Рішення

від 03.08.2022 по справі 921/206/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

04 серпня 2022 року м. ТернопільСправа № 921/206/22

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Гирили І.М.

за участі секретаря судового засідання Коляска І.І.

розглянув справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Смарт Вуд-Ко", вул. Піскова, 3, м. Тернопіль, 46011

до відповідача Фізичної особи - підприємця Шмигельського Петра Мечиславовича, АДРЕСА_1

про стягнення попередньої оплати в сумі 330 000 грн, три проценти річних в сумі 9 575 грн та інфляційних втрат в сумі 28 452 грн

За участі представників:

позивача: Трута Д.В.

відповідача: Снітинського Б.Є.

В порядку ст. ст. 8, 222 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) здійснюється повне фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу "Акорд".

Заяв про відвід (самовідвід) судді та секретаря судового засідання з підстав, визначених ст. 35-37 ГПК України не надходило.

Суть справи:

16.05.2022 Товариство з обмеженою відповідальністю "Смарт Вуд-Ко", надалі - позивач, звернулося до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Фізичної особи - підприємця Шмигельського Петра Мечиславовича, надалі - відповідач, про стягнення попередньої оплати в сумі 330 000 грн, трьох процентів річних в сумі 9 575 грн та інфляційних втрат в сумі 28 452 грн (з врахуванням заяви про виправлення описки б/н від 17.05.2022 (вх. № 3052).

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем зобов`язань по поставці товару (пиляних заготовок з дубу та ясеню) на загальну суму 330 000 грн, оплаченого позивачем відповідно до платіжних доручень за №108 та №109 від 27.04.2021.

В підтвердження позовних вимог до матеріалів справи долучено належним чином засвідчені копії: платіжних доручень за №108 від 27.04.2021 на суму 140 000 грн, №109 від 27.04.2021 на суму 190 000 грн; заключної виписки з рахунку позивача за період з 01.04.2021 по 30.04.2021; вимоги за №07/04-4 від 11.04.2022 з доказами її надіслання на адресу відповідача тощо.

Окрім того, разом із вказаною вище позовною заявою ТзОВ "Смарт Вуд-Ко" було подано до суду заяву про вжиття заходів забезпечення позову шляхом:

- накладення арешту на нерухоме майно, зареєстроване на праві власності за Шмигельським Петром Мечиславовичем , а саме: нежитлові будівлі, загальною площею 758 кв.м (жерстяний цех під літ. "Б" площею 681,8 кв.м, склад під літ. "З" площею 54,7 кв.м, прохідну під літ "М" площею 21,5 кв.м) та будівлю, загальною площею 816,1 кв.м, що знаходяться за адресою: Тернопільська область, Збаразький район, м. Збараж, вул. Грушевського, будинок 95 у межах суми заявлених вимог - 368 027 грн;

- заборони ФОП Шмигельському П.М. вчиняти будь-які дії, спрямовані на відчуження чи обтяження вказаного вище арештованого майна;

- заборони суб`єктам державної реєстрації прав, державним реєстраторам здійснювати реєстраційні дії щодо відчуження чи обтяження зазначеного вище арештованого майна.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судових справ між суддями від 16.05.2022 головуючим суддею для розгляду справи №921/206/22 визначено суддю Гирилу І.М.

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 18.05.2022 відмовлено в задоволенні заяви позивача б/н від 16.05.2022 (вх. №3025 від 16.05.2022) про забезпечення позову.

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 20.05.2022 вказану вище позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі 921/206/22; постановлено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 09:00 год. 14.06.2022 (з врахуванням ухвали суду від 27.05.2022); запропоновано учасникам справи подати/надіслати суду заяви по суті справи та з процесуальних питань (при наявності).

13.06.2022 позивач долучив до матеріалів справи додаткові пояснення б/н від 12.06.2022 щодо правомірності позовних вимог з доказами їх направлення на адресу відповідача (вх. №3677).

