Рішення

від 13.02.2022 по справі 826/1362/17

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 лютого 2022 року м. Київ № 826/1362/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Аблова Є.В., судді Літвінової А.В., судді Мазур А.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні) матеріали адміністративної справи

за позовом ОСОБА_1

до Київської митниці Державної фіскальної служби України

Міністерства юстиції України

Київської митниці Державної митної служби України

третя особа Державна фіскальна служба України

про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов`язання вчинити дії,

О Б С Т А В И Н И С П Р А В И:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_2 ) з адміністративним позовом до Київської митниці Державної фіскальної служби України (далі по тексту - відповідач-1), Міністерства юстиції України (далі по тексту - відповідач-2), Київської митниці Державної митної служби України (далі по теквсту - відповідач-3), третя особа - Державна фіскальна служба України, в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просить суд:

- визнати протиправними дії Київської митниці ДФС України щодо висновків про результати перевірки заступника начальника відділу митної вартості та адміністрування митних платежів управління адміністрування митних платежів Київської митниці ДФС України ОСОБА_1 , передбаченої Законом України «Про очищення влади», викладених у формі довідки;

- визнати протиправним та скасувати з моменту прийняття наказ Київської митниці ДФС України від 07.12.2016 р. № 823-о про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника відділу митної вартості та адміністрування митних платежів управління адміністрування митних платежів Київської митниці ДФС України;

- поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділу митної вартості та адміністрування митних платежів управління адміністрування митних платежів Київської митниці ДФС України з 07.12.2016 р.;

- зобов`язати Київську митницю ДФС виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу;

- зобов`язати Міністерство юстиції України виключити із Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», відомості про позивача.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на протиправність оскаржуваного наказу Київської митниці ДФС України від 07.12.2016 р. № 823-о про звільнення позивач з огляду на порушення приписів ч. 3 ст. 40 КЗпП України.

Крім того, позивач вказує, що наказ про звільнення виданий з порушенням положень Закону України «Про очищення влади», оскільки посади, які обіймала позивач під час роботи в системі органів державної виконавчої влади не віднесені до переліку посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрації), визначених ст. 2 вказаного Закону.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 січня 2017 року відкрито провадження в адміністративній справі № 826/1362/17.

24.03.2017 через відділ документального обігу, контролю та забезпечення розгляду звернень громадян (канцелярію) Окружного адміністративного суду міста Києва до суду надійшли заперечення Київської митниці ДФС України, зі змісту яких вбачається, що відповідач-1 вважає позовні вимоги необґрунтованими та просить суд відмовити у задоволенні адміністративного позову, оскільки позивач у період з 25.02.2010 по 22.02.2014 сукупно не менше одного року обіймала посади заступника керівника територіального органу центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику. Відтак, на думку відповідача-1, до позивача застосовуються заборони, передбачені ч. 3 ст. 1 Закону України «Про очищення влади», на основі критеріїв, визначених п. 8 ч. 1 ст. 3 цього Закону, а звільнення позивача є правомірним та таким, що відповідає приписам законодавства.

Крім того, відповідач-1 вказує, що Закон України «Про очищення влади» є спеціальним законом, а тому гарантії, передбачені, зокрема, ст. 40, 41 КЗпП до осіб, які звільняються відповідно до цього Закону, не застосовуються, а в Законі України «Про очищення влади» дана заборона відсутня.

22.05.2017 через відділ документального обігу, контролю та забезпечення розгляду звернень громадян (канцелярію) Окружного адміністративного суду міста Києва до суду надійшли письмові пояснення позивача, відповідно до яких повторно наголошено, що позивач не працювала на посадах, віднесених Законом України «Про очищення влади» до заборон.

17.10.2017 через відділ документального обігу, контролю та забезпечення розгляду звернень громадян (канцелярію) Окружного адміністративного суду міста Києва до суду надійшли доповнення Київської митниці ДФС України до заперечення на позовну заяву, в яких відповідач-1, зокрема, зазначив, що ДФС України є центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, а позивач, відповідно, займав посаду заступника керівника територіального (регіонального) органу ДФС, на яку застосовується заборона, передбачена ч. 3 ст. 1 Закону України «Про очищення влади», відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 3 вказаного Закону.

У судовому засіданні 24.10.2017 суд ухвалив залучити Міністерство юстиції України у якості співвідповідача. Міністерством юстиції України у судовому засіданні надано заперечення на адміністративний позов, відповідно до яких відповідач-2 вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, оскільки наявність відомостей в особовій справі про перебування позивача з 25.02.2010 по 22.02.2014 (а саме 787 днів) на посадах, визначених п. 8 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про очищення влади» є безумовною підставою для застосування заборони, визначеною ч. 3 ст. 1 цього Закону; звільнення позивача на підставі п. 7І ст. 36 Кодексу законів про працю України та внесення відомостей про особу до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади».

Відповідач-2 також зазначає, що з 2006 по 2011 року Міністерство фінансів України формувало та забезпечувало реалізацію митної політики, а реалізовувала митну політику Державна митна служба України. Закон, відповідно до повноважень, до органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, відносить Міністерство фінансів України, Державну податкову службу України, Державну митну службу України, Міністерство доходів і зборів України, Державну податкову адміністрацію України. Відтак, обіймання посади заступника керівника територіального (регіонального) органу центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, зокрема, Державної митної служби України в областях, м. Києві у визначеній ч. 1 ст. 3 Закону України «Про очищення влади» період є критерієм здійснення очищення влади.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 квітня 2018 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 07 серпня 2018 року, зупинено провадження в адміністративній справі №826/1362/17 до набрання законної сили судовим рішенням у справі, що розглядається Конституційним Судом України за конституційним поданням 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин третьої, шостої статті 1, частин першої, другої, третьої, четвертої, восьмої статті 3, пункту 2 частини п`ятої статті 5, пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади» та конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 6 частини першої, пунктів 2, 13 частини другої, частини третьої статті 3 Закону України «Про очищення влади».

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 вересня 2021 року клопотання представника ОСОБА_1 про поновлення провадження в адміністративній справі №826/1362/17 задоволено. Поновлено провадження в адміністративній справі №826/1362/17. Призначено судове засідання.

27.09.2021 через відділ документального обігу, контролю та забезпечення розгляду звернень громадян (канцелярію) Окружного адміністративного суду міста Києва до суду надійшов відзив Київської митниці Державної митної служби України, відповідно до якого повідомлено про реорганізацію Київської митниці ДФС шляхом приєднання до Київської митниці Держмитслужби відповідно до Постанови КМУ від 02.10.2019 № 856 «Про утворення територіальних органів Державної митної служби». У відзиві також зазначається про правомірність наказу Київської митниці ДФС від 07.12.2016 №823-о про звільнення позивача та, відповідно, безпідставність позовних вимог, у зв`язку з чим вони не підлягають задоволенню.

29.09.2021 через відділ документального обігу, контролю та забезпечення розгляду звернень громадян (канцелярію) Окружного адміністративного суду міста Києва до суду надійшов відзив Міністерства юстиції України, в якому відповідач-2 зазначає про правомірність його дій щодо внесення до Реєстру відомостей відносно позивача.

У судовому засідання 06.10.2021 суд ухвалив залучити Київську митницю Державної митної служби України в якості співвідповідача у справі. Суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні, надавши учасникам справи час для подання ними додаткових пояснень в адміністративній справі.

29.10.2021 через відділ документального обігу, контролю та забезпечення розгляду звернень громадян (канцелярію) Окружного адміністративного суду міста Києва до суду надійшли письмові пояснення позивача, в яких остання, зокрема, з посиланням на судову практику, зазначає про порушення відповідачами ст. ст. 43, 64 Конституції України та про недопустимість відповідно до міжнародно-правових норм дискримінації, у тому числі, стосовно люстраційних процедур. Відтак, на думку позивача, при звільненні позивача не враховано основоположних принципів очищення влади, які розроблені міжнародними організаціями, та порушено стандарти забезпечення прав людини при здійсненні люстраційних процесів.

Крім того, позивачем надано відповідь на відзив Київської митниці Державної митної служби України, в якій вказано про незгоду позивача з доводами відповідача-3, оскільки такі суперечать вимогам чинного законодавства та правовим позиціям судів.

08.11.2021 через відділ документального обігу, контролю та забезпечення розгляду звернень громадян (канцелярію) Окружного адміністративного суду міста Києва до суду надійшли заперечення Міністерства юстиції України на відповідь на відзив позивача, в яких повторно наголошено про визначений порядок та вичерпний перелік обставин для вилучення відомостей про особу з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», та про відсутність правових підстав для задоволення позову в частині зобов`язання Міністерства юстиції України виключити із Реєстру відомостей про позивача.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 наказом №290-о від 21.04.2015 призначена на посаду начальника відділу митних платежів управління адміністрування митних платежів та митно-тарифного регулювання. У зв`язку зі змінами в організаційній структурі переведена на посаду заступника начальника відділу митної вартості та адміністрування митних платежів управління адміністрування митних платежів Київської митниці ДФС України.

Наказом Київської митниці ДФС України від 07.12.2016 р. № 823-о позивача звільнено з посади заступника начальника відділу митної вартості та адміністрування митних платежів управління адміністрування митних платежів Київської митниці ДФС України з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади», відповідно до пункту 7-2 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України.

Як зазначено в указаному наказі підставою для звільнення стала доповідна записка начальника відділу по роботі з персоналом ОСОБА_3 від 05.12.2016 № 191/10-70-04; довідка про результати перевірки, передбаченої Законом України «Про очищення влади».

Відповідно до висновку про результати перевірки достовірності відомостей, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 5 Закону України «Про очищення влади» встановлено, що ОСОБА_1 в позиції 23 розділу III декларації про майно, витрати і зобов`язання фінансового характеру за 2014 рік відображено відомості про земельну ділянку (місцезнаходження: Бориспільський район, с. М. Олександрівка); в позиції 24 розділу III декларації про майно, витрати і зобов`язання фінансового характеру за 2014 рік відображено відомості про житловий будинок (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ); в позиції 25 розділу III декларації про майно, витрати і зобов`язання фінансового характеру за 2014 рік відображено відомості про квартири (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; АДРЕСА_3 ). У зв`язку з ненадання інформації ОСОБА_1 підтвердних документів, які є обов`язковими для розгляду при підготовці висновку про результати перевірки, встановити відповідність/невідповідність вартості майна, вказаного у декларації про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру за 1014 рік ОСОБА_1 набутого ОСОБА_1 за час перебування на посадах, визначених у п. 1-10 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про очищення влади», із законних джерел, неможливо. Не надано підтвердні документи щодо джерел доходів на придбання квартири (місцезнаходження: АДРЕСА_3 ), відомості про яку зазначено в позиції 25 розділу III декларації про майно, витрати і зобов`язання фінансового характеру за 2014 рік.

За результатами додаткової перевірки (висновок від 03.11.2016 р.) встановлено, що ОСОБА_1 вказано достовірні відомості щодо наявності майна (майнових прав), набутого (набутих) ОСОБА_1 за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1-10 частини першої статті 2 Закону України «Про очищення влади», які відповідають наявній податковій інформації про майно (майнові права) ОСОБА_1 . Також встановлено, що вартість майна (майнових прав) вказаного ОСОБА_1 в Декларації, набутого (набутих) ОСОБА_1 за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1-10 частини першої статті 2 Закону України «Про очищення влади», відповідають наявній податковій інформації про доходи, отримані ОСОБА_1 із законних джерел.

Результат додаткової перевірки: з урахуванням письмових пояснень ОСОБА_1 та підтвердних документів встановлено достовірність відомостей, визначених пунктом 2 частини п`ятої статті 5 Закону, вказаних ОСОБА_1 у Декларації.

Водночас, відповідно до довідки про результати перевірки, передбаченої Законом України «Про очищення влади» від 05.12.2016 до ОСОБА_1 застосовується заборона передбачена ч. 3 ст. 1 Закону: за результатами перевірки відомостей, зазначених в трудовій книжці, за період з 25.10.2010 по 22.04.2014 ОСОБА_1 займала такі посади: з 18.09.2008 по 07.10.2010 - перший заступник начальника Київської центральної спеціалізованої митниці; З 08.10.2010 по 25.05.2011 - заступник начальника Черкаської митниці; з 26.05.2011 по 01.08.2011 - заступник начальника митниці-начальник відділу контролю митної вартості та номенклатури Київської регіональної митниці; з 02.08.2011 по 25.04.2012 - заступника начальника Рівненської митниці.

Вважаючи висновки про результати перевірки необґрунтованими, а своє звільнення протиправним, позивач звернулася до суду з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Згідно вимог частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За приписами статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (стаття 3 Конституції України).

Статтею 8 Конституції України установлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

За змістом статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Пунктом 72 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (також - КЗпП України) передбачено припинення трудового договору з підстав, визначених Законом України «Про очищення влади».

Згідно з частиною другою цієї статті у випадку, передбаченому пунктом 72, особа підлягає звільненню з посади у порядку, визначеному Законом України «Про очищення влади».

Правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні визначено Законом України «Про очищення влади».

Частинами першою-третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади» передбачено, що очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.

Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України Віктором Януковичем , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.

На виконання пункту 10 частини першої статті 2 Закону України «Про очищення влади» заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються щодо посадових та службових осіб (крім виборних посад) органів державної влади, органів місцевого самоврядування.

Відповідно до частини третьої статті 1 Закону України «Про очищення влади» протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.

Вказана заборона, відповідно до частини 8 статті 3 Закону України «Про очищення влади», зокрема, застосовується до осіб, перевірка стосовно яких встановила недостовірність відомостей щодо наявності майна (майнових прав), зазначених у поданих ними за попередній рік деклараціях про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру, складених за формою, що встановлена Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції», та/або невідповідність вартості майна (майнових прав), вказаного (вказаних) в їх деклараціях, набутого (набутих) за час перебування на Посадах, визначених пунктами 1-10 частини першої статті 2 цього Закону, доходам, отриманим із законних джерел.

Згідно з частиною п`ятою статті 5 Закону України «Про очищення влади», перевірці підлягають: достовірність вказаних у заяві відомостей щодо незастосування заборон, передбачених частинами третьою та четвертою статті 1 цього Закону; достовірність відомостей щодо наявності майна (майнових прав) та відповідність вартості майна (майнових прав), вказаного (вказаних) у декларації про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру, поданій особою за минулий рік за формою, що встановлена Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції» (далі - декларація), набутого (набутих) за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1-10 частини першої статті 2 цього Закону, доходам, отриманим із законних джерел.

Відповідно до частини десятої статті 5 Закону України «Про очищення влади» у разі встановлення за результатами перевірки недостовірності відомостей, визначених пунктом 2 частини п`ятої статті 5, орган, який проводив перевірку, протягом трьох робочих днів з дня виявлення всіх недостовірностей та/або невідповідностей, але не пізніше ніж на тридцятий день з дня отримання запиту та копії декларації особи, повідомляє про них особу, стосовно якої проводиться перевірка. Особа, стосовно якої проводиться перевірка, не пізніше ніж на п`ятнадцятий робочий день з дня отримання нею відповідного повідомлення надає письмове пояснення за такими фактами та підтверджуючі документи, які є обов`язковими для розгляду та врахування відповідним органом при підготовці висновку про перевірку.

На виконання частини 14 статті 5 Закону України «Про очищення влади» керівник органу, до повноважень якого належить звільнення з посади особи, стосовно якої здійснюється перевірка, на підставі висновку про результати перевірки, яким встановлено недостовірність відомостей, визначених пунктами 1 та/або 2 частини п`ятої цієї статті, не пізніше ніж на третій день з дня отримання такого висновку, керуючись положеннями частини третьої або четвертої статті 1 цього Закону, звільняє таку особу із займаної посади.

Питання застосування Закону України «Про очищення влади» регламентовані Порядком проведення перевірки достовірності відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою і четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року № 563 (далі - Порядок № 563), Порядком проведення перевірки достовірності відомостей, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 5 Закону України «Про очищення влади», затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 3 листопада 2014 року № 1100 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 4 листопада 2014 року за № 1385/26162 (далі - Порядок № 1100).

