Ухвала

від 07.08.2022 по справі 752/8561/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

Іменем України

08 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 752/8561/21

провадження № 61-6127ск22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Крата В. І., розглянув касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридичний консалтинговий центр «Юрисконсульт» на ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 21 вересня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 червня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кузьменко Юлії Володимирівни, Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридичний консалтинговий центр «Юрисконсульт» про витребування майна із чужого володіння, скасування рішення приватного нотаріуса, скасування державної реєстрації та відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2021 року представником ОСОБА_1 подано до суду заяву про забезпечення позову, яка обґрунтована тим, що предметом спору у справі є витребування майна із чужого володіння, скасування рішення приватного нотаріуса, скасування державної реєстрації та відшкодування моральної шкоди. Відсутність забезпечення позову може призвести до відчуження майна - нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , - на користь третіх осіб, що унеможливить та/або зробить утрудненим виконання рішення суду в разі його задоволення судом. Крім того, вказано на доцільність та співмірність вимог заяви в частині накладення арешту та заборони відчуження зазначеного майна. Зважаючи на те, що існує реальна загроза істотного ускладнення чи унеможливлення виконання в подальшому рішення суду у випадку задоволення позову, оскільки відповідач має всі можливості для подальшого відчуження майна, позивач змушена просити суд вжити заходи забезпечення позову, а саме: накласти арешт на нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_1 , а також заборонити відчуження зазначеної нежитлової будівлі, яка належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Юридичний консалтинговий центр «Юрисконсульт»(далі - ТОВ «Юрисконсульт»).

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 21 вересня 2021 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 01 червня

2022 року, частково задоволено заяву представника ОСОБА_1 про забезпечення позову. Накладено арешт на нежитлову будівлю загальною площею 132,6 кв. м, що знаходиться в АДРЕСА_1 , яка належить ТОВ «Юрисконсульт», реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1249617980361, до набрання рішення суду у цій справі законної сили. В іншій частині вимог заяви відмовлено.

Суд першої інстанції мотивував ухвалу тим, що подані заявником та досліджені судом письмові докази свідчать про те, що між сторонами у справі виник спір щодо прав на нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , та законності прийнятого приватним нотаріусом рішення про державну реєстрацію права власності на спірне майно за відповідачем. З огляду на викладене, обсяг позовних вимог, відповідність видів забезпечення позову позовним вимогам, суд вважав обґрунтованими доводи позивача про наявність достатніх підстав вважати, що невжиття заходів щодо забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист та поновлення порушених прав або інтересів позивача, за захистом яких вона звернулась до суду. Беручи до уваги характер даного спору, а також ту обставину, що забезпечення судом позову шляхом накладення арешту на майно є співмірним заявленим позовним вимогам, зробив висновок про наявність підстав для часткового задоволення заяви про забезпечення позову.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції та зазначив, що позивач фактично оспорює набуття ТОВ «Юрисконсульт» права власності на нежитлового приміщення загальною площею 132,6 кв. м, що розташоване

в АДРЕСА_1 , та просить витребувати його з чужого незаконного володіння, тому забезпечення позову шляхом накладення арешту на нежитлове приміщення є співмірним заявленим вимогам, а їх невжиття може утруднити виконання рішення суду, оскільки відповідач не має жодних перешкод для відчуження нежитлового приміщення, має об`єктивну можливість розпорядитися ним на власний розсуд, зокрема, відчужити його в будь-який спосіб, що призведе до утруднення виконання можливого рішення суду та подальшого ефективного захисту прав позивача. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав уважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову, що в силу положень ст. ст. 149-153 ЦПК України свідчить про обґрунтованість поданої заяви про накладення арешту на майно. Обраний позивачем вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав ТОВ «Юрисконсульт», оскільки арештоване майно фактично зберігається в користуванні власника, а обмежується лише можливість розпорядитися ним. Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті. Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не врахував, що судовий спір, який ініційований ОСОБА_1 , по суті не стосується майна належного ТОВ "Юрисконсульт", оскільки з боку позивача не доведено факту порушення її прав, не можуть бути прийняті в якості підстав для скасування оскаржуваної ухвали, оскільки ці обставини підлягають з`ясуванню і оцінці при розгляді справи по суті. Цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки у відповідності до заявлених позовних вимог. Доводи апеляційної скарги щодо не вжиття зустрічного забезпечення є безпідставними, оскільки за відсутності обставин, які є обов`язковою умовою застосування зустрічного забезпечення, таке забезпечення є правом, а не обов`язком суду. Це питання віднесено на розсуд суду і застосовується у разі наявних до того обґрунтованих сумнівів щодо безперешкодного можливого відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову. Відомостей про обставини, які слугують обов`язковою підставою для застосування зустрічного забезпечення, матеріали справи не містять.