14.06.2022 відповідач надав відзив на позовну заяву б/н від 09.06.2022 (вх. №3711), згідно з яким просив суд поновити строк на подання відзиву, прийняти останній та долучити до матеріалів справи, відмовити в задоволенні позову. В обґрунтування своєї позиції стверджував про відсутність між сторонами домовленості щодо будь-яких строків поставки позивачу пиляних заготовок з дубу та ясеню. Зазначив, що відповідач жодних рахунків на оплату чи попередню оплату позивачу не направляв. Вважає, що позивачем не наведено належними та допустимими доказами факт погодження усіх істотних умов правочину з відповідачем, а також порушення відповідачем зобов`язань за таким правочином.

В підготовчому засіданні 14.06.2022, яке відбулось за участі повноважних представників сторін, зважаючи на встановлення обставин щодо своєчасного подання відзиву на позов та заявлене повноважним представником відповідача клопотання, суд залишив без розгляду клопотання відповідача про поновлення строку для подання відзиву на позов, долучив останній до матеріалів справи, продовжив строк підготовчого провадження на 30 днів, оголосив перерву до 10:00 год. 27.07.2022 та зобов`язав відповідача надати суду у строк до 20.06.2022 письмово викладену позицію щодо пояснень позивача б/н від 12.06.2022 та докази на підтвердження отримання товариством товару. З даного приводу суд постановив та заніс до протоколу судового засідання відповідні ухвали. Представників сторін про підготовче засідання 27.07.2022 повідомлено під розписку (в матеріалах справи).

22.07.2022 позивач звернувся до суду із заявою б/н від 22.07.2022 про збільшення розміру позовних вимог. Окрім того, у вказаній заяві позивач виклав додаткові пояснення №2 щодо відзиву відповідача (вх. №4705). Згідно з вказаними поясненнями позивач звернув увагу суду на те, що відповідач жодним чином не може пояснити на якій правовій підставі він отримав грошові кошти від позивача в сумі 330 000 грн та чому саме їх не повертає. Просив врахувати, що у позовній заяві та додаткових поясненнях позивач посилався на приписи ст. 1212 ЦК України. Вважає, що необхідність зміни підстав позову відсутня. перерахована відповідачу сума в розмірі 330 000 грн в будь-якому випадку підлягає поверненню позивачу.

В підготовчому засіданні 27.07.2022, яке відбулось за участі повноважних представників сторін, суд, за клопотанням позивача, залишив без розгляду заяву про збільшення позовних вимог, закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 09:00 год. 02.08.2022, про що постановив відповідні ухвали, які занесено до протоколу судового засідання. Представників сторін про судове засідання 02.08.2022 повідомлено під розписку (в матеріалах справи).

В судовому засіданні 02.08.2022, яке відбулось за участі повноважних представників сторін, суд розпочав розгляд справи по суті, заслухав вступне слово учасників справи, перейшов до з`ясування обставин справи та перевірки їх доказами та оголосив перерву до 12:20 год. 02.08.2022. Після оголошеної перерви, суд продовжив розгляд справи по суті, закінчив з`ясування обставин справи та перевірку їх доказами та, за клопотанням представника відповідача, для надання йому можливості підготуватись до судових дебатів, оголосив перерву до 09:30 год. 04.08.2022, про що постановив відповідну ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання. Представників сторін про судове засідання 04.08.2022 повідомлено під розписку (в матеріалах справи).

Окрім того, суд під час дослідження доказів, зважаючи на оголошену в судовому засіданні 02.08.2022 позицію представника відповідача про наявність сумнівів щодо долучених до позовної заяви копій платіжних доручень та банківської виписки, подання таких представником позивача після оголошеної перерви із відтиском печатки банку, долучив вказані документи до справи.

В судовому засіданні 04.08.2022, яке відбулось за участі повноважних представників сторін, суд перейшов до судових дебатів, заслухав промови учасників справи та оголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Повноважний представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав, наведених у позовній заяві та посилаючись на долучені до матеріалів справи письмові докази. Стверджує, що на підставі усної домовленості між сторонами у справі виникли зобов`язання за договором поставки. Позивач сплатив на рахунок відповідача грошові кошти в загальній сумі 330 000 грн. Вважає, що наявні в матеріалах справи копії платіжних доручень та виписки з банківського рахунку за період з 01.04.2021 по 30.04.2022 та додатково долучені в судове засідання 02.08.2022 засвідчені відтиском печатки банку їх примірники є належними доказами, які підтверджують факт перерахування коштів на рахунок позивача. При вирішенні даного спору, на думку позивача, підлягають застосуванню приписи ч. 2 ст. 693 ЦК України. Зауважує, що в будь-якому випадку строк поставки товару є таким, що минув. В обґрунтування даних тверджень посилається на надіслану 11.04.2022 на адресу реєстрації відповідача претензію, яка була повернута підприємством зв`язку за закінченням строку зберігання 02.05.2022. Поряд із цим, щодо питання укладеності договору поставки, зауважив, що позивачу байдуже на якій правовій підставі відповідачем будуть повернуті кошти.

Окрім того, просить суд врахувати, що приписами чинного процесуального законодавства чітко визначений порядок вчинення тих чи інших дій. Зокрема, за наявності сумнівів у відповідності поданої копії оригіналу, сторона може звернутись із клопотанням про витребування відповідного доказу лише на стадії підготовчого провадження. Зауважив, що ні у відзиві на позов, ні в підготовчих засіданнях представник відповідача факт отримання коштів не заперечував, жодних сумнівів щодо достовірності долучених до позову документів не висловлював. Разом із тим зазначив, що платіжні доручення були сформовані через електронний кабінет в системі "Клієнт-банк", копії платіжних доручень, банківської виписки завірено адвокатом та долучено до позову. Звернув увагу на положення чинних на час виникнення спірних правовідносин Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженою постановою НБУ №22 від 21.01.2004, Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" тощо.

Повноважний представник відповідача позовні вимоги не визнає. В задоволенні позову просить відмовити. Стверджує, що позивачем не наведено належними та допустимими доказами факт погодження усіх істотних умов правочину з відповідачем, а також порушення відповідачем зобов`язань за усним правочином. Окрім того, ставить під сумнів долучені позивачем до позовних матеріалів копії платіжних доручень та виписки з банківського рахунку за період з 01.04.2021 по 30.04.2022. Вважає, що останні є електронними доказами, оскільки, як зазначив позивач, сформовані через електронний кабінет та, за відсутності їх оригіналів, не є належними доказами та відповідно до приписів. 6 ст. 91, ч. 5 ст. 96 ГПК України не можуть братись судом до уваги.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши в судових засіданнях доводи та пояснення повноважних представників сторін, дослідивши норми чинного законодавства, оцінивши наявні у матеріалах справи письмові докази, суд встановив таке.

За твердженнями позивача між Товариством з обмеженою відповідальністю "Смарт Вуд-Ко" та Фізичною особою-підприємцем Шмигельським Петром Мечиславовичем досягнуто усної домовленості щодо поставки пиляних заготовок з дубу та ясену на загальну суму 330 000 грн протягом 1 (одного) місяця після оплати.

Позивач зазначає, що 27.04.2021 ТзОВ "Смарт Вуд-Ко", згідно з платіжними дорученнями за №108 та №109 із вказанням призначення платежу: "оплата за заготовки пиляні дуб, ясень зг. рах 004-26 від 27.04.2021. Без ПДВ", перерахувало на рахунок відповідача попередню оплату за товар в загальній сумі 330 000 грн. Однак, відповідач, свої зобов`язання не виконав, товар в обумовлений строк не поставив.

11.04.2022 позивач направив на адресу реєстрації (вул. Л. Українки, 19, кв. 37, м. Тернопіль, 46013) цінний лист за №4600807573758 від 11.04.2022 та адресу можливого додаткового місця перебування (вул. М. Грушевського, буд. 95, м. Збараж, Тернопільська область, 47382) відповідача вимогу (претензію) за вих. №07/04-4. Відповідно до вказаної претензії позивач нагадав відповідачу про те, що згідно домовленостей товар (заготовки пиляні дуб, ясень), за який позивач провів оплату 27.04.2021, мав бути поставлений протягом 1 місяця та, зважаючи на невиконання підприємцем своїх зобов`язань, вимагав протягом семи днів здійснити поставку товару, а у випадку нездійснення поставки - негайно повернути грошові кошти в розмірі 330 000 грн та сплатити 3% річних і інфляційні витрати.

02.05.2022 надіслана на адресу реєстрації відповідача 11.04.2022 вимога була повернута підприємством зв`язку за зворотною адресою "за закінченням терміну зберігання" (витяг з сайту АТ "Укрпошта" - в матеріалах справи).

