Постанова

від 15.08.2022 по справі 673/350/21

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 серпня 2022 року

м. Хмельницький

Справа № 673/350/21

Провадження № 22-ц/4820/1350/22

Хмельницький апеляційний суд у складі

колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Костенка А.М. (суддя-доповідач), Гринчука Р.С., Спірідонової Т.В.

секретар судового засідання Дубова М.В.

з участю: позивача, її представника, відповідача, її представника, представника Хмельницької районної державної адміністрації.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 673/350/21 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Старосинявського районного суду Хмельницької області від 10 червня 2022 року у складі судді Галиш І.Б. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Хмельницької районної державної адміністрації, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, Деражнянська міська рада, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Фермерське господарство Мельник Т.П. про визнання недійсним розпорядження голови Деражнянської районної державної адміністрації, визнання недійсним державного акта на право постійного користування земельною ділянкою

Заслухавши доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, суд

в с т а н о в и в :

В березні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Деражнянського районного суду з позовом та просила ухвалити рішення, яким визнати недійсним розпорядження голови Деражнянської районної державної адміністрації № 440 від 27.01.1997 року та виданий ОСОБА_2 на підставі даного розпорядження, Державний акт на право постійного користування землею ХМ№000061 від 11.03.1997 року.

В обґрунтування свої вимог вказувала, що на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 06.05.2015 року їй було передано в оренду земельну ділянку площею 12,00 га з кадастровим номером 6821589200:06:016:0002 та 22.06.2015р. укладено відповідний договір оренди земельної ділянки строком на 15 років.

Проте, у травні 2020 року до неї із позовом про визнання незаконним та скасування вищевказаного наказу, визнання недійсним договору оренди землі від 22.06.2015 року, скасування державної реєстрації договору звернулась ОСОБА_2 , вказуючи, що частина земельної ділянки, площею 4,5152 га, переданої оренду, входить у площу землі 32,9 га, яка перебуває у її, ОСОБА_2 , користуванні на підставі Державного акту на право постійного користування землею ХМ№000061 від 11.03.1997 року.

Проте, ОСОБА_1 вказувала, що розпорядження Деражнянської РДА №440 від 27.01.1997 року та виданий на його підставі ОСОБА_2 . Державний акт на право постійного користування землею ХМ№000061 від 11.03.1997 року суперечать актам цивільного законодавства, порушують її права як орендаря земельної ділянки площе 12,0 га з кадастровим номером 6821589200:06:016:0002, а тому підлягають визнанню недійсними на підставі ст.ст.16, 21, 203, 215, 236 ЦК України та ст.152 ЗК України.

Зокрема, позивач вказувала, що відповідно до ст.ст.7,11,19 ЗК України (в редакції на 1997 рік) земельні ділянки для сільськогосподарського користування надавали виключно ради народних депутатів, в даному випадку районна рада, що також було передбачено нормами ЗУ «Про селянське (фермерське) господарство», однак Деражнянська районна державна адміністрація до 2002 року не була наділена повноваженнями щодо надання земельних ділянок у користування. Більше того, розпорядження Деражнянської РДА №440 від 27.01.1997 року про надання ОСОБА_2 в постійне користування земельної ділянки у архівному відділі не виявлено, тобто такого не існує, натомість є розпорядження Деражнянського РДА №440 від 24.01.1997 року «Про вихід із складу фермерського господарства», у якому є відомості про затвердження ОСОБА_2 головою селянського фермерського господарства, а не надання їй земельної ділянки. Крім цього, Державний акт на право постійного користування землею ХМ№000061 від 11.03.1997 року не відповідає вимогам «Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею» № 28 від 15.01.1993 року (в редакції яка діяла на час його видачі), оскільки відсутні відомості у книзі реєстрації державних актів про його реєстрацію за № 85 від 11.03.1997 року, Державний акт підписаний головою райдержадміністрації, а не головою районної ради, другий примірник державного акта відсутній, що вказує про його недійсність.

Крім цього, на території, яку ОСОБА_2 вказує, як місце розташування земельної ділянки площею 32,9 га згідно Державного акта на право постійного користування землею ХМ№000061 від 11.03.1997 року, у Державному земельному кадастрі зареєстровано 6 земельних ділянок, які перебувають у приватній власності ОСОБА_2 та членів її сім`ї, що свідчить про те, що право користування землею було припинене. Звертає увагу суду на те, що у відповідачки ОСОБА_2 відсутні документи про реєстрацію земельної ділянки площею 32,9 га, яка їй надана відповідно до Державного акта на право постійного користування землею ХМ№000061 від 11.03.1997 року, у Державному земельному кадастрі, така земельна ділянка не сформована та їй не присвоєно кадастровий номер, відсутні докази встановлення меж земельної ділянки та виготовлення технічної документації, а також ОСОБА_2 ніколи не сплачувала земельний податок за користування вказаною землею.

Отже, посилаючись на вищевикладені обставини, позивач просила ухвалити рішення, яким задоволити її позовні вимоги.

Рішенням Старосинявського районного суду Хмельницької області від 10 червня 2022 року в задоволенні вказаного позову було відмовлено.

ОСОБА_1 не погодилася із вказаним рішенням, подала апеляційну скаргу, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам справи, порушення та неправильне застосування норм матеріального права. Апелянт вважає помилковим висновок суду, про те, що оскільки не доведено наявності в неї будь-якого речового права на земельну ділянку на час прийняття оспорюваного розпорядження та державного акту, тобто станом на 1997 рік, то і не доведено належними і допустимими доказами порушення відповідачем її прав.

Однак апелянт вказує, що при прийнятті судом такого рішення, поза його увагою залишилося невідповідність оскаржуваних актів положенням цивільного законодавства, що є порушенням вимог ст. 21 ЦК України та правовим висновкам, викладеним в постановах Верховного Суду від 05.12.2019р. у справі № 914/73/18, від 14.01.2020р. у справі № 910/21404/17 на які ж і сам Старосинявський суд посилається в своєму рішенні. Так, вказує, що прийшовши до висновку про відсутність порушення її прав та відповідно про відмову в позові, суд взагалі не дослідив, не перевірив та не дав правової оцінки оскаржуваним документам.

Апелянт вважає, що керуючись розпорядженням райдержадміністрації та державним актом, які перебувають у відповідачки з порушенням вимог законодавства, ОСОБА_2 намагається скасувати чинний договір оренди земельної ділянки. При вирішенні спору суд не взяв до уваги «Інструкцію про порядок складання, видачі і зберігання державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди)», затверджену наказом ДК України по земельних ресурсах 15.04.1993р. №28, а також те, що оспорюваний державний акт взагалі незареєстрований у встановленому порядку, оскільки, запис про державну реєстрацію цього акту у Книзі записів (реєстрації) державних актів на право постійного користування землею 11.03.1997р. за № 85 взагалі відсутній.

Крім того, в державному акті, як підставу його видачі зазначено розпорядження голови Деражнянської РДА від 27.01.1997р. №440, якого не існує і вказана обставина була встановлена судом, зокрема, встановлено наявність розпорядження голови Деражнянської РДА №440 від 24.01.1997р.

При цьому, вказує, за змістом оскаржуваного розпорядження № 440 ОСОБА_2 не надали у постійне користування земельну ділянку, а лише затвердили її головою СФГ.

Крім того, вказує, що оспорюваний Державний акт був виданий не на підставі рішення районної РДА, а на підставі розпорядження голови РДА. Такий порядок видачі суперечить чинним на час його видачі нормативним актам.

Також апелянт вказує, що суд не звернув уваги на порушення «Інструкцію про порядок складання, видачі і зберігання державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди)», затвердженого наказом ДК України по земельних ресурсах 15.04.1993р. №28, допущені при внесенні змін щодо меж, розміру земельної ділянки, які відбувалися вже після видачі державного акту. Встановлено, що розмір земельної ділянки, наданої ОСОБА_2 був змінений, однак, на державному акті відповідні зміни, як це визначено Інструкцією, протиправо не відображені.

Апелянт зауважує в апеляційній скарзі, що ОСОБА_2 ніколи не сплачувала земельний податок за земельну ділянку розміром 32,9 га.

Крім того, апелянт вказує на порушення вимог земельного законодавства, які також залишились поза увагою суду. А саме, що в межах земельної ділянки, яка перебуває в постійному користуванні ОСОБА_2 знаходяться земельні ділянки, які перебувають у приватній власності громадян та надані їм для особистого селянського господарства із земель державної власність, не наданих у власність та користування.

Тому апелянт просить скасувати рішення Старосинявського районного суду Хмельницької області від 10 червня 2022 року, ухвалити нове, яким задоволити позов, вирішити питання про стягнення документально підтверджених судових витрат.

Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області подало відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначило, що земельна ділянка, яка є предметом спору, на сьогодні перебуває в комунальній власності Деражнянської міської ради та в оренді ОСОБА_1 , яка належним чином дотримується умов договору та вчасно сплачує орендну плату за землю. При цьому, відповідачка ОСОБА_2 намагається скасувати право оренди земельної ділянки, чим порушує не лише цивільні права та інтереси користувача ОСОБА_1 , а й власника земельної ділянки Деражнянської міської ради. Підтримує й доводи апеляційної скарги і щодо неналежної перевірки Старосинявським районний судом відповідності розпорядження Деражнянської РДА від 27.01.1997р. № 440 та Державного акту на право постійного користування землею серії ХМ № 000061 від 11.03.1997 вимогам законодавства та визначеній законом компетенції органу, який видав такий акт (рішення), а тому просить її задовольнити, а рішення суду скасувати, ухваливши нове рішення про задоволення позову.

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1ст. 375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Так, судом встановлено, що Фермерське господарство Мельник Тетяни Петрівни зареєстровано 05.02.1996 року, код ЄДРПОУ юридичної особи 22772097, засновком та керівником є ОСОБА_2 , про що надано виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, копія статуту.

Відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії ХМ №000061 від 11.03.1997 року, ОСОБА_2 на підставі розпорядження Деражнянської районної державної адміністрації Деражнянського району Хмельницької області №440 від 27.01.1997 року надано у постійне користування земельну ділянку площею 32,9 га в межах згідно планом, земельна ділянка розташована на території с.Сл.Шелехівська Яблунівської сільської ради, землю надано для ведення селянського (фермерського) господарства. Державний акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 85.

Рішенням сесії Деражнянської районної ради від 28 жовтня 1998 року № 13 п.4 припинено право користування частиною земельної ділянки розміром 29,0 га ОСОБА_2 , яка розташована на території Яблунівської сільської ради згідно поданої заяви, залишивши у постійному користуванні 3,9 га., а рішенням сесії Деражнянської районної ради від 23 грудня 1998 року № 4 п.2 припинено право користування земельною ділянкою розміром 3,9 га ОСОБА_2 згідно поданої заяви, п.4 визнано Державні акти, видані Хмельницьким філіалом інституту Землеустрою ОСОБА_2 недійсними.

В 2020 році ці рішення місцевого органу самоврядування оскаржені в судовому порядку ОСОБА_2 , однак судового рішення за позовом ОСОБА_2 ще не ухвалено.

Як вбачається із протоколу сесії Яблунівської сільської ради № 9 від 24 грудня 1999 року, інформації землевпорядника до даного протоколу, у зв`язку з тим, що фермер ОСОБА_2 відмовляється від фермерства площу запропоновано передати під сінокосіння та випас худоби, та рішенням сесії сільської ради № 45 від 24 грудня 1999 року проведено зміну цільового призначення землі 23,4 га біля лікарні у с. Сл.Шелехівська з селянського фермерського господарства під випас худоби індивідуального сектору та сінокосіння.

Рішенням Яблунівської сільської ради № 23 від 16 вересня 1998 року ОСОБА_2 передано у власність земельну частку (пай) у розмірі 3,9 га із земель селянського (фермерського) господарства, головою якого вона являється.

На підставі Державних актів на право власності на земельну ділянку від 13.07.1999 року, 01.10.2012 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 є власниками земельних ділянок площею 2,00 га, переданих їм для ведення особистого селянського господарства, які, як пояснила ОСОБА_2 , знаходяться в межах земельної ділянки, яка передана їй у постійне користування.

