Постанова

від 02.08.2022 по справі 911/121/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" серпня 2022 р. Справа№ 911/121/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Іоннікової І.А.

суддів: Тарасенко К.В.

Михальської Ю.Б.

за участю секретаря судового засідання Кузьменко А.М.

представники:

від прокуратури: Лук`янчук А.В.

від позивача: не з`явився

від відповідача-1: не з`явився

від відповідача-2: Гречко Д.В.

від третьої особи: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури

на рішення Господарського суду Київської області від 06.08.2021 (повний текст складено 21.09.2021)

у справі № 911/121/21 (суддя Карпечкін Т.П.)

за позовом Керівника Бориспільської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації

до Переяслав-Хмельницької державної адміністрації Київської області,

Приватного підприємства "ВВ Фаворит"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державного підприємства "Переяслав-Хмельницький агролісгосп"

про визнання недійсним і скасування розпорядження та договору, усунути перешкоди в користування майно,

ВСТАНОВИВ:

Керівник Бориспільської місцевої прокуратури звернувся до Господарського суду Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації із позовом до Переяслав-Хмельницької державної адміністрації Київської області про визнання недійсним і скасування розпорядження та договору, усунення перешкод в користуванні майном.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду Київської області від 06.08.2021 в задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, заступник керівника Київської обласної прокуратури звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 06.08.2021 по справі № 911/121/21 та ухвалити нове, яким позов задовольнити.

Короткий зміст апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Узагальнені доводи апеляційної скарги прокурора зводяться до того, що судом першої інстанції не враховано правовий статус спірних земель, визначено задовго до прийняття оспорюваного розпорядження Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації відповідно до вимог законодавства, чинного на момент первинного відведення спірних земель колгоспу ім. Шевченка та при подальшому відведенні КСП ім. Шевченка.

Таким чином, на думку прокурора, спірна земельна ділянка сформована за рахунок земель лісового фонду (лісогосподарського призначення) державної форми власності, чим порушено речові права саме держави в особі уповноваженого органу державної виконавчої влади, оскільки таку ділянку було відведено з порушенням вимог ст.ст. 19, 20, 57, 122, 207Земельного кодексу України.

Окрім того, прокурор зауважує на тому, що місцевим господарським судом не надано належної правової оцінки доводам позову стосовно відведення спірної земельної ділянки для розміщення риболовецького стану всупереч вимогам ст. 122 Земельного кодексу України, якою визначено компетенцію районних державних адміністрацій на розпорядження землями державної форми власності.

Короткий зміст письмових пояснень відповідача-2 на апеляційну скаргу та узагальнення їх доводів

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, відповідач-2 наголошує на тому, що суд першої інстанції дослідивши усі наявні в матеріалах справи докази, витребувавши докази на які посилався позивач і аналізуючи довідку Переяслав-Хмельницького районного відділу земельних ресурсів від 13.06.2017 дійшов правильних висновку про не встановлення лісогосподарського цільового призначення земельної ділянки та її передачі в постійне користування Державного підприємства "Переяслав - Хмельницький державний агролісгосп".

При цьому, відповідач-2 посилається на аналогічну справу № 373/462/19 з подібного спору.

Узагальнений виклад позицій інших учасників по справі

Позивач, відповідач-1 та третя особа не скористалися правом подати письмовий відзив чи пояснення на апеляційну скаргу. Неподання відзиву чи письмових пояснень не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті, що насамперед узгоджується ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно розпорядження Північного апеляційного господарського суду від 06.07.2022 у справі № 911/121/21 призначено повторний автоматизований розподіл, у зв`язку з перебуванням судді Разіної Т.І. лікарняному. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу № 911/121/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Іоннікова І.А., судді: Тарасенко К.В., Михальська Ю.Б.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.07.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Київської області від 06.08.2021 у справі № 911/121/21 колегією суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Іоннікової І.А., суддів Тарасенко К.В., Михальської Ю.Б.; розгляд апеляційної скарги призначено на 03.08.2022.

В судове засідання, яке відбулося 03.08.2022, з`явилися прокурор, та представник відповідача-2.

Представники позивача, відповідача-1 та третьої особи в судове засідання не з`явилися, про час і місце судового засідання були сповіщені належним чином, про що свідчить долучений до матеріалів справи електронний лист про направлення ухвали Північного апеляційного господарського суду від 11.07.2022 на зазначену в матеріалах справи офіційну електронну адресу учасників по справі.

Також, слід вказати, що інформація про судове засідання була оприлюднена на офіційному веб-порталі "Судової влади України", тому учасники по справі не були позбавлені об`єктивної можливості дізнатися про дату судового засідання, користуючись відкритим безоплатним цілодобовим доступом до вказаного сайту.

Враховуючи, що явка представників відповідача-1 та третьої особи у судове засідання не була визнана судом апеляційної інстанції обов`язковою, апеляційний господарський суд визнав можливим здійснювати розгляд апеляційної скарги у даній справі за відсутності представників позивача, відповідача-1 та третьої особи.

В ході розгляду справи судом апеляційної інстанції від відповідача-2 надійшло клопотання про закриття апеляційного провадження, яке мотивовано порушенням процесуальних строків щодо несвоєчасного звернення прокурором з даною апеляційною скаргою до суду апеляційної інстанції.

Також від відповідача-2 надійшли додаткові пояснення до раніше поданого клопотання про закриття апеляційного провадження.

Розглянувши клопотання відповідача-2 про закриття провадження у справі, заслухавши думку прокурора з цього приводу, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні вищезгаданого клопотання відповідача-2 виходячи з того, що при відкритті провадження у даній справі судом апеляційної інстанції досліджувались питання щодо поновлення прокурору строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, тобто з метою недопущення обмежень учасників процесу щодо доступу до правосуддя, суд апеляційної інстанції поновив заступнику керівника Київської обласної прокуратури строк на апеляційне оскарження на рішення Господарського суду Київської області від 06.08.2021 по справі № 911/121/21.

В судовому засіданні прокурор та представник відповідача-2 підтримали свої правові позиції щодо апеляційної скарги.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора представника відповідача-2, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Переяслав-Хмельницьким відділом Бориспільської місцевої прокуратури виявлено порушення вимог земельного та лісового законодавства під час оформлення права користування земельною ділянкою лісогосподарського призначення на території Циблівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області.

Встановлено, що розпорядженням Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації № 382 від 08.06.2007 погоджено Приватному підприємству "ВВ Фаворит" місце розташування риболовецького стану на земельній ділянці орієнтовною площею 0,99 га за рахунок земель, розташованих на березі Канівського водосховища на території Циблівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області та надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на умовах довгострокової оренди строком на 49 років для організації риболовецького стану.

Розпорядженням Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації № 1685 від 10.12.2008 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано Приватному підприємству "ВВ Фаворит" земельну ділянку загальною площею 0,99 га на умовах довгострокової оренди строком на 49 років, для розміщення риболовецького стану на території Циблівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області.

Надалі, 22.12.2008 між Переяслав-Хмельницькою РДА, як орендодавцем, та Приватним підприємством "ВВ Фаворит", як орендарем, укладено договір оренди землі (надалі - договір), відповідно до умов п. 1.1 якого орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку, яка знаходиться на території Циблівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області для організації риболовецького стану за рахунок земель державної власності несільськогосподарського призначення.

Відповідно до п.п. 1.2 - 2.1 договору в оренду передається земельна ділянка загальною площею 0,9900 га. Договір укладено на 49 років, який набирає чинності з часу державної реєстрації.

Згідно з п.п. 4.1., 4.2 договору земельна ділянка передається в оренду для організації риболовецького стану. Цільове призначення земельної ділянки: землі несільськогосподарського призначення.

Договір зареєстрований у Переяслав-Хмельницькому районному відділі № 19 Київської регіональної філії Державного підпримства "Центр ДЗК при Державному комітеті України по земельних ресурсах", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 22.12.2008 року за № 040833200004.

Згідно кадастрового плану до договору оренди Приватному підприємству "ВВ Фаворит" передано в оренду земельну ділянку з кадастровим номером 3223388200:02:014:0024 площею 9082,75 кв.м. (0,9082 га) на території Циблівської сільської ради, урочище Козинські горби.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор посилався на те, що вищевказане розпорядження Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації № 1685 від 10.12.2008 та договір оренди земельної ділянки від 22.12.2008 прийняті всупереч вимог земельного та лісового законодавства, а тому підлягають визнанню незаконними та недійсними з наступних підстав.

Також, на думку прокурора, спірна земельна ділянка надана відповідачу-2 в оренду за рахунок земель лісогосподарського призначення, які перебували в постійному користуванні Державного підприємства "Переяслав-Хмельницький агролісгосп".

За таких обставин, прокурор наголошував, що при наданні земельної ділянки в оренду відповідачу-2 були порушені вимоги чинного законодавства, зокрема, відповідна земельна ділянка не вилучена у попереднього землекористувача, не отримано його згоду на вилучення, безпідставно змінено цільове призначення земельної ділянки з лісогосподарського на організацію риболовецького стану.

Рішенням Господарського суду Київської області від 06.08.2021 в задоволенні позову відмовлено повністю.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

В силу вимог частин 1, 2, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, вивчивши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга прокурора не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Відповідно до частин першої, другої статті 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; г) притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель (ст. 21 Земельного кодексу України).

При цьому згідно зі ст. 3 Земельного кодексу України земельні відносини, які виникають при використанні лісів, регулюються також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать Земельного кодексу України.

Водночас у п. 2 ст. 5 Лісового кодексу України передбачено, що віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства. Отже, застосування норм земельного і лісового законодавства при визначенні правового режиму земель лісогосподарського призначення повинно базуватись на пріоритетності норм земельного законодавства перед нормами лісового законодавства, а не навпаки.

Враховуючи, що земельна ділянка й права на неї на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин повинні визначатися згідно з нормами земельного законодавства в поєднанні з нормами лісового законодавства в частині використання та охорони лісового фонду.

Згідно зі ст. 17 Земельного кодексу України до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 32 Земельного кодексу України районні державні адміністрації у сфері лісових відносин на їх території: 1) забезпечують реалізацію державної політики у сфері лісових відносин; 2) беруть участь у розробленні та забезпеченні виконання регіональних (місцевих) програм з охорони, захисту, використання та відтворення лісів; 4) приймають рішення про виділення в установленому порядку для довгострокового тимчасового користування лісами лісових ділянок, що перебувають у державній власності, у межах сіл, селищ, міст районного значення; 5) беруть участь у здійсненні заходів щодо охорони і захисту лісів, ліквідації наслідків стихійних явищ, лісових пожеж, залучають у встановленому порядку до цих робіт населення, транспортні й інші технічні засоби та обладнання; 6) вносять у встановленому порядку пропозиції про обмеження або тимчасове припинення діяльності підприємств, установ та організацій у разі порушення ними лісового законодавства; 7) вирішують інші питання у сфері лісових відносин відповідно до закону.

Частиною третьою статті 17 Лісового кодексу України передбачено, що ліси надаються в постійне користування на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища. Право постійного користування лісами посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.

Згідно зі ст. 55 Земельного кодексу України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: а) зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; в) окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Відповідно до ст.ст. 56, 57 Земельного кодексу України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення.

Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства. Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.

Таким чином, землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства, належать до земель лісогосподарського призначення, на які розповсюджується особливий режим щодо використання, надання в користування та передачі у власність, який визначається нормами Конституції України, ЗК України, іншими законами й нормативно-правовими актами.

Основною рисою земель лісогосподарського призначення є призначення цих земель саме для ведення лісового господарства, що за змістом ст. 63 Лісового кодексу України полягає в здійсненні комплексу заходів щодо охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (п. "б" ч. 1 ст. 164 Земельного кодексу України).

Отже, однією з основних особливостей правового режиму земель лісогосподарського призначення є нерозривний зв`язок їх використання із лісокористуванням.

Планування використання земель лісогосподарського призначення здійснюється головним чином у формі лісовпорядкування, яке, зокрема, передбачає складання проектів організації і розвитку лісового господарства та здійснення авторського нагляду за їх виконанням (п. 13 ст. 46 Лісового кодексу України).

Поряд із земельним кадастром здійснюється облік лісів та ведеться органами лісового господарства державний лісовий кадастр на основі державного земельного кадастру (ч. 2 ст. 49 Лісового кодексу України) та включає: облік якісного і кількісного стану лісового фонду України; поділ лісів на категорії залежно від основних виконуваних ними функцій; грошову оцінку лісів (у необхідних випадках); інші показники (ст.. 51 Лісового кодексу України).

Згідно зі ст. 7 Лісового кодексу України ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу.

Відповідно до ст. 8 Лісового кодексу України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

За змістом ст. 48 Лісового кодексу України в матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об`єкта лісовпорядкування.

Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування.

У проекті організації та розвитку лісового господарства визначаються і обґрунтовуються основні напрями організації і розвитку лісового господарства об`єкта лісовпорядкування з урахуванням стану та перспектив економічного і соціального розвитку регіону.

Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища.

Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов`язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.

Відповідно до п. 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" Лісового кодексу України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами.

З огляду на зазначені норми при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" Лісового кодексу України.

Наведене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, наведеним у постановах від 24.12.2014 у справі № 6-212цс14, від 25.01.2015 у справі № 6-224цс14, від 23.12.2015 у справі № 6-377цс15.

З матеріалів справи вбачається, що в обґрунтування факту перебування спірної земельної ділянки в користуванні Державного підприємства "Переяслав-Хмельницький агролісгосп" прокуратура посилається на п. 5 "Прикінцевих положень" Лісового кодексу України яким визначено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

За змістом п. 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11.12.1986, планшети лісовпорядкувальні належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції регламентує процедуру їх виготовлення.

Прокуратура зазначає, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3223388200:02:014:0024 розташована на землях лісогосподарського призначення Державного підприємства "Переяслав-Хмельницький агролісгосп", які передані останньому за рахунок земель лісового фонду, що перебували в користуванні КСП ім. Шевченка.

Зокрема, згідно з Державним актом на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 002231, який виданий Циблівською сільською радою народних депутатів 21.03.1996 на підставі рішення 3 сесії 22 скликання Циблівської сільської ради від 27.06.1995, зареєстрований Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 21, для КСП ім. Шевченка передано 403,7 га земель згідно з планом землекористування.

Зазначений Державний акт на право постійного користування КСП ім. Шевченка був виданий на підставі розробленої у 1995 році Київським відділенням Інституту землеустрою Української академії аграрних наук науково-технічної документації по виготовленню державних актів на право колективної власності та постійного користування землею КСП ім. Шевченка Переяслав-Хмельницького району Київської області.

Згідно пояснювальної записки до науково-технічної документації станом на 01.01.1995 в користуванні КСП ім. Шевченка знаходилось 2676,9 га земель, з них 2176,6 га сільськогосподарських угідь, в т.ч. 2058,3 га ріллі. За вказаним проектом згідно вимог Земельного кодексу України роздержавленню і приватизації не підлягали землі: природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного призначення, лісового фонду, водного фонду. На території КСП ім. Шевченка виділено землі лісового фонду площею 333,4 га.

Рішенням 3 сесії 22 скликання Циблівської сільської ради народних депутатів від 27.06.1995 року передано у постійне користування КСП ім. Шевченка 403,7 га земель у складі: резервного фонду 55,3 га, водного фонду 8,0 га, лісового фонду 333,4 га та історико-культурного призначення 7,0 га.

Відповідно до експлікації земель КСП ім. Шевченка у державній власності (в постійному користуванні) перебували 333,4 га земель лісового фонду, з них лісових площ 326,7 га, боліт 0,9 га, під шляхами 4,7 га та 1,1 га інших угідь. Згідно картографічних матеріалів до Державного акту на право постійного користування земельна ділянка № 39, на якій розташовані лісові масиви, займає загальну площу 192,2 га.

Також, відповідно до проекту встановлення меж Циблівської сільської ради народних депутатів та населених пунктів станом на 1995 рік за КСП ім. Шевченка обліковувались 341,3 га земель лісових площ, на спірному земельному масиві згідно зазначеного проекту розташовані лісові насадження загальною площею 192,2 га.

У свою чергу, Державне підприємство "Переяслав-Хмельницький державний агролісгосп" (найменування змінено на Державне підприємство "Переяслав-Хмельницький агролісгосп" 31.03.2020) створений на підставі розпорядження голови Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації № 152 від 26.03.2001 при Управлінні сільського господарства та продовольства райдержадміністрації.

У відповідності до проекту організації і розвитку лісового господарства Державного підприємства "Переяслав-Хмельницький агролісгосп" розташоване в східній частині Київської області на території Переяслав-Хмельницького району. Згідно структури міжгосподарського лісгоспу до складу Майстерської дільниці № 1 входять серед інших землі лісового фонду на території Циблівської сільської ради площею 333 га, тобто ті ж землі лісового фонду, які перебували до цього у постійному користуванні КСП ім. Шевченка.

Так, Державного підприємства "Переяслав-Хмельницький агролісгосп" організований в 2000 році на базі лісів колгоспів Переяслав-Хмельницького району. Попереднє лісовпорядкування колгоспних лісів, на базі яких утворений агролісгосп, було проведено в 1990 році Українською експедицією.

У зв`язку з реформуванням аграрного сектора економіки відповідно до Указу Президента України від 03.12.1999 № 1529/99, ст.ст. 76, 77 Земельного кодексу України, ст.ст. 6, 9, 13 Лісового кодексу України на виконання листа Міністерства аграрної політики України від 28.01.2000 Переяслав-Хмельницька районна рада запросила у сільських рад Переяслав-Хмельницького району, у тому числі Циблівської сільської ради, пропозиції щодо передачі лісового фонду, який знаходиться на території сільської ради в Переяслав-Хмельницький міжгосподарський лісгосп.

У свою чергу, Циблівська сільська рада 19.04.2000 висловила згоду щодо передачі лісового фонду, який знаходиться на території сільської ради в Переяслав-Хмельницький міжгосподарський лісгосп (який після створення отримав назву Державного підприємства Переяслав-Хмельницький державний агролісгосп, яку надалі змінено на Державне підприємства "Переяслав-Хмельницький агролісгосп").

У 2001 році Українським державним проектним лісовпорядним виробничим об`єднанням "Укрдержліспроект" розроблені матеріали лісовпорядкування Державного підприємства "Переяслав-Хмельницький агролісгосп".

За протоколом другої лісовпорядної наради від 12.03.2002 у відповідносі до ст. 94 Лісового кодексу України ухвалено рішення про затвердження основних положень і заходів проекту організації та розвитку лісового господарства на наступний ревізійний період. Вказаний протокол у березні 2002 року погоджений Державним управлінням екології та природних ресурсів в Київській області та затверджено обласним управління АПК в Київській області. За цим протоколом нарадою зроблено загальний висновок за результатами минулої господарської діяльності держлісгоспу про те, що в цілому, лісове господарство велось ціленаправлено і всебічно з діючими правилами ведення лісового господарства в лісах України.

Також, матеріали лісовпорядкування в частині розрахунку лісосік погоджено з Київським державним лісогосподарським об`єднанням "Київліс", Державним управлінням екології та природних ресурсів в Київській області та Київською обласною державною адміністрацією.

З огляду на наведені докази, прокуратура стверджує про доведеність факту перебування спірної земельної ділянки з кадастровим номером 3223388200:02:014:0024 (накладення) на землях лісогосподарського призначення, які перебували в постійному користуванні Державного підприємства "Переяслав-Хмельницький агролісгосп".

За інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання "Укрдержліспроект" (лист від 14.01.2019 року за № 23) згідно із фрагментом з Публічної кадастрової карти з нанесеними межами кварталу № 30 Майстерської дільниці № 1 Державного підприємства "Переяслав-Хмельницький агролісгосп" і меж його таксаційних виділів у відповідності до матеріалів лісовпорядкування 2001 року земельна ділянка з кадастровим номером 3223388200:02:014:0024 знаходиться (фактично накладається) на землі лісогосподарського призначення, які перебували на час видачі спірного розпорядження Переяслав-Хмельницькою районнох державної адміністрації та укладення договору оренди, а так само на даний час, у користуванні Державного підприємства "Переяслав-Хмельницький агролісгосп" у кварталі 30, виділі 3.

Відповідно до книги 4 перспективного плану ведення лісового господарства Державного Агролісгоспу від 2001 року "Таксаційний опис, поквартальні суми площ загальних запасів насаджень" матеріалів лісовпорядкування земельна ділянка з кадастровим номером 3223388200:02:014:0024 перебуває у складі Майстерської дільниці № 1 кварталу № 30, у виділі 3, де на площі 26,0 га розташовані лісові культури сосни звичайної та дубу звичайного.

Як зазначає прокуратура, спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3223388200:02:014:0024 в силу положень ст.ст. 19, 56, 57, 84, 149 Земельного кодексу України та ст. 5 Лісового кодексу України відноситься до земель державної власності лісогосподарського призначення та повинна використовуватись для ведення лісового господарства в порядку, визначеному Лісовим кодексом України.

Згідно з ч. 2 ст. 5 Лісового кодексу України правовий режим земель лісогосподарського призначення визначається нормами земельного законодавства. У зв`язку з чим, прокуратура в позові стверджує, що при вирішенні спору пріоритет мають норми Земельньтгоо кодексу України.

Відповідно до ч. 5 ст. 116 Земельного кодексу України надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, проводиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

За інформацією Державного підприємства "Переяслав-Хмельницький агролісгосп", що надана листом від 13.02.2019, останнє зазначає, що дозволу на вилучення з постійного користування підприємства земельних ділянок лісового фонду у межах 30 квартал Майстерської дільниці № 1 для подальшого використання земельної ділянки з кадастровим номером 3223388200:02:014:0024 для організації риболовецького стану не надавало.

Також, прокуратура в позові зазначає, що в порушення вимог ст.ст. 20, 21, 93 Земельного кодексу України та ст. 57 Лісового кодексу України відповідачами незаконно змінено цільове призначення спірної земельної ділянки зі складу земель лісогосподарського призначення на землі водного фонду.

Згідно листа Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства від 06.02.2019 року № 04-48/249 цим управлінням погодження на вилучення та зміну цільового призначення земельної ділянки з кадастровим номером 3223388200:02:014:0024 не надавалось.

Крім того, уповноваженим органом рішення про зміну цільового призначення земельних ділянок не приймалось, відповідний проект зміни цільового призначення не розроблявся.

Відповідно до ст. 21 Земельного кодексу України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною.