05 липня 2022 року далі - ТОВ «Юрисконсульт» подало до Верховного Суду касаційну скаргу з пропуском строку на касаційне оскарження.

Ухвалою Верховного Суду від 20 липня 2022 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для подання доказів на підтвердження обставин, що перешкоджали подати касаційну скаргу до 04 липня 2022 року та документів, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.

У серпні до Верховного Суду від ТОВ «Юрисконсульт» надійшли квитанція про сплату судового збору у розмірі 2 481 грн та заява про поновлення строку на касаційне оскарження, докази на підтвердження обставин, що перешкоджали подати касаційну скаргу у встановлений законом строк.

ТОВ «Юрисконсульт» просить поновити строк на касаційне оскарження відповідно до частини другої статті 390 ЦПК України, посилаючись на те, що повний текст оскаржуваної не отримувало про наявність оскаржуваної ухвали дізналося

15 червня 2022 року у Єдиному державному реєстрі судових рішень. На підтвердження зазначених обставин додає відповідні докази.

Згідно з частинами першою, другою статті 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Ураховуючи те, що касаційну скаргу подано 05 липня 2022 року, тобто протягом тридцяти днів з дня вручення судового рішення, строк на касаційне оскарження підлягає поновленню відповідно до частини другої статті 390 ЦПК України.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди попередніх інстанцій помилково дійшли до висновку, що між сторонами у справі виник спір щодо прав на нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , та щодо законності державної реєстрації права власності на спірне майно для ТОВ «Юрисконсульт». Судами не враховано інтересів ТОВ «Юрисконсульт» при прийняті оскаржених рішень, що вбачається із забезпечення позову без призначення застави, що в свою чергу запобігло б зловживанню правом позивачем. Скаржником зазначено, що ТОВ «Юрисконсульт» правомірно придбало нежитлове приміщення, щодо якого накладено арешт, а спір не стосується його майна, адже приміщення мають різні адреси, технічні характеристики та площу. Вжиті заходи забезпечення позову перешкоджають її господарській діяльності.

У відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.

Суди встановили, що в обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що в провадженні Голосіївського районного суду м. Києва перебувала цивільна справа № 752/456/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_6 , приватного нотаріуса КМНО Михайленка С. А., ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним свідоцтва про право власності на спадщину, витребування майна з чужого незаконного володіння, скасування державної реєстрації.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 24 квітня 2018 року в межах цивільної справи № 752/456/18 за заявою ОСОБА_1 було накладено арешт на нежитлову будівлю загальною площею 132, 6 кв. м., що розташована в АДРЕСА_1 , що належала в рівних частках ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 19 березня 2021 року у справі № 752/456/18 задоволені позовні вимоги ОСОБА_1

19 березня 2021 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивач дізналась, що приватним нотаріусом КМНО Кузьменко Ю. В. прийнято рішення від 2 березня 2021 року про державну реєстрацію права власності ТОВ «Юрисконсульт» на нежитлову будівлю від загальної площі 132,6 кв. м., що знаходиться в АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1249617980361 на підставі договору купівлі- продажу від 02 березня 2021 року.

Відповідачі усвідомлюючи, що на спірну нежитлову будівлю судом було накладено арешт, і розуміючи, що справжнім власником будівлі є ОСОБА_1 , незаконно її відчужили на користь ТОВ «Юрисконсульт». Дії щодо незаконного відчуження нежитлового приміщення, що перебувало під арештом, призвели до неможливості виконання рішення суду в частині витребування майна саме у цих відповідачів. Крім цього, такі дії спрямовані на перешкоджання виконанню рішення суду і призвели до порушення прав позивача, у зв`язку з чим вона змушена звертатися до суду з новим позовом для захисту свого порушеного права.

ОСОБА_1 заявлені позовні вимоги про витребування нежитлового приміщення загальною площею 132,6 кв. м, що розташоване в АДРЕСА_1 , вартість якого відповідно до договору купівлі продажу складає 1 025 000 грн., а також стягнення моральної шкоди в розмірі

97 000 грн., загальна ціна позову складає 1 122 000 грн.

ОСОБА_1 оспорює набуття ТОВ «Юрисконсульт» права власності на вказане нежитлове приміщення, вважає, що перехід права власності на належне їй нежитлове приміщення відбувся незаконно, що призвело до порушення її прав, які підлягають захисту у судовому порядку.

Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

У частинах першій та другій статті 150 ЦПК України встановлено перелік видів забезпечення позову, зокрема позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб;

Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України).

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Суд повинні враховувати інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

Співмірність передбачає врахування судом співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі

№ 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів.

Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року в справі

№ 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) вказано, що «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».

Тлумачення статті 154 ЦПК України свідчить, що в ній розмежовано випадки за яких застосування зустрічного забезпечення є: правом суду (частина перша статті 154 ЦПК України); обов`язком суду (частина третя статті 154 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 липня 2020 року в справі № 569/13105/18 (провадження № 61-46461св18) вказано, що «доводи про незаконність ухвали, оскільки у заяві про забезпечення позову не зазначені пропозиції із зустрічного забезпечення позову і суд не вирішив питання про зустрічне забезпечення, Верховний Суд вважає їх необґрунтованими з огляду на таке. Відповідно до частин першої, другої, пункту 1 частини третьої, частини шостої статті 154 ЦПК України суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Зустрічне забезпечення застосовується тільки у випадку забезпечення позову. Суд зобов`язаний застосовувати зустрічне забезпечення, якщо позивач не має іншого зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові. Питання застосування зустрічного забезпечення вирішується судом в ухвалі про забезпечення позову або в ухвалі про зустрічне забезпечення позову. Якщо клопотання про зустрічне забезпечення подане після застосування судом заходів забезпечення позову, питання зустрічного забезпечення вирішується судом протягом десяти днів після подання такого клопотання. Таким чином, заявник не позбавлений права подати клопотання про зустрічне забезпечення після застосування судом заходів забезпечення позову. Відсутність зустрічного забезпечення на час подання заяви про забезпечення позову не є перешкодою для забезпечення позову, якщо для цього існують правові підстави. Натомість ненадання зустрічного забезпечення на вимогу суду є підставою для скасування ухвали про забезпечення позову. Також суд зобов`язаний застосовувати зустрічне забезпечення за наявності одночасно таких підстав: 1) якщо позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України; 2) якщо позивач не має майна, що знаходиться на території України».

Встановивши, що наявні підстави для вжиття заходів забезпечення позовуу виді накладення арешту на спірну нежитлову будівлю, суд першої інстанції з яким погодився суд апеляційної інстанції, зробили обґрунтований висновок про часткове задоволення заяви про забезпечення позову.

Аналіз змісту касаційної скарги та оскаржених судових рішень свідчить, що правильне застосовування судами норм процесуального права є очевидним, а касаційна скарга - необґрунтованою.

Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими, ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).

У частині четвертій статті 394 ЦПК України визначено, що у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Керуючись статтями 260, 389, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Поновити Товариству з обмеженою відповідальністю «Юридичний консалтинговий центр «Юрисконсульт» строк на касаційне оскарження ухвали Голосіївського районного суду м. Києва від 21 вересня 2021 року та постанови Київського апеляційного суду від 01 червня 2022 року.

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридичний консалтинговий центр «Юрисконсульт» на ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 21 вересня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 червня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кузьменко Юлії Володимирівни, Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридичний консалтинговий центр «Юрисконсульт» про витребування майна із чужого володіння, скасування рішення приватного нотаріуса, скасування державної реєстрації та відшкодування моральної шкоди.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Краснощоков

І. О. Дундар

В. І. Крат