Постанова

від 03.11.2006 по справі 2/208а

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

2/208а

донецький апеляційний господарський суд

вул. Артема, 157, м. Донецьк, 83048, тел. 332-57-40

УХВАЛА

Іменем України

30.10.2006 р.                                                                                  справа №2/208а

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Кулебякіна  О.С.

суддівВеличко  Н.Л., Запорощенка  М.Д.,

при секретареві судового засідання

Маланчук Г.Г.

за участю представників сторін:

від позивача:Шермет Г.А. представник за довір. № б/н від 18.07.2006р.,

від відповідача:Кримчак М.А. представник за довір. № б/н від 31.07.2006р.; Маркітанова С.В. представник за довір. №20707/10/10 від 31.07.2006р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків м.Донецька

на постанову господарського суду

Донецької області

від04.09.2006 року

по справі№ 2/208а (суддя Ханова Р.Ф.)

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Росспецтранс", м.Донецьк

доСпеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків м.Донецька

провизнання недійсним податкове повідомлення-рішення від 13.07.2006 р. №0000360821/0/19076/10/15-16-23/4.

В С Т А Н О В И В:

Постановою господарського суду Донецької області від 04.09.2006 р. позовні вимоги задоволені: визнано повністю недійсним податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку від 13.07.2006 р. № 0000360821/0/19076/10/15-16-23/4.

Спеціалізованою державною податковою інспекцію по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку подана апеляційна скарга, в якій йдеться про скасування судового акту, як незаконного. Податковий орган посилається на те, що суд першої інстанції порушив норми матеріального та процесуального права, зокрема, неправильно застосував положення пункту 13.5 ст. 13 „Про оподаткування прибутку підприємств”, ст. ст. 7, 8 Угоди між Урядом України та Урядом Російської Федерації про уникнення подвійного оподаткування та інші норми законодавчих актів, що регулюють спірні податкові відносини. На думку податкового органу, позивач, у випадку, що розглядається, не мав достатніх правових  підстав застосовувати норми міжнародної угоди про уникнення подвійного оподаткування.

Товариство з обмеженою відповідальністю „Росспецтранс”, м. Донецьк вважає апеляційну скаргу необґрунтованою, а рішення місцевого господарського суду законним.

Перевіркою матеріалів справи встановлено наступне.

На підставі акту перевірки № 44/15-16-23/4-32397887 від 04.07.2006 р. податковий орган видав Товариству з обмеженою відповідальністю „Росспецтранс” податкове повідомлення-рішення № 0000360821/0/19076/ 10/15-16-23/4 від 13.07.2006 р. про визнання податкового зобов'язання з податку на прибуток в загальній сумі 2 250 886 грн. 26 коп. Суть встановленого податковим органом порушення полягає у  неутриманні податку з доходів нерезидента, які виникли внаслідок перерахування Товариством з обмеженою відповідальністю „Росспецтранс” сум на виконання контракту № 07/193/03 від 01.04.2003 р. про надання транспортних послуг, укладеного з Федеральним державним унітарним підприємством „СТ-транс” Міністерства енергетики Російської Федерації.

Товариство з обмеженою відповідальністю „Росспецтранс” оспорило податкове повідомлення-рішення № 0000360821/0/19076/ 10/15-16-23/4 від 13.07.2006 р. до господарського суду Донецької області,  посилаючись на те, що до оподаткування спірної господарської операції повинні застосовуватись положення угоди між Урядом України та Урядом Російської Федерації про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та попередження ухилень  від сплати податків, ратифікованої Законом України № 369/95-ВР (далі за текстом міжнародна угода).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції погодився з доводами позивача.

Апеляційна інстанція вважає, що постанова місцевого господарського суду підлягає залишенню без змін, на таких підставах.

Платежі, з яких за ствердженнями податкового органу позивач мав утримувати податок на доходи нерезидента, згідно до пункту 1.35 статті 1 Закону України  „Про оподаткування прибутку підприємств” та виходячи зі змісту пункту 1.5 контракту про надання транспортних послуг № 07/193/03 від 01.04.2003 р. є фрахтом, тобто винагородою (компенсацією), що сплачується за договорами перевезення, найму або піднайму судна, або транспортного засобу. У відповідності до підпункту 1.35.2 ст. 1 та пункту 13.5 ст. 13 згаданого закону, доходи нерезидента, отримані як фрахт, оподатковуються за ставкою 6 відсотків у джерела виплати таких доходів (позивача) за рахунок цих доходів. Проте, згідно до ст.. 18 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, у разі якщо міжнародним договором, ратифікованим Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені цим законом –застосовуються норми міжнародного договору.

Статтею 7 міжнародної угоди визначено, що прибуток підприємства Договірної Держави оподатковується лише в цій Договірній державі, якщо тільки це підприємство не здійснює підприємницьку діяльність у другій Договірній Державі через розташоване в ній постійне представництво.

Згідно до довідки Федеральної податкової служби Росії, контрагент позивача - Відкрите акціонерне товариство „СТ-транс”, дійсно розглядається у 2005 році, як особа з постійним місцем прибування в Російської Федерації та на неї розповсюджується угода між Урядом Російської Федерації та Урядом України про уникнення подвійного оподаткування та попередження ухилень від сплати податків. В матеріалах справи не має відповідностей про те, що російська компанія здійснює підприємницьку діяльність в Україні через своє постійне представництво.

Таким чином, взаємовідносини між позивачем та його російським контрагентом безумовно підпадають під дію міжнародної угоди, тому позивач не мав підстав утримувати податок на доход нерезидента.

Висновки акту перевірки, заперечення відповідача, викладені під час судового розгляду та в апеляційній скарзі до уваги не беруться з таких причин.

Посилання податкового органу на те, що на міжнародні перевезення, які здійснювались у спосіб, передбачений контрактом між позивачем та нерезидентом, не поширюється міжнародна угода, не відповідають її фактичному змісту. Отже, у частині 3 статті 21 міжнародної угоди чітко вказано, що майно, представлене транспортними засобами, в тому числі і те, що експлуатується в міжнародних перевезеннях, яке належить резиденту однієї договірної держави, оподатковується тільки в цій Договірній державі. До транспортних засобів ст. 1 Закону України „Про залізничний транспорт” відносить вагони всіх видів, в тому числі і вагони-цистерни.

Твердження відповідача про те, що ст.. 7 міжнародної угоди до спірних відносин застосовуватись не може - безпідставні, оскільки за буквальним змістом вказаної норми її дія не поширюється тільки на нерезидентів, які здійснюють свою діяльність на території України через постійні представництва.

Доводи, податкового органу про те, що мова йде про види доходів, які прямо не згадані у міжнародній угоді, а тому, згідно до ст.. 20 угоди, можуть оподатковуватись в Україні, є надуманими. Спірні правовідносини виникли із Закону України „Про податок на прибуток підприємств”, на який поширюється міжнародна угода, що видно із пункту „а” частини 3 ст. 3 цієї угоди. Не можно погодитись з позицією податкового органу і в тій частині, що до спірної операції не застосовуються положення ст. ст. 7, 8  міжнародної угоди, оскільки в них йдеться про оподаткування прибутку, а не доходу. В силу  частини 4 ст. 3 міжнародної угоди, вона поширюється на будь-які подібні або по суті аналогічні податки. Спір, що розглядається, виник з приводу застосування Закону  України „Про оподаткування прибутку підприємств”, на який поширюється дія міжнародної угоди. З огляду на викладене, термін „прибуток підприємства”, вжитий у частині 1 ст. 7 міжнародної угоди, і термін „доходи нерезидентів”, згаданий у пункті 13.5 ст. 13 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, є, безмовно, тотожними термінами.

Дійсно, суд першої інстанції не мав достатніх правових підстав для висновку щодо відсутності у спірних відносинах ознак фрахту.  Втім, ця обставина не впливає на законність судового рішення по суті адміністративного позову.

Доводи заявника апеляційної скарги про неповне дослідження судом першої інстанції всіх обставин справи не відповідають дійсності і спростовуються змістом постанови суду. З цього приводу апеляційна інстанція зазначає, що помилковість окремих висновків суду не може розцінюватись, як неповнота дослідження обставин справи, тим паче у випадку ухвалення судом правильного по суті рішення.

Оцінюючи обґрунтованість аргументів податкового органу, апеляційна інстанція враховує і те, що позиція позивача у справі повністю співпадає з роз'ясненнями Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька на запит Товариства з обмеженою відповідальністю „Росспецтранс”  (лист № 12186/10/23-50 від 12.03.2004р.)

За таких обставин, підстав для задоволення апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст. 195-196, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, п.6 та п.7 розділу VІІ “Прикінцевих та перехідних положень” Кодексу адміністративного судочинства України у редакції Закону України "Про внесення змін до Кодексу адміністративного судочинства України" № 2953-ІУ від 6 жовтня 2005 року, суд, -

У Х В А Л И В:

Постанову господарського суду Донецької області від 04.09.2006р. по справі № 2/208а залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.   

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення її вступної та резолютивної частини і може бути оскаржена в порядку, передбаченому главою 2 розділу 1У Кодексу  адміністративного судочинства України.

Повний текст підписано 03.11.2006 року.

Головуючий:          О.С.  Кулебякін

Судді:           Н.Л.  Величко

          М.Д.  Запорощенко

          Надруковано:  5 примір.

          1 –позивачу

          1 –відповідачу

          1 –до справи

          1 –ДАГС

          1-господарському суду