Рішення
від 10.12.2024 по справі 369/13330/21
КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/13330/21

Провадження № 2/369/339/24

РІШЕННЯ

Іменем України

10.12.2024 м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

головуючої судді Пінкевич Н.С.

секретаря Осіпова В.І.

за участю

прокурора Нємцева Є.Г.

представника відповідача Правдюка В.М.

розглянувши у приміщенні Києво-Святошинського районного суду Київської області у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Феодосіївської сільської ради Обухівського району Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Державного реєстратора відділу адміністративних послуг Сквирської міської ради Київської області Гузя Андрія Григоровича, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Зими Наталії Федорівни, третя особа без самостійних вимог на стороні позивача Державне підприємство «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс», третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю Агрокомбінат «Хотівський» про визнання недійсним розпорядження, скасування державної реєстрації та усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельними ділянками, шляхом їх повернення, -

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2021 року заступник керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації звернувся до суду з позовом до Феодосіївської сільської ради Обухівського району Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Державного реєстратора відділу адміністративних послуг Сквирської міської ради Київської області Гузя Андрія Григоровича, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Зими Наталії Федорівни, третя особа без самостійних вимог на стороні позивача Державне підприємство «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс», третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю Агрокомбінат «Хотівський», з позовом про визнання недійсними рішень, скасування державної реєстрації та усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельними ділянками шляхом їх повернення.

Заявлений позов обґрунтовано тим, що прокуратурою області встановлено порушення вимог земельного та лісового законодавства під час набуття у власність громадян земельних ділянок на території Ходосівської сільської ради, що полягає в наступному.

На підставі рішення Феодосіївської сільської ради Обухівського району Київської області від 12.07.2021 № 24/09 у власність ОСОБА_2 передано земельну ділянку площею 1,13 га з кадастровим номером 3222487000:03:001:0010; на підставі рішення Феодосіївської сільської ради Обухівського району Київської області від 12.07.2021 № 24/38 у власність ОСОБА_3 , передано земельну ділянку площею 0,82 га з кадастровим номером 3222487000:03:001:0015; на підставі рішення Феодосіївської сільської ради Обухівського району Київської області від 12.07.2021 № 24/52 у власність ОСОБА_4 передано земельну ділянку площею 1,13 га з кадастровим номером 3222487000:03:001:0022; на підставі рішення Феодосіївської сільської ради Обухівського району Київської області від 12.07.2021 № 24/03 у власність ОСОБА_5 передано земельну ділянку площею 0,66 га з кадастровим номером 3222487000:03:001:0023.

В подальшому ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на підставі договорів купівлі-продажу від 16.07.2021 відчужили належні їм земельні ділянки на користь ОСОБА_1 . У зв`язку з цим за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на вказані об`єкти нерухомого майна, а саме: на земельну ділянку з кадастровим номером 3222487000:03:001:0010 на підставі рішення приватного нотаріуса Зими Наталії Федорівни Київського міського нотаріального округу від 16.07.2021, індексний номер 59317278; на земельну ділянку з кадастровим номером 3222487000:03:001:0015 на підставі рішення приватного нотаріуса Зими Наталії Федорівни, Київського міського нотаріального округу від 16.07.2021, індексний номер 59317433; на земельну ділянку з кадастровим номером 3222487000:03:001:0022 на підставі рішення приватного нотаріуса Зими Наталії Федорівни, Київського міського нотаріального округ від 16.07.2021, індексний номер 59317352; на земельну ділянку з кадастровим номером 3222487000:03:001:0023 на підставі рішення приватного нотаріуса Зими Наталії Федорівни, Київського міського нотаріального округ від 16.07.2021, індексний номер 59317466

Вважає, що вищевказані рішення Феодосійської сільської ради прийняті всупереч вимог земельного та лісового законодавства, оскільки спірні земельні ділянки фактично перебували в постійному користуванні Державного підприємства «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс». Позивач зазначив, що за інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» (лист № 432 від 25.08.2021р. Лист № 964 від 09.11.2021р, лист від 13.01.2022р. № 11) земельні ділянки відповідача накладаються на землі кварталу №30 Києво-Святошинського державного агролісництва за даними лісовпорядкування 2006 року, також надано в Листі № 964 від 09.11.2021р сказано про матеріали лісовпорядкування 2006, 2019 років, в листі від 13.01.2022р. № 11 зазначено про матеріали лісовпорядкування 2008 року, а Лист № 110 від 09.02.2022р

На думку, позивача спірні земельні ділянки відносились до державної власності, оскільки згідно п. 5 Розділу VIII «Прикінцевих положень» Лісового кодексу України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування. Прокурор вважає, що оспорюваним розпорядженням та договорами купівлі-продажу порушено інтереси держави, адже з власності держави протиправно вибули лісові землі.

Просив суд:

визнати недійсними рішення Феодосіївської сільської ради від 12.07.2021 року № 24/09 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність», від 12.07.2021 року № 24/38«Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність», від 12.07.2021 року № 24/52«Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність», від 12.07.2021 року 24/03 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність»;

скасувати рішення про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень на земельні ділянки з кадастровими номерами 3222487000:03:001:0010, 3222487000:03:001:0015, 3222487000:03:001:0022, 3222487000:03:001:0023 на підставі рішення приватного нотаріуса КМНО Зими Н.Ф. від 16 липня 2021 р.;

усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення шляхом повернення на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_1 земельних ділянок з кадастровими номерами:

3222487000:03:001:0010 площею 1,1337 га,

3222487000:03:001:0015 площею 0,8219 га,

3222487000:03:001:0022 площею 1,1337 га,

3222487000:03:001:0023 площею 0,6664 га.

Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 вересня 2021 року відкрито провадження по справі та визначено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження.

01 грудня 2021 року до суду подано пояснення позивача Київської обласної державної адміністрації від 24.11.2021р (Т1 ас 159-168), які в цілому повторюють обґрунтування позовної заяви. Зазначено про неможливість перебування в приватній власності земельних ділянок лісового фонду, вказано, означене є ознакою незаконності оспорюваних рішень сільської ради. Позивач підтримав позов Прокурора та просив його задовольнити.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 листопада 2021 року задоволена заява прокурора про забезпечення позову вирішено накласти арешт та заборонити вчиняти будь-які дії щодо реєстрації, перереєстрації права власності, та заборонити проводити будь-які роботи на земельних ділянках з кадастровими номерами: 3222487000:03:001:0010 площею 1,1337 га, з кадастровим номером 3222487000:03:001:0015 площею 0,8219 га, з кадастровим номером 3222487000:03:001:0022 площею 1,1337 га, з кадастровим номером 3222487000:03:001:0023 площею 0,6664 га, які на праві власності належать ОСОБА_1

21 грудня 2021 року надійшов відзив від Державного реєстратора відділу адміністративних послуг Сквирської міської ради Київської області Гузя Андрія Григоровича (Т1 ас 177-180), в якому останній заперечував проти задоволення позову, вказавши що позов не містить доказів щодо порушень законодавства реєстратором під час проведення реєстраційних дій, реєстратор є неналежним відповідачем у справі, оскільки не є учасником відносин з приводу нерухомого майна, вказав що конкретно до нього жодних позовних вимог не заявлено.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 червня 2022 року вирішено закрити підготовче провадження у справі та призначити судовий розгляд на 04 жовтня 2022 року.

03 жовтня 2022 року подано пояснення №314 від 28.09.2022р від третьої особи державного підприємства «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс», в якому вказано, що на момент звернення до суду з позовом прокурора діяло лісовпорядкування 2006 року, але з огляду на затвердження нової процедури розроблення та затвердження матеріалів лісовпорядкування були розроблені нові матеріали лісовпорядкування, що затверджені в вересні 2022 року.

Від представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Правдюка В.М. 05.10.2022р надійшов відзив на позовну заяву, в якому він заперечує проти позову в повному обсязі, вважає позовні вимоги позивача необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Вказав, що земельні ділянки тривалий час використовувались як сільськогосподарські землі. Згідно проекту формування території і встановлення меж Ходосівської сільської Ради народних депутатів та сільського населеного пункту Ходосівка Києво-Святошинського району Київської області 1994 року території, що пізніше були сформовані у спірні земельні ділянки входили до земель, які обліковувалась як землі сільськогосподарського призначення ще за Радгоспом «Хотівський», що підтверджено також відповідним державним актом на право постійного користування землею серії І-КВ №001599 від 01.12.1997р. Пізніше радгосп «Хотівський» був перетворений в КСП «Агрокомбінат «Хотівський». У зв`язку із чим Ходосівською сільською Радою народних депутатів 06.12.1999 р був виданий державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-КВ №002924.

Зазначає, що вказане право постійного користування було припинене на підставі заяви землекористувача згідно розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації №1187 від 23.02.2010р, а земельна ділянка зарахована до земель запасу державної власності. Із врахуванням цього надання земельних ділянок громадянам на підставі оспорюваних рішень Феодосіївської сільської ради повністю відповідало закону. Відповідність відповідних територій межам оскаржуваних земельних ділянок підтверджено схематичними матеріалами які подані в оригіналі до суду.

Відповідач ставить у відзиві під сумнів достовірність наданих позивачем доказів від Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» (лист № 432 від 25.08.2021р.), вказує на суперечності в оформленні вказаних доказів та недоліки в оформленні. Звертає увагу Суду, що доводи прокурора щодо належності земельних ділянок до земель водного фонду є неналежними оскільки не відносяться до предмету доказування. Згідно із заявленими позовними вимогами Прокурор просить усунути перешкоди у користуванні земельними ділянками лісогосподарського призначення. З огляду на це, всі обґрунтування та докази, що стосуються Земельних ділянок як земель Водного фонду є неналежним доказами по відношенню до предмету доказування у Справі оскільки жодним чином не доводять належність Земельних ділянок до земель лісогосподарського призначення. На думку відповідача Позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що земельні ділянки в дійсності вкриті лісами чи використовувались в лісогосподарському господарстві. Також відповідач зазначає, що надані прокурором докази не відповідають вимогам до матеріалів лісокористування визначені законом, і сама наявність матеріалів лісовпорядкування щодо відповідних земель не доведена. Таким чином, вважає безпідставними твердження прокурора про те, що спірні земельні ділянки відносяться до земель лісогосподарського призначення. Також вважає не доведеним твердження позивача про те, що спірна земельна ділянка раніше передавалася в користування Києво-Святошинського державного агролісництва Київської обласної державної організації «КИЇВАГРОЛІС». Отже, подання позову суперечить вимогам діючого законодавства.

02 листопада 2022 року Прокурором подано та до матеріалів Справи долучено відповідь на відзив на позов (Т2 ас 149-172) в якому ставляться під сумнів доводи відповідача щодо належності земельних ділянок до земель сільськогосподарського призначення. Зазначає що КСП Агрокомбінат «Хотівський» припинив свою діяльність, а СТОВ Агрокомбінат «Хотівський» не може вважатись правонаступником КСП Агрокомбінат «Хотівський». Існуючі розбіжності в наданих доказах пояснює тим, що розробка матеріалів лісовпорядкування триває певний період часу. Також прокурор висловив обґрунтування щодо того, що він вважає заявлені позовні вимоги належними, що забезпечують відповідним чином захист порушених прав держави, оскільки відповідачі не мали права набувати право власності на землі лісогосподарського призначення тому негаторний позов відповідає суті порушення.

Від представника ОСОБА_1 надійшли заперечення на відповідь на відзив, в якому вказано, що процедура набуття відповідними земельними ділянками КСП Агрокомбінат «Хотівський» чи СТОВ Агрокомбінат «Хотівський» не є предметом спору. Наголошує, що чинність відповідних титульних документів на право користування землею КСП «Агрокомбінат Хотівський» чи СТОВ Агрокомбінат «Хотівський» ніким не оспорена, вони не визнані недійсними. Наведені додаткові аргументи щодо недостовірності доказів поданих прокурором. Вказано, що листи УДП ВЛП «Укрдержліспроект» не містять ясної і зрозумілої інформації, оскільки вони підписані трьома різними особами із незрозумілими повноваженнями, посилаються на різні дати складення матеріалів лісовпорядкування (2006, 2008 та 2019 років), в порушення вимог ч. 2 ст. 95 ЦПК відповідність додатків до листів ніким не засвідчена.

Також Феодосіївською сільською радою надані пояснення, в яких здійснено посилання на норми статті 186 ЗК України, згідно яких органам місцевого самоврядування при погодженні та затвердженні документації із землеустрою забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не включені до складу документації із землеустрою, визначеного Законом України «Про землеустрій», надання погодження документації із землеустрою будь-якими іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами чи організаціями, погодження яких не передбачено цією статтею, проведення будь-яких обстежень, експертиз чи робіт. Висновок (рішення) органу місцевого самоврядування щодо відмови у погодженні або затвердженні документації із землеустрою має містити вичерпний перелік недоліків документації із землеустрою з описом змісту недоліку та посиланням на відповідні норми законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, затверджену документацію із землеустрою або містобудівну документацію. Повторна відмова у погодженні або затвердженні документації із землеустрою допускається лише у разі, якщо розробник не усунув недоліки, зазначені у попередньому висновку (рішенні), а також якщо підстава для відмови виникла після надання попереднього висновку (рішення). Повторна відмова у погодженні або затвердженні не позбавляє розробника документації із землеустрою права усунути недоліки такої документації та подати її на погодження або затвердження. У Феодосіївської сільської ради були відсутні підстави для затвердження поданого на затвердження проекту землеустрою.

Від відповідача ТОВ «Нова Конча-Заспа Делюкс» подано до суду Висновок від науково-правової експертизи (експерта з питань права) щодо застосування положень аналогії закону та аналогії права при вирішенні окремих питань застосування земельного та лісового законодавства, складений експертом доктором юридичних наук Артемом Ріпенко.

Відповідачем ОСОБА_1 подані 14.03.2023р додаткові пояснення, в яких зазначено щодо неможливості встановити місце розташування земель лісогосподарського призначення, про які заявлено прокурором, також заявлено про добросовісність дій ОСОБА_1 при придбанні у власність оспорюваних земельних ділянок.

Відповідачем подано заяву про залучення до участі у справі, в якості третьої особи на стороні відповідачів: СТОВ Агрокомбінат «Хотівський» (код ЄДРПОУ 00849405) (Т3 ас 11). Клопотання мотивоване тим, що у поданій до Суду Відповіді на Відзив у Справі від Прокурора висловлюється невизнання перебування спірних земельних ділянок у користуванні СТОВ Агрокомбінат «Хотівський». Окрім того, висловлюються сумніви стосовно законності процесів реорганізації КСП «Хотівський» в СТОВ «Агрокомбінат «Хотівський». Подано докази, що прямо стосуються діяльності СТОВ «Агрокомбінат «Хотівський».

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 травня 2023 року задоволено клопотання відповідача про залучення третіх осіб на стороні відповідачів по цивільній справі, залучено до участі у справі, в якості третьої особи на стороні відповідачів СТОВ Агрокомбінат «Хотівський» (код ЄДРПОУ 00849405).

Третьою особою СТОВ Агрокомбінат «Хотівський» подано пояснення третьої особи, в якому зазначається про законність правонаступництва СТОВ Агрокомбінат «Хотівський» шляхом перетворення КСП Агрокомбінат «Хотівський», яке в свою чергу перетворено з Радгоспу «Хотівський», здійснено посилання на судові рішення, якими така законність підтверджена.

01 травня 2023 року до суду надійшли Пояснення Сквирської міської ради від 05.04.2023р, в яких Сквирська міська рада повідомила що Відповідно до вимог статті 11 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» Державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення державної реєстрації прав забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом. Також вказано що державний реєстратор Гузь А.Г. звільнений з посади реєстратора з 25.04.2022р.

У судовому засіданні прокурор заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат ПравдюкВ.М. проти позову заперечив в повному обсязі, просив відмовити в задоволенні.

У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь в розгляді справи, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

При розгляді справи судом встановлено, що на підставі рішення Феодосіївської сільської ради Обухівського району Київської області від 12 липня 2021 року № 24/52 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність» в порядку безоплатної приватизації надано на праві власності громадянина ОСОБА_4 земельну ділянку площею 1,13 га з кадастровим номером 3222487000:03:001:0022.

На підставі рішення Феодосіївської сільської ради Обухівського району Київської області від 12 липня 2021 року № 24/09 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність» в порядку безоплатної приватизації надано у власність громадянина ОСОБА_2 земельну ділянку площею 1,13 га з кадастровим номером 3222487000:03:001:0010.

На підставі рішення Феодосіївської сільської ради Обухівського району Київської області від 12 липня 2021 року № 24/38 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність» в порядку безоплатної приватизації громадянина ОСОБА_3 , передано земельну ділянку площею 0,82 га з кадастровим номером 3222487000:03:001:0015.

На підставі рішення Феодосіївської сільської ради Обухівського району Київської області від 12 липня 2021 року № 24/03 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність» в порядку безоплатної приватизації надано на праві власності громадянина ОСОБА_5 земельну ділянку площею 0,66 га з кадастровим номером 3222487000:03:001:0023.

До матеріалів справи долучені належним чином засвідчені копії зазначених договорів купівлі-продажу та документів, на підставі яких укладались вказані договори.

Щодо твердження прокурора про те, що вказані земельні ділянки перебувають в державній власності та належать до земель лісогосподарського призначення та повинні використовуватись для ведення лісового господарства Києво-Святошинського державного агролісництва або Київської обласної державної організації «КИЇВАГРОЛІС» судом встановлено наступне.

Відповідно до ст. 55 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті зеленими насадженнями в межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Крім того, відповідно до пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового Кодексу України (в редакції на 2010 рік) до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків і містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами.

Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкувальні належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Згідно з вимогами пункту 2.1.4 даної Інструкції складені оригінали планшетів, які мають межі з іншими землекористувачами, завіряються в органах землевпорядкування того району, де проводяться лісовпорядкувальні роботи.

Проте, позивачем не надано суду оригінал планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а надані лише листи Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання «Укрдержліспроект»: №432 від 25.08.2020р. (ТІ Ас 66), додатком до якого є «Фрагмент з публічної кадастрової карти України станом на 20.08.2021р з нанесеними межами кварталу №30 Києво-Святошинського державного агролісництва за даними базового лісовпорядкування 2006 року».

Суд критично оцінює вказані докази із врахуванням наступного.

До суду не подані оригінали доказів, в порушення вимог ч. 2 ст. 95 ЦПК відповідність доданих до листів копій картографічних матеріалів належно не засвідчена.

До того ж вказані докази не є безпосередньо частиною матеріалів лісовпорядкування за період, що підлягає дослідженню у Справі.

Надані позивачем докази містять внутрішньо суперечливу та неузгоджену інформацію. Так, у листі Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» №432 від 25.08.2020р здійснено посилання на матеріали лісовпорядкування 2006 року, натомість в листі державного підприємства «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс» № 11 від 13.01.2022р дано посилання на матеріали лісовпорядкування 2008 року.

Суд критично оцінює посилання позивача щодо того, що складання матеріалів лісовпорядкування складало певний період часу і відповідне підприємство могло плутатись в тому, що слід вважати датою складення матеріалів лісовпорядкування, оскільки статтею 48 ЛК України чітко визначено момент набуття чинності матеріалами лісовпорядкування дата затвердження таких матеріалів в передбаченому законом порядку, при цьому жодних доказів про затвердження матеріалів лісовпорядкування як 2006 так і 2008 років позивачем не надано. До того ж до Суду не надано жодних інших доказів, що б підтверджували факт розробки матеріалів лісовпорядкування (рішення про розробку матеріалів, договір на розробку з проектною організацією тощо).

Станом як на 2006, так і на 2008 рік вимоги до матеріалів лісовпорядкування були визначені Інструкцією про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої 11 грудня 1986 року Держлісгоспом СРСР по лісовому господарству (надалі «Інструкція»).

Про необхідність застосування вказаної Інструкції для оцінки планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів зазначено в Постановах Касаційного цивільного суду Верховного суду від 08 червня 2022 року, справа № 307/3155/19, від 30 вересня 2022 року, справа № 169/1080/18, від 12 травня 2022 року, справа № 488/6602/14-ц та інші.

За змістом пункту 1.1 Інструкції планшети лісовпорядкувальні належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування. Згідно з вимогами пункту 2.1.4 даної Інструкції складені оригінали планшетів, які мають межі з іншими землекористувачами, завіряються в органах землевпорядкування того району, де проводяться лісовпорядкувальні роботи.

У Таблиці 1 Інструкції вказаний перелік видів лісових карт, які оформляються для лісового господарства, серед яких Планшет лісовпорядкувальний, План лісництва, План лісових насаджень обходу, Карта-схема лісових насаджень лісогосподарського підприємства та ін.

Водночас відповідних документів не надано, відсутні жодні належним чином оформлені та завізовані лісові карти, в тому числі планшети.

Не може вважатись належним доказом матеріалів лісовпорядкування 2006 чи 2008 року наданий в якості додатку до пояснення №314 від 28.09.2022р від ДП «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс» Планшет № 41 лісовпорядкування 2019 року, оскільки як випливає з пояснення №314 від 28.09.2022р, відповідні матеріали лісовпорядкування (2019 року) погоджувались та затверджувались відповідно до положень ст. 48 ЛК України пізніше за дату видання оскаржуваних рішень Феодосіївської сільської ради, тому не відносяться до предмету спору.

Не надано доказів погодження і затвердження матеріалів лісовпорядкування як 2006 так і 2008 років, які начебто подані до Суду, підписи та дати в графах «погоджено» над Протоколом не розбірливі або відсутні, відсутні вказівки на посадове становище, прізвище ім`я та по батькові осіб, що ставили свої підписи, відсутні також посилання на розпорядчі акти (накази, розпорядження тощо), що мали складатись для погодження чи затвердження відповідних матеріалів органами державної влади.

Згідно із ст 48 ЛК України матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, натомість у відповідній графі стоїть «Погоджено», також відсутня інформація щодо затвердження центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, а в порушення Інструкції відсутнє погодження територіальним органом державної влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, в тому числі із землевпорядкування.

Відсутність факту затвердження матеріалів лісовпорядкування підтверджено також іншими матеріалами у Справі.

У листі № 12-11/181-23 від 11.01.2023 від Державного агентства лісових ресурсів України в якому вказано про відсутність інформації щодо наявних рішень уповноважених органів про надання земельної ділянки у постійне користування ДП «СЛП «Київоблагроліс», а також щодо фактичної передачі такої земельної ділянки у постійне користування. Вказано, що державний облік лісів проводився в 2001 та 2011 роках, також відсутня інформація щодо розробки, погодження та затвердження матеріалів лісовпорядкування та кадастрових номерів лісових земельних ділянок.

В листі №25/3-16/41-23 від 03.01.2023 від Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України вказано про відсутність витребуваної інформації щодо матеріалів лісовпорядкування.

При цьому суд враховує, що згідно із ч 4 ст 48 ЛК України (станом на 12.07.2021р.) матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісогосподарства Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Тому незалежно від факту розробки будь-яких графічних чи картографічних матеріалів за відсутності фактів надання відповідних земельних ділянок для потреб лісового господарства відповідним підприємствам та за відсутності фактів належного затвердження матеріалів лісовпорядкування такі матеріали не можуть вважатись чинними.

Крім цього, з копії повідомлення № 9-10-0.222-84/2-33 від 05.01.2023р Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області вбачається, що відповідно до державної статистичної звітності з кількісного обліку земель за формою № 6-зем станом на 01.01.2009 р. та 01.01.2010 р. на території Ходосівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області землекористувачі Київська обласна державної організації «КИЇВАГРОЛІС» та Києво-Святошинське державне агролісництва не обліковувались. Також повідомлено що цільове призначення земельних ділянок, що перебували на праві постійного користування згідно державними актами на право постійного користування землею серії І-КВ №001599, виданий Ходосівською сільською Радою народних депутатів від 01.12.1997р. та від 06.12.1999р. серії ІІ-КВ №002924 не змінювалось.

В матеріалах справи відсутні докази наявності заперечень Київської обласної державної організації «КИЇВАГРОЛІС» (код ЄДРПОУ 24219849) проти прийняття Ходосівською сільською радою у 1997 році рішень щодо відведення і передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення на території Ходосівської сільської ради КСП Агрокомбінат «Хотівський» (з видачею державного акту серії І-КВ №001599 від 01.12.1997р.) та від 06.12.1999р. серії ІІ-КВ №002924.

05 вересня 1996 року Київська обласна державна організація «КИЇВАГРОЛІС» зареєстрована як самостійна юридична особа, з присвоєнням ідентифікаційного коду ЄДРПОУ 24219849.

В матеріалах справи міститься Повідомлення про неможливість надання висновку земельно-технічної експертизи № 20/01-23 від 13.03.2023 року від судового експерта Черніна Я.О., виконаного на підставі звернення ОСОБА_1 та відповідного договору.

На експертизу були поставлені питання щодо того, чи розташовані оспорювані земельні ділянки в межах кварталу №30 Києво-Святошинського державного агролісництва та його таксаційних виділів?

За результатами дослідження в Повідомленні № 20/01-23 від 13.03.2023р експерт вказав, що за відсутністю каталогів координат в актуальному стані кутів (точок) поворотів меж лісових ділянок кварталу №30 Києво-Святошинського державного агролісництва, немає можливості провести повне дослідження, надати об`єктивний та обґрунтований висновок щодо розташування всіх оспорюваних у поточній Справі земельних ділянок.

Отже експертним шляхом було підтверджено неможливість перевірити надати об`єктивний та обґрунтований висновок щодо дійсного розташування оспорюваних земельних ділянок межах кварталу № 30 Києво-Святошинського державного агролісництва та його таксаційних виділів, оскільки відсутня належна інформація щодо меж відповідного кварталу та його розташування.

Вказане додатково підтверджує недоведеність посилань прокурора на те, що земельні ділянки відповідачів перебувають в межах земель лісогосподарського призначення.

Таким чином, у зв`язку з тим, що прокурором в справі не надано суду рішення уповноваженого органу державної влади або місцевого самоврядування про надання земельних ділянок, а також належним чином оформлені планово-картографічні матеріали лісовпорядкування (згідно з вимогами пункту 2.1.4 вказаної вище Інструкції складені оригінали планшетів, які мають межі з іншими землекористувачами, завіряються в органах землевпорядкування того району, де проводяться лісовпорядкувальні роботи), а державні акти на спірні земельні ділянки державним лісогосподарським підприємством не отримані, то враховуючи Прикінцеві положення ЛК України, документи, що підтверджують право постійного користування земельними лісовими ділянками відповідними лісогосподарськими підприємствами суду не надано.

З листу № 01.3-35/131 від 13.01.2023 від Бучанської районної державної військової адміністрації та листа від 13.02.2023р від Київської обласної державної військової адміністрації, випливає відсутність документів у відповідній районній та обласній державній адміністраціях, Київській обласній раді, що підтверджують надання земельних ділянок лісогосподарського призначення Державному підприємству «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс».

Не можна погодитись із здійсненим у позові посиланням на п. 5 Розділу VII «Прикінцевих положень» Лісового кодексу України як обґрунтуванням позовних вимог.

З огляду на норму ст. 1 Лісового кодексу України (в редакції, чинній на момент спірних правовідносин), ліс - тип природних комплексів, у якому поєднуються переважно деревна та чагарникова рослинність з відповідними ґрунтами, трав`яною рослинністю, тваринним світом, мікроорганізмами та іншими природними компонентами, що взаємопов`язані у своєму розвитку, впливають один на одного і на навколишнє природне середовище.

Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Лісова ділянка - ділянка лісового фонду України з визначеними межами, виділена відповідно до цього Кодексу для ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів без вилучення її у землекористувача або власника землі.

Згідно зі ст. 4 Лісового кодексу України до лісового фонду України належать лісові ділянки, в тому числі захисні насадження лінійного типу, площею не менше 0,1 гектара.

До лісового фонду України не належать: зелені насадження в межах населених пунктів (парки, сади, сквери, бульвари тощо), які не віднесені в установленому порядку до лісів; окремі дерева і групи дерев, чагарники на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Наведені норми законодавства визначають поняття лісових ділянок та лісового фонду України не залежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них.

Поняття земель лісогосподарського призначення наведене в ст. 5 Лісового кодексу України (у відповідній редакції), згідно з якою до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства.

Частиною 2 ст. 5 Лісового кодексу України (у відповідній редакції) передбачено, що віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства. Тобто в порядку ст. 20 Земельного кодексу України, ч.ч. 1, 4 якої передбачають, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органі місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, проводиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

За змістом ст. 55 Земельного кодексу України (у редакції, що діяла в період спірних правовідносин) до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

Таким чином, в сукупності наведених норм лісового та земельного законодавства, існує відмінність в понятті лісових ділянок чи ділянок лісового фонду, до яких належать всі земельні ділянки, вкриті лісовою рослинністю, та земельних ділянок лісогосподарського призначення, кваліфікуючою ознакою яких є їх надання та використання для потреб лісового господарства.

Тобто, земельні ділянки, які вкриті лісовою рослинністю і не передані в установленому порядку для потреб лісового господарства, належать до лісового фонду, однак не мають лісогосподарського призначення.

Згідно із п. 5 Розділу VII «Прикінцевих положень» Лісового кодексу України (в редакції на 30.09.2010року) передбачено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Отже обов`язковою обставиною для підтвердження належності відповідних земельних лісових ділянок лісогосподарським підприємствам є факт надання таких земельних ділянок уповноваженими органами деревної влади або місцевого самоврядування.

Згідно наявного в матеріалах Справи Висновку від 07.03.2023р. науково-правової експертизи (експерта з питань права) щодо застосування положень аналогії закону та аналогії права при вирішенні окремих питань застосування земельного та лісового законодавства, складений експертом доктором юридичних наук Артемом Ріпенко:

Вживана у п. 5 Розділу VII Прикінцеві положення (в редакції станом на 08.02.2006р.) конструкція: «що підтверджують це право на раніше надані землі» свідчить про те, що законодавець передбачає спеціальне регулювання на випадки, коли відповідне суб`єктивне право, вочевидь право постійного користування в державного лісогосподарського підприємства вже виникло раніше в установленому порядку, тобто земельну ділянку було раніше надано на підставі рішення уповноваженого органу, проте не було оформлено державного акта на право постійного користування земельними лісовими ділянками, тобто оформлення такого права не було завершено. Спеціальний порядок дозволяв підтвердити існуюче право в інший спосіб планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування (що мали бути розроблені та затверджені відповідно до ЛК). Вочевидь, дане рішення мало тимчасовий характер, що підтверджується серією наступних змін до Прикінцевих положень ЛК в цій частині, зокрема, щодо конкретної граничної дати дії цієї перехідної норми.

Тобто з аналізу положень п 5 Розділу VII «Прикінцевих положень» ЛК України випливає, що планово-картографічні матеріали лісовпорядкування можуть певним чином тимчасово заміняти титульні документи на право користування землею (акт на право постійного користування земельною ділянкою) але не документи, що визначені згідно із законом як такі, на підставі яких відповідне право землекористування має виникати.

Натомість в матеріалах Справи відсутні жодні документи, що підтверджують факт надання відповідних земельних ділянок для лісогосподарського призначення.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Позивачем не доведено доказово, що земельні ділянки, які було надано у власність громадян на підставі оспорюваного розпорядження від 30.09.2010р. № 4062 були раніше надані відповідним лісогосподарським підприємствам.

Суд критично оцінює посилання прокуратури на дані фрагменту з Публічної кадастрової карти, оскільки, такі дані містять інформацію, яка не ґрунтується на відповідних правових підставах, тому не може покладатись в обґрунтування позовних вимог.

При цьому, на момент надання земельних ділянок у власність відповідачам ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 такі земельні ділянки обліковувалась як землі запасу і її цільове призначення як земель лісогосподарського призначення в установленому Земельним кодексом України порядку не визначалось.

Як визначено ч. 2 ст. 30 Земельного кодексу України, земельні ділянки державної і комунальної власності, які перебували у користуванні сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, що ліквідуються, включаються до земель запасу або передаються у власність чи користування відповідно до цього Кодексу.

Також, ч. 2 ст. 19 Земельного кодексу України визначено, що земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Також Суд враховує надані відповідачем докази щодо того, що відповідні території, на яких були в 2010 році сформовані оспорювані земельні ділянки, до моменту передачі у власність громадянам перебували в категорії земель сільськогосподарського призначення.

Головне управління Держгеокадастру у Київській області засвідчило, що відповідні землі обліковувались як землі сільськогосподарського призначення, інформація щодо зміни цільового призначення таких земель відсутня.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органі місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Однак, суду не надано інших доказів встановлення лісогосподарського цільового призначення земельної ділянки та її передачі в постійне користування лісогосподарським підприємствам.

Оскільки, відсутні належні та достовірні докази перебування земельних ділянок в постійному користуванні ДП «СЛП «КИЇВОБЛАГРОЛІС», безпідставними є твердження прокуратури про необхідність її попереднього вилучення у землекористувача.

У рішенні ЄСПЛ «Щокін проти України» визначено принцип, що вирішення колізій у законодавстві завжди має тлумачиться на користь особи (ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, Заяви №№ 23759/03 та 37943/06, від 14 жовтня 2010 р.). Зокрема, у цьому рішенні ЄСПЛ визначено концепцію якості закону, наявна вимога, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні. Як зазначається в рішенні відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості і точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника. В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків осіб, національні органи зобов`язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.

Достатньо важливими є висновки, які зроблені у рішенні ЄСПЛ у справі «Волков проти України» (заява № 21722/11, п.п. 170, 171). Так, характеризуючи загальні принципи законності втручання, Суд наголосив на тому, що вислів «згідно із законом» …. також стосується якості закону, вимагаючи, щоб він був доступний для зацікавленої особи, яка, окрім того, повинна мати можливість передбачити наслідки його дії щодо себе (рішення у справі «Копп проти Швейцарії» (Корр v. Switzerland), заява № 23224/94, п. 55); «якість закону» передбачає, inter alia (з лат. «серед інших речей і справ»), що формулювання національного законодавства повинно бути достатньо передбачуваним, щоб дати особам адекватну вказівку щодо обставин та умов, за яких державні органи мають право вдатися до заходів, що вплинуть на конвенційні права особи (рішення у справі «С.G. та інші проти Болгарії» (С.G. and Others v. Bulgaria), заява № 1365/07, п. 39); законодавство повинно забезпечувати певний рівень юридичного захисту проти свавільного втручання з боку державних органів (рішення у справі «Р.G. та J.Н. проти Сполученого Королівства» (P.G. and J.Н. v. the United Kingdom), заява № 44787/98, п. 46). Крім того, у пункті 179 цього Рішення ЄСПЛ наголошує на тому, що наявність конкретної і послідовної практики тлумачення відповідного положення закону була фактором, який призвів до висновку щодо передбачуваності зазначеного положення (рішення у справі «Гудвін проти Сполученого Королівства» (Goodwin v. the United Kingdom), заява № 17488/90, п. 33).

Для того, щоб національне законодавство відповідало вимогам Конвенції, воно має гарантувати засіб правового захисту від свавільного втручання органів державної влади у права, гарантовані Конвенцією. У питаннях, які стосуються основоположних прав, надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права, одним з основних принципів демократичного суспільства, гарантованих Конвенцією. Відповідно законодавство має достатньо чітко визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам влади, та порядок її реалізації (див. рішення у справі «Гіллан та Квінтон проти Сполученого Королівства» (Gillan and Quinton v. the United Kingdom), заява № 4158/05, п. 77, ECHR 2010 (витяги), з подальшими посиланнями).

Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід мав підставу в національному законодавстві, але також звертається до якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своїх термінах, а також закон має передбачати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування (див., серед багатьох інших джерел, рішення від 12 червня 2008 р. у справі «Власов проти Росії» (Vlasov v. Russia), заява № 78146/01, п. 125). Функція роз`яснення та тлумачення положень національного закону належить насамперед національним судам (див., наприклад, рішення у справі «Озтюрк проти Туреччини» (Ozturk v. Turkey) [ВП], заява № 22479/93, п. 55, ECHR 1999-VI). Хоча Суд не може замінити своїм рішенням рішення національних судів та його повноваження щодо перевірки дотримання національного законодавства обмежені (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Слівенко проти Латвії» (Slivenko v. Latvia) [ВП], заява № 48321/99, п. 105, ECHR 2003-Х; та рішення від 22 жовтня 2009 р. у справі «Пауліч проти Хорватії» (Paulic v. Croatia), заява № 3572/06, п. 39), його функцією є перевірка обґрунтування національних судів з точки зору Конвенції (див. рішення у справі «Слівенко проти Латвії», зазначене вище). Щоб захистити особу від свавілля, недостатньо забезпечити формальну можливість мати змагальне провадження для оскарження застосування положення закону в її справі. Якщо ухвалене в результаті судове рішення не містить обґрунтування або доказової бази, виникле втручання у гарантоване Конвенцією право може стати непередбачуваним та, як наслідок, не відповідати вимозі законності (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Лупса проти Румунії» (Lupsa v. Romania), заява № 10337/04, пункти 41-42, ECHR 2006-VII; та рішення від 24 квітня 2008 р. у справі «С.G. та інші проти Болгарії» (С.G. and Others v. Bulgaria), заява № 1365/07, пункти 42,46 та 49-50).

У справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04, рішення від 10 лютого 2010 року) ЄСПЛ визначив, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини першої статті 1, лише якщо забезпечено «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Питання стосовно того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним (див. рішення у справі «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy) [GC], N 33202/96, п. 107, ECHR 2000-I). В той же час, з огляду на зміст наведеного рішення ЄСПЛ, відсутність чітких законодавчих положень створює загрозу непередбачуваного та свавільного втручання, тому має тлумачиться на користь особи.

Також, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 29.08.2018 року у справі № 492/446/15-а врахувала правовий висновок ЄСПЛ, сформований у рішенні у справі «Щокін проти України» (заяви № 23759/03 та № 37943/06, п. 50-56), де Суд визначив концепцію якості закону, зокрема з вимогою, щоб він був доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні; відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності порушує вимогу «якості закону»; у разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків осіб, національні органи зобов`язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 року у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.

З огляду на фактичні обставини спору та враховуючи наведену практику Європейського Суду з Прав Людини, наведені прокуратурою в позові твердження створюють загрозу непередбачуваного та свавільного втручання в право на мирне володіння майном. Встановлені в ході розгляду справи обставини свідчать про відсутність в діях відповідачів порушень прямих вказівок закону, тому відсутні підстави стверджувати про незаконність Розпорядження та надання земель у власність.

Щодо заявленої незаконності рішень Феодосіївської сільської ради від 12.07.2021 року № 24/09 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність», від 12.07.2021 року № 24/38«Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність», від 12.07.2021 року № 24/52«Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність», від 12.07.2021 року 24/03 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність» суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 року № 280/97-ВР(надалі Закон № 280/97-ВР), сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Повноваження відповідних органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтями 118,122,123 Земельного кодексу України, статтями 26,33,59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Пунктом 34 частини першої статті 26 Закону № 280/97-ВРпередбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, як вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Відповідно до статті 59 Закону № 280/97-ВРрішення місцевої ради приймаються у формі відповідних рішень, прийнятих на сесії місцевої ради та рішень виконавчого комітету.

Відповідно до ч.10 ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку. Підставами для визнання акта органу місцевого самоврядування недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.

Верховний Суд у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі № 522/16724/16 зробив наступний правовий висновок: «Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом».

За наслідками розгляду спору не підтвердились посилання прокуратури на перебування спірної земельної ділянки в постійному користуванні лісогосподарського підприємства, відведення її для лісогосподарських потреб чи іншим чином встановлення лісогосподарського цільового призначення. Також суд зауважує про відсутність підстав стверджувати про порушення прав та інтересів Київської обласної державної адміністрації як власника спірної землі, оскільки Київська обласна державна адміністрація в даному випадку є органом розпорядженнями землями державної власності, наведені в позові обставини стосуються лише повноважень стосовно розпорядження землями, порушення яких не підтвердилось.

Не доведеними є також твердження щодо віднесення оспорюваних земельних ділянок до земель водного фонду.

Разом з позовною заявою прокурором в якості доказу подано лист № 27 від 22.09.2022 року наданої ДП «Державний картографо-геодезичний фонд України» з додатком викопіюванням з матеріалів космічної зйомки місцевості станом місцевості на 2019 рік із схемою накладення земельних ділянок на землі водного фонду.

Відповідно до ч.1 Закону України «Про топографо-геодезичну і картографічну діяльність» кадастрові зйомки - комплекс робіт, спрямованих на вивчення необхідних топографічних елементів місцевості щодо пунктів геодезичної мережі (зокрема меж земельних ділянок з їх найменуваннями, кількісними та якісними показниками) і нанесення їх на планшет для створення планів (карт), що служать основою для кадастрів; топографо-геодезична і картографічна діяльність - наукова, виробнича і управлінська діяльність, спрямована на визначення параметрів фігури, гравітаційного поля Землі, координат точок земної поверхні та їх змін у часі, створення і використання державної геодезичної і гравіметричної мереж України, мережі постійно діючих станцій супутникового спостереження, топографічних, тематичних карт (планів), створення та оновлення картографічної основи для державних кадастрів, банків (баз) геопросторових даних та геоінформаційних систем.

Згідно з ст. 5 Закону України «Про топографо-геодезичну і картографічну діяльність» суб`єктами топографо-геодезичної і картографічної діяльності є Кабінет Міністрів України; центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин;Міністерство оборони України та його спеціальні підрозділи; інші центральні та місцеві органи виконавчої влади; юридичні та фізичні особи, які володіють необхідним технічним та технологічним забезпеченням та у складі яких за основним місцем роботи є сертифікований інженер-геодезист, що є відповідальним за якість результатів топографо-геодезичних і картографічних робіт.

Відповідно до ст. 5-1 Закону України «Про топографо-геодезичну і картографічну діяльність» професійною топографо-геодезичною і картографічною діяльністю за відповідними напрямами можуть займатися особи, які мають вищу освіту у сфері геодезії та/або землеустрою.

Топографо-геодезичні і картографічні роботи при здійсненні землеустрою виконуються особами, які отримали кваліфікаційний сертифікат інженера-землевпорядника відповідно до Закону України «Про землеустрій».

Сертифіковані інженери-геодезисти несуть відповідальність за якість результатів топографо-геодезичних і картографічних робіт (крім топографо-геодезичних та картографічних робіт при здійсненні землеустрою). Сертифікованим інженером-геодезистом може бути особа, яка має стаж роботи за спеціальністю не менше одного року, склала кваліфікаційний іспит та одержала кваліфікаційний сертифікат за відповідним напрямом робіт. Відомості про сертифікованих інженерів-геодезистів вносяться до Державного реєстру сертифікованих інженерів-геодезистів відповідно до вимог цього Закону.

Однак долучена прокурором до позову Схема накладення земельних ділянок не відповідає зазначеним вимогам, оскільки з неї не вбачається, що наданий картографічний матеріал та кадастровий план складений суб`єктом картографічної діяльності який володіє необхідним технічним та технологічним забезпеченням, зазначена схема не містить підпису та печатки сертифікованого інженера геодезиста, який її склав, відсутня інформація, що даний документ є результатом проведених топографо-геодезичних робіт, взагалі відсутні дані щодо прізвища та посади осіб розробників такої схеми.

Суд також критично оцінює надану прокурором копію висновку експерта за результатами проведеного земельно-технічного дослідження № 202/08-21 від 27.09.2021р, оскільки схематичні та інші матеріали що містяться у Висновку не містять жодних прив`язок до координат поворотних точок меж земельних ділянок, кадастрових номерів чи інших даних, за допомогою яких можна було встановити, де саме розташована територія, яка описана у Висновку і співставити відповідну територію з місцем розташування оспорюваних земельних ділянок.

Суд погоджується з оцінкою наданою відповідачем щодо того, що твердження щодо належності оспорюваних земельних ділянок до земель водного фонду виходять за межу предмету спору адже у позові прокурором прямо і недвозначно стверджується про належність оспорюваних земельних ділянок до земель лісогосподарського призначення.

Земельним кодексом України стаття 19) визначено що Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, серед яких окремими категоріями є землі лісогосподарського призначення та землі водного фонду. Земельна ділянка, яка за основним цільовим призначенням належить до відповідної категорії земель, відноситься в порядку, визначеному цим Кодексом, до певного виду цільового призначення, що характеризує конкретний напрям її використання та її правовий режим.

Використаний законодавцем термін «поділяються» виключає можливість віднесення однієї та тієї ж земельної ділянки до кількох категорій земель за цільовим призначенням.

Окрім того згідно із ч. 4 ст 59 ЗК України громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об`єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об`єктів портової інфраструктури та інших об`єктів водного транспорту. Землі водного фонду можуть бути віднесені до земель морського і внутрішнього водного транспорту в порядку, встановленому законом.

Вказане виключає можливість здійснення законної лісогосподарської діяльності на оспорюваних земельних ділянках вказаними прокурором лісогосподарськими підприємствами і прямо протирічить заявленим прокурором позовним вимогам щодо усунення перешкод у користуванні землями лісогосподарського призначення.

Щодо належного способу захисту порушених прав суд зазначає наступне.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) вказала, що володіння приватними особами лісовими ділянками цілком можливе, оскільки вони можуть мати такі ділянки на праві власності. Так, відповідно до частини першої статті 8, частини першої статті 9 Лісового кодексу України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності; у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності. Згідно зі статтею 10 Лісового кодексу України ліси в Україні можуть перебувати у приватній власності; суб`єктами права приватної власності на ліси є громадяни та юридичні особи України. Відповідно до статті 12 Лісового кодексу України громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів; ця площа може бути збільшена в разі успадкування лісів згідно із законом; громадяни та юридичні особи можуть мати у власності ліси, створені ними на набутих у власність у встановленому порядку земельних ділянках деградованих і малопродуктивних угідь, без обмеження їх площі; ліси, створені громадянами та юридичними особами на земельних ділянках, що належать їм на праві власності, перебувають у приватній власності цих громадян і юридичних осіб.

Відповідно до частини п`ятої статті 1 ЛК України лісові ділянки можуть бути вкриті лісовою рослинністю, а також постійно або тимчасово не вкриті лісовою рослинністю (внаслідок неоднорідності лісових природних комплексів, лісогосподарської діяльності або стихійного лиха тощо). До не вкритих лісовою рослинністю лісових ділянок належать лісові ділянки, зайняті незімкнутими лісовими культурами, лісовими розсадниками і плантаціями, а також лісовими шляхами та просіками, лісовими протипожежними розривами, лісовими осушувальними канавами і дренажними системами.

Отже, в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок (якщо такі ознаки наявні) особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що земельна ділянка є лісовою земельною ділянкою. Це може свідчити про недобросовісність такої особи і впливати на вирішення спору, зокрема про витребування лісової земельної ділянки, але не може свідчити про неможливість володіння (законного чи незаконного) приватною особою такою земельною ділянкою.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 Цивільного кодексу України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 Цивільного кодексу України, частина друга статті 152 Земельного кодексу України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.

Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно в установленому законом порядку. Факт володіння нерухомим майном може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно в установленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння). Такі висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181 цс 18, пункти 43, 89) і в подальшому системно впроваджені у практику Верховного Суду (див. ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 грудня 2019 року у справі № 372/1684/14-ц).

Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19, пункт 6.30), від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18, пункт 4.17), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13)). Наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про право іпотеки чи іншого речового права створює презумпцію належності права особі, яка ним володіє внаслідок державної реєстрації (buchbesitz (нім. - книжкове володіння) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20, пункт 70)).

З урахуванням зазначеної специфіки обороту нерухомого майна володіння ним досягається без його фізичного утримання або зайняття, як це властиво для багатьох видів рухомого майна (крім бездокументарних цінних паперів, часток у статутному капіталі ТОВ, інших нематеріальних об`єктів тощо), а державна реєстрація права власності на нерухоме майно підтверджує фактичне володіння ним. Тобто суб`єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. При цьому державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовувану презумпцію наявності в суб`єкта і права володіння цим майном (як складової права власності).

Особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності.

Тому заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави, позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Але не набуває право володіння на відповідне майно, бо воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа.

З огляду на викладене володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Натомість право володіння як складова права власності неправомірним (незаконним) бути не може. Право володіння як складова права власності на нерухоме майно завжди належить власникові майна.

Отже, особа, за якою зареєстроване право власності, є володільцем нерухомого майна, але право власності (включаючи право володіння як складову права власності) може насправді належати іншій особі. Тому заволодіння земельною ділянкою шляхом державної реєстрації права власності є можливим незалежно від того, набув володілець право власності (і право володіння) на таку ділянку чи ні.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та багатьох інших.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98).

Набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256 цс 18, пункти 95-98), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86, 115), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19, пункт 80), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19, пункт 10.29), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункти 63, 74) та інших.

Таким чином, належним відповідачем за позовом про витребування від (стягнення з) особи земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку. Якщо земельною ділянкою неправомірно (на думку позивача, який вважає себе власником) заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 34), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 74) та інших.

Так, для витребування нерухомого майна оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування не є ефективним способом захисту права власника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 86)). Вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 39), від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19)).

Відповідно до статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» за результатом розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор на підставі прийнятого ним рішення про державну реєстрацію прав вносить відомості про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав.

Таким чином, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є підставою для внесення відомостей про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав (записів до Державного реєстру прав). З відображенням таких відомостей (записів) у Державному реєстрі прав рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень вичерпує свою дію. Отже, вимога про скасування такого рішення після внесення на його підставі відповідних відомостей (записів) до Державного реєстру прав не відповідає належному способу захисту.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункт 100), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19, пункт 10.29)).

Обрання прокурором (позивачем) неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76).

Заявляючи негаторний позов про усунення перешкод у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення, шляхом повернення на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_1 земельних ділянок з кадастровими номерами: 3222487000:03:001:0010 площею 1,1337 га, 3222487000:03:001:0015 площею 0,8219 га, 3222487000:03:001:0022 площею 1,1337 га, 3222487000:03:001:0023 площею 0,6664 га прокурор стверджує, що спірна земельні ділянки відносяться до земель лісогосподарського призначення.

Разом з тим позовні вимоги прокурора пред`явлені в порядку ст. 391 Цивільного кодексу України не відповідають належному способу захисту, що є підставою для відмови в їх задоволенні, в тому числі у зв`язку з тим, що прокурор обрав неналежний спосіб захисту прав.

У даному випадку належним способом захисту порушеного права власності на земельну ділянку є подання саме віндикаційного позову до добросовісного набувача, а не шляхом подачі негаторного позову.

Подібний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду в постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 17.02.2022 у справі № 910/19236/20.

Посилання прокурора на судову практику викладену в зазначених ним судових рішеннях в підтвердження того, що поданий ним негаторний позов у даній справі є належним способом захисту порушеного права за захистом якого він звернувся до суду з даним позовом, судом не приймаються до уваги при вирішенні даного спору та відхиляються з огляду на те, що при вирішенні даного спору суд застосував останню актуальну практику Великої Палати Верховного Суду викладену в постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц щодо належного та ефективного способу захисту права власності на земельні ділянки лісогосподарського призначення, які вибули з володіння власника.

Крім того, обраний прокуратурою спосіб захисту у вигляді усунення перешкод у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельних ділянок з кадастровими номерами: 3222487000:03:001:0010 площею 1,1337 га, 3222487000:03:001:0015 площею 0,8219 га, 3222487000:03:001:0022 площею 1,1337 га, 3222487000:03:001:0023 площею 0,6664 га є суперечливим, оскільки містить елементи одночасно негаторного (володіючого власника) та віндикаційного (неволодіючого власника) позовів, які є взаємовиключними.

«Термін «повертати», у значенні забирати назад що-небудь втрачене, віддане, відняте (Тлумачний словник Української мови), свідчить про заявлену вимогу щодо повернення речі, володіння якою за певних причин було втрачене особою, яка вважає себе власником. Дане твердження також підтверджується заявленою позивачем вимогою щодо скасування реєстрації права на земельні ділянки у відповідному державному реєстрі, тобто про вимогу щодо повернення втраченого, на думку позивача, «книжкового володіння» відповідними земельними ділянками.

Враховуючи заявлені прокурором позовні вимоги щодо скасування записів про державну реєстрацію земельних ділянок та їх повернення, на думку експерта, це свідчить що позивач позбавлений володіння земельними ділянками (як фактичного, тобто не утримує та не контролює земельні ділянки, так і «книжкового», тобто не має внесеного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на своє ім`я), тому обраний спосіб захисту відповідає позову про витребування майна з чужого незаконного володіння відповідно до ст. 387 ЦК.

Також у вказаній Постанові Великої Палати Верховного Суду в постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц вказано (п 153), що пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (див. також постанови Великої Палати від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункт 100), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19, пункт 10.29)).

Окрім того, оскільки позивачем не було доведено належність спірних земельних ділянок до земель лісогосподарського призначення, то вимога про скасування записів про державу реєстрацію права власності не підлягає задоволенню.

Враховуючи вимоги статей 76-79, 89, 263 ЦПК України, оскільки обґрунтованість позовних вимог прокурора та незаконність отримання у приватну власність відповідачами спірних земельних ділянок підтверджено не було, положення Цивільного кодексу України щодо наслідків спливу позовної давності, про які зазначали учасники справи, застосуванню у спірних правовідносинах не підлягають. Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість.

Згідно ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Змістом ст. 79 Цивільного процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно вимог ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У зв`язку із вищевикладеним, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність відмовити у задоволенні позову.

Оскільки суд відмовляє у задоволенні позову, тому вжиті заходи забезпечення позову також підлягають скасуванню.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010 року).

На підставі вищевикладеного, керуючись 12, 13, 76-81, 89, 258, 259, 263,268, 352, 354 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Феодосіївської сільської ради Обухівського району Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Державного реєстратора відділу адміністративних послуг Сквирської міської ради Київської області Гузя Андрія Григоровича, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Зими Наталії Федорівни, третя особа без самостійних вимог на стороні позивача Державне підприємство «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс», третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю Агрокомбінат «Хотівський» про визнання недійсним розпорядження, скасування державної реєстрації та усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельними ділянками, шляхом їх повернення - відмовити.

Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті на підставі ухвали Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 листопада 2021 року по справі № 369/13330/21 шляхом скасування арешту з майна та скасування заборони вчиняти будь-які дії щодо реєстрації, перереєстрації права власності та заборони проводити будь-які роботи на земельних ділянках з кадастровими номерами 3222487000:03:001:0010 площею 1,1337 га, з кадастровим номером 3222487000:03:001:0015 площею 0,8219 га, з кадастровим номером 3222487000:03:001:0022 площею 1,1337 га, з кадастровим номером 3222487000:03:001:0023 площею 0,6664 га, які на праві власності належать ОСОБА_1 .

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Київського апеляційного суду через Києво-Святошинський районний суд Київської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повний текст рішення виготовлено 17 грудня 2024 року.

Суддя Наталія ПІНКЕВИЧ


Суд	Києво-Святошинський районний суд Київської області
Дата ухвалення рішення	10.12.2024
Оприлюднено	19.12.2024
Номер документу	123820464
Судочинство	Цивільне
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них: щодо усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою

Судовий реєстр по справі —369/13330/21

Рішення від 10.12.2024

Цивільне

Києво-Святошинський районний суд Київської області

Пінкевич Н. С.

Ухвала від 30.10.2024

Цивільне

Києво-Святошинський районний суд Київської області

Пінкевич Н. С.

Ухвала від 27.03.2023

Цивільне

Києво-Святошинський районний суд Київської області

Ковальчук Л. М.

Ухвала від 30.09.2022

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Погрібний Сергій Олексійович

Постанова від 09.08.2022

Цивільне

Київський апеляційний суд

Кашперська Тамара Цезарівна

Ухвала від 09.06.2022

Цивільне

Києво-Святошинський районний суд Київської області

Ковальчук Л. М.

Ухвала від 05.06.2022

Цивільне

Київський апеляційний суд

Кашперська Тамара Цезарівна

Ухвала від 18.05.2022

Цивільне

Київський апеляційний суд

Кашперська Тамара Цезарівна

Ухвала від 22.11.2021

Цивільне

Києво-Святошинський районний суд Київської області

Ковальчук Л. М.

Ухвала від 28.09.2021

Цивільне

Києво-Святошинський районний суд Київської області

Ковальчук Л. М.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Рішеннявід 10.12.2024 по справі 369/13330/21КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Судовий реєстр по справі —369/13330/21

Рішення від 10.12.2024

Рішення
від 10.12.2024 по справі 369/13330/21
КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