Постанова

від 16.04.2024 по справі 826/1362/17

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/1362/17 Суддя (судді) першої інстанції: Аблов Є.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Беспалова О. О. суддів: Ключковича В. Ю., Парінова А.Б., за участю секретаря: Рожок В. В.

представника позивача ОСОБА_1 , представників відповідачів Щегель Т.О., Козиренка С.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві апеляційну скаргу Київської митниці на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 лютого 2022 року (місце ухвалення: місто Київ, час ухвалення: не зазначений, дата складання повного тексту: 14.02.2022) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Київської митниці Державної фіскальної служби України, Міністерства юстиції України, Київської митниці Державної митної служби України, третя особа: Державна фіскальна служба України про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_2 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Київської митниці Державної фіскальної служби України, Міністерства юстиції України, Київської митниці Державної митної служби України, третя особа - Державна фіскальна служба України, в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просила суд:

- визнати протиправними дії Київської митниці ДФС України щодо висновків про результати перевірки заступника начальника відділу митної вартості та адміністрування митних платежів управління адміністрування митних платежів Київської митниці ДФС України ОСОБА_2, передбаченої Законом України "Про очищення влади", викладених у формі довідки;

- визнати протиправним та скасувати з моменту прийняття наказ Київської митниці ДФС України від 07.12.2016 р. № 823-о про звільнення ОСОБА_2 з посади заступника начальника відділу митної вартості та адміністрування митних платежів управління адміністрування митних платежів Київської митниці ДФС України;

- поновити ОСОБА_2 на посаді заступника начальника відділу митної вартості та адміністрування митних платежів управління адміністрування митних платежів Київської митниці ДФС України з 07.12.2016 р.;

- зобов`язати Київську митницю ДФС виплатити ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу;

- зобов`язати Міністерство юстиції України виключити із Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", відомості про позивача.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 лютого 2022 року позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано наказ Київської митниці ДФС України від 07.12.2016 р. № 823-о про звільнення ОСОБА_2 з посади заступника начальника відділу митної вартості та адміністрування митних платежів управління адміністрування митних платежів Київської митниці ДФС.

Поновлено ОСОБА_2 на посаді заступника начальника відділу митної вартості та адміністрування митних платежів управління адміністрування митних платежів Київської митниці ДФС України з 08.12.2016 р.

Стягнуто з Київської міської митниці ДФС України на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 08.12.2016 по 14.02.2022 у розмірі 424 064,16 грн.

Рішення в частині поновлення ОСОБА_2 на посаді заступника начальника відділу митної вартості та адміністрування митних платежів управління адміністрування митних платежів Київської митниці ДФС з 08.12.2016 р. та в частині стягнення середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 6 871, 41 грн допущено до негайного виконання.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, Київською митницею подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції з огляду на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та прийняти нову постанову, якою позов залишити без задоволення.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що звільняючи позивача відповідач діяв у відповідності до вимог Закону України «Про очищення влади» та у спосіб передбачений вказаний нормативно-правовим актом.

До Шостого апеляційного адміністративного суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу. Позивачем щодо задоволення вимог апеляційної скарги заперечено.

У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення осіб, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Як вбачається з матерів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_2 наказом №290-о від 21.04.2015 призначена на посаду начальника відділу митних платежів управління адміністрування митних платежів та митно-тарифного регулювання. У зв`язку зі змінами в організаційній структурі переведена на посаду заступника начальника відділу митної вартості та адміністрування митних платежів управління адміністрування митних платежів Київської митниці ДФС України.

Наказом Київської митниці ДФС України від 07.12.2016 р. № 823-о позивача звільнено з посади заступника начальника відділу митної вартості та адміністрування митних платежів управління адміністрування митних платежів Київської митниці ДФС України з підстав, передбачених Законом України "Про очищення влади", відповідно до пункту 7-2 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України.

Як підставу для звільнення вказано доповідну записку начальника відділу по роботі з персоналом Москалька Г.А. від 05.12.2016 № 191/10-70-04; довідку про результати перевірки, передбаченої Законом України "Про очищення влади".

Відповідно до висновку про результати перевірки достовірності відомостей, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 5 Закону України "Про очищення влади" встановлено, що ОСОБА_2 в позиції 23 розділу III декларації про майно, витрати і зобов`язання фінансового характеру за 2014 рік відображено відомості про земельну ділянку (місцезнаходження: Бориспільський район, с. М. Олександрівка); в позиції 24 розділу III декларації про майно, витрати і зобов`язання фінансового характеру за 2014 рік відображено відомості про житловий будинок (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ); в позиції 25 розділу III декларації про майно, витрати і зобов`язання фінансового характеру за 2014 рік відображено відомості про квартири (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; АДРЕСА_3 ). У зв`язку з ненадання інформації ОСОБА_2 підтвердних документів, які є обов`язковими для розгляду при підготовці висновку про результати перевірки, встановити відповідність/невідповідність вартості майна, вказаного у декларації про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру за 1014 рік ОСОБА_2 набутого ОСОБА_2 за час перебування на посадах, визначених у п. 1-10 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про очищення влади", із законних джерел, неможливо. Не надано підтвердні документи щодо джерел доходів на придбання квартири (місцезнаходження: АДРЕСА_3 ), відомості про яку зазначено в позиції 25 розділу III декларації про майно, витрати і зобов`язання фінансового характеру за 2014 рік.

За результатами додаткової перевірки (висновок від 03.11.2016 р.) встановлено, що ОСОБА_2 вказано достовірні відомості щодо наявності майна (майнових прав), набутого (набутих) ОСОБА_2 за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1-10 частини першої статті 2 Закону України "Про очищення влади", які відповідають наявній податковій інформації про майно (майнові права) ОСОБА_2 . Також встановлено, що вартість майна (майнових прав) вказаного ОСОБА_2 в Декларації, набутого (набутих) ОСОБА_2 за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1-10 частини першої статті 2 Закону України "Про очищення влади", відповідають наявній податковій інформації про доходи, отримані ОСОБА_2 із законних джерел.

Результат додаткової перевірки: з урахуванням письмових пояснень ОСОБА_2 та підтвердних документів встановлено достовірність відомостей, визначених пунктом 2 частини п`ятої статті 5 Закону, вказаних ОСОБА_2 у Декларації.

Відповідно до довідки про результати перевірки, передбаченої Законом України "Про очищення влади" від 05.12.2016 до ОСОБА_2 застосовується заборона передбачена ч. 3 ст. 1 Закону: за результатами перевірки відомостей, зазначених в трудовій книжці, за період з 25.10.2010 по 22.04.2014 ОСОБА_2 займала такі посади: з 18.09.2008 по 07.10.2010 - перший заступник начальника Київської центральної спеціалізованої митниці; З 08.10.2010 по 25.05.2011 - заступник начальника Черкаської митниці; з 26.05.2011 по 01.08.2011 - заступник начальника митниці-начальник відділу контролю митної вартості та номенклатури Київської регіональної митниці; з 02.08.2011 по 25.04.2012 - заступника начальника Рівненської митниці.

Вважаючи висновки про результати перевірки необґрунтованими, а своє звільнення протиправним, позивач звернулася до суду з даним позовом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив зокрема, з того, що позивач не може бути притягнутий до відповідальності лише в силу одного факту зайняття посади, що не визнавалося правопорушенням на час її зайняття позивачем. Разом з цим, судом першої інстанції вказано, що у зв`язку з прийняттям оскаржуваного рішення у даному конкретному випадку відповідачем не доведено дотримання основоположних принципів очищення влади, визначених Законом, а відтак, враховуючи крім іншого те, що займана позивачем посада не є політичною посадою, не доведено і правомірності застосування до позивача процедур, передбачених цим Законом, що у свою чергу зумовлює висновок про недоведеність правомірності прийняття оскаржуваного рішення з підстав, у ньому зазначених, що є достатньою і самостійною підставою для скасування оскаржуваного рішення. За наведених обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскаржуване рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 8 Конституції України установлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

За змістом статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні визначені Законом України «Про очищення влади» від 16 вересня 2014 року № 1682-VII, який набрав чинності 16 жовтня 2014 року (далі - Закон №1682-VII).

Частинами першою-третьою статті 1 Закону України "Про очищення влади" передбачено, що очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.

Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом ОСОБА_4 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.

На виконання пункту 10 частини першої статті 2 Закону України "Про очищення влади" заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються щодо посадових та службових осіб (крім виборних посад) органів державної влади, органів місцевого самоврядування.

Відповідно до частини третьої статті 1 Закону України "Про очищення влади" протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.

Вказана заборона, відповідно до частини 8 статті 3 Закону України "Про очищення влади", зокрема, застосовується до осіб, перевірка стосовно яких встановила недостовірність відомостей щодо наявності майна (майнових прав), зазначених у поданих ними за попередній рік деклараціях про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру, складених за формою, що встановлена Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції", та/або невідповідність вартості майна (майнових прав), вказаного (вказаних) в їх деклараціях, набутого (набутих) за час перебування на Посадах, визначених пунктами 1-10 частини першої статті 2 цього Закону, доходам, отриманим із законних джерел.

Згідно з частиною п`ятою статті 5 Закону України "Про очищення влади", перевірці підлягають: достовірність вказаних у заяві відомостей щодо незастосування заборон, передбачених частинами третьою та четвертою статті 1 цього Закону; достовірність відомостей щодо наявності майна (майнових прав) та відповідність вартості майна (майнових прав), вказаного (вказаних) у декларації про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру, поданій особою за минулий рік за формою, що встановлена Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції" (далі - декларація), набутого (набутих) за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1-10 частини першої статті 2 цього Закону, доходам, отриманим із законних джерел.

Відповідно до частини десятої статті 5 Закону України "Про очищення влади" у разі встановлення за результатами перевірки недостовірності відомостей, визначених пунктом 2 частини п`ятої статті 5, орган, який проводив перевірку, протягом трьох робочих днів з дня виявлення всіх недостовірностей та/або невідповідностей, але не пізніше ніж на тридцятий день з дня отримання запиту та копії декларації особи, повідомляє про них особу, стосовно якої проводиться перевірка. Особа, стосовно якої проводиться перевірка, не пізніше ніж на п`ятнадцятий робочий день з дня отримання нею відповідного повідомлення надає письмове пояснення за такими фактами та підтверджуючі документи, які є обов`язковими для розгляду та врахування відповідним органом при підготовці висновку про перевірку.

На виконання частини 14 статті 5 Закону України "Про очищення влади" керівник органу, до повноважень якого належить звільнення з посади особи, стосовно якої здійснюється перевірка, на підставі висновку про результати перевірки, яким встановлено недостовірність відомостей, визначених пунктами 1 та/або 2 частини п`ятої цієї статті, не пізніше ніж на третій день з дня отримання такого висновку, керуючись положеннями частини третьої або четвертої статті 1 цього Закону, звільняє таку особу із займаної посади.

Питання застосування Закону України "Про очищення влади" регламентовані Порядком проведення перевірки достовірності відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою і четвертою статті 1 Закону України "Про очищення влади", затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року № 563 (далі - Порядок № 563), Порядком проведення перевірки достовірності відомостей, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 5 Закону України "Про очищення влади", затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 3 листопада 2014 року № 1100 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 4 листопада 2014 року за № 1385/26162 (далі - Порядок № 1100).

Перелік органів, що проводять перевірки та форма запиту, затверджені Порядком №563, зокрема такими є: Державна фіскальна служба України (ДФС), Державна судова адміністрація України, Генеральна прокуратура України, Служба безпеки України, Міністерство юстиції України, Міністерство внутрішніх справ України.

Постановою № 563 деталізовано норми Закону та зазначено, що виключно органом Державної фіскальної служби на запит формується висновок про проведення перевірки достовірності відомостей щодо наявності майна, зазначених у декларації (форма якого затверджена наказом Міністерства фінансів України № 1100 від 3 листопада 2014 року), інші органи перевірки надають на запити відповіді та судові рішення (пункти 29, 30, 35).

Пунктом 3 Порядку № 1100 визначено загальний алгоритм проведення органами Державної фіскальної служби України перевірки, який включає такі складові:

1) отримання від керівника відповідного органу, передбаченого частиною четвертою статті 5 Закону, запиту про проведення перевірки достовірності відомостей щодо особи, стосовно якої проводиться перевірка, а також копії декларації цієї особи;

2) одержання у разі необхідності та в межах повноважень, визначених Податковим кодексом України, від державних органів, органів місцевого самоврядування, банків, інших юридичних осіб публічного права, а також платників податків інформації, копій підтвердних документів, які стосуються відомостей, зазначених у декларації, у тому числі копії трудової книжки особи, стосовно якої проводиться перевірка;

3) проведення перевірки, що фактично полягає в:

- аналізі наявної в контролюючого органу податкової інформації щодо доходів, отриманих особою, стосовно якої проводиться перевірка, з метою з`ясування джерел їх отримання, в тому числі щодо повноти їх відображення в декларації;

- порівнянні відомостей про вказане в декларації майно (майнові права), набуте (набуті) особою, стосовно якої проводиться перевірка, за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1- 10 частини першої статті 2 Закону, з наявною в контролюючого органу податковою інформацією про майно (майнові права) такої особи з метою з`ясування достовірності відомостей щодо його (їх) наявності;

- порівняльному аналізі наявної інформації з метою з`ясування відповідності вартості майна (майнових прав), вказаного (вказаних) у декларації, набутого (набутих) особою, стосовно якої проводиться перевірка, за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1- 10 частини першої статті 2 Закону, доходам, отриманим із законних джерел;

4) повідомлення особі, стосовно якої проводиться перевірка, про виявлення перевіркою всіх недостовірностей та/або невідповідностей;

5) одержання від особи, стосовно якої проводиться перевірка, письмового пояснення та підтвердних документів щодо виявлених перевіркою недостовірностей та/або невідповідностей з метою обов`язкового їх розгляду та врахування при підготовці висновку про перевірку;

6) підготовка висновку про результати перевірки достовірності відомостей, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 5 Закону України "Про очищення влади", за встановленою формою (далі - висновок про результати перевірки) та надсилання його відповідному органу, від якого отримано запит про перевірку та копію декларації особи, стосовно якої проводилася перевірка.

Відповідно до пункту 4 цього Порядку, при проведенні перевірки використовується наявна в інформаційних ресурсах контролюючих органів податкова інформація, інформація, що міститься в податкових деклараціях платників податків (у разі їх подання відповідно до законодавства), інша інформація, що надійшла до контролюючих органів. При перевірці контролюючим органом використовується інформація, надана особою, стосовно якої проводиться перевірка, з власної ініціативи чи за запитом контролюючого органу, а також інформація, що надходить від суб`єктів інформаційних відносин та платників податків (фізичних та юридичних осіб) в установленому законом порядку.

У силу вимог пунктів 3-4 пункту 6 Порядку № 1100, отримана та узагальнена податкова інформація порівнюється на предмет її достовірності з даними, вказаними в декларації.

За результатами такого порівняння встановлюється відсутність/наявність недостовірностей та/або невідповідностей між податковою інформацією та вказаними в декларації відомостями, а також відсутність/наявність невідповідності вартості майна (майнових прав), вказаного (вказаних) у декларації, набутого (набутих) особою, стосовно якої проводиться перевірка, за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1-10 частини першої статті 2 Закону, доходам, отриманим із законних джерел.

Недостовірність відомостей щодо наявності майна (майнових прав), вказаного (вказаних) у декларації, вказується у висновку про проведення перевірки у разі, якщо особою, стосовно якої проводиться перевірка, не вказано або вказано неповну інформацію про таке майно (майнові права) у декларації.

Відповідно до частини десятої статті 12 Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції", у разі встановлення за результатами передбачених цією статтею перевірок ознак правопорушення уповноважений підрозділ письмово повідомляє керівнику відповідного державного органу, органу влади Автономної Республіки Крим, його апарату, органу місцевого самоврядування, юридичної особи публічного права та спеціально уповноваженим суб`єктам у сфері протидії корупції.

У разі встановлення за результатами перевірки недостовірності відомостей, зазначених у декларації про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, письмово повідомляє про це спеціально уповноваженим суб`єктам у сфері протидії корупції, а також керівнику органу, в якому працює відповідний суб`єкт декларування.

Виявлення недостовірних відомостей, зазначених у декларації про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру, не звільняє суб`єкта декларування від обов`язку подати декларацію з достовірними відомостями. У такому разі декларація з достовірними відомостями підлягає оприлюдненню на заміну раніше оприлюдненої декларації у порядку, встановленому цим Законом.

Подання завідомо недостовірних відомостей в декларації про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру є підставою для притягнення суб`єкта декларування до дисциплінарної, адміністративної відповідальності відповідно до закону.

Аналіз норм Закону України "Про очищення влади", а також підзаконних нормативно-правових актів, що регулюють спірні правовідносини, дає підстави для висновку, що органи Державної фіскальної служби здійснюють перевірку осіб, зазначених у пунктах 1-10 частини першої статті 2 Закону України "Про очищення влади" за двома критеріями:

1) достовірність відомостей щодо наявності майна (майнових прав), вказаного (вказаних) у декларації про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру;

2) відповідність вартості майна (майнових прав), набутого за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1-10 частини першої статті 2 Закону, доходам, отриманим із законних джерел.

При цьому, під час проведення перевірки, передбаченої Законом України "Про очищення влади", контролюючим органом має бути встановлена не лише невідповідність відомостей, зазначених у декларації про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру, а також врахований час набуття майна та встановлено незаконність джерел таких доходів.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 25 червня 2020 року у справі №816/2319/16, від 31 березня 2020 року в справі № 807/1/17 (№К/9901/62653/18).

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, у висновках податкового органу зазначено про те, що позивачем хоча і задекларовано все належне майно, проте інформація про джерело доходів на придбання квартири (місцезнаходження: АДРЕСА_3 ), відомості про яку зазначено в позиції 25 розділу III декларації про майно, витрати і зобов`язання фінансового характеру за 2014 рік, не підтверджена.

За результатами додаткової перевірки встановлено, що ОСОБА_2 вказано достовірні відомості щодо наявності майна (майнових прав), набутого (набутих) ОСОБА_2 за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1-10 частини першої статті 2 Закону України "Про очищення влади", які відповідають наявній податковій інформації про майно (майнові права) ОСОБА_2 . Також встановлено, що вартість майна (майнових прав) вказаного ОСОБА_2 в Декларації, набутого (набутих) ОСОБА_2 за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1-10 частини першої статті 2 Закону України "Про очищення влади", відповідають наявній податковій інформації про доходи, отримані ОСОБА_2 із законних джерел.

Суд звертає увагу, що Верховний Суд у вищенаведених постановах зауважує, що інформація про недостовірність відомостей щодо наявності майна (майнових прав) та/або невідповідність вартості майна (майнових прав), вказаних у декларації, або виявлених органами державної фіскальної служби у процесі проведення перевірки, не може бути підставою для застосування заборони без врахування обов`язкових умов, що таке майно (майнові права) було набуте за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1-10 частини першої статті 2 Закону України "Про очищення влади", і його вартість не відповідає доходам, отриманим із законних джерел.

Такий висновок Верховного Суду є тотожним правовому висновку, викладеному Верховним Судом в постанові від 31 січня 2018 року в справі №815/3268/15 (№К/9901/1425/18), в постанові від 30 липня 2019 року в справі №802/3864/15-а (№К/9901/1646/18).

Водночас, інформація, яка викладена у довідці від 05.12.2016, зокрема, щодо того, що за результатами перевірки відомостей, зазначених в трудовій книжці, за період з 25.10.2010 по 22.04.2014 ОСОБА_2 займала такі посади: з 18.09.2008 по 07.10.2010 - перший заступник начальника Київської центральної спеціалізованої митниці; З 08.10.2010 по 25.05.2011 - заступник начальника Черкаської митниці; з 26.05.2011 по 01.08.2011 - заступник начальника митниці-начальник відділу контролю митної вартості та номенклатури Київської регіональної митниці; з 02.08.2011 по 25.04.2012 - заступник начальника Рівненської митниці, виходячи з чого ОСОБА_2 у період з 25.02.2010 по 25.04.2012 (в сукупності, більше одного року) обіймала посади заступників керівників територіальних органів центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, стала підставою для прийняття оскаржуваного наказу Київської митниці ДФС України від 07.12.2016 р. № 823-о про звільнення позивача з посади заступника начальника відділу митної вартості та адміністрування митних платежів управління адміністрування митних платежів Київської митниці ДФС України.

Так, п. 8 ч. 1 статті 3 Закону України "Про очищення влади" визначено, що заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, посада, яку обіймала позивач станом час звільнення, охоплювалась переліком посад, визначених п. 8 ч. 1 ст. 3 Закону, а відтак, позивача звільнено з посади в силу самого лише факту зайняття посади на підставі вищезгаданих норм Закону України "Про очищення влади".

Поряд із цим, Україна є демократичною, правовою державою, у якій визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй; норми Конституції України є нормами прямої дії; органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України; відповідно до Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (стаття 1, стаття 3, частина друга статті 6, частини перша, друга статті 8 Конституції України).

Згідно статті 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Україна як соціальна, правова держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, а також право на належні умови праці, своєчасне отримання винагороди; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (стаття 1, частини перша, друга, четверта, шоста, сьома статті 43 Основного Закону України).

Як зазначив Конституційний Суд України, право на працю є природною потребою людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом (абзац третій підпункту 6.1.1 підпункту 6.1 пункту 6 мотивувальної частини Рішення від 29 січня 2008 року N 2-рп/2008).

Наведені конституційні гарантії щодо реалізації права на працю, відповідно, поширюються і на публічну службу.

Законом України "Про очищення влади" визначено правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні.

Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України "Про очищення влади" очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_5 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.

Під визначенням "принцип" розуміється головне, важливе, суттєве, неодмінне.

Принципи права - це основні ідеї, вихідні положення, які закріплені в законі, мають загальну значущість, вищу імперативність (веління) і відображають суттєві положення права.

Виходячи з наведеного, слід дійти висновку, що частиною першою та другою статті першої Закону України "Про очищення влади" визначено базові, основоположні принципи очищення влади та надано визначення терміну "очищення влади", виходячи з яких і застосовуються інші норми цього Закону до конкретних обставин та осіб у їх системному взаємозв`язку з принципами їх застосування, тобто дотримання вказаних принципів є передумовою застосування наслідків, передбачених цим Законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Приписами статті 62 Конституції України встановлено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.

Відповідно до п. 12 резолюції Парламентської Асамблеї ради Європи № 1096 (1996) люстрація або інші адміністративні заходи, які запроваджує держава, будуть сумісними з принципами демократичної та правової держави лише якщо дотримано критеріїв стосовного того, щоб принцип вини був індивідуальним, а не колективним, і мав бути встановлений у кожному конкретному випадку. Відповідно до п. 8 вказаних принципів, дискваліфікація може стосуватися лише тих осіб, які наказували вчиняти, або вчиняли серйозні порушення прав людини, або серйозно допомагали в їх вчиненні. Відтак, вказаний конституційний принцип презумпції невинуватості підлягає застосуванню також і при здійсненні очищення влади (люстрації).

Виходячи з усталеної практики ЄСПЛ особі, яка піддається люстрації, мають бути забезпечені всілякі гарантії, притаманні кримінальному переслідуванню.

Такими гарантіями передусім має бути презумпція невинуватості (пункт 61 рішення ЄСПЛ у справі "Любох проти Польщі").

У проміжному Висновку від 16 грудня 2014 року № 788/2014 СDL-АD (2014)044 щодо Закону України "Про очищення влади" (Закону "Про люстрацію") Венеціанська комісія констатувала, крім іншого, що "Відповідно до Керівних принципів люстрація має стосуватися осіб, які відіграли важливу роль у вчиненні серйозних порушень прав людини або які обіймали керівну посаду в організації, відповідальній за серйозні порушення прав людини; ніхто не може бути предметом люстрації виключно через особисті думки і переконання; свідомі співробітники можуть бути люстровані тільки якщо їх дії насправді завдали шкоди іншим і вони знали або повинні були знати про це" (пункт 62).

Аналогічний висновок Венеціанська комісія зробила і щодо люстрації в Албанії: "Особи, які наказували, вчиняли чи суттєво сприяли вчиненню серйозних порушень прав людини, можуть бути дискваліфіковані для зайняття певних посад; якщо організація вчиняла серйозні порушення прав людини, член, працівник чи агент вважатимуться такими, що брали участь у цих порушеннях, якщо вони були високопоставленими працівниками такої організації, крім випадків, коли вони покажуть, що не брали участі у плануванні, керівництві чи виконанні таких заходів, методів чи дій" (підпункт "h" пункту 20 розділу 3 Висновку Венеціанської комісії щодо Закону про чистоту високопосадовців державних органів та виборних осіб Албанії № 524/2009 від 13 жовтня 2009 року).

Отже, люстрація застосовується до осіб, які, перебуваючи на конкретній публічній посаді, відігравали важливу роль у вчиненні серйозних порушень прав людини, обіймали керівну посаду в організації, відповідальній за серйозні порушення прав людини, вчинили певні правопорушення у наведеному контексті.

Підстави, порядок, мета та сутність люстрації в національному та міжнародному правопорядках свідчить, що в контексті обставин даної конкретної справи люстрація є видом юридичної відповідальності, а отже, при її проведенні має бути дотриманий індивідуальний характер такої відповідальності, тобто вина працівника має бути доведена в кожному конкретному випадку.

Суд також звертає увагу, що ключовим у позиції Європейського Суду з прав людини у постанові по справі "Полях та інші проти України" є § 156 цієї постанови, де Суд зазначив, що у цій справі поведінка заявників, щодо якої до них було застосовано заходи відповідно до Закону України "Про очищення влади", не була класифікована як "кримінальна" в національному законодавстві і не була схожа на якусь злочинну поведінку: вона полягала в тому, щоб залишатися на своїх постах, поки при владі перебував президент.

Відтак, не було доведено, що втручання у відношенні будь-якого із заявників було необхідним у демократичному суспільстві і Європейський Суду з прав людини у § 324 даної постанови визнав порушення ст. 8 Конвенції щодо всіх заявників.

Європейський Суд з прав людини дійшов висновку, що безумовне застосування люстраційної процедури на підставі Закону України "Про очищення влади" до осіб, які у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року перебували на окремих посадах державної служби без встановленні причетності вказаних осіб до негативних і антидемократичних подій в Україні, що мали місце за часів ОСОБА_5 , суперечить проголошеній цілі законодавства і свідчить про наявність своєрідної колективної відповідальності без врахування жодної індивідуальної ролі чи зв`язку відповідних осіб з такими подіями.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що у зв`язку з прийняттям оскаржуваного рішення у даному конкретному випадку відповідачем не доведено дотримання основоположних принципів очищення влади, визначених Законом, а відтак, не доведено і правомірності застосування до позивача процедур, передбачених цим Законом, що у свою чергу зумовлює висновок про недоведеність правомірності прийняття оскаржуваного рішення з підстав, у ньому зазначених, що є достатньою і самостійною підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції у вказаній частині позовних вимог.

Оскільки в апеляційна скарга не містить жодних доводів на спростування висновків суду першої інстанції в частині поновлення позивача на відповідній посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, колегія суддів, керуючись приписами ч. 1 ст. 308 не надає правової оцінки рішенню суду першої інстанції у вказаній частині.

Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Керуючись ст. ст. 229, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Київської митниці на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 лютого 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Київської митниці Державної фіскальної служби України, Міністерства юстиції України, Київської митниці Державної митної служби України, третя особа: Державна фіскальна служба України про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов`язання вчинити дії залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 лютого 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.

Суддя-доповідач О. О. БеспаловСуддя В. Ю. КлючковичСуддя А. Б. Парінов

(Повний текст постанови складено 16.04.24)