Ухвала

від 30.09.2022 по справі 369/13330/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

Іменем України

30 вересня 2022 року

місто Київ

справа № 369/13330/21

провадження № 61-8956ск22

Верховний Суд, який діє у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - заступник керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації,

відповідачі: Феодосіївська сільська рада Обухівського району Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , державний реєстратор відділу адміністративних послуг Сквирської міської ради Київської області Гузь Андрій Григорович, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Зима Наталія Федорівна,

третя особа - Державне підприємство «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс»,

вирішуючи питання відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 листопада 2021 року, ухвалену суддею Ковальчук Л. М., та постанову Київського апеляційного суду від 10 серпня 2022 року, ухвалену колегією суддів у складі: Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О., Яворського М. А.,

ВСТАНОВИВ:

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Заступник керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації (далі - КОДА) у вересні 2021 року звернувся до суду з позовом, у якому просив:

- визнати недійсними рішення Феодосіївської сільської радиОбухівського району Київської області від 12 липня 2021 року № 24/09, № 24/38, № 24/52, № 24/03 про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність;

- скасувати рішення про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень на земельні ділянки з кадастровими номерами: 3222487000:03:001:0010, 3222487000:03:001:0015, 3222487000:03:001:0022, 3222487000:03:001:0023, на підставі рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Зими Н. Ф. від 16 липня 2021 року;

- усунути перешкоди у здійсненні КОДА права користування та розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення шляхом повернення на користь держави в особі КОДА з незаконного володіння ОСОБА_1 земельних ділянок із зазначеними кадастровими номерами.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою від 22 листопада 2021 року Києво-Святошинський районний суд Київської області задовольнив заяву заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі КОДА про забезпечення позову.

Суд наклав арешт та заборонив вчиняти будь-які дії щодо реєстрації, перереєстрації права власності, та заборонив проводити будь-які роботи на земельних ділянках з кадастровими номерами: 3222487000:03:001:0010, площею 1, 1337 га, 3222487000:03:001:0015, площею 0, 8219 га, 3222487000:03:001:0022, площею 1, 1337 га, 3222487000:03:001:0023, площею 0, 6664 га, які на праві власності належать ОСОБА_1 .

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що заходи забезпечення позову є співмірними із заявленими позивачем вимогам та суд вважає потрібним застосувати заборону вчиняти будь-які дії щодо реєстрації, перереєстрації права власності на спірні земельні ділянки, які на праві власності належать ОСОБА_1 , також заборонити проведення на вказаних ділянках будь-яких робіт, що може призвести до неможливості використання їх за цільовим призначенням.

Постановою від 10 серпня 2022 року Київський апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 листопада 2021 року - без змін.

Суд апеляційної інстанції врахував, що між сторонами виник спір щодо правомірності зайняття відповідачем земельних ділянок лісогосподарського призначення, які згідно доводів прокурора належать до державної власності, є землями лісогосподарського призначення і одночасно є землями водного фонду, позов подано з метою встановлення правомірності реєстрації за ОСОБА_1 права власності на ці земельні ділянки, а тому прокурор обґрунтовано навів припущення про те, що невжиття заходів забезпечення позову у вигляді арешту на вказане нерухоме майно і заборони вчиняти будь-які дії щодо реєстрації, перереєстрації права власності та проведення робіт на цих земельних ділянках може призвести до ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду, оскільки відповідач може відчужити на користь третіх осіб земельні ділянки, право власності на які на даний час зареєстроване за цим відповідачем.

Також суд апеляційної інстанції зробив висновок, що використання ОСОБА_1 земельних ділянок лісогосподарського призначення для цілей ведення особистого селянського господарства, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства з метою виробництва сільськогосподарської продукції може суттєво вплинути на якісні зміни таких земель та подальшу неможливість їх використання за цільовим призначенням, а саме для ведення лісового господарства. Саме тому, суд апеляційної інстанції вважав, що запропонований прокурором захід забезпечення позову відповідає заявленим позовним вимогам та не суперечить інтересам сторін.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 12 вересня 2022 року із використанням поштового зв`язку направив до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 листопада 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 серпня 2022 року.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що прокурором не було надано доказів, які б свідчили про те, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельні ділянки утруднить або зробить неможливим виконання рішення суду в майбутньому та застосували заходи забезпечення позову виключно на підставі посилання прокурора на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування.

Заявник стверджує, що обраний спосіб забезпечення позову не є співмірним із заявленими позовними вимогами.

ІІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд, дослідивши подану касаційну скаргу та додані до неї документи, зробив висновок, що у відкритті касаційного провадження потрібно відмовити з таких підстав.

Право, застосоване судом

Пунктом 3 частини першої статті 389 ЦПК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвалу суду апеляційної інстанції про повернення апеляційної скарги.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За правилом частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Зі змісту оскаржуваних судових рішень Верховний Суд встановив, що касаційна скарга є очевидно необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо його незаконності та неправильності.

Такий висновок Верховний Суд зробив з огляду на таке.

У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина третя статті 13 ЦПК України).

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Правилами частини першої статті 44 ЦПК України визначено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом.

Відповідно до вимог частини третьої статті 150 ЦПК України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.

Інститут забезпечення позову є сукупністю встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання можливе рішення по суті позовних вимог.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може призвести до неможливості виконання судового рішення. Інститут забезпечення позову захищає однаково інтереси як позивача, так і відповідача.

Під час вирішення питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо існування потреби у вжитті відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу (постанова Верховного Суду від 05 вересня 2022 року у справі № 758/10187/21-ц).

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності до конкретного випадку.

При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.

Судами встановлено, що предметом спору є вимоги про визнання незаконними рішень сільської ради, скасування рішення про державну реєстрацію речових прав і їх обтяжень на земельні ділянки, усунення перешкод у здійсненні КОДА права користування та розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення шляхом їх повернення на користь держави.

Враховуючи характер спору і зміст позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, зробив обґрунтований висновок, що між сторонами існує спір з приводу правомірності набуття ОСОБА_1 права власності на спірні земельні ділянки на підставі оскаржуваних рішень Феодосіївської сільської ради Обухівського району Київської областіпро затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а отже, у зв`язку з вирішенням питання про повернення спірних ділянок у власність держави.

Зважаючи на предмет позову, а також реальну можливість відповідача здійснити протягом розгляду справи дії щодо відчуження спірних земельних ділянок, а також проведення на цих ділянках робіт, які можуть в подальшому погіршити їх якісні характеристики та унеможливити використання цих ділянок лісогосподарського призначення за їх цільовим призначенням, з метою недопущення ускладнення подальшого виконання рішення суду в разі задоволення позову, існують беззаперечні підстави для вжиття заходів забезпечення позову у виді накладення арешту на належні на праві власності ОСОБА_1 земельні ділянки з такими кадастровими номерами 3222487000:03:001:0010, 3222487000:03:001:0015, 3222487000:03:001:0022, 3222487000:03:001:0023.

Застосовані судами заходи забезпечення позову є достатніми, потрібними і співмірними заходами забезпечення позову, виходячи із характеру пред`явлених позивачем вимог, правовою природою відносин, що виникли між сторонами.

Вжиті судом першої інстанції заходи забезпечення позову спрямовані на попередження недобросовісної поведінки відповідачів під час розгляду та вирішення юридичного спору, недопущення з їх боку дій, що можуть ускладнити у майбутньому виконання ймовірного судового рішення.

Встановивши, що суди першої та апеляційної інстанцій у своїх рішення обґрунтували підстави застосування таких заходів забезпечення позову, як арешт майна із забороною відчуження земельних ділянок, а також вчинення будь-яких дій на них, Верховний Суд визнає, що суди вжили забезпечення позову із дотриманням норм процесуального закону.

Загальні висновки

Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод

(далі - Конвенція); якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.

Виходячи із зазначених критеріїв, Європейський суд з прав людини

(далі - ЄСПЛ) визнає легітимними обмеженнями встановленні державами - членами Ради Європи вимоги щодо строків оскарження судових рішень (рішення ЄСПЛ у справі «Нешев проти Болгарії» від 28 жовтня 2004 року).

При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ у справі «Дія 97» проти України» від 21 жовтня 2010 року).

Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (§ 42 рішення ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України» № 3236/03).

Обґрунтовуючи висновки про обов`язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain» ЄСПЛ зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов`язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

ЄСПЛ зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (рішення ЄСПЛ від 23 жовтня 1996 року у справі «Леваж Престейшинз Сервісиз проти Франції», рішення ЄСПЛ від 19 грудня 1997 року у справі «Бруалла Гомес де ла Торре проти Іспанії»).

З урахуванням наведеного, Верховний Суд визнає підставним висновок, що правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права не викликає розумних сумнівів, а касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 листопада 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 серпня 2022 року є необґрунтованою.

Згідно з частиною четвертою статті 394 ЦПК України, у разі якщо суд дійде висновку, що подана касаційна скарга є необґрунтованою, суд постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження.

Керуючись пунктом 3 частини першої, частиною другою статті 389, частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження у справі за заявою про забезпечення позову у справі за позовом заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Феодосіївської сільської ради Обухівського району Київської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Державного реєстратора відділу адміністративних послуг Сквирської міської ради Київської області Гузя Андрія Григоровича, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Зими Наталії Федорівни, третя особа Державне підприємство «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс» про визнання недійсними рішень, скасування державної реєстрації та усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельними ділянками шляхом їх повернення, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 листопада 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 серпня 2022 року, відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття судом та оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Погрібний

І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак