Постанова

від 11.04.2019 по справі 420/5418/18

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 квітня 2019 р.м.ОдесаСправа № 420/5418/18

П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Коваля М.П.,

суддів - Осіпова Ю.В.,

- Шляхтицького О.І.,

за участю: секретар судового засідання - Уштаніт Ю.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ІНТЕР-КОНТЕЙНЕР-ТРАНС на рішення Одеського окружного адміністративного суду, яке прийнято 28 січня 2019 року у складі суду судді: Свиди Л.І. в місті Одесі по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ІНТЕР-КОНТЕЙНЕР-ТРАНС до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

18 жовтня 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю ІНТЕР-КОНТЕЙНЕР-ТРАНС (дала - ТОВ ІНТЕР-КОНТЕЙНЕР-ТРАНС ) звернулося до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0043961407 від 09.10.2018 року.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28 січня 2019 року у задоволенні заявленого позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення заявлених вимог. В обґрунтування скарги апелянт зазначив, що судом першої інстанції порушені норми матеріального та процесуального права, неповно з'ясовано всі обставини, що мають значення для вирішення справи, що призвело до неправильного її вирішення.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що ТОВ ІНТЕР-КОНТЕЙНЕР-ТРАНС за договором поставки отримало від ТОВ ОДІСЕЛЛ автозапчастини, авто хімію та авто аксесуари, тощо, що підтверджується належним чином оформленими видатковими накладними та товарно-транспортними накладними. Апелянт зазначає, що не може нести відповідальність за дії свого контрагента, а тому висновки про неможливість поставки ТОВ ОДІСЕЛЛ автозапчастин не можуть бути підставою для притягнення до відповідальності позивача, ТОВ ІНТЕР-КОНТЕЙНЕР-ТРАНС сформований податковий кредит з податку на додану вартість на підставі належними чином оформлених податкових накладних, відсутність товару на складі обґрунтована укладенням договорів з іншим підприємством щодо продажу товару та його зберігання, отримані дані щодо транспортних засобів не можуть бути взяті до уваги судом, оскільки отримані вже після проведення перевірки та винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення. Отже апелянт вважає, що встановлення судом першої інстанції порушення з боку позивача норм ПК України, на підставі доказів наданих відповідачем, внаслідок начебто факту відсутності реального здійснення господарської операції між ТОВ ОДІСЕЛЛ та ТОВ ІНТЕР-КОНТЕЙНЕР-ТРАНС не повинен мати будь-яких правових наслідків для позивача, з огляду на те, що імпортером товару за договором поставки виступає третя особа (ТОВ ВІНЛАДА ), і власне органом ДФС встановлена невідповідність податковому законодавству саме між контрагентами за попереднім ланцюгом постачання товару, стороною в якому ТОВ ІНТЕР-КОНТЕЙНЕР-ТРАНС не виступає. З урахуванням наведеного апелянт також зазначає, що оскільки транспортна документацією підтверджується операція з надання послуг з перевезення вантажів і факт придбання товару, то за наявності документів, що підтверджують факти; отримання товару і його використання у власній господарській діяльності, неподань такого документа, як товарно-транспортна накладна або подання його з допущенню недоліками при складанні, не може свідчити про відсутність реальних господарська операцій, витрати на які позивачем віднесено до складу валових витрат, а відтак, може бути підставою для позбавлення платника податку права на отримання податкового кредиту з податку на додану вартість, а лише свідчить про порушення правил автотранспортних перевезень, що в жодному разі не є предметом доказування по даній справі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ТОВ ІНТЕР-КОНТЕЙНЕР-ТРАНС знаходиться на обліку як платник податків в ДПІ у Київському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області, є платником податку на додану вартість.

ГУ ДФС в Одеській області в період з 12.09.2018 року по 18.09.2018 року проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ ІНТЕР-КОНТЕЙНЕР-ТРАНС з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість з контрагентом-постачальником ТОВ ОДІСЕЛЛ за період з 01.04.2017 року по 31.01.2018 року, за результатами якої складений акт перевірки №2074/15-32-14-07 від 25.09.2018 року (а.с. 67-91).

Зазначеною перевіркою встановлено порушення позивачем п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до завищення від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного (звітного) податкового періоду, станом на кінець періоду, що перевірявся, на загальну суму 703425 грн. за січень 2018 року.

На підставі виявлених порушень, ГУ ДФС в Одеській області винесено податкове повідомлення-рішення №0043961407 від 09.10.2018 року, яким позивачу зменшений розмір від'ємного значення з податку на додану вартість, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на суму 703425 грн. (а.с. 10).