Перелік органів, що проводять перевірки та форма запиту, затверджені Порядком №563, зокрема такими є: Державна фіскальна служба України (ДФС), Державна судова адміністрація України, Генеральна прокуратура України, Служба безпеки України, Міністерство юстиції України, Міністерство внутрішніх справ України.

Постановою № 563 деталізовано норми Закону та зазначено, що виключно органом Державної фіскальної служби на запит формується висновок про проведення перевірки достовірності відомостей щодо наявності майна, зазначених у декларації (форма якого затверджена наказом Міністерства фінансів України № 1100 від 3 листопада 2014 року), інші органи перевірки надають на запити відповіді та судові рішення (пункти 29, 30, 35).

Пунктом 3 Порядку № 1100 визначено загальний алгоритм проведення органами Державної фіскальної служби України перевірки, який включає такі складові:

1) отримання від керівника відповідного органу, передбаченого частиною четвертою статті 5 Закону, запиту про проведення перевірки достовірності відомостей щодо особи, стосовно якої проводиться перевірка, а також копії декларації цієї особи;

2) одержання у разі необхідності та в межах повноважень, визначених Податковим кодексом України, від державних органів, органів місцевого самоврядування, банків, інших юридичних осіб публічного права, а також платників податків інформації, копій підтвердних документів, які стосуються відомостей, зазначених у декларації, у тому числі копії трудової книжки особи, стосовно якої проводиться перевірка;

3) проведення перевірки, що фактично полягає в:

- аналізі наявної в контролюючого органу податкової інформації щодо доходів, отриманих особою, стосовно якої проводиться перевірка, з метою з`ясування джерел їх отримання, в тому числі щодо повноти їх відображення в декларації;

- порівнянні відомостей про вказане в декларації майно (майнові права), набуте (набуті) особою, стосовно якої проводиться перевірка, за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1- 10 частини першої статті 2 Закону, з наявною в контролюючого органу податковою інформацією про майно (майнові права) такої особи з метою з`ясування достовірності відомостей щодо його (їх) наявності;

- порівняльному аналізі наявної інформації з метою з`ясування відповідності вартості майна (майнових прав), вказаного (вказаних) у декларації, набутого (набутих) особою, стосовно якої проводиться перевірка, за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1- 10 частини першої статті 2 Закону, доходам, отриманим із законних джерел;

4) повідомлення особі, стосовно якої проводиться перевірка, про виявлення перевіркою всіх недостовірностей та/або невідповідностей;

5) одержання від особи, стосовно якої проводиться перевірка, письмового пояснення та підтвердних документів щодо виявлених перевіркою недостовірностей та/або невідповідностей з метою обов`язкового їх розгляду та врахування при підготовці висновку про перевірку;

6) підготовка висновку про результати перевірки достовірності відомостей, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 5 Закону України «Про очищення влади», за встановленою формою (далі - висновок про результати перевірки) та надсилання його відповідному органу, від якого отримано запит про перевірку та копію декларації особи, стосовно якої проводилася перевірка.

Відповідно до пункту 4 цього Порядку, при проведенні перевірки використовується наявна в інформаційних ресурсах контролюючих органів податкова інформація, інформація, що міститься в податкових деклараціях платників податків (у разі їх подання відповідно до законодавства), інша інформація, що надійшла до контролюючих органів. При перевірці контролюючим органом використовується інформація, надана особою, стосовно якої проводиться перевірка, з власної ініціативи чи за запитом контролюючого органу, а також інформація, що надходить від суб`єктів інформаційних відносин та платників податків (фізичних та юридичних осіб) в установленому законом порядку.

У силу вимог пунктів 3-4 пункту 6 Порядку № 1100, отримана та узагальнена податкова інформація порівнюється на предмет її достовірності з даними, вказаними в декларації.

За результатами такого порівняння встановлюється відсутність/наявність недостовірностей та/або невідповідностей між податковою інформацією та вказаними в декларації відомостями, а також відсутність/наявність невідповідності вартості майна (майнових прав), вказаного (вказаних) у декларації, набутого (набутих) особою, стосовно якої проводиться перевірка, за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1-10 частини першої статті 2 Закону, доходам, отриманим із законних джерел.

Недостовірність відомостей щодо наявності майна (майнових прав), вказаного (вказаних) у декларації, вказується у висновку про проведення перевірки у разі, якщо особою, стосовно якої проводиться перевірка, не вказано або вказано неповну інформацію про таке майно (майнові права) у декларації.

Відповідно до частини десятої статті 12 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції», у разі встановлення за результатами передбачених цією статтею перевірок ознак правопорушення уповноважений підрозділ письмово повідомляє керівнику відповідного державного органу, органу влади Автономної Республіки Крим, його апарату, органу місцевого самоврядування, юридичної особи публічного права та спеціально уповноваженим суб`єктам у сфері протидії корупції.

У разі встановлення за результатами перевірки недостовірності відомостей, зазначених у декларації про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, письмово повідомляє про це спеціально уповноваженим суб`єктам у сфері протидії корупції, а також керівнику органу, в якому працює відповідний суб`єкт декларування.

Виявлення недостовірних відомостей, зазначених у декларації про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру, не звільняє суб`єкта декларування від обов`язку подати декларацію з достовірними відомостями. У такому разі декларація з достовірними відомостями підлягає оприлюдненню на заміну раніше оприлюдненої декларації у порядку, встановленому цим Законом.

