Постанова

від 07.12.2022 по справі 917/243/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" грудня 2022 р. Справа№ 917/243/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Тищенко А.І.

Шаптали Є.Ю.

за участю секретаря судового засідання: Гончаренка О.С.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 07.12.2022 у справі №917/243/22 (в матеріалах справи)

розглянувши у відкритому судовому засіданні

матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Щебінь-Торг-Україна»

на додаткову ухвалу Господарського суду міста Києва від 29.07.2022, повний текст якої складений 16.08.2022, про розподіл судових витрат на оплату професійної правничої допомоги

у справі №917/243/22 (суддя Бойко Р.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Щебінь-Торг-Україна»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рейл-Транс Груп»

про стягнення 253 640,43 грн.

ВСТАНОВИВ:

Додатковою ухвалою Господарського суду м. Києва від 29.07.2022, повний тест якої складений 16.08.2022, у справі №910/119/22 заяву позивача про розподіл судових витрат залишено без розгляду, заяву відповідача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу задоволено частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 500,00 грн., в іншій частині в задоволенні заяви відповідача відмовлено.

Залишаючи без розгляду заяву позивача про розподіл судових витрат суд першої інстанції виходив з того, що за змістом положень ч. 5 ст. 130 ГПК України, яка є спеціальною нормою, у випадку залишення позову без розгляду наявні правові підстави для вирішення питання щодо компенсації здійснених витрат, пов`язаних з розглядом справи, виключно щодо витрат відповідача чи інших учасників судового процесу, а не позивача, що свідчить про те, що чинним процесуальним законодавством України не передбачено можливості компенсації витрат позивача на професійну правничу допомогу за рахунок відповідача у випадку залишення позову без розгляду за заявою позивача та є підставою для залишення відповідної заяви позивача без розгляду.

Частково задовольняючи заяву відповідача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд першої інстанції, встановивши, що за змістом положень ч. 5 ст. 130 ГПК України у разі закриття провадження у справі відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача та що на даний час наявна протилежність правових висновків застосування вказаної норми у подібних випадках, яка зумовлена різними обставинами перебігу спірних правовідносин, зокрема, відмінними правовими обставинами, наслідками яких було поставлення перед судами питання розподілу судових витрат в порядку, визначеною такою нормою, виходив з того, що:

1) за встановлених в п.п. 1-5, 8-10 ч. 1 ст. 226 ГПК України правових підстав для залишення позову без розгляду, їх настання не залежить від волі чи дій відповідача, а є виключно наслідками реалізації чи не реалізації позивачем своїх процесуальних прав та виконання чи невиконання процесуальних обов`язків, а тому є абсурдним покладення на відповідача обов`язку доведення, що вчинення чи утримання позивачем від вчинення тих чи інших дій, реалізація чи не реалізація ним своїх прав, які призвели до настання визначених у вказаних положеннях правових наслідків, є необґрунтованими;

2) водночас те, що оцінка та фактичне існування ознак недобросовісності, зловживання чи незаконності в діях позивача, що зумовили залишення позову без розгляду, є неможливим, не може нівелювати права відповідача на отримання компенсації понесених ним судових витрат, необхідність чого була породжена реалізацією своїх прав на судовий захист в рамках ініційованого позивачем судового спору;

3) за наведених обставин, в даному випадку (залишення позову без розгляду з підстави, встановленої п. 5 ч. 1 ст. 226 ГПК України) не потрібна така ознака як недобросовісність, зловживання чи незаконність, оскільки законодавець в такому випадку чітко визначив інший термін - «необґрунтованість», який є відмінним від наведених, а заявляючи про залишення позову без розгляду з наведеної підстави позивач усвідомлює ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням ним х процесуальних дій, в т.ч. і передбачених ч. 5 ст. 130 цього кодексу;

4) по своїй суті залишення позову без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 226 ГПК України і є свідченням необґрунтованості дій позивача, який реалізуючи свої права на звернення з позовом до суду породив необхідність несення відповідачем витрат з метою організації свого захисту в межах відповідного судового провадження, однак в послідуючому фактична необхідність цього була нівельована знову ж таки за наслідками диспозитивної реалізації позивачем своїх прав щодо залишення позову без розгляду, на що за будь-яких обставин відповідач не міг вплинути;

5) теоретично, враховуючи, що залишення позову без розгляду не позбавляє права позивача на нове звернення з цим же позовом до суду, понесені в межах даної справи витрати сторін могли б буде заявлені до відшкодування ними в межах нового судового провадження і розподілені за наслідками його вирішення, однак, така можливість залежить виключно від волі позивача (щодо ініціювання нової справи, чого може і не відбутись), а тому є неприпустимим обмеження можливості отримання відповідачем законного відшкодування понесених витрат волею іншою особи, за рахунок якої і підлягає компенсація таких витрат.

Щодо розміру заявлених відповідачем витрат суд першої інстанції виходячи з того, що підготовка заяви про ухвалення додаткового рішення (вартість 1 500,00 грн.) не стосується безпосередньо вирішення спору (розгляду справи), а тому її вартість не може бути включена до суми витрат, пов`язаних із розглядом справи та про те, що не є обґрунтованим витрачанням коштів на забезпечення явки представника в судове засідання 05.07.2022 (вартість 1 800,00 грн.), адже із мотивування заяви позивача про залишення позову без розгляду вбачалась відсутність фактичної необхідності в цьому, визнав обґрунтованим розмір витрат у сумі 6 500,00 грн. які є платою за вивчення матеріалів позовної заяви та формування правової позиції, а також підготовки відзиву на позовну заяву та заперечення на відповідь на відзив.

При цьому суд першої інстанції відхилив заперечення позивача щодо надмірного розміру визначених відповідачем витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги судом, пославшись на те, що такий розмір є в п`ять разів меншим за визначений позивачем розмір його витрат, понесених в межах розгляду даної справи (25 000,00 грн.), що саме по собі нівелює його доводи щодо цього.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Щебінь-Торг-Україна» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати додаткову ухвалу Господарського суду міста Києва від 29.07.2022 у справі №917/243/22 в частині задоволення заяви відповідача про ухвалення додаткового рішення по справі №917/243/22 про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу та стягнення з позивача та стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6 500,00 грн. та прийняти нове рішення яким відмовити відповідачу в задоволення заяви про ухвалення додаткового рішення.

У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що судом першої інстанції неправильно та неповно досліджено докази та встановлено обставини у справі, а також неправильно застосовані норми права.

У обґрунтування вказаної позиції апелянт послався на:

- відсутність підстав для стягнення з позивача витрат на правову допомогу, так як за змістом положень ч. 5 ст. 130 ГПК України відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача, проте у даному випадку дії позивача як щодо звернення до суду з позовом, так і щодо подання заяви про залишення позову без розгляду, не можуть бути визнані необґрунтованими;

- судом першої інстанції не взято до уваги доводи позивача щодо пропуску відповідачем встановленого ГПК України строку для подання доказів понесених витрат адже за змістом положень ч. 8 ст. 129 ГПК України подання таких доказів можливо у п`ятиденній термін після ухвалення саме рішення суду, проте у цій справі судом було постановлено ухвалу, а відтак такі докази відповідач мав подати до постановлення ухвали суду якою позов у цій справі залишено без розгляду;

- суд першої інстанції безпідставно відхилив заперечення позивача щодо надмірного розміру визначних відповідачем витрат.

До апеляційної скарги позивачем додана копія постанови Верховного Суду від 02.02.2022 у справі № 917/3/21. Враховуючи те, що інформація щодо судових рішень є загальновідомою, їх тексти містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень, факти та обставини, які встановлені судовими рішеннями не можна вважати додатковими доказами по справі, а відтак, копія постанови Верховного Суду від 02.02.2022 у справі № 917/3/21 не є додатковим доказом по справі.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.08.2022, справу №9107/243/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді - Шаптала Є.Ю., Куксов В.В..

З огляду на те, що апеляційна скарга надійшла до Північного апеляційного господарського суду без матеріалів справи, що у даному випадку унеможливлює розгляд поданої апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність витребування матеріалів даної справи у суду першої інстанції та відкладення вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, до надходження матеріалів справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.08.2022 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №917/243/22 та відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, на надходження матеріалів вищезазначеної справи.

07.09.2022 від Господарського суду міста Києва до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №917/243/22.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.09.2022 задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Щебінь-Торг-Україна» про поновлення строку на апеляційне оскарження додаткової ухвали Господарського суду міста Києва від 29.07.2022 у справі №917/243/22, апелянту поновлено пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду міста Києва від 29.07.2022 у справі №917/243/22, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Щебінь-Торг-Україна» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 29.07.2022 у справі №917/243/22, розгляд апеляційної скарги призначено на 11.10.2022 на 10:00 год.

04.10.2022 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від представника позивача надійшла заява, в якій він просить надати йому можливість приймати участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням програмного забезпечення «EasyCon».

Розпорядженням керівника апарату суду №09.1-08/3138/22 від 04.10.2022 призначено повторний автоматизований розподіл справи №917/243/22.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.10.2022, визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Яковлєв М.Л.; судді: Тищенко А.І., Шаптала Є.Ю..

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.10.2022 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Щебінь-Торг-Україна» на додаткову ухвалу Господарського суду міста Києва від 29.07.2022 у справі №917/243/22 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Яковлєв М.Л., судді: Тищенко А.І., Шаптала Є.Ю., розгляд апеляційної скарги призначено на раніше визначені дату та час - 11.10.2022 о 10:00 год., заяву позивача про надання йому можливість приймати участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням програмного забезпечення «EasyCon» задоволено.

11.10.2022 судове засідання не відбулося у зв`язку з загрозою ракетних обстрілів з боку Російської Федерації та тривалими повітряними тривогами, з огляду на що ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.10.2022 розгляд апеляційної скарги призначено на 16.11.2022 о 14:45 год., постановлено, що засідання відбудеться в режимі відеоконференції.

12.10.2022 до суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому відповідач, з посиланням на те, що ним було дотримано строки на подання доказів понесення судових витрат, що розмір витрат відповідача на правову допомогу повністю відповідає вимогам ч. 4 ст. 126 ГПК України, а стягнення таких витрат - вимогам процесуального законодавства, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.

