Постанова

від 04.09.2006 по справі 22/253

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

22/253

                                ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                                             ПОСТАНОВА

                                                        ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

04.09.06 р.                                                                             Справа № 22/253

Суддя господарського суду Донецької області Волошинова Л. В.

при секретарі судового засідання Корчевій О. М.

розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “ІнтерБрокСервіс” м. Донецьк

до відповідача 1. Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі м. Донецька

                         2. Відділення Державного казначейства у Куйбишевському районі м. Донецька

третьої особи

про стягнення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість в сумі 1 997 945 грн.

за участю:

представників сторін:

від позивача: Христенко С. В. – за довір.

від відповідача 1: Михайлова О. М., Липатов О. В., Чирикіна Н. В. - за довір.

від відповідача 2: Калюжна В. С. – за довір.

СУТЬ  СПРАВИ:

          Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю “ІнтерБрокСервіс” м. Донецьк, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі м. Донецька та Відділення Державного казначейства у Куйбишевському районі м. Донецька про стягнення з Державного бюджету України бюджетної заборгованості з податку на додану вартість в сумі 1 998 832 грн.

          В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на податкову декларацію податку на додану вартість за січень 2004 р.

          Відповідач 1, Державна податкова інспекція у Куйбишевському районі м. Донецька, проти позову заперечує, посилаючись на те, що нею не були проведені зустрічні перевірки контрагентів позивача.

          Крім того, податковий орган стверджує, що за його даними сума бюджетної заборгованості перед Товариством з обмеженою відповідальністю “ІнтерБрокСервіс” м. Донецьк складає 1 989 290 грн.

          Різниця в сумі 9 542 грн. утворилась внаслідок того, що сума податкового кредиту позивач була частково зменшена податковими зобов'язаннями по деклараціям за лютий 2004 р. в сумі 195 грн., за липень 2004 р. в сумі 304 грн., за серпень 2004 р. в сумі 388 грн., за вересень 2004 р. на суму 339 грн., за жовтень 2004 р. на суму 229 грн., за листопад 2004 р. на суму 521 грн., за грудень 2004 р. на суму 162 грн., за січень 2005 р. на суму 89 грн., за лютий 2005 р. на суму 206 грн., за березень 2005 р. в сумі 787 грн., за квітень 2005 р. на суму 112 грн., за травень 2005 р. на суму 151 грн.

          Крім того, 24.09.2004 р. у відношенні Товариства з обмеженою відповідальністю “ІнтерБрокСервіс” м. Донецьк було прийняте податкове повідомлення – рішення № 0001772342/0 на суму 5 987 грн.: податкове зобов'язання з податку на додану вартість 3 991 грн., штрафні (фінансові) санкції в сумі 1 996 грн.    

          Відповідач 2, Відділення Державного казначейства у Куйбишевському районі м. Донецька, проти позову заперечує, посилаючись на те, що від Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі м. Донецька висновок на відшкодування Товариству з обмеженою відповідальністю “ІнтерБрокСервіс” м. Донецьк бюджетної заборгованості з податку на додану вартість в сумі 1 998 832 грн. не надходив.

          30.08.2006 р. позивач зменшив розмір позовних вимог на 887 грн., заявивши до стягнення  1 997 945 грн.

          Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд ВСТАНОВИВ:

          Відповідно до податкової декларації Товариства з обмеженою відповідальністю “ІнтерБрокСервіс” м. Донецьк за січень 2004 р. р. від”ємне значення податку на додану вартість склало 2 700 658 грн.

Відповідно до позначки позивача в графі 25.2 декларації відшкодування зазначеної суми повинно було відбуватися після погашення податкових зобов”язань платника протягом трьох наступних звітних періодів шляхом повного перерахування на рахунок в установі банку.

17.08.2004 р. позивач направив до Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі м. Донецька лист від 17.08.2004 р. № 17/08-01, в якому просив суму бюджетної заборгованості з податку на додану вартість у розмірі 2 000 658 грн., заявлену в податковій декларації з податку на додану вартість за січень 2004 р., зарахувати в рахунок майбутніх платежів з податку на додану вартість.

          01.06.2004 р. Державною податковою інспекцією у Куйбишевському районі м. Донецька було прийняте податкове повідомлення – рішення № 58/26-2-31222379/6465, яким Товариству з обмеженою відповідальністю “ІнтерБрокСервіс” м. Донецьк було зменшене бюджетне відшкодування з податку на додану вартість в сумі 700 000 грн., заявлене у податковій декларації за січень 2004 р.

          Позивач в адміністративному або судовому порядку зазначеного податкового повідомлення – рішення не оскаржив.

          Відповідно до податкової декларації з податку на додану вартість за лютий 2004 р. позивач узгодив податкове зобов'язання в сумі 2 175 грн.

          Платіжним дорученням від 17.03.2004 р. № 476 на суму 350 грн. зазначене податкове зобов'язання було частково сплачене.

          Залишок несплаченої суми склав 1 825 грн.

          Відповідно до податкової декларації з податку на додану вартість за квітень 2004 р. позивач узгодив податкове зобов'язання в сумі 47 грн.

          Відповідно до податкової декларації з податку на додану вартість за травень 2004 р. позивач узгодив податкове зобов'язання в сумі 245 грн.

          Платіжним дорученням від 30.05.2004 р. № 533 на суму 245 грн. зазначене податкове зобов'язання було сплачене.

Відповідно до податкової декларації з податку на додану вартість за липень 2004 р. позивач узгодив податкове зобов'язання в сумі 304 грн.

          Платіжним дорученням від 16.08.2004 р. № 558 на суму 305 грн. зазначене податкове зобов'язання було сплачене.

Відповідно до податкової декларації з податку на додану вартість за серпень 2004 р. позивач узгодив податкове зобов'язання в сумі 388 грн.

          Платіжним дорученням від 15.09.2004 р. № 572 на суму 400 грн. зазначене податкове зобов'язання було сплачене.

Відповідно до податкової декларації з податку на додану вартість за вересень 2004 р. позивач узгодив податкове зобов'язання в сумі 339 грн.

Платіжним дорученням від 18.10.2004 р. № 600 на суму 320 грн. зазначене податкове зобов'язання було частково сплачене.

Відповідно до податкової декларації з податку на додану вартість за жовтень 2004 р. позивач узгодив податкове зобов'язання в сумі 229 грн.

Платіжним дорученням від 18.11.2004 р. № 614 на суму 230 грн. зазначене податкове зобов'язання було сплачене.

Відповідно до податкової декларації з податку на додану вартість за листопад 2004 р. позивач узгодив податкове зобов'язання в сумі 521 грн.

Платіжним дорученням від 20.12.2004 р. № 641 на суму 530 грн. зазначене податкове зобов'язання було сплачене.

Відповідно до податкової декларації з податку на додану вартість за грудень 2004 р. позивач узгодив податкове зобов'язання в сумі 162 грн.

Платіжним дорученням від 18.01.2005 р. № 657 на суму 165 грн. зазначене податкове зобов'язання було сплачене.

Відповідно до податкової декларації з податку на додану вартість за січень 2005 р. позивач узгодив податкове зобов'язання в сумі 89 грн.

Платіжним дорученням від 16.02.2005 р. № 686 на суму 90 грн. зазначене податкове зобов'язання було сплачене.

Відповідно до податкової декларації з податку на додану вартість за лютий 2005 р. позивач узгодив податкове зобов'язання в сумі 206 грн.

Платіжним дорученням від 16.03.2005 р. № 722 на суму 210 грн. зазначене податкове зобов'язання було сплачене.

Відповідно до податкової декларації з податку на додану вартість за березень 2005 р. позивач узгодив податкове зобов'язання в сумі 787 грн.

Платіжним дорученням від 14.04.2005 р. № 761 на суму 800 грн. зазначене податкове зобов'язання було сплачене.

Відповідно до податкової декларації з податку на додану вартість за квітень 2004 р. позивач узгодив податкове зобов'язання в сумі 112 грн.

Платіжним дорученням від 16.05.2005 р. № 799 на суму 115 грн. зазначене податкове зобов'язання було сплачене.

Відповідно до податкової декларації з податку на додану вартість за травень 2005 р. позивач узгодив податкове зобов'язання в сумі 151 грн.

Платіжним дорученням від 16.06.2005 р. № 844 на суму 160 грн. зазначене податкове зобов'язання було сплачене.

Податковим повідомленням – рішенням від 24.09.2004 р. № 0001772342/0 позивачеві було визначене податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 3 991 грн. та застосовані передбачені п. п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” штрафні (фінансові) санкції в сумі 1 996 грн.

Платіжними дорученнями від 04.10.2004 р. № 590 на суму 5 000 грн. та від 06.10.2004 р. № 592 на суму 100 грн. позивач частково сплатив визначені в зазначеному податковому повідомленні – рішенні суми.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач при обчисленні ціни позову врахував зазначені вище обставини.

При оцінці цих обставин суд виходить з положень ч. 1 та ч. 2 ст. 2 Закону України “Про власність” від  07.02.1991 р. № 697-XII (зі змінами та доповненнями), відповідно до якої право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном.

Право власності в Україні охороняється законом. Держава забезпечує стабільність правовідносин власності.  

Статтею 4 зазначеного вище Закону встановлено, що власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном.

Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Він може використовувати майно для здійснення господарської та іншої не забороненої законом діяльності, зокрема передавати його безоплатно або за плату у володіння і користування, а також у довірчу власність іншим особам.

Майно, відповідно до ч. 1 ст. 139 Господарського кодексу України – це сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб'єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб'єктів.

Суд вважає, що податковий орган не мав правових підстав змінювати визначений у відповідних платіжних дорученнях напрямок їх зарахування.

За результатами розгляду матеріалів справи суд вважає, що позов підлягає задоволенню за наступними підставами.

Відповідно до ч. 1-3 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.   

Граничний строк для подання заяв на повернення надміру сплачених або невідшкодованих податків і зборів (обов'язкових платежів) встановлений п. п. 15.3.1 п. 15.3 ст. 15  Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, відповідно до якого заяви на повернення надміру сплачених податків, зборів (обов'язкових платежів) або на їх відшкодування у випадках, передбачених податковими законами, можуть бути подані не пізніше 1095 дня, наступного за днем здійснення такої переплати або отримання права на таке відшкодування.            

За таких обставин суд вважає, що адміністративний позов був поданий в межах встановленого чинним законодавством строку.

Визначення термінів “податкове зобов'язання” та “податковий кредит” наведене в п. 1.6 та п. 1.7 ст. 1 Закону України “Про податок на додану вартість” від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР зі змінами та доповненнями (в редакції Закону, яка була чинною під час виникнення спірних правовідносин).

За приписами цих норм податкове зобов'язання - це загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом. 

Податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Порядок визначення сум, що підлягають сплаті до Державного бюджету України або відшкодуванню з нього визначений у п. п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону.    

Відповідно до цієї норми суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-яким продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду.

Згідно з п. п. 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 Закону у разі коли за результатами звітного періоду сума, визначена згідно з підпунктом 7.7.1 цієї статті, має від'ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України протягом місяця, наступного після подачі декларації.

Підставою для отримання відшкодування є дані тільки податкової декларації за звітний період.

Суми, що не відшкодовані платнику податку протягом визначеного у цьому пункті строку, вважаються бюджетною заборгованістю. На суму бюджетної заборгованості нараховуються проценти на рівні 120 відсотків від облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент її виникнення, протягом строку її дії, включаючи день погашення. Платник податку має право у будь-який момент після виникнення бюджетної заборгованості звернутися до суду з позовом про стягнення коштів бюджету та притягнення до відповідальності посадових осіб, винних у несвоєчасному відшкодуванні надмірно сплачених податків.

Відповідно до п. 4.1 та п. 4.2 Порядку відшкодування податку на додану вартість, затвердженого спільним наказом Державної податкової адміністрації України та Державного казначейства України від 21.05.2001 р. N 200/86, відшкодування податку на додану вартість з бюджету здійснюється органами Державного казначейства України за висновками податкових органів  або за рішенням суду.

Висновки подаються не пізніше ніж за 5 робочих днів до закінчення терміну відшкодування податку на додану вартість, установленого чинним законодавством

Суд не приймає до уваги посилання податкового органу на положення п. 1.8 ст. 1 Закону, відповідно до якого бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом, оскільки за приписами п. п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Тобто у січні 2004 р. зазначена норма не обмежувала право платника податку включати до складу податкового кредиту лише фактично сплачені в ціні придбаних товарів (робіт, послуг) суми податку на додану вартість.

В свою чергу, як це вже зазначалось раніше, порядок визначення суми, яка підлягає поверненню з бюджету, врегульований п. п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону.

Суд вважає, що звернення платника податку у серпні 2004 р. до податкового органу з заявою про зміну напрямку відшкодування податку на додану вартість, заявленого у податковій декларації з податку на додану вартість за січень 2004 р., не позбавляє його можливості в межах встановленого п. п. 15.3.1 п. 15.3 ст. 15  Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” строку звернутися до суду з позовом про стягнення відповідної суми на розрахунковий рахунок, оскільки станом на 03.08.2006 р., тобто на день звернення до суду з відповідним позовом, ця сума ще не була відшкодована позивачеві.

Суд відмовляє Державній податковій інспекції у Куйбишевському районі м. Донецька у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі, оскільки всі необхідні перевірки у 2004 році повинні були проводитися в межах строку, встановленого для здійснення відшкодування.

Суд вважає, що визнання Товариства з обмеженою відповідальністю “Мехоборудование” м. Донецьк банкрутом не є підставою для позбавлення Товариства з обмеженою відповідальністю “ІнтерБрокСервіс” м. Донецьк права на бюджетне відшкодування, оскільки кожний платник податку самостійно відповідає перед бюджетом за правильність нарахування та своєчасність сплати своїх податкових зобовязань

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 17-20, 69-72, 86, 158 – 163, 167 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю “ІнтерБрокСервіс” м. Донецьк до Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі м. Донецька та Відділення Державного казначейства у Куйбишевському районі м. Донецька про стягнення з Державного бюджету України бюджетної заборгованості з податку на додану вартість в сумі 1 997 945 грн. задовольнити.

Стягнути з Державного бюджету України з р/р 31111030600008, банк - Управління Державного казначейства у Донецькій області, отримувач – Держбюджет, Куйбишевський район, 14010200, МФО 834016, ЄДРПОУ 24165303 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ІнтерБрокСервіс” (83096, м. Донецьк, вул. Воїнська, 16, п/р 26001318132001 у Філії КБ “Приватбанк”, Донецьке РУ, МФО 335496, ЄДРПОУ 31222379) бюджетну заборгованість з податку на додану вартість в сумі 1 997 945 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ІнтерБрокСервіс” (83096, м. Донецьк, вул. Воїнська, 16, п/р 26001318132001 у Філії КБ “Приватбанк”, Донецьке РУ, МФО 335496, ЄДРПОУ 31222379) судові витрати по сплаті судового збору в сумі 19 979,45 грн.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено Кодексом адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова підписана 04.09.2006 р.

Суддя                                                                                              Волошинова Л.В.