Рішення

від 15.08.2022 по справі 753/15088/20

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/15088/20

провадження № 2/753/4736/22

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" серпня 2022 р. Дарницький районний суд м. Києва в складі:

головуючої судді - Лужецькій О.Р.,

при секретарі - Григораш Н.М.,

за участю:

представника позивача ОСОБА_1 ,

відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Попільнянської райдержадміністрації Житомирської області про позбавлення батьківських прав, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Попільнянської районної державної адміністрації Житомирської області про позбавлення батьківських прав.

Позовні вимоги мотивовані тим, що сторони проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, в результаті чого у них народився син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після народження дитини відносини між сторонами погіршились, внаслідок чого позивач разом з дитиною переїхала до своїх батьків. Вказує, що дитина проживає з нею. Відповідач свої батьківські обов`язки не виконує, про стан здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток свого сина не піклується, участі в його вихованні та утриманні не приймає. Зазначає, що відповідач не приїжджає і не бачиться з сином, дитина не знає та не пам`ятає свого батька, у зв`язку з чим позивач звернулась до суду з даним позовом та просила позбавити батьківських прав ОСОБА_2 .

Заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 08 червня 2021 року ОСОБА_2 позбавлено батьківських прав щодо сина, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

01 лютого 2022 року ОСОБА_2 звернувся до суду з заявою про перегляд судового рішення.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 25 травня 2022 року заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 08 червня 2021 року скасовано, призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 13 липня 2022 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила суд їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені у позові. Крім того додала, що у лютому 2020 року позивачка одружилася та станом на сьогодні дитина фактично проживає у іншій родині.

Відповідач в судовому засіданні проти позову заперечував, просив відмовити, посилаючись на його безпідставність та необґрунтованість. Повідомив, що між сторонами існують складні відносини, але незважаючи на це він бажає приймати участь у житті свого сина ОСОБА_4 , виховувати його, дбати про фізичний та духовний розвиток.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, подав заяву про розгляд справи без його участі.

Всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об`єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, суд дійшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 народився ОСОБА_4 , батьком, якого є ОСОБА_2 , а матір`ю - ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 від 15.03.2016 р. (а.с.11).

Як вбачається із матеріалів справи, на даний час дитина проживає з матір`ю за адресою: АДРЕСА_1 , та знаходиться на її утриманні.

14.02.2020 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_3 було укладено шлюб. Після реєстрації шлюбу позивачка отримала прізвище « ОСОБА_3 ».

З матеріалів справи вбачається, що на виконанні у Дарницькому ВДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) знаходиться судовий наказ № 753/1992/20 від 21.02.2020 року, виданий Дарницьким районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі ј частини усіх видів заробітку (доходу) на дитину, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 30.01.2020 до досягнення дитиною повноліття.

Згідно розрахунку, наданого старшим державним виконавцем Дарницького ВДВС у місті Києві Ягінської І.Г. станом на 01.02.2022 року заборгованість по аліментах складає 102 791,49 грн.

Статтею 150 Сімейного кодексу України (далі - СК України) встановлено обов`язок батьків щодо виховання та розвитку дитини. Визначено, зокрема, що батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною освіти, готувати її до самостійного життя. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування.

А частиною 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Ті ж самі принципи закріплені Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, відповідно п. 6. та п. 7 якої проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості. Якнайкраще забезпечення інтересів дитини має бути керівним принципом для тих, хто відповідає за її освіту і навчання; ця відповідальність лежить насамперед на її батьках.

За змістом ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

У відповідності до п. 2 частини 1 ст.164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Пунктом 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» встановлено, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов`язками.

Таким чином, обов`язок нести відповідальність за дитину, її фізичний і моральний розвиток, її соціальне буття, здійснення прав щодо її захисту покладено на батьків.

Відповідно до ч.4-6 ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Відповідно до висновку Попільнянської районної державної адміністрації Житомирської області від 18.08.2020 року вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно свого малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_10 (мати позиваки), ОСОБА_11 (тітка позивачки) повідомила, що все було добре, перші півтора місяця після народження дитини, але потім батько кудись зник. Перший рік дитині справили без нього, я залишила роботу та почала виховувати онука, а дочка поїхала в м.Київ. Коли ОСОБА_4 був 1 рік і 7 місяців батько знову появився, але ненадовго. В подальшому, ми привозили дитину на вихідні в м. Київ, до його батьків, але і це тривало недовго, він знов кудись дівся. Фінансово дитині відповідач не допомагає.