Крім того у відзиві на апеляційну скаргу відповідач повідомив про те, що попередня (орієнтовна) сума судових витрат, які він очікує понести у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції становить 4 000,00 грн., а остаточний розрахунок та докази понесення таких витрат, будуть подані до суду протягом п`яти днів після ухвалення судом рішення у справі. Також у відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить поновити йому строк на поданні відзиву на апеляційну скаргу.

15.11.2022 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.11.2022 розгляд апеляційної скарги відкладено на 07.12.2022 об 11:15 год., постановлено, що засідання відбудеться в режимі відеоконференції.

07.12.2022 до суду від позивача надійшла заява в якій позивач, з посиланням на необхідність дотримання розумного строку вирішення спору, просить, у випадку неможливості (з технічних чи інших причин) проведення судового засідання в режимі відео конференції здійснити апеляційний розгляд без участі представника відповідача.

Щодо клопотання відповідача про поновлення йому строку для подання відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів зазначає про таке.

Згідно з ч. 1 ст. 113 ГПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

Статтею 114 ГПК України встановлено, що:

- суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій.

- строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Як встановлено вище, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.09.02022 учасникам справи встановлено строк для подачі всіх заяв (відзивів) протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення цієї ухвали.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначає, що ухвалу від 13.09.2022 ним було отримано 17.09.2022, проте саму апеляційну скаргу він отримав лише 03.09.2022, що унеможливило подання ним відзиву на апеляційну скаргу у встановлені судом строки. Вказані твердження позивача підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами.

Частиною 1 ст. 119 ГПК України встановлено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення..

Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого судом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи (ч. 3 ст. 119 ГПК України).

Стаття 7 ГПК України визначає принцип рівності всіх перед законом і судом.

Стаття 13 ГПК України встановлює, що:

- судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін;

- учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом;

- кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

- суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у разі необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Отже, за положеннями ГПК України кожна сторона має рівні права, а суд має сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим ГПК України.

Враховуючи наведені відповідачем у обґрунтування поданого клопотання доводи, колегія суддів вважає за доцільне задовольнити вказане клопотання відповідача та поновити йому строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Станом на 16.11.2022 до Північного апеляційного господарського суду відзивів на апеляційну скаргу та клопотань від учасників справи не надходило.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, те, що апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції розглядається протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі, та те, що явка представників учасників судового процесу в судове засідання не визнана обов`язковою, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги у відсутність представників позивача за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвалу суду першої інстанції не підлягає скасуванню чи зміні, з наступних підстав.

У лютому 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Щебінь-Торг-Україна» звернулось до Господарського суду Полтавської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рейл-Транс Груп» у якому просило стягнути з останнього перераховану на виконання умов договору поставки № 2/15/10/19 від 15.10.2019 попередню оплату в сумі 204 800,00 грн., а також, нараховані за прострочення обов`язку по її поверненню, 3 % річних в сумі 13 982,67 грн. та інфляційні втрати в сумі 34 857,76 грн.

Позовні вимоги мотивовані невиконанням відповідачем обов`язків щодо поставки товару на заявлену до стягнення суму.

Крім того у позові позивач навів попередній (орієнтовний ) розрахунок суми судових витрат, які він поніс та очікує понести, які складаються з витрат на оплату судового збору у розмірі 3 805,00 грн. та витрат на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 25 000,00 грн. та просив стягнути їх з відповідача.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 28.03.2022 (постановленою після усунення позивачем недоліків позовної заяви, встановлених ухвалою суду від 24.02.2022) відкрито провадження у справі №917/243/22; вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; встановлено сторонам строки на подання відзиву на позов та відповіді на відзив.

03.05.2022 до Господарського суду Полтавської області від відповідача надійшов відзив на позов, в якому відповідач, з посиланням на те, що:

- ані умовами договору поставки №2/15/10/19 від 15.10.2019, ані іншими документами, якими обмінювались сторони, не узгоджено строків поставки товару, в той час як спірний договір передбачав подання покупцем (позивачем) заявки на постачання товару, проте відповідної заявки позивачем подано не було, що свідчить про те, що відповідачем не було порушено строк поставки товару;

- надіслана позивачем претензія не містила вимоги про постачання товару, в той час як вимога про повернення суми попередньої оплати була передчасною,

просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Крім того, у відзиві на позов відповідач:

- заперечив щодо заявленого позивачем розміру витрат на професійну правничу допомогу;

- повідомив, що попередня (орієнтована) сума судових витрат, які відповідач очікує понести у зв`язку з розглядом справи становить 10 000,00 грн. та складається з витрат на професійну правничу допомогу докази чого будуть ним подані протягом 5 днів після ухвалення судом рішення по справі;

- просив за результатами розгляду справи розподілити понесені відповідачем судові витрати.

10.05.2022 до Господарського суду Полтавської області від позивача надійшла заява про розподіл судових витрат, в якій позивач просить стягнути з відповідача витрати позивача на професійну правничу допомогу в сумі 25 000,00 грн. До вказаної заяви позивачем додані остаточний розрахунок судових витрат, а також належним чином засвідчені копії акту приймання-передачі наданих послуг від 10.05.2022, договору про надання юридичних послуг (правової допомоги) від 18.11.2021, акту приймання-передачі наданих послуг від 10.05.2022.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 16.05.2022 матеріали справи №917/243/22 направлено за територіальною підсудністю до Господарського суду міста Києва.

09.06.2022 до Господарського суду міста Києва надійшли матеріали справи №917/243/22 та за наслідками автоматизованого розподілу судової справи між суддями були передані на розгляд судді Бойко Р.В.

09.06.2022 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про залишення позову без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 226 ГПК України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.06.2022 прийнято справу №917/243/22 до свого провадження, вирішено здійснювати розгляд справи №917/243/22 за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, судове засідання у справі призначено на 05.07.2022; визначено відповідачу строк для подання заперечень на відповідь на відзив з доказами їх направлення позивачу - протягом п`яти днів з дня отримання відповіді на відзив.

14.06.2022 до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання позивача про залишення позовної заяви без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 226 ГПК України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.07.2022, повний текст якої складено 12.07.2022, позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Щебінь-Торг-Україна» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рейл-Транс Груп» про стягнення 253 640,43 грн. залишено без розгляду.

11.07.2022 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшла заява про ухвалення додаткового рішення по справі №917/243/22 щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, у якій відповідач просить ухвалити додаткове рішення яким стягнути з позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 9 800,00 грн. До вказаної заяви відповідачем долучені належним чином засвідчені копії укладеного між відповідачем, як клієнтом, та Адвокатським об`єднанням «Бітраж», як адвокатським об`єднанням, договору про надання правової допомоги від 12.04.2022 з додатковими угодами № 1 від 12.04.2022 та № 2 від 27.06.2022, акту про надання правової допомоги від 07.07.2022, платіжних доручень № 10 від 12.04.2022, № 16 від 27.06.2022 та № 20 від 07.07.2022 та ордеру на надання правничої (правової) допомоги № 1218348 від 30.06.2022.

Додатковою ухвалою Господарського суду м. Києва від 29.07.2022, повний тест якої складений 16.08.2022, у справі №910/119/22 заяву позивача про розподіл судових витрат залишено без розгляду, заяву відповідача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу задоволено частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 500,00 грн., в іншій частині в задоволенні заяви відповідача відмовлено.

За приписами ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як слідує з тексту апеляційної скарги у цій справі, ухвала суду першої інстанції позивачем оскаржується лише в частині часткового задоволення заяви відповідача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, а відтак, враховуючи, що ухвала в частині залишення без розгляду заяви позивача про розподіл судових витрат не оскаржується, згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України в цій частині ухвала суду першої інстанції в апеляційному порядку не переглядається.

Колегія суддів зазначає про те, що при апеляційному перегляді не встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права щодо винесення судом першої інстанції рішення в частині залишення без розгляду заяви позивача про розподіл судових витрат.

Щодо вимог в частині, що переглядається судом апеляційної інстанції, слід зазначити таке.

З матеріалів справи слідує, що відповідачем у цій справі заявлено про стягнення з позивача витрат на правову допомогу в сумі 9 800,00 грн.

Відповідно до ч.ч. 5, 6 ст. 130 ГПК України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. У випадках, встановлених частинами третьою - п`ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п`ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини восьмої статті 129 цього Кодексу.

В запереченнях проти поданої відповідачем заяви позивач вказує на відсутність в його діях протиправної поведінки, що унеможливлює покладення на нього обов`язку з відшкодування витрат позивача.

Водночас, з огляду на повноваження, що надані суду при вирішення питання про залишення позову без розгляду з підстав, визначених п. 5 ч. 1 ст. 226 ГПК України (позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду) та зокрема те, у такому випадку суд не досліджує та не вирішує питання обґрунтованості заявлених позивачем позовних вимог, при вирішенні питання щодо наявності підстав для про залишення позову без розгляду, судом не здійснюється оцінка наявності чи відсутності неправомірних дій учасників такої справи, а виключно аналізується процесуальна поведінка учасників судового процесу та вирішується чи залишений був позов без розгляду внаслідок реалізації позивачем свого суб`єктивного права. Вказане фактично нівелює можливість визначення з чиєї вини виник спір за позовом та, відповідно, визначення того чи дії позивача з звернення до суду з вказаним позовом були правомірні чи ні.

Досліджуючи в такому випадку обґрунтованість чи необґрунтованість дій позивача суд розмежовує їх таким чином, що необґрунтованість не означає незаконність, адже такі дії останнього є законним правом, тобто, позивачем абсолютно законно у визначеному ст.ст. 42, 226 ГПК України порядку було ініційовано питання залишення його позову без розгляду, адже інакше, суд би не мав правових підстав для прийняття відповідної заяви і її задоволення.

Проте, в такому випадку обґрунтованість означає саме реалізацію позивачем своїх суб`єктивних прав, які не залежать від поведінки відповідача, і які по суті призвели до відповідного результату - залишення позову без розгляду.

В свою чергу суд першої інстанції цілком правомірно зазначив про те, що неприпустимою є правова ситуація, за якої учасники справи понесли витрати, пов`язані з розглядом справи, які по своїй суті є збитками суб`єкта господарювання, правовою особливістю яких є те, що вони можуть бути відшкодовані виключно через процесуальний порядок розподілу судових витрат в межах відповідного судового спору, однак, відсутній був би правовий механізм їх відшкодування (розподілу), що є нонсенсом в правовій державі.

При цьому на даний час склалась різна судова практика з приводу вирішення питання компенсації витрат відповідача, пов`язаних з розглядом справи, яку у подібних до даного випадках можливо розділити на три ланки: 1) здійснення відповідного розподілу; 2) відмова в розподілі з посиланням на відсутність незаконності дій позивача; 3) зводиться до необхідності встановлення наявності в діях позивача недобросовісності чи зловживання своїми правами.

Така протилежність зумовлена, зокрема, відмінністю розуміння, встановленого в положеннях ч. 5 ст. 130 ГПК України, терміну «необґрунтованість», а саме, будучи єдиним у висновку про те, що ГПК України не містить норм, які б встановлювали критерії визначення необґрунтованості дій позивача в контексті застосування ч. 5 ст. 130 ГПК України, суд касаційної інстанції по-різному встановлює їх оцінку: одні вказують на те, що «очевидно, що під такими діями не можна розуміти реалізацію позивачем своїх процесуальних прав» (зокрема, постанови Верховного Суду від 23.07.2021 у справі №910/13025/19, від 02.09.2021 у справі №922/2568/20, від 23.12.2021 у справі №910/16777/20), а інші: «однак, під такими діями можна розуміти таку реалізацію позивачем своїх процесуальних прав, внаслідок якої виникають підстави для закриття провадження або залишення позову без розгляду» (зокрема, постанови Верховного Суду від 16.02.2021 у справі №905/121/19, від 13.05.2021 у справі №910/16777/20, від 15.09.2021 у справі №902/136/21, від 18.01.2022 у справі №922/2017/17).

Як вбачається із дат прийняття зазначених постанов такі протилежні правові позиції (навіть в межах однієї справи - 910/16777/20) існують паралельно і по сьогоднішній день ні об`єднаною палатою Касаційного господарського суду, ні Великою Палатою Верховного Суду не врегульовано це питання в межах господарської юрисдикції.

В аспекті наведеного слід врахувати, що суд касаційної інстанції в межах розгляду справи №905/460/21 мав намір у визначеному процесуальним законодавством порядку врегулювати таку існуючу одночасно протилежність правових висновків застосування норми ч. 5 ст. 130 ГПК України у подібних випадках, однак, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду не знайшов правових підстав для цього, у зв`язку з чим залишив таке питання в полі правової невизначеності як для учасників судового процесу, так і для судів.

Виходячи з такої ситуації Касаційний господарський суд в своїй додатковій постанові від 26.05.2022 у справі №905/460/21 дійшов висновку, що оскільки ч. 5 ст. 130 ГПК України не встановлює конкретні критерії для оцінки дій позивача на предмет обґрунтованості/необґрунтованості, то такі слід встановлювати судом у кожній справі окремо відповідно до встановлених обставин перебігу спірних правовідносин.

Також, є відмінною позиція суду касаційної інстанції відносно того чи підлягає оцінці необґрунтованість дій позивача в такому випадку через призму зловживання правами, ознаки яких визначено в ст. 43 ГПК України, зокрема: в постанові від 18.06.2019 у справі №922/3787/17, переглядаючи ухвалу суду першої інстанції про розподіл судових витрат за наслідками залишення позову без розгляду (на підставі п. 4 ч. 1 ст. 226 ГПК України), Касаційним господарським судом було вказано на не встановлення судом першої інстанції недобросовісності дій позивача в розумінні ст. 43 ГПК України; в той же час, в постанові Верховного Суду від 15.09.2021 у справі №902/136/21, переглядаючи розподілі судових витрат за наслідками залишення позову без розгляду (на підставі п. 5 ч. 1 ст. 226 ГПК України), було вказано на те, що приписи ст. 43 цього Кодексу не підлягають застосуванню в якості критеріїв оцінки необґрунтованості дій позивача при вирішенні судом питання про компенсацію судових витрат відповідача в порядку ч. 5 ст. 130 ГПК України.

Наведена відсутність єдності судової практики з приводу застосування норми ч. 5 ст. 130 ГПК України фактично зумовлена різними обставинами перебігу спірних правовідносин, зокрема, відмінними правовими обставинами, наслідками яких було поставлення перед судами питання розподілу судових витрат в порядку, визначеною такою нормою, а тому, вирішуючи таке питання в межах даної справи, суд першої інстанції цілком вірно виходив з наступного:

- є незрозумілим ствердження про те, що під критеріями оцінки необґрунтованості дій позивача не можна розуміти реалізацію ним своїх процесуальних прав, адже жодні інші дії окрім як реалізація позивачем свого суб`єктивного процесуального права на заявлення про залишення позову без розгляду не могли бути правовою підставою для залишення судом позову без розгляду з підстави, визначеної п. 5 ч. 1 ст. 226 ГПК України (тобто, протиправні дії не могли б бути наслідком застосування такої норми);

- сама по собі наявність ознак зловживання позивачем своїми правами в розумінні положень ст. 43 ГПК України не могла б бути правовою підставою для залишення його позову без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 226 ГПК України, адже в такому випадку він би підлягав залишенню без розгляду саме згідно ч. 3 ст. 43 ГПК України (тобто, оцінка дій позивача на предмет наявності в них ознак зловживання своїми права може бути здійснення виключно до залишення позову без розгляду у відповідності до п. 5 ч. 1 ст. 226 ГПК України, однак, жодним чином не після застосування такої норми, що має своїм наслідком встановлення презумпції правомірності реалізації позивачем своїх суб`єктивних прав);

- залишення позову без розгляду з підстави, встановленої п. 5 ч. 1 ст. 226 ГПК України, можливе виключно до початку розгляду справи по суті та за наслідком диспозитивної реалізації позивачем своїх прав як на подачу позову, так і на послідуюче волевиявлення про залишення його без розгляду, що унеможливлює здійснення оцінки судом відповідної подачі позову на предмет недобросовісності дій позивача чи необґрунтованості такого позову;

- чинне господарське процесуальне законодавство України не обтяжує позивача обов`язком обґрунтування своїх дій при заявленні про залишення позову без розгляду в порядку, визначеному п. 5 ч. 1 ст. 226 ГПК України;

- оцінка необґрунтованості дій позивача в розумінні положень ч. 5 ст. 130 ГПК України через призму застосування такого елементу принципу змагальності як те, що кожен повинен довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (в контексті покладення обов`язку на відповідача доведення необґрунтованості дій позивача) може мати місце виключно у випадку, коли закриття провадження у справі чи залишення позову без розгляду перебувало в полі правової волі відповідача, а в іншому ж випадку слід застосовувати такий елемент змагальності як те, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій;

- за таких обставин, за встановлених в п.п. 1-5, 8-10 ч. 1 ст. 226 ГПК України правових підстав для залишення позову без розгляду їх настання не залежить від волі чи дій відповідача, а є виключно наслідками реалізації чи не реалізації позивачем своїх процесуальних прав та виконання чи невиконання процесуальних обов`язків, а тому є абсурдним покладення на відповідача обов`язку доведення, що вчинення чи утримання позивачем від вчинення тих чи інших дій, реалізація чи не реалізація ним своїх прав, які призвели до настання визначених у вказаних положеннях правових наслідків є необґрунтованими.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08.06.2022 у справі №357/380/20 сформульовані наступні правові висновки, які хоч і стосуються дещо іншого випадку (розподілу судових витрат за наслідками закриття апеляційного провадження у зв`язку з відмовою апелянта від апеляційної скарги) і здійснені в межах іншого судочинства (цивільного), однак за своєю суттю є близькими до вирішення спірного питання і стосуються застосування аналогічних за своїм змістом норм процесуального права:

- під час розгляду справи як в суді першої інстанції, так і при апеляційному та касаційному перегляах учасники процесу несуть певні витрати;

- подання стороною апеляційної (касаційної) скарги та відкриття апеляційного (касаційного) провадження у справі потребує відповідної підготовки інших учасників справи: вивчення апеляційної (касаційної) скарги, її мотивів і доводів, за необхідності - підготовка відзиву на скаргу, участь у судових засіданнях, ознайомлення з матеріалами справи тощо. Як у суді першої інстанції, так і при апеляційному та касаційному переглядах справи учасники справи мають право на професійну правничу допомогу, що закріплено положеннями статті 59 Конституції України;

- подача апеляційної скарги та відкриття апеляційного провадження вимагає від інших учасників справи вчинення дій на захист своїх інтересів та спонукає до здійснення певних дій, які б не були реалізовані за відсутності апеляційної скарги. Тому і у випадку закриття апеляційного провадження мають бути враховані судові витрати, які понесли інші учасники справи у зв`язку зі зверненням з апеляційною скаргою та відкриттям апеляційного провадження. У такому випадку в апеляційного суду немає необхідності обґрунтовувати добросовісність чи недобросовісність особи, яка подала апеляційну скаргу, оскільки така особа реалізує своє право на апеляційний перегляд судового рішення, однак самостійно прийняла рішення в межах принципу диспозитивності (пункт 5 частини третьої статті 2, стаття 13 ЦПК України) про відмову від апеляційної скарги, усвідомлюючи наслідки такої відмови, а саме згідно з частиною п`ятою статті 364 ЦПК України унеможливлення для цієї особи апеляційного перегляду судового рішення. Отже, у разі закриття апеляційного провадження у зв`язку з відмовою особи, яка падала апеляційну скаргу, від такої, унеможливлюється повторне звернення цієї особи з апеляційною скаргою на оскарження судового рішення, однак інші учасники справи, які добросовісно реагували на відкриття апеляційного провадження поданням відзиву на апеляційну скаргу, понесли судові витрати, оскільки, у цьому випадку, звернулися за правничою допомогою до адвоката (стаття 15 ЦПК України), а відтак могли розраховувати на відшкодування вказаних витрат у випадку відмови у задоволенні апеляційної скарги;

- тому у випадку закриття апеляційного провадження відсутні будь-які обставини, які б унеможливлювали або нівелювали загальний принцип відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що наведене слід розуміти таким чином, що ситуація, за якої є неможливим оцінка та фактичне існування ознак недобросовісності, зловживання чи незаконності в діях позивача, що зумовили залишення позову без розгляду, не може нівелювати права відповідача на отримання компенсації понесених ним судових витрат, необхідність чого була породжена реалізацією своїх прав на судовий захист в рамках ініційованого позивачем судового спору, а за обставин що склалися (залишення позову без розгляду з підстави, встановленої п. 5 ч. 1 ст. 226 ГПК України) не потрібна така ознака як недобросовісність, зловживання чи незаконність, оскільки законодавець в такому випадку чітко визначив інший термін - «необґрунтованість», який є відмінним від наведених, а заявляючи про залишення позову без розгляду з наведеної підстави позивач усвідомлює ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням ним таких процесуальних дій, в т.ч. передбачених ч. 5 ст. 130 ГПК України.

Наближеною до наведеного висновку є правова позиція, висловлена Верховним Судом в постанові від 15.09.2021 у справі №902/136/21, в якій суд касаційної інстанції зазначив, що: «подання заяви про залишення позову без розгляду є виключно свідомим волевиявленням позивача, яке відповідач не міг передбачити і вчинення позивачем цієї дії не нівелює наслідків отримання відповідачем правової допомоги адвоката, яка потребує оплати. При цьому, самим фактом звернення до суду із такою заявою позивач визнав передчасність пред`явлення позову до відповідача, а отже необґрунтованість вчинення ним відповідної процесуальної дії. Отже, за встановлених у даній справі обставин відсутні підстави для висновку про порушення судом першої інстанції приписів частини 5 статті 130 ГПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат.».

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про врахування вказаної правової позиції в межах даної справи при вирішенні питання розподілу витрат в порядку ч. 5 ст. 13 ГПК України за наслідками залишення позову без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 226 ГПК України.

По своїй суті залишення позову без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 226 ГПК України і є свідченням необґрунтованості дій позивача, який реалізуючи свої права на звернення з позовом до суду породив необхідність несення відповідачем витрат з метою організації свого захисту в межах відповідного судового провадження, однак в послідуючому фактична необхідність цього була нівельована знову ж таки за наслідками диспозитивної реалізації позивачем своїх прав щодо залишення позову без розгляду, на що за будь-яких обставин відповідач не міг вплинути.

Теоретично, враховуючи, що залишення позову без розгляду не позбавляє права позивача на нове звернення з цим же позовом до суду, понесені в межах даної справи витрати сторін могли б буде заявлені до відшкодування ними в межах нового судового провадження і розподілені за наслідками його вирішення, однак, така можливість залежить виключно від волі позивача (щодо ініціювання нової справи, чого може і не відбутись), а тому є неприпустимим обмеження можливості отримання відповідачем законного відшкодування понесених витрат волею іншою особи, за рахунок якої і підлягає компенсація таких витрат.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для покладення на позивача обов`язку в порядку . 5 ст. 130 ГПК України з компенсації понесених відповідачем витрат на оплату послуг правничої допомоги.

Частина 1 ст. 123 ГПК України встановлює, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу, а також витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. (п. 1 та п. 4 ч. 3 ст. 123 ГПК України).

Згідно з приписами ч. 2 ст. 16 ГПК України представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Частина 1 ст. 124 ГПК України встановлює, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Водночас за приписами ч. 2 ст. 124 ГПК України, у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

При цьому ч. 8 ст. 129 ГПК України встановлює, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до положень ч. 8 ст. 252 ГПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Отже, за приписами ГПК України попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат сторона має подати до суду разом з першою заявою по суті спору, якою відповідно до приписів ч. 2 ст. 161 ГПК України є позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву, а докази понесення таких витрат - до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Як встановлено вище , що:

- у відзиві на позов відповідач повідомив, що попередня (орієнтована) сума судових витрат, які відповідач очікує понести у зв`язку з розглядом справи, становить 10 000,00 грн. та складається з витрат на професійну правничу допомогу докази чого будуть ним подані протягом 5 днів після ухвалення судом рішення по справі;

- 11.07.2022 до Господарського суду міста Києва відділ діловодства суду від відповідача надійшла заява про ухвалення додаткового рішення по справі №917/243/22 щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у якій відповідач просить ухвалити додаткове рішення яким стягнути з позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 9 800,00 грн. До вказаної заяви відповідачем долучені належним чином засвідчені копії укладеного між відповідачем, як клієнтом, та Адвокатським об`єднанням «Бітраж», як адвокатським об`єднанням, договору про надання правової допомоги від 12.04.2022 з додатковими угодами № 1 від 12.04.2022 та № 2 від 27.06.2022, акту про надання правової допомоги від 07.07.2022, платіжних доручень № 10 від 12.04.2022, № 16 від 27.06.2022 та № 20 від 07.07.2022 та ордеру на надання правничої (правової) допомоги № 1218348 від 30.06.2022.

Отже, матеріалами справи підтверджується дотримання відповідачем як строків подання попереднього (орієнтовного) розрахунка суми судових витрат, так і строків подання доказів понесення таких витрат.

Посилання позивача на те, що за змістом положень ч. 8 ст. 129 ГПК України подання таких доказів можливо у п`ятиденній термін після ухвалення саме рішення суду, проте у цій справі судом було постановлено ухвалу, а відтак такі докази відповідач мав подати до постановлення ухвали суду якою позов у цій справі залишено без розгляду, колегія суддів вважає такими, що не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства та зауважує останньому на тому, що за змістом положень ч. 1 ст. 232 ГПК України судовими рішеннями є, в тому числі і ухвали.

Частини 1 та 2 ст. 126 ГПК України встановлює, що:

- витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави;

- за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

На підтвердження факту понесення відповідачем витрат на професійну правничу допомогу в сумі 9 800,00 грн., ним до матеріалів справи долучені належним чином засвідчені копії укладеного між відповідачем, як клієнтом, та Адвокатським об`єднанням «Бітраж», як адвокатським об`єднанням, договору про надання правової допомоги від 12.04.2022 з додатковими угодами № 1 від 12.04.2022 та № 2 від 27.06.2022, акту про надання правової допомоги від 07.07.2022, платіжних доручень № 10 від 12.04.2022, № 16 від 27.06.2022 та № 20 від 07.07.2022 та ордеру на надання правничої (правової) допомоги № 1218348 від 30.06.2022.

За змістом договору про надання правової допомоги від 12.04.2022 та додаткових угод до нього:

- адвокатське об`єднання зобов`язалося надавати правову допомогу клієнту по справі №917/243/22 на умовах, передбачених цим договором, а клієнт зобов`язався оплачувати правову допомогу;

- адвокатське об`єднання бере на себе зобов`язання надати наступну правову допомогу в судовій справі №917/243/22: вивчити матеріали позовної заяви та сформувати правову позицію; підготувати відзив на позовну заяву, за що клієнт має оплатити кошти в розмірі 1 500,00 грн. та 2 500,00 грн., відповідно;

- адвокатське об`єднання бере на себе зобов`язання надати наступну правову допомогу в судовій справі №917/243/22: підготувати заперечення на відповідь на відзив; прийняти участь в судовому засіданні 05.07.2022; підготувати заяву про ухвалення додаткового рішення, за що клієнт має оплатити кошти в розмірі 2 500,00 грн., 1 800,00 грн. та 1 500,00 грн., відповідно.

На підтвердження виконання адвокатським об`єднанням зобов`язань за Договором відповідачем надано акт про надання правової допомоги згідно з договором б/н від 12.04.2022 та додатковими угодами №1 від 12.04.2022 та №2 від 27.06.2022, платіжні доручення №10 від 12.04.2022 на суму 4 000,00 грн., №16 від 27.06.2022 на суму 4 300,00 грн., №20 від 07.07.2022 на суму 1 500,00 грн.

Отже, матеріалами справи підтверджується факт надання відповідачу Адвокатським об`єднанням «Бітраж» послуг на заявлену до стягнення суму.

Щодо обставин, пов`язаних з визначенням розміру витрат на правничу допомогу при розгляді справи судом першої інстанції, слід зазначити таке.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Частина 4 ст. 126 ГПК України встановлює, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).

Відповідно до приписів ч. 6 ст. 126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Позивач проти розміру заявлених відповідачем до стягнення судових витрат заперечив та просив, у разі, якщо суд дійде висновку про задоволення заяви про ухвалення додаткового рішення, зменшити розмір компенсації витрат на професійну правничу допомогу з 9 800,00 грн. до 1 000,00 грн.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України. Разом із тим, у частині 5 ст. 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Так, за змістом ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 ст. 129 ГПК України.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5-6 ст. 126 ГПК України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7,9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись ч.ч. 5-7,9 ст. 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.

До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін.

Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що розмір заявлених витрат на правову допомогу в сумі 9 800,00 грн. не відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, такі витрати не мають характеру необхідних і явно не співрозмірні із виконаною роботою у суді під час представництва інтересів відповідача у даній справі, так як:

- підготовка заяви про ухвалення додаткового рішення (вартість 1 500,00 грн.) не стосується безпосередньо вирішення спору (розгляду справи), а тому її вартість не може бути включена до суми витрат, пов`язаних із розглядом справи;

- не є обґрунтованим витрачанням коштів на забезпечення явки представника в судове засідання 05.07.2022 (вартість 1 800,00 грн.), адже із мотивування заяви позивача про залишення позову без розгляду вбачалась відсутність фактичної необхідності в цьому.

За таких обставин колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що обґрунтованим є розмір витрат у сумі 6 500,00 грн., тобто, за оплату правової допомоги адвокатського об`єднання з приводу вивчення матеріалів позовної заяви та формування правової позиції, а також підготовки відзиву на позовну заяву та заперечення на відповідь на відзив.

Заперечення позивача щодо надмірного розміру визначених відповідачем витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги суд першої інстанції цілком вірно відхилив з посиланням на те, що такий розмір є значно меншим за визначений позивачем розмір його витрат, понесених в межах розгляду даної справи (25 000,00 грн.), що саме по собі нівелює його доводи щодо цього.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення заяви відповідача про ухвалення додаткового рішення по справі №917/243/22 про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу та стягнення з позивача вказаних витрат у сумі 6 500,00 грн.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване судове рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Згідно з ч. 1 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.07.2022 у справі №917/243/22 у оскаржуваній частині, отже підстав для її скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.

Враховуючи вимоги та доводи апеляційної скарги, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Щебінь-Торг-Україна» задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 267-271, 273, 275, 276, 281-285, 287 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Щебінь-Торг-Україна» на додаткову ухвалу Господарського суду міста Києва від 29.07.2022 у справі №917/243/22 залишити без задоволення.

2. Додаткову ухвалу Господарського суду міста Києва від 29.07.2022 у справі №917/243/22 залишити без змін.

3. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №917/243/22.

Повний текст судового рішення складено 07.12.2022.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді А.І. Тищенко

Є.Ю. Шаптала