від 15.04.2022 №@2PL927412 позивач сплатив АО 9 600,00грн з призначенням платежу «підготовку, формування та подання відзиву на апеляційну скаргу у справі №909/887/19».

Від імені відповідача адвокат Жарський Т.В. подав заяву про ознайомлення з матеріалами справи від 14.04.2022 та відзив на апеляційну скаргу на 6 арк.

Статтею 123 ГПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 5 ст. 126 ГПК України встановлено, що у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).

У своїх поясненнях, поданих на відзив на апеляційну скаргу, позивач не скористався своїм правом на подання клопотання про зменшення розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

З аналізу положень статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту адвокат отримує винагороду у вигляді гонорару, обчислення якого, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Водночас, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань, з урахуванням складності справи, кваліфікації, досвіду і завантаженості адвоката та інших обставин. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу й обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Отже, діяльність адвоката є оплачуваною працею і така оплата у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правової допомоги.

Одним із принципів господарського судочинства, який передбачено положеннями статті 129 ГПК України, є відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене судове рішення. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Верховний Суд у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 вказав, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.

При цьому, колегія суддів також враховує викладену у постанові Верховного Суду від 05.07.2022 у справі №№ 922/2913/21 правову позицію, що саме зацікавлена сторона має вчиняти певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду у питанні відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Принцип змагальності сторін має свої втілення, зокрема, у наведених положеннях частин п`ятої, шостої статті 126 ГПК України, виходячи з яких зменшення внаслідок неспівмірності суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення з підстав неспівмірності суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

З огляду на викладене апеляційний суд вважає, що заяву відповідача належить задоволити та відшкодувати йому за рахунок позивача понесені витрати на професійну правничу допомогу, надану в апеляційному суді, в сумі 9 600,00грн.

Керуючись ст.ст. 129, 236, 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дейв Експрес" від 30.12.2021(вх. суду від 01-05/274/22 від 20.01.2022) - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 09.12.2021 у справі № 909/887/19 - залишити без змін.

3. Судовий збір за перегляд справи у суді апеляційної інстанції - покласти на скаржника.

4. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Дейв Експрес" (10007, м. Житомир, вул. Київське шосе, 143-а; ідентифікаційний код 22053439) на користь фізичної особи-підприємця Подоляка Олександра Валерійовича ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ) 9 600,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

5. Справу №909/887/19 повернути до суду першої інстанції.

6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок оскарження постанови в касаційному порядку встановлений ст.ст. 286-289 ГПК України.

Головуючий (суддя-доповідач): Т.Б. Бонк

Судді

І.Б. Малех

Г.Г. Якімець