Постанова

від 09.08.2022 по справі 607/20984/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

10 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 607/20984/19

провадження № 61-12869св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Демковичем Юрієм Йосиповичем, на постанову Тернопільського апеляційного суду від 07 червня 2021 року у складі колегії суддів: Сташківа Б. І., Дикун С. І., Храпак Н. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернуся до суду з позовом

до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував, що він та ОСОБА_3

є співвласниками будівлі на АДРЕСА_1 , яка використовується під аптеку. Ця будівля розташована на належній їм на праві власності земельній ділянці площею 0,0130 га, кадастровий номер 61101000000:05:002:0010, та на земельній ділянці площею 0,0418 га, кадастровий номер 6110100000:05:002:0095, якою вони користуються на підставі договору оренди земельної ділянки від 09 серпня 2016 року.

Зазначав, що у червні 2019 року ОСОБА_2 самовільно встановив

на АДРЕСА_1 кіоск (тимчасову споруду),

що є порушенням пункту 10-1 статті 2, частини третьої статті 28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». Кіоск споруджено частково

на належній йому земельній ділянці, без дотримання передбаченої державними будівельними нормами відстані між будівлями, що створює небезпеку виникнення пожежі.

Крім того, вказував, що самовільно встановлений відповідачем кіоск перешкоджає повноцінному проходу споживачів до аптеки та переобладнанню існуючого пандуса аптеки для приведення його у відповідність із будівельними нормами.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив зобов`язати

ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні власністю, а саме будівлею та земельною ділянкою на АДРЕСА_1 , шляхом зобов`язання відповідача демонтувати самовільно встановлений кіоск (тимчасову споруду).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області

від 22 жовтня 2020 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність належними

та допустимими доказами позовних вимог і зазначив, що долучені позивачем матеріали про порушення відповідачем норм законодавства, притягнення його до адміністративної відповідальності, приписи різного роду не свідчать про порушення саме прав позивача на користування належною йому земельною ділянкою та ділянкою, яка знаходиться у його користуванні.

Також суд звернув увагу на те, що сам по собі факт встановлення кіоска

з допустимою похибкою до паспорта прив`язки не підтверджує факт порушення прав позивача та наявності будь-яких перешкод у користуванні ним власністю.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 07 червня 2021 року рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 жовтня

2020 року скасовано, позов задоволено.

Усунено ОСОБА_1 перешкоди у користуванні будівлею

на АДРЕСА_1 та земельною ділянкою площею

0,0418 га, кадастровий номер 6110100000:05:002:0095, шляхом зобов`язання ОСОБА_2 демонтувати встановлену за вказаною адресою тимчасову споруду.

Вирішено питання щодо судових витрат.

Апеляційний суд дійшов висновку, що встановлення спірної тимчасової споруди - автопричепа з недотриманням протипожежного розриву між цією спорудою

та належною позивачеві будівлею створюються перешкоди у користуванні належним йому нерухомим майном, оскільки експлуатація тимчасової споруди - автопричепа може призвести до виникнення небезпечної ситуації, зокрема пожежі. Суд вважав, що вказане згідно зі статтею 391 ЦК України є підставою для захисту порушеного права позивача шляхом демонтажу належної відповідачеві тимчасової споруди.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені доводи

У липні 2021 року ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Демкович Ю. Й., подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Тернопільського апеляційного суду від 07 червня 2021 року і залишити в силі рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області

від 22 жовтня 2020 року.

У касаційній скарзі посилається на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, вказує, що справу розглянуто з порушенням правил предметної юрисдикції, суд залишив поза увагою, що позивач обрав неправильний, неефективний спосіб захисту та взагалі не зазначив у позовній заяві, чим саме ОСОБА_2 порушив його право власності.

Підставою касаційного оскарження зазначає застосування норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 127/2709/16-ц (провадження № 14-352цс18) та від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18).

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.

Обґрунтовуючи свою позицію, зазначає, що відповідач самовільно,

з порушенням норм пожежної безпеки, вимог паспорта прив`язки встановив тимчасову споруду, яка заважає йому належним чином обладнати належне йому приміщення, створити безперешкодне життєве середовище для осіб

з обмеженими можливостями, і ці доводи підтверджені належними

і допустимими доказами.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі № 607/20984/19, витребувано справу з Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області.

Ухвалою Верховного Суду від 22 липня 2022 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в складі колегії з п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд встановив, що відповідно до витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно від 07 березня 2013 року № 1067808 ОСОБА_1 є власником

1/2 частини будівлі на АДРЕСА_1 .

