Ухвала

від 28.07.2022 по справі 917/243/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

ДОДАТКОВА УХВАЛА

м. Київ

29.07.2022Справа №917/243/22

За заявамиТовариства з обмеженою відповідальністю "Щебінь-Торг-Україна" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Рейл-Транс Груп"пророзподіл судових витрат на оплату професійної правничої допомогиу справі№917/243/22за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Щебінь-Торг-Україна"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Рейл-Транс Груп"простягнення 253 640,43 грн.Суддя Бойко Р.В.

Секретар судового засідання Кучерява О.М.

Представників учасників справи:

від позивача:Титаренко Ю.Д.від відповідача:Книшов І.Г.

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа №917/243/22 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Щебінь-Торг-Україна" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рейл-Транс Груп" про стягнення 253 640,43 грн.

В змісті позовної заяви Товариством з обмеженою відповідальністю "Щебінь-Торг-Україна" було викладено попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, у відповідності до якого позивачем понесено витрати на оплату судового збору у розмірі 3 805,00 грн. та витрати на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 25 000,00 грн.

10.05.2022 засобами поштового зв`язку до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Щебінь-Торг-Україна" надійшла заява про розподіл судових витрат, до якої було долучено докази понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 25 000,00 грн., відшкодування яких позивач просив покласти на відповідача, та докази направлення примірника даної заяви з додатками відповідачу.

В свою чергу, Товариством з обмеженою відповідальністю "Рейл-Транс Груп" в змісті відзиву також було викладено попередній орієнтовний розрахунок судових витрат, у відповідності до якого відповідач очікував понести витрати на професійну правничу допомогу у орієнтовному розмірі 10 000,00 грн., докази чого будуть ним подані протягом 5 днів після ухвалення судом рішення по справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.07.2022 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Щебінь-Торг-Україна" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рейл-Транс Груп" про стягнення 253 640,43 грн. залишено без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України.

11.07.2022 через відділ діловодства суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Рейл-Транс Груп" надійшла заява про ухвалення додаткового рішення по справі №917/243/22 щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. У даній заяві відповідач вказує, що поніс витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 9 800,00 грн., відшкодування яких просить покласти на позивача. До заяви долучено докази на підтвердження розміру заявлених до відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу та докази направлення примірника такої заяви позивачу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.07.2022 призначено у справі №917/243/22 судове засідання на 21.07.2022 для вирішення питання про розподіл понесених Товариством з обмеженою відповідальністю "Щебінь-Торг-Україна" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рейл-Транс Груп" судових витрат на оплату професійної правничої допомоги.

19.07.2022 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшли письмові заперечення по суті поданої заяви про ухвалення додаткового рішення, у відповідності до яких вказував на те, що відповідачем було подано докази понесення ним витрат на оплату професійної правничої допомоги з порушенням визначених ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України строків; відсутність необґрунтованих дій позивача, оскільки право на звернення з позовом до суду, як і в послідуючому із заявою про залишення його без розгляду є правом позивача, що належним чином реалізовано останнім у визначеному процесуальним законодавством порядку; визначені відповідачем витрати є явно завищеними, у зв`язку з чим просив: залишити без розгляду заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Рейл-Транс Груп" про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу або відмовити в задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення в повному обсязі у випадку, якщо суд дійде висновку про відсутність підстав для залишення такої заяви без розгляду; у разі, якщо суд дійде висновку про задоволення заяви про ухвалення додаткового рішення, зменшити розмір компенсації витрат на професійну правничу допомогу з 9 800,00 грн. до 1 000,00 грн.

Протокольною ухвалою суду від 21.07.2022 відкладено засідання на 29.07.2022.

В судове засідання 29.07.2022 з`явилися представники позивача та відповідача, надали свої пояснення по суті поданих заяв, за змістом яких: позивач просить подану ним заяву задовольнити та покласти понесені витрат на оплату професійної правничої допомоги на відповідача, а в задоволенні відповідної заяви відповідача - відмовити; відповідач просить подану ним заяву задовольнити та покласти понесені витрат на оплату професійної правничої допомоги на позивача, а в задоволенні відповідної заяви позивача - відмовити.

