Ухвала

від 19.09.2022 по справі 673/350/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

20 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 673/350/21

провадження № 61-9157ск22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Старосинявського районного суду Хмельницької області від 10 червня 2022 року у складі судді: Галиш І. Б., та постанову Хмельницького апеляційного суду від 16 серпня 2022 року у складі колегії суддів: Костенка А. М., Гринчука Р. С., Спірідонової Т. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Хмельницької районної державної адміністрації, треті особи: Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, Деражнянська міська рада, фермерське господарство «Мельник Т. П.» про визнання недійсним розпорядження голови Деражнянської районної державної адміністрації, визнання недійсним державного акта на право постійного користування земельною ділянкою,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , Хмельницької районної державної адміністрації, треті особи: Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, Деражнянська міська рада, фермерське господарство «Мельник Т. П.», про визнання недійсним розпорядження голови Деражнянської районної державної адміністрації, визнання недійсним державного акта на право постійного користування земельною ділянкою

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 06 травня 2015 року було передано в оренду земельну ділянку, площею 12,00 га, з кадастровим номером 6821589200:06:016:0002 та 22 червня 2015 року укладено відповідний договір оренди земельної ділянки строком на 15 років.

У травні 2020 року до позивача з позовом про визнання незаконним та скасування зазначеного наказу, визнання недійсним договору оренди землі від 22 червня 2015 року, скасування державної реєстрації договору звернулась ОСОБА_2 , вказуючи, що частина земельної ділянки, площею 4,5152 га, переданої оренду, входить у площу землі 32,9 га, яка перебуває у її, ОСОБА_2 , користуванні на підставі Державного акту на право постійного користування землею ХМ№000061 від 11 березня 1997 року.

ОСОБА_1 вказувала, що розпорядження Деражнянської РДА № 440 від 27 січня 1997 року та виданий на його підставі ОСОБА_2 державний акт на право постійного користування землею ХМ № 000061 від 11 березня 1997 року суперечать актам цивільного законодавства, порушують її права як орендаря земельної ділянки, площею 12,0 га, з кадастровим номером 6821589200:06:016:0002, а тому підлягають визнанню недійсними на підставі статей 16, 21, 203, 215, 236 ЦК України та статті 152 ЗК України. Відповідно до статей 7, 11, 19 ЗК України (в редакції на 1997 рік) земельні ділянки для сільськогосподарського користування надавали виключно ради народних депутатів, в даному випадку районна рада, що також було передбачено нормами ЗУ «Про селянське (фермерське) господарство», однак Деражнянська районна державна адміністрація до 2002 року не була наділена повноваженнями щодо надання земельних ділянок у користування. Більше того, розпорядження Деражнянської РДА №440 від 27 січня 1997 року про надання ОСОБА_2 в постійне користування земельної ділянки у архівному відділі не виявлено, тобто такого не існує, натомість є розпорядження Деражнянського РДА № 440 від 24 січня 1997 року «Про вихід із складу фермерського господарства», у якому є відомості про затвердження ОСОБА_2 головою селянського фермерського господарства, а не надання їй земельної ділянки. Крім цього, Державний акт на право постійного користування землею ХМ№000061 від 11 березня 1997 року не відповідає вимогам «Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею» № 28 від 15 січня 1993 року (в редакції яка діяла на час його видачі), оскільки відсутні відомості у книзі реєстрації державних актів про його реєстрацію за № 85 від 11 березня 1997 року, Державний акт підписаний головою райдержадміністрації, а не головою районної ради, другий примірник державного акта відсутній, що вказує про його недійсність.

На території, яку ОСОБА_2 вказує, як місце розташування земельної ділянки, площею 32,9 га, згідно державного акта на право постійного користування землею ХМ№000061 від 11 березня 1997 року, у Державному земельному кадастрі зареєстровано 6 земельних ділянок, які перебувають у приватній власності ОСОБА_2 та членів її сім`ї, що свідчить про те, що право користування землею було припинене. Звертає увагу суду на те, що у відповідачки ОСОБА_2 відсутні документи про реєстрацію земельної ділянки, площею 32,9 га, яка їй надана відповідно до Державного акта на право постійного користування землею ХМ№000061 від 11 березня 1997 року, у Державному земельному кадастрі, така земельна ділянка не сформована та їй не присвоєно кадастровий номер, відсутні докази встановлення меж земельної ділянки та виготовлення технічної документації, а також ОСОБА_2 ніколи не сплачувала земельний податок за користування вказаною землею.

ОСОБА_1 просила: визнати недійсним розпорядження голови Деражнянської районної державної адміністрації № 440 від 27 січня 1997 року та виданий ОСОБА_2 на підставі даного розпорядження, державний акт на право постійного користування землею ХМ№000061 від 11 березня 1997 року.

Рішенням Старосинявського районного суду Хмельницької області від 10 червня 2022 року, залишеним без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 16 серпня 2022 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

15 вересня 2022 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Старосинявського районного суду Хмельницької області від 10 червня 2022 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 16 серпня 2022 року, у якій посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права і просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Касаційна скарга мотивована тим, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у правовідносинах з приводу визначення моменту порушення прав, а також відсутній висновок щодо того, що порушення права має існувати саме на момент (дату) видачі державного акта та розпорядження РДА. Окрім цього, суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. ОСОБА_1 зазначає, що суд неправильно трактував та застосував правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 05 грудня 2019 року у справі № 914/73/18 та від 14 січня 2020 року у справі № 910/21404/17. Висновки судів суперечать принципам судочинства та фактично обмежують позивача у доступі до правосуддя. Окрім цього, у цій же постанові Верховного Суду від 14 січня 2020 року у справі № 910/21404/17 зазначено, що метою захисту порушеного або оспорюваного права є відповідні наслідки у вигляді відновлення порушеного права або охоронюваного інтересу саме особи, яка звернулась за їх захистом. Наведена позиція викладена також у постановах Верховного Суду від 23 жовтня 2018 року у справі № 903/857/18 та від 20 серпня 2018 року у справі № 911/714/18. Судами не було встановлено чи відповідають оспорені документи вимогам законодавства та визначеній компетенції органу, який видав такий акт, а також судами не було взято до уваги, що дії відповідача, яка намагається скасувати у судовому порядку законне право позивача оренди на земельну ділянку, керуючись виключно документами, які не відповідають вимогам законодавства, саме цим порушуючи цивільні права та інтереси позивача, і є цією обов`язковою умовою для визнання акта недійсним. Оспорений державний акт на право постійного користування землею серії ХМ № 000061 від 11 березня 1997 року, виданий не на підставі рішення районної ради, а на підставі розпорядження голови райдержадміністрації. Рішення Яблунівської сільської ради № 23 від 16 вересня 1998 року ОСОБА_2 передано у власність земельну частку (пай) у розмірі 3,9 га, а після цього рішенням сесії Деражнянської районної ради від 28 жовтня 1998 року № 13 припинено право ОСОБА_2 на користування частиною земельної ділянки, площею 29,0 га, залишивши в постійному користуванні 3,9 га. А згодом рішенням сесії Деражнянської районної ради від 23 грудня 1998 року № 4 припинено право на користування земельною ділянкою, площею 3,9 га ОСОБА_2 та визнано виготовлені державні акти недійсними. Відповідач підтвердила у судовому засіданні, що в межах земельної ділянки, площею 32,9 га, знаходяться земельні ділянки, які перебувають у власності інших громадян для ведення особистого селянського господарства. Окрім цього, ОСОБА_2 не сплачувала земельний податок на земельну ділянку, площею 32,9 га, що підтверджує незаконність як розпорядження РДА так і державного акта, виданого ОСОБА_2 . Окрім цього, земельна ділянка не може одночасно перебувати у постійному користуванні та у приватній власності, що свідчить про незаконність державного акту. Таким чином, у рішеннях суди наводять ряд порушень, які указують на незаконність оскарженого розпорядження та акта. Проте, суди при винесенні рішень не урахували жоден з наданих позивачем доказів, чим грубо порушили норми ЦПК України.

У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.

Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).

Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України, пункт 9 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково (пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Предметом касаційного оскарження є судове рішення, ухвалене у справі про визнання недійсним розпорядження районної державної адміністрації та визнання недійсним державного акта на право постійного користування земельною ділянкою.

Отже, ця справа не є справою з ціною позову, що перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Ця справа є незначної складності та не належить до виключень, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Тлумачення статті 19 ЦПК України свідчить, що малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, незалежно від того чи визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції. Оскільки частина шоста статті 19 ЦПК України розміщена в розділі 1 Загальних положень ЦПК України, то вона поширюються й на стадію касаційного провадження.

З урахуванням предмету позову, характеру правовідносин, складності справи, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.

Посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню, касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять.

Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню (пункт 1 частини другої статті 394 ЦПК України).

Таким чином, оскаржені судові рішення ухвалено у малозначній справі. Тому у відкритті касаційного провадження слід відмовити, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.

Керуючись статтями 19, 260, 389, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Відмовити ОСОБА_1 у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на рішення Старосинявського районного суду Хмельницької області від 10 червня 2022 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 16 серпня 2022 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Хмельницької районної державної адміністрації, треті особи: Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, Деражнянська міська рада, фермерське господарство «Мельник Т. П.» про визнання недійсним розпорядження голови Деражнянської районної державної адміністрації, визнання недійсним державного акта на право постійного користування земельною ділянкою.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя В. І. Крат

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков