Рішення

від 04.08.2022 по справі 585/2762/21

РОМЕНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 585/2762/21

Номер провадження 2/585/51/22

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2022 року м.Ромни

Роменський міськрайонний суд Сумської області в складі: головуючого-судді В.О. Шульги, за участю секретаря Ю.В. Кириленко, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Ромни цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Андріївської сільської ради Роменського району Сумської області, третя особа Андріяшівська сільська рада Роменського району Сумської області, про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини та визнання заповіту нікчемним,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 , Андріївської сільської ради Роменського р. Сумської обл., третя особа: Андріяшівська сільська рада Роменського р. Сумської області, і просить: 1. Визначити їй додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини за законом, яка відкрилася після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , терміном 1 місяць, який рахувати з дня набрання рішенням законної сили. 2. Визнати нікчемним заповіт ОСОБА_3 , 29.11.2005 року, посвідчений секретарем Андріївської сільської ради Роменського р. Сумської обл.. ОСОБА_4, зареєстрований в реєстрі за № 176. В обґрунтування позову вказала, що ІНФОРМАЦІЯ_3 померла її мама - ОСОБА_3 . Після її смерті відкрилася спадщина. За два роки до смерті мами (2004), у неї відносини з матір`ю різко погіршилися через те, що вона, як донька, не могла надавати матеріальну та фінансову допомогу і підтримку, оскільки весь цей час була прикута до ліжка через хворобу: злоякісне новоутворення щитової залози. Ті мізерні кошти, які витрачалися на лікування, не вистачало, вона змушена була позичати кошти у родичів, сусідів. Час від часу постійно перебувала на стаціонарному лікуванні. Хвороба прогресувала... Перенесла операцію 24.04.2002 щодо тотального видалення щитовидної залози. До 02.06.2017 у зв`язку із прогресуванням хвороби перебувала на диспансерному обліку. 22.09.2005 отримала довідку МСЕК безтерміново, згідно якої встановлено III групу інвалідності. Так як вона за станом свого здоров`я, через постійне лікування в умовах стаціонару, і в силу складених обставин не змогла доглядати за своєю матір`ю, то тимчасово матір перейшла проживати до своєї доньки та її сестри - ОСОБА_2 , з якою два останніх роки прожила їх померла мама. Саме через зловживання сестрою своїми правами та обов`язками, через її втручання у їх відносини з матір`ю, її відносини з матір`ю погіршилися. Сестра заборонила взагалі спілкуватися їй з матір`ю та матері з нею. Так, як вона проживала у м. Ромни Сумської обл., а сестра, ОСОБА_2 , разом з матір`ю в АДРЕСА_1 , то сестра взагалі заборонила приїздити і телефонувати. Вона постійно приїзджала до місця мешкання мами, проте сестра постійно зачиняла ворота навіть на подвір`я і будинок. А старенька мама, зважаючи на свій похилий вік, навіть не могла вийти на подвір`я. Причиною непорозумінь із сестрою стали кошти, які вона повинна була надавати на утримання матері, як вважала сестра, проте коштів у неї фактично і не було, бо усі витрачала на лікування. До 2004 року померла мама постійно проживала з нею і вона нею опікувалася, дбала та допомагала, жодної допомоги від сторонніх осіб у тому числі і від сестри вона навіть не прохала. Про дату та час смерті матері рідна сестра навіть не повідомила. Дізналася вона про смерть матері у 2007 році (на початку року) від знайомих, тобто після закінчення шестимісячного строку для подання заяви про прийняття спадщини. Протягом усього 2006 року (вважаючи її живою) вона приїздила до свої матері за місцем її тимчасового проживання в АДРЕСА_1 , проте рідна сестра та донька померлої матері - ОСОБА_2 навіть ворота на подвір`я зачиняла та жодного слова не сказала про те, що мама померла. У 2021 році вона дізналася, що 29.11.2005 року матір`ю був складений заповіт, згідно якого усе майно померла заповіла її сестрі ОСОБА_2 , хоча за життя остання говорила про те, що усе майно згідно заповіту поділить порівну між нею та сестрою. А ІНФОРМАЦІЯ_3 мама померла. Їх мама в силу свого похилого віку на момент складення заповіту за межі подвір`я ( АДРЕСА_1 ) не виходила... постійно знаходилася в самому будинку, тому секретар Андріївської сільської ради ОСОБА_4 з метою посвідчення заповіту здійснила виїзд за місцем фактичного проживання матері. Вона впевнена, що мама підписуючи заповіт навіть його і не читала, бо складення заповіту була ініціативою ОСОБА_2 . З метою оформлення спадщини після смерті матері сестра весь час з моменту смерті матері зверталася до Роменської ДНК: подала заяву про прийняття спадщини навмисно після закінчення шестимісячного строку для подання заяви про прийняття спадщини, щоб нотаріус не змогла повідомити спадкоємців про відкриття спадщини; не повідомила її про смерть матері навмисно, щоб вона пропустила шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини, що свідчить про недобросовісну поведінку, як спадкоємиці. Оскільки весь час приїзджаючи до матері за місцем її проживання, вона навіть не знала, що вона померла. Про смерть матері навіть не повідомила рідна сестра, фактично зловживаючи своїми правами та обов`язками. Посадова особа виконавчого комітету сільської ради також не повідомила про смерть матері, не зробила оголошення в пресі, що об`єктивно перешкодило їй, як спадкоємиці, в належний строк звернутися для реалізації своїх спадкових прав (в т.ч. обов`язкової частки на спадщину), що є поважними причинами пропущеного строку для подання заяви про прийняття спадщини. Саме на нотаріуса та на посадову особу органу місцевого самоврядування покладено обов`язок щодо повідомлення спадкодавця про необхідність подачі про прийняття спадщини за заповітом чи про відмову від її прийняття, щоб не допустити пропуску шестимісячного строку для прийняття спадщини. Спеціальним нормативним актом, який регулював на день складення заповіту повноваження посадових осіб місцевого самоврядування під час вчинення ними нотаріальних дій була Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 25 серпня 1994 р. N 22/5. Згідно п. 2 Інструкції, нотаріальні дії у виконавчих комітетах сільських, селищних, міських Рад народних депутатів вчиняють посадові особи, на яких за рішенням виконавчого комітету відповідної Радинародних депутатів покладено вчинення цих дій. Тобто, на певну посадову особу виконавчого комітету сільської ради виконання повноважень на вчинення нотаріальних дій має бути покладено рішенням виконкому сільської ради. Те, що згідно ч. ч. 4, 5 ст. 50 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» секретар сільської ради може за рішенням ради одночасно здійснювати повноваження секретаря виконавчого комітету відповідної ради, а згідно ч. 5 ст. 51 цього Закону функції секретаря виконкому за рішенням ради може здійснювати секретар відповідної ради, не надає автоматично секретарю виконкому повноваження вчиняти нотаріальні дії без відповідного рішення виконкому про це, навіть за умови, коли таке рішення відсутнє. Тобто, ОСОБА_4 , працювала саме секретарем Андріївської сільської ради Роменського району Сумської області. Саме на той час останній рішенням виконкому сільської ради не надавалися повноваження на вчинення нотаріальних дій.

