Постанова

від 10.08.2022 по справі 278/1264/21

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційнийсуд

Справа №278/1264/21 Головуючий у 1-й інст. Татуйко Є. О.

Категорія 68 Доповідач Трояновська Г. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2022 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Трояновської Г.С.

суддів: Миніч Т.І., Павицької Т.М.

за участі секретаря Трикиши Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу № 278/1264/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільним майном подружжя та поділ спільного майна подружжя

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 18 квітня 2022 року, ухваленого під головуванням судді Татуйка Є.О. у м. Житомирі,

в с т а н о в и в :

У травні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із названим позовом, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог (а.с. 21-36, 60-61) просила:

1) Визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , квартиру АДРЕСА_1 ;

2) Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 ;

3) Виділити ОСОБА_1 в натурі 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 ;

4) Визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , земельну ділянку з кадастровим номером 1822086800:02:001:0043, площею 326 кв.м. за адресою АДРЕСА_2 ;

5) Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на 1/2 частину земельної ділянки з кадастровим номером 1822086800:02:001:0043, площею 326 кв.м. за адресою АДРЕСА_2 ;

6) Виділити ОСОБА_1 в натурі 1/2 земельної ділянки з кадастровим номером 1822086800:02:001:0043, площею 326 кв.м., що розташована по АДРЕСА_2 , а також вирішити питання щодо розподілу судових витрат.

В обґрунтування позову зазначила, що з 09.08.1996 по 20.04.2021 вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з відповідачем. Під час перебування у шлюбі було придбано квартиру АДРЕСА_1 та земельну ділянку з кадастровим номером 1822086800:02:001:0043, площею 326 кв.м. за цією ж адресою з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку , господарських будівель та споруд. Вказала, що на даний час між нею та відповідачем виник спір щодо набутого у шлюбі майна, а тому посилаючись на положення ст. 69-72 СК України просила задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі.

Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 18 квітня 2022 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 звернулася до суду із апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції не встановлено, який саме об`єкт нерухомості було подаровано відповідачу за договором дарування 25.11.2003 року, а саме не було з`ясовано його загальну та житлову площу, цільове призначення приміщень та склад таких приміщень; який саме об`єкт нерухомості було зареєстровано за відповідачем на підставі Свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_3 від 20.05.2008, а саме не було з`ясовано його загальну та житлову площу, цільове призначення приміщень та склад таких приміщень, їх відмінність від вказаних в договорі дарування; не з`ясовано правовий режим та причини, з яких здійснювалась зміна правовстановлюючих документів на нерухомість, тобто заміна договору дарування на Свідоцтво про право власності на квартиру та правові наслідки такої перереєстрації права власності внаслідок виникнення нового об`єкту в зв`язку з добудовою та переплануванням. Також вказала, що судом не взято до уваги, що право власності на об`єкт нерухомого майна виникає з моменту державної реєстрації речових прав на такий об`єкт. Тобто, судом не враховано момент виникнення права власності та правові підстави такого набуття внаслідок добудови нових приміщень до раніше існуючого об`єкту нерухомості.

Наголошує, що судом першої інстанції взагалі не було встановлено обставин набуття у власність земельної ділянки з кадастровим номером 1822086800:02:001:0043, площею 326 кв.м. за адресою АДРЕСА_2 , підстав такого набуття, правового режиму вказаного майна та відповідно не розглянуто позовну вимогу по суті.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Розглянувши справу в межах, визначених ст. 367 ЦПК України, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що з 09.08.1996 по 20.04.2021 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі (а.с. 9-10).

Згідно копії Свідоцтва про право власності, яке видане на підставі рішення виконкому Станишівської сільської ради від 15.05.2008 №67 взамін договорударування від25.11.2003за реєстром№ 7548 квартира АДРЕСА_1 належить ОСОБА_2 в цілому на праві приватної власності та складається із 2-х житлових кімнат та службових приміщень загальною площею 48.1 кв.м (а.с. 56).

Відповідно до копії технічного паспорта на квартиру АДРЕСА_1 від 04.09.2006, остання складається із 2-х житлових кімнат та підсобних приміщень загальною площею 48,1 кв.м.(а.с. 17-20).

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта 27.05.2008 за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності від 20.05.2008, виданого Виконкомом Станишівської сільської ради (а.с. 13-16).

Інформація з реєстру речових прав на нерухоме майно містить також інформацію про те, що у власності відповідача перебуває і земельна ділянка загальною площею 0,0326 га за адресою АДРЕСА_2 з кадастровим номером 1822086800:02:001:0043. Дата набуття права власності на таке майно та підстави не відображені (а.с.13-16).

Згідно висновку експерта за результатами проведення судової оціночно-будівельної, оціночно-земельної, будівельно-технічної, земельно-технічної експертизи від 24.01.2022 № 405/01-2022 здійснити поділ квартири АДРЕСА_1 , як передбачено п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 04.10.1991 (із змінами), за умови виділу 1/2 частки, не вбачається технічно можливим.

У зв`язку з тим, що поділ зазначеної квартири не є технічно можливим, тому поділ земельної ділянки з кадастровим номером 1822086800:02:001:0043 площею 326 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_4 експертом не проводився (а.с. 99-132).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції проаналізувавши фактичні обставини справи та норми законодавства, якими врегульовані дані правовідносини, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на те, що такий та оспорюваний позивачем об`єкт нерухомості, як квартира була набута відповідачем у власність хоча і за час шлюбу, однак на підставі договору дарування, що виключає можливість визнання його спільним сумісним майном сторін. Доказів, які б спростовували надані відповідачем матеріали щодо саме такого походження майна, позивачем надано не було.

Відмовляючи у задоволенні позову щодо земельної ділянки, суд першої інстанції вказав, що набуття позивачем права власності на земельну ділянку не було підтверджено конкретними доказами із зазначенням дати та підстав таких дій, що позбавляє можливості суд задовольнити і таку вимогу. Положеннями процесуального закону заборонено ґрунтувати рішення на припущеннях (ст. 12, 13 та 81 ЦПК України).

Переглядаючи справу, колегія суддів апеляційного суду виходить із такого.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Статтею 68 СК України передбачено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України.

Відповідно до статті 69 СК України дружина та чоловікмають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.

Згідно зі статтею 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до статті 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними.

У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування.

Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання (набуття) його під час шлюбу, але й характером набуття.

Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя, джерело набуття.

Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.

У зв`язку з викладеним у разі придбання майна, хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя або отримання у дар чи спадок, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане або хто його набув.

Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільної сумісної власності подружжя, покладається на того з подружжя, який її спростовує (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18)).

Тобто той із подружжя, який заявляє про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують, на підставі належних та допустимих доказів.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частин першої третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 вказала, що за час перебування у шлюбі з ОСОБА_2 вони придбали квартиру АДРЕСА_1 та земельну ділянку з кадастровим номером 1822086800:02:001:0043, площею 326 кв.м. за тією ж адресою із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд і будівель.

Як доказ подала копію Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта із якої видно, що право власності на спірне майно зареєстровано за ОСОБА_2 27.05.2008 на підставі Свідоцтва про право власності від 20.05.2008 виданого Виконкомом Станишівської сільської ради.

Водночас, із Свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_1 вбачається, що Свідоцтво видане ОСОБА_2 на підставі рішення виконкому Станишівської сільської ради від 15.05.2008 за №67, взамін договору дарування від 25.11.2003 за реєстром №7548 (а.с. 66).

В апеляційнійскарзі зазначається,що під час розгляду справи судом першої інстанції не встановлено, який саме об`єкт нерухомості було подаровано відповідачу за договором дарування 25.11.2003 року, а саме не було з`ясовано його загальну та житлову площу, цільове призначення приміщень та склад таких приміщень.

Для з`ясування обставин придбання спірного майна за договором дарування апеляційним судом було заслухано відповідача ОСОБА_2 , який пояснив, що 01.12.2021 він подав до Житомирського районного суду, серед інших документів, копію договору дарування від 25.11.2003, копію державного акта про право власності на земельну ділянку.

Такий супровідний дійсно міститься в матеріалах справи (а.с.90) з поміткою направлено експерту.

Зі змісту висновку експерта від 24.01.2022 №405/01-2022 видно, що документи, зазначені в супровідному листі ОСОБА_2 , направлені судом експерту та використовувались останнім при проведенні судової експертизи (а.с.99).

Водночас ОСОБА_2 ще раз подав до апеляційного суду копію нотаріально посвідченого договору дарування від 25 листопада 2003 року, відповідно до якого ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,07 га для будівництва і обслуговування житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства, що розташована там же.

Квартира загальною площею 28,7 кв.м., в тому числі жилою площею 14,4 кв.м. складається з однієї жилої кімнати та службових приміщень (а.с.191).

Отже, досліджуючи критерій підстав набуття права власності і її характер, можна дійти висновку, що ОСОБА_2 набув право власності на спірну нерухомість на підставі договору дарування, а тому в розумінні п. 2 ч. 1 ст. 57 СК України (ч.1 ст. 24 КпШС України, яка була чинною на момент вчинення договору дарування) це майно презюмується як особиста приватна власність і не є спільним майном подружжя, яке підлягає поділу в розумінні положень ст. 70 СК України та ст. 372 ЦК України.

В суді апеляційної інстанції сторона позивача пояснювала, що в період спільного проживання подружжя квартира збільшилась за обсягом, а тому є спільною сумісною власністю подружжя.

Так, згідно Свідоцтва про право власності на квартиру Виконкому Станишівської сільської ради в момент набуття ОСОБА_2 права власності на квартиру АДРЕСА_3 остання складалася з 2-х житлових кімнат та службових приміщень площею 48,1 кв.м (а.с. 56). Така ж площа квартири зазначена в технічному паспорті на квартиру від 07.09.2006 (а.с. 17-20), в Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта станом на 31.03.2021 і у висновку експерта за результатами проведення судової оціночно-будівельної, оціночно-земельної, будівельно-технічної, земельно-технічної експертизи від 24.01.2022 № 405/01-2022 (а.с. 99-132).

Відповідно до положень ч.1 ст.62 СК України якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Необхідно зауважити, що з позовної заяви та інших матеріалів справи вбачається, що позивач не заявляла позовних вимог на підставі ст. 62 СК України та не ставила питань перед експертом щодо дослідження вартості майна внаслідок добудов, прибудов, перепланувань, спрямованих на поліпшення житла та збільшення його вартості.

Доводи сторони позивача, що загальна площа квартири за час спільного проживання подружжя збільшилась із 28,7 кв.м. до 48, 1 кв.м., а тому є спільною сумісною власністю подружжя, не заслуговують на увагу, оскільки із змісту статті 62 СК України вбачається, що втручання у право власності може бути обґрунтованим та дотримано балансу інтересів подружжя, у разі наявності у сукупності двох факторів: 1) істотність збільшення вартості майна; 2) таке збільшення вартості пов`язане зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого з подружжя, який не є власником.

Істотність має визначальне значення, так як необхідно враховувати не лише збільшення остаточної вартості в порівнянні з первинною оцінкою об`єкта, однак співвідносити і у співмірності з одиницями тенденцій загального удорожчання конкретного майна, інфляційними процесами, якісні зміни характеристик самого об`єкта та ту обставину, що первинна оцінка чи сам об`єкт стають малозначними в остаточній вартості об`єкта власності чи у остаточному об`єкті.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 22 вересня 2020 року у справі

№ 214/6174/15-ц (провадження № 14-114цс20) зробила висновок, щоістотність збільшення вартості майна підлягає з`ясуванню шляхом порівняння вартості майна до та після поліпшень внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя.

Істотне збільшеннявартості майнаобов`язково ібезумовно має бутинаслідком спільнихтрудових чигрошових затратабо затратіншого,не власникамайна,з подружжя. Тобто вирішальне значення має не факт збільшення вартості сам по собі у період шлюбу, а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення такої вартості, зміст процесу збільшення вартості майна.

В контексті належності та допустимості доказів, які містяться в матеріалах справи, позивач не довела що збільшення вартості майна є істотним і у таке збільшення були вкладені її окремі (власні) кошти чи власна трудова діяльність.

Із договору дарування від 25 листопада 2003 року вбачається, що ОСОБА_2 було подаровано разом із квартирою АДРЕСА_1 також земельну ділянку площею 0,07 га для будівництва і обслуговування житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства, що розташована там же (а.с.191).

З матеріалів справи вбачається, що власником земельної ділянки з кадастровим номером 1822086800:02:001:0043 площею 326 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_4 є ОСОБА_2 .

Судовим експертом досліджувалось питання поділу будинку і, як наслідок, земельної ділянки та зроблено висновок, що поділ зазначеної квартири не є технічно можливим, тому поділ земельної ділянки експертом не проводився (а.с. 99-132).

З матеріалів справи та пояснень сторін встановлено, що спір існує саме щодо земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_4 .

Матеріали справи не містять будь-яких доказів на спростування тверджень ОСОБА_2 , що вказана земельна ділянка є його особистою приватною власністю.

Отже, враховуючи, що квартира та земельна ділянка біля неї були подаровані ОСОБА_2 за договором дарування від 25 листопада 2003 року, тому зазначене майно є його особистою приватною власністю. Доказів зворотного матеріали справи не містять.

Тому висновок суду першої інстанції про те, що набуття позивачем права власності на земельну ділянку не було підтверджено конкретними доказами із зазначенням дати та підстав таких дій, що позбавляє можливості суд задовольнити таку вимогу, аргументами апеляційної скарги не спростовано.

Отже, доводи апеляційної скарги не впливають на правильні висновки суду першої інстанції та не спростовують їх.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на наведене колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. 268, 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 390-391 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Житомирськогорайонного судуЖитомирської областівід 18квітня 2022року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 15.08.2022.

Головуючий Судді