Постанова

від 08.08.2022 по справі 918/1185/21

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 серпня 2022 року Справа № 918/1185/21

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Розізнана І.В., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Грязнов В.В.

секретар судового засідання Дика А.І.

за участю представників сторін:

позивача - Борисова І.В.;

відповідача 1 - не з`явився;

відповідача 2 - не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Венера +" на рішення Господарського суду Рівненської області від 27.04.2022, повний текст складено 06.05.2022, у справі №918/1185/21 (суддя Качур А.М.)

за позовом Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради

до відповідача 1: Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Венера +"

до відповідача 2: Комунального підприємства "Рівненське обласне бюро технічної інвентаризації" Рівненської обласної ради

про скасування рішення та запису державної реєстрації права власності та визнання права власності на нежитлове приміщення

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 27.04.2022 у справі №918/1185/21 позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №32096863 від 28 жовтня 2016 року, прийняте державним реєстратором Комунального підприємства "Рівненське обласне бюро технічної інвентаризації" Рівненської обласної ради Мельником Андрієм Володимировичем. Визнано право комунальної власності за Рівненською територіальною громадою в особі Рівненської міської ради на нежитлове приміщення магазину, прибудованого до житлового будинку по вулиці Фабричній, 5а, в місті Рівному, загальною площею 235, 1 кв.м. В решті позову відмовлено. Стягнуто з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Венера +" (33016, м. Рівне, вул. Фабрична 5а, код ЄДРПОУ 22574782) на користь Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради (33028, м. Рівне, вул. Соборна 12а, код ЄДРПОУ 26259563) 4 540 (чотири тисячі п`ятсот сорок) грн. 00 коп. судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Венера +" звернулось до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, з підстав, викладених в ній, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Господарського суду Рівненської області від 27.04.2022 у справі №918/1185/21 та ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити в повному обсязі. Судові витрати покласти на позивача.

Скаржник вважає, що висновок суду про наявність у позивача права власності ґрунтується не на наявності в останнього правовстановлюючих документів, а на відсутності відповідного права у відповідача-1, виходячи від зворотнього.

Зазначає, що на підтвердження вказаного висновку суд послався на довідку балансу за 12 місяців 1980 року по УКБ міськвиконкому та довідку про хід виконання плану державних капітальних вкладень по всім галузям в розрізі об`єктів по УКБ міськвиконкому станом на 01.01.1981. Вказані документи, на думку скаржника, не є належними доказами у справі, оскільки не містять реквізитів, які б надавали їм офіційного статусу.

Також, вказує, що на підтвердження факту приналежності спірного майна до комунальної власності, на думку місцевого суду, слугують норми постанови КМ України №311 від 05.11.1991 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)". Однак, зазначена постанова здійснює загальне регулювання правовідносин, пов`язаних із розмежуванням державного майна та не є документом, який породжує право комунальної власності щодо конкретної нерухомості, у тому числі нежитлового приміщення, що є предметом спору у цій справі. У свою чергу, такий документ мав би з`явитися на виконання постанови KMУ, зокрема, у вигляді рішення про прийняття до комунальної власності нежитлового приміщення, акту прийому-передачі, переліку майна, що підлягає передачі до комунальної власності, тощо. Однак такого доказу позивачем суду не надано.

Звертає увагу, що в рішенні Ровенської міської ради народних депутатів №97 від 11.03.1987 йдеться про реєстрацію будинків, які належать житлово-будівельним кооперативам м. Ровно, без будь-яких застережень щодо житлового фонду чи вбудованих нежитлових приміщень, у зв`язку з чим реєстраційне посвідчення видане на право колективної власності на увесь будинок в цілому.

При цьому апелянт зауважує, що ні рішення виконавчого комітету Ровенської ради народних депутатів №218 від 20.06.1979 "Про відведення земельних ділянок на капітальне будівництво", ні рішення виконавчого комітету Ровенської ради народних депутатів №375 від 28.11.1980 "Про затвердження акту державної комісії про прийняття в експлуатацію житлового будинку по вул. Фабричній, 5-А з вбудованим магазином", ні реєстраційне посвідчення на об`єкти нерухомого майна, які належать юридичним особам, видане Рівненським обласним бюро технічної інвентаризації 25.06.1987, не скасовувалися, недійсними не визнавалися, а відтак є чинними станом на дату розгляду вказаного спору.

Окрім того зазначає, що суд першої інстанції повинен був застосувати позовну давність та відмовити у задоволенні позовних вимог, натомість послався на дату з інформаційної довідки, яка не може слугувати, виходячи із фактичних обставин справи, початком перебігу позовної давності для особи, яка має бути обізнаною про стан майна, що перебуває у її власності.

Вказує, що реальний власник, тобто особа, яка дійсно реалізує правомочності власника, постійно знає, що відбувається з його майном, або виявляє зміни, що відбуваються з ним, у розумний строк (через постійний та регулярний моніторинг, огляд, інвентаризацію тощо), а не у зв`язку з отриманням інформаційної довідки з державного реєстру, як про це зазначено в оскаржуваному рішенні.

Листом Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.05.2022 матеріали справи №918/1185/21 витребувано із Господарського суду Рівненської області.

31.05.2022 матеріали справи №918/1185/21 надійшли до Північно-західного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.06.2022 відкрито апеляційне провадження по справі №918/1185/21, розгляд апеляційної скарги Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Венера +" на рішення Господарського суду Рівненської області від 27.04.2022 у справі №918/1185/21 призначено на 21.06.2022 об 14:30 год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33001 м. Рівне, вул. Яворницького, 59 у залі судових засідань №1.

Запропоновано позивачу та відповідачу-2 у строк до 17.06.2022 надіслати до Північно-західного апеляційного господарського суду письмовий відзив на апеляційну скаргу, в порядку передбаченому ст.263 ГПК України та докази надсилання копії відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи.

Також, роз`яснено сторонам по справі право участі особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції згідно з правилами статті 197 Господарського процесуального кодексу України.

Матеріалами справи стверджується, що позивач та відповідач-1 отримали ухвалу суду від 02.06.2022, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, які наявні в матеріалах даної справи (а.с. 32-33, т.3). Від відповідача-2 повернулось поштове відправлення з відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою" (а.с. 34, т.3).

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.06.2022 розгляд справи відкладено на 09.08.2022 об 14:30 год.

17.06.2022 на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив, в якому останній просить відмовити Об`єднанню співвласників багатоквартирного будинку "Венера +" в задоволенні апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві.

29.06.2022 на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду від відповідача-1 надійшли заперечення на відзив, в яких останній не погоджується з доводами, викладеними у запереченнях та просить суд розгляд справи проводити без участі представника скаржника.

В судове засідання 09.08.2022 з`явилась представник позивача Борисова І.В., яка повністю заперечила доводи, викладені в апеляційній скарзі, та надала пояснення щодо суті спору. Просила у задоволенні апеляційної скарги відмовити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Від відповідача-2 20.06.2022 та 04.07.2022 на адресу суду надійшли клопотання про розгляд справи без його участі.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, стосовно дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення представника учасника справи, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

Під час дослідження матеріалів справи апеляційним судом встановлено наступне.

Згідно з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно №83838224 від 30 березня 2017 року, приміщення магазину загальною площею 225,5 кв.м., яке знаходиться за адресою: м. Рівне, вул. Фабрична 5а (реєстраційний номер 1068472756101) 27 жовтня 2016 року зареєстровано за Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Венера+" (код ЄДРПОУ 22574782) на праві приватної власності.

Підставою виникнення права власності є: акт прийняття в експлуатацію, серія та номер: 375, виданий 28 листопада 1980 року Виконавчим комітетом Рівненської ради народних депутатів; довідка серія та номер: 01-11/1647, видана 21 вересня 2019 року Управлінням містобудування та архітектури виконавчого комітету Рівненської міської ради; витяг з рішення серія та номер: 218, виданий 11 липня 1996 року Виконавчим комітетом Рівненської міської ради народних депутатів Рівненської області.

На переконання позивача, реєстрація права власності за ОСББ протиправна, оскільки нежитлове приміщення магазину належить до комунальної власності і таке рішення державного реєстратора порушило право Рівненської територіальної громади на володіння, користування та розпорядження вказаними приміщеннями.

Як вбачається з рішення виконавчого комітету Ровенської міської ради депутатів трудящих №767 від 17 серпня 1976 "Про відведення земельних ділянок УКБ міськвиконкому для будівництва житлових будинків в м. Ровно" земельна ділянка по вул. Фабричній 5а площею 0,45 га була відведена для будівництва житлового будинку (9-ти поверхового) з розміщенням на першому поверсі продовольчого магазину (а.с.9-10, т.1).

