Постанова

від 04.09.2006 по справі 2/208а

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

2/208а

                                ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                                             ПОСТАНОВА

                                                        ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

04.09.06 р.                                                                             Справа № 2/208а

14 год. 00 хв. – 15 год. 50 хв. Зала судових засідань кабінет № 232

                                                                              місто Донецьк, вулиця Артема 157

Господарський суд Донецької області  у складі судді Ханової Раїси Федорівни

при  секретарі судового засідання Бахар Світлані Володимирівні,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали за позовною заявою   

Товариства з обмеженою відповідальністю “Росспецтранс” м. Донецьк

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 13 липня 2006 року                  № 0000360821/0/19076/10/15-16-23/4

За участю

представників сторін:

від позивача:          Шеремет Г.А. – за дов. від 18 липня 2006 року

від відповідача: Кримчак М.А. – за дов від 31 липня 2006 року

                        Клименко О.В. – за дов. від 31 липня 2006 року

                        Заікін О.Г. – за дов від 31 липня 2006 року

                        Маркітанова С.В. – за дов. від 31 липня 2006 року

ВСТАНОВИВ:

    До господарського суду Донецької області заявлено позов (том 1 арк. справи 4-8) Товариством з обмеженою відповідальністю  “Росспецтранс” м. Донецьк до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення № 0000360821/0/19076/10/15-16-23/4 від 13 липня 2006 року (том 1 арк. справи 14), предметом якого визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб (податок з доходів нерезидентів) у сумі 2250886 грн. 26 коп., у тому числі 750295 грн. 42 коп. за основним платежем та 1500590 грн. 84 коп. за штрафними (фінансовими) санкціями.

     Представники відповідача у письмових запереченнях від 31 липня 2006 року                              № 20708\10\10 (том 1 арк. справи 103-104), поясненнях від 4 вересня 2006 року                            № 24419/10/10/10 (том 3 арк. справи 136-137) та під час розгляду справи проти позовних вимог заперечують.  

     Представник позивача в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що  висновки відповідача не відповідають обставинам справи та діючому законодавству, а саме відсутність у нього підстав на нарахування та утримання податку з доходів російського нерезидента, отриманих від позивача з огляду на те, що за нормами міждержавної угоди (том 1 арк. справи 114-120), яка є частиною національного законодавства, сплачені ним доходи за транспортні послуги з використанням цистерн підлягають оподаткуванню в Російській Федерації. Вважає недоречним здійснений відповідачем аналіз угоди, укладеної з контрагентом за правилами статті 307 Господарського кодексу України. Посилається на наявність листа Ворошиловської податкової інспекції у м. Донецьку, за яким право на стягнення податку з нерезидента, пов'язане з наявністю певної довідки, яка ним надається.  

      Представник відповідача посилається на те, позивач в межах угоди, укладеної з  російським  контрагентом № 07/193/03 від 1 квітня 2003 року (том 1 арк. справи 60-99), яка діяла, в тому числі, у 2005 році згідно додаткової угоди № 14 від 26 серпня 2004 року (том 1 арк. справи 89), сплатив у 2005 році суму фрахту у розмірі 12504923 грн. 63 коп. та не стягнув у джерела виплати такого доходу за рахунок цього доходу податок за ставкою 6 відсотків в сумі 750295 грн. 42 коп. у порушення вимог пункту 13.5 статті 13 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР. В поясненнях від 4 вересня 2006 року доводить що угода укладена позивачем з російським контрагентом є договором оренди в наслідок чого сплачені позивачем суми за найм транспортних засобів є фрахтом. Під час судового розгляду справи представник відповідача змінив підставу своїх заперечень, і вважає що у спірних відносинах мають місце інші доходи в розумінні статті 20 міждержавної угоди.   

     Усі клопотання, заявлені представниками сторін, судом розглянуті.

     Вислухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши та оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд встановив наступне.  

     Товариство з обмеженою відповідальністю  “Росспецтранс” м. Донецьк є юридичною особою, зареєстроване виконавчим комітетом Донецької міської ради 5 березня 2003 року, включене до ЄДРПОУ за номером 32397887, перебуває на податковому обліку у Спеціалізованій державній податковій інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку (том 1 арк. справи 132-152).

     Протягом травня - червня 2006 року відповідачем була здійснена виїзна планова перевірка дотримання позивачем вимог податкового та валютного законодавства за період з 1 квітня 2004 року по 31 грудня 2005 року, результати якої викладені у акті перевірки                    № 44/15-16-23/4-32397887 від 4 липня 2006 року (надалі акт перевірки) (том 1 арк. справи 15-59).

     На підставі акту перевірки згідно з підпунктом “б” підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 21 грудня 2000 року відповідачем було 13 липня 2006 року прийняте спірне податкове повідомлення-рішення                                                             № 0000360821/0/19076/10/15-16-23/4, предметом якого визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб (податок з доходів нерезидентів) у сумі 2250886 грн. 26 коп., у тому числі 750295 грн.42 коп., за основним платежем та 1500590 грн. 84 коп. за штрафними (фінансовими) санкціями (том 1 арк. справи 14)

Правовою підставою визначення податку спірним податковим повідомленням–рішенням визначені норми пункту 13.5 статті 13 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”. Правовою підставою застосування штрафних (фінансових) санкцій визначені норми підпункту 17.1.9 пункту 17.1 статті 17 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.

     Суд зазначає, що спірне податкове повідомлення рішення прийняте у межах компетенції податкового органу відповідно до Закону України “Про державну податкову службу в Україні” та у порядку прийняття податкових повідомлень визначеному статтею 6 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” та нормативно-правових актів щодо порядку прийняття податкових повідомлень, прийнятих на виконання вимог зазначеного Закону.

     Пунктом 3 висновків акту перевірки  (том 1 арк. справи 58) визначено, що внаслідок порушення позивачем норм пункту 13.5 статті 13 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” з суми фрахту, що сплачена позивачем як резидентом Федеральному державному унітарному підприємству “СГ-транс” (надалі “СГ-транс”), (нерезиденту), у 2005 році нестягнутий у джерела виплати доход за рахунок цього доходу податок за ставкою 6 відсотків в сумі 750295 грн. 42 коп.  

     Поняття “фрахт” наведене пунктом 1.35 статті 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”. Підпунктом 1.35.1 пункту 1.35 передбачено що, фрахт – винагорода (компенсація), що сплачується за договорами перевезення, найму або піднайму судна або транспортного засобу (їх частин) для цілей: перевезення вантажів та пасажирів морськими або повітряними суднами; перевезення вантажів залізничним або автомобільним транспортом (підпункт 1.35.1 пункту 1.35 статті 1 в редакції Закону України № 1957-4 від            1 липня 2004 року).

     Підпунктом 1.35.2 передбачено, що доходи нерезидентів, отримані як фрахт, оподатковуються за правилами, визначеними пунктом 13.5 статті 13 цього Закону.

     Підпунктом 1.35.3 передбачено що для цілей цього Закону під терміном “базова ставка фрахту” розуміється сума фрахту, включаючи витрати з навантаження, розвантаження, перевантаження та складування (схову) товарів, збільшена на суму витрат за рейс судна або іншого транспортного засобу, сплачуваних (відшкодованих) фрахтувальником згідно з укладеним договором фрахтування.

     Відповідно до абзацу 1 пункту 13.1 статті 13 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” будь-які доходи отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, від провадження господарської діяльності оподатковуються у порядку і за ставками, визначеними цією статтею. Серед інших доходів підпунктом “в” зазначеного пункту визначені доходи фрахту.

    Підпунктом 13.2 зазначеної статті передбачено, що резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи будь–яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях), крім доходів, зазначених у пунктах 13.3-13.6, зобов'язані утримувати податок з таких доходів, зазначених у пункті 13.1 цієї статті, за ставкою у розмірі 15 відсотків від їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачене нормами міжнародних угод, які набрали чинності.

     Підпунктом 13.5 вищенаведеної статті передбачено, що сума фрахту, що сплачується резидентом нерезиденту за договорами фрахту, оподатковується за ставкою 6 відсотків у джерела виплати таких доходів за рахунок цих доходів (абзац 1 пункту 13.5 статті 13 в редакції Закону України № 1957-4 від 1 липня 2004 року). При цьому, базою для оподаткування є базова ставка такого фрахту.

     Саме норми зазначеного підпункту покладені в основу відповідачем при визначенні податку спірним податковим повідомленням-рішенням.

        Під час попереднього судового засідання (том 1 арк. справи 110-111) представники сторін визнали факт того, що позивачем отримані послуги у вигляді фрахту.

        Відповідно до частини 3 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

      Суд вважає наявність фрахту у спірних відносинах відсутнім, внаслідок чого зазначена обставина, визнана сторонами, не приймається судом як підстава, що звільнена від доказування за приписами вищенаведеної статті.  

     Предметом контракту на надання транспортних послуг № 07/193/01 від 1 квітня 2003 року (з наступними змінами та доповненнями), (том 1 арк. справи 60-99) є надання виконавцем (“СГ-транс”) замовнику (ТОВ “Росспецтранс”) транспортних послуг цистернами обсягом 54 кубічних метрів (пункт 2.1 контракту). Пунктом 2.3 зазначеного контракту визначено, що транспортні послуги за його умовами надаються з метою здійснення господарської діяльності замовника, яка здійснюється ним за межами Російської Федерації.

     Вартість транспортних послуг відповідно до пункту 5.1 статті 5 контракту (том 1 арк. справи 64) визначено додатком № 1 до нього (том 1 арк. справи 70), а саме шляхом узгодження сторонами вартості транспортних послуг за одну цистерну на добу в залежності від перевезення в середині України та перевезенні на експорт.

     З актів на надання транспортних послуг, що складені на виконання умов вищезазначеного контракту (том 2 арк. справи 1-111) вбачається, що зазначені транспортні послуги полягали у використанні замовником цистерн виключно на території України.   Усі кошти були сплачені платіжними дорученнями з визначенням платежу “за транспортні послуги по контракту” (том 2 арк. справи 118-151). Зазначені обставини не спростовуються сторонами.

    Сторони за контрактом при його укладенні обумовили, що виконання контракту, включаючи його розірвання регулюється нормами, передбаченими Цивільним кодексом Російської Федерації (пункт 8.2 статті 8, пункти 9.2, 9.3 статті 9). З огляду  на зазначене суд не приймає посилання відповідача на приписи статті 307 Господарського Кодексу України.

     Аналіз вищенаведених норм контракту та документів, що посвідчують його виконання свідчить про те, що нерезидентом було надане належне йому майно, представлене транспортними засобами для експлуатації у міжнародних перевезеннях. Суми, сплачені за транспортні послуги з використанням цистерн, не є фрахтом в розумінні пункту 1.35 статті 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, оскільки дані суми сплачені не як винагорода за договором перевезення, найму або піднайму транспортного засобу.

      Відповідачем сплачені позивачем суми за транспортні послуги  враховані як базова ставка фрахту без аналізу норм підпункту 1.35.3 пункту 1.35 статті 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”.

     Відповідач не довів, що у спірних відносинах сплачені позивачем суми здійснені у межах договору перевезення, укладання та виконання якого регулюється частиною 2 главою 40 (статті 784-800) Цивільного кодексу Російської Федерації, прийнятої Державною Думою Федеральним законом від 26 січня 1996 року № 15-ФЗ “Про введення в дію частини другої Цивільного кодексу російської Федерації” або у межах договору оренди , укладання та виконання яких регулюється главою 34 частини другої вищезазначеного Кодексу (статті 606-670).

      Суд не приймає посилання відповідача на наявність у спірних відносинах оренди  з огляду на те що, відповідно до частини 3 статті 607 Цивільного Кодексу Російської Федерації в договорі оренди повинні бути наведенні данні, що дозволяють конкретно встановити майно яке підлягає передачі орендатору у якості об'єкту оренди. При відсутності цих даних в договорі умова про об'єкт що підлягає передачі в оренду вважається не узгодженою сторонами, а відповідний договір не вважається укладеним.

      Суд вважає, що відповідач не довів правомірність свого рішення з огляду на недоведеність об'єкту оподаткування, наявність суми фрахту, яка сплачена резидентом нерезиденту за договорами фрахту.

      Суд не приймає посилання позивача на роз'яснення Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька, викладеної у листі від 12 березня 2004 року                      № 12186/10/23-513 з огляду на те, що зазначений лист не утримує в собі аргументованого висновку щодо конкретизації норми, яка підлягає застосуванню позивачем у спірних відносинах (том 1 арк. справи 11-12). Крім того, зазначені роз'яснення надані з метою роз'яснення норм підпункту 1.35.1 пункту 1.35 статті 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” в редакції Закону України від 22 травня 1997 року № 283/97-ВР, у той час коли у межах спірних відносин (2005 рік) зазначений підпункт підлягає застосуванню в редакції Закону України від 1 липня 2004 року № 1957-4.  

     Під час проведення перевірки, при прийнятті спірного податкового повідомлення-рішення, відповідач посилався виключно на наявність обставин фрахту, які є підставою визначення податкового зобов'язання з доходів нерезидента та застосування у зв'язку з цим штрафних (фінансових) санкцій.

     Під час розгляду справи сторони свої підстави та заперечення додатково обґрунтували нормами міжнародної Угоди між Урядом України та Урядом Російської Федерації про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та попередження ухилень від сплати податків, зважаючи на що суд вважає за доцільне здійснити аналіз певних норм.

     Закон України “Про міжнародні договори України” № 1906-4 від 29 червня 2004 року (том 1 арк. справи 121-126), застосовується до всіх міжнародних договорів України, про що безпосередньо зазначено у статті 1 Закону.

     Відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

     Стаття 16 цього Закону визначає що міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, інші органи державної влади, до відання яких віднесені питання, що регулюються міжнародними договорами України, забезпечують дотримання і виконання зобов'язань, взятих за міжнародними договорами України, стежать за здійсненням прав, які випливають з таких договорів для України, і за виконанням іншими сторонами міжнародних договорів України їхніх зобов'язань.

      Стаття 2 наведеного Закону утримує в собі визначення термінів, серед них міжнародний договір України – укладений у письмовій формі з іноземною державою або іншим суб'єктом міжнародного права, який регулюється міжнародним правом, незалежно від того, міститься договір в одному чи декількох пов'язаних між собою документах, і незалежно від його конкретного найменування (договір, угода, конвенція, пакт, протокол, тощо).

     Законом України “Про ратифікацію Угоди між Урядом України та Урядом Російської Федерації про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та попередження ухилень від сплати податків”  № 369/95-ВР від 6 жовтня 1995 року (том 1 арк. справи 114) була ратифікована підписана в м. Києві 8 лютого 1995 року Угода (том 1 арк. справи 115-120), (надалі - Угода).      

      Податками, на які поширюється Угода, відповідно до статі 2 в Україні є податок на доходи підприємств та організацій, у Російській Федерації податки, що стягуються відповідно до законів, у тому числі “Про податок на прибуток підприємств і організацій”.

     За правилами, визначеними статтею 7 Угоди (том 1 арк. справи 116) прибуток підприємства договірної держави оподатковується лише в цій Договірній Державі, якщо тільки це підприємство не здійснює підприємницьку діяльність у другій Договірній Державі через розташоване у ній постійне представництво.  У спірних відносинах підприємницька діяльність здійснювалася нерезидентом як юридичною особою безпосередньо, внаслідок чого підстави для оподаткування прибутку за правилами статті 7 відсутні. Крім того, пунктом 6 зазначеної статті передбачено, що якщо прибуток включає види доходів, які розглядаються окремо в інших статтях цієї Угоди, положення цих статей не будуть зачіпатися положеннями цієї статті.  

     Статтею 8 Угоди передбачений порядок оподаткування доходів від міжнародних перевезень. Частиною першою зазначеної статті визначено, що доходи, одержані резидентом Договірної Держави від експлуатації в міжнародних перевезеннях транспортних засобів, зазначених у підпункті е) пункту 1 статті 3, оподатковуються тільки в цій Державі. Вираз “міжнародне перевезення” відповідно до наведеної норми означає усяке перевезення морським, річковим або повітряним судном, автотранспортним засобом або залізничним транспортом, що здійснюється резидентом Договірної Держави, крім випадків, коли перевезення здійснюється між пунктами, які містяться в одній і тій же Договірній Державі.

     Аналіз вищезазначеної норми посвідчує, що у випадку здійснення перевезень між пунктами, які містяться в одній і ті же Договірній державі, такі перевезення не вважаються міжнародними, внаслідок чого доход, отриманий нерезидентом в 2005 році вважати доходом, одержаним від експлуатації транспортних засобів в міжнародних перевезеннях, підстави відсутні.

     Пунктом 2 статті 8 (том 1 арк. справи 116) передбачено, що для цілей цієї статті  доход  від  міжнародних  перевезень включає також:

    а) доход  від  здавання  в  оренду  морських,  річкових   або повітряних суден;

    б) доход від використання,  утримання або здавання  в  оренду контейнерів (включаючи   трейлери і супутнє  устаткування  для транспортування контейнерів),  що використовуються для перевезення товарів  чи  виробів,  у  випадку  якщо  таке  здавання  в оренду, використання або утримання є не  основними  видами  діяльності  по відношенню до міжнародних перевезень.

     Зважаючи на норми наведеного пункту “б” частини 2 статті 8 Угоди відповідач вважає, що у спірних відносинах є наявним доход, пов'язаний з використанням контейнерів, яке для нерезидента є не основним  видом  діяльності  по відношенню до міжнародних перевезень, але доказів наявності зазначених обставин не надає. Наданий позивачем річний звіт “СГ-транс” за 2005 рік (том 3 арк. справи 38-129) як доказ того, що надання послуг по транспортування газів та сировини є основними видами діяльності суд не приймає з огляду на неналежність доказів відповідно до приписів статті 79 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки зазначений звіт не наданий в оригіналі чи належним чином засвіченій копії.   

      Стаття 20 Угоди передбачає, що види доходів, які виникають з джерел у Договірній Державі і про які не йдеться у попередніх статтях цієї Угоди, можуть оподатковуватися у цій Державі.

     Пункт 3 статті 21 Угоди визначає, що майно, представлене транспортними засобами, розглянутими в підпункті е) пункту 1 статті 3, що експлуатується у міжнародних перевезеннях, яке належить резиденту однієї Договірної Держави, оподатковується тільки в цій Договірній Державі.  Як зазначалося вище, оскільки перевезення цистернами товарів як замовником здійснювалось у межах України, вважати його таким, що експлуатується в міжнародних перевезеннях, не передбачається можливим.

     Аналізуючи всі спірні між сторонами статті Угоди суд дійшов висновку, що у спірних відносинах має місце отримання нерезидентом прибутку від підприємницької діяльності, який оподатковуються за правилами пункту 1 статті 7 Угоди в Російській Федерації.   

     Таким чином, норми Угоди не дають можливість відповідачу вважати правомірними визначення податку як від фрахту, так і від підприємницької діяльності, хоча при прийнятті спірного рішення відповідач використовував норми, пов'язані виключно з фрахтом.      

     Пунктом 6 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що встановлені законом, то застосовуються правила міжнародного договору. Федеральна податкова служба Росії довідкою від 17 лютого 2005 року (том 1 арк. справи 10) підтвердила, що Відкрите акціонерне товариство “СГ-транс”  (том 3 арк. справи 3-37) дійсно розглядається в 2005 році як особа з постійним місцеперебуванням в Росії, з метою застосування Угоди.

     Враховуючи наведене, визначення податку відповідачем у сумі 750295 грн. 42 коп. здійснене безпідставно з порушенням принципів, визначених пунктами 1, 3, 8 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

       Спір виник внаслідок неналежного застосування норм податкового законодавства відповідачем, а саме принципу, відповідно до якого, якщо міжнародним договором, ратифікованим Верховною Радою України, встановлено інше правило, ніж ті, що передбачені цим Законом, застосовуються норми міжнародного договору. Зазначений  принцип закріплений у пункті 13.2 статті 13, пункті 18.1 статті 18 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, статті 19 Закону України “Про систему оподаткування” від 25 червня 1991 року № 1251-12, пункті 6 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України. Нехтування саме зазначеним принципом відповідачем призвело до безпідставного визначення податкових зобов'язань спірним податковим повідомленням-рішенням.

     Відповідач відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України не довів правомірність свого рішення.

     Натомість позивач відповідно до підпункту 4.2.3 пункту 4.2 статті 4 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” довів помилковість висновків податкового органу.

     Безпідставність визначення податкових зобов'язань доводить безпідставність застосування штрафних (фінансових) санкцій відповідно до  підпункту 17.1.9 пункту 17.1 статті 17 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” у сумі 1500590 грн. 84 коп.

     Витрати по сплаті судового збору за приписами статей 87,94 Кодексу адміністративного судочинства України підлягають присудженню позивачеві з Державного бюджету України  

   Враховуючи вищенаведене, та керуючись ст.ст.2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59,         69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254, пунктами 2-1, 6 розділу 7 “Прикінцеві та перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

      Позов Товариства з обмеженою відповідальністю  “Росспецтранс” м. Донецьк до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення                                       № 0000360821/0/19076/10/15-16-23/4 від 13 липня 2006 року, предметом якого визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб (податок з доходів нерезидентів) у сумі 2250886 грн. 26 коп., у тому числі 750295 грн.42 коп. за основним платежем та 1500590 грн. 84 коп. за штрафними (фінансовими) санкціями задовольнити повністю.

    Визнати повністю нечинним податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку від 13 липня 2006 року № 0000360821/0/19076/10/15-16-23/4.

    Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю  “Росспецтранс” м. Донецьк (83114, м. Донецьк, вул. Р. Люксембург,74, рахунок 26006144800 в ЗАТ “Донгорбанк” м. Донецьк, МФО 334970, ЄДРПОУ 32397887) витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 грн. 40 коп.                     

    Постанова постановлена у нарадчій кімнаті та проголошений її повний текст у судовому засіданні 4 вересня 2006 року в присутності представників сторін.

    Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження.

      Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції шляхом подачі в десятиденний строк з дня проголошення постанови заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку частини 5 статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя                                                                                              Ханова Р.Ф.           

вик. Бахар

3056723                                                                 

Надруковано 3 примірники :

1 – у справу

2 – позивачу

3 – відповідачу