Постанова

від 09.08.2022 по справі 369/13330/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження № 22-ц/824/7206/2022

Справа № 369/13330/21

П О С Т А Н О В А

Іменем України

10 серпня 2022 року м. Київ

Київський апеляційний суд

у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,

за участю секретаря Мороз Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргоюОСОБА_1 на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області в складі судді Ковальчук Л.М., постановлену в м. Київ22 листопада 2021 року про забезпечення позову у справі за позовом заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Феодосіївської сільської ради Обухівського району Київської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Державного реєстратора відділу адміністративних послуг Сквирської міської ради Київської області Гузя Андрія Григоровича, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Зими Наталії Федорівни, третя особа Державне підприємство «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс» про визнання недійсними рішень, скасування державної реєстрації та усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельними ділянками шляхом їх повернення,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, -

в с т а н о в и в :

У вересні 2021 року заступник керівника Київської обласної прокуратури звернувся з позовом в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації, просив визнати недійсними рішення Феодосіївської сільської ради від 12 липня 2021 року № 24/09, № 24/38, № 24/52, 24/03 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, скасувати рішення про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень на земельні ділянки з кадастровими номерами 3222487000:03:001:0010, 3222487000:03:001:0015, 3222487000:03:001:0022, 3222487000:03:001:0023 на підставі рішення приватного нотаріуса КМНО Зими Н.Ф. від 16 липня 2021 року; усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення шляхом повернення на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_1 земельних ділянок з вказаними кадастровими номерами, покласти на відповідачів судові витрати.

Також в листопаді 2021 року заступник керівника Київської обласної прокуратури подав до суду заяву про забезпечення позову, в якій просив накласти арешт та заборонити вчиняти будь-які дії щодо реєстрації, перереєстрації права власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 3222487000:03:001:0010, 3222487000:03:001:0015, 3222487000:03:001:0022, 3222487000:03:001:0023, які належать на праві власності ОСОБА_1 , а також заборонити проведення на вказаних ділянках будь-яких робіт.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 листопада 2021 року заяву заступника керівника Київської обласної прокуратуризадоволено, в порядку забезпечення позову накладено арешт та заборонено вчиняти будь-які дії щодо реєстрації, перереєстрації права власності, та заборонено проводити будь-які роботи на земельних ділянках з кадастровими номерами: 3222487000:03:001:0010 площею 1,1337 га, з кадастровим номером 3222487000:03:001:0015 площею 0,8219 га, з кадастровим номером 3222487000:03:001:0022 площею 1,1337 га, з кадастровим номером 3222487000:03:001:0023 площею 0,6664 га, які на праві власності належать ОСОБА_1 .

Відповідач ОСОБА_1 , не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість ухвали, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 листопада 2021 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви про забезпечення позову.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилався на те, що ухвала постановлена неповноважним складом суду, оскільки спірні земельні ділянки розташовані в межах адміністративно-територіальної одиниці Обухівського району, а не ліквідованого Києво-Святошинського, отже відповідно до правил виключної територіальної підсудності уповноваженим на розгляд даної справи і встановлення обмежувальних заходів у вигляді забезпечення позову судом є Обухівський районний суд Київської області.

Зазначав, що ухвала перешкоджає його законній господарській діяльності, а вжиті заходи забезпечення позову не співмірні з заявленими позовними вимогами з огляду на те, що не заявлено позовних вимог про витребування земельних ділянок, і невжиття заходів забезпечення позову не може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся, адже в разі доведення основних позовних вимог про визнання незаконним розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації вимога про усунення перешкод в користуванні земельними ділянками може бути заявлена до будь-якої особи.

Вказував, що заборона виконувати роботи на ділянках є непропорційним втручанням у право власності, оскільки в ухвалі суд заборонив проведення на земельних ділянках будь-яких робіт, яка є надмірно абстрактним та невизначеним формулюванням, що може призвести до неможливості не лише здійснювати господарську діяльність із зведення капітальних споруд, але і використовувати будь-які з правомочностей власника, які фактично припинені на невизначений строк з надуманих причин, і застосування заходів забезпечення позову може спричинити відповідачу значних збитків, якщо позов або пов`язані з матеріально-правовими обмеженнями заходи з його забезпечення виявляться необґрунтованими.

Вважав, що вжиття заходів забезпечення позову у запропонований позивачем спосіб є фактично ухваленням рішення без розгляду справи по суті.

Від заступника керівника Київської обласної прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу, направлений засобами поштового зв`язку 02 червня 2022 року в установлений судом строк, в якому прокурор просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.

Посилався на те, що територіальна юрисдикція суду не може бути автоматично змінена у зв`язку з ліквідацією певної адміністративно-територіальної одиниці, а визначається у встановленому порядку, отже Києво-Святошинський районний суд Київськї області продовжує здійснювати свої повноваження в межах колишнього Києво-Святошинського району Київської області.

Вказував, що використання земель лісогосподарськоо призначення для цілей ведення особистого селянського господарства, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства з метою виробництва сільськогосподарської продукції може суттєво вплинути на якісні зміни таких земель та подальшу неможливість їх використання для ведення лісового господарства, тому застосування заходів забезпечення позову у даному випадку є співмірним з заявленими позовними вимогами, також до вирішення справи по суті будь-яка господарська діяльність з використанням спірних земельних ділянок не для потреб лісового господарства може призвести до зміни якісного стану цих ділянок та суттєво ускладнити ао унеможливити їх використання для вказаних потреб (необхідності заліснення ділянок, вирішення питання щодо врятування молодих насаджень від посухи тощо), з аналогічних підстав вважав необґрунтованими доводи апеляційної скарги щодо непропорційного втручання у право власності з забороною виконувати роботи на спірних земельних ділянках.

Вважав, що забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельні ділянки із забороною вчиняти дії з розорювання, проведення земельних робіт, а також знищення зелених насаджень на них має на меті відновлення та запобігання порушення прав та охоронюваних законом інтересів дійсного власника таких земель, відповідним та співмірним обмеженням є утримання від подальшої зміни якісних характеристик земельних ділянок лісогосподарського призначення.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Звертаючись до суду з даним позовом, прокурор посилався на те, що Київською обласною прокуратурою виявлено порушення вимог земельного та лісового законодавства на території Обухівського району Київської області, а саме, що на підставі рішень Феодосіївської сільської ради у власність громадян для ведення особистого селянського господарства передано чотири земельні ділянки, які в подальшому були відчужені на користь відповідача ОСОБА_1 . Таким чином, у спірних правовідносинах неуповноваженим органом місцевого самоврядування приватним особам для ведення особистого селянського господарства передано в приватну власність земельні ділянки лісогосподарського призначення державної форми власності. Також Феодосіївською сільською радою здійснено незаконне відведення земельних ділянок у приватну власність громадян без згоди землекористувача, без вилучення з постійного користування, без зміни цільового призначення ділянок, в тому числі за погодженням з постійним лісокористувачем. Окрім зазначеного, встановлено, що вказані земельні ділянки межують із водними об`єктами та накладаються на їх прибережні захисні смуги та водне дзеркало. Спірні земельні ділянки на даний час перебувають у власності ОСОБА_1 , чим порушуються інтереси держави в особі землекористувача ДП «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київагроліс» та власника (розпорядника ділянки) Київської обласної державної адміністрації.

В заяві про забезпечення позову прокурор зазначав, що забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірні земельні ділянки із забороною вчиняти дії з розорювання, проведення земельних робіт, а також знищення земельних насаджень на них має на меті відновлення та запобігання порушення прав та охоронюваних законом інтересів дійсного власника таких земель - Українського народу в особі уповноваженого органу Київської обласної державної адміністрації. При цьому відповідним та співмірним обмеженням має виступати утримання від подальшої зміни якісних характеристик земельних ділянок лісогосподарського призначення. Невжиття заходів забезпечення позову у даній справі матиме негативні наслідки для дійсного власника спірних земельних ділянок у вигляді неможливості або значного утруднення їх використання для потреб лісогосподарського призначення (необхідності заліснення ділянок, вирішення питання щодо врятування молодих насаджень від посухи тощо), додатковим обґрунтуванням необхідності застосування вказаних заходів забезпечення позову є те, що зазначені земельні ділянки після незаконного вибуття з державної власності вже ставали предметом купівлі-продажу земельних ділянок, і подальші угоди щодо розпорядження ними можуть ускладнити розгляд справи через необхідність залучення інших осіб, або навіть пред`явлення нового позову, зміни судочинства, а також ускладнити виконання судового рішення у разі задоволення позову.

Вважав, що накладення арешту не завдасть збитків відповідачу ОСОБА_1 , а утримання від подальшої зміни якісних характеристик земельної ділянки не вимагає несення ним додаткових витрат.

На підставі вищевикладеного просив забезпечити позов шляхом накладення арештута заборони вчиняти будь-які дії щодо реєстрації, перереєстрації права власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 3222487000:03:001:0010, 3222487000:03:001:0015, 3222487000:03:001:0022, 3222487000:03:001:0023, які належать на праві власності ОСОБА_1 , а також заборонити проведення на вказаних ділянках будь-яких робіт.

В матеріалах справи наявні докази, якими прокурор доводить підстави для забезпечення позову: інформаційні довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, інформація з Державного земельного кадастру, копії рішень Феодосіївської сільської ради про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність, копії договорів купівлі-продажу земельних ділянок, копія листа ВО «Укрдержліспроект» від 25 серпня 2021 року № 432, копія листа ДП «Державний картографо-геодезичний фонд України» від 22 вересня 2021 року № 27, копії рішень державного реєстратора прав на нерухоме майно приватного нотаріуса Зими Н.Ф. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 16 липня 2021 року.

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до ст. 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 1-1) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року № ETS № 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому ЄСПЛ у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» ЄСПЛ зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні ЄСПЛ, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) ЄСПЛ вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Таким чином, держава Україна несе обов`язок перед заінтересованими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

На це вказується, зокрема, і в пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004 у справі № 1-33/2004, в якому зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.

Крім того, Конституційний Суд України у пункті 9 мотивувальної частини рішення від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

ЄСПЛ у рішенні від 20 липня 2004 року у справі «Шмалько проти України» вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

У постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 909/835/18 зазначено, що повинен бути наявним зв`язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача».

На підставі наведеного, враховуючи наявність спору між сторонами, а також те, що з наявних в матеріалах справи доказів та документів встановлено, що з урахуванням співмірності заходів з позовними вимогами, а також того, що невжиття даного способу забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, суд дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується апеляційний суд, що заява про забезпечення позову у вигляді накладення арешту на спірні земельні ділянки та заборони вчиняти дії щодо реєстрації, перереєстрації права власності, а також проведення будь-яких робіт на земельних ділянках є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Як вбачається із змісту позовної заяви заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Феодосіївської сільської ради Обухівського району Київської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Державного реєстратора відділу адміністративних послуг Сквирської міської ради Київської області Гузя А.Г., приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Зими Н.Ф., третя особа ДП «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київолагроліс», предметом позову в даній справі є позовні вимоги про визнання недійсними рішень, скасування державної реєстрації та усунення перешкод у користувані та розпорядженні земельними ділянками шляхом їх повернення.

Відповідно до ст. 178 ЦК України об`єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід`ємними від фізичної чи юридичної особи.

Оскільки земельні ділянки, на які накладено арешт та заборонено вчиняти дії щодо реєстрації, перереєстрації права власності, як об`єкт цивільних прав не вилучені та не обмежені в обороті, ризик відчуження даного майна за умови невжиття заходів забезпечення позову є постійним.

Крім того, відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Отже, предметом позову по даній справі є визнаннянедійсними рішень Феодосіївської сільської ради про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність, скасування державної реєстрації права власності за відповідачем ОСОБА_1 та усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельними ділянками шляхом їх повернення на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації, і у разі задоволення позову може бутизокремавизнане незаконним та скасовано рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, на підставі якого було внесено запис про реєстрацію права власності на земельні ділянки, щодо яких судом вжито заходи забезпечення позову, за відповідачем ОСОБА_1 , та повернуто земельні ділянки на користь держави з володіння відповідача.

З огляду на вищенаведене та беручи до уваги те, що між сторонами виник спір щодо правомірності зайняття відповідачем земельних ділянок лісогосподарського призначення, які згідно доводів прокурора належать до державної власності, є землями лісогосподарського призначення і одночасно є землями водного фонду, і правомірності реєстрації за відповідачем ОСОБА_1 права власності на ці земельні ділянки, прокурор обґрунтовано навів припущення про те, що невжиття заходів забезпечення позову у вигляді арешту на вказане нерухоме майно і заборони вчиняти будь-які дії щодо реєстрації, перереєстрації права власності та проведення робіт на цих земельних ділянкахможе призвести до ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду, оскільки відповідач може відчужити на користь третіх осіб земельні ділянки, право власності на які на даний час зареєстроване за цим відповідачем.

Наведений захід забезпечення позову відповідає вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову і спроможний забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову. Невжиття таких заходів забезпечення позову призведе до істотного ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду та поновлення порушених прав та інтересів, за захистом яких прокурор в інтересах державизвернувся до суду, оскільки майно відповідача, законність реєстрації права власності на яке є предметом спору, може бути відчужене останнім у будь-який час.

Крім того, враховуючи, що прокурор в заяві про застосування заходів забезпечення позову посилався на те, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони проводити роботи на спірних земельних ділянках у даній справі матиме негативні насідки для дійсного власника спірних земельних ділянок у вигляді неможливості або значного утруднення їх використання для потреб лісогосподарського призначення (необхідності заліснення ділянок, вирішення питання щодо врятування молодих насаджень від посухи тощо), апеляційний суд приходить до висновку про обґрунтованість доводів прокурора про забезпечення позову шляхом заборони проведення робіт на земельних ділянках та погоджується з висновками суду першої інстанції про вжиття даного виду забезпечення позову.

Метою вжиття забезпечувальних заходів у цьому спорі, в якому заявлені вимоги про повернення на користь держави земельних ділянок, є в тому числі забезпечення знаходження майна у відповідача в незмінному вигляді.

Необхідність збереження правового статусу та стану спірної ділянки відповідає умовам вжиття заходів забезпечення позову та застосуванню правил частини другої статті 149 ЦК.

Вищенаведене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 11 листопада 2020 року в справі № 490/6312/19-ц (провадження № 61-22689св19).

Апеляційним судом відхиляються необґрунтовані доводи апеляційної скарги, що оскільки позивачем не заявлено віндикакційний позов, то в разі доведення основних позовних вимог про визнання незаконним рішення вимога про усунення перешкод в користуванні земельними ділянками може бути заявлена до будь-якої особи, тому забезпечення позову є неспівмірним з заявленими вимогами, з огляду на те, що прокурором в даній справі заявлено вимоги про усунення перешкод у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельними ділянками шляхом повернення їх на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння саме відповідача ОСОБА_1 , і в разі задоволення позову виконання судового рішення може бути ускладнене чи унеможливлене внаслідок відчуження ОСОБА_1 спірних земельних ділянок на користь інших осіб через необхідність залучення цих осіб до участі в справі або подання нового позову.

Доводи апеляційної скарги, що ухвала суду першої інстанції перешкоджає законній господарській діяльності відповідача, не підтверджені будь-якими доказами, а зводяться до загальних посилань на положення постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», згідно яких вжиті заходи забезпечення позову не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність, і що суд першої інстанції при вирішенні питання про забезпечення позову суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Оскільки конкретних обставин перешкоджання господарській діяльності позивача ним зазначено не було, доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими та відхиляються апеляційним судом.

З огляду на доводи апеляційної скарги щодо невідповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном та порушення принципу «пропорційності», «справедливої рівноваги (балансу)» між інтересами держави та власника майна апеляційний суд приймає до уваги, що застосування даного виду забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, гарантованих ст. 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, оскільки майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися і частково обмежується можливість користуватися ним.

Апеляційний суд не може погодитися з доводами апеляційної скарги щодо постановлення ухвали про забезпечення позову неповноважним судом, оскільки за змістом статті 149 ЦПК України заяву про забезпечення позову вирішує суд, до якого подано або має бути подано позов(постанова Верховного Суду від 02 грудня 2021 року в справі № 501/3937/19, провадження № 61-11978св20). Заступник керівника Київської обласної прокуратури звернувся з позовом до Києво-Святошинського районного суду Київськоїобласті,ухвалою якого від 28 вересня 2021 року відкрито провадження в справі, тому саме цей суд мав вирішувати заяву про забезпечення позову.

Крім того, доводи відповідача ОСОБА_1 в наведеній частині апеляційної скарги зводяться до того, що відповідно до ст. 30 ЦПК України позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини, а спірні земельні ділянки розташовані в межах Феодосіївської територіальної громади Обухівського району, отже позов, що виник з приводу даного майна, необхідно розглядати в Обухівському районному суді Київської області.

Такі доводи не ґрунтуються на вимогах закону та відхиляються апеляційним судом, оскільки відповідно до ч. 3, 4 ст. 19 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» місцезнаходження, територіальна юрисдикція і статус суду визначаються з урахуванням принципів територіальності, спеціалізації та інстанційності; підставами для утворення, реорганізації чи ліквідації суду є зміна визначеної цим Законом системи судоустрою, необхідність забезпечення доступності правосуддя, оптимізації видатків державного бюджету або зміна адміністративно-територіального устрою.

Згідно з п. 3-1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» до набрання чинності законом України щодо зміни системи місцевих судів на території України у зв`язку з утворенням (ліквідацією) районів відповідні місцеві суди продовжують здійснювати свої повноваження у межах територіальної юрисдикції, визначеної до набрання чинності Постановою Верховної Ради України «Про утворення та ліквідацію районів» від 17 липня 2020 року № 807-IX, але не пізніше 01 січня 2023 року.

Так, Постановою Верховної Ради України «Про утворення та ліквідацію районів» від 17 липня 2020 року утворено Обухівський район (з адміністративним центром у місті Обухів) у складі територій Богуславської міської, Васильківської міської, Кагарлицької міської, Козинської селищної, Миронівської міської, Обухівської міської, Ржищівської міської, Української міської, Феодосіївської сільської територіальних громад, затверджених Кабінетом Міністрів України.

Разом із тим, оскільки станом на день звернення прокурора з даним позовом до суду закон України щодо зміни системи місцевих судів на території України у зв`язку з утворенням (ліквідацією) районів чинності не набрав, Києво-Святошинський районний суд Київської області продовжував здійснювати свої повноваження у межах територіальної юрисдикції, визначеної до набрання чинності Постановою Верховної Ради України «Про утворення та ліквідацію районів» від 17 липня 2020 року, відтак постановлення ухвали про забезпечення позову відносно земельних ділянок, розташованих на території Феодосіївської сільської ради, тобто в межах колишнього Києво-Святошинського району Київської області, не порушує територіальну юрисдикцію суду і не свідчить про розгляд справи неповноважним судом.

Відтак, за результатами апеляційного перегляду не знайшли свого підтвердження та відхиляються апеляційним судом доводи апеляційної скарги щодо незаконності та необґрунтованості ухвали, постановлення її з порушенням норм процесуального права та за відсутності належного та всебічного встановлення обставин, які мали значення для її прийняття.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, зводяться до незгоди із ухвалою суду і переоцінки доказів, та не можуть бути підставою для скасування ухвали суду.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 листопада 2021 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено11 серпня 2022 року.

Головуючий: Кашперська Т.Ц.

Судді: Фінагеєв В.О.

Яворський М.А.