Рішення

від 08.08.2022 по справі 335/9824/20

ОРДЖОНІКІДЗЕВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЗАПОРІЖЖЯ

1Справа № 335/9824/20 2/335/105/2022

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 серпня 2022 року Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя в складі

головуючого судді Геєць Ю.В.,

за участю секретаря судового засідання Лазаренко Д.М.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача адвоката Першина І.М.,

представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Шостак А.П.,

розглянувши у відкритому судового засіданні в залі суду м. Запоріжжя в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Відокремлений підрозділ № 11 Товариства з обмеженою відповідальністю «Запоріжжя драйв компані», ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу транспортного засобу недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Відокремлений підрозділ № 11 Товариства з обмеженою відповідальністю «Запоріжжя драйв компані», ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу транспортного засобу недійсним.

На обґрунтування позовних вимог зазначала, що 20.04.2016 року між приватним підприємцем ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір позики № 1/20/04/2016, згідно якого ОСОБА_2 передав, а ОСОБА_1 прийняла грошові кошти в розмірі 356000 грн. строком до 01.05.2017 року.

На підтвердження факту отримання зазначеної суми грошових коштів, позивачем було написано розписку від 20.04.2016 року.

В якості забезпечення виконання взятих на себе зобов`язань, у відповідності до п. 1.2 Договору позики позивач передала ОСОБА_2 на зберігання належний останній на праві власності транспортний засіб PORSH CAYENNE, 2008 року випуску, зеленого кольору, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 .

У відповідності до положень п. 2.2.1 Договору позики, позикодавець має право:

1) достроково розірвати договір, а також продати (у тому числі по запчастинах) автомобіль і з отриманих грошей утримати борг позичальника при настанні хоча б одного з наступних фактів:

а) в разі створення реальної загрози невиконання позичальником своїх зобов`язань за договором;

б) у випадку тяжкої хвороби, настання інших обставин, які не залежать від волі позичальника, та які перешкоджають виконанню ним умов цього договору;

в) в разі невиконання позичальником своїх зобов`язань за договором.

У відповідності до положень п. 2.3 договору позики, для того, щоб позикодавець міг в повному обсязі скористатися правами, які надані йому згідно п. 2.2.1 цього договору, позичальник видає позикодавцю завірену нотаріально довіреність та зобов`язується її відкликати протягом дії даного договору.

Отже, на виконання перелічених положень договору позики у відповідності до акту прийму-передачі автомобіля від 20.04.2016 року, ОСОБА_1 передала, а ОСОБА_2 отримав автомобіль PORSH CAYENNE, реєстраційний номер НОМЕР_2 , ключі від автомобілю та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 .

При цьому, обидві сторони усвідомлювали та домовились про те, що передача зазначеного автомобіля відбулась в якості забезпечення виконання ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань за договором позики № 1/20/04/2016 на умовах застави.

У відповідності до положень п. 2.2.2 договору позики, ОСОБА_2 взяв на себе зобов`язання не використовувати отриманий від ОСОБА_1 автомобіль для власних потреб.

На виконання умов п. 2.3 договору позики, 20.04.2016 року ОСОБА_1 видала довіреність на ім`я ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_5 посвідчену приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Байрамовою О.М., зареєстровану в реєстрі за № 242.

Враховуючи усну домовленість між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо дострокового повного погашення всіх без виключення зобов`язань за договором позики за рахунок продажу зазначеного транспортного засобу на користь ОСОБА_2 , сторони за договором позики домовились про продаж автомобіля, переданого в якості застави (забезпечення) поза межами положень п. 2.21 договору позики.

При цьому єдиною метою зазначеної домовленості щодо укладання договору купівлі-продажу, було повернення ОСОБА_1 суми позики та інших платежів передбачених договором позики в обмін на перехід права власності на зазначений транспортний засіб на користь ОСОБА_2 .

З січня 2017 по липень 2020 року, позивач, будучи переконаною у дотриманні нею та ОСОБА_2 досягнутої домовленості, будь-яких дій щодо здійснення виплат за договором позики або повернення переданого нею ОСОБА_2 транспортного засобу не вчиняла.

Зі свого боку ОСОБА_2 будь-яких дій щодо повідомлення про наявність претензій з приводу виконання умов договору позики до ОСОБА_1 не вчиняв.

В липні 2020 року позивачу стало відомо про факт звернення ОСОБА_2 до Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя із позовом до неї про стягнення заборгованості за вказаним договором позики.

Під час ознайомлення з матеріалами цивільної справи та доданими до позовної заяви доказами ОСОБА_1 було встановлено, що належний їй транспортний засіб було продано на підставі договору купівлі-продажу транспортного засобу № 7106/17/000139 від 05.01.2017 року саме ОСОБА_2 .

Обставини надання позивачем довіреності від 20.04.2016 року, якою відповідачам за цим позовом надано визначений довіреністю обсяг повноважень з представництва інтересів останньої, свідчить про дефект волі довірителя за довіреністю, оскільки така довіреність була видана виключно на виконання умов п. 2.3 договору позики. Обсяг повноважень за довіреністю та коло осіб, яким надано такі повноваження, визначено не самим довірителем позивачем, а одним із повірених за довіреністю відповідачем ОСОБА_2 .

Зазначення в числі повірених, окрім самого ОСОБА_2 , як позикодавця за договором позики, ще й батька останнього ОСОБА_3 , дає підстави стверджувати про наявність певного зловмисного умислу у ОСОБА_2 ще на момент укладання договору позики.

З метою реалізації зловмисного умислу між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , 05.01.2017 року, використовуючи повноваження, зазначені за текстом довіреності від 20.04.2016 року, ОСОБА_3 укладено договір комісії № 7106/17/000139.

Фактично зазначений договір комісії укладено з метою створення передумов для подальшого переходу права власності на зазначений транспортний засіб від ОСОБА_1 до ОСОБА_2 .

Вказані обставини у поєднанні із необізнаністю позивача щодо часу та умов укладання оспорюваного договору купівлі-продажу, на думку позивача, свідчать про наявність зловмисної домовленості представника ОСОБА_3 , який діяв від імені ОСОБА_1 , за договором купівлі-продажу з другою стороною, а саме покупцем, яким є ОСОБА_2 в інтересах останнього. При цьому, ОСОБА_3 , користуючись довіреністю, виданою ОСОБА_1 на умовах, визначених ОСОБА_2 усвідомлював, що вчинив правочин всупереч інтересам довірителя та бажав настання таких наслідків.

З посиланням на вимоги ст.ст. 203, 215, 232 ЦК України позивач просила суд:

- поновити ОСОБА_1 пропущений строк позовної давності для зверненням до суду із позовом про визнання договору купівлі-продажу транспортного засобу недійсним та застосування наслідків недійсності правочину;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу PORSH CAYENNE, 2008 року випуску, зеленого кольору, номер шасі 9кузова, рами) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 за № 7106/17000139 від 05.01.2017 року укладеного між Відокремленим підрозділом № 11 ТОВ «Запоріжжя драйв компані», який є комісіонером та діє на підставі укладеного з власником транспортного засобу договору комісії № 7106/17/000139 від 05.01.2017 року, в особі відповідального ОСОБА_6 , та ОСОБА_2 .

Відповідач ОСОБА_2 скористався своїм правом та надав відзив на позовну заяву. Вказавши, що заявлений позов не визнає, вважає, що позивач пропустила строк позовної давності для звернення до суду. Про факт продажу автомобіля позивач була обізнана безпосередньо на момент продажу - взимку 2017 року. Це підтверджується самою ОСОБА_1 (3 абз. знизу арк. 2 позовної заяви). Те, що вона з усної розмови ніби зрозуміла, що автомобіль продається для погашення всієї суми боргу нічим не підтверджено.

Обґрунтовуючи позов, позивач посилається на норми ч.3 ст. 238 ЦК України, вказуючи, що ОСОБА_3 , як представник ОСОБА_1 , за довіреністю діяв в своїх власних інтересах, продав спірний автомобіль своєму синові. Звертає увагу на наявність родинних зв`язків між сторонами спірного правочину, вкрай невигідною і не реальною ціною даного автомобіля та здійснення спірного правочину поза волею власника автомобілю і без його відома.

