Рішення
від 19.04.2022 по справі 640/7737/21
ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 квітня 2022 року м. Київ № 640/7737/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Добрівської Н.А., розглянувши у спрощеному провадженні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Державної фіскальної служби України

про стягнення заробітної плати, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної фіскальної служби України (далі по тексту - відповідач, ДФС України), у якому просив:

- визнати протиправним наказ відповідача від 16 лютого 2021 року №112-о «Про звільнення ОСОБА_1 » в частині формулювання причин звільнення;

- зобов`язати відповідача у триденний строк з дати набрання судовим рішенням законної сили внести зміни до наказу від 16 лютого 2021 року №112-о «Про звільнення ОСОБА_1 », а саме: в преамбулі наказу слово «першої» замінити словом «третьої», у пункті 1 наказу слова «за власним бажанням, стаття 38 КЗпП України» замінити словами та цифрами «за власним бажанням у зв`язку з невиконанням Державною фіскальною службою України законодавства про працю, частина третя статті 38 КЗпП України»;

- стягнути з відповідача на користь позивача вихідну допомогу у розмірі 34000,00 грн;

- стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки у виплаті вихідної допомоги при звільненні за період з 25 лютого 2021 року по день фактичної виплати такої вихідної допомоги.

В обґрунтування заявлених вимог позивач вказує на протиправність дій відповідача щодо звільнення позивача на підставі частини першої статті 38 Кодексу законів про працю України, оскільки у заяві про звільнення позивач посилався на частину третю статті 38 Кодексу законів про працю України.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 квітня 2021 року позовну заяву залишено без руху з наданням позивачу строку на усунення недоліків.

Ухвалою суду від 25 червня 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі №640/7737/21 та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження (письмового провадження).

Відповідачем подано відзив на позовну заяву, у якому ДФС України не погоджується із заявленими позовними вимогами, оскільки позивач на момент виникнення спірних відносин обіймав посаду державного службовця, у зв`язку з чим на нього розповсюджуються положення Закону України «Про державну службу» як спеціального закону, яким врегульовано, зокрема, і питання розірвання трудового договору за ініціативою працівника зазначено, що станом на дату подання позивачем заяви про звільнення на підставі частини третьої статті 38 Кодексу законів про працю жодним судом не встановлювалось порушення відповідачем трудового законодавства у відношенні позивача, а дії відповідача в межах спірних відносин є правомірними.

Ознайомившись із письмово викладеними доводами учасників справи, дослідивши подані документи і матеріали, суд встановив такі обставини справи.

Судом встановлено, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 грудня 2018 року у справі №826/6889/17, зокрема, визнано протиправним та скасовано наказ ДФС України від 28 квітня 2017 року №985-о « ОСОБА_1 » з посади заступника начальника управління - начальника відділу оперативного супроводження технічних систем контролю управління технічних систем контролю департаменту матеріального забезпечення та розвитку інфраструктури Державної фіскальної служби України, поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління-начальника відділу оперативного супроводження технічних систем контролю управління технічних систем контролю департаменту матеріального забезпечення та розвитку інфраструктури Державної фіскальної служби України з 29 квітня 2017 року. Рішення суду у цій частині залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2019 року.

На виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 грудня 2018 року у справі №826/6889/17 наказом ДФС України від 22 січня 2021 року №43-о «Про виконання рішення суду та поновлення ОСОБА_1 » скасовано наказ ДФС України від 28 квітня 2017 року №985-о «Про звільнення ОСОБА_1 » та поновлено позивача на посаді заступника начальника управління - начальника відділу оперативного супроводження технічних систем управління технічних систем контролю Департаменту матеріального технічного забезпечення та розвитку інфраструктури ДФС України з 29 квітня 2017 року.

Заявою від 03 лютого 2021 року позивач звернувся до ДФС України з проханням звільнити його на підставі частини першої статті 38 Кодексу законів про працю України у зв`язку із тим, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 грудня 2018 року №826/6889/17 встановлено факт невиконання відповідачем частини другої статті 40, статті 42, частини третьої статті 49-2 Кодексу законів про працю України.

Наказом ДФС України від 16 лютого 2021 року №112-о «Про звільнення ОСОБА_1 » відповідно до частини першої статті 86 Закону України «Про державну службу» позивача звільнено 24 лютого 2021 року з посади заступника начальника управління - начальника відділу оперативного супроводження технічних систем управління технічних систем контролю Департаменту матеріального технічного забезпечення та розвитку інфраструктури ДФС України за власним бажанням (стаття 38 Кодексу законів про працю України); підстава: заява ОСОБА_1 .

Вважаючи дії відповідача щодо відмови у внесенні змін до наказу про звільнення та невиплаті вихідної допомоги протиправними, позивач звернувся до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Під час вирішення цього спору пріоритетними є норми спеціального закону, яким є Закон України «Про державну службу», а дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом (стаття 5 Закону «Про державну службу»). У зв`язку з цим, підстави припинення служби діляться на загальні, передбачені Кодексом законів про працю України, та спеціальні, передбачені відповідними спеціальними законами України.

Спеціальні підстави припинення державної служби містяться у статті 83 Закону України «Про державну службу», пункт 3 частини першої якої передбачає, що державна служба припиняється за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону).

Згідно зі статтею 86 Закону «Про державну службу» державний службовець має право звільнитися зі служби за власним бажанням, попередивши про це суб`єкта призначення у письмовій формі не пізніш як за 14 календарних днів до дня звільнення.

Державний службовець може бути звільнений до закінчення двотижневого строку, передбаченого частиною першою цієї статті, в інший строк за взаємною домовленістю із суб`єктом призначення, якщо таке звільнення не перешкоджатиме належному виконанню обов`язків державним органом.

Суб`єкт призначення зобов`язаний звільнити державного службовця у строк, визначений у поданій ним заяві, у випадках, передбачених законодавством про працю.

Таким чином, частина третя статті 86 Закону «Про державну службу України» має відсильний характер та повинна застосовуватись разом з відповідною статтею КЗпП.

Судом встановлено, що позивача звільнено наказом від 16 лютого 2021 року №112-о за частиною першою статті 86 Закону «Про державну службу» з посиланням на статтю 38 КЗпП України.

До загальних підстав звільнення державних службовців належать підстави, передбачені статтями 36, 38-41, 45 КЗпП України.

Зокрема, статтею 38 КЗпП України встановлено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник (частина перша статті 38).

Частиною третьою статті 38 КЗпП України встановлено, що працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Закон не передбачає в такому випадку врахування причин таких порушень чи вини роботодавця, а волевиявлення працівника на розірвання трудового договору за наведеною обставиною є обов`язковим. Роботодавець не має повноважень самостійно змінити підставу звільнення, на що неодноразово вказав Верховний суд України в своїх постановах. Звільнення працівника за частиною третьою статті 38 КЗпП України тягне негативні наслідки для роботодавця у вигляді обов`язку сплатити вихідну допомогу в порядку і розмірах, встановлених ст. 44 КЗпП України. При звільненні на підставі частини першої статті 38 КЗпП України працівник дійсно не зобов`язаний вказувати мотиви прийняття ним такого рішення.

Разом з тим, суд зазначає, що працівник зобов`язаний вказувати на такі мотиви і при поданні заяви про звільнення на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України, оскільки звільнення за такою підставою закон пов`язує з наявністю порушень трудового законодавства, умов трудового чи колективного договору, а не з самим лише бажанням працівника.

З врахуванням вимог частини першої статті 38 КЗпП України суд приходить до переконання, що працівник зобов`язаний письмово повідомити роботодавця про ті порушення законодавства чи умов трудового та колективного договорів, в зв`язку з якими він бажає розірвати трудовий договір.

При цьому, як встановлено судом, позивач у заяві про звільнення зазначив, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 грудня 2018 року №826/6889/17 встановлено факт невиконання відповідачем частини другої статті 40, статті 42, частини третьої статті 49-2 Кодексу законів про працю України.

При цьому позивачем не було повідомлено про будь-які конкретні дії чи бездіяльність, які виходять за межі трудових відносин, порушують трудові права позивача, законодавство України про працю, умови колективного чи трудового договору, а отже відповідач при розгляді заяви був позбавлений можливості встановити факт порушень законодавства щодо позивача, а самого лише бажання позивача для звільнення на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України, як було зазначено, недостатньо.

За таких обставин, суд вважає правомірною відмову відповідача в задоволенні заяви позивача про звільнення на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України.

Позовні вимоги зобов`язати відповідача у триденний строк з дати набрання судовим рішенням законної сили внести зміни до наказу від 16 лютого 2021 року №112-о «Про звільнення ОСОБА_1 », а саме: в преамбулі наказу слово «першої» замінити словом «третьої», у пункті 1 наказу слова «за власним бажанням, стаття 38 КЗпП України» замінити словами та цифрами «за власним бажанням у зв`язку з невиконанням Державною фіскальною службою України законодавства про працю, частина третя статті 38 КЗпП України»; стягнути з відповідача на користь позивача вихідну допомогу у розмірі 34000,00 грн; стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки у виплаті вихідної допомоги при звільненні за період з 25 лютого 2021 року по день фактичної виплати такої вихідної допомоги - також не підлягають задоволенню, оскільки є похідними від позовних вимог визнати протиправним наказ відповідача від 16 лютого 2021 року №112-о «Про звільнення ОСОБА_1 » в частині формулювання причин звільнення.

Згідно з частиною першою статті 9, статтею 72, частинами першою, другою, п`ятою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем доведено правомірність своєї поведінки з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов не підлягає задоволенню.

Відповідно до частин першої, третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки у задоволенні позову відмовлено, судові витрати відшкодуванню позивачу не підлягають.

На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 2, 5-11, 73-77, 90, 139, 241-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили у порядку, встановленому в статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції в порядку, визначеному статтями 293, 296, 297 Кодексу адміністративного судочинства України протягом 30 днів з моменту складення повного тексту

Суддя Н.А. Добрівська

СудОкружний адміністративний суд міста Києва
Дата ухвалення рішення19.04.2022
Оприлюднено18.08.2022
Номер документу105757377
СудочинствоАдміністративне
КатегоріяСправи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо звільнення з публічної служби, з них

Судовий реєстр по справі —640/7737/21

Ухвала від 16.01.2025

Адміністративне

Шостий апеляційний адміністративний суд

Епель Оксана Володимирівна

Рішення від 19.12.2024

Адміністративне

Київський окружний адміністративний суд

Жукова Є.О.

Ухвала від 03.12.2024

Адміністративне

Шостий апеляційний адміністративний суд

Епель Оксана Володимирівна

Рішення від 04.11.2024

Адміністративне

Київський окружний адміністративний суд

Жукова Є.О.

Ухвала від 12.02.2024

Адміністративне

Київський окружний адміністративний суд

Жукова Є.О.

Постанова від 31.10.2023

Адміністративне

Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

Радишевська О.Р.

Ухвала від 30.10.2023

Адміністративне

Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

Радишевська О.Р.

Ухвала від 26.09.2022

Адміністративне

Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

Радишевська О.Р.

Ухвала від 30.08.2022

Адміністративне

Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

Мельник-Томенко Ж.М.

Рішення від 19.04.2022

Адміністративне

Окружний адміністративний суд міста Києва

Добрівська Н.А.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2025Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні