Постанова

від 18.08.2022 по справі 420/5418/18

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 420/5418/18

касаційне провадження № К/9901/13726/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А.,

суддів - Пасічник С.С., Ханової Р.Ф.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕР-КОНТЕЙНЕР-ТРАНС»

на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 січня 2019 року (головуючий суддя - Свида Л.І.)

та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2019 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Коваль М.П.; судді - Осіпов Ю.В., Шляхтицький О.І.)

у справі № 420/5418/18

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕР-КОНТЕЙНЕР-ТРАНС»

до Головного управління ДФС в Одеській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНТЕР-КОНТЕЙНЕР-ТРАНС» (далі - ТОВ «ІНТЕР-КОНТЕЙНЕР-ТРАНС»; позивач; платник) звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС в Одеській області (далі - ГУ ДФС в Одеській області; відповідач; контролюючий орган) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 09 жовтня 2018 року № 0043961407.

Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 28 січня 2019 року в задоволенні позовної заяви відмовив.

П`ятий апеляційний адміністративний суд постановою від 11 квітня 2019 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.

ТОВ «ІНТЕР-КОНТЕЙНЕР-ТРАНС» звернулося до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 січня 2019 року, постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2019 року та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права. При цьому зазначає, що реальний характер господарських операцій із придбання ним автозапчастин, обладнання, мастильних матеріалів, автохімії, автоаксесуарів, шин у Товариства з обмеженою відповідальністю «ОДІСЕЛЛ» підтверджується належним чином оформленими первинними документами.

Верховний Суд ухвалою від 12 червня 2019 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою позивача.

Відзиву на касаційну скаргу від відповідача не надійшло, що в силу частини четвертої статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «ІНТЕР-КОНТЕЙНЕР-ТРАНС» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість з контрагентом-постачальником Товариством з обмеженою відповідальністю «ОДІСЕЛЛ» за період з 01 квітня 2017 року по 31 січня 2018 року, за результатами якої складено акт від 25 вересня2018 року № 2074/15-32-14-07.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) у зв`язку з неправомірним формуванням податкового кредиту з податку на додану вартість за наслідками придбання автозапчастин, обладнання, мастильних матеріалів, автохімії, автоаксесуарів, шин у Товариства з обмеженою відповідальністю «ОДІСЕЛЛ» з огляду на непідтвердження фактичного характеру здійснених операцій та господарського характеру понесених за ними витрат належним чином оформленою первинною документацією.

На підставі зазначеного акта перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 09 жовтня 2018 року № 0043961407, згідно з яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, на 703425,00 грн.

Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем названого акта індивідуальної дії, Верховний Суд виходить із такого.

За правилами пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 996-XIV) визначено, що первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Аналіз наведених норм свідчить на користь висновку про те, що господарська операція для визначення податкового кредиту має бути фактично здійсненою та підтвердженою належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність такої операції, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку.

При цьому потрібно, щоб ці документи підтверджували і розкривали суть, внутрішню сторону господарської операції, її справжність, економічну вигоду (виправданість, ризик) й ділову мету. Щоб так кваліфікувати природу господарської операції, необхідно послатися на допустимі та належні докази, якими засвідчується стан (якість) такої операції. Без цього неможливо перевірити правильність обчислення і сплати суми грошового зобов`язання на підставі такої операції.

Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Разом з тим, за змістом статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У спірній ситуації суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що долучені позивачем до матеріалів справи документи не є достатніми доказами реального характеру здійснених поставок.

Зокрема, в матеріалах справи відсутні докази щодо уповноваження особи, яка підписала видаткові накладні на отримання товару від Товариства з обмеженою відповідальністю «ОДІСЕЛЛ», а саме - видаткові накладні, долучені до матеріалів справи, не містять прізвища, ім`я, по батькові та посади осіб, які брали участь у здійсненні господарських операцій та підписували їх.

Представлені товарно-транспортні накладні заповнено з порушенням Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363, зокрема, не вказано номери посвідчень водіїв, адреси навантаження та розвантаження товару, даних відпуску за довіреністю вантажоодержувача, супровідних документів на вантаж. У відомостях про вантаж не зазначено найменування вантажу (вказано тільки автотовари в асортименті), одиницю виміру, кількість місць. Відтак, неможливо встановити: точну адресу навантаження товару; яким чином здійснювалося перевезення вантажу - номери причепів, номери посвідчень водіїв; вид операції (навантаження або розвантаження), час прибуття, вибуття, простою транспорту, підписи відповідальних осіб; інформацію щодо вантажно-розвантажувальних операцій при транспортуванні товару автомобільним транспортом; час прибуття автомобіля для завантаження, який встановлюється в пункті навантаження з моменту проставляння в товарно-транспортній накладній відмітки про фактичний час прибуття автомобіля для завантаження, а час прибуття автомобіля для розвантаження - з моменту пред`явлення водієм товарно-транспортної накладної в пункті розвантаження.

Крім того, за даними Регіонального сервісного центру Міністерства внутрішніх справ в Одеській області номерні знаки, зазначені в товарно-транспортних накладних, - НОМЕР_1 , НОМЕР_2 належать іншим транспортним засобам, ніж ті, що зазначені в накладних, а саме - легковому автомобілю та мотоциклу.

Також судами встановлено, що на час укладення договору поставки між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «ОДІСЕЛЛ» і здійснення оспорюваних поставок на рахунки контрагента платника за клопотанням слідчих органів в межах кримінального провадження накладено арешт та зупинено всі видаткові операції з грошовими коштами, що надходять на рахунок цього суб`єкта господарської діяльності.

Натомість ТОВ «ІНТЕР-КОНТЕЙНЕР-ТРАНС» не надано жодного доказу, який би підтверджував перерахування коштів за поставлений йому товар або виставлення постачальником рахунків на оплату товару, наявність яких передбачено умовами укладеного між сторонами договору.

Не подано платником й документів на підтвердження перевезення автозапчастин із м. Одеси до м. Запоріжжя, зберігання товару на складах позивача з моменту придбання товару в січні 2018 року до моменту його передачі Приватному підприємству «ЕКО-НІК», якому, за доводами ТОВ «ІНТЕР-КОНТЕЙНЕР-ТРАНС», реалізовано розглядувану продукцію в травні 2018 року.

За таких обставин висновок судів першої та апеляційної інстанцій про неправомірність формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість за здійсненими з Товариством з обмеженою відповідальністю «ОДІСЕЛЛ» господарськими операціями ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди попередніх інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги ТОВ «ІНТЕР-КОНТЕЙНЕР-ТРАНС» без задоволення, а оскаржених судових рішень - без змін.

Керуючись частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕР-КОНТЕЙНЕР-ТРАНС» залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 січня 2019 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. А. Гончарова

Судді С. С. Пасічник

Р. Ф. Ханова