Ухвала

від 11.08.2022 по справі 308/9729/22

УЖГОРОДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 308/9729/22

1-кп/308/760/22

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 серпня 2022 року м. Ужгород

Ужгородськийміськрайонний судЗакарпатської області в складі головуючого судді ОСОБА_1 , за участю секретаря ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , обвинуваченого ОСОБА_4 , його захисників ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , потерпілого ОСОБА_7 , представника потерпілого ОСОБА_8 , розглянувши у підготовчому засіданні, в залі суду в місті Ужгороді, матеріали кримінального провадження, внесеного в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №42021070000000422 від 29.12.2021 року за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України,

ВСТАНОВИВ:

ДоУжгородського міськрайонногосуду Закарпатськоїобласті надійшовобвинувальний акту кримінальномупровадженні, внесеномув Єдинийреєстр досудовихрозслідувань за №42021070000000422 від 29.12.2021 року за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України.

У підготовчому судовому засіданні прокурор просив постановити ухвалу про призначення судового розгляду на підставі обвинувального акту, вважаючи, що під час досудового розслідування були дотримані всі вимоги КПК України, підстав для закриття провадження чи повернення обвинувального акту не вбачає, угоди не укладались.

У підготовчому судовому засіданні прокурор підтримав подане ним клопотання про обрання запобіжного заходу стосовно обвинуваченого ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, у вигляді тримання під вартою. Прокурор просив врахувати, що на даний час наявні підстави для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки наявні ризики, які дають достатні підстави вважати, що обвинувачений ОСОБА_4 може переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, може незаконно впливати на свідків, потерпілого, експертів, спеціалістів у цьому ж кримінальному провадженні, може перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином. Стосовно поданих клопотань про скасування арешту на майно вважав слід відмовити.

Захисники обвинуваченого адвокат ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у судовому засіданні не заперечили проти призначення судового розгляду на підставі обвинувального акту, угоди не укладались. Заперечували проти застосування запобіжного заходу обвинуваченому у виді тримання під вартою, оскільки ризики на які вказує прокурор у клопотанні про обрання запобіжного заходу відсутні. Зазначили, що обвинувачений не має наміру переховуватися від суду. Просили суд врахувати, що обвинувачений має незадовільний стан здоров`я, жодних порушень не вчиняв на стадії досудового розслідування. Просили застосувати запобіжний захід у виді застави. Одночасно вказують про застосування слідчим суддею альтернативного запобіжного заходу у виді застави у непомірному розмірі, є порушенням Конвенції згідно рішень Європейського суду. Стосовно поданих клопотань про скасування арешту на майно вважали такі обґрунтованими.

Обвинувачений ОСОБА_4 підтримав думку своїх захисників. Просив врахувати, що не має змоги сплатити заставу у розмірі визначеному ухвалою слідчого судді, поряд з цим має бажання як скоріше вирішити всі фінансові питання з потерпілим, але вказані обставини йому цього не дають.

Потерпілий та представник потерпілого просили постановити ухвалу про призначення судового розгляду на підставі обвинувального акту, вважаючи, що під час досудового розслідування були дотримані всі вимоги КПК України, підстав для закриття провадження чи повернення обвинувального акту не вбачають, угоди не укладались. Клопотання прокурора про застосування запобіжного заходу підтримали. Стосовно поданих клопотань про скасування арешту на майно вважають такі необґрунтованими.

До суду надійшло клопотання ОСОБА_9 , як учасника ТОВ «ЦЕНТР-СД-МАРКЕТ» про скасування арешту майна накладеного на підставі ухвали слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 23 червня 2022 року в рамках кримінального провадження №42021070000000422 від 29.12.2021 року.

В судове засідання не зявилась, згідно поданої до суду заяви, клопотання підтримує повністю, просить розглянути таке у її відсутності.

До суду надійшло клопотання ОСОБА_10 , як директора ТОВ «КАРПАТ ТВ» про скасування арешту майна накладеного на підставі ухвали слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 23 червня 2022 року в рамках кримінального провадження №42021070000000422 від 29.12.2021 року

В судове засідання не зявилась, згідно поданої до суду заяви, клопотання підтримує повністю, просить розглянути таке у її відсутності.

Вислухавши думку учасників судового провадження щодо можливості призначення судового розгляду, подані до суду клопотання, дослідивши матеріали кримінального провадження, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що кримінальне провадження підсудне Ужгородському міськрайонному суду Закарпатської області, даний обвинувальний акт відповідає вимогам ст. 291 КПК України, суттєвих порушень вимогст. 291 КПК Українита обставин, які б перешкоджали призначенню провадження до судового розгляду, судом на даний час не встановлено. Суд звертає увагу, що зазначені висновки суду є результатом розгляду обвинувального акту та доданих до нього документів, а не результатом дослідження доказів.

Достатніх підстав для закриття провадження, передбачених пунктами 4-8 частини першої або частиною другоюст. 284 КПК України, судом на даний час не встановлено. Тому суд вважає, що справа підлягає призначенню до судового розгляду. У підготовчому судовому засіданні будь-яких клопотань, які перешкоджають призначенню судового розгляду, не заявлено. Зазначене судове засідання з урахуванням принципу гласності та відкритості судового провадження слід проводити відкрито, суд підстав для проведення у закритому засіданні на даний час не вбачає.

На підставі викладеного, суд вважає за необхідне закінчити підготовче провадження та призначити судовий розгляд.

Згідно положень ч. 5ст.314 КПК Українивбачається, що доручення представнику персоналу органу пробації скласти досудову доповідь є правом, а не обов`язком суду. Враховуючи думку сторін судового провадження, суд дійшов висновку, що в дорученні представнику персоналу органу пробації скласти досудову доповідь потреби немає.

Ухвалою слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 22липня 2022року відносно ОСОБА_4 було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартоюстроком до60(шістдесят)днів,а самедо 19 серпня 2022 року включно. Строк тримання під вартою якого рахувати з 12 год. 00 хв. 21 липня 2022 року. Визначено розмір застави, достатньої для забезпечення виконання ОСОБА_4 покладених на нього обов`язків, передбачених КПК України, у розмірі 2 800 000,00 грн. (два мільйона вісімсот тисяч гривень 00 копійок). У разі внесення застави у вказаному розмірі, покладено на підозрюваного ОСОБА_4 обов`язки: 1) прибувати до слідчого, прокурора, слідчого судді та суду за кожною вимогою; 2) не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу слідчого, прокурора або суду; 3) повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи; 4) здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

У відповідності до вимогст. 177 КПКУкраїни- метою застосуваннязапобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченимпокладених на ньогопроцесуальних обов`язків. Застосування таких заходів завжди пов`язано із необхідністю запобігання ризикам, передбаченимст. 177 КПК України.

Підставами застосування запобіжного заходу є обґрунтованість підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення та наявність ризику (ризиків), перелік яких встановлено пунктами 1 - 5 ч. 1ст. 177 КПК.

Згідно положень статті 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу чи особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. В кожному випадку, як підкреслює Європейський суд з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою може оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув`язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя. При цьому зазначено, що небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв`язками з державою, у якій його переслідують та міжнародними контактами.

Відповідно до рішення ЄСПЛ від 10.02.2011 року по справі «Харченко проти України» (Заява N 40107/02) питання про те, чи є тривалість тримання під вартою обґрунтованою, не можна вирішувати абстрактно. Воно має вирішуватися в кожній справі з урахуванням конкретних обставин, підстав, якими національні органи мотивували свої рішення, та належно задокументованих фактів. Таке, що продовжується, тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують правило поваги до особистої свободи (див., серед інших джерел, рішення у справі "Лабіта проти Італії" (980_009 ) (Labita v. Italy), [GC], N 26772/95, п. 153, ECHR 2000-IV).

Згідност.177КПК України метоюзастосування запобіжногозаходу єзабезпечення виконанняпідозрюваним,обвинуваченимпокладених нанього процесуальнихобов`язків,а такожзапобігання спробам: переховуватисявід органівдосудового розслідуваннята/абосуду; знищити,сховати абоспотворити будь-якуізречейчи документів,якімаютьістотне значеннядлявстановленняобставин кримінальногоправопорушення; незаконновпливатинапотерпілого,свідка,іншогопідозрюваного,обвинуваченого,експерта,спеціаліста уцьому жкримінальномупровадженні; перешкоджатикримінальномупровадженню іншимчином; вчинити інше кримінальнеправопорушення чипродовжити кримінальнеправопорушення,у яком у підозрюється, обвинувачується.

Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбаченічастиною першоюцієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.

Відповідно дост. 29 Конституції України, ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

Згідно вимог пункту (с) ч.1 ст.5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (1950 року), ніхто не може бути позбавлений волі інакше, як згідно з процедурою, встановленою законом, а також якщо є розумні підстави вважати необхідним запобігти вчиненню особою правопорушення або втечу після його вчинення.

Крім того, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, враховуються обставини, передбачені ст.178 КПК України: вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; вік та стан здоров`я підозрюваного, обвинуваченого; міцність соціальних зв`язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; репутацію підозрюваного, обвинуваченого; майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.

Згідно зст. 194 КПК Українипід час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбаченихстаттею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Відповідно до ч.1, п.4 ч.2ст.183КримінальногопроцесуальногокодексуУкраїни тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченимстаттею 177 цього Кодексу. Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою може бути застосований до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років.

Судом приймається до уваги наявність обґрунтованої підозри про вчинення обвинуваченим, інкримінованого злочину, за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до дванадцяти років, яке у відповідності дост.12 КК Українивідноситься до особливо тяжкого злочину.

Перевіряючи доводи прокурора на предмет наявності ризиків, передбаченихст. 177 КПК України, суд приходить до висновку про наявність підстав вважати, що з огляду на обставини кримінального провадження та тяжкість інкримінованого обвинуваченому правопорушення, на даний час існує ризики того, що обвинувачений ОСОБА_4 може переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілого, свідків, експертів у кримінальному провадженні.

Згідно із позицією Європейського суду з прав людини, зазначена обставина сама по собі може бути мотивом та підставою для підозрюваної переховуватися від органів досудового розслідування чи суду. Слідчий суддя погоджується, що тяжкість можливого покарання може спонукати підозрювану переховуватися від суду. Це твердження узгоджується з практикою ЄСПЛ, зокрема у справі «Ілійков проти Болгарії», в якому зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування. Наведені вище обставини дають достатні підстави вважати про наявність ризику втечі з метою ухилення від кримінальної відповідальності та переховування від органів досудового розслідування та суду обвинувачених.

Окрім того, суд вважає доведеним наявність ризику незаконного впливу на свідків та потерпліого у цьому кримінальному провадженні.

Разом із тим, суд при розгляді клопотання також враховує особу обвинуваченого, зокрема те, що він розлучений, має постійне місце проживання, роботи, раніше до кримінальної відповідальності не притягався.

Перевіряючи доводи прокурора на предмет наявності ризиків, передбаченихст. 177 КПК України, суд приходить до висновку про наявність підстав вважати, що з огляду на обставини кримінального провадження та тяжкість інкримінованого обвинуваченому правопорушення, на даний час існує ризики того, що обвинувачений ОСОБА_4 може переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні. Будь-яких даних про зменшення чи відсутність ризиків, передбаченихст.177 КПК України, для застосування стосовно обвинуваченого ОСОБА_4 більш м`якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою в судовому засіданні не встановлено.

Суду не надано достатньо доказів обставин, які свідчать про наявність необґрунтованої підозри (обвинувачення) у вчиненні кримінального правопорушення та наявність підстав вважати, що ОСОБА_4 залишаючись на волі, не буде ухилятись від суду.

Суд вважає, що небезпека переховування обвинуваченого ОСОБА_4 здається явно переконливою.

Крім того, на переконання суду, наявні підстави для продовження строку тримання обвинуваченого ОСОБА_4 під вартою, що обумовлено необхідністю судового розслідування у кримінальному провадженні, необхідності проведення ряду процесуальних дій на даний час та відсутністю на даний час підстав для зміни запобіжного заходу з триманням під вартою на більш м`який запобіжний захід. Доводи сторони захисту їх не усувають і не спростовують.

При вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою суд також враховує засаду верховенства права, закріпленої уст. 8 КПК, та практику Європейського суду з прав людини (далі Суд), яка у відповідності до вимог ч. 2 зазначеної статті підлягає обовязковому застосуванню під час кримінального провадження.

Так, у п. 219 рішення у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року (заява № 42310/04) Суд зазначив, що питання про те, чи є тривалість тримання під вартою розумною, не можна вирішувати абстрактно. Наявність підстав для залишення обвинуваченого під вартою слід оцінювати в кожній справі з урахуванням її особливостей. Продовжуване тримання під вартою може бути виправданим заходом у тій чи іншій справі лише за наявності чітких ознак того, що цього вимагає справжній інтерес суспільства, який, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважує інтереси забезпечення права на свободу. Подальше існування обґрунтованої підозри у вчиненні затриманою особою злочину є обов`язковою і неодмінною умовою (sine qua non) належності її продовжуваного тримання під вартою. Але зі спливом певного часу така підозра перестає сама по собі бути виправданням для позбавлення особи свободи і судові органи повинні вмотивовувати свої рішення про продовження тримання її під вартою іншими підставами (див. рішення у справі «Яблонський проти Польщі», N 33492/96, п. 80, від 21 грудня 2000 року). Крім того, такі підстави мають бути чітко зазначені національними судами і аргументи «за» і «проти» звільнення з-під варти не повинні бути «загальними й абстрактними» (див. рішення у справах «Іловецький проти Польщі», N 27504/95, п. 61, від 4 жовтня 2001 року, та «Смирнова проти Росії», NN 46133/99 і 48183/99, п. 63, ECHR 2003-IX).

Суд вважає, що твердження прокурора, щодо того що тяжкість можливого покарання може спонукати обвинуваченого переховуватися від суду заслуговує на увагу. Таке твердження узгоджується з практикою ЄСПЛ, зокрема у справі «Ілійков проти Болгарії», в якому зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.

Наведені вище обставини дають достатні підстави вважати про наявність ризику втечі з метою ухилення від кримінальної відповідальності та переховування від суду.

Таким чином, є підстави вважати, що перебуваючи на волі, обвинувачений з метою ухилення від кримінальної відповідальності зможе переховуватися від суду, знаючи та намагаючись уникнути відповідальності за вчинене діяння, усвідомлюючи наслідки в разі визнання його винним у вчинені вище вказаного злочину.

Вирішуючи питання про існування передбачених кримінальним процесуальним законом ризиків неправомірної процесуальної поведінки обвинуваченого, суд відмічає, що ризиком не можна вважати прогнозовану подію, настання якої розглядається як цілком гарантоване.

Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, у цьому випадку обвинувачений, може вдатися до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду.

Надаючи оцінку можливості обвинуваченого переховуватися від суду або незаконно впливати на інших учасників провадження, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що обвинувачений з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину можуть вдатися до відповідних дій.

На користь реального існуваннявказаних ризиків слід віднеститіобставини, що ОСОБА_4 , обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, яке відносяться до категорії особливо тяжких злочинів, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі, в тому числі, до дванадцяти років.

Співставлення негативних для обвинуваченого наслідків переховування у вигляді його покарання у невизначеному майбутньому, з засудженням до покарання у разі доведення прокурором його винуватості у найближчій перспективі доводять, що цей ризик є достатньо високим.

Обстановка вчинення злочину може впливати на кримінально-правову кваліфікацію діяння, проте не нівелює значення ризику, який суд вважає встановленим, хоча і з певними обмовками.

Суд вважає доведеним, що на даному етапі розгляду справи існують ризики передбачені ч.1 ст. 177 КПК України, що в свою чергу є підставою для продовження обвинуваченому строку тримання під вартою.

Разом із тим, суд вважає, що прокурором в підготовчому судовому засіданні не доведено існування наступних ризиків: перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином (п.4 ч.1 ст.177 КПК України), вчинити інше кримінальне правопорушення (п.5 ст.177 КПК України) та існує ризик її протиправної поведінки.

Поряд з цим, суд вважає необґрунтованими твердження прокурора в клопотанні про те, що ОСОБА_4 проживає в Берегівському районі, є по національності угорець, що дає підстави органу досудового розслідування вважати, що останній має реальні можливості покинути територію України. Оскільки такі твердження є припущенням та не підтверджуються жодними доказами.

Суд вважає такі ризики не мотивованими та необґрунтованими, зведеними до формалізму. Підстави вважати, що обвинувачений може вчинити інше кримінальне провадження у суду відсутні.

З врахуванням сукупності викладених обставин щодо тривалості перебування обвинуваченого під вартою, даних про особу обвинуваченого, в силу характеру інкримінованого обвинуваченому діяння та одночасної потреби у проведенні судом дій, спрямованих на встановлення всіх обставин кримінального правопорушення, суд вважає за доцільним продовження терміну тримання обвинуваченому ОСОБА_4 під вартою.

Будь-яких даних про зменшення чи відсутність ризиків, передбаченихст. 177 КПК України, для зміни стосовно обвинуваченого ОСОБА_4 запобіжного заходу із тримання під вартою на більш м`який запобіжний захід, судом не встановлено. Переконливих доказів на підтвердження обставин, які б вказували на зменшення або зникнення ризиків, передбаченихст. 177 КПК України, які приймались до уваги при обранні ОСОБА_4 запобіжного заходу суду не надано.

Крім того, стороною захисту не надано будь-яких доказів на підтвердження того, що ризик переховування обвинуваченого ОСОБА_4 , а також ризик його впливу на інших учасників процесу, або взагалі перестали існувати, або зменшилися настільки, що й такий запобіжний захід як інший не пов`язаний із позбавленням волі здатний їм запобігти, а тому підстав для зміни застосованого до обвинуваченого ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на інший не пов`язаний із позбавленням волі суд не вбачає. А застосування більш м`яких запобіжних заходів особисте зобов`язання, особиста порука, домашній арешт, будуть недостатньо ефективними запобіжними заходами для запобігання ризикам порівняно із взяттям під варту.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що відсутні підстави для зміни запобіжного заходу на більш м`який.

Виходячи з принципу правової визначеності суд вважає необхідним, з урахуванням часу, потрібного для судового розгляду кримінального провадження в розумні строки, продовжити строк застосування запобіжного заходу у вигляді тримання обвинуваченого під вартою до 60 діб.

Разом з тим, відповідно до вимог ч.3ст. 183КПК Українислідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Виходячи зі змісту ч.4ст. 182 КПК Українирозмір застави визначається судом і повинен достатньою мірою гарантувати виконання обвинуваченим, покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

Надаючи оцінку доводам сторони захисту про непомірність розміру застави, визначеного щодо ОСОБА_4 , як альтернативного запобіжного заходу, суд керується вимогами ч.4, п.3 ч.5ст.182 КПК України.

У відповідності до вимог ч.ч. 4, 5ст.182 КПК Українирозмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбаченихст.177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього. Розмір застави щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, визначається від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Судом враховано, що ухвалою слідчого судді від 22 липня 2022 року підозрюваному ОСОБА_4 визначено альтернативний запобіжний захід у вигляді застави у розмірі 2 800 000,00 грн. (два мільйона вісімсот тисяч гривень 00 копійок), який до цього часу не було внесено ні обвинуваченим, ні його рідними, що, на думку суду, підтверджує доводи сторони захисту та свідчить про те, що розмір застави у такому розмірі дійсно є непомірним для обвинуваченого та його родини.

Відповідно до частини 4 статті 182КПК України розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

Відповідно до пункту 3 частини 5 цієї статті розмір застави визначається у таких межах: щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, - від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У цьому контексті суд звертає увагу , що у рішенні у справі «Ноймайстер проти Австрії» ЄСПЛ відзначив, що як сума гарантії, передбачена пунктом 3 статті 5 Конвенції, повинна бути оцінена переважно щодо обвинуваченого і його активів, а не можливих розмірів збитків. Так, спроби прив`язати суму гарантії від затриманого винятково до суми збитку, приписуваного йому, не відповідає статті 5 Конвенції. Гарантії, передбачені цією статтею, призначені не для відшкодування збитків, а швидше, для забезпечення присутності обвинуваченого на слуханні. Тому її сума має бути встановлена в основному шляхом посилання на нього, його активи і його відносини з особами, які мають надати заставу, тобто, перспектива втрати застави або дій проти гарантів у разі його неявки в суд виступатиме як достатній стримуючий фактор, щоб присікти будь-яке бажання з його боку ховатися від правосуддя.

Поряд з цим, суд враховує, що із структури статті 5 Конвенції, в цілому, та її 3 пункту, зокрема, випливає, що застава може вимагатись лише до тих пір, поки існують причини, що виправдовують затримання (пункт 42 рішення ЄСПЛ у справі Musuc v. Moldova від 06.11.2007, заява №. 42440/06, та пункт 139 рішення ЄСПЛ у справі Олександр Макаров проти Росії від 12.04.2009, заява № 15217/07). Влада повинна бути уважною у встановленні відповідної застави. Більше того, сума застави повинна бути належним чином обґрунтована в рішенні суду, а також повинно бути враховано наявність грошових засобів у обвинуваченого (пункт 79 рішення ЄСПЛ у справі Mangouras v. Spain).

Таким чином, з одного боку, розмір застави повинен бути таким, щоб загроза її втрати утримувала б обвинуваченого від намірів та спроб порушити покладені на нього обов`язки, а з іншого не має бути таким, щоб через очевидну неможливість виконання умов цього запобіжного заходу це фактично призвело б до подальшого його ув`язнення, яке в останньому випадку перетворилося б на безальтернативне.

Отже, положенняКПКта практика ЄСПЛ орієнтують Суд на такі критерії, які слід врахувати при визначені розміру застави: (1) обставини кримінального правопорушення; (2) особливий характер справи; (3) майновий стан підозрюваного; (4) його сімейний стан, у тому числі матеріальне становище близьких осіб; (5) масштаб його фінансових операцій; (6) даних про особу підозрюваного; (7) встановлені ризики, передбаченихстаттею 177 КПК; (8) «професійне середовище» підозрюваного; (9) помірність обраного розміру застави та можливість її виконання, а також за певних обставин (10) шкода, завдана кримінальним правопорушенням.

Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Гафа проти Мальти», було встановлено що гарантія, передбачена статтею 5 §3 Конвенції покликана забезпечити явку обвинуваченого у судовому засіданні. Тому розмір застави повинен бути встановлений з огляду на особу підозрюваного, належну йому власність, його стосунки з поручителями, іншими словами, з огляду на впевненість у тому, що перспектива втрати застави або заходів проти його поручителів у випадку його неявки до суду буде достатньою для того, щоб стримати його від втечі. Оскільки питання, яке розглядається, є основним правом на свободу, гарантованим статтею 5, органивлади повинні докладати максимум зусиль як для встановлення належного розміру застави, так під час вирішення питання про необхідність продовження тримання під вартою. Крім того, розмір застави, має бути належним чином обґрунтовано у рішенні про визначення застави і повинна враховувати майновий стан обвинуваченого. Нездатність національних судів оцінити здатність заявника сплатити необхідну суму може викликати виявлення Судом порушення. Проте обвинувачений, якого судові органи готові звільнити під заставу, повинні вірно подати достатню інформацію, яку можливо перевірити, якщо це буде необхідно, щодо суми застави, яку необхідно встановити.

У своєму рішенні від 13 січня 2022 року у справі «Істоміна проти України» (Istomina V. Ukraine, заява № 23312/15) ЄСПЛ зазначив, що застава має на меті не забезпечення відшкодування шкоди, завданої у справі, а передусімзабезпечення явки особи на судове засідання. Тому розмір застави повинен оцінюватись залежно від особи, про яку йде мова, із урахуванням його/її матеріального стану та інших релевантних критеріїв, що свідчать на користь чи проти явки особи до суду. Сума шкоди у справі може бути одним із факторів, що виправдовує вищу суму застави, але лише у поєднанні з іншими критеріямисерйозністю вчиненого злочину, ризику втечі тощо.

При оцінці майнового стану обвинуваченого ОСОБА_4 , суд враховує як вказані вище дані, такі наявність нерухомого майна, те що останній є приватним підприємцем та має можливість отримувати дохід, має рахунки в банківських установах, поряд з цим, на вказане нерухоме майно, підприємства та рахунки в банківських установах було накладено арешт ухвалою слідчого судді, на даний час є розлучений.

Даних про будь-яке майно обвинуваченого, майнових збережень чи інших доходів, які б забезпечили виконання застави в розмірі 2800000 грн., стороною обвинувачення в суді не надано.

З урахуванням зазначеного, враховуючи дані про особу обвинуваченого, який раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, суд вважає, що розмір застави, повинен бути зменшений, оскільки встановлено майновий та сімейний стан обвинуваченого, та приходить до висновку, що застава у зазначених межах уц розмірі 2800000 грн є завідомо непомірною для нього.

Разом із цим, з огляду на стадію розгляду кримінального провадження та на особу обвинуваченого ОСОБА_4 , його матеріальне становище, суд вважає за можливе зменшити розмір застави, визначеної у якості альтернативного запобіжного заходу щодо ОСОБА_4 ухвалою слідчого судді та приходить до висновку, що застава у розмірі 90 (дев`яносто) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого ОСОБА_4 у разі внесення такої застави, що буде достатнім стримуючи фактором, який зможе запобігти таким ризикам, і такий розмір не є завідомо непомірним для останнього із урахуванням, гарантованих ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, права особи на свободу та особисту недоторканість, та здатен запобігти встановленим під час розгляду клопотання ризикам, які продовжують існувати, та забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого ОСОБА_4 ..

Саме такий розмір застави та зазначені вище обов`язки у разі її внесення, на думку суду, не є непомірним з урахуванням всіх обставин справи, захищеного законного інтересу, тяжкості злочину, що інкримінуються обвинуваченому, і забезпечить стимулюючий ефект цього запобіжного заходу, належну процесуальну поведінку обвинуваченого та належний контроль з боку можливих заставодавців під умовою звернення внесених коштів у дохід держави в разі невиконання обвинуваченим обов`язків (рішення у справі «Мангурас проти Іспанії» від 08.01.2009).

При визначенні ОСОБА_4 меншого розміру застави, суд, наряду з положеннями ст.ст.182,183 КПК Українивраховує практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкодити встановленню істини у кримінальному провадженні, що узгоджується з рішеннями ЄСПЛ у справі «В. проти Швейцарії» (W. V. Switzerland), 14379/88, 26 січня 1993 року, у справі «Мангурас проти Іспанії» (Mangouras v. Spain), 12050/04, 8 січня 2009 року.

Водночас, враховуючи доведені стороною обвинувачення обставини, у випадку внесення застави суд вважає за необхідне покласти на обвинуваченого обов`язки, передбачені ч. 5ст. 194 КПК України, та зобов`язати ОСОБА_4 : прибувати за кожною вимогою до суду; не відлучатися за межі населеного пункту, в якому він проживає без дозволу суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну, у випадку їх наявності.

Щодо поданих клопотань про скасування арешту майна у кримінальному провадженні, суд зазначає наступне.

ОСОБА_9 , звернулася до суду в своїх інтересах як засновник та учасник ТОВ «ЦЕНТР-СД-МАРКЕТ» із клопотанням про скасування арешту майна у кримінальному провадженні №42021070000000422 від 29.12.2021 року.

В обґрунтування своїх вимог заявник вказує, що ухвалою слідчого судді 23 червня 2022 року в рамках кримінального провадження №42021070000000422 від 29.12.2021 року накладено на корпоративні права у виді частки у статутному капіталі ТОВ «ЦЕНТР-СД-МАРКЕТ», ЄДРПОУ: 33064176, адреса: м.Ужгород, вул. Кирила і Мефодія, 1, в розмірі 25,0000 % вартістю 1 389 698,72 гривень.

Мотивуючи означене клопотання, заявник вказує, що арешт накладено необґрунтовано, з порушенням положень ст.170, ст.173 КПК України, без перевірки обставин та підстав накладення такого арешту, за відсутності власника майна. Заявник вказує, що ТОВ «ЦЕНТР-СД-МАРКЕТ» не є юридичною особою щодо якої здійснюється кримінальне провадження та актуальним посадовим особам, учасникам, кінцевим бенефіціарним власникам товариства про підозру не повідомлялося, щодо них не здійснюється кримінальне провадження.

Поряд з цим, ОСОБА_4 володіє виключно 25% в статутному капіталі товариства у сумі 347424,68 грн., разом з тим арешт було накладено на весь статутний капітал товариства у розмірі 1 389 698,72 гривень.

Також заявник посилається на те, що накладений арешт грубо порушує право на вільне володіння, користування та розпорядження товариством майном, а також що при накладенні арешту не було враховано відсутність правової підстави для арешту майна, наслідки арешту майна, його розумність та співрозмірність, що негативно впливає на господарську діяльність, платоспроможність і виконання товариством взятих на себе договірних зобов`язань. Вищенаведене у своїй сукупності вказує на безпідставність накладення арешту та обумовлює необхідність його скасування.

Заявник вважає, що арешт було накладено безпідставно, необґрунтовано та з порушенням приписів ч. 10ст. 170 КПК України. Сторона обвинувачення не надала доказів, що майно, на яке накладено арешт, є предметом кримінального правопорушення, здобуте в результаті вчинення кримінального правопорушення, а тому при накладенні арешту не було враховано відсутність правової підстави для арешту майна.

Орган досудового розслідування, звертаючись з клопотанням про арешт та слідчий суддя, задовольняючи таке клопотання, першочергово мали визначити конкретне майно, як матеріальний об`єкт та навести конкретну підставу для арешту майна, передбачену частиною другоюст. 170 КПК України.

Крім цього, до суду подано клопотання ОСОБА_10 , як директора ТОВ «КАРПАТ ТВ» про скасування арешту майна накладеного на підставі ухвали слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 23 червня 2022 року в рамках кримінального провадження №42021070000000422 від 29.12.2021 року.

В обґрунтування своїх вимог заявник вказує, що ухвалою слідчого судді 23 червня 2022 року в рамках кримінального провадження №42021070000000422 від 29.12.2021 року накладено на корпоративні права в статутному капіталі ТОВ «КАРПАТ ТВ», ЄДРПОУ: 31962917, адреса: м. Ужгород , вул. Одеська, буд. 11, кв. 1, вартістю 477 763,00 гривень.

Мотивуючи означене клопотання, заявник вказує, що арешт накладено необґрунтовано, з порушенням положень ст.170, ст.173 КПК України, без перевірки обставин та підстав накладення такого арешту, за відсутності власника майна. Заявник вказує, що ТОВ «КАРПАТ ТВ» не є юридичною особою щодо якої здійснюється кримінальне провадження та актуальним посадовим особам, учасникам, кінцевим бенефіціарним власникам товариства про підозру не повідомлялося, щодо них не здійснюється кримінальне провадження.

Поряд з цим, ОСОБА_4 взагалі не володіє ні часткою в статутному капіталі товариства не є засновником, або кінцевим бенефіціарним власником товариства.

Також заявник посилається на те, що накладений арешт грубо порушує право на вільне володіння, користування та розпорядження товариством майном, а також що при накладенні арешту не було враховано відсутність правової підстави для арешту майна, наслідки арешту майна, його розумність та співрозмірність, що негативно впливає на господарську діяльність, платоспроможність і виконання товариством взятих на себе договірних зобов`язань. Вищенаведене у своїй сукупності вказує на безпідставність накладення арешту та обумовлює необхідність його скасування.

Заявник вважає, що арешт було накладено безпідставно, необґрунтовано та з порушенням приписів ч. 10ст. 170 КПК України. Сторона обвинувачення не надала доказів, що майно, на яке накладено арешт, є предметом кримінального правопорушення, здобуте в результаті вчинення кримінального правопорушення, а тому при накладенні арешту не було враховано відсутність правової підстави для арешту майна.

Орган досудового розслідування, звертаючись з клопотанням про арешт та слідчий суддя, задовольняючи таке клопотання, першочергово мали визначити конкретне майно, як матеріальний об`єкт та навести конкретну підставу для арешту майна, передбачену частиною другоюст. 170 КПК України.

Як вбачається із матеріалів справи,ухвалою слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 23 червня 2022 року клопотання старшого слідчого в ОВС СУ ГУНП в Закарпатській області майора поліції ОСОБА_11 про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні, відомості про яке 29 грудня 2022 року внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42021070000000422, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України задоволено частково. Накладено арешт із забороною користування та розпорядження на майно підозрюваного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , а також на рахунки відкриті у банківських установах товариств, де він є власником чи співвласником, зокрема на: - на корпоративні права в статутному капіталі ТОВ «КАРПАТ ТВ», ЄДРПОУ: 31962917, адреса: м. Ужгород, вул. Одеська, буд. 11, кв. 1, вартістю 477 763,00 гривень; - корпоративні права у виді частки у статутному капіталі ТОВ «ЦЕНТР-СД-МАРКЕТ», ЄДРПОУ: 33064176, адреса: м.Ужгород, вул. Кирила і Мефодія, 1, в розмірі 25,0000 % вартістю 1 389 698,72 гривень; - корпоративні права у виді частки у статутному капіталі ТОВ «САРКОДА», ЄДРПОУ: 33064202, адреса: м.Ужгород, вул. Кирила і Мефодія, 1, у розмірі 100 % вартістю 4 671 950 гривень; - корпоративні права в статутному капіталі ТОВ «МОССО», ЄДРПОУ: 31682676, адреса: Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Заньковецької, 89, вартістю 200 000 гривень; - корпоративні права в статутному капіталі ТДВ «ВИРОБНИЧО-ТОРГОВЕ ПІДПРИЄМСТВО», ЄДРПОУ: 22098347, адреса: м.Ужгород, вул. Бородіна, 14, вартістю 148 831,20 гривень; - земельну ділянкою, кадастровий номер № 2110100000:15:001:0006, яка розташована за адресою: м. Ужгород, вул. Кирила і Мефодія, 1, та зареєстрована за ТОВ «Центр СД- Маркет»; - адмінбудинок загальною площею 2655,2 кв.м, розташований на земельній ділянці з кадастровим номером № 2110100000:15:001:0006, за адресою: м. Ужгород, вул. Кирила і Мефодія, 1, яка зареєстрована за ТОВ «Центр СД- Маркет», вартістю 1 330 832,98 гривень; - трьохкімнатну квартиру загальною площею 70,5 кв.м, розташовану за адресою АДРЕСА_2 , вартістю 4310 гривень; - грошові кошти, які знаходяться на банківському рахунку, відкритому 18.04.2016 в АТ «Креді Агріколь Банк» № НОМЕР_1 на прізвище ОСОБА_4 ; - грошові кошти, які знаходяться на банківському гривневому рахунку, відкритому 21.01.2019 в АТ «Креді Агріколь Банк», № НОМЕР_2 на прізвище ОСОБА_4 ; - грошові кошти, які знаходяться на банківському гривневому рахунку АТ «Оксі Банк» № НОМЕР_3 , відкритому 31.08.2020 на прізвище ОСОБА_4 . У задоволенні решти вимог відмовлено.

Відповідно до мотивувальної частини ухвали від 23 червня 2022 року, метою накладення арешту на майно є забезпечення конфіскації майна як виду покарання та для забезпечення цивільного позову в кримінальному провадженні.

Відповідно до ч. 1ст. 174 КПК Українипідозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.

Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Таким чином, підставою для скасування арешту в порядку ст. 174 КПК України є відсутність потреби в подальшому застосуванні цього заходу забезпечення або необґрунтованість його застосування, при цьому, з урахуванням вимог ст. 22 КПК України, доведення цих обставин покладається на особу, яка звернулася із клопотанням про скасування арешту майна.

Виходячи із аналізу викладеного, вказана норма пов`язує право слідчого судді, суду на скасування арешту майна, із можливістю надання учасникам процесу, доказів та відомостей, які вказуватимуть, що арешт накладено необґрунтовано або в його застосуванні відпала потреба та доведеності перед слідчим суддею, судом їх законності та переконливості.

Під час розгляду питання про арешт майна ні представник ТОВ «ЦЕНТР-СД-МАРКЕТ», ні ТОВ «КАРПАТ ТВ» присутніми не були через їх неповідомлення.

У судовому засіданні встановлено, що ТОВ «ЦЕНТР-СД-МАРКЕТ» та ТОВ «КАРПАТ ТВ» в апеляційному порядку ухвалу слідчого судді від 23 червня 2022 року не оскаржували, арешт накладений на корпоративні права, майно, наразі залишається чинним, про що не заперечували сторони у судовому засіданні.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Оскільки представники ТОВ «ЦЕНТР-СД-МАРКЕТ» та ТОВ «КАРПАТ ТВ» просять скасувати арешт майна накладений ухвалою судді від 23 червня 2022 року, тому суд, враховуючи вимоги ст. 26 КПК України, під час розгляду цих клопотання досліджує підстави, зазначені заявниками для скасування такого арешту.

