Постанова

від 07.08.2022 по справі 914/4108/21

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" серпня 2022 р. Справа №914/4108/21

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого суддіКордюк Г.Т.

суддівСкрипчук О.С.

Плотніцького Б.Д.

Секретар судового засідання Залуцький Д.

розглянувши апеляційну скаргу заступника керівника Львівської обласної прокуратури №15/1-870вих-22 від 29.06.2022 (вх.№01-05/1517/22 від 01.07.2022)

на рішення Господарського суду Львівської області від 01.06.2022, суддя: Крупник Р.В., м. Львів, повний текст рішення складено 13.06.2022,

у справі №914/4108/21

за позовом керівника Галицької окружної прокуратури м. Львова, м. Львів

в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації, м. Львів,

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Сервіс Пет, м. Львів,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Державного підприємства Львівський лісовий селекційно-насіннєвий центр, м. Львів-Брюховичі,

про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом її повернення

За участю представників:

від прокурора - Винницька Л.М. прокурор

від позивача не з`явилися

від відповідача Білостоцький С.М. адвокат, Гелемей Ю.М. - адвокат

від третьої особи не з`явилися

ВСТАНОВИВ:

30.12.2021 у Господарський суд Львівської області звернувся керівник Галицької окружної прокуратури м. Львова з позовом в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації до Товариства з обмеженою відповідальністю Сервіс Пет про усунення перешкод у здійсненні Львівською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою з кадастровим номером 4610166300:04:003:0067 шляхом її повернення на користь держави в особі Львівської обласної державної адміністрації із приватної власності Товариства з обмеженою відповідальністю Сервіс Пет.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішеннями Брюховицької селищної ради №245 від 11.03.2004 та №263 від 18.03.2004, поза волею належного на той момент власника - Кабінету Міністрів України, вилучено земельні ділянки лісового фонду 1 групи в кварталі 44 Львівського держлісгоспу загальною площею 19,1 га, які перебувають на балансі Державного підприємства «Львівський лісовий селекційно насіннєвий центр», та віднесено їх до земель селища рекреаційного призначення, після чого були відчужені на користь третіх осіб, а частина з них уподальшому відповідачу. Оскільки зайняття відповідачем спірної земельної ділянки не пов`язане з позбавленням володіння держави на цю землю з обмеженим оборотом, то прокурор просить зобов`язати відповідача усунути перешкоди в користуванні та розпорядженні цією земельною ділянкою шляхом її повернення на користь держави в особі Львівської обласної державної адміністрації.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 01.06.2022 у задоволенні вищезазначеного позову відмовлено. Суд встановив законодавчо врегульовану можливість володіння приватною особою земельною ділянкою лісового фонду, а тому дійшов до висновку, що прокурором обрано неналежний спосіб захисту прав позивача, так як ефективний захист порушеного права позивача можливий за умови пред`явлення віндикаційного, а не негаторного позову, як у даній справі.

Не погодившись з вказаним рішенням заступник керівника Львівської обласної прокуратури звернувся до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою №15/1-870вих-22 від 29.06.2022 (вх.№01-05/1517/22 від 01.07.2022) у якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 01.06.2022 у справі №914/4108/21 та прийняти нове про задоволення позову.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що:

1)місцевий господарський суд не врахував, що відповідач не міг набути статусу добросовісного володільця, оскільки відсутній дозвіл уповноваженого органу на вилучення спірної земельної ділянки;

2)спірна земельна ділянка лісогосподарського використання не відноситься до жодної з категорій на яку діючим законодавством передбачено можливість набуття права приватної власності громадянами та юридичними особами, а тому відповідач не міг не знати про правову природу договорів купівлі-продажу за якими придбав спірну земельну ділянку;

3)суд першої інстанції не врахував положення ст.ст. 330, 387, 658 ЦК України про те, що право власності дійсного власника презюмується і не припиняється із втратою майна, а тому за відсутності правової підстави на виникнення в іншої особи титульного володіння на земельну ділянку належним способом правового захисту є усунення перешкод у її користуванні законним володільцем, а не про витребування такої ділянки від фактичного володільця.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач погоджується з рішенням суду першої інстанції, просить його залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Зокрема покликається на те, що Брюховицька селищна рада мала усі необхідні повноваження щодо розпорядження спірною земельною ділянкою, а тому відповідач є добросовісним набувачем.

В судове засідання 08.08.2022 з`явились прокурор та представники відповідача. Для представництва інтересів позивача з`явився Махник А.І., який на підтвердження своїх повноважень на представництво додав довіреність №5/9-6/0/2-22-2.1 від 04.01.2022 та Положення про відділ забезпечення представництва в судах юридичного управління апарату Лвівської обласної державної адміністрації.

Судом встановлено, що Махник А.І. не є адвокатом, як це визначено пп. 11 п. 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України за змістом якої представництво в судах здійснюється виключно адвокатами.

Відповідно до ч. 3 ст. 56 ГПК України юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

Тому для визнання особи такою, що діє в порядку самопредставництва, необхідно, щоб у відповідному законі, статуті, положенні чи трудовому договорі (контракті) було чітко визначено її право діяти від імені такої юридичної особи (суб`єкта владних повноважень без права юридичної особи) без додаткового уповноваження (довіреності).

Відповідно до статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Суд апеляційної інстанції перевірив, що Махник А.І. не значиться в Єдиному державному реєстрі як особа, яка має право представляти інтереси позивача. Відтак суд не допустив до участі в справі представника позивача, оскільки ним не надано доказів наявності у нього повноважень на самопредставництво.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, причин неявки суд не повідомили, хоча належним чином повідомлені про час, дату та місце слухання справи, а тому в силу п. 1 ч. 3 ст. 202 та ч. 12 ст. 270 ГПК України суд розглядає справу без їх участі.

У судовому засіданні прокурор підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги просив скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 01.06.2022 у справі №914/4108/21 та прийняти нове про задоволення позову.

Представники відповідачів у судовому засіданні заперечили проти доводів та вимог апеляційної скарги, просили залишити без змін рішення суду першої інстанції, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно з ст. 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши пояснення прокурора та відповідача, дослідивши доводи і заперечення, які наведені в апеляційній скарзі та у відзиві, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом першої інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з прийняттям нового про задоволення позову.

Згідно встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин вбачається, що на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯЖ №907032 від 27.01.2009 (Т.2 а.с. 57-58) відповідач є власником земельної ділянки площею 4,23 га, кадастровий №4610166300:04:003:0067 з цільовим призначенням для будівництва об`єктів дошкільного спортивно-навчального центру, яка розташована в смт. Брюховичі район вул. Ряснянської. 22.10.2018 право власності відповідача на вказану земельну ділянку зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується Інформаційною довідкою №266919576 від 21.07.2021 (Т. 1 а.с. 46).Підставою для державної реєстрації зазначено копію Державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯЖ №907032 від 27.01.2009, оскільки оригінал втрачено.

Вищезазначена земельна ділянка площею 4,23 га, кадастровий №4610166300:04:003:0067 була утворена шляхом об`єднання двох земельних ділянок площами 0,2695 га та 3,9605 га, які відповідач придбав у ТОВ «Новобуддизайн» та ПП «Буддизайн» відповідно на підставі договорів купівлі-продажу від 25.12.2008 (Т. 2 а.с. 59-64).

В свою чергу ТОВ «Новобуддизайн» та ПП «Буддизайн» набули ці земельні ділянки за наступних обставин.

Брюховицькою селищною радою прийнято рішення №245 від 11.03.2004 та №263 від 18.03.2004 про вилучення земельних ділянок, лісів 1 групи, в кварталі 44 з держлісфонду Брюховицького лісництва Львівського держлісгоспу загальною площею 19,1 га і віднесення їх до земель селища рекреаційного призначення (Т. 1 а.с.156-157). В подальшому за позовом прокурора Львівської області Шевченківським районним судом м. Львова ухвалено рішення від 14.02.2005 у справі №2-38/2005 яким вказані рішення селищної ради визнано неправомірними та скасовано (Т. 1 а.с. 119-121). Рішення місцевого суду залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 25.04.2005 (Т. 1 а.с. 122-123) та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28.10.2009 (Т. 1 а.с. 130-133).

01.04.2004 Брюховицькою селищною радою прийнято рішення №280 «Про затвердження ТОВ «Новобуддизайн» проекту відведення земельної ділянки площею 8,8643 га для будівництва дошкільного спортивно-навчального центру з об`єктами житлового призначення в районі вул. Ряснянської в смт. Брюховичі та надання її в оренду терміном на 10 років (з правом викупу у власність)» (Т. 1 а.с. 158). На підставі вказаного рішення 07.07.2004 між Брюховицькою селищною радою та ТОВ «Новобуддизайн» укладено договір оренди землі, який посвідчено приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу (Т.1 а.с. 164-169).

15.11.2004 Мукачівським міськрайонним судом Закарпатської області ухвалено рішення у цивільній справі №2-3327/04, яким, зокрема, зобов`язано Брюховицьку селищну раду прийняти рішення про продаж ТОВ «Новобуддизайн» земельної ділянки площею 8,8643 га, з яких 1,8 га під житлове будівництво та 7,0643 га під будівництво об`єктів дошкільного спортивно-навчального центру в смт Брюховичі в районі вул. Ряснянської, яку орендує ТОВ «Новобуддизайн» та укласти з ним договір купівлі-продажу зазначеної земельної ділянки (Т. 1 а.с. 136-139). В подальшому вказане рішення суду за заявою заступника прокурора Львівської області переглянуто Мукачівським міськрайонним судом Закарпатської області за нововиявленими обставинами і ухвалою суду від 15.06.2010 скасоване та провадження у справі закрито (Т. 1 а.с. 147-150). Підставою для перегляду рішення від 15.11.2004 слугували обставини скасування рішень Брюховицької селищної ради №245 та №263 від 11.03.2004 та 18.03.2004.

23.10.2008 на виконання рішення Мукачівського міськрайонного суду від 15.11.2004 у справі №2-3327/04 Брюховицькою селищною радою прийнято рішення №618, яким зокрема вирішено затвердити технічну документацію із землеустрою на земельну ділянку площею 8,8643 га в районі вул. Ряснянської в смт. Брюховичі, яка підлягає продажу у власність ТОВ «Новобуддизайн» та укласти із ТОВ «Новобуддизайн» до 01.09.2009 договір купівлі-продажу земельної ділянки на умовах, визначених цим рішенням (Т. 1 а.с. 160).

05.11.2008 між Брюховицькою селищною радою та ТОВ «Новобуддизайн» на виконання рішення селищної ради № 618 від 23.10.2008 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, який посвідчено приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу (Т. 1 а.с. 181-185). 19.12.2008 Брюховицькою селищною радою видано ТОВ «Новобуддизайн» державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №795031.

25.12.2008 між ТОВ «Новобуддизайн» (Продавець), ТОВ «Самгородок» (Покупець-1) та ТОВ «СервісПет» (Покупець-2) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки з одночасним поділом її в натурі, за умовами якого відповідач придбав у ТОВ «Новобуддизайн» земельну ділянку для будівництва об`єктів дошкільного спортивно-навчального центру площею 0,2695 га, що становить 2695/7032 ідеальних частин всієї земельної ділянки.

Окрім того, Брюховицькою селищною радою прийнято рішення №318 від 24.06.2004 «Про затвердження ПП «Буддизайн» проекту відведення земельної ділянки площею 8,9965 га для будівництва дошкільного спортивно-навчального центру з об`єктами громадсько-житлового призначення в районі вул. Незалежності України-Ряснянської в смт. Брюховичі та надання її в оренду терміном на 10 років (з правом викупу у власність)» (Т. 1 а.с. 162). На підставі вказаного рішення 07.07.2004 між Брюховицькою селищною радою та ПП «Буддизайн» укладено договір оренди землі, який посвідчено приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу (Т.1 а.с. 170-175).

19.11.2004 Мукачівським міськрайонним судом Закарпатської області ухвалено рішення у цивільній справі №2-3326/04, яким, зокрема, зобов`язано Брюховицьку селищну раду прийняти рішення про продаж ПП «Буддизайн» земельної ділянки площею 8,9965 га, з яких 5,036 га під громадсько-житлове будівництво та 3,9605 га під будівництво об`єктів дошкільного спортивно-навчального центру в смт Брюховичі в районі вул. Ряснянської-Незалежності України, яку орендує ПП «Буддизайн» та укласти з ним договір купівлі-продажу зазначеної земельної ділянки (Т. 1 а.с. 141-145). В подальшому вказане рішення суду за заявою заступника прокурора Львівської області переглянуто Мукачівським міськрайонним судом Закарпатської області за нововиявленими обставинами і ухвалою суду від 13.07.2010 скасоване та провадження у справі закрито (Т. 1 а.с. 151-153). Підставою для перегляду рішення від 19.11.2004 слугували обставини скасування рішень Брюховицької селищної ради №245 та №263 від 11.03.2004 та 18.03.2004.

