Рішення

від 16.08.2022 по справі 420/7746/22

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/7746/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 серпня 2022 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стефанова С.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «МПК ТАЕРС» до Одеської митниці про визнання протиправними та скасування рішень про коригування митної вартості товарів №UA500020/2022/000107/2 від 02.02.2022 року, №UA500020/2022/000112/2 від 03.02.2022 року та карток відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA500020/2022/000132 від 02.02.2022 року, №UA500020/2022/000137 від 03.02.2022 року,-

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду 01 червня 2022 надійшов адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «МПК ТАЕРС» до Одеської митниці, в якому позивач просить:

- визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення Одеської митниці № UA500020/2022/000132 від 02.02.2022 року;

- визнати протиправним та скасувати рішення Одеської митниці про коригування митної вартості товарів № UA500020/2022/000107/2 від 02.02.2022 року;

- визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення Одеської митниці № UA500020/2022/000137 від 03.02.2022 року;

- визнати протиправним та скасувати рішення Одеської митниці про коригування митної вартості товарів № UA500020/2022/000112/2 від 03.02.2022 року;

- стягнути з Одеської митниці на користь товариства з обмеженою відповідальністю «МПК ТАЕРС» судові витрати у розмірі 35 895,13 (тридцять п`ять тисяч гривень вісімсот дев`яносто п`ять гривень 13 копійок), в тому числі: судовий збір у розмірі 15 895,13 грн., витрати на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 20 000 грн. (двадцять тисяч гривень).

Позиція позивача обґрунтовується наступним

Товариство з обмеженою відповідальністю «МПК ТАЕРС» в обґрунтування позовних вимог зазначило, що ним було подано достатньо доказів на підтвердження заявленої митної вартості товару за основним методом. Проте Одеською митницею, всупереч вимогам діючого законодавства за результатами опрацювання поданих митних декларацій та документів, винесені картки відмови у прийнятті митної декларації та прийнято рішення про коригування митної вартості товарів. Позивачем наголошувалося, що Одеською митницею в оскаржуваних рішеннях не наведено достатнє обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано та не зазначено інформацію, яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішень про коригування митної вартості, заявленої декларантом.

Позивач не погоджується із зазначеними у рішеннях доводами митного органу та стверджує, що подані ним документи містять достатньо відомостей, що визначають та підтверджують митну вартість товару.

Позиція відповідача обґрунтовується наступним

Відповідач не погоджується з заявленими позовними вимогами, вважає їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню та зазначає, що оскільки в документах, які надані позивачем до Одеської митниці, містились розбіжності та були відсутні всі відомості що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, та відомості щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, а також декларантом не подані документи згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах 2-4 статті 53 Митного кодексу України від 13.03.2012 року №4495-VІ, то зазначені обставини, у відповідності до п.2 ч.6 ст.54 Митного кодексу України від 13.03.2012 року №4495-VІ, були підставою для прийняття митницею рішень про коригування митної вартості товарів та відмови митного органу у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю.

Таким чином, на переконання відповідача, Одеська митниця під час здійснення контролю митної вартості товарів позивача та прийняття рішень про коригування митної вартості товарів, а також карток відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення діяла у відповідності до вимог законів та інших нормативно-правових актів України, не порушувала права та законні інтереси позивача, а тому відсутні підставі для задоволення адміністративного позову товариства з обмеженою відповідальністю «МПК ТАЕРС».

Процесуальні дії та клопотання учасників справи

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 09 червня 2022 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження по справі. Справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в порядку ст.262 КАС України.

29 червня 2022 року від Одеської митниці надійшов відзив на позовну заяву (вхід. №ЕС/2168/22), який було направлено позивачу у порядку передбаченому ч.3 ст.162 КАС України.

04 липня 2022 року від позивача надійшла відповідь на відзив (вхід. №ЕП/18636/22).

19 липня 2022 року від позивача надійшло клопотання про приєднання до матеріалів справи додаткових доказів (вхід. №ЕП/20388/22).

Станом на 17 серпня 2022 року будь-яких інших заяв по суті справи з боку сторін на адресу суду не надходило.

Відповідно до ч.2 ст.262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Вивчивши матеріали справи, а також дослідивши обставини, якими обґрунтовувалися позиції позивача та відповідача, перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.

Обставини справи встановлені судом

25.08.2020 року між TIRELINK CO. LTD та ТОВ «МПК ТАЕРС» укладено контракт №20 МРК-ТRS відповідно до якого продавець - TIRELINK CO. LTD зобов`язується поставити на користь покупця ТОВ «МПК ТАЕРС» товар шини.

З метою митного оформлення товарів шини пневматичні, гумові, нові, для автобусів і вантажних автомобілів позивач, керуючись ч.1 ст.49, ч.2 ст.53 МК України, подав до відповідача митні декларації та документи, що підтверджують митну вартість товарів і обраний метод її визначення, а саме:

1) Митну декларацію №UA500020/2022/003567 від 02.02.2022 року та визначена ціна товару 167739,00 дол. США.

На підтвердження митної вартості та методу її визначення за ціною договору позивачем подані наступні документи: контракт №20MPK-TRS від 25.08.2020 року та додаткова угода №1 від 01.11.2021 року до контракту №20MPK-TRS; інвойс №21HFMPK011G-TBR від 13.10.2021 року, пакувальний лист від 13.10.2021 року, сертифікат відповідності №UA.46A(b).1051-00 від 01.02.2022 року, коносамент ONEYTA1PW5818800 від 20.10.2021 року, сертифікат походження товару №21С3705B0820/00677 від 18.10.2021 року, комерційна пропозиція від 12.10.2021 року, платіжне доручення №277JBKLLC від 28.12.2021 року, видаткова накладна від 26.01.2022 року, прайс-лист від 13.10.2021 року, експертний висновок від 24.01.2022 року специфікація №1 від 13.10.2021 року, сертифікат UA46A(b).105 від 05.10.2021 року, лист товариства №1310 від 13.10.2021 року, митна декларація країни відправлення; №435020210000083363 від 16.10.2021 року, митна декларація країни відправлення №435020210000083367 від 16.10.2021 року;

2) Митну декларацію UA500020/2022/003651 від 02.02.2022 року та визначена ціна товару 79120,00 дол. США.

На підтвердження митної вартості та методу її визначення за ціною договору позивачем подані наступні документи: сертифікат відповідності №UA.46A(b).1051-00 від 31.01.2022 року, пакувальний лист від 20.10.2021 року, інвойс №21HFMPK012B-TBR від 20.10.2021 року, коносамент №ONEYTA1PW5838300 від 25.10.2021 року, сертифікат про походження товару №21C3705B0820/00704 від 25.10.2021 року, комерційна пропозиція 19.10.2021 року, платіжне доручення №283JBKLM1 від 19.01.2021 року, видаткова накладна від 26.01.2021 року, прайс-лист від 20.10.2021 року, експертний висновок №20- 09/02-2022 від 02.02.2022 року, специфікація № 1 від 20.10.2021 року, додаткова угода №1 від 01.11.2021 року, контракт №20MPK-TRS від 25.08.2020 року, сертифікат №UA.46A(b).105 від 05.10.2021 року, лист товариства №2010/3 від 20.10.2021 року, митна декларація країни відправлення №435020210000084805 від 21.10.2021 року.

Відповідачем прийняті картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA500020/2022/000132 від 02.02.2022 року (а.с.36) та №UA500020/2022/000137 від 03.02.2022 року (а.с.16), а також рішення про коригування митної вартості №UA500020/2022/000107/2 від 02.02.2022 року, №UA500020/2022/000112/2 від 03.02.2022 року.

Судом встановлено, що підставами для прийняття оскаржуваних рішень стали наступні розбіжності у рішеннях №UA500020/2022/000107/2 від 02.02.2022 року (а.с.25-26) та №UA500020/2022/000112/2 від 03.02.2022 року (а.с.17):

1. Відсутність умов поставки у прайс листі. Адресований імпортеру та містить посилання на зовнішньоекономічний контракт;

2. Зазначення у митних деклараціях країни відправлення, інвойсі, пакувальному листі номеру коносаменту, якого не існувало;

3. Ненадання документів, що підтверджують вартість фрахту та транспортні витрати.

Позивач, вважаючи, що оскаржувані рішення є необґрунтованими, такими, що прямо суперечать нормам та вимогам Митного кодексу України, звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Оцінивши належність, допустимість та достовірність наданих позивачем доказів, а також достатність та взаємний зв`язок у їх сукупності, суд вважає, що оскаржувані рішення є необґрунтованими, а позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Джерела права та висновки суду

За змістом частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно частини 1 статті 49 Митного кодексу України (далі МК України): митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Згідно з частиною 1 статті 52 МК України, заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою

Відповідно до частини 1 статті 53 МК України, у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Згідно з частиною 2 статті 53 МК України, документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Відповідно до частини 3 статті 53 МК України, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Згідно з частиною 4 статті 53 МК України , у разі якщо орган доходів і зборів має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв`язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів, крім документів, зазначених у частинах другій та третій цієї статті, подає (за наявності) такі документи: 1) виписку з бухгалтерських та банківських документів покупця, що стосуються відчуження оцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів на території України; 2) довідкову інформацію щодо вартості у країні-експортері товарів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам; 3) розрахунок ціни (калькуляцію).

У частині 5 статті 53 МК України зазначено, що забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

У відповідності до частини 1 статті 54 МК України, контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Згідно з частиною 2 статті 54 МК України , контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.

У частині 3 статті 54 МК України зазначено, що за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Відповідно до частини 6 статті 54 МК України, орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Згідно з частиною 7 статті 54 МК України, у разі якщо під час проведення митного контролю орган доходів і зборів не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.

Відповідно до частини 1 статті 57 МК України, визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами:1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Згідно з частиною 2 статті 57 МК України, основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

У відповідності до частини 3 статті 57 МК України, кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу .

Відповідно до частини 4 статті 57 МК України, застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

Згідно з частиною 2 статті 57 МК України, у разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що обов`язок доведення митної ціни товару покладений на декларанта, а у митного органу, у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, є право витребувати додаткові документи.

Враховуючи зазначені норми матеріального права, суд зазначає, що сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Митний орган зобов`язаний зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.

Основними документами, які підтверджують митну вартість товару, є, зокрема, зовнішньоекономічний договір (контракт), рахунок-фактура (інвойс), якщо рахунок сплачено, то банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару.

Вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, не передбачені Митним кодексом України заборонено.

Щодо посилання відповідача в оскаржуваних рішеннях №UA500020/2022/000107/2 від 02.02.2022 року та №UA500020/2022/000112/2 від 03.02.2022 року на відсутність умов поставки у прайс-листі, суд зазначає, що згідно з п. 4.1. контракту №20MPK-TRS від 25.08.2020 року, укладеного між TIRELINK CO. LTD та ТОВ «МПК ТАЕРС» умови поставки згідно Інкотермс 2010 визначаються у специфікаціях до кожної партії товару.

Як було встановлено судом, умови поставки даної партії товару Інкотермс CFR визначені у наступних доказах: інвойсі №21HFMPK011G-TBR від 13.10.2021 року, специфікації №1 від 13.10.2021 року до інвойсу №21 21HFMPK011G-TBR від 13.10.2021 року, митній декларації країни відправлення №435020210000083363 від 16.10.2021 року, митній декларації країни відправлення №435020210000083367 від 16.10.2021 року.

Суд зазначає, що ціна товару у прайс-листі, інвойсі, специфікації спочатку розрахована продавцем за умовами поставки FOB =154 239 дол. США, а до загальної ціни додані витрати на транспортування за умовами поставки CFR = 13500 дол. США.

Отже, загальна вартість товару за умовами поставки CFR з урахуванням витрат на транспортування складає: 167739 дол. США (154 239 дол. США (ціна товару, розрахована за умовами поставки FOB) + 13500 дол. США (витрати на морський фрахт)).

Крім цього, умови поставки даної партії товару Інкотермс CFR визначені у наступних доказах: інвойсі №21HFMPK012B-TBR від 20.10.2021 року, специфікації №1 від 20.10.2021 року до інвойсу №21 №21HFMPK012B-TBR від 20.10.2021 року, митній декларації країни відправлення №435020210000084805 від 21.10.2021 року.

Суд також зазначає, що ціна товару у прайс-листі, інвойсі, специфікації спочатку розрахована продавцем за умовами поставки FOB =73 720 дол. США, а до загальної ціни додані витрати на транспортування за умовами поставки CFR = 5400 дол. США.

Отже, загальна вартість товару за умовами поставки CFR з урахуванням витрат на транспортування складає: 79120 дол. США (73720 дол. США (ціна товару, розрахована за умовами поставки FOB) + 5400 дол. США (витрати на морський фрахт)).

Таким чином, позивачем були подані до митного органу прайс листи, що не містять розбіжностей у числових значеннях заявленої митної вартості.

Окрім того, прайс -лист є додатковим документом, що підтверджує митну вартість товару (ч.3 ст.53 МК України).

Прайс-лист не є обов`язковим документом, що передбачений ч. 2 ст. 53 МК України, який має подати декларант під час митного оформлення товару, та не є документом, що підтверджує вартість імпортованого товару, оскільки здійснення оплати за придбаний товар підтверджується відповідними платіжними дорученнями та інвойсом. Прайс-лист - це довідник цін (тарифів) на товари та/або види послуг, який безпосередньо адресований покупцю, та є лише пропозицією щодо вартості товару, а його конкретна ціна, порядок її сплати визначаються сторонами та обумовлюються відповідним інвойсом (Рішення ВС від 22.12.2020 року у справі № 420/2850/19).

Наявність чи відсутність у прайс-листі певних відомостей (реквізитів) не впливає на числове значення заявленої митної вартості товарів та не може свідчити про заниження позивачем митної вартості товарів.

Відтак підстави для коригування митної вартості відсутні.

Також, в оскаржуваних рішеннях відповідач зазначає, що у наданих до митного оформлення документах зазначені документи - коносаменти №ONETA1PW5818800 від 20.10.2021 року та №ONETA1PW5838300 від 25.10.2021 року, яких на дату оформлення документів не існувало.

Суд зазначає, що в інвойсі, митній декларації країни відправлення, пакувальному листі зазначаються номери та дата бронювання місця на судні ONETA1PW5818800 та ONETA1PW5838300.

Номери бронювання місця на судні (букінг) вказується й безпосередньо у коносаментах №TA1PW5818800 від 20.10.2021 року та №ONETA1PW5838300 від 25.10.2021 року в графах «Booking No» («бронювання») TA1PW5818800, TA1PW5838300, а «ONE» є скороченим найменуванням морської лінії Ocean Network Express та є ідентичним зазначеному номеру бронювання у митній декларації країни відправлення, інвойсі та пакувальному листі.

Таким чином, позивачем подані коносаменти, які підтверджують факт морського перевезення товарів щодо яких здійснювалось митне оформлення.

Зі змісту митних декларацій країни відправлення, пакувальних листів, інвойсів, поданих разом з митними декларціями, вбачається, що товар, його вага та кількість, номери контейнерів співпадають, тобто оцінюваний товар можливо ідентифікувати з відповідною поставкою, а підстави для сумніву у достовірності числових значень складових митної вартості товару відсутні.

«<…>на момент оформлення митної декларації країни відправлення коносамент ще не існував, суди попередніх інстанцій встановили, що на митній декларації країни відправлення № 431020170000093668 відсутня дата (20.09.2017 - «дата подання декларації»). Крім того, у графі «номер букінгу (коносаменту)» зазначений номер букінгу («booking note» (дозволяє резервувати (бронювати) місце на судні)), який співпадає з номером коносаменту, який безпідставно не взятий до уваги митним органом при прийнятті оскаржуваного рішення» (Висновок ВС, викладений у рішенні від 22.04.2019 року по справі №815/6242/17, у рішенні від 06.09.2019 року по справі №815/2501/18).

Окрім того, коносамент сам по собі не є документом, що підтверджує складові митної вартості товару, що перевозиться на морському судні.

Суд вказує, що документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів (п.6 ч.2 ст.53 МК України).

Отже, коносамент є додатковим документом зміст якого не міг вплинути та не вплинув на результати оформлення позивачем митних декларацій.

Щодо посилання відповідача на ненадання документів, що підтверджують вартість фрахту та транспортні витрати, суд зазначає наступне.

Судом, на підставі наявних в матеріалах справи встановлено, що у вартість товару вже включена вартість перевезення, додаткові витрати товариство не понесло.

Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів (п.6 ч.2 ст.53 МК України).

Поставка товарів здійснювалася на умовах поставки CFR Одеса, що підтверджується специфікаціями, інвойсами та митними деклараціями країни відправлення.

Поставка товарів на умовах Інкотермс CFR Одеса передбачає, що продавець зобов`язаний укласти договір перевезення та оплатити всі витрати, необхідні для доставки товару до вказаного порту призначення, у тому числі і фрахт.

Таким чином, у ціну товару включена вартість перевезення, товариство не зобов`язано надавати митному органу документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів.

При цьому, судом встановлено, що в процесі митного оформлення, товариством надані докази, що підтверджують вартість транспортування.

Так, до митної декларації доданий:

- коносаменти № ONETA1PW5818800 від 20.10.2021 року та №ONETA1PW5838300 від 25.10.2021 року, що містять відмітку про здійснення попередньої оплати фрахту (морського перевезення) «Ocean Freight prepaid»;

- інвойс №21HFMPK012B-TBR від 20.10.2021 року що містить вартість транспортних витрат 13500 дол. США. та 5400 дол. США.

Таким чином, суд погоджується з твердженням позивача, що висновки відповідача є протиправними та не відповідають наявним в матеріалах справи доказах, п.6 ч.2 ст.53 МК України та умовам поставки, визначеними сторонами зовнішньоекономічного контракту.

Щодо обраного відповідачем методу митної вартості, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 55 МКУ прийняте органом доходів і зборів письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів повинно містити, зокрема, наявну в митного органу інформацію, у тому числі щодо митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, яка призвела до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом. При коригуванні митної вартості товарів за другорядними методами, передбаченими статями 59, 60 та 64 цього Кодексу, у рішенні обов`язково зазначаються помер та дата митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів (пункту 2.1 розділу II Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 2012 року № 598).

При цьому в разі здійснення коригування митної вартості за резервним методом, у рішенні про коригування орган доходів і зборів поряд з обов`язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, повинен навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд в постанові від 19 червня 2018 року в справі №826/6346/16 (№К/9901/36092/18).

Проте, як видно з гр. 33 оскаржуваного рішення, коригувань на обсяг партії товарів, умови поставки, комерційних умов тощо, відповідачем не здійснювалось.

Суд погоджується з твердженням позивача, що відповідач неправомірно застосував резервний метод при визначенні митної вартості ігноруючи попередні методи.

Частиною 1 ст. 57 МК встановлено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

При цьому частинами 2, 3, 6 ст.57 передбачено, що основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

У ч.8 ст.57 МК України, зазначено, що лише у разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.

Відповідач неправомірно застосував резервний метод при визначенні митної вартості ігноруючи попередні методи при об`єктивній можливості їх застосування.

В рішенні про коригування митної вартості зазначає, що "у митного органу відсутня інформація стосовно операцій з ідентичними та подібними (аналогічними) товарами", внаслідок чого він застосовує саме резервній (6) метод.

Митний орган зазначає про неможливість застосування методів визначення митної вартості товарі передбачених п. 2 ч. 1 ст.57 Митного кодексу України, у зв`язку з відсутністю інформації щодо вартості ідентичного, подібного (аналогічного) товарів, митне оформлення яких вже здійснено, однак таке формальне обґрунтування із загальними висновками не дає підстав вважати таке рішення обґрунтованим та мотивованим у контексті норм пунктів 2, 4 частини 2 статті 55 Митного кодексу України. Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 06.03.2019 року у справі №809/278/17, у постанові від 27.07.2018 року у справі №809/1174/17 у постанові від 21.02.2018 року у справі №820/17417/14.

Посилання відповідача в рішеннях про коригування митної вартості товару на відомості з довідкової інформації не є доказом заниження митної вартості товарів в разі наявності у декларанта всіх документів, які підтверджують обґрунтованість заявленої митної вартості товару за ціною договору та не мають розбіжностей, які б не давали можливість визначити вартість товару.

Слід зазначити, що Єдина автоматизована інформаційна система (ЄАІС) Держмитслужби України закрита для вільного доступу, що позбавляє декларанта можливості довести задекларовану митну вартість. Формально нижчий рівень митної вартості імпортованого позивачем товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення не може розцінюватися як заниження позивачем митної вартості та не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару і не може бути достатньою та самостійною підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за першим методом визначення його митної вартості. Рішення про коригування митної вартості товару не може базуватися лише на інформації ЄАІС Держмитслужби України, оскільки порядок її формування, ведення, отримання інформації, а також порядок використання її даних суб`єктами господарських відносин під час здійснення ними зовнішньоекономічної діяльності МК України не передбачено.

Аналогічна правова позиція викладена в Рішенні Верховного Суду від 21.02.2018 року у справі № 820/17417/14, від 04.09.2018 року у справі № 818/1186/17.

Отже, вказані позивачем при декларуванні товару відомості не ставлять під сумнів числові значення складових митної вартості, зазначених позивачем у митній декларації, та не свідчать, що у документах декларанта є розбіжності, які не дозволяють встановити вартість товару за основним методом.

Висновки відповідача про заниження позивачем митної вартості товару та надання митному органу недостовірних даних не підтверджуються наявними матеріалами справи, а виявлені невідповідності у поданих позивачем документах не впливають на ціну товару.

Таким чином, на підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку про те, що оскаржувані рішення, прийняті Одеською митницею, є необґрунтованими, а відтак позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «МПК ТАЕРС» є такими, що підлягають задоволенню.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Відповідно до ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Звежинський проти Польщі», заява №34049/96 відповідно до п.71 якого суд повторює, що позбавлення майна, у значенні цього речення, може бути виправданим, лише якщо воно відбувається в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом. Крім того, будь-яке втручання у право власності має відповідати критерію пропорційності (цит. вище справа Брумареску). Суд нагадує, що під час втручання необхідно дотримуватися "справедливої рівноваги" між загальними інтересами суспільства і вимогами захисту основних прав людини (див. рішення у справі «Pressos Compania Naviera S. A. та інші проти Бельгії» від 20 листопада 1995, серія A, N 332, с. 23, п. 38). Цю рівновагу буде порушено, якщо людині доведеться нести надто специфічний або надмірний тягар (див. цит. вище рішення у справі Спорронга і Льонрота. При цьому, п. 73 суд підкреслює, що, розглядаючи питання, які мають загальний інтерес, органи державної влади повинні діяти коректно і дуже послідовно (див. цит. вище рішення у справі «Беєлер проти Італії»). Крім того, як охоронець громадського порядку держава має моральне зобов`язання бути взірцевою, вона повинна стежити за тим, щоб такими були й державні органи, що захищають публічний порядок.

Крім цього, згідно рішення у справі «TOB «Полімерконтейнер» проти України», заява №23620/05, відповідно до п.17 суд повторює, що будь-яке втручання, включаючи те, яке виникло в результаті заходів для забезпечення сплати податків, не повинно порушувати «справедливого балансу» між вимогами загальних інтересів суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Важливість забезпечення такого балансу в цілому відображається в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на зацікавлену особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших авторитетних джерел, рішення у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden), від 23 вересня 1982 року, пп. 69-73, серія А №52).

Згідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно зі ст.249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оцінивши докази, наявні в справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про те, що вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «МПК ТАЕРС» до Одеської митниці про визнання протиправними та скасування рішень про коригування митної вартості товарів №UA500020/2022/000107/2 від 02.02.2022 року, №UA500020/2022/000112/2 від 03.02.2022 року та карток відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA500020/2022/000132 від 02.02.2022 року, №UA500020/2022/000137 від 03.02.2022 року є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Розподіл судових витрат

У прохальній частині позовної заяви позивач також просить стягнути з Одеської митниці на користь товариства з обмеженою відповідальністю «МПК ТАЕРС», у тому числі, витрати на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 20 000 грн. (двадцять тисяч гривень).

У відзиві на позовну заяву відповідачем було зазначено, що гонорар представника позивача за надану правову допомогу у розмірі 20000,00 грн. становить 8,35 прожиткових мінімумів для працездатних осіб з 01 січня 2022 року, або 3 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, або мінімальну заробітку плату у погодинному розмірі за 509 годин роботи. Отже, на переконання відповідача, гонорар представника позивача за надану правову допомогу у розмірі 20000,00 грн. є завищеним, становить надмірний тягар для відповідача та стягнення адвокатських витрат у зазначеній сумі не відповідає критеріям розумності та співрозмірності.

При вирішенні питання щодо розподілу витрат на професійну (правничу) допомогу суд, відповідно до положень ч.5, ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», ч.5 ст.242 КАС України враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права.

Так, у відповідності до висновків Верховного Суду, які викладені у постанові від 15 травня 2018 року у справі №821/1594/17, вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з того, що компенсація таких витрат здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 КАС України, яка не обмежує розмір таких витрат.

За змістом статті 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Як вбачається з аналізу наведених правових норм, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Цей висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі №815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі №814/698/16.

Судом встановлено, що 08.02.2022 року між ТОВ «МПК ТАЕРС» та Адвокатським об`єднанням «Едвайзерс» укладений договір №35 про надання правової допомоги та Додаткова угода №1 до нього.

Згідно п.3.5. Договору №35, правова допомога з представництва інтересів у судових органах складає, зокрема, у суді першої інстанції 20 000,00 грн.

На підтвердження виконання умов вищевказаного договору, позивачем надано: рахунок на оплату, розшифровку до рахунку на оплату, виписку з банку, платіжне доручення.

З доданої до позовної заяви розшифровки до рахунку на оплату вбачається, що попередня оплата за надання правничої допомоги з судового представництва в суді першої інстанції по оскарженню, зокрема, рішень про коригування митної вартості товарів №UA500020/2022/000107/2 від 02.02.2022 року, №UA500020/2022/000112/2 від 03.02.2022 року та карток відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA500020/2022/000132 від 02.02.2022 року, №UA500020/2022/000137 від 03.02.2022 року 5000,00 грн. Тобто, загалом 10000,00 грн.

Однак, слід зазначити, що згідно з ч. 9 ст. 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

При визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п`ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

З огляду на викладене, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката.

У постанові Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 640/2076/19 зазначено, що КАС України у редакції, чинній з 15.12.2017 року, імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено, безвідносно до наявності в матеріалах справи відповідних платіжних документів. Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21 січня 2021 року у справі № 280/2635/20 і постанові Верховного Суду від 15 квітня 2021 року у справі № 160/6899/20.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд з прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір був обґрунтованим. Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд, не може бути обов`язковою для суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою.

Суд звертає увагу на те, що суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов`язаний оцінити рівень витрат на правничу допомогу обґрунтовано у кожному конкретному випадку, тому, суд вважає, що заявлений представником позивача до відшкодування розмір правничої допомоги є завищеним та таким, що підлягає зменшенню.

На думку суду, обґрунтованим, об`єктивним і таким, що підпадає під критерій розумності, враховуючи, що вказана справа є справою незначної складності, є визначення вартості послуг адвоката у сумі 10 000,00 грн. Аналогічні висновки щодо необхідності застосування критеріїв співмірності при оцінці наданих адвокатом послуг викладено у постанові Верховного Суду від 26.06.2019 року по справі №200/14113/18-а.

Відтак, суд доходить висновку, що на користь позивача необхідно стягнути витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, враховуючи задоволення позовних вимог та згідно із ст.139 КАС України судові витрати позивача у загальній сумі 18 376 грн. 13 коп., сплачені згідно платіжного доручення №2775 від 10 травня 2022 року на суму 2481,00 грн., платіжного доручення №2774 від 10 травня 2022 року на суму 13 414,13 грн. та згідно платіжного доручення №2828 від 06 червня 2022 року на суму 2481,00 грн. підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Одеської митниці.

Керуючись ст.ст. 2, 6, 8, 9, 12, 14, 44, 139, 242-246 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «МПК ТАЕРС» до Одеської митниці про визнання протиправними та скасування рішень про коригування митної вартості товарів №UA500020/2022/000107/2 від 02.02.2022 року, №UA500020/2022/000112/2 від 03.02.2022 року та карток відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA500020/2022/000132 від 02.02.2022 року, №UA500020/2022/000137 від 03.02.2022 року задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення Одеської митниці № UA500020/2022/000132 від 02.02.2022 року.

Визнати протиправним та скасувати рішення Одеської митниці про коригування митної вартості товарів № UA500020/2022/000107/2 від 02.02.2022 року.

Визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення Одеської митниці № UA500020/2022/000137 від 03.02.2022 року.

Визнати протиправним та скасувати рішення Одеської митниці про коригування митної вартості товарів № UA500020/2022/000112/2 від 03.02.2022 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Одеської митниці на користь товариства з обмеженою відповідальністю «МПК ТАЕРС» суму сплаченого судового збору в розмірі 18 376 грн. 13 коп. (вісімнадцять тисяч триста сімдесят шість гривень тринадцять копійок).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Одеської митниці на користь товариства з обмеженою відповідальністю «МПК ТАЕРС» суму судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн. 00 коп. (десять тисяч гривень нуль копійок).

Рішення набирає законної сили згідно ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 та п.15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржено, згідно ст.295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: товариство з обмеженою відповідальністю «МПК ТАЕРС» (шосе Столичне, буд.98, м. Київ, 03045, код ЄДРПОУ 42430532).

Відповідач: Одеська митниця (вул. Лип Івана та Юрія, буд.21А, м. Одеса, 65078, код ЄДРПОУ 44005631).

Суддя С.О. Cтефанов