08 листопада 2021 року суд відкрив провадження у справі.

22.11.2021 року представник відповідача ОСОБА_2 - Цимбал В.І. надав відзив на позов. У відзиві вказав, що відповідач позовні вимоги ОСОБА_1 не визнає з тих підстав, що позовні вимоги є надуманими, безпідставними та необґрунтованими, а також у позивачки відсутні правові підстави для звернення до суду таким позовом, а тому слід відмовити в їх задоволенні повністю. ІНФОРМАЦІЯ_3 померла мати позивачки ОСОБА_1 та заповідачки ОСОБА_2 - ОСОБА_3 . На момент смерті остання з січня 2001 року і до дня своєї смерті, хоча і не була зареєстрована, але постійно проживала в будинку відповідачки ОСОБА_2 разом з останньою, оскільки потребувала стороннього догляду та постійної допомоги. Безспірним є той факт, що відповідачка самостійно доглядала за матір`ю, а позивач ОСОБА_1 , після того як продала будинок матері, жодним чином не допомагала їй, не цікавилась життям матері і лише тепер, тобто через 15 років після смерті матері, зацікавилась спадщиною. Так, ОСОБА_1 замовчує той факт, що рішенням Роменського міськрайонного суду від 24 травня 2021 року у справі №585/2849/20 було задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права на всю спадщину за заповітом. Визнано за спадкоємцем ОСОБА_2 право на всю спадщину за заповітом, складеним 29.11.2005 року заповідачем ОСОБА_3 , що був посвідчений секретарем Андріївської сільської ради Роменського району Сумської області ОСОБА_4 та зареєстрований за номером 176 (спадкова справа в Спадковому реєстрі №41202680 від 28.11.2006 року). Вищевказане судове рішення набрало законної сили 16.07.2021 року. Зі спливом півтора місяці відповідач звернулась з апеляційною скаргою на указане рішення. Це при тому, що її представник ( ОСОБА_6 ), яка надавала їй правову допомогу під час розгляду справи, має вишу юридичну освіту і обізнана зі строками оскарження судових рішень, приймала участь у судових засіданнях, давала пояснення, тощо. Пропуск строку ОСОБА_1 мотивувала тим, що з повним текстом рішення суду ознайомилась лише 13.08.2021 року через свого представника, не мотивуючи те, чому знаючи, що останній раз справа розглядалась судом 24 травня 2021 року вона поцікавилась яке ж суд ухвалив рішення лише в серпні, як і не зазначає причини, по яким вона не ознайомилась з цим рішенням вчасно. Такі дії ОСОБА_1 розцінює, як спробу зашкодити оформити спадщину у повному обсязі, як і всі попередні дії сестри, яка після смерті матері чинить своєю бездіяльністю перешкоду в цьому. Знаючи, що має право на обов`язкову частку у спадщині, оскільки вона є інвалідом 3-ї групи, ОСОБА_1 умисно її не оформлювала, чим позбавляла сестру можливості користуватись своїми спадковими правами. Задовольняючи позовні вимоги суд вважав, що відповідач ( ОСОБА_1 ) мала достатньо часу з моменту відкриття спадщини після смерті своєї матері на те, щоб звернутись із заявою про прийняття спадщини до нотаріуса чи/або до суду із заявою про визначення їй додаткового строку для подання такої заяви, адже з часу смерті спадкодавиці минуло 15 років. Відповідач не звернулась до суду із заявою про продовження строку подання заяви про прийняття спадщини навіть після відкриття провадження у даній справі. ОСОБА_1 зазначає, що вона хворіла, що не заперечується, але все і відбулося ще до смерті матері, а після її смерті, позивач мала достатньо часу для подання відповідної заяви нотаріусу. У своєму позові ОСОБА_1 також зазначає, що лише у 2007 році від знайомих вона дізналась про смерть матері, а наразі 2021 рік і поважних причин щодо неподання заяви про прийняття спадщини в нотаріальні органи за 14 років, нею не названі. Також позивач ОСОБА_1 не зазначає і причини, через які вона протягом 14 років не зверталася до суду з відповідною заявою про визнання поважними причин пропуску для подання заяви про прийняття спадщини та визначити їй додаткового строку, достатнього для подання нею заяви про прийняття спадщини. Просить суд при дослідженні доказів щодо поважності причин пропуску такого строку позивачу ОСОБА_1 врахувати відсутність складних умов праці у останньої, зокрема пов`язаних з відрядженнями, в тому числі закордонними, зовсім не віддалене місце її проживання від спадкодавиці, та те, що вона перебувала на лікуванні з приводу вказаного нею в позові захворювання ще до смерті матері (у 2002 році). Перебування позивачки ОСОБА_1 на диспансерному обліку не заважало і не перешкоджало протягом шести місяців звернутися до нотаріуса (органів нотаріату) чи/або викликати нотаріуса додому для складання заяви про прийняття спадщини. Таким чином, позивачка ОСОБА_1 не мала об`єктивних, непереборних, істотних труднощів для вчинення дій, що свідчать про бажання прийняти спадщину. Більше того, справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права на всю спадщину перебувала у провадженні Роменського міськрайонного суду з листопада 2020 року, але з позовом про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини ОСОБА_1 звернулась лише у листопаді 2021 року (зі спливом року). Позивачці ОСОБА_1 було достовірно відомо про наявність заповіту матері на користь відповідачки ОСОБА_2 , так як остання неодноразово протягом декількох років після відкриття спадщини просила ОСОБА_1 , як таку, що мала право на обов`язкову частку у спадщині, навіть за наявності заповіту не на її користь, звернутись до нотаріуса з відповідною заявою. У разі заперечень позивачки ОСОБА_1 з цього приводу, то останній було відомо про право на спадщину за законом згідно норм Цивільного кодексу України, яких ніхто їй не повинен був роз`яснювати. Крім цього, взагалі безспірним є той факт, що про наявність заповіту, складеного заповідачем ОСОБА_3 , позивачці ОСОБА_1 було відомо з червня-липня 2020 року, коли вона самостійно в Андріяшівській сільській раді отримувала дублікат оспорюваного нею на даний час заповіту. Ні з липня 2020 року, ні навіть після звернення в листопаді 2020 року ОСОБА_2 до суду за захистом своїх спадкових прав, позивачка у даній справі ОСОБА_1 з позовом про визначення їй додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини та визнання заповіту нікчемним не зверталася. Крім того, позивачка ОСОБА_1 не надала жодного доказу на підтвердження того, що протягом 15 років з дня смерті спадкодавця нотаріус чи/або уповноважена на це особа не повідомляла її про спадкові права.Позивачка у своєму позові, як на підставу визнання нікчемним заповіту, складеного 29.11.2005 року заповідачем ОСОБА_3 посилається на те, що мати (заповідач) на момент його складання не виходила за межі подвір`я, постійно знаходилась у будинку, тому секретар Андріївської сільської ради ОСОБА_4 з метою посвідчення заповіту здійснила виїзд за місцем її фактичного проживання, що Законом не заборонено, навпаки, саме так і вчиняють у тому випадку, коли спадкодавець не має змоги самостійно здійснити візит до нотаріуса для виявлення своєї волі. ОСОБА_1 безпідставно вказує, що мати, підписуючи оспорюваний заповіт, навіть його не читала, бо складання заповіту було ініціативою відповідачки ОСОБА_2 . Вказаним твердженням позивачка фактично голослівно обвинувачує колишнього секретаря колишньої Андріївської сільської ради Роменського району Сумської області ОСОБА_4 у протиправності її дій при посвідченні заповіту, складеного заповідачем ОСОБА_3 . В той же час, на підтвердження вказаних мотивів нікчемності оспорюваного заповіту, не заявляє клопотання про допит секретаря сільської ради ОСОБА_4 в суді, оскільки їй добре відомо про протилежне - заповіт дійсно складено та підписано добровільно заповідачем ОСОБА_3 . Більше того, позивачка в своєму позові не наводить нормативно-правового обґрунтування свого позову в частині визнання нікчемним заповіту, а тому взагалі не зрозуміло, з яких підстав вона його оспорює. Заповіт, який позивачка просить суд визнати нікчемним, записаний зі слів заповідача ОСОБА_3 , особисто останньою підписаний та посвідчений секретарем Андріївської сільської ради, або те, що він був складений з порушенням вимог щодо форми та посвідчення, позивач не оспорює. ОСОБА_1 посилається лише на те, що заповіт посвідчено секретарем сільської ради за місцем фактичного проживання спадкодавиці і вона його могла не читати, бо його складання було ініціативою відповідача, що не відповідає дійсності та спростовується самим заповітом, в якому вказано про те, що він до підписання прочитаний вголос заповідачем ОСОБА_3 і власноручно нею підписаний у присутності секретаря сільської ради ОСОБА_4 Дієздатність ОСОБА_3 перевірено. Враховуючи вищевикладене, вважає, що в даному випадку взагалі відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Просить відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 та стягнути з позивача на користь відповідача ОСОБА_2 в рахунок компенсації витрат на професійну правничу допомогу 3000 грн.

5 січня 2022 року підготовче провадження закрито та призначено справу до судового розгляду.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні підтримала позовні вимоги та просила задоволити.

Представник позивача ОСОБА_6 підтримала позовні вимоги і просила задоволити. Суду пояснила, що протягом 2006 року позивач вважала що її мати жива. Відповідач не пускала позивача на подвір`я. Позивач з 2005 року є інвалідом 3 групи, вона має пенсію і має право незалежно від змісту заповіту на обов`язкову частку в спадщині. Спадкодавиця проживала в с. Андріївці. Пункт 52 інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій передбачає, що посадова особа виконкому яка одержала повідомлення про відкриття спадщини повинна повідомити інших спадкоємців про дату смерті спадкодавця. Саме через недобросовісну поведінку відповідача позивач не змогла своєчасно прийняти спадщину. Про смерть матері позивач дізналася лише на початку 2007 року. Заповіт посвідчувала секретар Андріївської сільради ОСОБА_4 , вона виходила за місцем проживання, але тоді був закон про нотаріат і інструкція від 2004 року, які передбачали що посадова особа виконкому вчиняє дії за наданими повноваженнями, але не було такі повноваження їй делеговані відповідним рішенням. Була інструкція за 1994 рік - інструкція про те що нотаріальні дії вчиняють особи на яких покладено обов`язок вчиняти такі дії. Позивач отримує маленьку пенсію, а тому просить відмити в стягненні судових витрат на користь відповідача.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилась, забезпечила участь представника.

Представник відповідача Цимбал В.І. позов не визнав, просив відмовити в його задоволенні, підтримав доводи викладені у відзиві на позов. Суду пояснив, що позивачем пропущений строк для звернення до нотаріуса, поважні причини пропуску відсутні. Доказів нікчемності заповіту немає. В позові невірно визначено відповідачем склад осіб, так як відповідачем не може бути Андріївська сільська рада.

Відповідач Андріївська сільська рада Роменського району явку представника в судове засідання не забезпечила, заяв, клопотань не надала.

Третя особа Андріяшівська сільська рада Роменського району явку представника в судове засідання не забезпечила, клопотань не надала.

Свідок ОСОБА_8 суду пояснив, що ОСОБА_1 його дружина, в шлюбі перебувають з 1983 року. Стосунки з відповідачем неприязні з 2006 року, але до цього були нормальні. Відносини з ОСОБА_2 стали неприязні тому що ще в 2002 році, як захворіла дружина, помер тесть, а теща теж була хвора і до 2002 року жила у с. Правдюки, а потім її забрала дочка ОСОБА_9 . Потім ОСОБА_9 попросила забрати матір до них, на якийсь час. Десь у квітні 2003 року вони забрали матір до себе і доглядали її. В 2003 році він поїхав в м.Москву на заробітки і не був три місяці, а потім як повернувся то побачив що дружині важко. Дочка вже вийшла заміж, а дружина не могла доглядати тещу самостійно. В липні 2004 року він відвіз тещу до ОСОБА_9 . Вони зустріли тещу не дуже добре, але він залишив її там. Потім пройшов якийсь час і на початку 2006 року, на різдвяні свята, вони вирішили поїхати провідати тещу, вони побачили матір, але тут вскочила ОСОБА_9 , стала битися і з того часу у них стали відносини ворожі. Вкінці травня 2006 року вони теж приїздили навідати тещу, але їх вже туди ніхто не впустив. Була замкнута хата, вони постукали, почекали близько години і поїхали. Чи був хтось у будинку він не знає, хвіртка була не замкнута, а будинок замкнений. Коли померла мати вони не знали, дізналися від інших осіб. Дружина прийшла з ринку і стала плакати бо їй сказали люди що померла її мати. Це було на початку 2007 року. Дружина родом з с. Правдюки. В телефонному режимі вони з тещею не спілкувалися майже з 2004 року.

Свідок ОСОБА_10 суду пояснив, що ОСОБА_1 дружина його рідного брата. Стосунки ОСОБА_11 і ОСОБА_12 з початку були хороші, але погіршилися коли в невістки виявили рак і зробили операцію, а їх матір відвезли до ОСОБА_9 . З братом вони часто спілкуються. Мати ОСОБА_12 проживала в неї поки ОСОБА_13 не зробили операцію. Він відвозив матір ОСОБА_13 , це було десь в 2004 році. В с. Андріївці у ОСОБА_9 він був двічі, а потім вже в 2007-2008 роках їздили на кладовище в с. Андріївку до тещі. В Андірівці , поки була жива теща брата, він був двічі.

Свідок ОСОБА_16 суду пояснила, що ОСОБА_1 її мати, а ОСОБА_2 вона знає, але стосунків немає ніяких. Перед смертю бабуся проживала у тітки ОСОБА_9 , вони відвезли її в 2004 році. Раніше вони жили разом, десь з 2002 року. В 2003 році вона вийшла заміж. Поки не одружилася жила з батьками на вул. Малиновського. Бабусю до тітки відвезли тому що мати хворіла. Поки вона не вийшла заміж, то все робила вдома вона. Потім допомагати вже вона не могла і тому влітку вони відвезли бабусю. До тітки в гості, коли там була бабуся, вона не їздила. У тітки з матір`ю погіршилися стосунки як відвезли бабусю, тому що тітка не хотіла щоб бабуся жила у неї. Їй розповідали що коли батьки їздили провідувати бабусю, десь на початку 2006 року, там був конфлікт. Вона дізналась про смерть бабусі десь через рік, їй особисто сказала про це мати. Матері повідомили про смерть бабусі чужі люди. На кладовищі у бабусі вона була кілька разів, вперше десь в 2008-2009 році. З тіткою вона не спілкувалася. Інших родичів у с. Андріївка немає. Мати і тітка лише вдвох, інших родичів не має.

Свідок ОСОБА_17 суду пояснила, що з ОСОБА_1 стосунки у них дружні, вона дружина брата чоловіка ОСОБА_13 . ОСОБА_11 вона знає через ОСОБА_13 , вони їздили в с. Андріївку. Вони спілкувалися, були в гостях одне в одного, а потім ОСОБА_18 дуже захворіла і її чоловік відвозив бабусю в Андріївку. Потім вони їздили її провідувати, це було десь у 2006 році. Вони були у бабусі, її бачили, але вона чомусь плакала. А тоді вона почула у коридорі скандал, кричала ОСОБА_19 і вони поїхали. Через деякий час вони ще приїздили, але їх в будинок вже ніхто не впустив. Вони не знали про смерть бабусі. Вони їздили на кладовище вже згодом. Вона про смерть бабусі дізналася десь в 2007 році, їй розповіла про це ОСОБА_13 . Вона сказала що мати померла, а їй не сказали, а почула про це від когось з людей. На кладовище вони їздили кілька разів. Чи була розмова про спадщину вона не пам`ятає, але ОСОБА_18 сказала що як же це так що мама все відписала на сестру. Ця розмова відбувалася тоді як ОСОБА_13 дізналася про смерть матері. Чому так затяглося з вирішенням питання про спадщину вона не знає.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_3 . Вказане підтверджено свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 .

В свідоцтві про народження ОСОБА_20 матір`ю вказана ОСОБА_3 . Зі свідоцтва про укладення шлюбу вбачається, що ОСОБА_8 та ОСОБА_20 26.11.1983 року уклали шлюб. Після укладення шлюбу дружині присвоєно прізвище ОСОБА_21 .

Згідно довідки - характеристики Пустовійтівської сільської ради від 21.07.2020 р. № 578 ОСОБА_3 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_4 , до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 постійно була зареєстрована в АДРЕСА_1 . Заборони на будь-яке майно на території Пустовійтівської сільської ради не зареєстровано. Діти померлої: дочки ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Відомостями про інших спадкоємців сільська рада не володіє. Заповіт від імені ОСОБА_3 виконкомом Пустовійтівської сільської ради Роменського району не посвідчувався. За вище вказаною адресою спадкодавеця ОСОБА_3 на день своєї смерті була зареєстрована одна.

29 листопада 2005 року ОСОБА_3 заповіла усе своє майно ОСОБА_2 . Заповіт посвідчено секретарем Андріївської сільської ради ОСОБА_4 29 листопада 2005 року. При цьому в заповіті зазначено, що заповіт записаний зі слів ОСОБА_3 . Заповіт до підписання прочитаний вголос заповідачем ОСОБА_3 і власноручно підписаний нею у її присутності о 9 годині 24 хвилин вдома. Особу заповідача встановлено, дієздатність її перевірено.

Згідно довідки КНП «Роменська ЦРЛ» РМР від 03.02.2021 року ОСОБА_1 знаходиться на «Д» обліку з 18.04.2002 року з приводу Дз: Злоякісне новоутворення щитовидної залози гр.ІІ ст. ІІ. Знаходилась на стаціонарному лікуванні з 03.08.2004 -17.08.2004 та з 08.08.2005 - 22.08.2005 р. 24.04.2002 - тотальне видалення щитовидної залози. Останній огляд онколога 22.08.2005 р.

Відповідно довідки Роменського відділу обслуговування громадян головного управління Пенсійного фонду України від 08.02.2021 р. ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУПФ України та отримує пенсію по інвалідності з 19.08.2002 р.

В свідоцтві про народження ОСОБА_22 матір`ю вказана ОСОБА_3 .

З свідоцтва про укладення шлюбу вбачається, що ОСОБА_23 та ОСОБА_22 02.09.1978 року уклали шлюб. Після укладення шлюбу дружині присвоєно прізвище ОСОБА_24 .

Зі свідоцтва про право на спадщину за законом, яке видане 06 березня 2002 року, вбачається, що спадкоємицею майна ОСОБА_25 є його дружина ОСОБА_3 .

Згідно виписки з медичної картки стаціонарного хворого ОСОБА_1 знаходилась на лікуванні в Сумському обласному онкологічному диспансері з 18.04.2002 р. по 30.04.2002 р. з діагнозом: Рак щитовидної залози.

Відповідно довідок ОСОБА_26 проходила обстеження 20.09.2005 року в Сумському обласному кардіологічному диспансері, 30.06.2004 року, 20.07.2004 року в інституті онкології.

Постановою Сумського апеляційного суду від 18 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Роменського міськрайсуду від 24 травня 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення. Відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права на спадщину за заповітом.

18 листопада 2021 року між адвокатом Цимбалом В.І. та ОСОБА_2 укладено договір про надання правничих послуг. Згідно договору адвокат приймає на себе зобов`язання надати клієнту правничу допомогу: здійснювати захист прав та законних інтересів клієнта в якості його представника у цивільній справі №585/2762/21.

Відповідно до квитанції № 49 від 20 листопада 2021 року адвокат Цимбал В.І. отримав від ОСОБА_2 3000 грн. як оплату за надання правничих послуг.

Наведені факти свідчать, що між сторонами виникли спірні правовідносини з приводу визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини та визнання нікчемним заповіту.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з приписами ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Частиною 1 статті 1269 ЦК України визначено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до ч.1 ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Відповідно до ч. 3 ст. 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк прийняття спадщини з поважної причини, суд може призначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви для прийняття спадщини.

В абзаці 6 пункту 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України, № 7 від 30 травня 2008 року, "Про судову практику у справах про спадкування", передбачено, що вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Згідно роз`яснень, які надані у листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2014 №24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», поважними причинами пропуску строку можуть визнаватися, зокрема: тривала хвороба спадкоємців. Обов`язком спадкоємця є доведення поважності пропуску строку для прийняття спадщини перед судом, а саме з моменту її відкриття до моменту звернення до нотаріуса з відповідною заявою.

За змістом ч.3 ст. 1272 ЦК України поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; ці обставини визнані судом поважними. До таких висновків неодноразово приходив Верховний Суд та раніше Верховний Суд України.

З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви. Разом з тим, вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: тривала хвороба спадкоємців; велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо. При цьому, судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна та відкриття спадщини, похилий вік, непрацездатність, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови тощо. Висновок викладений в постанові Верховного Суду від 11 листопада 2020 року справа N 750/262/20 провадження N 61-14038св20.

Відповідно ч. 1 ст. 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення є нікчемним.

В підпункті 5) пункту б) частини1 статті 38 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», в редакції, яка діяла на час складання заповіту, передбачено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать: делеговані повноваження: вчинення нотаріальних дій з питань віднесених законом до їх відання, реєстрації актів громадянського стану (за винятком виконавчих органів міських (крім міст обласного значення) рад.

Згідно частини 4 статті 50 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», в редакції, яка діяла на час складання заповіту секретар сільської ради може за рішенням ради одночасно здійснювати повноваження секретаря виконавчого комітету відповідної ради.

Вислухавши пояснення позивача та представників сторін, дослідивши докази зібрані у справі, їх належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок їх у сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Вимога про визначення додаткового строку для подачі заяви про прийняття спадщини на переконання суду не може бути задоволена оскільки суд не може вважати доведеною ту обставину, що позивач не знала про смерть матері. Покази допитаних у судовому засіданні свідків суд оцінює критично і не бере до уваги при вирішенні спору, оскільки всі, без винятку, свідки є родичами або близькими особами позивача. Також суд враховує ту обставину, що позивач і відповідач проживають в одному районі, і хоча в різних населених пунктах, але на невеликій відстані, мають спільних родичів, знайомих, що на думку суду є обставинами які є загальновідомими і не потребують доказування, а відповідно позивач могла дізнатися про стан матері від інших рідних, з якими спілкуються обидві сестри, що імовірно і відбувалося. Але навіть за умови наявності доказів, що позивач не знала про смерть матері до 2007 року, вказана обставина не може бути визнана судом поважною причиною вважати що строк звернення до суду пропущений з поважних причин, оскільки дані про захворювання позивач надала за період до часу смерті матері, а після її смерті не вказано існування об`єктивних, непереборних труднощів для звернення до нотаріуса для подання заяви про прийняття спадщини.

Вирішуючи спір в частині вимог позивача про визнання заповіту нікчемним суд виходить з засад цивільного судочинства, які передбачені ст.ст. 12-13 ЦППК України, а саме змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства.

Так звертаючись з позовом позивач та її представник не надали доказів на підтвердження відсутності рішення виконкому Андріївської сільської ради про покладення на секретаря сільської ради повноважень секретаря виконавчого комітету. У зв`язку з вказаним, суд вважає твердження позивача та його представника з цього приводу припущенням, яке не може бути покладено в основу прийнятого рішення.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд вважає, що з позивача на користь відповідача підлягають стягненню понесені удові витрати в розмірі 3000 грн.

Такий висновок суду склався внаслідок того, що суд не знайшов підстав для задоволення позову і відмовив в його задоволенні.

Щодо розміру судових витрат суд вважає такий розмір розумним і справедливим, оскільки представник склав відзив на позов та приймав участь у судових засіданнях більш ніж три години робочого часу. Крім цього позивач не оспорювала розмір витрат на правничу допомогу.

На підставі ст.ст. 10, 12,13, 18, 81, 258, 259, 263-265, 352, 354, 355 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Андріївської сільської ради Роменського району Сумської області, третя особа Андріяшівська сільська рада Роменського району Сумської області, про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини та визнання заповіту нікчемним - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , витрати на оплату правничої допомоги в розмірі три тисячі гривень (3000 грн.).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення в порядку передбаченому п.15.5) Перехідних положень ЦПК України. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення суду складено 15 серпня 2022 року.

СУДДЯ РОМЕНСЬКОГО МІСЬКРАЙОННОГО СУДУ В. О. Шульга