Відповідно до ч.ч. 5, 6 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України уразі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. У випадках, встановлених частинами третьою - п`ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п`ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини восьмої статті 129 цього Кодексу.

Частиною 3 статті 244 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

Частиною 1 статті 244 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати.

Як вбачається з ухвали Господарського суду міста Києва від 05.07.2022 у справі №917/243/22 судом, при залишенні позову без розгляду, не було вирішено питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, у зв`язку з чим суд вважає за можливе винести додаткову ухвалу з цього приводу.

Щодо заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Щебінь-Торг-Україна".

На думку суду, у випадку залишення позову без розгляду наявні правові підстави для вирішення питання щодо компенсації здійснених витрат, пов`язаних з розглядом справи, виключно щодо витрат відповідача чи інших учасників судового процесу, а не позивача, адже останній не позбавлений фактичної можливості подати новий позов і в рамках його розгляду заявити про відшкодування витрат, пов`язаних з його підготовкою та подальшим розглядом, які і будуть розподілені в залежності від наслідків такого розгляду.

Саме на це і вказує законодавець в положеннях ч. 5 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України, яка є спеціальною в даному випадку, передбачаючи можливість поставлення питання про компенсацію здійснених витрат, пов`язаних з розглядом справи, у випадку залишення позову без розгляду виключно з боку відповідача.

Отже, чинним процесуальним законодавством України не передбачено можливості компенсації витрат позивача на професійну правничу допомогу за рахунок відповідача у випадку залишення позову без розгляду за заявою позивача, у зв`язку з чим відповідна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Щебінь-Торг-Україна" підлягає залишенню без розгляду.

Щодо заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Рейл-Транс Груп".

В запереченнях проти такої заяви позивач вказує на відсутність в його діях протиправної поведінки, що унеможливлює покладення на нього обов`язку з відшкодування витрат позивача.

Однак, суд відзначає, що де-факто при залишенні позову без розгляду та в подальшому вирішенні питання щодо розподілу судових витрат не вирішується спір по суті, що нівелює можливість визначення з чиєї вини виник спір за відповідним позовом, тому судом не здійснюється оцінка наявності чи відсутності неправомірних дій учасників такої справи, а виключно аналізується процесуальна поведінка учасників судового процесу та вирішується чи залишений був позов без розгляду внаслідок реалізації позивачем свого суб`єктивного права.

Досліджуючи в такому випадку обґрунтованість чи необґрунтованість дій позивача суд розмежовує їх таким чином, що необґрунтованість не означає незаконність, адже такі дії останнього є законним правом, тобто, позивачем абсолютно законно у визначеному ст.ст. 42, 226 Господарського процесуального кодексу України порядку було ініційовано питання залишення його позову без розгляду, адже інакше, суд би не мав правових підстав для прийняття відповідної заяви і її задоволення.

Проте, в такому випадку обґрунтованість означає саме реалізацію позивачем своїх суб`єктивних прав, які не залежать від поведінки відповідача, і які по суті призвели до відповідного результату - залишення позову без розгляду.

В аспекті наведеного є неприпустимою, на думку суду, правова ситуація, за якої учасники справи понесли витрати, пов`язані з розглядом справи, які по своїй суті є збитками суб`єкта господарювання, правовою особливістю яких є те, що вони можуть бути відшкодовані виключно через процесуальний порядок розподілу судових витрат в межах відповідного судового спору, однак, відсутній був би правовий механізм їх відшкодування (розподілу), що є нонсенсом в правовій державі.

Неухильно дотримуючись закріпленого в ст.ст. 2, 11 Господарського процесуального кодексу України такого принципу здійснення судочинства як верховенство права суд констатує, що наразі склалась різна судова практика з приводу вирішення питання компенсації витрат відповідача, пов`язаних з розглядом справи, яку у подібних до даного випадках можливо розділити на три ланки: 1) здійснення відповідного розподілу; 2) відмова в розподілі з посиланням на відсутність незаконності дій позивача; 3) зводиться до необхідності встановлення наявності в діях позивача недобросовісності чи зловживання своїми правами.

Така протилежність зумовлена, зокрема, відмінністю розуміння встановленого в положеннях ч. 5 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України терміну "необґрунтованість", а саме, будучи єдиним у висновку про те, що Господарський процесуальний кодексу України не містить норм, які б встановлювали критерії визначення необґрунтованості дій позивача в контексті застосування частини п`ятої статті 130 такого Кодексу, суд касаційної інстанції по-різному встановлює їх оцінку: одні вказують на те, що "очевидно, що під такими діями не можна розуміти реалізацію позивачем своїх процесуальних прав" (зокрема, постанови Верховного Суду від 23.07.2021 у справі №910/13025/19, від 02.09.2021 у справі №922/2568/20, від 23.12.2021 у справі №910/16777/20), а інші: "однак, під такими діями можна розуміти таку реалізацію позивачем своїх процесуальних прав, внаслідок якої виникають підстави для закриття провадження або залишення позову без розгляду" (зокрема, постанови Верховного Суду від 16.02.2021 у справі №905/121/19, від 13.05.2021 у справі №910/16777/20, від 15.09.2021 у справі №902/136/21, від 18.01.2022 у справі №922/2017/17).

Як вбачається із дат прийняття зазначених постанов такі протилежні правові позиції (навіть в межах однієї справи - 910/16777/20) існують паралельно і по сьогоднішній день ні об`єднаною палатою Касаційного господарського суду, ні Великою Палатою Верховного Суду не врегульовано це питання в межах господарської юрисдикції.

В аспекті наведеного суд враховує, що суд касаційної інстанції в межах розгляду справи №905/460/21 мав намір у визначеному процесуальним законодавством порядку врегулювати таку існуючу одночасно протилежність правових висновків застосування норми ч. 5 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України у подібних випадках, однак, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду не знайшов правових підстав для цього, у зв`язку з чим залишив таке питання в полі правової невизначеності як для учасників судового процесу, так і судів.

Виходячи з такої ситуації Касаційний господарський суд в своїй додатковій постанові від 26.05.2022 у справі №905/460/21 дійшов висновку, що оскільки частина п`ята статті 130 Господарського процесуального кодексу України не встановлює конкретні критерії для оцінки дій позивача на предмет обґрунтованості/необґрунтованості, то такі слід встановлювати судом у кожній справі окремо відповідно до встановлених обставин перебігу спірних правовідносин.

Також, є відмінною позиція суду касаційної інстанції відносно того чи підлягає оцінці необґрунтованість дій позивача в такому випадку через призму зловживання правами, ознаки яких визначено в ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, зокрема: в постанові від 18.06.2019 у справі №922/3787/17, переглядаючи ухвалу суду першої інстанції про розподіл судових витрат за наслідками залишення позову без розгляду (на підставі п. 4 ч. 1 ст. 226 вказаного Кодексу), Касаційним господарським судом було вказано на не встановлення судом першої інстанції недобросовісності дій позивача в розумінні ст. 43 цього Кодексу; в той же час, в постанові Верховного Суду від 15.09.2021 у справі №902/136/21, переглядаючи розподілі судових витрат за наслідками залишення позову без розгляду (на підставі п. 5 ч. 1 ст. 226 вказаного Кодексу), було вказано на те, що приписи ст. 43 цього Кодексу не підлягають застосуванню в якості критеріїв оцінки необґрунтованості дій позивача при вирішенні судом питання про компенсацію судових витрат відповідача в порядку ч. 5 ст. 130 цього Кодексу.