Як стверджує позивач, тривале невиконання відповідачем обумовленої поставки, неповернення перерахованих Товариством коштів слугували підставою для звернення до суду з позовом про стягнення вказаних вище коштів як попередньої оплати. Окрім того, на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), за період з 28.05.2021 про 16.05.2022 позивачем нараховано та заявлено до стягнення 3% річних в загальній сумі 9 575 грн та за період з 28.05.2021 по 15.05.2022 (включно) інфляційні втрати в загальній сумі 28 452 грн.

Ст. 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 202, 205 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 1, 2, ст. 712 ЦК України).

Ч. 2 ст. 693 ЦК України визначено, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Положеннями ст. 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ст. 638 ЦК України).

Згідно з приписами ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Ч. 1 ст. 73 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 ГПК України).

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 ГПК України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).

Ст. 79 ГПК України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ст. 86 ГПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №917/1307/18.

З матеріалів справи вбачається та не заперечується сторонами, що будь-яких договорів у формі єдиного письмового документу сторонами не укладалося, відсутні й окремі листи-домовленості щодо наявності зобов`язань, які б носили цивільно-правовий характер.

Долучені до матеріалів справи копії платіжних доручень за №108 та №109 від 27.04.2021, як і копія заключної банківської виписки з рахунку позивача за період з 01.04.2021 по 30.04.2021 свідчать про перерахування ТзОВ "Смарт Вуд-Ко" на рахунок ФОП Шмигельського П. М. грошових коштів в загальній сумі 330 000 грн як оплати за заготовки пиляні дуба, ясеня згідно рахунку № 004-26 від 27.04.2021. Без ПДВ.

Поряд із цим, рахунок № 004-26 від 27.04.2021 в матеріалах справи відсутній.

Відповідач у відзиві на позов, підтриманому його повноважним представником в судових засіданнях, факт існування рахунку № 004-26 від 27.04.2021, вказаного у наведених вище платіжних дорученнях як підстава для оплати, заперечує. Стверджує про відсутність будь-яких домовленостей між сторонами з приводу поставки заготовок пиляних з дуба та ясеня.

В судовому засіданні 02.08.2022 повноважний представник позивача зазначив, що рахунок як такий в письмовому вигляді не виставлявся, домовленість між сторонами була усною.

За даних обставин, за відсутності у матеріалах справи доказів укладання між сторонами договору або надання відповідачем послуг на суму 330 000 грн, суд не погоджується з доводами позивача про існування між сторонами у справі договірних відносин та, відповідно, наявність підстав для застосування до спірних правовідносин приписів ч. 3 ст. 693 ЦК України.

Поряд із цим, наявними в матеріалах справи копіями документів (платіжними дорученнями за №108 та №109 від 27.04.2021, заключною банківською випискою з рахунку позивача за період з 01.04.2021 по 30.04.2021) підтверджується факт перерахування ТзОВ "Смарт Вуд-Ко" на рахунок ФОП Шмигельського П. М. грошових коштів в загальній сумі 330 000 грн.

Будь-яких доказів поставки позивачу товару на вказану суму матеріали справи не містять, а відповідачем не надано.

В судовому засіданні встановлено, що вказані вище платіжні доручення сформовані в системі "Клієнт-банк".

Загальні правила, види і стандарти розрахунків клієнтів банків та банків у грошовій одиниці України на території України, що здійснюються за участю банків врегульовано чинною на час виникнення спірних правовідносин Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженою постановою НБУ №22 від 21.01.2004 та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України за № 377/8976 29.03.2004 (далі - Інструкція).

П. 2.10 Інструкції встановлено, що клієнт, виходячи з технічних можливостей своїх та обслуговуючого банку, може подавати до банку розрахункові документи як на паперових носіях, так і у вигляді електронних розрахункових документів, використовуючи системи дистанційного обслуговування. Спосіб подання клієнтом документів до банку передбачається в договорі банківського рахунку. Банк, що обслуговує платника із застосуванням систем дистанційного обслуговування, зобов`язаний перевірити відповідність номера рахунку платника і його коду, що зазначені в електронному розрахунковому документі, і приймати цей документ до виконання, лише якщо вони належать цьому платнику.

П. 10.5 Інструкції встановлено, що під час здійснення розрахунків за допомогою систем «клієнт - банк», «клієнт - Інтернет - банк» тощо застосовуються електронні розрахункові документи. Якщо це передбачено договором між банком та клієнтом, то використання клієнтом системи не виключає можливе оброблення банком документів клієнта на паперових носіях.

Реквізити електронного розрахункового документа, що використовуються в системах «клієнт - банк», «клієнт - Інтернет - банк», визначаються договором між банком та клієнтом, але обов`язково цей документ має містити такі з них: дату і номер; назву, код платника та номер його рахунку; код банку платника; назву, код одержувача та номер його рахунку; код банку одержувача; суму цифрами; призначення платежу; електронний/і цифровий/і підпис/и; інші реквізити, які під час формування електронного розрахункового документа системою електронних платежів розміщуються в полі «Допоміжні реквізити».

Під час використання систем "клієнт - банк", "клієнт - Інтернет - банк" банк щоденно архівує електронні розрахункові документи, які відправлені клієнтом, та зберігає їх протягом установленого строку (п. 10.7 Інструкції).

Відповідно до п. 1.4 Інструкції електронний розрахунковий документ - документ, інформація в якому представлена у формі електронних даних, уключаючи відповідні реквізити розрахункового документа, який може бути сформований, переданий, збережений і перетворений у візуальну форму представлення електронними засобами.

П.18.1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», чинного на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що електронний документ на переказ має однакову юридичну силу з паперовим документом.

Судом встановлено, що вказані вище платіжні доручення містять всі необхідні реквізити електронного розрахункового документа: дату і номер; назву, код платника та номер його рахунку; код банку платника; назву, код одержувача та номер його рахунку; код банку одержувача; суми цифрами; призначення платежу, що відповідає вимогам чинного законодавства.

Положенням про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою правління Національного банку України № 75 від 04.07.2018 (далі - Положення), передбачено, що Банк здійснює операції протягом операційного дня з обов`язковим формуванням оборотно-сальдового балансу/оборотно-сальдової відомості, регістрів аналітичного обліку та інших регістрів за операціями, що здійснюються з використанням відповідного програмного забезпечення. Операції банку мають бути зареєстровані та відображені в регістрах бухгалтерського обліку в день їх здійснення або наступного робочого дня, якщо операція здійснена після закінчення операційного дня (часу) банку або у вихідні чи святкові дні. Операції, які здійснює банк, мають бути належним чином задокументовані (п. 14, 15 Положення).

Відповідно до п. 42 Положення підставою для бухгалтерського обліку операцій банку є первинні документи.

Залежно від виду операції первинні документи банку (паперові та електронні) поділяють на касові, які підтверджують здійснення операцій з готівкою, та меморіальні, що використовуються для здійснення безготівкових розрахунків із банками, клієнтами, списання коштів з рахунків та внутрішньобанківських операцій (п. 44 Положення).

П. 56, 57 Положення визначено, що Банк має забезпечити безперервність процесу збору, оброблення та зберігання первинних документів, навіть під час передавання їх з однієї підсистеми до іншої в межах системи автоматизації банку. Відповідна інформація має бути цілісною, достовірною і несуперечливою.

Інформація, що міститься в прийнятих для обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов`язаних рахунках бухгалтерського обліку.

Регістри синтетичного та аналітичного обліку ведуться на паперових носіях або в електронній формі.

Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа (паперового або електронного).

Виписки з особових рахунків клієнтів, що є регістрами аналітичного обліку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Порядок, періодичність друкування та форма надання виписок (у паперовій/електронній формі) із особових рахунків клієнтів обумовлюються договором банківського рахунку, що укладається між банком і клієнтом під час відкриття рахунку (п. 60, 62 Положення).

З огляду на наведене, долучена позивачем до матеріалів справи та вказана вище виписка є первинним документом. а відповідно приймається судом як належний та допустимий доказ, який підтверджує факт перерахування позивачем 27.04.2021 на рахунок відповідача грошових коштів в загальній сумі 330 000 грн згідно з платіжними дорученнями №108 та №109 від 27.04.2021.

Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ст. 4 ГПК України).

Згідно з ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Право на захист особа здійснює на свій розсуд (ст. 20 ЦК України).

У процесуальному законодавстві діє принцип "суд знає закони", який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору. Активна роль суду в цивільному (господарському) процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки ін.) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець вказує саме на "норму права", що є значно конкретизованим, аніж закон. Більше того, з огляду на положення ГПК України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить своє відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній й резолютивній частинах.

Таким чином, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу "суд знає закони".

Верховний Суд у справах № 487/10128/14-ц (Велика Палата Верховного Суду), № 587/430/16-ц (Велика Палата Верховного Суду), № 917/1739/17 (Велика Палата Верховного Суду), № 902/803/17, № 904/1093/19, № 924/196/19 зробив висновок про те, що оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом "суд знає закони" під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін. При цьому суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору. Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Зазначений висновок Верховного Суду має загальний (універсальний) характер і підлягає застосуванню судами у розгляді справ незалежно від характеру спору та суті спірних правовідносин.

Враховуючи наведені вище приписи законодавства, беручи до уваги відсутність між сторонами у справі будь-яких правовідносин, закріплених у договорі, а також відсутності дій, спрямованих на виконання договору поставки, зважаючи на доведений позивачем факт перерахування 27.04.2021 на рахунок відповідача грошових коштів в загальній сумі 330 000 грн, суд прийшов до висновку, що в даному випадку має місце факт безпідставного володіння відповідачем грошовими коштами, перерахованими йому позивачем згідно з платіжними дорученнями № 108 та №109 від 27.04.2021.

Відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права є предметом регулювання глави 83 ЦК України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов:

1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого);

2) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб, з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені ч. 2 ст. 11 ЦК України.

Верховний Суд у постанові від 25.01.2018 у справі № 910/11210/16 зробив правовий висновок з питання застосування ст. 1212 ЦК України, згідно з якою конструкція даної норми, як і загалом нормглави 83 ЦК України, свідчать про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, отримане однією iз сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі ст. 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Таким чином, із змісту зазначеної норми вбачається, що підставою виникнення зобов`язання, визначеного даною нормою, є сукупність наступних умов: набуття (збереження) майна (майном також є грошові кошти) однією особою за рахунок іншої; відсутність для цього підстав, або коли така підстава згодом відпала. До таких підстав відноситься також випадок, коли зобов`язання було припинено на вимогу однієї із сторін, якщо це допускається договором або законом. Зокрема, внаслідок відмови кредитора від прийняття виконання у зв`язку тим, що виконання зобов`язання втратило інтерес для нього через прострочення боржника. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 14.08.2018 по справі № 910/9055/17.

Тобто, у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 910/3395/19, від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18, під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Згідно з ч. 1 ст. 1213 ЦК України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Ч. 1 ст. 177 ЦК України об`єктами цивільних прав визнаються речі, у тому числі гроші.

Як було зазначено вище, суд встановив, що сторонами у справі не доведено факту існування між ними договірних зобов`язань, проте, позивачем було перераховано відповідачу грошові кошти нібито як оплату за заготовки пиляні дуба та ясеня. Доказів поставки вказаного товару позивачу матеріали справи не містять. Оскільки позивач не отримав зустрічного виконання відповідачем зобов`язань, він вправі повернути у свою власність сплачені грошові кошти та відновити справедливий баланс інтересів сторін.

Таким чином, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку про те, що Фізичною особою-підприємцем Шмигельським П.М. безпідставно утримуються грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю "Смарт Вуд-Ко" в розмірі 330 000 грн.

Отже, грошові кошти в розмірі 330 000 грн підлягають стягненню з відповідача як безпідставно набуті, відповідно до положень ст. 1212 ЦК України.

Окрім того, ч. 2 ст. 1214 ЦК України передбачено, що у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (ст. 536 цього Кодексу).

Ст. 536 ЦК України унормовано, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

За змістом ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та три проценти річних від простроченої суми.

Дія статті 625 ЦК України поширюється на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення, у тому числі й на позадоговірне грошове зобов`язання, що виникло на підставі ст. 1212 ЦК України (правовий висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 17.08.2021 у справі № 913/371/20).

У постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 910/22034/15 також зроблений висновок, що стаття 625 ЦК України поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань. Тому, в разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України. Наведений правовий висновок зроблений і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17.