23.10.2008 на виконання рішення Мукачівського міськрайонного суду від 19.11.2004 у справі №2-3326/04 Брюховицькою селищною радою прийнято рішення №619, яким, зокрема, вирішено затвердити технічну документацію із землеустрою на земельну ділянку площею 8,9965 га, з яких 5,036 га під громадсько-житлове будівництво та 3,9605 га під будівництво об`єктів дошкільного спортивно-навчального центру в смт. Брюховичі в районі вул. Ряснянської-Незалежності України, яка підлягає продажу у власність ПП «Буддизайн» та укласти із ПП «Буддизайн» до 01.09.2009 договір купівлі-продажу земельної ділянки на умовах, визначених цим рішенням (Т. 1 а.с. 163).

05.11.2008 між Брюховицькою селищною радою та ПП «Буддизайн» на виконання рішення селищної ради № 619 від 23.10.2008 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, який посвідчено приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу (Т. 1 а.с. 176-180). 19.12.2008 Брюховицькою селищною радою видано ПП «Буддизайн» Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №795033.

25.12.2008 між ПП «Буддизайн» (Продавець) та ТОВ «СервісПет» (Покупець) укладено Договір купівлі-продажу земельної ділянки, за умовами якого відповідач придбав у ПП «Буддизайн» земельну ділянку площею 3,9605 га для будівництва об`єктів дошкільного спортивно-навчального центру.

Як вбачається з рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 14.02.2005 у справі №2-38/2005 котре набрало законної сили і яким за позовом прокурора Львівської області скасовані рішення Брюховицької селищної ради №245 та №263 від 11.03.2004 та 18.03.2004, що слугували передумовою набуття ТОВ «Новобуддизайн» та ПП «Буддизайн» у власність земельних ділянок, ним встановлено обставини про те, що:

-вилучені земельні ділянки площею 19,1 га знаходяться в кварталі 44 Брюховицького лісництва Львівського ДЛГ, який віднесений до 1 групи лісів, категорія захисності ліси населених пунктів, які призначені для виконання рекреаційних, санітарно-гігієнічних та оздоровчих функцій (ст. 36 ЛК України). Згідно з проектом організації і розвитку лісового господарства Львівського ДЛГ (параграф 3.4.2), затвердженого Держкомітетом лісового господарства України за функціональним зонуванням лісопарку, квартал 44 Брюховицького лісництва віднесений до зони масового відпочинку;

-постановою Кабінету Міністрів України від 15.12.1997 за №1391 «Про внесення змін до переліку населених пунктів, віднесених до курортних» селище Брюховичі віднесено до категорії курортних;

-згідно рішення виконавчого комітету Львівської обласної ради депутатів трудящих від 12.01.1978 №14 зазначені вище землі відносяться до земель рекреаційного призначення.

Відповідно до частини 1 статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

У частині 1 статті 328 цього Кодексу передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

За змістом частини 2 статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Як встановлено вище, неправомірність вилучення земельних ділянок, лісів 1 групи, в кварталі 44 з держлісфонду Брюховицького лісництва Львівського держлісгоспу загальною площею 19,1 га і віднесення їх до земель селища рекреаційного призначення встановлена рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 14.02.2005 у справі №2-38/2005, яке залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 25.04.2005 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28.10.2009.

Згідно зі статтями 317, 319, 321 ЦК України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Прокурор, звертаючись із позовом у даній справі в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації, обґрунтовує порушення інтересів держави незаконним вибуттям земельної ділянки, що належить до земель лісового фонду, без згоди уповноваженого органу на момент виникнення спірних правовідносин - Кабінету Міністрів України та подальшою передачею її у приватну власність.

У статті 13 ЗК України передбачено, що до повноважень Кабінету Міністрів України належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити у дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави у право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.

Перший протокол ратифікований Законом України від 17.07.1997 за №475/97-ВР і з огляду на положення частини 1 статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23.02.2006 №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується українськими судами як джерело права.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (рішення від 23.09.1982 у справі "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції", рішення від 21.02.1986 у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства") положення статті 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у контексті загального принципу першого правила, але друге та третє правило стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які необхідно оцінювати щодо сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи мало легітимну мету, що випливає зі змісту цієї статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання держави у право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправданим за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля, водні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За правилами статей 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі, відповідно, державної чи комунальної власності. У цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю у поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Отже, правовідносини, пов`язані із вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять "суспільний", "публічний" інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються, зокрема, на землі лісогосподарського призначення (стаття 19 ЗК України).

До земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства (стаття 55 ЗК України).

До земель комунальної власності, які не можна передавати у приватну власність, належать землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених ЗК України (пункт "г" частини 3 статті 83 цього Кодексу в редакції на момент виникнення спірних правовідносин).

Частина 2 статті 56 ЗК України обмежує можливість передачі земель лісогосподарського призначення у приватну власність випадком безоплатного або за плату передання громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади замкнених земельних ділянок лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.

Отже, законодавство України обмежувало безоплатне передання у приватну власність земель лісогосподарського призначення випадком передання за рішенням уповноваженого органу тільки замкнених земельних ділянок лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Наведене обмеження, визначене на час виникнення спірних правовідносин у пункті "г" частини 3 статті 83 і в частині 2 статті 56 ЗК України, було доступним, чітким і зрозумілим, а наслідки його недотримання з огляду на положення ЦК України - передбачуваними для будь-якої особи, яка набула земельну ділянку лісогосподарського призначення, що не є замкненою, загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.

Апеляційний господарський суд з урахуванням наведених норм та обставин, встановлених у рішенні Шевченківського районного суду м. Львова від 14.02.2005 у справі №2-38/2005, дійшов до висновку, що спірна земельна ділянка належить до земель лісового фонду.

Згідно зі статтею 13 ЗК України до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом, а також вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Частиною дев`ятою статті 149 ЗК України (в редакції Закону №2768-III від 25.10.2001 на момент вилучення спірної земельної ділянки) Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси першої групи площею понад 10 гектарів, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п`ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

Судом встановлено, що земельні ділянки Кабінетом Міністрів України із постійного користування ДП «Львівський лісовий селекційно-насіннєвий центр» в кварталі 44 не вилучались.

З огляду на це обґрунтованими є доводи апелянта про те, що місцевий господарський суд не врахував, що відповідач не міг набути статусу добросовісного володільця, оскільки відсутній дозвіл уповноваженого державного органу на вилучення спірної земельної ділянки.

Згідно з частинами 2 та 3 статті 1 Лісового кодексу України (далі - ЛК України) ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Відповідно до статті 6 ЛК України (у редакції до 29.03.2006) усі ліси в Україні є власністю держави. Від імені держави лісами розпоряджається Верховна Рада України.

Верховна Рада України делегує відповідним радам народних депутатів свої повноваження щодо розпорядження лісами, визначені цим Кодексом та іншими актами законодавства.

Ради народних депутатів у межах своєї компетенції надають земельні ділянки лісового фонду у постійне користування або вилучають їх в порядку, визначеному ЗК України та ЛК України.

Надання земельних ділянок лісового фонду у тимчасове користування провадиться без їх вилучення у постійних користувачів у порядку, визначеному цим Кодексом.

Із набранням чинності новою редакцією ЛК України (редакція діє з 29.03.2006), у статті 7 було визначено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб`єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.

При цьому у статті 8 ЛК України було визначено, що у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності.

Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

За змістом статті 9 цього ж Кодексу у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності.

У комунальній власності можуть перебувати й інші ліси, набуті або віднесені до об`єктів комунальної власності в установленому законом порядку.

Право комунальної власності на ліси реалізується територіальними громадами безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування.

У статті 11 ЛК України передбачено правові підстави набуття права комунальної власності на ліси. Зокрема, право комунальної власності на ліси набувається при розмежуванні в установленому законом порядку земель державної і комунальної власності, а також шляхом передачі земельних ділянок із державної власності у комунальну та з інших підстав, не заборонених законом.

Право державної власності на спірну земельну ділянку не могло припинитися внаслідок рішення органу місцевого самоврядування, який відповідно до своєї компетенції не був наділений повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками лісового фонду (лісами).

Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству (частина 3 статті 13 Конституції України).

Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина 7 статті 41 Конституції України, частина 3 статті 1 ЗК України).

Кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля (частина 1 статті 50 Конституції України).

Заволодіння приватними особами ділянками лісогосподарського призначення всупереч чинному законодавству, без законного дозволу уповноваженого на те органу може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу правом цих осіб мирно володіти майном і конституційними правами всіх інших осіб на безпечне довкілля, непогіршення екологічної ситуації та використання власності не на шкоду суспільству.

Отже, стосовно землі лісогосподарського призначення закон установлює пріоритет державної, комунальної власності на землю над приватною і, крім того, прямо забороняє органам місцевого самоврядування та органам виконавчої влади передавати у приватну власність ліси та землю відповідного цільового призначення поза складом угідь селянських, фермерських та інших господарств, або й у складі цих угідь, якщо площа ділянки перевищує 5 га.

Судом встановлено, що спірні земельні ділянки відчужені на користь ТОВ «Буддизайн» та ТОВ «Новобуддизайн», які вподальшому відчужили її на користь відповідача, на підставі рішень суду, яке було скасоване.

Із урахуванням змін до Земельного кодексу України, які вступили в дію з 27.05.2021 на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» станом на дату прийняття рішень Брюховецької селищної ради, укладення договорів та проведення реєстраційних дій щодо незаконного вибуття з власності держави спірних земель лісового фонду діяла редакція статей Земельного кодексу України, відповідно до змісту яких земельні ділянки, що вибули з власності держави, вимагали погодження на вилучення Кабінету Міністрів України, а після 27.05.2021 діє редакція зазначеного Кодексу, відповідно до якої, погодження таких вилучень належить до компетенції обласних державних адміністрацій.

З огляду на це апеляційний господарський суд погоджується з твердженнями прокурора, що повернення спірних земельних ділянок позивачеві відповідає критерію законності: воно здійснюється у зв`язку з порушенням органом місцевого самоврядування вимог ЛК України та ЗК України, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності, офіційні тексти зазначених нормативно-правових актів в актуальному стані є публічними та загальнодоступними. Сумніви суб`єктів звернення у правильності тлумачення та застосування цих норм судами не можуть свідчити про незаконність втручання у право власності.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, у тому числі, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) та усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина 2 статті 152 ЗК України).

Наведені способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його із чужого незаконного володіння.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути наявні перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Зазначений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані із позбавленням його володіння майном.

Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина 2 статті 152 ЗК України).

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Заволодіння громадянами та юридичними особами землями, стосовно яких діє чітка заборона на передачу їх у приватну власність із метою будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим (аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладено у постановах від 28.11.2018 у справі №504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц щодо земель водного фонду).

Отже, зайняття спірної земельної ділянки із порушенням положень ЗК України та ЛК України необхідно розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку потрібно розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки (див. пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, пункт 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, а також пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суд від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц). Власник земельної ділянки лісогосподарського призначення може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку.

Таким чином повернення земельної ділянки лісового призначення державі необхідно розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця цієї ділянки (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №911/3574/17, від 04.02.2020 у справі №911/3311/17).

Вказаний висновок повністю узгоджується з покликанням апелянта на положення ст.ст. 330, 387, 658 ЦК України про те, що право власності дійсного власника презюмується і не припиняється із втратою майна, а тому за відсутності правової підстави на виникнення в іншої особи титульного володіння на земельну ділянку належним способом правового захисту є усунення перешкод у її користуванні законним володільцем, а не про витребування такої ділянки від фактичного володільця.

Відтак, встановивши незаконність зайняття відповідачем спірної земельної ділянки, місцевий господарський суд дійшов до помилкового висновку про обрання прокурором неналежного способу захисту.

Таким чином, доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції та слугують підставою для скасування оскаржуваного рішення суду з прийняттям нового про задоволення позову.

Оскільки за наслідками розгляду апеляційної скарги скасовано рішення суду першої інстанції, то в силу ст. 129 ГПК України відповідач повинен відшкодувати прокурору судовий збір, який сплачений за подання позовної заяви та апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 236, 269, 270, 275, 277, 281-284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу заступника керівника Львівської обласної прокуратури №15/1-870вих-22 від 29.06.2022 (вх.№01-05/1517/22 від 01.07.2022) задоволити.

Рішення Господарського суду Львівської області від 01.06.2022 у справі №914/4108/21 скасувати.

Прийняти нове рішення.

Задоволити позов керівника Галицької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Сервіс Пет за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Державного підприємства Львівський лісовий селекційно-насіннєвий центр про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом її повернення.

Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю Сервіс Пет (код-32894340, 79021, м. Львів, вул. Кульпарківська, 93) усунути перешкоди у здійсненні Львівською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою з кадастровим номером 4610166300:04:003:0067 шляхом її повернення на користь держави в особі Львівської обласної державної адаміністрації із приватної власності Товариства з обмеженою відповідальністю Сервіс Пет.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Сервіс Пет (код-32894340, 79021, м. Львів, вул. Кульпарківська, 93) на користь Львівської обласної прокуратури (код 02910031, 79000, м. Львів, п-т. Шевченка, 17-19) 3405,00 грн. судового збору за подання апеляційної скарги та 2270,00 грн. за подання позовної заяви.

Місцевому господарському суду видати накази.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття.

Порядок та строк оскарження встановлено ст.ст. 288-289 ГПК України.

Головуючий суддя Кордюк Г.Т.

Суддя Скрипчук О.С.

Суддя Плотніцький Б.Д.

Повний текст постанови виготовлено 18.08.2022.