Так, згідно з п. 3 ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально - правового характеру щодо юридичної особи.

У випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна (ч. 5 ст. 170 КПК України).

При цьому, згідно п.4 ч. 2ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Відповідно дост. 61 КПК України, цивільним позивачем у кримінальному провадженні є фізична особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової шкоди, та яка в порядку, встановленому цим Кодексом, пред`явила цивільний позов. Права та обов`язки цивільного позивача виникають з моменту подання позовної заяви органу досудового розслідування або суду. Цивільний позивач має права та обов`язки, передбачені цим Кодексом для потерпілого, в частині, що стосуються цивільного позову, а також має право підтримувати цивільний позов або відмовитися від нього до видалення суду в нарадчу кімнату для ухвалення судового рішення. Цивільний позивач повідомляється про прийняті процесуальні рішення в кримінальному провадженні, що стосуються цивільного позову, та отримує їх копії у випадках та в порядку, встановлених цим Кодексом для інформування та надіслання копій процесуальних рішень потерпілому.

Згідно ч. 6ст.170КПК України У випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної чи юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні, а так само обґрунтованого розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, щодо якої здійснюється провадження.

У разі задоволення цивільного позову або стягнення з юридичної особи розміру отриманої неправомірної вигоди суд за клопотанням прокурора, цивільного позивача може вирішити питання про арешт майна для забезпечення цивільного позову або стягнення з юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, доведеного розміру отриманої неправомірної вигоди до набрання судовим рішенням законної сили, якщо таких заходів не було вжито раніше.

Тобто, накладення арешту на майно юридичної особи, з метою його конфіскації як виду покарання або заходу кримінально - правового характеру щодо юридичної особи, можливе у випадку здійснення провадження щодо такої юридичної особи та за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.

Відповідно до ч. 8 ст. 214 КПК України відомості про юридичну особу, щодо якої можуть застосовуватися заходи кримінально-правового характеру, вносяться слідчим або прокурором до Єдиного реєстру досудових розслідувань негайно після вручення особі повідомлення про підозру у вчиненні від імені та в інтересах такої юридичної особи, у тому числі, злочину, передбаченого статтею 209 КК України. Про внесення відомостей слідчий або прокурор не пізніше наступного робочого дня письмово повідомляє юридичну особу. Провадження щодо юридичної особи здійснюється одночасно з відповідним кримінальним провадженням, у якому особі повідомлено про підозру.

Тобто, провадження стосовно юридичної особи буде здійснюватися одночасно з кримінальним провадженням щодо фізичних осіб, які від імені та в інтересах цієї юридичної особи вчиняли кримінальні правопорушення та їм повідомлено про підозру.

Разом з тим, не встановлено відомостей, що стосовно ТОВ «ЦЕНТР-СД-МАРКЕТ» та ТОВ «КАРПАТ ТВ», як на момент прийняття рішення про арешт їх майна, так і під час розгляду клопотання про скасування арешту майна, здійснювалося або здійснюється провадження. Відомостей про те, що будь-якій особі, яка діяла від імені та в інтересах товариств, у даному кримінальному провадженні повідомлялося про підозру, матеріали справи також не містять. Крім цього до вказаних осіб не пред`явлено цивільний позов, тобто такі товариства не є цивільними відповідачами.

Згідно з ч.ч. 1-3ст. 64-2 КПК України третьоюособою, щодо майна якої вирішується питання про арешт, може бути будь-яка фізична або юридична особи. Третьою особою, щодо майна вирішується питання про арешт, виникають з моменту звернення прокурора до суду із клопотанням про арешт майна. Третя особа, щодо майна якої вирішується питання про арешт, має права і обов`язки, передбачені цим Кодексом для підозрюваного, обвинуваченого, в частині, що стосуються арешту майна. Третя особа, щодо майна якої вирішується питання про арешт, повідомляється про прийняті процесуальні рішення в кримінальному провадженні, що стосуються арешту майна, отримує їх копії у випадках та в порядку, встановлених цим Кодексом.

При виникненні питання про обмеження права власності у кримінальному провадженні, особа, яка не є підозрюваною, набуває статусу третьої особи, щодо якої вирішується питання про арешт.

При цьому, згідно клопотання про арешт майна до слідчого судді звернувся саме слідчий, що суперечить вимогам ч. 2ст. 64-2 КПК України.

Враховуючи, що власник майна, на яке слідчим суддею накладено арешт, а саме ТОВ «ЦЕНТР-СД-МАРКЕТ» та ТОВ «КАРПАТ ТВ» у даному кримінальному провадженні не має статусу юридичної особи щодо якої здійснює провадження, жодній фізичній особі, яка від імені та в інтересах цієї юридичної особи вчиняла кримінальні правопорушення у даному кримінальному провадженні, не повідомлено про підозру, тому наявні підстави висновку про відсутність правових підстав для арешту майна товарситва, саме з метою конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально - правового характеру щодо юридичної особи.

Заявники зазначають, що арештоване майно не відповідає вимогам ст. 96-2 КК України, а слідчий суддя, під час постановлення ухвали, не дослідив жодного доказу, який би свідчив, що арештовані корпоративні права одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або з доходів від такого майна. Разом з цим, корпоративні права не визнано доказом у кримінальному провадженні.

Крім того,статтею 98 КПК Українипередбачено, що речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій.

Отже, речовими доказами у кримінальному проваджені можуть бути виключно матеріальні об`єкти, а корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами, а тому корпоративні права не можуть підпадати під поняття «речовий доказ» в кримінальному провадженні, оскільки вони не є матеріальними об`єктами та відповідно не можуть зберегти сліди злочинів чи бути знаряддям вчинення кримінального правопорушення.

В силу зазначеної вище специфіки, корпоративне право не може бути предметом спеціальної конфіскації; воно не може бути конфісковане, як вид покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; та не може бути засобом відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Таким чином, корпоративні права не підпадають під жодну з ознак, передбаченихст. 170 КПК України, якими повинно бути наділене майно, що може бути об`єктом накладення арешту.

Так, згідно витягу з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України станом на 08.08.2022 року ТОВ «КАРПАТ ТВ», код ЄДРПОУ товариства 31962917, є зареєстрованим, керівником такого товариства є ОСОБА_10 . Засновниками такого товариства вказуються ОСОБА_12 , статутний внесок 50 %, ОСОБА_13 статутний внесок 34%, ОСОБА_14 статутний внесок 16 %. Поряд з цим відомостей про обвинуваченого ОСОБА_4 відсутні.

Так, згідно копії статут ТОВ «ЦЕНТР-СД-МАРКЕТ» та відомостей з відкритих джерел в інтернеті Код ЄДРПОУ товариства 33064176. Дата заснування 30.06.2004. Директором товариства вказується ОСОБА_15 . Основний вид діяльності: 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна. Власниками вказаного товариства зазначено ОСОБА_16 , засновник 347424,68 грн. (25%), ОСОБА_4 засновник 347424,68 грн. (25%), ОСОБА_9 засновник 347424,68 грн. (25%), ОСОБА_17 засновник 347424,68 грн. (25%). Бенефіціарами вказуються: ОСОБА_16 , ОСОБА_9 , ОСОБА_4 , ОСОБА_17 . Загальний розмір статутного капіталу 1389698,72 грн.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності вимогКПК Українита судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів, а також умов, за котрих жодна особа не була б підданою необґрунтованому процесуальному обмеженню.

При вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного, обґрунтованого та справедливого рішення, слідчий суддя, відповідно до вимог ст.ст.94,132,173 КПК Україниповинен враховувати: правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього спеціальної конфіскації; наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення; розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, що отримана юридичною особою; розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Аналізуючи положення кримінально процесуального законодавства з приводу накладення арешту на майно особи, обов`язковою передумовою, яка обґрунтовує необхідність застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, є наявність достатніх доказів, що вказують на вчинення злочину, наявність обґрунтованої підозри, підставу для арешту майна; наслідки арешту для третіх осіб, а також розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, що визначено положенням ч. 2ст. 173 КПК України.

Європейський суд з прав людини наголошує на тому, що слід врахувати необхідність забезпечення справедливого балансу між конкуруючими інтересами відповідної особи і суспільства в цілому. Необхідно зважати й на те, що цілі, згадані в цьому положенні можуть мати певне значення при визначені того, чи забезпечено баланс між вимогами відповідних суспільних інтересів і основоположним правом заявника на власність. В обох контекстах держава користується певним полем розсуду при визначені заходів, які необхідно вжити для забезпечення дотримання Конвенції. Рішення «Sargsyan v. Azerbaijan», n.220.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ісмаїлов проти Росії» від 06.11.2008 року, де вказувалися порушення ст. 1 Першого протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зазначено, що кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Нормоюст. 41 Конституції Українивстановлюється непорушність права особи на володіння, користування і розпорядження своєю власністю.

Як вбачається з резулятивної частини ухвали слідчого судді від 23 червня 2022 року арешт накладено зокрема на корпоративні права в статутному капіталі ТОВ «КАРПАТ ТВ», ЄДРПОУ: 31962917, адреса: м. Ужгород , вул. Одеська, буд. 11, кв. 1, вартістю 477 763,00 гривень та корпоративні права у виді частки у статутному капіталі ТОВ «ЦЕНТР-СД-МАРКЕТ», ЄДРПОУ: 33064176, адреса: м.Ужгород, вул. Кирила і Мефодія, 1, в розмірі 25,0000 % вартістю 1 389 698,72 гривень.

В частині накладення арешту на корпоративні права ТОВ «ЦЕНТР-СД-МАРКЕТ» ухвалою слідчого судді фактично накладено арешт на весь статутний капітал товариства, а не на частку ОСОБА_4 .

Згідно з ч.3 ст.80 ГК УкраїниТовариством з обмеженою відповідальністю є господарське товариство, що має статутний капітал, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов`язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов`язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів.

При цьому, при накладенні арешту не враховано, що ТОВ «КАРПАТ ТВ», ТОВ «ЦЕНТР-СД-МАРКЕТ», на корпоративні права у вигляді часток статутного фонду яких накладено арешт, є господарськими товариствами, що мають статутний капітал, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями тільки своїм майном.

При цьому, арешт в цій частині накладено на майно осіб, які не є підозрюваними, обвинуваченими чи засудженими, у даному кримінальному провадженні. Вказані товариства не є юридичними особами, щодо яких здійснювалося досудове розслідування, та не мають жодного відношення до кримінальних правопорушень, що є предметом досудового розслідування у даному кримінальному провадженні та не є відповідачами за цивільним позовом.

Згідно ч.8 ст.170 КПК України, вартість майна, яке належить арештувати з метою забезпечення цивільного позову або стягнення отриманої неправомірної вигоди, повинна бути співмірною розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням або зазначеної у цивільному позові, розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою.

Відповідно до ч. 10 ст. 170 КПК України арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна. Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.

Частиною 10ст. 170 КПК Українивстановлює, що арешт може бути накладений на цінні папери, майнові, корпоративні права, але згідно ч. 11 цієї статті - заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна. Однак, таких обґрунтованих підстав не наведено.

Ст.ст. 7, 16 КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щобдо кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Ст. 28 КПК України передбачено, що під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Критерії для визначення розумності строків кримінального провадження визначені ч. 3 ст. 28 КПК України, однак вони мають бути об`єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, продовження заходів забезпечення кримінального провадження, як упродовж досудового розслідування так і судового розгляду, ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи та її судового розгляду зменшуються ризики, які стали підставою для застосування заходу забезпечення кримінального провадження, відповідно зі спливом певного часу орган досудового розслідування має навести додаткові доводи в обґрунтування наявних ризиків, що залишаються та їх аналіз,як підстави для подальшого втручання у права особи, в тому числі щодо позбавлення або обмеження права власності.

Визначення поняття«корпоративні права»містить ч.1ст.167ГК,згідно зякою корпоративніправа це праваособи,частка якоївизначається устатутному капіталі(майні)господарської організації,що включаютьправомочності научасть цієїособи вуправлінні господарськоюорганізацією,отримання певноїчастки прибутку(дивідендів)даної організаціїта активіву разіліквідації останньоївідповідно дозакону,а такожінші правомочності,передбачені закономта статутнимидокументами.

Перелік правомочностей, які наводяться у даному визначенні корпоративних прав і які становлять зміст корпоративних прав, є невичерпним і може доповнюватися в залежності від організаційно-правової форми господарської організації іншими правомочностями, передбаченими законом та установчими документами конкретної господарської організації. Так, Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» встановлює певний перелік корпоративних прав, які мають учасники товариств, а саме: брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених цим Законом; право брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди). Право на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно частці кожного з учасників мають особи, які є учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів; право вийти в установленому порядку з товариства; право одержувати інформацію про діяльність товариства. На вимогу учасника товариство зобов`язане надавати йому для ознайомлення річні баланси, звіти товариства про його діяльність, протоколи зборів; право здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, в порядку, встановленому законом.

Таким чином, накладення арешту на корпоративні права, а саме: на статутний капітал ТОВ «КАРПАТ ТВ», ТОВ «ЦЕНТР-СД-МАРКЕТ», не дає можливості використовувати надані учасникам господарських товариств правомочності в повному обсязі, чим порушує права ТОВ «КАРПАТ ТВ», ТОВ «ЦЕНТР-СД-МАРКЕТ» та кінцевих бенефіціарних власників (контролерів) юридичної особи ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , та відповідно ОСОБА_16 , ОСОБА_9 , ОСОБА_17 .

Накладення арешту вказаною ухвалою фактично зупиняє роботу підприємства, оскільки блокується право користування корпоративними правами, що унеможливлює проведення загальних зборів (зборів засновників). При цьому слід врахувати, що заходи щодо обмеження права власності мають бути пропорційними щодо мети їх застосування, чого не буде досягнуто при застосуванні заборони користування та розпорядження статутним капіталом та корпоративними правами інших учасників товариств.

Що стосується нерухомого майна, зазначеного у клопотанні ОСОБА_9 , як учасника ТОВ «ЦЕНТР-СД-МАРКЕТ» та на яке ухвалою слідчого судді було накладено арешт на майно, суд зазначає наступне. До суду з клопотанням про скасування арешту звернулась ОСОБА_9 , як учасник, засновник та бенефіціар ТОВ «ЦЕНТР-СД-МАРКЕТ», відповідно як власник частки статутного капіталу на яке було накладено арешт. Разом з тим, директор товариства, від імені такого з клопотанням про скасування арешту на нерухоме майно не звертався, яке є власником нерухомого майна. Тому в цій частині клопотання слід відмовити.

Що стосується нерухомого майна, рахунків в банківських установах на яке ухвалою слідчого судді було накладено арешт на майно, суд зазначає наступне. Доказів того, що дане майно належить ОСОБА_9 або ОСОБА_10 останніми суду не надано. Таким чином, суд вважає, що питання щодо зняття арештуповністює передчасним, тому в цій частині клопотання слід відмовити.

Враховуючи вищевикладене, вважаю, що клопотання ОСОБА_9 , як учасника ТОВ «ЦЕНТР-СД-МАРКЕТ» підлягає задоволенню частково, оскільки заявником було доведено, що арешт на корпоративні права ТОВ «ЦЕНТР-СД-МАРКЕТ» та статутний капітал, які є її власністю, та заборону користування та розпорядження такими, а також клопотання ОСОБА_10 , як директора ТОВ «КАРПАТ ТВ» підлягає задоволенню частково, оскільки заявником було доведено, що арешт на корпоративні права ТОВ «КАРПАТ ТВ» та статутний капітал, які є власністю інших засновників, та заборону користування та розпорядження такими, було накладено необґрунтовано, оскільки жодній службовій особі товариств у встановленому кримінально-процесуальним законодавством не було вручено повідомлення про підозру у вчиненні вказаного кримінального правопорушення, не враховано розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна, зазначений захід забезпечення кримінального провадження порушує права ТОВ «КАРПАТ ТВ» та ТОВ «ЦЕНТР-СД-МАРКЕТ», оскільки призводить до надмірного обмеження їх підприємницької діяльності, тому арешт підлягає скасуванню в цій частині.

У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).

Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).

Разом з тим, згідно зі ст.7,16 КПК України, загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Враховуючи вказане, підстав вважати, що існує правова підстава для подальшого арешту майна на корпоративні права ТОВ «ЦЕНТР-СД-МАРКЕТ», ТОВ «КАРПАТ ТВ» та статутний капітал, які є її власністю, та заборону користування та розпорядження такими, спростовується, а також ту обставину, що однією з засад кримінального провадження є принцип змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом, тоді як орган досудового розслідування не представив суду належних доказів для необхідності продовження дії даного заходу забезпечення кримінального провадження, суд приходить до висновку про відсутність в кримінальному провадженні даних, які б виправдовували подальше втручання держави у право на мирне володіння заявника належним йому майном, у зв`язку з чим вважає за доцільне скасувати арешт майна в цій частині, не вбачаючи підстав для подальшого обмеження прав власності.

Згідно до вимог п.9 ч.1 ст.309 КПК України під час досудового розслідування можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали слідчого судді про арешт майна або відмову у ньому, а ухвала слідчого судді про скасування арешту майна (чи відмову у його скасуванні), постановлена за правилами ст. 174 КПК, не підлягає апеляційному оскарженню. Ухвала ухвалена до судових рішень, передбачених частиною першою ст. 392 КПК України, а тому, згідно до вимог ч. 2 ст. 392 КПК України, - окремому оскарженню не підлягає. Згідно до вимог ч. 2 ст. 392 КПК України, заперечення проти таких ухвал можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене частиною першою цієї статті.

Положення ч. 4ст. 314 КПК Українивизначають, що в апеляційному порядку може бути оскаржено виключно ухвала про повернення обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру. Також на підготовчому судовому засіданні можебути оскаржено ухвалу суду про обрання обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою, або зміни менш суворого запобіжного заходу на тримання під вартою .Інші рішення суду зі стадії підготовчого судового засідання відповідно до статейглави 27 КПК Україниокремому апеляційному оскарженню не підлягають. Ухвала в частині продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою може бути оскаржена в апеляційному порядку обвинуваченим, його захисником, прокурором безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п`яти днів з дня її оголошення, в частині передбаченій положенням ч. 4ст.314КПК України може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом семи днів з дня її оголошення, в іншій частині ухвала оскарженню не підлягає.

Згідно до вимог ч. 5 ст. 532 КПК України, ухвали слідчого судді та суду, які не можуть бути оскаржені, набирають законної сили з моменту їх оголошення.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 314, 315, 331, 372 КПК України,суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Кримінальне провадження за відомості прояке внесенодо Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42021070000000422 від 29.12.2021 року за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України - призначити до судового розгляду у відкритому судовому засіданні на 22.08.2022 року на 14 год. 00 хв.

Клопотання прокурора про застосування запобіжного заходу щодо ОСОБА_4 у вигляді тримання під вартою задовольнити частково.

Клопотання обвинуваченого та його захисників про зміну запобіжного заходу - задовольнити частково.

Продовжити дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обраного ОСОБА_4 , у кримінальному провадженні за №42021070000000422 від 29.12.2021 року за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, але не більше ніж на 60 днів, а саме по 05 жовтня 2022 року включно.

Визначити заставу, достатню для забезпечення виконання обвинуваченим ОСОБА_4 , покладених на нього обов`язків передбачених КПК України, в розмірі девяносто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 223290 грн.

Роз`яснити ОСОБА_4 , що обвинувачений або заставодавець мають право в будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

У разі внесення застави у вказаному розмірі покласти на ОСОБА_4 , наступні обов`язки: - прибувати до суду на першу вимогу; - не відлучаться із населеного пункту, в якому він фактично проживає, без дозволу суду; - повідомляти суд про зміну свого місця проживання; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти, якщо їх декілька) для виїзду за кордон, інші документи, що надають право на виїзд із України та в`їзд в Україну.

Роз`яснити ОСОБА_4 , що в разі невиконання вище перерахованих обов`язків до нього може бути застосований більш жорсткий запобіжний захід і на нього може бути накладено грошове стягнення в розмірі від 0,25 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб до 2 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

В задоволенні іншої частини клопотань прокурора, обвинуваченого та його захисників відмовити.

Клопотання ОСОБА_9 , як учасника ТОВ «ЦЕНТР-СД-МАРКЕТ» про скасування арешту майна накладеного на підставі ухвали слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 23 червня 2022 року в рамках кримінального провадження №42021070000000422 від 29.12.2021 року задовольнити частково.

Скасувати арешт майна накладений в кримінальному провадженні №42021070000000422 на підставі ухвали слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 23 червня 2022 року, а саме: на корпоративні права у виді частки у статутному капіталі ТОВ «ЦЕНТР-СД-МАРКЕТ», ЄДРПОУ: 33064176, адреса: м.Ужгород, вул. Кирила і Мефодія, 1, в розмірі 25,0000 % вартістю 1 389 698,72 гривень.

В задоволенні іншої частини клопотання відмовити.

Клопотання ОСОБА_10 , як директора ТОВ «КАРПАТ ТВ» про скасування арешту майна накладеного на підставі ухвали слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 23 червня 2022 року в рамках кримінального провадження №42021070000000422 від 29.12.2021 року задовольнити частково.

Скасувати арешт майна накладений в кримінальному провадженні №42021070000000422 на підставі ухвали слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 23 червня 2022 року, а саме: на корпоративні права в статутному капіталі ТОВ «КАРПАТ ТВ», ЄДРПОУ: 31962917, адреса: м. Ужгород , вул. Одеська, буд. 11, кв. 1, вартістю 477 763,00 гривень.

В задоволенні іншої частини клопотання відмовити.

У судове засідання викликати учасників судового провадження: прокурора, потерпілого, обвинуваченого, захисників.

Роз`яснити учасникам провадження про їх право ознайомлення з матеріалами кримінального провадження на підставі їх письмового клопотання.

Ухвала може бути оскаржена до Закарпатського апеляційного суду через Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в частині застосування запобіжного заходу протягом п`яти днів з дня її проголошення, в іншій частині протягом 7 днів з дня її проголошення.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду ОСОБА_1