У постанові КГС Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 904/8223/16 викладений правовий висновок про те, що дія статті 625 ЦК України поширюється на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстави їх виникнення, у тому числі й на позадоговірне грошове зобов`язання, що виникло відповідно до статті 1212 ЦК України, а тому в разі прострочення виконання зобов`язання щодо повернення безпідставно збережених грошей нараховуються "інфляційні втрати" та три проценти річних від простроченої суми згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України. При цьому КГС ВС наголосив, що зобов`язання виникають з підстав, установлених ст. 11 ЦК України, а отже, грошове зобов`язання може виникати між сторонами не лише з договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема й факту неповернення безпідставно одержаних чи збережених коштів (така правова позиція узгоджується з правовим висновком ВП ВС, викладеним у постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17). Водночас ст. 625 ЦК України міститься в розділі "Загальні положення про зобов`язання" книги V ЦК України, а тому визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань, що кореспондується з правовим висновком, наведеним у постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 910/22034/15.

Таким чином, нарахування передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України інфляційних втрат та 3% річних на суму безпідставно одержаних відповідачем коштів у розмірі 330 000 грн, з огляду на їх позадоговірний характер, на думку суду, є правомірним.

Разом з цим, здійсненню нарахувань відповідно до ст. 625 ЦК України має передувати встановлення факту прострочення виконання боржником грошового зобов`язання та виникнення у кредитора права на нарахування інфляційних втрат та 3 % річних. Вирішуючи питання про момент настання строку, з якого у позивача виникає право на нарахування 3 % річних та інфляційних втрат на підставі згаданої статті слід виходити з положень ч. 2 ст. 530 ЦК України.

Ч. 2 ст. 530 ЦК України визначено, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно з усталеною судовою практикою, днем пред`явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв`язку і підприємством зв`язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред`явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення. Оскільки зазначеною ст. 530 ЦК України не визначена форма пред`явлення вимоги кредитором, останній може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою, надіслання йому рахунка (рахунка-фактури) тощо. При цьому якщо боржник (відповідач) заперечує одержання ним такої вимоги, кредитор (позивач) зобов`язаний подати господарському суду докази її надіслання боржникові. Останній, зі свого боку, не позбавлений права подати докази неодержання ним вимоги кредитора (наприклад, довідку підприємства зв`язку про ненадходження на адресу боржника відповідного рекомендованого поштового відправлення). Ухилення боржника від одержання на підприємстві зв`язку листа, що містив вимогу (відмова від його прийняття, нез`явлення на зазначене підприємство після одержання його повідомлення про надходження рекомендованого або цінного листа) не дає підстав вважати вимогу непред`явленою.

В судовому засіданні встановлено та підтверджено матеріалами справи, що з вимогою за №07/04-4 від 11.04.2022 про повернення перерахованих на користь відповідача згідно з платіжними дорученнями за №108 та №109 від 27.04.2021 грошових коштів в загальній сумі 330 000 грн позивач звернувся лише 11.04.2022.

Зазначена вимога направлена на адресу реєстрації відповідача - вул. Л. Українки, 19, кв. 37, м. Тернопіль цінним листом з описом вкладення, однак, адресатом не отримана та 02.05.2022 повернута за зворотною адресою із відміткою пошти: "За закінченням встановленого терміну зберігання" (належним чином засвідчені копії: вимоги за №07/04-4 від 11.04.2022, опису вкладення від 11.04.2022, накладної "Укрпошта" за №4600807873758 та отримана з офіційного сайту АТ "Укрпошта" інформація (відстеження) від 15.05.2022 - в матеріалах справи).

В матеріалах справи відсутні докази реєстрації місцезнаходження відповідача за адресою: вул. Л. Українки, 19, кв. 37, м. Тернопіль. Станом на день розгляду спору в суді, зважаючи на запроваджений в Україні воєнний стан, відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є закритими, тому суд позбавлений можливості перевірити дані обставини. Разом із тим, зважаючи на те, що: саме зазначену адресу позивачем вказано у позовній заяві, а відповідачем у відзиві на позовну заяву; дана адреса зазначена відповідачем у наявній в матеріалах справи копії боргової розписки та довіреності за №1 від 06.06.2022; за наявною в мережі інтернет інформацію адресою реєстрації відповідача є: вул. Л. Українки, 19, кв. 37, м. Тернопіль, керуючись приписами ст. 79, 86 ГПК України, суд розцінює дану вимогу, як належний доказ. Відповідно, строк, з якого у позивача виникло право на нарахування 3 % річних та інфляційних втрат настав 10.05.2022.