Згідно з витягом з Державного реєстру прав на нерухоме майно від 07 березня 2013 року, ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу 07 березня 2013 року, належить 1/2 частина земельної ділянки площею 0,0130 га, кадастровий номер 61101000000:05:002:0010,

на АДРЕСА_1 .

Власником іншої частини будівлі та земельної ділянки на

АДРЕСА_1 є ОСОБА_3 .

Рішенням Тернопільської міської ради від 12 липня 2013 року № 6/35/54 ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки загальною площею 0,0418 га для обслуговування будівель торгівлі за адресою: АДРЕСА_1 .

Складеним проєктом землеустрою сформовано земельну ділянку площею

0,0418 га та присвоєно їй кадастровий номер 6110100000:05:002:0095.

Згідно з договором оренди землі від 09 серпня 2016 року, укладеним між Тернопільської міською радою і ОСОБА_1 , а також

ОСОБА_4 , земельна ділянка площею 0,0418 га, кадастровий номер 6110100000:05:002:0095, на АДРЕСА_1 надана в строкове платне користування ОСОБА_1 та ОСОБА_4 для обслуговування будівлі строком до 16 червня 2021 року з правом пролонгації.

10 квітня 2018 року між територіальною громадою м. Тернополя, від імені якої діє Тернопільська міська рада, та фізичною особою - підприємцем (далі - ФОП) ОСОБА_2 укладено договір про встановлення особистого строкового сервітуту на земельну ділянку площею 0,0010 га, на якій буде розміщена тимчасова споруда торговельного призначення - автопричіп.

Відповідно до пункту 1.2 договору об`єктом сервітуту є територія в АДРЕСА_1 площею 0,0010 га, розташування та межі якої визначено в додатку до договору.

Додатковою угодою від 18 травня 2020 року продовжено строк дії договору

від 10 квітня 2018 року з 26 квітня 2020 року до 26 квітня 2021 року.

Вказаний договір укладено на підставі рішення Тернопільської міської ради

від 26 квітня 2013 року про укладання договорів особистого строкового сервітуту для обслуговування об`єктів роздрібної торгівлі.

Відповідно до акта приймання-передачі межових знаків на зберігання при відновленні меж земельної ділянки в натурі від 09 серпня 2019 року, при уточненні межі та відновленні межових знаків виявлено, що суміжна тимчасова споруда була неправильно встановлена на 80 см в глибину земельної ділянки

з кадастровим номером 6110100000:05:002:0095.

У листі від 18 листопада 2019 року Головне управління Держгеокадастру

у Тернопільській області зазначило, що при обстеженні земельних ділянок

з кадастровими номерами 6110100000:05:002:0010 та 6110100000:05:002:0095 порушень вимог земельного законодавства при їх використанні не виявлено, про що складено акт перевірки дотримання земельного законодавства.

У цьому ж листі зазначено, що ОСОБА_2 не допускав порушення меж при розміщенні тимчасової споруди на земельній ділянці площею 0,0010 га

з кадастровим номером 6110100000:05:002:0095, якою користується позивач згідно з договором оренди, оскільки визначений розмір площі неправильного встановлення тимчасової споруди підпадає під допустиму похибку приладу,

за допомогою якого проведено обміри.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частинами першою, другою статті 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) завданням цивільного судочинства

є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, а саме рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права

чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Звернувшись до суду з позовом, позивач вважав, що відповідач встановив тимчасову споруду - торговельний кіоск на АДРЕСА_1 самовільно, і цей кіоск частково розміщується на належній йому земельній ділянці, без дотримання передбаченої будівельними нормами відстані від належної йому будівлі. Крім того, вважав, що самовільно встановлений відповідачем кіоск створює перешкоди повноцінному проходу споживачів

до приміщення аптеки, співвласником якої він є, та унеможливлює проведення робіт із переоснащення існуючого пандуса аптеки для приведення його

у відповідність до будівельних норм.

Таким чином, позивач вважав, що відповідач порушив його право власності

на будівлю та земельну ділянку, яке має бути захищене шляхом зобов`язання відповідача усунути перешкоди у користуванні власністю шляхом демонтажу самовільно встановленої споруди.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, апеляційний суд виходив з того, що обраний позивачем спосіб захисту - усунення перешкод у користуванні шляхом демонтажу кіоска - є належним способом захисту права власності.

Проте колегія суддів касаційного суду з цим висновком погодитись не може

з огляду на таке.

Статтею 391 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено,

що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

По суті позовні вимоги про усунення перешкод у користуванні майном

є способом захисту прав власника майна на здійснення ним користування

та розпорядження своїм майном.

Умовами задоволення негаторного позову власника є доведення ним того,

що майно перебуває у його володінні, та того, що інші особи вчиняють протиправні дії, які за своїм змістом перешкоджають йому здійснювати право користування та розпорядження майном.