Також, прокуратура зазначає про порушення ст. 207 Земельного кодексу України, оскільки під час зміни цільового призначення не відшкодовано втрати сільськогосподарських угідь (ріллі, багаторічних насаджень, перелогів, сінокосів, пасовищ), лісових земель та чагарників, як основного засобу виробництва в сільському і лісовому господарстві внаслідок вилучення (викупу) їх для потреб, не пов`язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 10.04.2008 № 610-р "Про деякі питання розпорядження земельними лісовими ділянками" (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) з метою недопущення фактів порушення інтересів держави і суспільства під час вилучення та зміни призначення земельних лісових ділянок зупинено прийняття рішень про надання згоди на вилучення ділянок, їх передачу у власність та оренду із зміною цільового призначення.

Однак, як стверджує прокуратура, спірним розпорядженням Переяслав-Хмельницької РДА прийнято рішення про фактичну зміну цільового призначення земель лісогосподарського призначення з подальшою передачею в оренду для облаштування (будівництва) риболовецького стану із порушенням ч.ч. 1, 4 ст. 20 Земельного кодексу України, а саме - без видачі уповноваженим органом рішення про зміну цільового призначення земель лісогосподарського призначення, без дотримання встановленого законом порядку отримання згоди на вилучення земельної ділянки у постійного користувача, без розроблення відповідного проекту землеустрою та без отримання висновку органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

Окрім цього, спірним розпорядженням Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації передано в оренду Приватному підприємству "ВВ Фаворит" земельну ділянку з кадастровим номером 3223388200:02:014:0024 для організації риболовецького стану за відсутності необхідних для цього в райдержадміністрації повноважень, оскільки, за твердженням прокуратури, надання земельної ділянки для організації риборозведення не ототожнюється з веденням водного господарства, тому відповідна земельна ділянка мала надаватись у відповідності до ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) Київською обласною державною адміністрацією.

Таким чином, прокуратура в позові стверджувала, що оспорюване розпорядження прийнято Переяслав-Хмельницькою районною державною адміністрацією в порушення вимог ст.ст. 6, 14, 19 Конституції України, ст.ст. 20, 21, 56, 57, 59, 93, 122, 141, 142, 149 Земельного кодексу України, ст. 57 Лісового кодексу України, а саме передача земельної ділянки проведена не уповноваженим органом, за відсутності рішення відповідного органу державної влади про вилучення земель лісогосподарського призначення, без згоди землекористувача, з порушенням порядку зміни цільового призначення та надання цих земель у користування для ПП "ВВ Фаворит", передача яких законом прямо заборонена.

При цьому, як зазначається в позові та наданих в ході розгляду спору поясненнях, відповідний позов подано прокуратурою в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації, як власника спірної земельної ділянки.

З огляду на викладені в позові обставини, прокуратура просила визнати недійсним (незаконним) та скасувати розпорядження Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації № 1685 від 10.12.2008 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на умовах довгострокової оренди для організації риболовецького стану ПП "ВВ Фаворит"; визнати недійсним та скасувати Договір оренди землі від 22.12.2008, укладений між Переяслав-Хмельницькою районною державною адміністрацією та Приватним підприємством "ВВ Фаворит" щодо земельної ділянки загальною площею 0,9082 га (кадастровий номер 3223388200:02:014:0024), для організації риболовецького стану на території Циблівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області, що зареєстрований у Переяслав-Хмельницькому районному відділі № 19 Київської регіональної філії ДП «Центр ДЗК при Державному комітеті України по земельних ресурсах», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 22.12.2008 року за № 040833200004; усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення з кадастровим номером 3223388200:02:014:0024 шляхом її повернення на користь Київської обласної державної адміністрації з незаконного користування Приватного підприємства "ВВ Фаворит".

В ході розгляду спору відповідачем-2 подано відзив, в якому позовні вимоги заперечено. Відповідач-2 наголошує, що земельна ділянка з кадастровим номером 3223388200:02:014:0024, як і інші землі у кварталі 30, виділі 3, що входять до 333 га бувших земель КСП ім. Шевченка, про які зазначає прокурор у позові, ніколи не були у постійному користуванні Державного підприємства "Переяслав-Хмельницький агролісгосп", оскільки право на таке землекористування йому не надавалося у встановленому законодавством порядку.

В свою чергу, відповідач-2 стверджує, що отримав в оренду земельну ділянку з кадастровим номером 3223388200:02:014:0024 пройшовши процедуру землевідведення, передбачену чинними на момент відведення законодавством, отримав дозвіл на розробку проекту землеустрою, отримав усі необхідні погодження проекту уповноважених органів (проект пройшов землевпорядну експертизу і отримав позитивні висновки), проект землеустрою щодо відведення землі в оренду затверджений Розпорядженням Райдержадміністрації, на підставі даного Розпорядження, укладено Договір оренди. Також, відповідач 2 стверджує, що земельна ділянка з кадастровим номером 3223388200:02:014:0024, як і інші землі у кварталі 30, виділі 3, що входять до 333 га бувших земель КСП ім. Шевченка на момент прийняття оскаржуваного Розпорядження не відносилась до земель лісогосподарського призначення, а перебувала в землях запасу Циблівської сільської ради за межами населеного пункту.

Відповідач-2 вважає, що права Київської обласної державної адміністрації в даній справі не порушені, крім того, Київська обласна державна адміністрація в свій час надавала погодження проекту землевідведення в оренду відповідачу-2 оспорюваної земельної ділянки. Відповідач-2 зауважує на тому, що при наданні землі в оренду були дотримані усі вимоги законодавства щодо процедури передачі землі та щодо розподілу повноважень органів, які мали право розпоряджатися даною землею.

Крім того, відповідач-2 стверджує, що прокурор порушив строки позовної давності для подання позовної заяви, оскільки спірна земельна ділянка перебуває в оренді відповідача-2 дванадцять років, і про це було відомо і позивачу і Державному підприємству "Переяслав-Хмельницький агролісгосп", однак не висловлювалось претензій щодо порушення будь-чиїх прав. Також відповідач-2 вважає, що позов прокурором в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації був поданий з порушенням вимог закону щодо представництва.

Відповідач 2 стверджує, що КСП ім. Шевченка діяло до 2005 року і продовжувало подавати звіти постійного користувача земельної ділянки до 2005 року, тому право постійного користування також діяло до 2005 року, що виключало можливість отримання такого права іншим підприємством в тому числі і ДП "Переяслав-Хмельницький агролісгосп" у 2000-2001 роках.

В спростування позиції прокурора щодо законного постійного користування ДП "Переяслав-Хмельницький агролісгосп" землями лісового фонду площею 333 га бувших земель КСП ім. Шевченка, відповідач 2 надав суду відповіді на адвокатські запити до органів, що могли видати відповідні рішення щодо надання землі в постійне користування ДП "Переяслав-Хмельницький агролісгосп": лист Секретаріату КМУ від 08.02.2021 № 3783/0/2-21; лист Київської обласної державної адмінстрації від 08.02.2021 № 01.1.-17/235; лист державного архіву Київської області від 24.03.2021 року № 2 01-43/475/1; лист Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації Київської області від 01.12.2020 року № Об.01-19/1502; лист Держгеокадастру від 14.12.2020 № 229-10-0.222-15960/2-20.

У Листі Держгеокадастру від 02.03.2021 року № 929-10-0.221-2332/2-21 уповноважений орган зазначає про відсутність будь-якої документації із землеустрою за період 2001-2008 років щодо зміни цільового призначення земель, які були зазначені у Державному акті на право постійного користування землями КСП ім. Шевченка. Таким чином, 333 га, про які зазначає прокурор у позовній заяві, знаходилися у постійному користуванні КСП ім. Шевченка і не були землями лісогосподарського призначення та не могли бути у постійному користуванні ДП "Переяслав-Хмельницький агролісгосп". Також, даним листом підтверджується те, що на момент прийняття оскаржуваного розпорядження землі, де знаходилася земельна ділянка з кадастровим номером 3223388200:02:014:0024, як і сама ця ділянка, не відносилися до земель лісогосподарського призначення.

За змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11.12.1986, планшети лісовпорядкувальні належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Згідно з вимогами пункту 2.1.4 даної Інструкції складені оригінали планшетів, які мають межі з іншими землекористувачами, завіряються в органах землевпорядкування того району, де проводяться лісовпорядкувальні роботи.

Крім того, в Інструкції зазначені вимоги щодо оформлення планшету. При складанні оригіналу планшету він повинен бути викреслене у відповідності з прийнятими умовними знаками і містити в собі повне топографічне та лісотаксаційне наповнення. На ньому повинні бути зазначені область, район, лісгосп, лісництво, номер і площа планшету, картографічна основа, використана при складанні планшету, підписи і прізвища виконавця, які складали даний планшет: начальника лісовпорядної партії, геодезиста, інженера-таксатора. Всі ці дані розміщуються за рамкою планшета у встановлених місцях. В кожному кварталі проставляється його номер та площа таксаційних виділів, а по окружній границі - найменування суміжних землекористувачів та номери суміжних планшетів (п. 2.1.2 Інструкції). На основі креслення оригіналу планшету розбивається прямокутна координатна сітка з цифруванням її ліній за рамкою планшету (п. 2.3.2).

Однак, як зауважує відповідач 2, прокуратурою не надано суду оригіналів планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, відсутня належним чином оформлена копія планшету, де знаходиться земельна ділянка з кадастровим номером 3223388200:02:014:0024, в матеріалах справи наявна незавірена копія планшету, оригінал якого суду не надано.

Крім того, обставини щодо правового режиму земельних ділянок, які знаходяться на території Циблівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області, та неналежності їх до земель лісогосподарського призначення вже були встановлені при розгляді господарськими судами справ № 10/032-12 за позовом заступника Дніпровського екологічного прокурора в інтересах держави в особі Державної інспекції сільського господарства у Київській області та Державного агентства земельних ресурсів України до Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації та ТОВ "Інтерциклон" про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, повернення земельної ділянки, а також № 2/063-12 за позовом заступника Дніпровського екологічного прокурора в інтересах держави в особі Державної інспекції сільського господарства у Київській області та Державного агентства земельних ресурсів України до Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації та ФОП Кравченко С.М. про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, повернення земельної ділянки.

Відповідними судовими рішеннями у справах № 10/032-12 та № 2/063-12, які набрали законної сили за наслідками перегляду Вищим господарським судом України, встановлено, що у діях Переслав-Хмельницької районної державної адміністрації при прийнятті розпоряджень про передачу земельних ділянок не вбачається порушення норм земельного законодавства, оскільки спірні землі не відносяться до земель лісогосподарського призначення, а перебували у землях запасу без визначення відповідної категорії, передача яких у власність або користування громадянам, які виявили бажання, чітко регламентована Земельним кодексом України. Оспорювані земельні ділянки у вказаних вище судових рішеннях межують з земельною ділянкою з кадастровим номером 3223388200:02:014:0024 і знаходяться в одному кварталі.

З копії повідомлення Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 16.01.2019 року за № 14-10-0.222-521/2-19 вбачається, що за інформацією Відділу у Переяслав-Хмельницькому районі Головного управління Держгеокадастру у Київській області, відповідно до державної статистичної звітності з кількісного обліку земель по формі №6-зем станом на 01.01.2016 року на території Переяслав-Хмельницького району Київської області землекористувач ДП "Переяслав-Хмельницький агролісгосп" не обліковується.

З відповіді Департаменту містобудування та архітектури Київської обласної державної адміністрації вбачається, що Київською обласною державною адміністрацією у період 2005-2020 років розпорядження про надання ДП "Переяслав-Хмельницький державний агролісгосп" у постійне користування земельної ділянки площею 333 га на території Циблівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області не видавалося.

З наданої Секретаріатом Кабінету Міністрів України інформації, Кабінетом Міністрів рішення про надання ДП "Переяслав-Хмельнидький державний агролісгосп" у постійне користування земельної ділянки площею 333 га, розташованої на території Циблівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області, не приймалося.

Із довідки (форма 6-зем) від 13.06.2007 року № 65/2 Київського обласного головного управління земельних ресурсів районного відділу земельних ресурсів вбачається, що станом на 01.06.2007 року загальна площа земельної ділянки, що відводиться в оренду ПП "ВВ Фаворит" на території Циблівської сільської ради (за рахунок земель бувшого КСП ім. Шевченка) становить 0,99 га і відноситься до земель інших недержавних сільськогосподарських підприємств, за видом - 4 чагарники.

Отже, посилання прокурора на те, що на момент виділення земельної ділянки ДП "Переяслав-Хмельницький державний агролісгосп" було постійним користувачем і оспорювана земельна ділянка була землями лісогосподарського призначення є безпідставним.

Також, відповідач 2 наголошує, що позивач в особі Управління культури і туризму Київської обласної державної адміністрації своїм Листом № 11/666 надав згоду при розробці та погодженні проекту землевідведення ПП "ВВ Фаворит", що виключає порушення прав позивача. Дані обставини також свідчать і про те, що позивач був обізнаний з обставинами щодо відведення оспорюваної земельної ділянки в оренду ПП "ВВ Фаворит".

В ході розгляду судом було досліджено матеріали справи, надані сторонами докази та пояснення, та встановлено, що на переконання прокуратури, визначення 341,3 га лісових площ в складі землекористування КСП ім. Шевченка, які відображені в обліку по Переяслав-Хмельницькому міжгосподарському лісгоспу, свідчить про встановлення цільового призначення відповідних земель - як лісогосподарського призначення та перебування їх в постійному користуванні агролісгоспу.

Однак, судова колегія не погоджується з відповідним твердженням прокуратури, оскільки з огляду на норму ст. 1 Лісового кодексу України (в редакції, чинній на момент спірних правовідносин), ліс - тип природних комплексів, у якому поєднуються переважно деревна та чагарникова рослинність з відповідними ґрунтами, трав`яною рослинністю, тваринним світом, мікроорганізмами та іншими природними компонентами, що взаємопов`язані у своєму розвитку, впливають один на одного і на навколишнє природне середовище.

Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Лісова ділянка - ділянка лісового фонду України з визначеними межами, виділена відповідно до цього Кодексу для ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів без вилучення її у землекористувача або власника землі.

Згідно зі ст. 4 Лісового кодексу України до лісового фонду України належать лісові ділянки, в тому числі захисні насадження лінійного типу, площею не менше 0,1 гектара.

До лісового фонду України не належать: зелені насадження в межах населених пунктів (парки, сади, сквери, бульвари тощо), які не віднесені в установленому порядку до лісів; окремі дерева і групи дерев, чагарники на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Наведені норми законодавства визначають поняття лісових ділянок та лісового фонду України не залежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них.

Поняття земель лісогосподарського призначення наведене в ст. 5 Лісового кодексу України (у відповідній редакції), згідно з якою до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства.

Частиною 2 ст. 5 Лісового кодексу України (у відповідній редакції) передбачено, що віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства. Тобто в порядку ст. 20 Земельного кодексу України, ч.ч. 1, 4 якої передбачають, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органі місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, проводиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

При цьому, колегія суддів звертає увагу прокуратури на неточність формулювання нею ч. 2 ст. 5 Лісового кодексу України та безпідставність тверджень про пріорітетність норм Земельного кодексу України перед нормами Лісового кодексу України.

Також, за змістом відповідної ст. 55 Земельного кодексу України (у редакції, що діяла в період спірних правовідносин) до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

Таким чином, в сукупності наведених норм лісового та земельного законодавства, існує відмінність в понятті лісових ділянок чи ділянок лісового фонду, до яких належать всі земельні ділянки, вкриті лісовою рослинністю, та земельних ділянок лісогосподарського призначення, кваліфікуючою ознакою яких є їх надання та використання для потреб лісового господарства.

Тобто, земельні ділянки, які вкриті лісовою рослинністю і не передані в установленому порядку для потреб лісового господарства, належать до лісового фонду, однак не мають лісогосподарського призначення.

Судова колегія критично оцінює надані прокуратурою документи в підтвердження факту перебування спірної земельної ділянки з кадастровим номером 3223388200:02:014:0024 (накладення) на землях лісогосподарського призначення, які перебували в постійному користуванні ДП "Переяслав-Хмельницький агролісгосп".

Зокрема, до матеріалів справи не надано доказів та обґрунтованих пояснень щодо реформування, реорганізації чи ліквідації КСП ім. Шевченка, коли це відбулось і на підставі чого земельні ділянки саме бувшого КСП ім. Шевченка були передані в користування ДП "Переяслав-Хмельницький агролісгосп". За поясненнями відповідача 2, які не спростовані прокуратурою, ліквідація КСП ім. Шевченка відбувалась у 2005 році і весь цей час підприємство обліковувало землі як сільськогосподарські угіддя.

Рішення Переяслав-Хмельницької районної ради від 27.04.2000 року № 160-Х3-ХХІІІ "Про передачу лісів реформованих сільськогосподарських підприємств в постійне користування Переяслав-Хмельницькому міжгосподарському лісгоспу" є лише попереднім погоджувальним документом, однак не може вважатись документом про надання земельних ділянок в постійне користування, таке рішення стосується загальної площі масиву 4894 га лісів реформованих сільськогосподарських підприємств, в той час, як станом на квітень 2000 року відомості про реформування КСП ім. Шевченка були відсутні.

У зв`язку з чим, посилання на рішення Переяслав-Хмельницької районної ради 27.04.2000 року №160-Х3-ХХІІІ "Про передачу лісів реформованих сільськогосподарських підприємств в постійне користування Переяслав-Хмельницькому міжгосподарському лісгоспу", як на підставу передачі в постійне користування Переяслав-Хмельницькому міжгосподарському лісгоспу земель КСП ім. Шевченка, є безпідставним і не підтверджує перебування відповідних земель у користуванні Лісгоспу.

Щодо посилання прокуратури на п. 5 "Прикінцевих положень" Лісового кодексу України, відповідна норма (в редакції, чинній на момент винесення спірного розпорядження) передбачала, що планово-картографічні матеріали лісовпорядкування є документами, що підтверджують право державних лісогосподарських підприємств на раніше надані землі.

Тобто, земельні ділянки мають бути не лише лісовими, а й бути надані державним лісогосподарським підприємствам в установленому порядку згідно законодавства, яке діяло на момент надання.

Однак, в ході розгляду спору не підтверджено факту надання в постійне користування Переяслав-Хмельницькому міжгосподарському лісгоспу земель лісового фонду бувшого КСП ім. Шевченка, тому надані документи планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування не відповідають п. 5 "Прикінцевих положень" Лісового кодексу України.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що суперечливими докази про передачу Переяслав-Хмельницькому міжгосподарському лісгоспу земель реформованих сільськогосподарських підприємств, датовані 2000 роком, в той час, як Переяслав-Хмельницький міжгосподарський лісгосп було створено лише в березні 2001 року.

За відсутності доказів про надання Переяслав-Хмельницькому міжгосподарському лісгоспу (ДП "Переяслав-Хмельницький агролісгосп") земельних ділянок бувшого КСП ім. Шевченка у користування, наявні у справі матеріали лісовпорядкування можуть стосуватись лише інвентаризації та обліку земель лісового фонду, зазначення в них землекористувачем Переяслав-Хмельницького міжгосподарського лісгоспу є безпідставним і за відсутності доказів надання земельних ділянок останньому, планово-картографічні матеріали в розумінні п. 5 "Прикінцевих положень" Лісового кодексу України не можуть вважатись правовстановчими документами, які засвідчують факт перебування земель в постійному користуванні державного лісогосподарського підприємства.

Таким чином, саме лише зазначення в лісовпорядних матеріалах Переяслав-Хмельницького міжгосподарського лісгоспу без доказів надання земель в постійне користування, не надає йому статусу постійного користувача.

У зв`язку з чим, суд критично оцінює посилання прокуратури на дані фрагменту з Публічної кадастрової карти, оскільки, такі дані розроблені на основі матеріалів лісовпорядкування 2001 року, і як встановлено судом, в частині лісокористування Переяслав-Хмельницького міжгосподарського лісгоспу містять інформацію, яка не ґрунтується на відповідних правових підставах, тому не може покладатись в обґрунтування позовних вимог.

При цьому, на момент надання земельної ділянки в оренду відповідачу 2, така земельна ділянка обліковувалась як землі запасу і її цільове призначення як земель лісогосподарського призначення в установленому Земельним кодексом України порядку не визначалось.

Як визначено ч. 2 ст. 30 Земельного кодексу України, земельні ділянки державної і комунальної власності, які перебували у користуванні сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, що ліквідуються, включаються до земель запасу або передаються у власність чи користування відповідно до цього Кодексу.

Також, ч. 2 ст. 19 Земельного кодексу України визначено, що земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

В матеріалах справи наявна довідка Переяслав-Хмельницького районного відділу земельних ресурсів від 13.06.2007 року № 65/2, що згідно державної статистичної звітності "Про наявність земель та розподіл їх по землекористувачах, власниках землі та угіддях у переслав-Хмельницькому районі" (форма 6-зем) станом на 01.06.2007 року загальна площа земельної ділянки, що відводиться в оренду ПП «ВВ Фаворит» на території Циблівської сільської ради (за рахунок земель ПОСГП ім. Шевченка) становить 0,99 га лісових земель, номер рядка 1.1.5 "Інші недержвні сільськогосподарські підприємства", вкриті лісовою (деревною та чагарниковою рослинністю).

У відповідності до Інструкції з заповнення державної статистичної звітності з кількісного обліку земель (форми NN 6-зем, 6а-зем, 6б-зем, 2-зем), затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 5 листопада 1998 року N 377 Про затвердження форм державної статистичної звітності з земельних ресурсів та Інструкції з заповнення державної статистичної звітності з кількісного обліку земель (форми NN 6-зем, 6а-зем, 6б-зем, 2-зем) (в редакції, чинній на момент винесення спірного Розпорядження), у рядку 94 ураховуються дані про землі запасу, а саме: землі, не передані у власність і не надані у користування, а також землі, право власності на які або користування якими припинено відповідно до статей 27, 28 Земельного кодексу України. Зазначені землі призначені для передання у власність або надання у користування і перебувають за межами населених пунктів.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органі місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Однак, суду не надано інших доказів встановлення лісогосподарського цільового призначення земельної ділянки та її передачі в постійне користування Переяслав-Хмельницького міжгосподарського лісгоспу.

Оскільки, відсутні належні та достовірні докази перебування земельної ділянки в постійному користуванні ДП "Переяслав-Хмельницький агролісгосп", безпідставними є твердження прокуратури про необхідність її попереднього вилучення у землекористувача, що також виключає можливість порушення прав ДП "Переяслав-Хмельницький агролісгосп".

З огляду на відсутність на момент надання земельної ділянки в оренду відповідачу-2 встановленого щодо такої земельної ділянки лісогосподарського цільового призначення, відсутні підстави стверджувати про зміну цільового призначення спірним Розпорядженням.

З наданих відповідачем-2 доказів та пояснень, зокрема, відповідей на адвокатські запити, вбачається, що спірна земельна ділянка в складі земельної ділянки площею 333 га (яка перебувала в постійному користуванні КСП ім. Шевченка) не надавалась ДП "Переяслав-Хмельницький агролісгосп"). Переяслав-Хмельницька РДА також повідомила, що відповідно до державної статистичної звітності з кількісного обліку земель по формі 6-зем станом на 2016 рік ДП "Переяслав-Хмельницький агролісгосп" не обліковувався землекористувачем на території Переяслав-Хмельницького району.

Головне управління Держгеокадастру у Київській області засвідчило, що землі за Державним актом на право постійного користування КСП ім. Шевченка в обсязі 403,7 га (до яких належить земельна ділянка площею 333 га) обліковувались як землі сільськогосподарського виробництва, документація із землеустрою щодо зміни цільового призначення таких земель у період з 2001 року по 2008 рік відсутня.

Як визначив Вищий господарський суд України у постановах у справах № 10/032-12 та 2/063-12, в яких розглядались аналогічні спори з приводу земельних ділянок, які розташовані поряд зі спірною земельною ділянкою, розпорядження аналогічними земельними ділянками на березі Канівського водосховища та надання їх для рибогосподарських потреб належало до компетенції Переяслав-Хмельницької райдержадміністрації.

Надані прокуратурою докази лише свідчать про розташування спірної земельної ділянки на території лісових земель (не за ознакою користування, а за ознакою лісового покриву), визначених ще стосовно земель КСП ім. Шевченка. Оскільки земельна ділянка не відноситься до земель, наданих в користування лісогосподарському підприємству для ведення лісового господарства, перебування земельної ділянки в землях запасу Циблівської сільської ради як лісової землі, не визначає категорію земель за її цільовим призначенням.

В обгрунтування належності спірної земельної ділянки до лісових земель прокуратура посилається на дані Книги 4 перспективного плану ведення лісового господарства Державного Агролісгоспу від 2001 року "Таксаційний опис, поквартальні суми площ загальних запасів насаджень" і стверджує, що земельна ділянка з кадастровим номером 3223388200:02:014:0024 перебуває у складі Майстерської дільниці № 1 кварталу № 30, у виділі 3, де на площі 26,0 га розташовані лісові культури сосни звичайної та дубу звичайного.

Однак, відповідне посилання є узагальненим, без врахування того факту, що спірна земельна ділянка має площу лише 0,9 га і фактично розташована на березі Канівського водосховища, що робить її придатною для риборозведення. Крім того, прокуратура наводить склад лісових угідь в усьому кварталі, однак не наводить відповідного складу лісових угідь саме на спірній земельній ділянці, яка згідно з даними кадастрової карти частково зачіпає межі (накладається) кварталу в частині, що не вкрита лісовою рослинністю.

Крім того, позовні матеріали (надані прокуратурою та позивачем докази та пояснення) не містять достатніх обґрунтувань та доказів, які свідчать про належність спірної земельної ділянки до лісового фонду. Відповідна земельна ділянка розташована на березі Канівського водосховища, достовірні відомості щодо наявності саме на такій земельній ділянці лісової рослинності в матеріалах справи відсутні. В період перебування в користуванні КСП ім. Шевченка, відповідна земельна ділянка входила до складу сільськогосподарських угідь, що навіть за наявності на ній рослинності, з огляду на ст.4 Лісового кодексу України виключає її належність до лісогосподарських земель.

Наведене ставить під обґрунтований сумнів твердження прокуратури про лісогосподарське призначення такої земельної ділянки та відсутність підстав для надання її для рибогосподарських потреб.

З огляду на норму ч.ч. 3, 4 ст. 59 Земельного кодексу України, на яку посилається в позові прокуратура, державним водогосподарським організаціям за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування землі водного фонду для догляду за водними об`єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами тощо.

Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

Наведені норми ст. 59 Земельного кодексу України свідчать про можливість надання землі водного фонду у постійне користування державним водогосподарським організаціям, а в оренду - зокрема, юридичним особам для рибогосподарських потреб. Тому, обидва випадки стосуються ведення водного господарства.

В той же час, суд зазначає, що надання земельної ділянки для риборозведення не надає їй статусу земель водного фонду, склад яких визначений законодавством. Наведене додатково свідчить про відсутність підстав стверджувати про зміну цільового призначення.

Крім того, суд зауважує, що предметом спору є право користування спірною земельної ділянкою на умовах довгострокової оренди, тому посилання прокуратури на норми законодавства, які регулюють право власності чи право постійного користування, є безпідставними.

За наслідками розгляду спору судом не встановлено порушення відповідачами чітко визначених законодавством заборон чи інтересів держави та землекористувачів, спірна земельна ділянка могла передаватись відповідачем 1 в довгострокове користування на умовах оренди відповідачу 2 і використовуватись для риборозведення, оскільки така земельна ділянка розташована на березі Канівського водосховища і діяльність відповідача 2 не суперечить правам землекористувачів, визначеним ч. 1 ст. 20 Лісового кодексу України.

З огляду на викладені у позові та встановлені в ході розгляду спору обставини, прокуратурою не обґрунтовано яку норму законодавства, що містить пряму однозначну вказівку чи заборону, порушено відповідачами. Крім того, непорозуміння, на які прокуратура посилається в обґрунтування позовних вимог, в даному випадку не є суттєвими і спричинені численними змінами в законодавстві та недбалістю державного органу щодо належного ведення обліку земель, що допускає неоднозначне тлумачення і непередбачуваність для особи порядку отримання земельної ділянки в оренду. Виходячи з фактичних обставин на момент виділення земельної ділянки, у відповідача 2 були достатні підстави передбачати дотримання ним порядку отримання земельної ділянки в оренду.

У зв`язку з чим, відповідач 2 не міг достовірно та однозначно усвідомлювати та передбачати, що в його діях є порушення, відсутні також ознаки умисного порушення порядку землевідведення. Порушення ґрунтуються на власному співставленні та тлумаченні прокуратурою норм законодавства, а не на чітко визначеній в законі вказівці чи забороні.

У рішенні ЄСПЛ "Щокін проти України" визначено принцип, що вирішення колізій у законодавстві завжди має тлумачиться на користь особи (ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, Заяви №№ 23759/03 та 37943/06, від 14 жовтня 2010 р.). Зокрема, у цьому рішенні ЄСПЛ визначено концепцію якості закону, наявна вимога, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні. Як зазначається в рішенні відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості і точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника. В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків осіб, національні органи зобов`язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.

Достатньо важливими є висновки, які зроблені у рішенні ЄСПЛ у справі "Волков проти України" (заява № 21722/11, п.п. 170, 171). Так, характеризуючи загальні принципи законності втручання, Суд наголосив на тому, що вислів "згідно із законом" …. також стосується якості закону, вимагаючи, щоб він був доступний для зацікавленої особи, яка, окрім того, повинна мати можливість передбачити наслідки його дії щодо себе (рішення у справі "Копп проти Швейцарії" (Корр v. Switzerland), заява № 23224/94, п. 55); "якість закону" передбачає, inter alia (з лат. "серед інших речей і справ"), що формулювання національного законодавства повинно бути достатньо передбачуваним, щоб дати особам адекватну вказівку щодо обставин та умов, за яких державні органи мають право вдатися до заходів, що вплинуть на конвенційні права особи (рішення у справі "С.G. та інші проти Болгарії" (С.G. and Others v. Bulgaria), заява № 1365/07, п. 39); законодавство повинно забезпечувати певний рівень юридичного захисту проти свавільного втручання з боку державних органів (рішення у справі "Р.G. та J.Н. проти Сполученого Королівства" (P.G. and J.Н. v. the United Kingdom), заява № 44787/98, п. 46). Крім того, у пункті 179 цього Рішення ЄСПЛ наголошує на тому, що наявність конкретної і послідовної практики тлумачення відповідного положення закону була фактором, який призвів до висновку щодо передбачуваності зазначеного положення (рішення у справі "Гудвін проти Сполученого Королівства" (Goodwin v. the United Kingdom), заява № 17488/90, п. 33).

Для того, щоб національне законодавство відповідало вимогам Конвенції, воно має гарантувати засіб правового захисту від свавільного втручання органів державної влади у права, гарантовані Конвенцією. У питаннях, які стосуються основоположних прав, надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права, одним з основних принципів демократичного суспільства, гарантованих Конвенцією. Відповідно законодавство має достатньо чітко визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам влади, та порядок її реалізації (див. рішення у справі "Гіллан та Квінтон проти Сполученого Королівства" (Gillan and Quinton v. the United Kingdom), заява № 4158/05, п. 77, ECHR 2010 (витяги), з подальшими посиланнями).

Вислів "згідно із законом" не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід мав підставу в національному законодавстві, але також звертається до якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своїх термінах, а також закон має передбачати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування (див., серед багатьох інших джерел, рішення від 12 червня 2008 р. у справі "Власов проти Росії" (Vlasov v. Russia), заява № 78146/01, п. 125). Функція роз`яснення та тлумачення положень національного закону належить насамперед національним судам (див., наприклад, рішення у справі "Озтюрк проти Туреччини" (Ozturk v. Turkey) [ВП], заява № 22479/93, п. 55, ECHR 1999-VI). Хоча Суд не може замінити своїм рішенням рішення національних судів та його повноваження щодо перевірки дотримання національного законодавства обмежені (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі "Слівенко проти Латвії" (Slivenko v. Latvia) [ВП], заява № 48321/99, п. 105, ECHR 2003-Х; та рішення від 22 жовтня 2009 р. у справі "Пауліч проти Хорватії" (Paulic v. Croatia), заява № 3572/06, п. 39), його функцією є перевірка обґрунтування національних судів з точки зору Конвенції (див. рішення у справі "Слівенко проти Латвії", зазначене вище). Щоб захистити особу від свавілля, недостатньо забезпечити формальну можливість мати змагальне провадження для оскарження застосування положення закону в її справі. Якщо ухвалене в результаті судове рішення не містить обґрунтування або доказової бази, виникле втручання у гарантоване Конвенцією право може стати непередбачуваним та, як наслідок, не відповідати вимозі законності (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Лупса проти Румунії" (Lupsa v. Romania), заява № 10337/04, пункти 41-42, ECHR 2006-VII; та рішення від 24 квітня 2008 р. у справі "С.G. та інші проти Болгарії" (С.G. and Others v. Bulgaria), заява № 1365/07, пункти 42,46 та 49-50).

У справі "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04, рішення від 10 лютого 2010 року) ЄСПЛ визначив, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини першої статті 1, лише якщо забезпечено «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Питання стосовно того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним (див. рішення у справі «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy) [GC], N 33202/96, п. 107, ECHR 2000-I). В той же час, з огляду на зміст наведеного рішення ЄСПЛ, відсутність чітких законодавчих положень створює загрозу непередбачуваного та свавільного втручання, тому має тлумачиться на користь особи.

Також, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 29.08.2018 року у справі № 492/446/15-а врахувала правовий висновок ЄСПЛ, сформований у рішенні у справі «Щокін проти України» (заяви № 23759/03 та № 37943/06, п. 50-56), де Суд визначив концепцію якості закону, зокрема з вимогою, щоб він був доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні; відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності порушує вимогу "якості закону"; у разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків осіб, національні органи зобов`язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 року у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.

З огляду на фактичні обставини спору та враховуючи наведену практику Європейського Суду з Прав Людини, наведені прокуратурою в позові твердження створюють загрозу непередбачуваного та свавільного втручання в право на мирне володіння майном. Встановлені в ході розгляду справи обставини свідчать про відсутність в діях відповідачів порушень прямих вказівок закону, тому відсутні підстави стверджувати про незаконність Розпорядження та надання земельної ділянки в оренду.

Частиною 3 статті 43 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" встановлено, що розпорядження голови державної адміністрації, що суперечать Конституції або законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства або є недоцільними, неекономними, неефективними за очікуваними чи фактичними результатами, скасовуються Президентом України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня або в судовому порядку.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

За наслідками розгляду спору не підтвердились посилання прокуратури на перебування спірної земельної ділянки в постійному користуванні лісогосподарського підприємства, відведення її для лісогосподарських потреб чи іншим чином встановлення лісогосподарського цільового призначення. Також суд зауважує про відсутність підстав стверджувати про порушення прав та інтересів Київської обласної державної адміністрації як власника спірної землі, оскільки Київська обласна державна адміністрація в даному випадку є органом розпорядженнями землями державної власності, наведені в позові обставини стосуються лише повноважень стосовно розпорядження землями, порушення яких не підтвердилось.

Відтак, Розпорядження Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації № 1685 від 10.12.2008 року "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на умовах довгострокової оренди для організації риболовецького стану ПП "ВВ Фаворит" було прийнято відповідачем-1 у межах власної компетенції та у відповідності до вимог законодавства України, чинного на момент його прийняття.

Що стосується позовних вимог про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, суд враховує, що у відповідності до ст. 204 Цивільного кодксу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину у відповідності до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодксу України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) - ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України).

При розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Суб`єкт господарювання має право на визнання за ним права на оренду земельної ділянки за умов дотримання вимог ст. 124 Земельного кодексу України і ст. 16 Закону України "Про оренду землі".

У вирішенні спорів про визнання недійсними договорів оренди земельної ділянки суди мають з`ясовувати наявність на момент укладення оспорюваного договору оренди рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки, оскільки його відсутність суперечить вимогам п. 5 ч. 4 ст. 15 Закону України "Про оренду землі" та пункту 3 Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.05. 2004 N 677.

Також, розглядаючи справи у спорах про визнання недійсними договорів оренди, суди повинні з`ясовувати питання чинності рішень (розпоряджень), на підставі яких було укладено такі договори.

З огляду на положення ст.124 Земельного кодексу України, відповідний договір оренди земельної ділянки державної власності може бути визнаний недійсним з підстав незаконності передання в оренду земельної ділянки за умови визнання недійсним рішення органу державної влади про надання в оренду цієї ділянки, що є було підставою для укладення оспорюваного договору.

В силу вимог ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що прокурором не доведено перебування спірної земельної ділянки у користуванні Державного підприємства "Переяслав-Хмельницький агролісгосп" та віднесення цієї земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення, тому правових підстав для задоволення позовних вимог немає.

Підсумовуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами.

Наведені у апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування рішення місцевого господарського суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права, так як саме лише значення в лісовпорядних матеріалах Переяслав-Хмельницького міжгосподарського лісгоспу без доказів надання земель в постійне користування не надає останньому статусу постійного користувача, що в сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги прокурора.

В свою чергу, доводи відповідача-2 викладені у письмових пояснення знайшли свої підтвердження при розгляді справи судом апеляційної інстанції.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у рішенні суду, питання вичерпності висновків господарського суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції ураховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.

Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Висновки за результатами апеляційної скарги

За таких обставин, судова колегія вважає, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи, підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення місцевого господарського суду у даній справі відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

З огляду на викладене, судова колегія дійшла висновку про те, що апеляційна скарга є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Судові витрати

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури залишити без задоволення, рішення Господарського суду Київської області від 06.08.2021 у справі № 911/121/21 - без змін.

Матеріали справи № 911/121/21 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287 - 289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 11.08.2022.

Головуючий суддя І.А. Іоннікова

Судді К.В. Тарасенко

Ю.Б. Михальська