Рішення

від 15.05.2022 по справі 640/33958/21

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 травня 2022 року м. Київ № 640/33958/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Балась Т.П., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ШАТО» до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання протиправними та скасування рішення та наказу, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «ШАТО» (далі - позивач) з позовом до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - відповідач), у якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 17697/0/7-1-21 від 01.10.2021 про відмову у наданні Товариству з обмеженою відповідальністю «ШАТО» (код ЄДРПОУ 33236760) містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва «Реконструкція будівлі охолоджувального сховища під адміністративно-торговельний комплекс на Військовому проїзді, 1, літера И у Печерському районі м. Києва», затверджене наказом Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 08.10.2021 № 1373;

- визнати протиправним та скасувати наказ Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 08.10.2021 № 1373 «Про відмову у наданні містобудівних умов та обмежень»;

- зобов`язати Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) протягом десяти днів з дня набрання законної сили рішенням суду надати Товариству з обмеженою відповідальністю «ШАТО» (код ЄДРПОУ 33236760) містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва «Реконструкція будівлі охолоджувального сховища під адміністративно-торговельний комплекс на Військовому проїзді, 1, літера И у Печерському районі м. Києва», з урахуванням висновків суду, викладених в мотивувальній частині рішення, та техніко-економічних показників об`єкта будівництва, зазначених в заяві від 30.09.2021 про надання містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва в довільній формі, яка є додатком до заяви № 50014-006263876-013-16 від 30.09.2021;

- встановити судовий контроль за виконанням судового рішення та зобов`язати Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) подати суду через двадцять днів після набрання рішенням законної сили звіт про виконання судового рішення.

На обґрунтування заявлених вимог позивач вказує на те, що оскільки ТОВ «ШАТО» є орендарем відповідної земельної ділянки, воно має право планування та забудови такої земельної ділянки в межах її цільового призначення.

Також, позивач вказав, що у відповідача були відсутні правові підстави для відмови у наданні позивачу містобудівних умов та обмежень забудови спірної земельної ділянки, оскільки позивачем для отримання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки було подано всі необхідні документи, визначені частиною 3 статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Як зазначає позивач, підставою для відмови у наданні ТОВ «ШАТО» містобудівних умов та обмежень відповідач вказав п. 1 ч. 4 ст. 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», у зв`язку з поданням неповного пакету документів, який визначено частиною 3 статті 29 Закону, а саме відсутністю зазначених намірів необхідних для прийняття рішення про надання містобудівних умов та обмежень.

Водночас, позивач вказує, що ч. 3 ст. 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» не передбачено надання документа, який повинен містити наміри, необхідні для прийняття рішення про надання містобудівних умов та обмежень. Тобто, на думку позивача, у нього був відсутній обов`язок надавати відповідачу разом із заявою документ, який повинен містити наміри забудови.

У зв`язку з цим, позивач вважає оскаржуване рішення про відмову у наданні ТОВ «ШАТО» містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва «Реконструкція будівлі охолоджувального сховища під адміністративно-торговельний комплекс на Військовому проїзді, 1, літера И у Печерському районі м. Києва» та наказ, яким затверджено таке рішення, протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Щодо строків звернення до суду з даним позовом, суд зазначає, що рішення та наказ Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), які оскаржуються позивачем в даній справі, прийняті відповідачем 01.10.2021 та 08.10.2021 відповідно, а позивач звернувся з позовом до суду 22.11.2022, а відтак, суд констатує, що позивачем не пропущено встановлений Кодексом адміністративного судочинства України строк для звернення до суду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.11.2021 відкрито спрощене позовне провадження у справі, розгляд якої вирішено здійснювати без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Відповідач позов не визнав, у відзиві на позовну заяву зазначив, що Департаментом містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) правомірно відмовлено позивачу у наданні містобудівних умов та обмежень, оскільки вказані замовником у заяві про надання містобудівних умов та обмежень наміри не відповідають проектним рішенням Детального плану території в межах вул. Кіквідзе, Професора Підвисоцького, бульв. Дружби Народів, Чеської, Матросова та Залізничного шосе, затвердженого рішенням Київської міської ради від 10.07.2018 № 1239/5303.

Окрім того, відповідач зазначив, що заява позивача про надання містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта реконструкції будівлі охолоджувального сховища під адміністративно-торговельний комплекс у Військовому проїзді, 1, літера И у Печерському районі м. Києва була підписана невстановленою особою (без зазначення посади та ПІБ).

Позивачем подано відповідь на відзив, за змістом якої останній наполягав на задоволенні позовних вимог.

Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Згідно з частиною 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання; якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів.

З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважає можливим розглянути та вирішити справу по суті за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі рішення Київської міської ради від 15.11.2016 № 446/1450, між Київською міською радою, як Орендодавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю «ШАТО», як Орендарем, укладено строком на 10 (десять) років Договір оренди земельної ділянки від 13.06.2017, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т.М. та зареєстрований в реєстрі за № 545. Дане право оренди земельної ділянки, зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 13.06.2017 індексний номер 89395768.

За даним Договором Товариству з обмеженою відповідальністю «ШАТО» передано в оренду земельну ділянку площею 0,4370 га, розташовану за адресою: проїзд Військовий, 1 (літера «И») у Печерському районі м. Києва, цільове призначення - 03.15 для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови, категорія земель - землі житлової та громадської забудови, вид використання - для експлуатації та обслуговування (адміністративно-складської) нежитлової будівлі, кадастровий номер - 8000000000:82:087:0021.

Відповідно до даних Державного земельного кадастру, земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:82:087:0021 має цільове призначення - 03.15 Для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови для експлуатації та обслуговування (адміністративно-складської) нежитлової будівлі.

Також, судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «ШАТО» є власником об`єкта нерухомого майна - будівлі охолоджувального сховища, загальною площею 3317,8 кв.м, що знаходяться за адресою: м. Київ, Військовий проїзд, будинок 1 літера И, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності індексний номер 175188277 від 25.07.2019.

Маючи намір щодо забудови вищевказаної земельної ділянки, 30.09.2021 ТОВ «ШАТО» через Центр надання адміністративних послуг (ЦНАП) звернулось до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) із заявою № 50014-006263876-013-16 про надання містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва «Реконструкція будівлі охолоджувального сховища під адміністративно-торговельний комплекс на Військовому проїзді, 1, літера И у Печерському районі м. Києва».

До вищезазначеної заяви ТОВ «ШАТО», відповідно до ч. 3 ст. 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», додано документи, необхідні для отримання містобудівних умов та обмежень, що підтверджується відповідним описом документів, які надано до ЦНАП для виконання адміністративної послуги від 30.09.2021, а саме:

- заяву від 30.09.2021 в довільній формі про надання містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва «Реконструкція будівлі охолоджувального сховища під адміністративно-торговельний комплекс на Військовому проїзді, 1, літера И у Печерському районі м. Києва», в якій містяться техніко-економічні показники об`єкта будівництва;

- копію документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою, а саме: належним чином завірену копію Договору оренди земельної ділянки від 13.06.2017, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т.М. та зареєстрований в реєстрі за № 545;

- належним чином завірену копію Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права індексний номер 89395768 від 13.06.2017;

- копію документа, що посвідчує право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці (у разі здійснення реконструкції або реставрації), а саме: Належним чином завірену копію Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності індексний номер 175188277 від 25.07.2019, яким підтверджується право власності ТОВ «ШАТО» на об`єкт нерухомого майна - будівлі охолоджувального сховища, загальною площею 3317,8 кв.м, що знаходяться за адресою: м. Київ, Військовий проїзд, будинок 1 літера И, загальною площею 3317,8 кв.м.;

- копію викопіювання з топографо-геодезичного плану М 1:2000.

Рішенням Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), у формі листа № 17697/0/7-1-21 від 01.10.2021, затвердженим наказом Департаменту від 08.10.2021 № 1373, позивача повідомлено про відмову у наданні містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта реконструкції будівлі охолоджувального сховища під адміністративно-торговельний комплекс на Військовому проїзді, 1, літера И у Печерському районі м. Києва в порядку п. 1 ч. 4 ст. 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», у зв`язку з поданням неповного пакету документів, який визначено частиною 3 статті 29 Закону, а саме відсутністю зазначених намірів необхідних для прийняття рішення про надання містобудівних умов та обмежень.

Вважаючи відмову відповідача щодо невидачі позивачу містобудівних умов та обмежень, згідно заяви та поданих документів, протиправною, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Пунктом 1 Положення про Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), затвердженого Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації 27.01.2011 № 90, встановлено, що Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Департамент) є структурним підрозділом виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), підпорядковується Київському міському голові, підзвітний та підконтрольний Київській міській раді, а з питань виконання функцій державної виконавчої влади - Міністерству регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України.

Підпунктом 6.43 пункту 6 зазначеного Положення встановлено, що Департамент відповідно до визначених галузевих повноважень виконує такі завдання, зокрема, надає містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки.

Правові та організаційні основи містобудівної діяльності встановлено Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» № 3038-VI від 17.02.2011, що спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки (далі - містобудівні умови та обмеження) - документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об`єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією.

Замовник - фізична або юридична особа, яка має намір щодо забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.

Згідно зі ст. 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», забудова територій здійснюється шляхом розміщення об`єктів будівництва.

Суб`єкти містобудування зобов`язані додержуватися містобудівних умов та обмежень під час проектування і будівництва об`єктів.

Виконавчий орган сільської, селищної, міської ради вживає заходів щодо організації комплексної забудови територій відповідно до вимог цього Закону.

Право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.

Проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: 1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 4-1) проведення контрольного геодезичного знімання закінчених будівництвом об`єктів (крім об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1)) та здійснення їх технічної інвентаризації (крім об`єктів, перелік яких визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування); 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів; 6) реєстрація права власності на об`єкт містобудування.

Згідно з ч. 1 ст. 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», основними складовими вихідних даних є: 1) містобудівні умови та обмеження; 2) технічні умови; 3) завдання на проектування.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що містобудівні умови та обмеження є складовою вихідних даних, отримання яких є необхідною умовою для набуття власниками земельних ділянок або землекористувачами права на забудову земельної ділянки. Містобудівні умови та обмеження визначають комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва, дотримання яких є обов`язковим для всіх суб`єктів містобудівної діяльності.

Аналогічний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 21.02.2022 у справі № 826/8031/17, від 22.09.2021 у справі № 640/3418/20, від 27.04.2021 у справі № 620/408/19, від 03.04.2020 у справі № 640/18866/18, від 20.02.2020 у справі № 813/52/13-а, від 10.10.2019 у справі № 260/1499/18.

Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Частиною 2 статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачено, що фізична або юридична особа, яка має намір щодо забудови земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні такої особи, повинна одержати містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва.

Відповідно до ч. 3 ст. 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури на підставі містобудівної документації на місцевому рівні на безоплатній основі за заявою замовника (із зазначенням кадастрового номера земельної ділянки), до якої додаються:

1) копія документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або копія договору суперфіцію - у разі, якщо речове право на земельну ділянку не зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;

2) копія документа, що посвідчує право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці - у разі, якщо право власності на об`єкт нерухомого майна не зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, або згода його власника, засвідчена в установленому законодавством порядку (у разі здійснення реконструкції або реставрації);

3) викопіювання з топографо-геодезичного плану М 1:2000.

Цей перелік документів для надання містобудівних умов та обмежень є вичерпним.

Витяг з містобудівного кадастру для формування містобудівних умов та обмежень до документів замовника додає служба містобудівного кадастру (у разі її утворення).

Перелік об`єктів будівництва, для проектування яких містобудівні умови та обмеження не надаються, визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування.

За правилами ч. 4 ст. 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», підставами для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень є:

1) неподання визначених частиною третьою цієї статті документів, необхідних для прийняття рішення про надання містобудівних умов та обмежень;

2) виявлення недостовірних відомостей у документах, що посвідчують право власності чи користування земельною ділянкою, або у документах, що посвідчують право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці;

3) невідповідність намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.

Відмова у наданні містобудівних умов та обмежень з обґрунтуванням підстав такої відмови надається у строк, що не перевищує встановлений строк їх надання.

Згідно з ч. 5 ст. 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», містобудівні умови та обмеження містять:

1) назву об`єкта будівництва, що повинна відображати вид будівництва та місце розташування об`єкта;

1-1) ідентифікатор об`єкта будівництва або закінченого будівництвом об`єкта (для об`єктів нового будівництва та закінчених будівництвом об`єктів, яким присвоєно ідентифікатор об`єкта будівництва до видачі містобудівних умов та обмежень);

2) інформацію про замовника;

3) відповідність на дату надання містобудівних умов та обмежень цільового та функціонального призначення земельної ділянки містобудівній документації на місцевому рівні;

4) гранично допустиму висотність будинків, будівель та споруд у метрах (з урахуванням обмежень використання приаеродромних територій, встановлених відповідно до Повітряного кодексу України);

5) максимально допустимий відсоток забудови земельної ділянки;

6) максимально допустиму щільність населення в межах житлової забудови відповідної житлової одиниці (кварталу, мікрорайону);

7) мінімально допустимі відстані від об`єкта, що проектується, до червоних ліній, ліній регулювання забудови, існуючих будинків та споруд;

8) планувальні обмеження (охоронні зони пам`яток культурної спадщини, межі історичних ареалів, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару, в межах яких діє спеціальний режим їх використання, охоронні зони об`єктів природно-заповідного фонду, прибережні захисні смуги, зони санітарної охорони, планувальні обмеження використання приаеродромних територій, встановлені відповідно до Повітряного кодексу України);

9) охоронні зони об`єктів транспорту, зв`язку, інженерних комунікацій, відстані від об`єкта, що проектується, до існуючих інженерних мереж.

Перелік зазначених умов є вичерпним.

Відповідно до ч. 6 ст. 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», надання містобудівних умов та обмежень або прийняття рішення про відмову в їх наданні здійснюється відповідним уповноваженим органом містобудування та архітектури протягом 10 робочих днів з дня реєстрації заяви, затверджується наказом такого органу.

Таким чином, з аналізу вищенаведених правових норм вбачається, що містобудівні умови та обмеження видаються Департаментом містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на підставі заяви замовника, до якої має бути додано документи, відповідно до переліку, визначеного ч. 3 ст. 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», протягом 10 робочих днів з дня реєстрації заяви, затверджується наказом такого органу або ним приймається рішення про відмову у їх видачі.

При цьому виключний перелік підстав для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень визначений ч. 4 ст. 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Аналогічна позиція висловлена в п. 60 постанови Верховного Суду від 03.04.2020 у справі № 640/18866/18.

Як вбачається з наявних у матеріалах справи доказів, ТОВ «ШАТО» звернулось до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) із заявою № 50014-006263876-013-16 від 30.09.2021 про надання містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва «Реконструкція будівлі охолоджувального сховища під адміністративно-торговельний комплекс на Військовому проїзді, 1, літера И у Печерському районі м. Києва».