Відповідач доказів протилежного не надав.

Враховуючи наведені вище обставини, правомірним, на думку суду, в межах визначеного позивачем кінцевого строку розрахунку є нарахування 3% річних за період з 10.05.2022 до 16.05.2022 та інфляційних втрат за період з 10.05.2022 по 15.05.2022.

Згідно з проведеним судом перерахунком, за період з 10.05.2022 до 16.05.2022 обґрунтованим та правомірним є нарахування 3% річних в сумі 189,86 грн. Сума інфляційних втрат за період з 10.05.2022 по 15.05.2022 становить 0,00 грн (проведений судом перерахунок - в матеріалах справи).

За даних обставин, суд задовольняє вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 189 грн 86 коп. 3% річних.

В задоволенні позову в частині стягнення 9 385,14 грн 3% річних та 28 452 грн інфляційних втрат суд відмовляє.

Наведені повноважним представником відповідача в судових засіданнях доводи та заперечення не спростовують встановлених вище обставин.

Щодо посилань останнього на приписи ст. 91, 96 ГПК України, то суд вважає за доцільне зауважити, що відповідно до приписів ч. 6 ст. 91, ч. 5 ст. 96 ГПК України до уваги судом не беруться копії електронних документів, паперові копії електронних доказів, за умови, що ставленню під сумнів відповідності поданої копії оригіналу передувало відповідне клопотання про витребування того чи іншого доказу. Порядок і строки подання і витребування доказів визначено приписами ст. 80, 81 ГПК України. Зокрема, відповідач може реалізувати відповідне право разом із поданням відзиву.

Разом із тим, ні у відзиві на позов, ні в підготовчих засіданнях відповідач передбаченим законом правом не скористався, жодних відомостей про наявність сумнівів у достовірності поданих позивачем документів не наводив, відповідних заяв чи клопотань про витребування оригіналів не заявляв, до початку розгляду спору по суті відповідач не обґрунтував неможливість подачі відповідних клопотань на стадії підготовчого провадження.

Відповідно до ст. 177, 182, 194, 207 ГПК України одним із завдань підготовчого провадження є з`ясування заперечень проти позовних вимог, визначення обставин, які підлягають встановленню та зібрання відповідних доказів, вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.

У підготовчому засіданні суд, серед іншого, з`ясовує, чи надали сторони докази на які вони посилаються у позові і відзиві, а також докази, витребувані судом, чи причини їх неподання; вирішує питання про проведення огляду письмових, речових і електронних доказів та визначає строки їх подання тощо.

Господарський суд вважає за доцільне зазначити, що завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів.

Зазначене вище, на думку суду, свідчить про безпідставність посилань повноважного представника на приписи ч. 6 ст. 91, ч. 5 ст. 96 ГПК України на стадії судового розгляду.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, суд ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п.1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Відповідно до вимог ст. 129 ГПК України понесені позивачем витрати по сплаті судового збору в сумі 4 952,84 грн, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, суд покладає на відповідача.

На підставі наведеного, керуючись ст. 4, 12, 14, 73-74, 76-79, 86, 123, 129, 232-233, 236-238, 240-242, 326-327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з фізичної особи-підприємця Шмигельського Петра Мечиславовича, АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Смарт Вуд-Ко», вул. Піскова, 3, м. Тернопіль, 46011, ідентифікаційний код 41909410, грошові кошти в сумі 330 000 грн, 3% річних в сумі 189 грн 86 коп. та 4 952 грн 84 коп. в повернення сплаченого позивачем судового збору.

3. В решті позову відмовити.

4. Наказ видати стягувачеві після набрання судовим рішенням законної сили.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення, в порядку визначеному ст. 256-257 ГПК України.

Повне судове рішення складено 15.08.2022

Суддя І.М. Гирила