Ухвала

від 07.06.2021 по справі 607/20984/19

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/20984/19Головуючий у 1-й інстанції Черніцька І.М. Провадження № 22-ц/817/184/21 Доповідач - Сташків Б.І.

У Х В А Л А

07 червня 2021 р. м.Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Сташків Б.І.

суддів - Дикун С. І., Храпак Н. М.,

за участю секретаря - Сович Н.А.

та сторін - позивача ОСОБА_1 , його представників адвоката Бочана І.П., адвоката Федірка В.С., представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Демковича Ю.Й.

розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання ОСОБА_1 про визнання доказів недопустимими у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 жовтня 2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні будівлею та земельною ділянкою,-

ВСТАНОВИВ:

09 березня 2021 року від позивача ОСОБА_1 до Тернопільського апеляційцного суду поступило клопотання про визнання доказу недопустимими, в якому позивач просить визнати неналежним і недостовірним доказом лист Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області від 18 листопада 2019 року та виключити його з числа доказів по справі.

Вказане клопотання позивач обгрунтовує тим, що вказаний лист є неналежним доказом та викликає у нього обгрунтований сумнів у його достовірності, оскільки із вказаного листа не зрозуміло які саме суб`єкти господарювання перевірялися, у листі не зазначено дату перевірки та таду складання Акту перевірки дотримання земельного законодавства. В зв`язку із чим вважає, що із змісту листа неможливо встановити дійсні обставини справи, про які у ньому вказуються. Таким чином стверджує, що лист ГУ Держгеокадастру Тернопільської області від 18 листопада 2019 року є неналежним і недостовірним доказом, оскільки не підтверджений первинними документами на підставі яких його видано, а тому на його думку взявши його до уваги, неможливо встановити правомірно дійсні обставини справи.

Також, 09 квітня 2021 року від ОСОБА_1 поступило клопотання про визнання доказів недопустимими, у якому позивач просить визнати неналежними і недостовірними Договір про встановлення особистого строкового сервітуту для розміщення тимчасової споруди від 10 квітня 2018 року, зареєстрованого в книзі реєстрації договорів сервітутного користування за №1213 від 12 червня 2019 року та Додаткову угоду від 27 травня 2019 року до договору про встановлення особистого строкового сервітуту для розміщення тимчасової споруди,зареєстрованого в книзі реєстрації договорів сервітутів за № 1340 від 12 червня 2020 року. Просить виключити їх з числа доказів по справі.

В обгрунтуванні поданого клопотання позивач вказує, що зазначені докази є неналежними і недостовірними для підтвердження факту встановлення сервітуту для розміщення тимчасової споруди ФОП ОСОБА_2 .

Зокрема вказує, що Договір про встановлення особистого строкового сервітуту для розміщення тимчасової споруди від 10 квітня 2018 року, зареєстрованого в книзі реєстрації договорів сервітутного користування за №1213 від 12 червня 2019 року та Додаткову угоду від 27 травня 2019 року до договору про встановлення особистого строкового сервітуту для розміщення тимчасової споруди,зареєстрованого в книзі реєстрації договорів сервітутів за № 1340 від 12 червня 2020 року не зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а тому вважає їх не вчиненими. Також,вказує про відсутність Додатку до Договору про встановлення особистого строкового сервітуту для розміщення тимчасової споруди від 10 квітня 2018 року,яким визначено розташування та межі земельної ділянки, щодо якої встановлено особистий сервітут для обслуговування тимчасової споруди ФОП ОСОБА_2 в АДРЕСА_1 .

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 , його представники адвокат Бочан І.П. та адвокат Федірко В.С. підтримали подані клопотання, просили їх задовольнити з мотивів викладених в них.

Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Демкович Ю.Й. заперечив проти поданих клопотань,просив їх відхилити.

Вивчивши матеріали справи, ознайомившись із доводами, які вказані у поданих клопотаннях, суд апеляційної інстанції дійшов наступного висновку.

З матеріалів справи вбачається, що листом від 18 листопада 2019 року Головне управління Держгеокадастру у Тернопільській області за вих. № 10-19-0.182-555/90-19 надано відповідь на лист слідчого управління ГУНП в Тернопільській області від 01 листопада 2019 року за № 14005/9/2-2019 щодо проведення перевірки на факт можливого самовільного зайняття земельних ділянок за кадастровими номерами 6110100000:05:002:0010 та 6110100000:05:002:0095. У вказаному листі зазначено, що при обстеженні земельних ділянок за кадастровими номерами 6110100000:05:002:0010 та 6110100000:05:002:0095 порушень вимог земельного законодавства при використанні не виявлено.

Вказаний лист містить дату надання відповіді, вихідний номер, підпис відповідальної особи (В.о. начальника Левчик Роман), та штриховий ідентифікатор, який свідчить про те, що вказаний документ було створено у системі Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області 18.11.2019 року № 10-19-0.182-555/90-19/

Також, з матеріалів справи вбачається Договів про встановлення особистого строкового сервітуту для розміщення тимчасової споруди від 10 квітня 2018 року, зареєстрованого в книзі реєстрації договорів сервітутного користування за №1213 від 12 червня 2019 року та Додаткова угода від 27 травня 2019 року до договору про встановлення особистого строкового сервітуту для розміщення тимчасової споруди, зареєстрованого в книзі реєстрації договорів сервітутів за № 1340 від 12 червня 2020 року.

Дані докази були прийняті Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області та були предметом їх дослідження при розгляді справи у суді першої інстанції.

Відповідно до ст.ст.76-79 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3)показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Виходячи із наведеного, допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер допустимості означає, що по всіх справах, незалежно від їх категорії, повинна дотримуватися вимога про отримання інформації з визначених законом засобів доказування, з дотриманням порядку збирання, представлення і дослідження доказів (іншими словами, дотримання процесуальної форми доказування). Порушення цих вимог приводить до неприпустимості доказів. Наприклад, не є допустимим доказом показання свідка, які надані під примусом.

Спеціальний характер допустимості - це правила, що передбачають використання чітко визначених законом доказів для встановлення певних обставин справи (позитивна допустимість) або забороняють використання певних доказів (негативна допустимість).

Процесуальні джерела, у яких містяться фактичні дані, що не відповідають нормам істинності або моральності, також не повинні визнаватися доказами.

Визнання доказу недопустимим - це не обов`язок, а право суду. Суд може, виходячи з обставин справи і ходу її розгляду, визнавати недопустимим той або інший доказ.

Відповідно до ч. 1 статті 78 ЦПК України докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом, суд не бере до уваги.

Встановити недопустимість конкретного доказу суд може лише після того, як дослідить його в судовому засіданні. Недопустимість доказу не є очевидною. Сторони вправі висловлювати суду свої міркування щодо допустимості чи недопустимості конкретного доказу.

Згідно з п. 28 постанови Пленуму ВС України N 2 від 12.06.2009 р. "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції", якщо при дослідженні письмових доказів особою, яка бере участь у справі, буде подана заява про те, що доданий до справи або поданий іншою особою для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є фальшивим, особа, яка подала цей документ, може просити суд виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів. При відсутності з її боку таких процесуальних дій особа, яка подала заяву, повинна подати відповідні докази, що спростовують значення відомостей оспорюваного документа і могли бути підставою неприйняття його до уваги під час оцінки доказів. У разі необхідності суд сприяє особі, яка зробила заяву, у збиранні доказів.

Якщо суд дійде висновку, що доказ є недопустимим, він не бере цей доказ до уваги, тобто не може обґрунтовувати ним своє рішення. Разом з тим суд повинен у мотивувальній частині рішення зазначити, чому саме він цей доказ відхиляє.

Дослідивши поданні клопотання позивача, враховуючи вищенаведені законодавчі норми, колегія суддів вважає про відсутність процесуальних підстав для задоволення клопотань ОСОБА_1 про неналежність та виключення із доказів у справі лист Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області від 18 листопада 2019 року, Договір про встановлення особистого строкового сервітуту для розміщення тимчасової споруди від 10 квітня 2018 року, зареєстрованого в книзі реєстрації договорів сервітутного користування за №1213 від 12 червня 2019 року та Додаткову угоду від 27 травня 2019 року до договору про встановлення особистого строкового сервітуту для розміщення тимчасової споруди, зареєстрованого в книзі реєстрації договорів сервітутів за № 1340 від 12 червня 2020 року, оскільки позивачем не доведено, що вказані докази відповідно до ст.ст.76,79 ЦПК України є неналежними або містять ознаки, які б викликали сумнів у їх належності чи недостовірності.

Разом з тим, при вирішенні судової справи, суд апеляційної інстанції за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів надає правову оцінку усім наявним доказам по справі при їх дослідженні в сукупності з іншими доказами, надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу, який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу відповідно до вимог ст.89 ЦПК України.

Керуючись ст. ст.76, 78, 258, 260, ч.2 ст.381 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотань ОСОБА_1 про визнання доказів недопустимими - відмовити.

Ухвала суду апеляційної інстанції оскарженню не підлягає.

Дата складання повного тексту ухвали- 14 червня 2021 року.

Головуючий: Сташків Б.І.

Дикун С.І.

Судді: Храпак Н.М.