Згідно із витягом з рішення виконавчого комітету Ровенської міської ради народних депутатів №218 від 20 червня 1979 року "Про відведення земельних ділянок та капітальне будівництво", вирішено відвести земельні ділянки по вул. Фабрична 5а ЖБК "Венера" площею 0,42 га по вул. Фабрична 5а для будівництва житлового будинку. Рішення міськвиконкому №767 від 17 серпня 1976 року відмінити (а.с.64, т.1).

Рішенням виконавчого комітету Ровенської міської ради народних депутатів від 28 листопада 1980 року №375 "Про затвердження акту державної комісії про прийняття в експлуатацію житлового будинку по вул. Фабричній 5а з вбудованим магазином" затверджено акт державної комісії від 27 листопада 1980 року про прийняття в експлуатацію житлового будинку по вул. Фабричній 5а з вбудованим магазином (виробнича площа магазину 94,43 м.кв., корисна площа магазину 198,16 м.кв. (а.с.11, т.1).

Пунктом 2 вказаного рішення передбачено дозволити головному підприємству житлово-експлуатаційного об`єднання прийняти будинок на баланс та приступити до його експлуатації.

Згідно із пунктом 3 вказаного рішення, вбудоване приміщення магазину передано в орендне користування комбінату громадського харчування для влаштування в ньому молодіжного кафе.

Відповідно до розпорядження Рівненської міської ради народних депутатів №520-р від 17 липня 1981 року "Про передачу станції швидкої і невідкладеної медичної допомоги приміщення по вул. Фабричній 5а першого поверху ЖБК "Венера", приміщення площею 94,43 м.кв. об`єм 1 6410 м.куб. передано для використання станцією швидкої і невідкладної допомоги міста для розміщення підстанції №3 швидкої допомоги (а.с.14, т.1).

Як вбачається з довідки балансу за 12 місяців 1980 року по УКБ міськвиконкому та довідки про хід виконання плану державних капітальних вкладень по всіх галузях в розрізі об`єктів по УКБ міськвиконкому станом на 01.01.1981 року будівництво вбудованого магазину в житловому будинку на вул. Фабрична 5а здійснювалося за кошти міського бюджету.

З врахуванням наведеного позивач стверджує, що майно - нежитлове приміщення магазину загальною площею 229,5 кв.м, за адресою: м. Рівне, вул. Фабрична 5а, на яке зареєстровано право приватної власності за ОСББ "Венера+", належить до комунальної власності Рівненської територіальної громади.

Згідно із реєстраційним посвідченням на об`єкти нерухомого майна, які належать юридичним особам від 25 червня 1987 року, житловий будинок, що розташований за адресою: м. Рівне, вул. Фабрична 5а зареєстровано за житлово- будівельним кооперативом "Венера" на праві колективної власності на підставі рішення виконавчого комітету Рівненської міської ради №97 від 11 березня 1987 року (а.с.63, т.1).

У державному реєстрі речових прав на нерухоме майно наявні відомості про реєстрацію права власності на приміщення магазину загальною площею 225,5 кв.м., яке знаходиться за адресою: м. Рівне, вул. Фабрична 5а (реєстраційний номер 1068472756101): 27 жовтня 2016 року зареєстровано за Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Венера+" (код ЄДРПОУ 22574782) на праві приватної власності (а.с.16, т.1).

Згідно із статутом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Венера+", ОСББ "Венера+" створено відповідно до Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" шляхом реорганізації житлово-будівельного кооперативу "Венера" і є його правонаступником та об`єднує власників квартир і нежитлових приміщень (далі - співвласники) багатоквартирного будинку №5 за адресою: Рівненська область, м. Рівне, вул. Фабрична. Місцезнаходження об`єднання: Україна, Рівненська область, м. Рівне, вул. Фабрична, 5а (а.с.53-61, т.1).

Майно об`єднання утворюється з майна переданого йому співвласниками у власність, одержаних доходів, іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч.1 ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

В розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Під захистом права розуміється державна примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути виражений як концентрований вираз змісту (суті) державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в іншій спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

При цьому, задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем відповідно до вимог процесуального законодавства обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) зазначеного права саме відповідачем, з урахуванням належності обраного способу судового захисту.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Особа, яка звертається до господарського суду з позовом, самостійно обирає спосіб захисту, визначає відповідача, предмет та підстави позову та зазначає у позовній заяві яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов.

Серед способів захисту речових прав ЦК України виокремлює, зокрема, визнання права власності (стаття 392).

Згідно з нормами статті 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Право власності є найбільш фундаментальним речовим правом, яке створює основну юридичну передумову для нормального функціонування цивільного обороту. Тому закон спеціально регулює як підстави набуття права власності, так і підстави його припинення.

Право власності, як і будь-яке інше суб`єктивне право, виникає при наявності певних юридичних фактів та конкретних обставин, з якими закон пов`язує виникнення права власності на конкретне майно у певних осіб. Підстави виникнення права власності поділяються на такі, що не залежать від прав попереднього власника на майно, тобто первісні, та похідні, за якими право власності на майно переходить до власника від його попередника в порядку правонаступництва.

На думку позивача у даному спорі має місце порушення його прав як власника майна. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на положення статті 392 ЦК України.

Застосовуючи норми статті 328 ЦК України суд встановлює, з яких саме передбачених законом підстав та у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт і чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України.

Згідно з положеннями статті 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Таким чином, для застосування положень статті 392 ЦК України необхідним є встановлення у позивача наявного права власності на майно, та встановлення оспорення або невизнання іншою особою такого права.

Положеннями частини 2 статті 328 ЦК України встановлено презумпцію правомірності набуття права власності, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлено в судовому порядку або незаконність набуття права власності прямо не випливає із закону. Отже, факт неправомірності набуття права власності, якщо це не випливає із закону, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності включає в себе законність і добросовісність такого набуття.

Відповідно до положень статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Відповідно до положень статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що державна реєстрація не є способом набуття права власності, а лише становить засіб підтвердження фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно. Державна реєстрація не породжує виникнення права власності, а лише фіксує факт наявності відповідного права. Державна реєстрація права власності не є правочином, на підставі якого це право виникає, змінюється чи припиняється.

Визнання у судовому порядку права власності на річ за загальним правилом статті 392 ЦК України є способом захисту наявного цивільного права, а не підставою для його виникнення. Закон зобов`язує позивача при зверненні до господарського суду довести наявність свого права і факт його порушення або оспорення з боку зобов`язаної особи -відповідача, а позов про визнання права власності пред`являється на захист існуючого, наявного права, що виникло у позивача за передбачених законодавством підстав і підтверджується належними та допустимими доказами. Підставою для звернення до суду з позовом про визнання права власності відповідно до норм статті 392 ЦК України є оспорення або невизнання існуючого права, а не намір набути таке право за рішенням суду (аналогічна правова позиція викладена у пунктах 57, 58 постанови Верховного Суду у справі № 912/111/14 від 07.06.2018; у пункті 59 постанови Верховного Суду у справі № 918/1400/14 від 11 червня 2019 року).

Відповідач 1 ОСББ "Венера+" не визнає право власності позивача на спірне майно.

З матеріалів справи встановлено, що спірне майно є самостійним об`єктом нерухомого майна, який може бути об`єктом цивільних правовідносин у розумінні положень Глави 12 ЦК України. Реєстрація відповідачем 1 спірного майна є підтвердженням того, що вказане приміщення може бути окремим об`єктом цивільних прав, не є частиною складної речі або приналежністю до головної речі.

Як визначено нормами статті 5 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників. Спільне майно багатоквартирного будинку не може бути поділено між співвласниками, і такі співвласники не мають права на виділення в натурі частки із спільного майна багатоквартирного будинку.

Відповідно до статті 6 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" співвласники мають право вільно користуватися спільним майном багатоквартирного будинку з урахуванням умов та обмежень, встановлених законом або рішенням співвласників.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням ОСОБА_1 та інших громадян про офіційне тлумачення положень пункту 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" та за конституційним поданням 60 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень статей 1, 10 цього Закону (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків) від 02 березня 2004 року №4-рп/2004 Справа №1-2/2004, допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т. ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього.

Як видно з правової позиції відображеної у рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень пункту 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" від 09 листопада 2011 року №14-рп/2011 Справа №1-22/2011, власники квартир дво- або багатоквартирних житлових будинків та житлових приміщень у гуртожитку, незалежно від підстав набуття права власності на такі квартири, житлові приміщення, є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою.

Водночас, колегією суддів встановлено, що матеріали справи не містять доказів того, що спірне майно відноситься до допоміжних приміщень багатоквартирного будинку.

Як було зазначено вище, суд встановив, що спірне приміщення за своїм призначенням не являється об`єктом житлової нерухомості.

Зі встановлених обставин справи та відповідного нормативного регулювання суд першої інстанції дійшов висновоку про те, що спірне приміщення є окремим самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, відносно якого суб`єкти цивільних прав можуть виступати носіями цивільних прав, зокрема права власності.

З огляду на наведене суд апеляційної інстанції також вважає, що спірне майно не є допоміжним або підсобним приміщенням багатоквартирного будинку та не призначене для забезпечення експлуатації будинку чи побутового обслуговування мешканців будинку.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів приходить до висновку, що за відсутності доказів набуття у власність ЖБК "Венера" або ОСББ "Венера+" спірного майна, таке майно є окремим об`єктом цивільних правовідносин та являється власністю територіальної громади, за рахунок якої побудоване таке майно.

Зокрема як слідує з рішення Виконавчого комітету Рівненської міської ради народних депутатів №375 від 28 листопада 1980 року кошторисна вартість будинку складає 538,8 тис. карбованців.

З розпорядження Виконавчого комітету Рівненської міської ради народних депутатів №520-р від 17 липня 1981 року слідує, що приміщення площею 94,43 м.кв. об`єм 1 6410 м.куб. вартістю 38,73 тис. карбованців передано для використання станцією швидкої і невідкладної допомоги міста для розміщення підстанції №3 швидкої допомоги.

З довідки балансу за 12 місяців 1980 року видно, що на будівництво магазину ЖБК "Венера" з бюджету направлено 38,0 тис карбованців з яких освоєно всю суму.

Згідно із довідкою про хід виконання плану державних капітальних вкладень по всім галузям об`єктів УКС станом на 1 січня 1981 року на вбудований магазин ЖБК "Венера" заплановано 38,7 тис. карб, з яких виконано 38,0 тис карб.

Згідно із протоколу загальних зборів учасників ЖБК "Венера" від 4 січня 1980 року затверджено проектну документацію на будівництво житлового будинку у м. Рівне по вул. Фабрична 5а ЖБК "Венера" в обсязі 538,8 тис. руб., з яких вартість житлової частини будинку 500,07 тис. руб.

З врахуванням вищенаведеного суд апеляційної інстанції вважає вірним висновок місцевого господарського суду, що будівництво спірного об`єкту нерухомого майна здійснено за рахунок коштів міського бюджету. А отже спірний об`єкт нерухомості було створено за кошти позивача.

Також, як вбачається з рішення виконавчого комітету Ровенської міської ради від 28 листопада 1980 року № 375 виконавчий комітет вирішив затвердити акт державної комісії про прийняття в експлуатацію, зазначивши при цьому не "будинок в цілому", а "житловий будинок з вбудованим магазином". Також цим рішенням було дозволено підприємству житлово-експлуатаціного об`єднання прийняти будинок на баланс та приступити до його експлуатації. Окремо також вирішено розпорядитися спірним приміщеням: вбудоване приміщення магазину передати в орендне користування комбінату громадського харчування для влаштування в ньому молодіжного кафе.

Надалі, розпорядженням №520 від 17 липня 1981 року Ровенська міська рада вирішила надати спірне приміщення для організації у ньому станції швидкої і невідкладної допомоги.

Такі обставини свідчать про те, що Рівненська міська рада здійснювала правомочності власника спірної нерухомості, розпоряджалася таким майном та не передавала його у власність відповідача 1 у складі житлового будинку.

В матеріалах справи відсутні докази набуття відповідачем-1 даного нерухомого майна на підставах не заборонених законом.

А тому, суд робить висновок, що спірне майно належить до комунальної власності Рівненської територіальної громади, а отже позов в частині визнання права комунальної власності за Рівненською територіальною громадою в особі Рівненської міської ради на нежитлове приміщення магазину прибудованого до житлового будинку на вулиці Фабричній, 5а, в місті Рівному, загальною площею 235,1 кв.м. підлягає до задоволення.

Щодо вимог про скасування рішення та запису державної реєстрації права власності суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до Закону "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", виникають з моменту такої реєстрації.

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно є юридичним фактом, який полягає в офіційному визнанні та підтвердженні державою набутого особою речового права на нерухомість та є елементом в юридичному складі (сукупності юридичних фактів), який призводить до виникнення речових прав. Разом з тим, реєстрація права власності хоча і є необхідною умовою, з якою закон пов`язує виникнення речових прав на нерухоме майно, однак реєстраційні дії є похідними від юридичних фактів, на підставі яких виникають, припиняються чи переходять речові права, тобто державна реєстрація сама по собі не є способом набуття права власності.

Реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави. Сама собою державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року, справа №911/3594/17).

Згідно з положеннями статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції на час прийняття реєстратором спірного рішення) , записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав.

Разом з тим державній реєстрації підлягає заявлене право, державна реєстрація якого здійснюється суб`єктом державної реєстрації прав не за власною ініціативою, а на підставах, установлених законом, зокрема за заявою про державну реєстрацію прав, поданою особою, за якою здійснюється реєстрація права. Тобто відносини у сфері державної реєстрації речового права виникають саме між суб`єктом звернення за такою послугою та суб`єктом, уповноваженим здійснювати відповідні реєстраційні дії.

За таких умов, навіть якщо буде встановлено, що суб`єкт державної реєстрації прав дотримався законодавства при внесенні запису про проведену державну реєстрацію права за іншою особою, це не є перешкодою для задоволення позову щодо визнання недійсним рішення реєстратора на підставі якого було вчинено такий запис, якщо наявність запису внесеного на підставі такого рішення порушує права чи охоронювані законом інтереси позивача.

Враховуючи встановлені місцевим гоподарським судом обставини, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги про визнання протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №32096863 від 28 жовтня 2016 року, прийняте державним реєстратором Комунального підприємства "Рівненське обласне бюро технічної інвентаризації" Рівненської обласної ради Мельником Андрієм Володимировичем є обґрунтованими та також підлягають до задоволення.

Щодо заяви відповідача-1 про застосування строку позовної давності до позовних вимог апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Згідно з приписами частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права особи.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Такі ж висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі №369/6892/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі №367/6105/16-ц, від 7 листопада 2018 року у справі №575/476/16-ц, Постанові КГС ВС від 30.04.2020 у справі №19/49-10.

Окрім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2019 року у справі №487/10132/14-ц зазначила, що порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", вжитих у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості й обов`язку особи знати про стан її майнових прав. Тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення його цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести те, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права.

Презумпція обізнаності особи про порушення її прав може бути спростована іншою стороною у справі, що кореспондується зі змістом статті 74 ГПК України щодо обов`язку сторони господарського процесу довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до частини першої статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи носія порушеного права.

Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки.

Як слідує з матеріалів справи про наявність оспорюваного рішення позивачу стало відомо 30 березня 2017 року (дата інформаційної довідки).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України).

Суд першої інстанції зазначив, що згідно з положеннями пункту 12 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. {Розділ доповнено пунктом 12 згідно із Законом № 540-IX від 30.03.2020}

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12.03.2020 до 22.05.2020 на всій території України карантин. Надалі строк встановлення карантину неодноразово продовжувався та такий строк тривав станом на час пред`явлення даного позову.

Таким чином, з огляду на приписи статей 256, 257 пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України та встановлені судом обставини, а саме, дату звернення позивача із даним позовом до суду - 22 грудня 2021 року, суд апеляційної інстанції вважає, що позивачем не пропущений строк позовної давності.

Разом з тим, колегія суддів зауважує, що можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

У застосуванні зазначених положень слід враховувати правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №907/50/16, в якій зазначено, що це правило пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.

Суд апеляційної інстанції приймає до уваги, що власником спірного майна є не окрема юридична чи фізична особа, а громада, від імені якої діє орган, наділений делегованими повноваженнями.

Державна реєстрація права власності відбулася 28.10.2016, а про дану реєстраційну дію позивач дізнався 30.03.2017, тобто через п`ять місяців. Тому, суд апеляційної інстанції вважає, що цей термін і є об`єктивно можливим для органу, що здійснює контроль за всім майном комунальної власності, бути обізнаним про певну обставину.

Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінка доказів має свій зміст: визнання допустимості, належності, достовірності, вірогідності і взаємозв`язку всієї сукупності доказів.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Колегія суддів вважає, що позивачем надано достатньо доказів в обґрунтування позовних вимог, а тому погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позову.

Згідно ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року).

За таких обставин, колегія суддів вважає доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними та документально необґрунтованими. Суд першої інстанції повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді справи судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі судового рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

На підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на апелянта.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 272, 273, 275, 276, 277, 278, 279, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Венера +" на рішення Господарського суду Рівненської області від 27.04.2022 у справі №918/1185/21 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.

3. Справу №918/1185/21 повернути Господарському суду Рівненської області.

Повний текст постанови складений "16" серпня 2022 р.

Головуючий суддя Розізнана І.В.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Грязнов В.В.