Суд відзначає, що наведена відсутність єдності судової практики з приводу застосування норми ч. 5 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України фактично зумовлена різними обставинами перебігу спірних правовідносин, зокрема, відмінними правовими обставинами, наслідками яких було поставлення перед судами питання розподілу судових витрат в порядку, визначеною такою нормою, а тому, вирішуючи таке питання в межах даної справи, вважає за доцільне виходити з сукупності наступного.

По-перше, для суду є незрозумілим ствердження про те, що під критеріями оцінки необґрунтованості дій позивача не можна розуміти реалізацію ним своїх процесуальних прав, адже жодні інші дії окрім як реалізація позивачем свого суб`єктивного процесуального права на заявлення про залишення позову без розгляду не могли бути правовою підставою для залишення судом позову без розгляду з підстави, визначеної п. 5 ч. 1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України (тобто, протиправні дії не могли б бути наслідком застосування такої норми).

По-друге, сама по собі наявність ознак зловживання позивачем своїми правами в розумінні положень ст. 43 Господарського процесуального кодексу України не могла б бути правовою підставою для залишення його позову без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 226 цього Кодексу, адже в такому випадку він би підлягав залишенню без розгляду саме згідно ч. 3 ст. 43 такого Кодексу (тобто, оцінка дій позивача на предмет наявності в них ознак зловживання своїми права може бути здійснення виключно до залишення позову без розгляду у відповідності до п. 5 ч. 1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України, однак, жодним чином не після застосування такої норми, що має своїм наслідком встановлення презумпції правомірності реалізації позивачем своїх суб`єктивних прав).

По-третє, залишення позову без розгляду з підстави, встановленої п. 5 ч. 1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України, можливе виключно до початку розгляду справи по суті та за наслідком диспозитивної реалізації позивачем своїх прав як на подачу позову, так і на послідуюче волевиявлення про залишення його без розгляду, що унеможливлює здійснення оцінки судом відповідної подачі позову на предмет недобросовісності дій позивача чи необґрунтованості такого позову.

Більш того, чинне господарське процесуальне законодавство України не обтяжує позивача обов`язком обґрунтування своїх дій при заявленні про залишення позову без розгляду в порядку, визначеному п. 5 ч. 1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України.

По-четверте, на переконання суду, оцінка необґрунтованості дій позивача в розумінні положень ч. 5 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України через призму застосування такого елементу принципу змагальності як те, що кожен повинен довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (в контексті покладення обов`язку на відповідача доведення необґрунтованості дій позивача) може мати місце виключно у випадку, коли закриття провадження у справі чи залишення позову без розгляду перебувало в полі правової волі відповідача, а в іншому ж випадку слід застосовувати такий елемент змагальності як те, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Тобто, за встановлених в п.п. 1-5, 8-10 ч. 1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України правових підстав для залишення позову без розгляду їх настання не залежить від волі чи дій відповідача, а є виключно наслідками реалізації чи не реалізації позивачем своїх процесуальних прав та виконання чи невиконання процесуальних обов`язків, а тому є абсурдним покладення на відповідача обов`язку доведення, що вчинення чи утримання позивачем від вчинення тих чи інших дій, реалізація чи не реалізація ним своїх прав, які призвели до настання визначених у вказаних положеннях правових наслідків є необґрунтованими.

В аспекті наведеного суд враховує правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 08.06.2022 у справі №357/380/20, які хоч і стосуються дещо іншого випадку (розподілу судових витрат за наслідками закриття апеляційного провадження у зв`язку з відмовою апелянта від апеляційної скарги) і здійснені в межах іншого судочинства (цивільного), однак за своєю суттю є близькими до вирішення спірного питання і стосуються застосування аналогічних за своїм змістом норм процесуального права, а саме, вирішуючи таке питання Великою Палатою було вказано на те, що:

- "подання стороною апеляційної (касаційної) скарги та відкриття апеляційного (касаційного) провадження у справі потребує відповідної підготовки інших учасників справи: вивчення апеляційної (касаційної) скарги, її мотивів і доводів, за необхідності - підготовка відзиву на скаргу, участь у судових засіданнях, ознайомлення з матеріалами справи тощо. Як у суді першої інстанції, так і при апеляційному та касаційному переглядах справи учасники справи мають право на професійну правничу допомогу, що закріплено положеннями статті 59 Конституції України.";

- "Подача апеляційної скарги та відкриття апеляційного провадження вимагає від інших учасників справи вчинення дій на захист своїх інтересів та спонукає до здійснення певних дій, які б не були реалізовані за відсутності апеляційної скарги. Тому і у випадку закриття апеляційного провадження мають бути враховані судові витрати, які понесли інші учасники справи у зв`язку зі зверненням з апеляційною скаргою та відкриттям апеляційного провадження. У такому випадку в апеляційного суду немає необхідності обґрунтовувати добросовісність чи недобросовісність особи, яка подала апеляційну скаргу, оскільки така особа реалізує своє право на апеляційний перегляд судового рішення, однак самостійно прийняла рішення в межах принципу диспозитивності (пункт 5 частини третьої статті 2, стаття 13 ЦПК України) про відмову від апеляційної скарги, усвідомлюючи наслідки такої відмови, а саме згідно з частиною п`ятою статті 364 ЦПК України унеможливлення для цієї особи апеляційного перегляду судового рішення. Отже, у разі закриття апеляційного провадження у зв`язку з відмовою особи, яка падала апеляційну скаргу, від такої, унеможливлюється повторне звернення цієї особи з апеляційною скаргою на оскарження судового рішення, однак інші учасники справи, які добросовісно реагували на відкриття апеляційного провадження поданням відзиву на апеляційну скаргу, понесли судові витрати, оскільки, у цьому випадку, звернулися за правничою допомогою до адвоката (стаття 15 ЦПК України), а відтак могли розраховувати на відшкодування вказаних витрат у випадку відмови у задоволенні апеляційної скарги.";

- "Тому у випадку закриття апеляційного провадження відсутні будь-які обставини, які б унеможливлювали або нівелювали загальний принцип відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України)".

Наведене суд розуміє так, що ситуація, за якої є неможливим оцінка та фактичне існування ознак недобросовісності, зловживання чи незаконності в діях позивача, що зумовили залишення позову без розгляду, не може нівелювати права відповідача на отримання компенсації понесених ним судових витрат, необхідність чого була породжена реалізацією своїх прав на судовий захист в рамках ініційованого позивачем судового спору.

За наведених обставин, на думку суду, в даному випадку (залишення позову без розгляду з підстави, встановленої п. 5 ч. 1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України) не потрібна така ознака як недобросовісність, зловживання чи незаконність, оскільки законодавець в такому випадку чітко визначив інший термін - "необґрунтованість", який є відмінним від наведених, а заявляючи про залишення позову без розгляду з наведеної підстави позивач усвідомлює ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням ним таких процесуальних дій, в т.ч. передбачених ч. 5 ст. 130 цього Кодексу.

Наближеною до наведеного висновку є правова позиція, висловлена Верховним Судом в постанові від 15.09.2021 у справі №902/136/21, в якій суд касаційної інстанції зазначив, що: "подання заяви про залишення позову без розгляду є виключно свідомим волевиявленням позивача, яке відповідач не міг передбачити і вчинення позивачем цієї дії не нівелює наслідків отримання відповідачем правової допомоги адвоката, яка потребує оплати. При цьому, самим фактом звернення до суду із такою заявою позивач визнав передчасність пред`явлення позову до відповідача, а отже необґрунтованість вчинення ним відповідної процесуальної дії. Отже, за встановлених у даній справі обставин відсутні підстави для висновку про порушення судом першої інстанції приписів частини 5 статті 130 ГПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат.".

Суд погоджується з такою правовою позицією та вважає за необхідне врахувати саме її в межах даної справи при вирішенні питання розподілу витрат в порядку ч. 5 ст. 230 Господарського процесуального кодексу України за наслідками залишення позову без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 226 цього Кодексу.

Отже, по своїй суті залишення позову без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України і є свідченням необґрунтованості дій позивача, який реалізуючи свої права на звернення з позовом до суду породив необхідність несення відповідачем витрат з метою організації свого захисту в межах відповідного судового провадження, однак в послідуючому фактична необхідність цього була нівельована знову ж таки за наслідками диспозитивної реалізації позивачем своїх прав щодо залишення позову без розгляду, на що за будь-яких обставин відповідач не міг вплинути.

Теоретично, враховуючи, що залишення позову без розгляду не позбавляє права позивача на нове звернення з цим же позовом до суду, понесені в межах даної справи витрати сторін могли б буде заявлені до відшкодування ними в межах нового судового провадження і розподілені за наслідками його вирішення, однак, така можливість залежить виключно від волі позивача (щодо ініціювання нової справи, чого може і не відбутись), а тому є неприпустимим обмеження можливості отримання відповідачем законного відшкодування понесених витрат волею іншою особи, за рахунок якої і підлягає компенсація таких витрат.

Таким чином, в межах даної справи суд вбачає наявність правових підстав для покладення на позивача обов`язку в порядку ч. 5 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України з компенсації понесених відповідачем витрат на оплату послуг правничої допомоги.

Так, Товариство з обмеженою відповідальністю "Рейл-Транс Груп" просить покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Щебінь-Торг-Україна" відшкодування понесених ним витрат на професійну правничу допомогу в межах даної справи у розмірі 9 800,00 грн.

Згідно із ч. 1 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Рейл-Транс Груп", у своєму відзиві на позов, наводило попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які відповідач очікує понести в зв`язку із розглядом справи за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Щебінь-Торг-Україна", згідно якого зазначало, що очікує понести витрати на професійну правничу допомогу у орієнтовному розмірі 10 000,00 грн., вказуючи на те, що докази їх понесення будуть подані до суду протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Частиною 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У відповідності до ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідачем у порядку, передбаченому ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, подано копію договору про надання правничої допомоги від 12.04.2022 (надалі - Договір), укладеного між Адвокатським об`єднанням "Бітраж" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рейл-Транс Груп" (клієнт), відповідно до умов якого Адвокатське об`єднання зобов`язалося надавати правову допомогу клієнту по справі №917/243/22 на умовах, передбачених цим договором, а клієнт зобов`язався оплачувати правову допомогу.

Відповідно до п.п. 1.1, 1.2 додаткової угоди №1 від 12.04.2022 до Договору було погоджено, що Адвокатське об`єднання бере на себе зобов`язання надати наступну правову допомогу в судовій справі №917/243/22: вивчити матеріали позовної заяви та сформувати правову позицію; підготувати відзив на позовну заяву, за що клієнт має оплатити кошти в розмірі 1 500,00 грн. та 2 500,00 грн., відповідно.

Згідно із п.п. 1.1, 1.2 додаткової угоди №2 від 27.06.2022 до Договору було погоджено, що Адвокатське об`єднання бере на себе зобов`язання надати наступну правову допомогу в судовій справі №917/243/22: підготувати заперечення на відповідь на відзив; прийняти участь в судовому засіданні 05.07.2022; підготувати заяву про ухвалення додаткового рішення, за що клієнт має оплатити кошти в розмірі 2 500,00 грн., 1 800,00 грн. та 1 500,00 грн., відповідно.

