Постанова

від 09.08.2022 по справі 500/576/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2022 рокуЛьвівСправа № 500/576/22 пров. № А/857/7662/22

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого суддіОбрізко І.М.,

суддівІщук Л.П., Шинкар Т.І.,

за участю секретаря судового засіданняХабазні Ю.Є.,

за участю прокурораМісінської М.А.,

за участю представника відповідачаЧернявської Г.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові апеляційну скаргу Державного підприємства «Кременецьке лісове господарство» на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2022 року, прийняте суддею Дерех Н.В. у місті Тернополі, повний текст складений 08.04.2022 року у справі за позовом Тернопільської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Тернопільській області до Державного підприємства «Кременецьке лісове господарство», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача, Управління екології та природних ресурсів Тернопільської обласної державної адміністрації про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,-

встановив:

Тернопільська обласна прокуратура в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Тернопільській області (надалі позивач) звернулася з адміністративним позовом доДержавного підприємства «Кременецьке лісове господарство» (надалі ДП «Кременецьке лісове господарство», відповідач) про визнання протиправною бездіяльність щодо невжиття заходів з організації проведення робіт з винесення меж лісового заказника загальнодержавного значення «Суразька Дача» та закріплення їх в натурі (на місцевості) та зобов`язання відповідно до вимог чинного законодавства забезпечити організацію проведення робіт із винесення меж лісового заказника загальнодержавного значення «Суразька Дача» та закріплення їх в натурі (на місцевості).

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2022 року позов задоволено.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що природоохоронне законодавство України передбачає ідентифікацію територій природно-заповідного фонду, в тому числі шляхом встановлення в натурі їх меж, для чого в обов`язковому порядку розробляються проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду.

Як слідує з матеріалів справи, розпорядженням голови Шумської районної державної адміністрації від 25.11.2005 року № 573 Кременецькому держлісгоспу надано згоду на розробку технічної документації, що посвідчують право на земельні ділянки загальною площею 15487 га для ведення лісового господарства на території Шумського району, у тому числі і щодо земельних ділянок Суразького лісництва загальною площею 4881 га, куди входить лісовий заказник загальнодержавного значення «Суразька Дача».

Однак, відомості щодо затвердження землевпорядної документації на лісовий заказник загальнодержавного значення «Суразька Дача» в Державному земельному кадастрі відсутні.

На думку суду, на відповідача покладено обов`язок із організації проведення робіт із винесення меж лісового заказника загальнодержавного значення «Суразька Дача» загальною площею 3864 га та закріплення їх в натурі (на місцевості).

Невиконання наведеного обов`язку унеможливлює якісне забезпечення режиму заповідного об`єкту, його належну охорону та збереження, оскільки межі заповідника чітко не визначені, а земельна ділянка до Державного земельного кадастру не внесена

У спірному випадку наявна бездіяльність відповідача, що виражена у формі невжиття заходів по винесенню меж заказника загальнодержавного значення та не закріпленню його меж в натурі (на місцевості).

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, ДП «Кременецьке лісове господарство» подало апеляційну скаргу. Вважає, що судом першої інстанції ухвалено рішення із порушенням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги покликається на те, що організація робіт з винесення меж заказника та закріплення їх в натурі (на місцевості) не є складовою зобов`язання.

Єдине, що зобов`язаний зробити користувач земельної ділянки, на якій розташований заказник, то це забезпечити додержання вимог щодо охорони територій та об`єктів природно заповідного фонду під час розробки проектної і проектно планувальної документації, землевпорядкування, лісовпорядкування.

Рішення суду на відповідача покладено обов`язок із організації робіт із винесення меж лісового заказника загальнодержавного значення «Суразька Дача» та закріплення їх в натурі.

Однак, в ході розгляду справи не встановлено, чи може бути покладено такий обов`язок саме на відповідача. Адже, лісовий заказник «Суразька Дача» є об`єктом природно заповідного фонду.

Встановлення меж територій та об`єктів природно заповідного фонду передбачає здійснення землеустрою на загальнодержавному або регіональному рівнях. Оскільки лісовий заказник загальнодержавного значення «Суразька Дача» розташований в межах району, то розроблення документації із землеустрою, встановлення меж цього заказника повинно здійснюватися відповідним органом місцевого самоврядування та/або органом державної влади. Відтак, відповідач як землекористувач земельної ділянки не зобов`язаний забезпечувати організацію проведення робіт із винесення меж вказаного об`єкта природно заповідного фонду та закріплення їх в натурі, у тому числі не повинно фінансувати розроблення проекту землеустрою.

Крім того, розпорядження голови Шумської РДА №573 від 25.11.2005 року щодо надання згоди на розробку технічної документації із землеустрою, на яке покликається сторона позивача, видано щодо всіх земельних ділянок, а не лише лісового заказника «Суразька Дача», надано безоплатно та має необмежений строк дії.

Звертає увагу на те, що у законодавстві не закріплено обов`язку відповідача щодо організації робіт з землеустрою, встановлення меж земельних ділянок, об`єктів природно заповідного фонду в натурі.

Зазначає, що в даному спорі Державна екологічна інспекція у Тернопільській області не виконує публічно правових функцій, тому відсутні підстави для розгляду справи в порядку адміністративного судочинства.

Просить скасувати рішення суду та ухвалити постанову, якою відмовити в задоволенні позову.

Заступник керівника Тернопільської обласної прокуратури у відзиві на апеляційну скаргу ДП «Кременецьке лісове господарство» зазначає, що відповідно до охоронного зобов`язання, ДП взяло на себе зобов`язання перенести межі земельної ділянки, на якій знаходиться заказник, в натуру шляхом встановлення державних охоронних знаків затвердженого взірця, нанести на планово картографічні матеріали лісовпорядкування, забезпечити їх непорушність, а також режим охорони та збереження заказника. Отже, саме відповідач зобов`язаний виконати покладені на нього обов`язки.

Звертає увагу на те, що саме ДП «Кременецьке лісове господарство» є суб`єктом владних повноважень щодо охорони лісових насаджень, у тому числі в межах природно заповідного фонду (покликається на позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 30.01.2018 року в справі №807/1892/13-а).

Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що Постановою Ради Міністрів Української РСР від 03.08.1978 року № 383 на території Шумського району Тернопільської області створено лісовий державний заказник «Суразька Дача» площею 3864 га, який знаходився у віданні Кременецького лісгоспзагу та Мінлісгоспу УРСР.

Наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 06.05.2005 року №350 затверджено Положення про лісовий заказник загальнодержавного значення «Суразька Дача».

Згідно Положення, лісовий заказник загальнодержавного значення «Суразька Дача» входить до складу природно-заповідного фонду України, охороняється як національне надбання, щодо якого встановлено особливий режим охорони, відтворення й використання.

Заказник загальною площею 3864 га розташований на території Тернопільської області у кварталах 39-174 Суразького лісництва (лісове урочище «Суразька Дача») ДП «Кременецьке ЛГ» на території колишнього Шумського району Тернопільської області (на даний час Кременецького району Тернопільської області).

Земельна ділянка, якій надано статус заказника не вилучається з користування землекористувача (ДП «Кременецьке ЛГ»), який здійснює у його межах свою діяльність згідно з цим Положенням.

Метою створення заказника є збереження унікальних штучно створених модриново-дубово-ясеневих насаджень, як визначного взірця створення хвойно-широколистяних стійких деревостанів, що мають науково-пізнавальну цінність і велике естетичне значення у регіоні.

Пунктом 1.6 Положення передбачено, що межі Заказника встановлюються в натурі, оформляються державними знаками та інформаційними матеріалами, наносяться на відповідні планово-картографічні матеріали, відображаються у формах державної статистичної звітності з кількісного обліку земель (форма № 6-зем) та землевпорядній документації відповідно до законодавства, обов`язково враховуються при здійсненні землеустрою, розробленні містобудівної документації, проектних матеріалів щодо планування території на регіональному рівні, а також при реконструкції та розвитку прилеглих територій.

