Ухвала

від 16.08.2022 по справі 320/1974/19

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

17 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 320/1974/19

адміністративне провадження № К/990/20856/22

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Соколова В.М., перевіривши касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Галімпекс-Клавдіївська фабрика ялинкових прикрас" на рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 червня 2022 року у справі №320/1974/19 за позовом Головного управління Державної податкової служби у Київській області до Приватного акціонерного товариства "Галімпекс-Клавдіївська фабрика ялинкових прикрас" про стягнення заборгованості,

УСТАНОВИВ:

Головне управління ДФС у Київській області звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просило з урахуванням уточнених позовних вимог, стягнути з ПАТ "Галімпекс-Клавдіївська фабрика ялинкових прикрас" 415 399,30 грн на користь Державного бюджету в рахунок погашення простроченої заборгованості перед державою.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2021 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 червня 2022 року, адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, відповідачем подано касаційну скаргу.

За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Перевіривши касаційну скаргу та додані до неї матеріали суддя-доповідач дійшов висновку про наявність підстав для її повернення скаржнику з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України, у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.

У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).

Отже, системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

Під час перевірки поданої касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у якості підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник зазначає пункти 1, 3, 4 частини четвертої та підпункти «а», «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Окреслюючи підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник зазначає про те, що судами першої та апеляційної інстанцій застосовано норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 10 червня 2021 року у справі №400/5136/20 щодо норми частини шостої статті 94 КАС України.

Верховний Суд зазначає, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.

Так, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності не можна визнати як подібність правовідносин.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Таким чином, для встановлення подібності справ і відносин слід враховувати сукупність таких критеріїв, як подібність фактичних обставин, суб`єктний склад, об`єкт і предмет правового регулювання, а також умови застосування правових норм.

У цьому контексті Суд зауважує, що висновки, викладені Верховним Судом у згаданій справі, не є релевантними до цієї справи.

Так, у справі № 400/5136/20 предметом оскарження є постанова від 27 травня 2020 року про відкриття виконавчого провадження №62186383, прийнята головним державним виконавцем Вознесенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Червоною Я.В. за виконавчим листом №814/2400/14, виданим Миколаївським окружним адміністративним судом 11 березня 2015 року.

Натомість у даній справі предметом розгляду є стягнення з ПАТ "Галімпекс-Клавдіївська фабрика ялинкових прикрас" 415 399,30 грн на користь Державного бюджету в рахунок погашення простроченої заборгованості перед державою..

Отже, наведені скаржником постанови Верховного Суду ухвалені за інших фактичних обставин, що зумовило різне правозастосування норм, що регулюють спірні правовідносини, а отже й різні висновки судів.

За таких обставин посилання заявника касаційної скарги, що рішення у цій справі прийняті судами першої та апеляційної інстанцій без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у вказаних постановах Верховного Суду, є необґрунтованими.

З огляду на це Суд уважає недоведеною наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Також, у касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження рішення суду апеляційної інстанції скаржник посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та вказує про відсутність висновку Верховного Суду щодо нарахування пені без обмеження строками позовної давності, що суперечить пункту 11 Порядку №174 та частині шостій статті 232 ГКУ, що регулює обмеження щодо періоду нарахування будь-яких різновидів штрафних санкцій (неустойки, штрафу, пені).

Також зазначає, що відсутні висновки Верховного Суду, стосовно того, що зверненню до суду повинно передувати надсилання боржнику податкових вимог на суму простроченої заборгованості (порушення пункту 95.2 статті 95 Податкового кодексу України).

Суд зауважує про те, що оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.

Разом із тим, наведені скаржником норми права є загальними, а касаційна скарга не містить належних аргументів щодо їхнього неправильного застосування судом апеляційної інстанції та необхідність висновку Верховного Суду щодо цих норм саме у цій справі.

Інші доводи та аргументи скаржника зводяться до тлумачення норм матеріального права, переоцінки доказів, а також неповного з`ясування судами обставин справи та ґрунтуються на незгоді з висновками судів щодо їхньої оцінки, що виключає можливість перегляду судових рішень з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України.

З огляду на викладене Суд уважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.

Окрім того, у касаційній скарзі скаржник посилається на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України та вказує про оскарження судових рішень з підстав, передбачених частиною третьою статті 353 КАС України.

Відповідно до положень пункту 3 частини третьої статті 353 КАС України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто адміністративними судами за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.

Разом з тим, пунктом 2 частини першої статті 311 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Дослідивши касаційну скаргу на предмет відповідності вищенаведеним вимогам процесуального закону, суд установив, що скаржник як на підставу касаційного оскарження посилається на пункт 3 частини третьої статті 353 КАС України та зазначає, що суд апеляційної інстанції в порушення норм процесуального перейшов до розгляду справи в письмовому провадженні, а саме: справа розглядалася без повідомлення та (або) виклику сторін учасників справи.

Разом з тим, скаржником не надано доказів у підтвердження факту неповідомлення належним чином його або його представника про дату, час і місце судового засідання.

Суд касаційної інстанції позбавлений можливості перевірки указаної обставини, оскільки питання про витребування матеріалів справи вирішується на стадії відкриття касаційного провадження.

Таким чином, правильно пославшись у касаційній скарзі на положення частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник не виклав передбачені нею підстави, за яких оскаржуване судове рішення може бути переглянуте судом касаційної інстанції відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС України.

Також у касаційній скарзі скаржник зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для єдиної правозастосовчої практики.

Суд вказує, що питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо.

Разом із тим, скаржник не обґрунтував у чому саме полягає фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням засадничих, раніше ґрунтовно недосліджуваних питань права, відповідь суду касаційної інстанції на які мала б надати уніфікованого тлумачення та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного кола суб`єктів правовідносин.

Також не наведено належних обґрунтувань, що справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.

Доводи, наведені у касаційній скарзі, зводяться до цитування норм законодавства України, а також переоцінки доказів, досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, і ґрунтуються на незгоді з висновками цих судів щодо їхньої оцінки. Своєю чергою колегія суддів зазначає, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права , що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів, а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, та/або переоцінювати їх.

Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.

За таких обставин, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України.

Оскільки встановлено, що касаційну скаргу належить повернути, то клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження Суд не вирішує.

Керуючись статтями 328, 330, 332 КАС України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Галімпекс-Клавдіївська фабрика ялинкових прикрас" на рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 червня 2022 року у справі № 320/1974/19 - повернути особі, яка її подала.

Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.

Повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя В. М. Соколов