11.12.2013 року на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок земельна ділянка площею 12,00 га кадастровий номер 6821589200:06:016:0002 з цільовим призначенням для сінокосіння та випасання худоби зареєстрована у Державному земельному кадастрі.

22 червня 2015 року між Головним управлінням Держземагенства у Хмельницькій області як орендодавцем, та ОСОБА_1 як орендарем на підставі наказу №22-4034-СГ від 06.05.2015, укладено договір оренди земельної ділянки площею 12,00 га кадастровий номер 6821589200:06:016:0002 з цільовим призначенням для сінокосіння та випасання худоби за межами населених пунктів Яблунівської сільської ради Деражнянського району, за яким орендарю передано дану земельну ділянку в строкове платне користування строком на 15 років.

27 липня 2015 року державним реєстратором реєстраційної служби Деражнянського районного управління юстиції зареєстроване речове право оренди ОСОБА_1 на підставі вказаного договору оренди, індексний номер рішення 23167290.

В квітні 2020 року ОСОБА_2 пред`явила позов до ОСОБА_1 , ГУ Держгеокадастру в Хмельницькій області про визнання недійсним наказу №22-4034-СГ від 06.05.2015 про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки та визнання недійсним договору оренди землі від 22.06.2015р., укладеного між Головним управлінням Держземагенства у Хмельницькій області та ОСОБА_1 , з посиланням на те, що частина земельної ділянки, площею 4,5152 га, переданої оренду, входить у площу землі 32,9 га, яка перебуває, ОСОБА_2 в користуванні на підставі Державного акту на право постійного користування землею ХМ№000061 від 11.03.1997 року.

На підставі Наказу ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області №57-ОТГ від 19 лютого 2021 року передано Деражнянській міській раді у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності за межами населених пунктів, в тому числі і земельну ділянку площею 12,00 га з кадастровим номером 6821589200:06:016:0002, яка перебуває в оренді у позивача ОСОБА_1 , до договору оренди внесено відповідні зміни щодо орендодавця, яким є Деражнянська міська рада.

Статтею 41 Конституції Українипередбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

У статті 1 Першого протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованогоЗаконом України від 17 липня 1997року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції»зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Частина першастатті 15 ЦК Українизакріплює право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке суд захищає у спосіб, встановлений частиною другоюстатті 16 ЦК Україниабо іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно статтей 395, 396 ЦК України речовими правами на чуже майно є:1)право володіння; 2)право користування(сервітут); 3)право користуванняземельною ділянкоюдля сільськогосподарськихпотреб (емфітевзис); 4) право забудови земельної ділянки (суперфіцій).

Особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положеньглави 29цього Кодексу.

Згідно з положеннями статей386,391 глави 29 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Підставою для задоволення позову власника є встановлення факту порушення прав власника і об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні ним цих прав.

Відповідно до положень статті 7,19ЗК України1990року (чинногона моментприйняття оспорюванихрішення тарозпорядження)користування землеюможе бутипостійним аботимчасовим. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності: громадянам України для ведення селянського (фермерського)

господарства, особистого підсобного господарства.

Сільські, селищні Ради народних депутатів надають земельні

ділянки у користування для всіх потреб із земель сіл, селищ, а

також за їх межами для будівництва шкіл, лікарень, підприємств

торгівлі та інших об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням населення

(сфера послуг), сільськогосподарського використання, ведення

селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного

господарства, індивідуального житлового, дачного і гаражного

будівництва, індивідуального і колективного садівництва,

городництва, сінокосіння і випасання худоби, традиційних народних

промислів. Районні, міські, в адміністративному підпорядкуванні яких є

район, Ради народних депутатів надають земельні ділянки за межами

населених пунктів для ведення селянського (фермерського) господарства, у разі відмови в наданні земельної ділянки сільською, селищною Радою

народних депутатів.

Надання у користування земельної ділянки, що перебуває у

власності або користуванні, іншому громадянину, підприємству,

установі, організації провадиться лише після вилучення (викупу)

цієї ділянки в порядку, передбаченому статтями 31 і 32 цього

Кодексу.

Згідно ч.ч. 1 та 5ст.51 Земельного кодексу України 1990 року(чинного на момент прийняття оспорюваних рішення та розпорядження) громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства. Рішення про передачу у власність або надання у користування земель громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства чи про відмову у передачі або наданні землі відповідні Ради народних депутатів приймають на найближчій сесії.

Відповідно достатті 393 ЦК Україниправовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою(частина другастатті 152 ЗК України).

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною третьоюстатті 152 ЗК Українишляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів захисту (стаття 16 ЦК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18) зроблено висновок, що недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу за відсутності підстав для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

Відповідно до ч.1ст.215 ЦК Українипідставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостоюстатті 203 цього Кодексу.

Згідно з ч.1ст.203 ЦК Українизміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

За нормами ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Відповідно до положень статей12,13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, суд розглядає справи на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з приписамистатті 81 ЦПК Україникожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції на підставі доказів, поданих сторонами, дійшов правильного висновку про те, що позивач належними та допустимими доказами не довела, щона час видачі ОСОБА_2 оспорюваного Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою порушуються її права як землекористувача суміжної земельної ділянки, оскільки на час видачі цього правовстановлюючого документу відповідач таким суміжним землекористувачем не являлась, а стала ним лише в 2015 році через 18 років після видачі цього документу, і на момент видачі оспорюваного правовстановлюючого документу будь-якими речовими права на спірну земельну ділянку не володіла.

Тобто, вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 суд правильно відмовив в позові за його безпідставністю у зв`язку із ненаданням останньою доказів щодо порушення своїх прав отриманням ОСОБА_2 . Державного акту на право користування земельною ще в 1997 році, тобто до набуття ОСОБА_1 речового права на земельну ділянку у 2015 році, а як передбачено ст. 236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Доводи апеляційної скарги, що ОСОБА_1 , що прийшовши до висновку про відсутність порушення її прав та відповідно про відмову в позові, суд взагалі не дослідив, не перевірив та не дав правової оцінки обставинам справи, а ОСОБА_2 , керуючись розпорядженням райдержадміністрації та державним актом, які видані з порушенням вимог законодавства, намагається скасувати чинний договір оренди земельної ділянки, чим порушує її права слід відхилити.

Звернення ОСОБА_2 до суду з позовом до ОСОБА_1 з посиланням на Державний акт на постійне користування землею не може бути підставою для його скасування та висновків про порушення прав ОСОБА_1 даним правовстановлюючим документом, оскільки як зазначено вище таке порушення прав повинно було мати місце на час видачі даного документу.

При цьому колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, встановивши, що оспорюваними розпорядчими актами та правовстановлюючим документом не порушуються права позивачки, правомірно не дав оцінки їх законності, так як вищевказана обставина є самостійною підставою для відмови в позові та в такому випадку суд не може встановлювати обґрунтованість та доведеність позовних вимог щодо їх суті без встановлення порушення прав позивача оспорюваними документами.

З цих же підстав апеляційний суд відхиляє інші доводи апеляційної скарги з посиланням на незаконність розпорядження райдержадміністрації та Державного акту на постійне користування землею та не дає оцінку цим доводи щодо їх підставності.

При цьому колегія суддів вважає, що доводи апелянта про відсутність у відповідача права користування спірною земельною ділянкою мають бути предметом розгляду цивільної справи № 673/506/20 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ГУ Держгеокадастру в Хмельницькій області про визнання недійсними наказу №22-4034-СГ від 06.05.2015 договору оренди землі від 22.06.2015р., укладеного між Головним управлінням Держземагенства у Хмельницькій області та ОСОБА_1 , провадження по якій на даний час зупинено.

Такі доводи є предметом розгляду цивільної справи № 673/506/20 та відповідно не є предметом розгляду даної цивільної справи про визнання недійсними правовстановлюючих документів відповідача на право користування землею.

Рішення суду ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги на вбачається.

Керуючись ст. ст.374,375,382,384,389,390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Старосинявського районного суду Хмельницької області від 10 червня 2022 року залишити без змін..

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 18 серпня 2022 року.

Судді А.М. Костенко

Р.С. Гринчук

Т.В. Спірідонова