На підставі п 2.3 договору позики від 20.04.2016 року саме ОСОБА_1 прийняла на себе зобов`язання видати довіреність. Довіреність є нотаріально посвідченою, і саме ОСОБА_1 в якості своїх довірених осіб зазначила трьох людей: ОСОБА_2 (відповідач-1), ОСОБА_3 (відповідач -2), ОСОБА_5 (син позивача). Тобто ОСОБА_1 перебуваючи у нотаріуса, будучи ініціатором видачі довіреності, знайомою із її змістом, своїми довіреними особами зазначає вищезазначених осіб.

Укладаючи спірний договір купівлі - продажу автомобіля, відповідач-2 діяв суто на підставі діючої довіреності, яку йому видала ОСОБА_1 . В довіреності чітко зазначено право довірених осіб продавати автомобіль за будь-яку ціну. Тим більше, ціна при продажу автомобіля визначена на підставі незалежної оцінки. Довіреність не відкликана, строк її дії не закінчився, а відтак продавець діяв в рамках наданих йому повноважень. Законодавцем не заборонено вчиняти правочини щодо відчуження майна між дієздатними особами, які перебувають в родинних відносинах.

Відповідач звертає увагу, що при визначенні вартості спірного майна позивач спирається на звіт про оцінку майна колісного транспортного засобу від 17.09.2020 року. Зазначений звіт взагалі не може бути доказом жодних обставин. У позивача фізично в вересні 2020 року не було у володінні спірного майна. Який саме автомобіль та за якою методикою оцінював експерт незрозуміло.

Тобто твердження позивача про недійсність договору купівлі-продажу транспортного засобу №7106/17/000139 від 05.01.2017 року внаслідок наявності зловмисної згоди відповідачів не підтверджено фактичними обставинами та матеріалами справи.

Відповідач ОСОБА_3 надав відзив на позовну заяву, який за змістом є аналогічним відзиву відповідача ОСОБА_2 .

Третьою особою ОСОБА_4 надані пояснення по суті позовних вимог, в яких зазначено, що 16.09.2020 року він придбав автомобіль PORSHE CAYENNE, 2008 року випуску, зеленого кольору, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_4 , у ОСОБА_2 , який був власником автомобіля на підставі договору купівлі-продажу транспортного засобу № 7106/17/000139 від 05.01.2017 року.

Станом на момент купівлі автомобіля договір купівлі-продажу транспортного засобу № 7106/17/000139 від 05.01.2017 року не був визнаний недійсним, і спір про визнання його таким судами не розглядався. Позов у даній справі був поданий лише 19.11.2020 року.

Тобто станом на момент купівлі автомобіля третя особа ОСОБА_4 не знав і не міг знати, що власник автомобіля можливо, не має права на його відчуження. Отже вважає себе добросовісним набувачем автомобіля. Просив відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог.

Позивач та представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Шостак А.П. у судовому засіданні позовні вимоги не визнала, з підстав наведених у відзиві на позов, просила відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

В судове засідання відповідач ОСОБА_3 та треті особи не з`явилися, про день та час слухання справи повідомлялися у встановленому законом порядку.

Заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали цивільної справи, суд встановив наступне.

20.04.2016 року між приватним підприємцем ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір позики № 1/20/04/2016, згідно якого ОСОБА_2 передав, а ОСОБА_1 прийняла грошові кошти в розмірі 356000 грн. строком до 01.05.2017 року (т. 1 а.с. 7-8).

У відповідності до п. 1.2 Договору позики в якості забезпечення виконання взятих на себе зобов`язань позичальник ОСОБА_1 передала позикодавцю ОСОБА_2 на зберігання належний останній на праві власності на підставі свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_3 транспортний засіб PORSH CAYENNE, 2008 року випуску, зеленого кольору, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 .