До зазначеної заяви, відповідно до опису документів, що надано до ЦНАП суб`єктом господарювання, громадянином для виконання адміністративної послуги, який підписаний уповноваженою особою ЦНАП, позивачем додано:

- заяву від 30.09.2021 в довільній формі про надання містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва «Реконструкція будівлі охолоджувального сховища під адміністративно-торговельний комплекс на Військовому проїзді, 1, літера И у Печерському районі м. Києва», в якій містяться техніко-економічні показники об`єкта будівництва;

- копію документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою, а саме: належним чином завірену копію Договору оренди земельної ділянки від 13.06.2017, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т.М. та зареєстрований в реєстрі за № 545;

- належним чином завірену копію Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права індексний номер 89395768 від 13.06.2017;

- копію документа, що посвідчує право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці (у разі здійснення реконструкції або реставрації), а саме: Належним чином завірену копію Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності індексний номер 175188277 від 25.07.2019, яким підтверджується право власності ТОВ «ШАТО» на об`єкт нерухомого майна - будівлі охолоджувального сховища, загальною площею 3317,8 кв.м, що знаходяться за адресою: м. Київ, Військовий проїзд, будинок 1 літера И, загальною площею 3317,8 кв.м.;

- копію викопіювання з топографо-геодезичного плану М 1:2000.

Таким чином, позивачем разом з заявою щодо отримання містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва «Реконструкція будівлі охолоджувального сховища під адміністративно-торговельний комплекс на Військовому проїзді, 1, літера И у Печерському районі м. Києва», надано відповідачу всі обов`язкові документи, у відповідності до переліку, визначеного ч. 3 ст. 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», а отже ТОВ «ШАТО» виконано всі умови, необхідні для надання містобудівних умов та обмежень.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що відповідач в рішенні № 17697/0/7-1-21 від 01.10.2021, затвердженому наказом Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 08.10.2021 № 1373, підставою для відмови позивачу у наданні містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва «Реконструкція будівлі охолоджувального сховища під адміністративно-торговельний комплекс на Військовому проїзді, 1, літера И у Печерському районі м. Києва», зазначив п. 1 ч. 4 ст. 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», у зв`язку з поданням неповного пакету документів, який визначено частиною 3 статті 29 Закону, а саме відсутністю зазначених намірів необхідних для прийняття рішення про надання містобудівних умов та обмежень.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надаючи правову оцінку вказаній вище відмові у видачі містобудівних умов та обмежень, суд, відповідно до частин 1, 2 ст. 6 КАС України, застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

А відтак, суд враховує загальну правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішенні у справі «Рисовський проти України», де ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовний спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Згідно з пунктом 71 вказаного рішення, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Аналогічна позиція щодо застосування принципу «належного урядування», викладена і рішеннях ЄСПЛ у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v.Croatia), «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (PincovdandPine v.The Czech Republic), «Ґаші проти Хорватії» (Gashiv.Croatia), «Трго проти Хорватії» (Trgo v.Croatia).

Аналізуючи встановлені в ході розгляду даної справи обставини, суд зазначає, що в ч. 3 ст. 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» наведено вичерпний перелік документів, які подаються замовником разом із заявою про надання містобудівних умов і обмежень.

При цьому, надання документа, який повинен містити наміри, необхідні для прийняття рішення про надання містобудівних умов та обмежень, вказаним переліком не передбачено. Тобто, у позивача був відсутній обов`язок надавати відповідачу разом із заявою документ, який повинен містити наміри забудови.

Однак, незважаючи на відсутність у позивача обов`язку для отримання містобудівних умов та обмежень надавати відповідачу документи, не визначені ч. 3 ст. 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», позивачем разом з документами, перелік яких визначений вказаною статтею, додатково було надано відповідачу заяву від 30.09.2021 в довільній формі, в якій містились техніко-економічні показники об`єкта будівництва, тобто наміри забудови.

Доводи відповідача, наведені у відзиві на позовну заяву, відносно того, що заява позивача про надання містобудівних умов та обмежень була підписана невстановленою особою (без зазначення посади та ПІБ), суд вважає безпідставними, оскільки матеріалами справи підтверджено, що заява позивача від 30.09.2021 була складена в довільній формі й містила техніко-економічні показники об`єкта будівництва.

За таких обставин, суд зауважує, що відсутність в заяві від 30.09.2021 (яка оформлена в довільній формі) про надання містобудівних умов та обмежень зазначення посади та ПІБ особи, яка її підписувала, не тягне за собою наслідків непідписання такої заяви, оскільки позивачем таку заяву було надано додатково, окремо від визначеного ч. 3 ст. 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» переліку обов`язкових документів.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що у відповідача були відсутні правові підстави для відмови у наданні ТОВ «ШАТО» містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва «Реконструкція будівлі охолоджувального сховища під адміністративно-торговельний комплекс на Військовому проїзді, 1, літера И у Печерському районі м. Києва», оскільки останнім додано до заяви всі обов`язкові документи, у відповідності до переліку, визначеного ч. 3 ст. 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», а тому така відмова є протиправною.

Таким чином, відповідач, відмовляючи ТОВ «ШАТО» у наданні містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва «Реконструкція будівлі охолоджувального сховища під адміністративно-торговельний комплекс на Військовому проїзді, 1, літера И у Печерському районі м. Києва», діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з порушенням вимог ч. 3 ст. 2 КАС України.

Доводи відповідача, наведені у відзиві на позовну заяву, відносно того, що вказані замовником у заяві про надання містобудівних умов та обмежень наміри не відповідають проектним рішенням Детального плану території в межах вул. Кіквідзе, Професора Підвисоцького, бул. Дружби Народів, Чеської, Матросова та Залізничного шосе, затвердженого рішенням Київської міської ради від 10.07.2018 № 1239/5303 (оскільки відповідно до ДПТ - територія об`єктів торговельно-побутового призначення та наукових інститутів), суд до уваги не приймає, оскільки вказана обставина не була покладена відповідачем в основу прийнятого рішення. Тобто, вказана обставина не була підставою для відмови позивачу у надані містобудівних умов та обмежень.

Так, в оскаржуваному рішенні № 17697/0/7-1-21 від 01.10.2021 підставою для відмови позивачу у наданні містобудівних умов та обмежень відповідач зазначив п. 1 ч. 4 ст. 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (подання неповного пакету документів, який визначено частиною 3 статті 29 Закону).

Водночас, невідповідність намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, на чому акцентує увагу відповідач у своєму відзиві на позовну заву, як підстава для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень, закріплена в пункті 3 частини 4 статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Разом з тим, у спірному рішенні, яким відмовлено позивачу у наданні містобудівних умов та обмежень, відповідачем не вказано про невідповідність намірів забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.

А відтак обставини, на які посилається відповідач у своєму відзиві на позовну заяву, не стосуються предмета розгляду даної адміністративної справи та не мають значення для правильного вирішення справи.

Окрім викладеного, суд вважає за необхідне також зазначити наступне.

Згідно з положеннями ст. ст. 5, 93, 95 Земельного кодексу України, земельне законодавство базується на принципах невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом; забезпечення гарантій прав на землю, тощо.

Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Згідно з положеннями ч. 5 ст. 415 Цивільного кодексу України, землекористувач зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до її цільового призначення.

Аналізуючи наведене, можна дійти висновку, що обов`язковою умовою користування земельною ділянкою є її використання за цільовим призначенням, а втручання в таке користування, забороняється.

Так, правові та організаційні основи містобудівної діяльності встановлено Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 № 3038-VI, який спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Положеннями статті 8 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачено, що планування та забудова земельних ділянок здійснюється їх власниками чи користувачами в установленому законодавством порядку.

Частиною 1 статті 16 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» закріплено, що планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження комплексних планів просторового розвитку територій територіальних громад, генеральних планів населених пунктів і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.

Містобудівна документація на місцевому рівні розробляється з урахуванням відомостей Державного земельного кадастру на актуалізованій картографічній основі у цифровій формі в державній системі координат у формі електронних документів, що містять базові і тематичні геопросторові дані.

Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», зміна функціонального призначення територій не тягне за собою припинення обмежень у використанні земель, а також припинення права власності або права користування земельними ділянками, які були передані (надані) у власність чи користування до встановлення нового функціонального призначення територій, а також не тягне за собою обов`язковості зміни виду цільового призначення земельної ділянки незалежно від того, чи належить цей вид до переліку видів цільового призначення, встановлення яких є можливим у межах такої зони.

Забудова земельної ділянки здійснюється в межах її цільового призначення, встановленого відповідно до законодавства.

Таким чином, норми Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» також передбачають обов`язковість використання земельної ділянки за її цільовим призначенням навіть в разі встановлення нового функціонального призначення, якщо це відбулося вже після набуття права власності на землю.

Так, стаття 1 Закону України «Про землеустрій» містить визначення поняття «цільове призначення земельної ділянки», згідно з яким це допустимі напрями використання земельної ділянки відповідно до встановлених законом вимог щодо використання земель відповідної категорії та визначеного виду цільового призначення.

Таким чином, цільове призначення конкретної земельної ділянки фіксується у рішенні уповноваженого органу про передачу її у власність або надання у користування та в документі, що посвідчує право на земельну ділянку.

Згідно зі змістом статті 19 Земельного кодексу України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення.

Земельна ділянка, яка за основним цільовим призначенням належить до відповідної категорії земель, відноситься в порядку, визначеному цим Кодексом, до певного виду цільового призначення, що характеризує конкретний напрям її використання та її правовий режим.

Таким чином, кожна категорія земель має узагальнене цільове призначення, що визначає специфіку її особливого правового режиму. Так, земельні ділянки, віднесені до однієї категорії, можуть використовуватися за різними видами цільового призначення.

Частиною 1 статті 193 Земельного кодексу України (в редакцій, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Отже, відомості щодо цільового призначення земельної ділянки, відповідно до приписів вищевказаних правових норм, відображуються у державному земельному кадастрі.

Як установлено судом, земельна ділянка, що розташована за адресою: м. Київ, Печерський район, проїзд Військовий, 1, літера И, відповідно до рішення Київської міської ради від 15.11.2016 № 446/1450, передана ТОВ «ШАТО» в оренду для експлуатації та обслуговування (адміністративно-складської) нежитлової будівлі (категорія земель - землі житлової та громадської забудови).

В матеріалах справи також міститься Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, згідно якого вищевказана земельна ділянка має наступне цільове призначення - 03.15 Для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови.

Відповідно до Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів 23.07.2010 № 548 від 23.07.2010 № 548, до земель громадської забудови належать землі, які використовуються для розміщення громадських будівель і споруд (готелів, офісних будівель, торговельних будівель, для публічних виступів, для музеїв та бібліотек, для навчальних та дослідних закладів, для лікарень та оздоровчих закладів), інших об`єктів загального користування.

З огляду на викладене, оскільки зазначена земельна ділянка перебуває у користуванні позивача, а її цільове призначення - 03.15 Для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови, а тому дана земельна ділянка може бути використана для «Реконструкції будівлі охолоджувального сховища (яка знаходиться на цій земельній ділянці) під адміністративно-торговельний комплекс».

При цьому суд зауважує, що положення Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», Цивільного кодексу України, відповідно до яких забудова земельної ділянки здійснюється в межах її цільового призначення, встановленого відповідно до законодавства, а користувач земельної ділянки зобов`язаний використовувати її відповідно до її цільового призначення, мають вищу юридичну силу, ніж рішення Київської міської ради від 28.03.2002 № 370/1804 «Про затвердження Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року» та рішення Київської міської ради від 10.07.2018 № 1239/5303 «Про затвердження детального плану території в межах вулиць Бойчука (колишня Кіквідзе), Професора Підвисоцького, бульв. Дружби Народів, Чеської, Матросова, Залізничного шосе у Печерському районі м. Києва».

Відповідно до частини 3 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Таким чином, застосуванню підлягають саме положення Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та Цивільного кодексу України, як актів вищої юридичної сили.

Аналогічна правова позиція вже висловлювалась Верховним Судом у постановах від 23.11.2021 у справі № 815/1373/18 та від 21.02.2022 у справі № 826/1732/18.

Враховуючи встановлені обставини справи та наведені норми чинного законодавства України, з огляду на те, що судом не встановлено підстав для відмови позивачу у надані містобудівних умов та обмежень з підстав, вказаних в оскаржуваному рішенні, суд приходить до висновку, що рішення Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 17697/0/7-1-21 від 01.10.2021 про відмову у наданні містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва «Реконструкція будівлі охолоджувального сховища під адміністративно-торговельний комплекс на Військовому проїзді, 1, літера И у Печерському районі м. Києва», затверджене наказом Департаменту від 08.10.2021 № 1373, є протиправним та підлягає скасуванню.

Вимога про визнання протиправним та скасування наказу Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 08.10.2021 № 1373 є похідною від вимоги про скасування рішення Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 17697/0/7-1-21 від 01.10.2021, оскільки наказом було затверджено зазначене рішення, вимоги є взаємопов`язаними та обґрунтовані одними і тими ж правовими підставами, оскільки ч. 4 ст. 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлює вичерпний перелік підстав для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 03.04.2020 у справі № 640/18866/18, яка, в силу вимог частини 5 статті 242 КАС України, має бути врахована судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Враховуючи викладене, оскільки відповідачем протиправно відмовлено позивачу у наданні містобудівних умов та обмежень, за відсутності законодавчо визначених підстав, суд дійшов висновку, що наказ Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 08.10.2021 № 1373 «Про відмову у наданні містобудівних умов та обмежень» також є протиправним та підлягає скасуванню.

Що стосується позовних вимог про зобов`язання відповідача видати містобудівні умови та обмеження, суд зазначає наступне.

Повноваження суду при вирішенні справи визначені ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), відповідно до якої, зокрема, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Отже, пунктом 4 частини 2 статті 245 КАС України передбачено, що адміністративний позов може містити вимоги про зобов`язання відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії.

Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Таким чином, суд наділений повноваженнями щодо зобов`язання відповідача прийняти рішення, і це прямо передбачено п. 4 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України.

З правового аналізу зазначених норм вбачається, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав свобод чи інтересів позивача і необхідність їх відновлення таким способом, який би гарантував повний захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечував його виконання та унеможливлював необхідність наступних звернень до суду.

Зі змісту положень, закріплених у п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України, вбачається, що у випадку порушення прав позивача, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача, у тому числі шляхом зобов`язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, зокрема, прийняти рішення.

У постанові від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України зазначив, що у випадку задоволення позову, рішення суду має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй Конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

Також, суд звертає увагу на положення обов`язкової до застосування судової практики Європейського суду з прав людини, викладеної у рішенні по справі «Олссон проти Швеції» (Olsson v. Sweden) від 24 березня 1988 року. При вирішенні вказаної справи Європейський суд з прав людини прийшов до висновку, що яка-небудь норма не може вважатися «законом», якщо вона не сформульована з достатньою точністю так, щоб громадянин самостійно або, якщо знадобиться, з професійною допомогою міг передбачити з часткою ймовірності, яка може вважатися розумною в даних обставинах, наслідки, які може спричинити за собою конкретну дію. Проте досвід показує, що абсолютна точність недосяжна і що необхідність уникати надмірної жорсткості формулювань і слідувати за обставин, що змінюються, веде до того, що багато законів неминуче викладені в термінах, які більшою чи меншою мірою є невизначеними.

Фраза «передбачено законом» не просто відсилає до внутрішнього права, але має на увазі і якість закону, вимагаючи, щоб останній відповідав принципом верховенства права. Таким чином, мається на увазі, що у внутрішньому праві повинні існувати певні заходи захисту проти свавільного втручання публічних властей у здійснення прав, охоронюваних inter alia п. 1 статті 8.

Закон, який передбачає дискреційні повноваження, сам по собі не є несумісним з вимогами передбачуваності за умови, що дискреційні повноваження та спосіб їх здійснення вказані з достатньою ясністю для того, щоб з урахуванням правомірності мети зазначених заходів забезпечити індивіду належний захист від свавільного втручання держави.

Крім того, згідно п. 65 вказаного рішення Суду, втручання повинно бути зумовлено досягненням правомірної цілі.

Також Європейський суд з прав людини вказує, що у відповідності зі сформованою практикою Суду, під поняттям необхідності мається на увазі, що втручання відповідає якій-небудь нагальній суспільній потребі і що воно пропорційно законній меті. При визначенні того, чи є втручання «необхідним у демократичному суспільстві», Суд враховує, що за державами - учасницями Конвенції залишається певна свобода розсуду.

На підставі викладеного, суд зазначає, що запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців. Обсяг таких повноважень суб`єкта владних повноважень повинен мати чіткі межі застосування. Рішення органу влади має бути визнано протиправним, у разі, коли істотність порушення процедури потягнуло його неправильність, а за наявністю правової можливості (якщо ідеться про прийняття органом одного з двох рішень надати чи ні певну можливість здійснювати певні дії) суд зобов`язаний відновити порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

Як слідує зі змісту Рекомендації N R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб`єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції. При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підмінити рішення суб`єкта владних повноважень.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Отже, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 825/602/17.

Разом з тим, умови, за яких орган відмовляє у наданні містобудівних умов і обмежень, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати містобудівні умови і обмеження. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати або не надати (відмовити) містобудівні умови і обмеження. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями, тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 03.04.2020 у справі № 640/18866/18.

З огляду на викладене, суд має право зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії. При цьому суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У контексті обставин спору, застосування такого способу захисту вимагає з`ясування судом чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для одержання містобудівних умов та обмежень.

Як зазначалося вище, позивач під час звернення до відповідача надав всі необхідні документи, визначені чинним законодавством, в свою чергу, відповідачем підстав для відмови у наданні позивачу містобудівних умов та обмежень не встановлено. Таким чином, єдиним рішенням, яке може бути прийнято Департаментом містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) щодо заяви позивача № 50014-006263876-013-16 від 30.09.2021 є рішення про видачу Товариству з обмеженою відповідальністю «ШАТО» містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва «Реконструкція будівлі охолоджувального сховища під адміністративно-торговельний комплекс на Військовому проїзді, 1, літера И у Печерському районі м. Києва».

Враховуючи вищевикладене, суд зауважує, що зобов`язання відповідача видати позивачу містобудівні умови та обмеження не є втручанням у дискреційні повноваження Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (відповідач наділений виключною компетенцією щодо вчинення таких дій та у нього відсутні альтернативні варіанти поведінки у межах спірних правовідносин) та відповідає вимогам справедливості й забезпечує ефективне поновлення позивача в правах.

Аналогічна позиція, щодо відсутності втручання суду в дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень шляхом зобов`язання останнього вчинити дії, викладена в постановах Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 640/565/19, від 17.06.2020 у справі № 826/3608/18, від 03.04.2020 у справі № 640/18866/18, від 17.12.2019 у справі № 813/6618/15, від 29.11.2019 у справі № 826/6222/15, від 27.11.2018 у справі № 826/162/18.

Враховуючи подання позивачем всіх необхідних документів, визначених чинним законодавством, для отримання містобудівних умов та обмежень, а також той факт, що відповідачем не встановлено інших підстав для відмови у наданні позивачу містобудівних умов та обмежень, суд доходить висновку, що в даному випадку належним та ефективним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача, є зобов`язання Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) надати ТОВ «ШАТО» містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва «Реконструкція будівлі охолоджувального сховища під адміністративно-торговельний комплекс на Військовому проїзді, 1, літера И у Печерському районі м. Києва» з урахуванням висновків суду, викладених в мотивувальній частині рішення, та техніко-економічних показників об`єкта будівництва, зазначених в заяві про надання містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва в довільній формі, яка є додатком до заяви № 50014-006263876-013-16 від 30.09.2021.

В контексті викладеного, суд також зазначає, що відповідачем не встановлено, що техніко-економічні показники об`єкта будівництва, зазначені в заяві про надання містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва в довільній формі, а також наміри забудови земельної ділянки, не відповідають вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, а відтак, відповідач зобов`язаний видати містобудівні умови та обмеження з урахуванням даних, наданих позивачем.

Щодо позовних вимог про встановлення судового контролю за виконанням рішення, суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах визначений статтею 382 КАС України, згідно з положеннями якої суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Отже, установити судовий контроль за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень - відповідачем у справі, суд може шляхом зобов`язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту на виконання судового рішення, а у випадку неподання такого звіту суддя вправі встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф.

Встановлення судового контролю за виконанням судових рішень є заходом впливу на відповідача у справі з метою своєчасного виконання своїх зобов`язань у межах відповідної справи, запобігає неналежному виконанню обов`язків, пов`язаних зі змістом задоволених позовних вимог.

В контексті викладеного, суд звертає увагу, що наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.

У Рішенні від 30 червня 2009 року № 16-рп/2009 Конституційний Суд України вказав, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абзац перший підпункту 3.2 пункту 3, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини).

Частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

Виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатись як невід`ємна частина «судового процесу» для цілей статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції» суд підкреслив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як невід`ємна частина судового розгляду. Здійснення права на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру було б ілюзорним, якби внутрішня правова система допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося б на шкоду однієї зі сторін (п. 40).

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 6 вересня 1978 року у справі «Класс та інші проти Німеччини», із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури.

Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі «Сокур проти України» (Sokur v. Ukraine), № 29439/02, від 26.04.2005, та у справі «Крищук проти України» (Kryshchuk v. Ukraine), № 1811/06, від 19.02.2009).

Аналіз зазначених вище рішень Європейського Суду з прав людини свідчить про те, що з метою забезпечення права особи на ефективний судовий захист в адміністративному судочинстві існує інститут судового контролю за виконанням судового рішення. Судовий контроль - це спеціальний вид провадження в адміністративному судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішенні нового публічно-правового спору, а у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню такого рішення суду та відновленню порушених прав особи-позивача.

Як зазначалося вище, ТОВ «ШАТО» звернулось до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) із заявою № 50014-006263876-013-16 про надання містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва «Реконструкція будівлі охолоджувального сховища під адміністративно-торговельний комплекс на Військовому проїзді, 1, літера И у Печерському районі м. Києва».

Рішенням Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 17697/0/7-1-21 від 01.10.2021, затвердженим наказом Департаменту від 08.10.2021 № 1373, за відсутності на то правових підстав відмовлено позивачу у наданні містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта реконструкції будівлі охолоджувального сховища під адміністративно-торговельний комплекс на Військовому проїзді,1, літера И у Печерському районі м. Києва».

Враховуючи те, що одного разу відповідач, всупереч вимогам ч. 2 ст. 19 Конституції України, протиправно відмовив позивачу у наданні містобудівних умов та обмежень, суд вважає, що є обґрунтовані підстави припускати, що навіть після задоволення позову по даній справі, відповідач, всупереч вже іншої норми Конституції України, а саме ст. 129-1, ухилятиметься від виконання судового рішення. У зв`язку з чим, позивач буде змушений знову докладати значних зусиль для відновлення своїх порушених прав шляхом звернення з позовом до суду про зобов`язання відповідача виконати рішення суду.

За таких обставин, суд вважає за необхідне, з метою недопущення порушення відповідачем прав та законних інтересів позивача при виконанні рішення суду, встановити судовий контроль за виконанням рішення суду по даній справі та зобов`язати Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) подати суду через двадцять днів після набрання рішенням законної сили звіт про виконання судового рішення, що буде дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

Згідно з статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Згідно з частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач як суб`єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів на обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності свого рішення та наказу, а тому останні підлягають скасуванню.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем під час звернення до суду було сплачено судовий збір у розмірі 6 810,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 366 від 11.11.2021.

Зважаючи на задоволення позовних вимог, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору на суму 6 810,00 грн. підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Керуючись ст.ст. 2, 5-11, 72-77, 90, 139, 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ШАТО» задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 17697/0/7-1-21 від 01.10.2021 про відмову у наданні Товариству з обмеженою відповідальністю «ШАТО» (ідентифікаційний код 33236760) містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва «Реконструкція будівлі охолоджувального сховища під адміністративно-торговельний комплекс на Військовому проїзді, 1, літера И у Печерському районі м. Києва», затверджене наказом Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 08.10.2021 № 1373.

3. Визнати протиправним та скасувати наказ Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 08.10.2021 № 1373 «Про відмову у наданні містобудівних умов та обмежень».

4. Зобов`язати Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (ідентифікаційний код 26345558) протягом десяти днів з дня набрання законної сили рішенням суду надати Товариству з обмеженою відповідальністю «ШАТО» (ідентифікаційний код 33236760) містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва «Реконструкція будівлі охолоджувального сховища під адміністративно-торговельний комплекс на Військовому проїзді, 1, літера И у Печерському районі м. Києва», з урахуванням висновків суду, викладених в мотивувальній частині рішення, та техніко-економічних показників об`єкта будівництва, зазначених в заяві від 30.09.2021 про надання містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва в довільній формі, яка є додатком до заяви № 50014-006263876-013-16 від 30.09.2021.

5. Встановити судовий контроль за виконанням судового рішення та зобов`язати Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (ідентифікаційний код 26345558) подати суду через двадцять днів після набрання рішенням законної сили звіт про виконання судового рішення.

6. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ШАТО» (ідентифікаційний код ЄДРПОУ 33236760) за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (ідентифікаційний код 26345558) судовий збір у розмірі 6 810 (шість тисяч вісімсот десять) грн. 00 коп.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ШАТО» (01103, м. Київ, Військовий проїзд, буд. 1, корпус літера И; ідентифікаційний код 33236760).

Відповідач: Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 32, ідентифікаційний код 26345558).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення виготовлено та підписано - 16.05.2022.

Суддя Т.П. Балась