До встановлення меж Заказника у натурі його межі визначаються відповідно до проекту його створення.

Пунктом 3.4 Положення передбачено, що забезпечення режиму охорони території земельних ділянок у межах заказника здійснюється землекористувачем.

Відповідно до ч. 5 ст. 53 Закону України «Про природо-заповідний фонд», Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища у Тернопільській області, згідно із Охоронним зобов`язанням від 01.10.2012 року № 17-59 передано під охорону Заповідний об`єкт площею 3864 га, що розташований у кв.39-174 Суразькоголісництва ДП «Кременецьке ЛГ», у межах лісового урочища «Суразька Дача» поблизу сіл Сураж, Васьківці, Андрушівка Шумського району, який входить до складу природно-заповідного фонду України, який охороняється як національне надбання і є складовою частиною світової системи природних територій та об`єктів, що перебувають під особливою охороною.

ДП «Кременецьке лісове господарство» бере під охорону вказаний заповідний об`єкт та зобов`язується зберігати його та дотримуватися екологічних вимог при використанні природних ресурсів згідно зі ст. 40 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» (визначено екологічні вимоги при використанні природних ресурсів) та ст. 9 Закону (встановлено види використання територій та об`єктів природно-заповідного фонду).

Окрім цього, ДП «Кременецьке лісове господарство» взяло на себе зобов`язання перенести межі земельної ділянки, на якій знаходиться заказник, в натурі шляхом встановлення державних охоронних знаків затвердженого взірця, нанести на планово-картографічні матеріали лісовпорядкування, забезпечити їх непорушність, а також режим охорони та збереження заказника.

До встановлення меж заказника у натурі його межі визначені відповідно до проекту створення.

Тернопільською обласною прокуратурою в ході моніторингу використання земельних ділянок природно-заповідного фонду встановлено, що державним підприємством «Кременецьке лісове господарство» не забезпечено організацію проведення робіт із винесення меж об`єкту природно-заповідного фонду - лісового заказника загальнодержавного значення «Суразька Дача», площею 3864 га, що розташований на території Тернопільської області у кварталах 39-174 Суразького лісництва (лісове урочище «Суразька Дача») ДП «Кременецьке лісове господарство» на території колишнього Шумського району Тернопільської області (на даний час Кременецького району Тернопільської області).

Ключовими правовими питаннями у справі є наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді.

Отже, потребує вирішення питання щодо підстав представництва та, відповідно, права прокурора на звернення до суду, оскільки лише за наявності такого суд може вирішувати спір по суті.

Частиною 4ст. 5 КАС Українипередбачено, що суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду у випадках, визначенихКонституцієюта законами України.

Правовий статус прокурора визначеноКонституцією УкраїнитаЗаконом України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року №1697-VII.

Відповідно до п.3 ч. 1ст.131-1 Конституції Українив Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2ст. 129 Конституції України).

Частиною третьою статті 5 КАС України встановлено, що до суду можуть звертатися в інтересах інших осіб органи та особи, яким законом надано таке право.

Відповідно до ч.3 ст. 53 КАС України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Загальні підходи до підстав представництва прокурором інтересів держави в адміністративному судочинстві були сформульовані Верховним Судом у постанові від 25.04.2018 року у справі № 806/1000/17. У цій постанові Суд звернув увагу, що зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено. Виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.

У справі, що розглядається, порушення інтересів держави прокурор обґрунтовував тим, що фактично ДП «Кременецьке лісове господарство» не виконує покладені на нього обов`язки, зокрема, щодо забезпечення організації проведення робіт із винесення меж лісового заказника загальнодержавного значення «Суразька Дача» та закріплення їх в натурі (на місцевості).

Пункт 3 ч. 1ст. 131-1 Конституції Українипередбачає можливість представництва прокурором інтересів держави у виключних випадках.

У згадуваній вище постанові від 25.04.2018 року в справі № 806/1000/17 Верховний Суд дійшов висновку, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

(1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

(2) у разі відсутності такого органу.

Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

«Не здійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

«Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

У постанові від 11 лютого 2020 року в справі № 922/614/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві, і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Прокурор повинен надати суду докази, які свідчать про те, що відповідний орган державної влади (інший суб`єкт владних повноважень) не здійснює захисту інтересів держави або здійснює його неналежним чином. Такими доказами, зокрема, можуть бути звернення прокурора до відповідного органу щодо захисту інтересів держави, відповіді на них та інші письмові докази, що стосуються справи. Самого лише твердження прокурора про те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, для прийняття заяви до розгляду недостатньо.

Таким чином, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави».

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положеньстатті 2 Арбітражного процесуального кодексу України(справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 року № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п. 4 мотивувальної частини).

Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 4 частини другоїстатті 129 Конституції України).

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченомустаттею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченогостаттею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Аналогічна позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року в справі № 912/2385/18.

Колегія суддів звертає увагу на те, що Державна екологічна інспекція у Тернопільській області не є компетентним органом, який наділений повноваженнями звертатися із даним позовом з огляду на наступне.

Відповідно до підпункту 5 пункту 4 Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України №275 від 19.04.2017 року (надалі - Положення № 275) Держекоінспекція відповідно до покладених на неї завдань звертається до суду із позовом щодо визнання протиправними дій чи бездіяльності фізичних і юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців, органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових осіб, про визнання недійсними індивідуальних актів або їх окремих частин, правочинів, що порушують вимоги законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Відтак, можна зробити висновок, що Держекоінспекція може бути позивачем у справах, де предметом позову є порушення вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища, а в даній справі мова йде про забезпечення організації проведення робіт із винесення меж лісового заказника загальнодержавного значення «Суразька Дача» та закріплення їх в натурі (на місцевості).

Відповідно достатті 43 Земельного кодексу Україниземлі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Згідностатті 44 Земельного кодексу Українидо земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об`єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об`єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва).

При цьому, за правиламистатті 45 Земельного кодексу Україниземлі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Порядок використання земель природно-заповідного фонду визначається законом.

Правові основи організації, охорони, ефективного використання природно-заповідного фонду України, відтворення його природних комплексів та об`єктів визначеніЗаконом України «Про природно-заповідний фонд України».

Відповідно до ч. 1ст. 3 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» до природно-заповідного фонду України належать, зокрема, природні території та об`єкти - природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища.

Відповідно до частини першої та четвертоїстатті 7 вказаного Законуземлі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Межі територій та об`єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Частинами третьою та п`ятоюстатті 53 вказаного Законупередбачено, що рішення про організацію чи оголошення територій та об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та встановлення охоронних зон територій та об`єктів природно-заповідного фонду приймається Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами.

Території та об`єкти природно-заповідного фонду або їх частини, що створюються чи оголошуються без вилучення земельних ділянок, що вони займають, передаються під охорону підприємствам, установам, організаціям і громадянам органами центрального органу виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища з оформленням охоронного зобов`язання. При цьому, межі територій та об`єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Відповідно до частини третьоїстатті 60 Закону України «Про природно-заповідний фонд України»органи місцевого самоврядування, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи місцевого самоврядування сприяють охороні й збереженню територій та об`єктів природно-заповідного фонду, виконанню покладених на них завдань.

Наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 25 лютого 2013 року № 65затверджено Інструкцію щодо оформлення охоронних зобов`язань на території та об`єкти природно-заповідного фонду (далі -Інструкція № 65).

Відповідно до п. 1.3, 1.4Інструкції № 65 охоронним зобов`язанням оформляється передача під охорону території чи об`єкта природно-заповідного фонду з визначенням переліку зобов`язань щодо забезпечення додержання встановленого режиму охорони та збереження.

Охоронні зобов`язання на території та об`єкти природно-заповідного фонду оформляються органами, уповноваженими згідно ізЗаконом України «Про природно-заповідний фонд України», землекористувачам (землевласникам) у межах територій та об`єктів природно-заповідного фонду або їх частини, які створюються чи оголошуються без вилучення земельних ділянок, що вони займають.

Охоронні зобов`язання, оформлені та видані до набрання чинності цим наказом, є чинними та не підлягають переоформленню, крім випадків, зміни форм власності на землю, на якій розташована(ий) територія чи об`єкт природно-заповідного фонду; зміни землекористувача (землевласника) у межах території чи об`єкта природно-заповідного фонду; внесення змін до положення про територію чи об`єкт природно-заповідного фонду стосовно режиму охорони та збереження.

Із матеріалів справи вбачається, що Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Тернопільській області 01.10.2012 року видано ДП «Кременецьке лісове господарство» Охоронне зобов`язання №17-59 (том 1, а.с.64), відповідно до якого відповідач зобов`язується перенести межі земельної ділянки, на якій знаходиться заказник, в натуру шляхом встановлення держаних охоронних знаків затвердженого взірця, нанести на планово картографічні матеріали лісовпорядкування, забезпечити їх непорушність, а також режим охорони та збереження заказника. Виходячи з наведеного вище абзацу таке Охоронне зобов`язання є чинним та не підлягало переоформленню, так як іншого з матеріалів справи не вбачається.

Відповідно до п.п. 115 п.4 Положення про Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 червня 2020 року № 614 (надалі Положення) Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів організовує встановлення в натурі (на місцевості) меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Відповідно до п.п.1 п. 6 Положення Міндовкілля для виконання покладених на нього завдань має право, зокрема, залучати в установленому порядку спеціалістів центральних та місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій (за погодженням з їх керівниками), вчених, представників інститутів громадянського суспільства (за згодою) для розгляду питань, що належать до компетенції Міндовкілля.

П.п. 115 п.4 Положення передбачено, що Міндовкілля бере участь у справах, діє в судах України від імені та в інтересах Міндовкілля, забезпечує в установленому порядку самопредставництво Міндовкілля в судах та інших органах через осіб, уповноважених діяти від його імені, у тому числі через посадових (службових) осіб юридичної служби Міндовкілля або інших уповноважених осіб, а також забезпечує представництво інтересів Міндовкілля в судах та інших органах через представників.

Відтак, враховуючи, що саме на Міндовкілля покладено обов`язок щодо організації встановлення в натурі (на місцевості) меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду, то, на думку суду, саме Міндовкілля має бути позивачем у даній справі.

Проте, Міндовкілля свою позицію щодо порушення інтересів держави жодним чином не висловлювало.

Таким чином, звернувшись до суду без передбачених законом підстав, прокурор перебрав на себе функції державного органу.

Суд звертає увагу, що встановлення обставин, що свідчать про відсутність у прокурора підстав для представництва інтересів держави, а отже і права на звернення до суду, є перешкодою для розгляду справи по суті.

Зазначений висновок апеляційного суду відповідає позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 14 вересня 2021 року у справі № 807/965/17.

У ст. 169 КАС України передбачено підстави для залишення позовної заяви без руху та її повернення. Однак такі процесуальні дії суд може вчиняти лише на стадії відкриття провадження. Якщо відповідні обставини виявлено на стадії судового розгляду або після ухвалення судового рішення, то процесуальним наслідком відсутності підстав для здійснення представництва інтересів держави є залишення позовної заяви без розгляду (п. 1 ч. 1 ст. 240 КАС України ).

Наведене вище відповідає висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 21 серпня 2019 року в справі №263/2038/16-а.

З огляду на вищенаведене, апеляційний суд дійшов висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення та ухвалення постанови про залишення позовної заяви без розгляду.

Керуючись ст.ст. 243, 308, 315, 319, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Кременецьке лісове господарство» задовольнити частково.

Скасувати рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2022 року в справі №500/576/22 та прийняти постанову, якою позов Тернопільської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Тернопільській області залишити без розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І. М. Обрізко судді Л. П. Іщук Т. І. Шинкар Повне судове рішення складено 18.08.2022 року.