На підтвердження виконання Адвокатським об`єднанням зобов`язань за Договором відповідачем надано: акт про надання правової допомоги згідно з договором б/н від 12.04.2022 та додатковими угодами №1 від 12.04.2022 та №2 від 27.06.2022; платіжні доручення №10 від 12.04.2022 на суму 4 000,00 грн., №16 від 27.06.2022 на суму 4 300,00 грн., №20 від 07.07.2022 на суму 1 500,00 грн.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

Дослідивши додані до заяви про ухвалення додаткового рішення по справі №917/243/22 про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу докази суд вважає неспівмірними заявлені відповідачем до відшкодування витрати у визначеному розмірі з урахуванням наступного.

Відповідно до акту про надання правової допомоги згідно з договором б/н від 12.04.2022 та додатковими угодами №1 від 12.04.2022 та №2 від 27.06.2022 зазначено, що Адвокатським об`єднанням у даній справі було надано наступну правову на загальну суму 9 800,00 грн., а саме:

- вивчення матеріалів позовної заяви та формування правову позицію, вартістю 1 500,00 грн.;

- підготовка відзиву на позовну заяву, вартістю 2 500,00 грн.;

- підготовка заперечення на відповідь на відзив, вартістю 2 500,00 грн.;

- участь в судовому засіданні 05.07.2022, вартістю 1 800,00 грн.;

- підготовка заяви про ухвалення додаткового рішення, вартістю 1 500,00 грн.

Водночас, підготовка заяви про ухвалення додаткового рішення не стосується безпосередньо вирішення спору (розгляду справи), а тому її вартість не може бути включена до суми витрат, пов`язаних із розглядом справи.

З ухвали Господарського суду міста Києва від 14.06.2022 у справі №917/243/22 про призначення судового засідання на 05.07.2022 вбачається, що відповідач в повній мірі міг бути обізнаний щодо відсутності фактичної необхідності направлення свого представника для прийняття участі в ньому з огляду на відображення в її тексті надходження від позивача заяви про залишення позову без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України, вирішення питання з приводу чого не залежить від волі чи присутності відповідача.

Відтак, суд не вважає обґрунтованим витрачанням коштів на забезпечення явки представника в судове засідання 05.07.2022, адже із мотивування заяви позивача про залишення позову без розгляду вбачалась відсутність фактичної необхідності в цьому.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Таким чином, здійснюючи розподіл понесених відповідачем витрат на оплату професійної правничої допомоги, суд вважає обґрунтованим розмір витрат у сумі 6 500,00 грн., тобто, за оплату правової допомоги Адвокатського об`єднання з приводу вивчення матеріалів позовної заяви та формування правову позицію, підготовки відзиву на позовну заяву та підготовки заперечення на відповідь на відзив.

Заперечення позивача щодо надмірного розміру визначених відповідачем витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги судом відхиляються, адже такий розмір є в п`ять разів меншим за визначений позивачем розмір його витрат, понесених в межах розгляду даної справи (25 000,00 грн.), що саме по собі нівелює його доводи щодо цього.

За таких обставин, заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Рейл-Транс Груп" про ухвалення додаткового рішення по справі №917/243/22 про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу підлягає задоволенню частково.

На підставі викладеного та керуючись статтями 123, 129, 130, 232-235, 244 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Щебінь-Торг-Україна" про розподіл судових витрат залишити без розгляду.

2. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Рейл-Транс Груп" про ухвалення додаткового рішення по справі №917/243/22 про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу задовольнити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Щебінь-Торг-Україна" (36022, м. Полтава, вул. Небесної Сотні, буд. 27, кв. 1; ідентифікаційний код 43096754) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Рейл-Транс Груп" (03170, м. Київ, бул. Ромена Ролана, буд. 13, кв. 259; ідентифікаційний код 42542120) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 500 (шість тисяч п`ятсот) грн. 00 коп. Видати наказ.

4. В іншій частині в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Рейл-Транс Груп" відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення (29.07.2022) та може бути оскаржена протягом десяти днів з дня складення її повного тексту шляхом подання апеляційної скарги до Північного апеляційного господарського суду.

Повний текст ухвали складено 16.08.2022.

Суддя Р.В. Бойко