Постанова

від 14.05.2019 по справі 826/14991/17

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/14991/17

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Бужак Н. П.

Суддів: Костюк Л.О., Пилипенко О.Є.

За участю секретаря: Івченка М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні (без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу) апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Київській області нана рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 квітня 2018 року, суддя Шейко Т.І., у справі за адміністративним позовом Головного управління ДФС у Київській області до Товариства з обмеженою відповідальністю Дакстер Трен , Товариства з обмеженою відповідальністю Стимул Трейд про визнання правочину недійсним,-

У С Т А Н О В И Л А:

Головне управління ДФС у Київській області звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Київській області про визнання недійсним правочину між ТОВ Дакстер Трен та ТОВ Стимул Трейд за результатами якого складено податкові накладні від 23.05.2016 року №11, від 25.05.2016 року №64, від 16.05.2016 року №12.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 квітня 2018 року позов залишено без задоволення.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Згідно з частиною 2 статті 313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Оскільки учасники справи в судове засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку, відповідно до частини 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що ТОВ Дакстер Трен та ТОВ Стимул Трейд зареєстровані як юридичні особи, відповідно у м. Обухів Київської області та у м. Києві.

Відповідно до податкових накладних від 23 травня 2016 року № 11, від 25 травня 2016 року №64 та від 16 травня 2016 року №12, виписаних на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Стимул Трейд", у вказаний період було поставлено ТМЦ на загальну суму 233708,28 грн. (копія листа міститься в матеріалах справи).

Згідно вироку Дніпровського районного суду міста Києва від 08 лютого 2017 року по кримінальній справі №755/1949/17 вчинив злочинні дії, що виразились у внесенні в документи, які відповідно до закону подавались для проведення державної реєстрації юридичної особи Товариства з обмеженою відповідальністю "Дакстер Трен" (код за ЄРДПОУ 40076727), за що отримав від невстановленої слідством особи грошову винагороду, що становить 2500 гривень.

Вироком Дніпровського районного суду м. Києва ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті. 205-1 Кримінального Кодексу України та призначено йому покарання у виді 1 року обмеження волі".

Враховуючи, що судом було постановлено вирок, а також встановлено, що ОСОБА_1 не мав повноважень на підписання документів товариства, контролюючий орган вважає наявність правових підстав для визнання вищевказаного договору недійсним.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами колегія суддів враховує наступне.

Згідно з підпунктом 20.1.30 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, контролюючі органи, зокрема, мають право звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюваних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов`язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.

Приписами частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

У силу ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, визначені положеннями статті 228 Цивільного кодексу України, відповідно яких, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Зміст наведеної норми свідчить, що законодавець відокремив порушення публічного порядку від інших підстав нікчемності правочинів та передбачив наявність умислу сторін (сторони) на незаконний результат, а також суперечність його публічно-правовим актам держави.

Згідно з частиною першою статті 207 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до частини першої статті 208 ГК України якщо господарське зобов`язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов`язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов`язанням, а у разі виконання зобов`язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

За змістом вказаних норм суд, при розгляді позову про застосування юридичних наслідків вчинення нікчемного правочину, повинен надати такому правочину оцінку та зробити висновок щодо дійсного наміру відповідачів при здійсненні господарських зобов`язань, оскільки саме це є кваліфікуючою ознакою для визнання правочину та здійсненого на його виконання господарського зобов`язання таким, що суперечить інтересам держави і суспільства.

Позивачем в обґрунтування наявності підстав для визнання недійсним правочину, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Дакстер Трен" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Стимул Трейд", за результатами якого складено податкові накладні від 23 травня 2016 року № 11, від 25 травня 2016 року №64 та від 16 травня 2016 року №12, не надано суду доказів які б підтверджували, що укладена між учасниками господарських відносин угода є недійсною у розумінні вимог закону.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Положеннями частини 2 статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Таким чином, вина особи, яка виражається в намірі порушити публічний порядок (щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним) сторонами правочину або однією зі сторін, жодним чином не може бути встановлена на підставі актів перевірок позивача або його контрагентів, інформацій про відсутності постачальників в ланцюгу постачання за адресою реєстрації та/або наявності у податкового органу податкової інформації про відсутність у постачальника виробничих можливостей для провадження власної господарської діяльності.

Отже, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що обставини, на які посилається позивач, жодним чином не можуть бути безумовним та достатнім доказом нікчемності (недійсності) правочину, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Дакстер Трен" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Стимул Трейд", за результатами якого складено податкові накладні від 23 травня 2016 року № 11, від 25 травня 2016 року №64 та від 16 травня 2016 року №12, як такого, який завідомо суперечить інтересам держави, адже, як вже зазначалось, доказом вини особи в порушенні публічного порядку є виключно вирок суду та/або рішення суду про визнання угоди недійсною, яких позивачем не надано, а судом з наявних у матеріалах справи доказів не встановлено.

Також, суд звертає увагу, що вказуючи на недійсність досліджуваного правочину, позивач посилається на факт підписання податкових накладних, а не безпосередньо договору, особою, яка не має відношення до діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "Дакстер Трен".

При цьому, копії договору, на підставі якого виписані податкові накладні від 23 травня 2016 року № 11, від 25 травня 2016 року №64 та від 16 травня 2016 року №12, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Дакстер Трен" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Стимул Трейд", позивачем суду не надано, що виключає можливість встановлення осіб, які підписали його.

Надані копії податкових накладних від 23 травня 2016 року № 11, від 25 травня 2016 року №64 та від 16 травня 2016 року №12 також не містять підписів. Твердження позивача щодо усної форми правочину, не заслуговує на увагу, оскільки на думку суду, це є лише припущенням позивача, а не встановленою обставиною.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку про законність і обгрунтованість судового рішення, оскільки судом першої інстанції надано оцінку всім встановленим у справі обставинам та правильно застосовано норми матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 229, 241, 242, 243, 308, 310, 313, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Київській області залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 квітня 2018 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.

Судя-доповідач: Бужак Н.П.

Судді: Костюк Л.О.

Пилипенко О.Є.

Повний текст виготовлено: 16 травня 2019 року.