Відповідач в судовому засіданні заперечував проти позбавлення його батьківських прав, повідомив, що хоче дбати про фізичний та духовний розвиток дитини, піклуватися про сина, брати участь у його житті та вихованні.

Згідно із ст. 166 СК України позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька, так і для дитини.

Згідно роз`яснень, які містяться в п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення батьківських прав» № 3 від 30.03.2007 року (далі - Постанова), позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Системний аналіз зазначених вище норм сімейного права дає підстави вважати, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не дають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

У рішенні Європейського суду від 18 грудня 2008р. по справі "Савіни проти України" зазначається: "хоча національним органам надається певна свобода розсуду у вирішенні питань щодо встановлення державної опіки над дитиною, вони повинні враховувати, що розірвання сімейних зав`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин. Відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини."

У даній ситуації судом враховано, що держава має позитивний обов`язок вживати виважених і послідовних заходів зі сприяння возз`єднанню дітей зі своїми біологічними батьками, дбаючи при досягненні цієї мети про надання їм можливості підтримувати регулярні контакти між собою та якщо це можливо, не допускаючи розлучення братів і сестер (пункт 52 рішення Європейського Суду у справі «Савіни проти України»).

У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).

Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

Згідно положень ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Інформація, що міститься у довідці дитячого навчального закладу узгоджуються з інформацією, наданою представником позивача, де відображено, що за весь час перебування дитини в закладі освіти працівники закладу батька дитини жодного разу його не бачили.

Однак, суд не погоджується з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим та суперечить інтересам дитини.

Наявність непогашених аліментних зобов`язань ОСОБА_2 перед ОСОБА_3 не може бути єдиною підставою для позбавлення відповідача батьківських прав відносно дитини.

Що стосується пояснень допитаних в судовому засіданні свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , то суд не приймає їх до уваги, оскільки вони не спростовують висновків суду, щодо вирішення даного спору, а тому суд критично ставиться до даних ними пояснень і бере їх до уваги лише в частині загального опису подій, які передували зверненню до суду.

Суд також зазначає, що, в разі якщо встановлено існування родинного зв`язку, держава має, в принципі, діяти у такий спосіб, щоб уможливлювати розвиток такого зв`язку (рішення у справі «Кутцнер проти Німеччини», п. 61). Здійснення заходів із роз`єднання сім`ї є втручанням надзвичайно серйозного характеру. Рішення про вжиття такого заходу має спиратися на достатньо переконливі та зважені аргументи, що враховують інтереси дитини (рішення у справі «Скоццарі та Дж`юнта проти Італії» (Scozzari Giunta v. Italy) [ВП], заяви №39221/98 і №41963/98, п. 148, ECHR

2000-VIII).

Згідно правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі №631/2406/15-ц, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Аналізуючи наявні у матеріалах справи докази, приймаючи до уваги пояснення та заперечення учасників справи, враховуючи поведінку позивача в розрізі даних правовідносин, та відповідача та керуючись чинним сімейним законодавством України, виходячи з прецедентної практики ЄСПЛ, діючи виключно з метою забезпечення якнайкращих інтересів дитини, суд дійшов висновку, що стороною позивача не надано достатньо доказів в розумінні ст. 76-79 ЦПК України на підтвердження свідомого ухилення відповідача від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, для застосування до нього такого крайнього заходу впливу, як позбавлення батьківських прав.

Суд, також, вважає необхідним роз`яснити сторонам, що побудова сімейних відносин має здійснюватись на паритетних засадах, на почуттях любові і поваги, взаємодопомоги і підтримки. Сторони не повинні поглиблювати конфліктну ситуацію, захищаючи свої власні інтереси, а намагатись проявити справжню турботу, реалізувати свої права шляхом домовленості і забезпечити належні умови для розвитку дитини.

Тому суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Попільнянської райдержадміністрації Житомирської області про позбавлення батьківських прав задоволенню не підлягає внаслідок недоведеності позовних вимог та з урахуванням якнайкращих інтересів дитини.

У відповідності до вимог ст.141 ЦПК України, суд відносить судові витрати по сплаті судового збору за рахунок позивача у сплаченому при зверненні до суду розмірі.

Керуючись ст.ст. 164, 165 СК України, ст.ст. 76-81, 84, 90, 259, 263, 268, 273 ЦПКУкраїни, суд,-

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Попільнянської райдержадміністрації Житомирської області про позбавлення батьківських прав - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СУДДЯ О.Р. ЛУЖЕЦЬКА