Відповідно до статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на захист

її особистого немайнового або майнового права чи інтересу у суді, який має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду

від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18)).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 червня 2021 року у справі № 522/13307/16-ц (провадження № 61-1831св21) зазначено, що підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування

і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують дії відповідача

у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення ним цих правомочностей. При цьому для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником свого права. Таким чином, право власності має захищатися лише при доведенні самого факту порушення.

У цій справі суд встановив, що і позивач, і відповідач правомірно користуються земельними ділянками: позивач - на підставі договору дарування та договору оренди, а відповідач - на підставі договору сервітуту, укладеного

з територіальною громадою м. Тернополя.

Доказів того, що кіоск відповідача є самовільно розміщеною спорудою суду

не надано.

Відповідно до листа Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області від 18 листопада 2019 року при обстеженні земельних ділянок

з кадастровими номерами 6110100000:05:002:0010 та 6110100000:05:002:0095

не виявлено порушень вимог земельного законодавства і зроблено висновок,

що тимчасову споруду площею 0,0010 га ОСОБА_2 встановив без порушення меж земельної ділянки з кадастровим номером 6110100000:05:002:0095, оскільки визначена площа підпадає під допустиму похибку приладу, за допомогою якого проведено обміри.

Під час судового розгляду у цій справі додатковою угодою від 18 травня

2020 року продовжено строк дії укладеного між територіальною громадою

м. Тернополя в особі Тернопільської міської ради і ОСОБА_2 договору від 10 квітня 2018 року про встановлення особистого строкового сервітуту

на земельну ділянку з 26 квітня 2020 року до 26 квітня 2021 року.

Ухвалюючи рішення про відмову в позові, суд першої інстанції вважав,

що тимчасову споруду - автопричіп встановлено відповідно до закону

та будівельних норм, а факт його встановлення з допустимою похибкою

до паспорта прив`язки, як і матеріали, порушені Білецькою сільською радою, про притягнення відповідача до адміністративної відповідальності за розміщення тимчасової споруди торгівельного призначення без погодження з органом місцевого самоврядування режиму роботи об`єкта сфери торгівлі і сфери обслуговування, враховуючи, крім іншого, те, що у подальшому Тернопільська міська рада погодила такий режим роботи (погодження від 18 вересня 2019 року № 369), та рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради

від 25 жовтня 2019 року про створення постійно діючої робочої групи для організації та проведення робіт з демонтажу тимчасової споруди торгівельного призначення ФОП ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 в 20-денний строк з дня прийняття рішення не вказують на такі порушення права власності позивача, належним способом захисту яких

є демонтаж тимчасової споруди - автопричепа.

Касаційний суд погоджується з цим висновком суду першої інстанції та звертає увагу на те, що всі докази, на які послався апеляційний суд, обґрунтовуючи рішення про задоволення позову, стосуються порушень не права власності позивача, а права територіальної громади міста, з якою у відповідача укладено договір строкового сервітуту на користування земельною ділянкою

та на території якої відповідач надає послуги з обслуговування об`єктів роздрібної торгівлі шляхом розміщення тимчасової споруди.

За таких обставин колегія суддів касаційного суду вважає, що немає підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про зобов`язання

ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні будівлею та земельною ділянкою саме шляхом демонтажу тимчасової споруди.

Таким чином, апеляційний суд, зазначивши, що підставою для задоволення позову власника є встановлення факту порушення прав власника і об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні ним цих прав, неправильно витлумачив норму права, якою передбачено обрання позивачем способу захисту та його відповідність характеру правовідносин, і дійшов помилкового висновку про задоволення позову.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Враховуючи, що постанова апеляційного суду не відповідає вимогам щодо законності й обґрунтованості, а суд першої інстанції ухвалив законне

і обґрунтоване рішення про відмову в позові через недоведеність позовних вимог та обрання неналежного способу захисту, колегія суддів дійшла висновку про задоволення касаційної скарги, скасування постанови апеляційного суду

та залишення в силі рішення суду першої інстанції.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної

чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

З огляду на те що суд касаційної інстанції задовольняє касаційну скаргу, скасовує постанову апеляційного суду про задоволення позову та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яким у позові відмовлено, стягненню

з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 в рахунок компенсації судових витрат підлягає 1 536,80 грн судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 415, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Демковичем Юрієм Йосиповичем, задовольнити.

Постанову Тернопільського апеляційного суду від 07 червня 2021 року скасувати.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області

від 22 жовтня 2020 року залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1 536,80 грн судового збору.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:М. Є. Червинська С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун