Постанова

від 10.08.2022 по справі 826/14991/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 826/14991/17

касаційне провадження № К/9901/17260/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А.,

суддів - Пасічник С.С., Ханової Р.Ф.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Київській області

на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 квітня 2018 року (головуючий суддя - Шейко Т.І.)

та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2019 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Бужак Н.П.; судді - Костюк Л.О., Пилипенко О.Є.)

у справі № 826/14991/17

за позовом Головного управління ДФС у Київській області

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дакстер Трен»,

Товариства з обмеженою відповідальністю «Стимул Трейд»

про визнання правочину недійсним, -

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2017 року Головне управління ДФС у Київській області (далі - ГУ ДФС у Київській області; позивач; контролюючий орган) звернулося до суду з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дакстер Трен» (далі - ТОВ «Дакстер Трен»; відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Стимул Трейд» (далі - ТОВ «Стимул Трейд»; відповідач-2), в якому просило визнати недійсним правочин, вчинений між відповідачами, за результатами якого складено податкові накладні від 23 травня 2016 року № 11, від 25 травня 2016 року № 64, від 16 травня 2016 року № 12.

Окружний адміністративний суд м. Києва рішенням від 19 квітня 2018 року в задоволенні адміністративного позову відмовив.

Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 14 травня 2019 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.

ГУ ДФС у Київській області звернулося до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 квітня 2018 року, постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2019 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права. При цьому наголошує на тому, що вирок є належним доказом, який підтверджує факт укладення правочину від імені фіктивного підприємства, що завідомо суперечить інтересам держави. Також контролюючий орган посилається на те, що висновки щодо обставин доведеності факту вчинення правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, за наявності лише податкових накладних та вироку сформульовано Київським апеляційним адміністративним судом у справах № 826/9653/17 та № 826/9650/17. Крім того, ГУ ДФС у Київській області звертає увагу на правову позицію, викладену Верховним Судом України в постанові від 22 листопада 2016 року у справі № 21-2430а16, відповідно до якої статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, а господарські операції такого підприємства не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.

Верховний Суд ухвалою від 19 серпня 2019 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ГУ ДФС у Київській області.

Відзивів на касаційну скаргу від відповідачів не надійшло, що в силу частини четвертої статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі податкових накладних від 23 травня 2016 року № 11, від 25 травня 2016 року № 64 та від 16 травня 2016 року № 12, виписаних на користь ТОВ «Стимул Трейд», у вказаний період останньому від відповідача-1 поставлено товарно-матеріальні цінності на загальну суму 233708,28 грн.

Вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 08 лютого 2017 року в кримінальній справі № 755/1949/17 директора та головного бухгалтера ТОВ «Дакстер Трен» ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 205-1 Кримінального кодексу України, та призначено йому покарання у виді одного року обмеження волі.

Названим вироком, зокрема, встановлено, що ОСОБА_1 ніколи фактично не займався господарською діяльністю від імені ТОВ «Дакстер Трен», а створив вказану юридичну особу за матеріальну винагороду.

З огляду на вказані обставини контролюючий орган вважає, що наявні правові підстави для визнання розглядуваного правочину недійсним.

Відповідно до підпункту 20.1.30 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) контролюючі органи мають право звертатися до суду, у тому числі, подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюваних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов`язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.

За правилами пункту 187.1 статті 187 ПК України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Постачанням товарів є будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду (підпункт 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Згідно з частиною першою статті 202 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ЦК України) правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Положеннями статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до абзацу другого частини другої статті 207 ЦК України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Недійсність правочину обумовлена статтею 215 ЦК України.

Приписи статті 228 ЦК України встановлюють два окремих види недійсності правочинів: ті що порушують публічний порядок і є нікчемними; ті, що вчинені з метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства, і є оспорюваними, недійсність їх прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність в судовому порядку на підставах установлених законом (частина третя статті 215 ЦК України).

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави (частина третя статті 228 ЦК України).

Як встановлено судами попередніх інстанцій, звертаючись до суду з цим позовом, контролюючий орган, як на підставу для визнання правочину, укладеного між ТОВ «Дакстер Трен» та ТОВ «Стимул Трейд», недійсним, посилався лише на наявність вироку Дніпровського районного суду м. Києва від 08 лютого 2017 року в кримінальній справі № 755/1949/17 стосовно посадової особи відповідача-1 та податкові накладні.

Позивач просить визнати недійсним договір, тобто певний акт, який породжує юридичні наслідки у вигляді прав та обов`язків для сторін договору, та повинен мати індивідуально визначені реквізити (ознаки), такі, зокрема, як дату укладення, номер договору, сторін договору, їхні підписи тощо.

Проте, договір, укладений між ТОВ «Дакстер Трен» та ТОВ «Стимул Трейд», який є предметом заявленого позову, позивачем суду не надано.

Вказуючи на недійсність договору, позивач посилається на факт підписання податкових накладних, а не безпосередньо договору особою, яка не має відношення до господарської діяльності ТОВ «Дакстер Трен».

Суди при цьому з`ясували, що надані позивачем податкові накладні не містять підписів уповноваженої особи, яка їх виписала, а також серед обов`язкових реквізитів відсутні відомості щодо договору. Податкові документи не дають змоги ідентифікувати правочин, на підставі якого їх складено, оскільки серед їхніх обов`язкових реквізитів відсутні будь-які відомості про його вчинення.

Щодо твердження позивача про те, що висновки щодо обставин доведеності факту вчинення правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства за наявності лише податкових накладних та вироку, сформульовано Київським апеляційним адміністративним судом у справах № 826/9653/17 та № 826/9650/17, то Суд не може визнати таке посилання належним, оскільки за правилами частини п`ятої статті 242, підпункту 8 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду та Верховного Суду України.

Посилання контролюючого органу в касаційній скарзі на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду України від 22 листопада 2016 року у справі № 21-2430а16, яка підтримана в подальшому Верховним Судом, колегія суддів також не може визнати об`єктивним з огляду на відмінні фактичні обставини.

Так, у справі № 21-2430а16 судовому контролю підлягали обставини щодо реальності здійснення господарських операцій та правомірності податкових наслідків для платника за результатами податкового контролю, а не щодо недійсності правочину.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди попередніх інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги ГУ ДФС у Київській області без задоволення, а оскаржених судових рішень - без змін.

Керуючись частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Київській області залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 квітня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. А. Гончарова

Судді С. С. Пасічник

Р. Ф. Ханова