У відповідності до положень п. 2.2.1 Договору позики, позикодавець має право:

1) достроково розірвати договір, а також продати (у тому числі по запчастинах) автомобіль і з отриманих грошей утримати борг позичальника при настанні хоча б одного з наступних фактів:

а) в разі створення реальної загрози невиконання позичальником своїх зобов`язань за договором;

б) у випадку тяжкої хвороби, настання інших обставин, які не залежать від волі позичальника, та які перешкоджають виконанню ним умов цього договору;

в) в разі невиконання позичальником своїх зобов`язань за договором.

У відповідності до положень п. 2.3 договору позики, для того, щоб позикодавець міг в повному обсязі скористатися правами, які надані йому згідно п. 2.2.1 цього договору, позичальник видає позикодавцю завірену нотаріально довіреність та зобов`язується її відкликати протягом дії даного договору.

На виконання перелічених положень договору позики у відповідності до акту прийму-передачі автомобіля від 20.04.2016 року, ОСОБА_1 передала, а ОСОБА_2 отримав автомобіль PORSH CAYENNE, реєстраційний номер НОМЕР_2 , ключі від автомобілю та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 (т. 1 а.с. 9).

Крім того, встановлено, що 20.04.2016 року ОСОБА_1 видала довіреність на ім`я ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , посвідчену приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Байрамовою О.М., зареєстровану в реєстрі за № 242, відповідно до якої кожен повірений вправі діяти самостійно.

Відповідно до умов виданої довіреності ОСОБА_1 уповноважила повірених: бути її представником у регіональних сервісних центрах МВС України, органах нотаріату, та всіх інших установах, підприємствах та організаціях незалежно від їх підпорядкування і форм власності з питань пов`язаних зі вчиненням правочинів щодо користування, експлуатації та продажу (за ціною та на умовах за власним розсудом) належного їй на підставі свідоцтва про реєстрацію ТЗ НОМЕР_3 , виданого Центром 2342 07.04.2016 року, транспортного засобу марки PORSH, модель CAYENNE, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 . Довіреність видана на три роки з правом передоручення повноважень третім особам, з правом використання автомобіля за кордоном (т. 1 а.с. 10).

Зі змісту позовних вимог випливає, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 була усна домовленість щодо продажу зазначеного транспортного засобу на користь ОСОБА_2 , в рахунок виконання зобов`язань за договором позики.

Також встановлено, що 05.01.2017 року між суб`єктом господарювання Відокремлений підрозділ № 11 Товариства з обмеженою відповідальністю «Запоріжжя драйв компані», що здійснює оптову та/або роздрібну торгівлю транспортними засобами на підставі договору комісії № 7106/17/000139 від 05.01.2017 року, укладеного з власником транспортного засобу, з однієї сторони, і ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу марки PORSH, модель CAYENNE, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 (т. 1 а.с. 22-23).

Крім того, судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_5 , власником транспортного засобу PORSHE CAYENNE, 2008 року випуску, зеленого кольору, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_4 , з 16.09.2020 року є ОСОБА_4 (т. 1 а.с. 62-63).

Станом на момент придбання транспортного засобу договір купівлі-продажу транспортного засобу № 7106/17/000139 від 05.01.2017 року не був визнаний недійсним, і спір про визнання його таким судами не розглядався.

Як вбачається з доводів позовної заяви підставою для звернення до суду позивача з зазначеним позов стало те, що у липні 2020 року позивачу стало відомо про факт звернення ОСОБА_2 до Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя із позовом до неї про стягнення заборгованості за вище вказаним договором позики.

Пунктом 2 частини другої статті 16 ЦК України визначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У силу частини першої статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Частиною третьою статті 238 ЦК України передбачено, що представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Згідно з частиною першою статті 1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов`язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки довірителя.

Відповідно до положень статей 1003, 1004 та 1006 ЦК України у договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності чітко визначаються юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними. До обов`язків повіреного відноситься: повідомлення довірителю на його вимогу всіх відомостей про хід виконання його доручення; після виконання доручення або в разі припинення договору доручення до його виконання повірений зобов`язаний негайно повернути довірителеві довіреність, строк якої не закінчився, і надати звіт про виконання доручення та виправдні документи, якщо це вимагається за умовами договору та характером доручення; негайно передати довірителеві все одержане у зв`язку з виконанням доручення.

Відповідно до частини першої статті 232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.

За змістом зазначеної норми закону необхідними ознаками правочину, вчиненого у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з іншою, є: 1) наявність умисного зговору між представником потерпілої сторони правочину і іншої сторони з метою отримання власної або обопільної вигоди; 2) виникнення негативних наслідків для довірителя та незгода його з такими наслідками; 3) вчинення представником дій в межах наданих йому повноважень.

Укладення договору купівлі-продажу в ситуації, коли від імені продавця діє його представник, саме по собі не свідчить, що мала місце зловмисна домовленість представника із іншою стороною покупцем.

Для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 ЦК України необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. При цьому не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю.

Тобто для задоволення позовних вимог на підставі статті 232 ЦК України необхідно на підставі належних доказів встановити, що представник сторони правочину вступив у зловмисну домовленість з іншою стороною і діяв при цьому у власних інтересах або в інтересах інших осіб, а не в інтересах особи, яку представляє. Таким чином має бути доведена і домовленість з боку іншої сторони правочину.

Критерій «зловмисності» не залежить від того, чи був направлений умисел повіреного на власне збагачення чи заподіяння шкоди довірителю, важливим є фактор того, що умови договору, укладеного повіреним, суперечать волі довірителя взагалі, тобто підставою для визнання правочину недійсним є розходження волі довірителя з волевиявленням повіреного при укладенні договору, а наслідки, що настали, є такими, що є неприйнятними для довірителя.

У постанові Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі № 522/15095/15-ц (провадження № 61-11797св18) зроблено висновок щодо застосування статті 232 ЦК України та вказано, що під зловмисною домовленістю необхідно розуміти умисну змову однієї сторони із представником іншої проти інтересів особи, яку представляють. Зловмисна домовленість представника з контрагентом особи, що представляють, створює правову ситуацію, коли дійсна воля довірителя, яку повинен втілювати представник, замінюється його власною волею, що суперечить волі довірителя. Саме підміна волі довірителя волею представника і слугує підставою для визнання такого правочину недійсним. Тобто в основу зловмисної домовленості покладено умисні дії представника, який усвідомлював, що вчиняє правочин усупереч інтересам довірителя та бажав (або свідомо допускав) їх настання.

Для кваліфікації правочину як вчиненого внаслідок зловмисної домовленості потрібно встановити, що: від імені однієї із сторін правочину виступав представник, хоча й не виключаються випадки, коли від імені обох сторін виступають представники; зловмисна домовленість і вчинення правочину з іншою стороною відбулася на підставі наявних повноважень представника; існував умисел в діях представника щодо зловмисної домовленості; настали несприятливі наслідки для особи, яку представляють; існує причинний зв`язок між зловмисною домовленістю і несприятливими наслідками для особи, яку представляють.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Дослідивши наявні у справі докази, урахувавши принцип свободи договору, суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 .

Доводи позивача ОСОБА_1 про зловмисну домовленість її представника ОСОБА_3 , який, як встановлено судом від імені останньої, уклав з відокремленим підрозділом № 11 ТОВ «Запоріжжя драйв компані» договір комісії № 7106/17/000139 від 05.01.2017 року, не підтвердились, зважаючи на зміст виданої позивачем довіреності від 20.04.2016 року, якою ОСОБА_1 , як довіритель, наділила свого уповноваженого представника правом розпоряджатися належним їй автомобілем, з правом підписання цивільно-правових договорів щодо його відчуження, одержання грошових коштів за продаж за ціною та на умовах за власним розсудом, тобто фактично без будь-яких обмежень чи застережень.

Отже, ОСОБА_3 діяв в межах повноважень, наданих йому довіреністю. Позивач не надала доказів про надання ОСОБА_3 інших вказівок або повноважень, які би він порушив. На час укладення оспорюваного договору купівлі-продажу видана довіреність від 20.04.2016 року була дійсна, і позивачкою не скасована і не відкликана.

Видаючи довіреність, позивач мала усвідомлювати, що наділила, зокрема ОСОБА_3 правом, зокрема, продажу зазначеного транспортного засобу будь-якій особі на умовах, визначених повіреним на власний розсуд, тому доводи позовної заяви є безпідставними.

Зі змісту виданої позивачем довіреності, чинність якої не оспорюється, слідує, що приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Байрамова О.М. роз`яснила ОСОБА_1 зміст статей 238, 240, 244-245, 249 ЦК України, пунктів 20 та 55 Про затвердження Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затверджених Постановою кабінету Міністрів України від 07.09.1998 року № 1388, що підтвердила позивач своїм підписом у довіреності.

Позивачка, надаючи ОСОБА_3 зазначені повноваження, проявивши розумну обачність, не могла не розуміти, що наданий представнику обсяг повноважень надає йому можливість діяти відносно спірного майна будь-яким чином на свій розсуд.

Покази свідка ОСОБА_7 (чоловіка позивачки) надані під час судового розгляду не підтверджують доводів позивача щодо зловмисної домовленості представника з другою стороною, зводяться до належного виконання з боку ОСОБА_1 умов договору позики.

Отже, посилання ОСОБА_1 на те, що вона не мала наміру відчужувати спірний транспортний засіб на визначених в договорі купівлі продажу транспортного засобу умовах, не розуміла юридичних наслідків виданої нею довіреності, а також факт зловмисної домовленості представника продавця та покупця не доведені належними та достовірними доказами.

Доводи позивача щодо укладення оспорюваного договору її повіреним ОСОБА_3 з його сином в контексті обставин зазначеної справи в ході судового розгляду справи не знайшли підтвердження, оскільки ОСОБА_3 діючи за довіреністю від 20.04.2016 року уклав договір комісії № 7106/17/000139 від 05.01.2017 року з відокремленим підрозділом № 11 ТОВ «Запоріжжя драйв компані».

Умови укладеного з відокремленим підрозділом № 11 ТОВ «Запоріжжя драйв компані» договору комісії № 7106/17/000139 від 05.01.2017 року позивач не оспорювала.

Крім того, у цій справі позов заявлено з підстав, визначених статтею 232 ЦК України (недійсність правочину, вчиненого внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною) і питання проведення сторонами правочину розрахунків за договорами та їх повноти виходить за межі підстав та предмета доказування у справі, а у випадку порушення прав позивачки щодо отримання повного розрахунку за договорами існують інші визначені законом способи захисту порушених прав і це не є підставою для визнання договорів недійсними за статтею 232 ЦК України.

Встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінивши докази у їх сукупності, доводи сторін спору, суд приходить до висновку про відсутність підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу PORSH CAYENNE, 2008 року випуску, зеленого кольору, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 за № 7106/17000139 від 05.01.2017 року укладеного між Відокремленим підрозділом № 11 ТОВ «Запоріжжя драйв компані», який є комісіонером та діє на підставі укладеного з власником транспортного засобу договору комісії № 7106/17/000139 від 05.01.2017 року, в особі відповідального ОСОБА_6 , та ОСОБА_2 .

Оскільки судом при вирішенні цієї справи не встановлено порушення права або охоронюваного законом інтересу позивача, а позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права або охоронюваного законом інтересу особи (якщо таке право чи інтерес не порушені суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості, а не через сплив позовної давності, про який заявила сторона), тому сплив позовної давності для відмови у задоволенні позову у цій справі не застосовується.

В силу вимог ст. 141 ЦПК України у разі відмови позивачу у задоволенні його позову, останній не має права на компенсацію за рахунок відповідача будь-яких судових витрат, пов`язаних із розглядом цієї справи судом.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76-82,89,141,263-265 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Відокремлений підрозділ № 11 Товариства з обмеженою відповідальністю «Запоріжжя драйв компані», ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу транспортного засобу недійсним залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня складення повного судового рішення апеляційної скарги.

Повний текст судового рішення складено 19 серпня 2022 року.

Суддя Ю.В. Геєць