Подання завідомо недостовірних відомостей в декларації про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру є підставою для притягнення суб`єкта декларування до дисциплінарної, адміністративної відповідальності відповідно до закону.

Аналіз норм Закону України «Про очищення влади», а також підзаконних нормативно-правових актів, що регулюють спірні правовідносини, дає підстави для висновку, що органи Державної фіскальної служби здійснюють перевірку осіб, зазначених у пунктах 1-10 частини першої статті 2 Закону України «Про очищення влади» за двома критеріями:

1) достовірність відомостей щодо наявності майна (майнових прав), вказаного (вказаних) у декларації про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру;

2) відповідність вартості майна (майнових прав), набутого за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1-10 частини першої статті 2 Закону, доходам, отриманим із законних джерел.

При цьому, під час проведення перевірки, передбаченої Законом України «Про очищення влади», контролюючим органом має бути встановлена не лише невідповідність відомостей, зазначених у декларації про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру, а також врахований час набуття майна та встановлено незаконність джерел таких доходів.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 25 червня 2020 року у справі №816/2319/16, від 31 березня 2020 року в справі № 807/1/17 (№К/9901/62653/18).

Як вже встановлено судом, у висновках податкового органу зазначено про те, що позивачем хоча і задекларовано все належне майно, проте інформація про джерело доходів на придбання квартири (місцезнаходження: АДРЕСА_3 ), відомості про яку зазначено в позиції 25 розділу III декларації про майно, витрати і зобов`язання фінансового характеру за 2014 рік, не підтверджена.

Разом з тим, за результатами додаткової перевірки встановлено, що ОСОБА_1 вказано достовірні відомості щодо наявності майна (майнових прав), набутого (набутих) ОСОБА_1 за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1-10 частини першої статті 2 Закону України «Про очищення влади», які відповідають наявній податковій інформації про майно (майнові права) ОСОБА_1 . Також встановлено, що вартість майна (майнових прав) вказаного ОСОБА_1 в Декларації, набутого (набутих) ОСОБА_1 за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1-10 частини першої статті 2 Закону України «Про очищення влади», відповідають наявній податковій інформації про доходи, отримані ОСОБА_1 із законних джерел.

Суд звертає увагу, що Верховний Суд у вищенаведених постановах зауважує, що інформація про недостовірність відомостей щодо наявності майна (майнових прав) та/або невідповідність вартості майна (майнових прав), вказаних у декларації, або виявлених органами державної фіскальної служби у процесі проведення перевірки, не може бути підставою для застосування заборони без врахування обов`язкових умов, що таке майно (майнові права) було набуте за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1-10 частини першої статті 2 Закону України «Про очищення влади», і його вартість не відповідає доходам, отриманим із законних джерел.

Такий висновок Верховного Суду є тотожним правовому висновку, викладеному Верховним Судом в постанові від 31 січня 2018 року в справі №815/3268/15 (№К/9901/1425/18), в постанові від 30 липня 2019 року в справі №802/3864/15-а (№К/9901/1646/18).

Водночас, інформація, яка викладена у довідці від 05.12.2016, зокрема, щодо того, що за результатами перевірки відомостей, зазначених в трудовій книжці, за період з 25.10.2010 по 22.04.2014 ОСОБА_1 займала такі посади: з 18.09.2008 по 07.10.2010 - перший заступник начальника Київської центральної спеціалізованої митниці; З 08.10.2010 по 25.05.2011 - заступник начальника Черкаської митниці; з 26.05.2011 по 01.08.2011 - заступник начальника митниці-начальник відділу контролю митної вартості та номенклатури Київської регіональної митниці; з 02.08.2011 по 25.04.2012 - заступник начальника Рівненської митниці, виходячи з чого ОСОБА_1 у період з 25.02.2010 по 25.04.2012 (в сукупності, більше одного року) обіймала посади заступників керівників територіальних органів центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, стала підставою для прийняття оскаржуваного наказу Київської митниці ДФС України від 07.12.2016 р. № 823-о про звільнення позивача з посади заступника начальника відділу митної вартості та адміністрування митних платежів управління адміністрування митних платежів Київської митниці ДФС України.

Так, п. 8 ч. 1 статті 3 Закону України «Про очищення влади» визначено, що заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Суд зауважує, що посада, яку обіймала позивач станом час звільнення, охоплювалась переліком посад, визначених п. 8 ч. 1 ст. 3 Закону. Відтак, доводи позивача у цій частині визнаються судом необґрунтованими та такими, що спростовуються положеннями законодавства та запереченнями відповідачів. У контексті зазначено суд також зважає на роз`яснення Міністерства юстиції України, викладені у листі № 11.0.2/1777 від 12.10.2015, відповідно до яких, зокрема, Державна фіскальна служба України визначалась як спеціально уповноважений центральний орган, що забезпечує формування та реалізує державну митну політику.

Як вже зазначалося, позивача звільнено з посади в силу самого лише факту зайняття посади на підставі вищезгаданих норм Закону України «Про очищення влади».

У взаємозв`язку з наведеним, слід зазначити наступне.

Україна є демократичною, правовою державою, у якій визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй; норми Конституції України є нормами прямої дії; органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України; відповідно до Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (стаття 1, стаття 3, частина друга статті 6, частини перша, друга статті 8 Конституції України).

Згідно статті 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Україна як соціальна, правова держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, а також право на належні умови праці, своєчасне отримання винагороди; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (стаття 1, частини перша, друга, четверта, шоста, сьома статті 43 Основного Закону України).

Як зазначив Конституційний Суд України, право на працю є природною потребою людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом (абзац третій підпункту 6.1.1 підпункту 6.1 пункту 6 мотивувальної частини Рішення від 29 січня 2008 року N 2-рп/2008).

Наведені конституційні гарантії щодо реалізації права на працю, відповідно, поширюються і на публічну службу.

Законом України «Про очищення влади» визначено правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні.

Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України «Про очищення влади» очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України Януковичем В.Ф. , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах:

- верховенства права та законності;

- відкритості, прозорості та публічності;

- презумпції невинуватості;

- індивідуальної відповідальності;

- гарантування права на захист.

Під визначенням «принцип» розуміється головне, важливе, суттєве, неодмінне.

Принципи права - це основні ідеї, вихідні положення, які закріплені в законі, мають загальну значущість, вищу імперативність (веління) і відображають суттєві положення права.

Виходячи з наведеного, слід дійти висновку, що частиною першою та другою статті першої Закону України «Про очищення влади» визначено базові, основоположні принципи очищення влади та надано визначення терміну «очищення влади», виходячи з яких і застосовуються інші норми цього Закону до конкретних обставин та осіб у їх системному взаємозв`язку з принципами їх застосування, тобто дотримання вказаних принципів є передумовою застосування наслідків, передбачених цим Законом.

Слід додати, що відповідно до ч. 2 ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Відповідно до положень статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.

Відповідно до п. 12 резолюції Парламентської Асамблеї ради Європи № 1096 (1996) люстрація або інші адміністративні заходи, які запроваджує держава, будуть сумісними з принципами демократичної та правової держави лише якщо дотримано критеріїв стосовного того, щоб принцип вини був індивідуальним, а не колективним, і мав бути встановлений у кожному конкретному випадку. Відповідно до п. 8 вказаних принципів, дискваліфікація може стосуватися лише тих осіб, які наказували вчиняти, або вчиняли серйозні порушення прав людини, або серйозно допомагали в їх вчиненні. Відтак, вказаний конституційний принцип презумпції невинуватості підлягає застосуванню також і при здійсненні очищення влади (люстрації).

Виходячи з усталеної практики ЄСПЛ особі, яка піддається люстрації, мають бути забезпечені всілякі гарантії, притаманні кримінальному переслідуванню.

Такими гарантіями передусім має бути презумпція невинуватості (пункт 61 рішення ЄСПЛ у справі «Любох проти Польщі»).

У проміжному Висновку від 16 грудня 2014 року № 788/2014 СDL-АD (2014)044 щодо Закону України «Про очищення влади» (Закону «Про люстрацію») Венеціанська комісія констатувала, крім іншого, що «Відповідно до Керівних принципів люстрація має стосуватися осіб, які відіграли важливу роль у вчиненні серйозних порушень прав людини або які обіймали керівну посаду в організації, відповідальній за серйозні порушення прав людини; ніхто не може бути предметом люстрації виключно через особисті думки і переконання; свідомі співробітники можуть бути люстровані тільки якщо їх дії насправді завдали шкоди іншим і вони знали або повинні були знати про це» (пункт 62).

Аналогічний висновок Венеціанська комісія зробила і щодо люстрації в Албанії: «Особи, які наказували, вчиняли чи суттєво сприяли вчиненню серйозних порушень прав людини, можуть бути дискваліфіковані для зайняття певних посад; якщо організація вчиняла серйозні порушення прав людини, член, працівник чи агент вважатимуться такими, що брали участь у цих порушеннях, якщо вони були високопоставленими працівниками такої організації, крім випадків, коли вони покажуть, що не брали участі у плануванні, керівництві чи виконанні таких заходів, методів чи дій» (підпункт «h» пункту 20 розділу 3 Висновку Венеціанської комісії щодо Закону про чистоту високопосадовців державних органів та виборних осіб Албанії № 524/2009 від 13 жовтня 2009 року).

Отже, люстрація застосовується до осіб, які, перебуваючи на конкретній публічній посаді, відігравали важливу роль у вчиненні серйозних порушень прав людини, обіймали керівну посаду в організації, відповідальній за серйозні порушення прав людини, вчинили певні правопорушення у наведеному контексті.

Підстави, порядок, мета та сутність люстрації в національному та міжнародному правопорядках свідчить, що в контексті обставин даної конкретної справи люстрація є видом юридичної відповідальності, а отже, при її проведенні має бути дотриманий індивідуальний характер такої відповідальності, тобто вина працівника має бути доведена в кожному конкретному випадку.

Суд також звертає увагу, що ключовим у позиції Європейського Суду з прав людини у постанові по справі «Полях та інші проти України» є § 156 цієї постанови, де Суд зазначив, що у цій справі поведінка заявників, щодо якої до них було застосовано заходи відповідно до Закону України «Про очищення влади», не була класифікована як «кримінальна» в національному законодавстві і не була схожа на якусь злочинну поведінку: вона полягала в тому, щоб залишатися на своїх постах, поки при владі перебував президент.

Відтак, не було доведено, що втручання у відношенні будь-якого із заявників було необхідним у демократичному суспільстві і Європейський Суду з прав людини у § 324 даної постанови визнав порушення ст. 8 Конвенції щодо всіх заявників.

Таким чином, Європейський Суд з прав людини дійшов висновку, що безумовне застосування люстраційної процедури на підставі Закону України «Про очищення влади» до осіб, які у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року перебували на окремих посадах державної служби без встановленні причетності вказаних осіб до негативних і антидемократичних подій в Україні, що мали місце за часів Януковича В.Ф. , суперечить проголошеній цілі законодавства і свідчить про наявність своєрідної колективної відповідальності без врахування жодної індивідуальної ролі чи зв`язку відповідних осіб з такими подіями.

Відтак, зважаючи на вищевказане та виходячи з фактичних обставин справи, суд дійшов висновку, що час розгляду справи в порядку виконання обов`язку, визначеного ч. 2 ст. 77 КАС України, з боку відповідача не надано доказів належності позивача до кола осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України Януковичем В.Ф. , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини.

При цьому, на час роботи позивача на посаді, в силу зайняття якої його звільнено з посади не існувало Законів, які б визначали правопорушенням зайняття займаних ним посад, а відтак та в силу положень ст. 58 Конституції України, позивач не може бути притягнутий до відповідальності лише в силу одного факту зайняття посади, що не визнавалося правопорушенням на час її зайняття позивачем.

Тобто, у зв`язку з прийняттям оскаржуваного рішення у даному конкретному випадку відповідачем не доведено дотримання основоположних принципів очищення влади, визначених Законом, а відтак, враховуючи крім іншого те, що займана позивачем посада не є політичною посадою, не доведено і правомірності застосування до позивача процедур, передбачених цим Законом, що у свою чергу зумовлює висновок про недоведеність правомірності прийняття оскаржуваного рішення з підстав, у ньому зазначених, що є достатньою і самостійною підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Враховуючи наведене, на думку суду, обґрунтованими є доводи позивача щодо того, що відповідачем-1 при проведенні люстраційних процедур не дотримані стандарти та вимоги, передбачені ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Водночас, доводи відповідача-1 про законність звільнення позивача на підставі п. 7-2 ст. 36 КЗпП України без врахування мети та принципів люстрації, визначених у ст. 2 Закону України «Про очищення влади», визнаються судом необґрунтованими, безпідставними, порушують конституційний принцип верховенства права, презумпції невинуватості та індивідуальної відповідальності, внаслідок чого відхиляються судом з вищевикладених підстав.

Разом з тим, суд визнає необґрунтованими доводи позивача щодо того, що оскаржувані висновки про результати перевірки заступника начальника відділу митної вартості та адміністрування митних платежів управління адміністрування митних платежів Київської митниці ДФС України, позивача, передбаченої Законом України «Про очищення влади», викладені у формі довідки, є передчасними.

У цьому контексті суд зазначає, що зазначені висновки у формі довідки не створюють юридичного наслідку для позивача, а визнання цих їх протиправними не призведе до відновлення порушеного права.

Зважаючи на вищевказане, з урахуванням вищезазначених приписів законодавства та принципів очищення влади, суд дійшов висновку про протиправність оскаржуваного наказу відповідача від 07.12.2016 р. № 823-о про звільнення позивача з посади заступника начальника відділу митної вартості та адміністрування митних платежів управління адміністрування митних платежів Київської митниці ДФС України.

Відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

За постановою Верховного Суду України від 21 травня 2014 року у справі №6-33цс14 у разі встановлення факту звільнення без законної підстави або з порушенням передбаченого законом порядку суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 09 січня 2013 року у справі «Волков проти України», звертаючи увагу на необхідність поновлення особи на посаді як способу відновлення порушених прав, зазначив, що рішення суду не може носити декларативний характер, не забезпечуючи у межах національної правової системи захист прав і свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права має бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

За таких обставин для забезпечення ефективного захисту прав позивача суд вважає, що останнього слід поновити на посаді заступника начальника відділу митної вартості та адміністрування митних платежів управління адміністрування митних платежів Київської митниці ДФС з 08.12.2016 р. (з дня, наступного за днем звільнення).

Згідно із правовим висновком, зазначеним у постанові Верховного Суду України від 14 січня 2014 року у справі №21-395а13, суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у порядку.

Згідно з пунктом 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року (зі змінами та доповненнями, діючими на момент виникнення правовідносин) (далі також - Порядок) у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку №100 середньомісячна зарплата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, із якою пов`язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.

Основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 згаданого Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом 2-х місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац 2 пункту 8 Порядку №100).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні 2 календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, установленим із дотриманням вимог законодавства.

Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

У пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24 грудня 1999 року зазначено, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів.

Згідно з пунктом 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

З огляду на викладене, розрахунок середньоденної заробітної плати проводиться шляхом ділення заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин).

Виходячи з довідки про доходи позивача, виданої Київською міською митницею ДФС 06.03.2017 №46, середньоденний заробіток позивача станом на день звільнення 07 грудня 2016 року складав 327, 21 грн.

Оскільки позивача звільнено з 08.12.2016 р., справа вирішена по суті 14.02.2022 р., відповідно на період часу вимушеного прогулу позивача припадає 1296 дні.

Враховуючи дані наявної у матеріалах справи довідки про доходи позивача, з урахуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати №100, сума грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 08.12.2016 (день звільнення) по день поновлення - 14.02.2022 (дата ухвалення судом рішення) становить: 327, 21 грн. (середньоденне грошове забезпечення) х 1296 р.д. (кількість робочих днів вимушеного прогулу) = 424 064, 16 грн., яка підлягає стягненню на користь позивача.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України, негайно виконуються рішення суду, зокрема, про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.

Відтак, рішення суду в частині поновлення позивача на посаді з 08.12.2016 р. та в частині стягнення середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 6 871, 41 грн. підлягає негайному виконанню.

Щодо позовних вимог про зобов`язання Міністерство юстиції України виключити із Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», відомості про позивача, суд зазначає наступне.

Так, у відповідності до частини 1 статті 7 Закону України «Про очищення влади» відомості про осіб, щодо яких встановлено заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону, вносяться до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» (далі - Реєстр), що формується та ведеться Міністерством юстиції України. Положення про Реєстр, порядок його формування та ведення затверджуються Міністерством юстиції України.

Наказом Міністерства юстиції України 16 жовтня 2014 року №1704/5 затверджено Положення про Єдиний державний реєстр осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», яке зареєстровано в Міністерстві юстиції України 16 жовтня 2014 року за №1280/26057 (далі по тексту - Положення), у редакції, чинній станом на момент внесення відомостей, пунктами 1, 2 Розділу ІІ якого визначено, що внесенню до Реєстру підлягають відомості про осіб, щодо яких застосовано заборону, передбачену частиною 3 або 4 статті 1 Закону України «Про очищення влади».

Підставою для внесення Реєстратором відомостей про особу є:

- надходження до Держателя від керівника органу (органу), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена у частині 3 статті 1 Закону України «Про очищення влади», інформації про звільнення особи з посади;

- надходження до Держателя від керівника органу (органу), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, які перебувають на посадах, визначених у пунктах 1-10 частини 1 статті 2 Закону України «Про очищення влади», інформації про неподання заяви такої особи у строк, передбачений частиною 2 статті 4 Закону України «Про очищення влади»;

- надходження до Держателя із Державної судової адміністрації України електронної копії рішення суду, яке набрало законної сили;

- надходження до Держателя від органів, що здійснюють перевірку достовірності відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами 3 та 4 статті 1 Закону України «Про очищення влади», перелік яких затверджений Кабінетом Міністрів України, копії висновку про результати перевірки, яким встановлено недостовірність відомостей, визначених пунктами 1 та/або 2 частини 5 статті 5 Закону України «Про очищення влади»;

- надходження до Держателя від органу, який проводив передбачену статтею 6 Закону України «Про очищення влади» перевірку, копії висновку про встановлення перевіркою факту належності особи до переліку осіб, щодо яких застосовуються заборони, визначені частинами 3 або 4 статті 1 Закону України «Про очищення влади».

Наведене свідчить, що обов`язковою умовою для внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», відповідних відомостей про особу, є надходження до Міністерства юстиції України інформації щодо встановлення такої заборони відносно особи.

Згідно з пунктом 5 Розділу ІІ Положення, у редакції станом на момент розгляду справи по суті, підставою для вилучення з Реєстру відомостей про особу, щодо якої застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади», є надходження до Реєстратора відповідного судового рішення, яке набрало законної сили.

За приписами пункту 4, 9 Розділу І Положення, Міністерство юстиції України, яке є держателем Реєстру, вносить до Реєстру та вилучає з нього у порядку, визначеному цим Положенням, відомості про осіб, щодо яких застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади», надають інформацію з Реєстру у випадках, визначених частиною другою статті 7 Закону України «Про очищення влади», виконують інші функції, передбачені цим Положенням.

Разом з тим, суд не вбачає підстав для задоволення позову в частині зобов`язання відповідача-2, Міністерства юстиції України, вилучити з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», відомостей позивача, позаяк такий обов`язок виникне у відповідача лише після набрання вказаним рішенням законної сили.

Відповідно до ч. 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Підсумовуючи, суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, дійшов висновку про те, що вимоги позивача є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З урахуванням того, що позивач звільнена від сплати судових витрат, а матеріали справи не містять доказів понесення відповідачами судових витрат, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для компенсації судових витрат.

Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 77, 90, 241-243, 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Київської митниці Державної фіскальної служби України (08307, Київська обл., м. Бориспіль, ЄДРПОУ 39470947), Міністерства юстиції України (01001, м. Київ, вул. Городецького, 13, ЄДРПОУ 00015622), Київської митниці Державної митної служби України (03124, м. Київ, б-р Вацлава Гавела, 8-А, ЄДРПОУ 43337359), третя особа - Державна фіскальна служба України (04053, М. Київ, Львівська площа, 8, ЄДРПОУ 39292197) про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Київської митниці ДФС України від 07.12.2016 р. № 823-о про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника відділу митної вартості та адміністрування митних платежів управління адміністрування митних платежів Київської митниці ДФС.

3. Поновити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на посаді заступника начальника відділу митної вартості та адміністрування митних платежів управління адміністрування митних платежів Київської митниці ДФС України з 08.12.2016 р.

4. Стягнути з Київської міської митниці ДФС України (08307, Київська обл., м. Бориспіль, ЄДРПОУ 39470947) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 08.12.2016 по 14.02.2022 у розмірі 424 064, 16 (чотириста двадцять чотири тисячі шістдесят чотири гривні 16 копійок)

5. Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділу митної вартості та адміністрування митних платежів управління адміністрування митних платежів Київської митниці ДФС з 08.12.2016 р. та в частині стягнення середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 6 871, 41 грн. (шість тисяч вісімсот сімдесят одна гривня 41 копійка) допустити до негайного виконання.

6. В решті позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Є.В. Аблов

Суддя А.В. Літвінова

Суддя А.С. Мазур