Позивач не погодився з правомірністю зазначеного податкового повідомлення-рішення та звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи спірне питання та відмовляючи у задоволені позовних вимоги ТОВ ІНТЕР-КОНТЕЙНЕР-ТРАНС , суд першої інстанції дійшов висновку про те, що не доведено первинними документами здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ ОДІСЕЛЛ , що не дає йому права, у відповідності до ст. 44 Податкового кодексу України, на формування податкового кредиту. Отже оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято в межах повноважень податкового органу та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, обґрунтовано та правомірно.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, та надаючи правову оцінку його висновкам і встановленим обставинам справи, виходить з наступного.

З акту перевірки №2074/15-32-14-07 від 25.09.2018 року вбачається, що підставою для висновків про завищення позивачем податкового кредиту на суму 703425 грн. є штучне формування податкового кредиту ТОВ ІНТЕР-КОНТЕЙНЕР-ТРАНС за січень 2018 року по ланцюгу постачання від ТОВ ОДІСЕЛЛ на загальну суму 4220550 грн., (в тому числі ПДВ на суму 703425 грн., без ПДВ на суму 3517125 грн.), так як не встановлено факту отримання товару ТОВ ОДІСЕЛЛ , в зв'язку із чим підтвердити реальність отримання (придбання) товару по ланцюгу від постачальника на адресу ТОВ ІНТЕР-КОНТЕЙНЕР-ТРАНС за січень 2018 року не можливо. По ланцюгу постачання запчастин від ТОВ ОДІСЕЛЛ - ТОВ ВІНЛАДА встановлено, що ТОВ ВІНЛАДА не отримувало запчастини за тою номенклатурою, яку реалізувало ТОВ ОДІСЕЛЛ , тобто фактично відсутній факт (джерела) законного походження та законного ведення товару в обіг. Крім того, в акті перевірки зазначено про не належне оформлення наданих під час перевірки товарно-транспортних накладних, а також відсутність придбаних товарів у позивача та не використання ним придбаних товарів в господарській діяльності.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема порядок їх адміністрування, права та обов'язки платників податків, компетенція контролюючих органів, повноваження посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України).

Відповідно до п. п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України господарська діяльність це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до положень п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України, податковий кредит складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами.

При цьому, згідно з п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16 липня 1999 року №996-XIV Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (далі - Закон №996-XIV).

Відповідно до статті 1 цього Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Згідно зі статтею 1 Закону № 996-ХIV господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом частин першої та другої статті 9 Закону № 996-ХIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Отже колегія суддів наголошує, що право на формування податкового кредиту виникає у підприємства в разі фактичного здійснення господарських операцій, підтвердження первинними документами здійснення таких операцій та наявності належним чином оформлених та зареєстрованих податкових накладних.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу .

Пунктом 198.1 статті 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема: з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України.

Згідно з пунктом 198.2 . статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу , протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу .

З аналізу вказаних правових норм та обставин справи вбачається, що необхідними та достатніми підставами для включення до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є придбання ним товару/послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням.

Згідно з вимогами пункту 200.1 статті 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, складену в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: порядковий номер податкової накладної; дата складання податкової накладної; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; податковий номер платника податку (продавця та покупця). У разі постачання/придбання філією (структурним підрозділом) товарів/послуг, яка фактично є від імені головного підприємства - платника податку стороною договору, у податковій накладній, крім податкового номера платника податку додатково зазначається числовий номер такої філії (структурного підрозділу); повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; ціна постачання без урахування податку; ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; код товару згідно з УКТ ЗЕД.

Відповідно до п. 201.8 ст. 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу .

Таким чином, враховуючи викладені норми ПК України, для формування податкового кредиту у платника податку - покупця мають бути в наявності: належно оформлена податкова накладна, фактична сплата грошових коштів контрагенту, в сумі визначеній в податковій накладній, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит.

Аналіз положень податкового законодавства, що діяло на момент виникнення спірних правовідносин, дозволяє дійти висновку, що право на формування податкового кредиту виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: 1) наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); 2) фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; 3) наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; 4) документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т. ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; 5) наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).

Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ ОДІСЕЛЛ (постачальник) та ТОВ ІНТЕР-КОНТЕЙНЕР-ТРАНС (покупець) 15 січня 2018 року укладений договір поставки №2018-01-15/01, за яким постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим договором поставити автозапчастини, обладнання, мастильні матеріали, авто хімію та авто аксесуари, шини, інші авто товари, а покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, прийняти й оплатити такий товар (а.с. 11-12). Відповідно до п. 2.1, 3.1, 5.1, 6.2, 7.1 зазначеного Договору, ціна товару та його асортимент зазначаються в накладних, поставка товару здійснюється шляхом перевезення постачальником покупцю, покупець зобов'язаний повідомити постачальника про отримання товару шляхом підписання уповноваженою особою відповідної видаткової накладної постачальника, оплата товару покупцем здійснюється шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника згідно виставленого рахунка фактури.

В межах здійснення господарських операцій за цим договором ТОВ ОДІСЕЛЛ виписані позивачу податкові накладні на загальну суму 4220550 грн. (в тому числі:ПДВ 703425 грн., без ПДВ на суму 3517125 грн.) (а.с. 47-66).

ТОВ ІНТЕР-КОНТЕЙНЕР-ТРАНС віднесено до складу податкового кредиту за січень 2018 року по податку на додану вартість придбання запчастин та матеріалів по податковим накладним, виписаним ТОВ ОДІСЕЛ .

На підтвердження отриманих даних ТМЦ від постачальника, позивачем було надано товарно-транспортні накладні №16/01 від 16.01.2018 р., №17/01 від 17.01.2018 р., №18/01 від 18.01.2018 р., №19/01 від 19.01.2018 р., №22/01 від 22.01.2018 р., №23/01 від 23.01.2018 р., №24/01 від 24.01.2018 р., №25/01 від 25.01.2018 р., 26/01 від 26.01.2018 р., №26/02 від 26.01.2018 р. (а.с. 27-46).

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно звернув увагу, що на час укладення договору поставки між позивачем та ТОВ ОДІСЕЛЛ та на час здійснення господарських операцій між цими підприємствами, на рахунки ТОВ ОДІСЕЛЛ за клопотанням слідчих органів в межах кримінального провадження судом був накладений арешт та зупинені всі видаткові операції з грошовими коштами, що надходять на рахунок цього підприємства.

При цьому, позивачем не надано жодного доказу, який би свідчив про оплату коштів за поставлений йому ТОВ ОДІСЕЛЛ товар, виставлення контрагентом позивача рахунків на оплату товару, наявність яких передбачена умовами договору.

Також в матеріалах справи відсутні докази щодо уповноваження особи, яка підписала видаткові накладні на отримання товару від ТОВ ОДІСЕЛЛ , а самі видаткові накладні, які надані до суду (а.с. 17-26) не містять прізвища ім'я по-батькові та посади осіб, які брали участь у здійсненні господарських операцій та підписували їх.

Твердження апелянта, що транспортною документацією підтверджується операція з надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару, тому неподання такого документа як товарно-транспортна накладна або подання його з допущеними недоліками при складанні, не може свідчити про відсутність реальних господарських операцій, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки ТТН заповнені з порушенням Правил перевезень вантажів автомобільними транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 №363 із змінами та доповненнями, зареєстрованого черстві юстиції України 20 лютого 1998 р. за №128/2568, а саме не вказано номери посвідчень водіїв, адрес навантаження та розвантаження товару, дані відпуску за довіреністю вантажоодержувача, супровідні документи на вантаж. Не вказано код ЄДРПОУ замовника/вантажовідправника/вантажоодержувача, пункт навантаження/завантаження не вказана конкретна адреса, вказано лише місто (Київ, Одеса). В відомостях про вантаж не вказано найменування вантажу (вказано тільки авто товари в асортименті), не вказано одиницю виміру, кількість місць. Тому неможливо встановити наступне: точну адресу навантаження товару; яким чином здійснювалось перевезення вантажу: номера причепів, номери посвідчень водіїв; вид операції (навантаження або розвантаження), час прибуття, вибуття, простою транспорту,підписи відповідальних осіб; інформацію щодо вантажно-розвантажувальних операцій при транспортуванні товару автомобільним транспортом; час прибуття автомобіля для завантаження який встановлюється у пункті вантаження з моменту проставляння в товарно-транспортній накладній відмітки про фактичний час прибуття автомобіля для завантаження, а час прибуття автомобіля для розвантаження - з моменту пред'явлення водієм товарно-транспортної накладної в пункті розвантаження.

Відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 №363 (далі - Правила №363), товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу.

Товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно п. 8.25 Правил №363, час прибуття автомобіля для завантаження встановлюється у пункті вантаження з проставляння в товарно-транспортній накладній відмітки про фактичний час прибуття автомобіля для завантаження, а час прибуття автомобіля для розвантаження - з моменту пред'явлення водієм товарно-транспортної накладної в пункті розвантаження.

У відповідності до п. 8.26 Правил №363, навантаження і розвантаження вважаються закінченими після вручення водієві належним чином оформлених товарно-транспортних накладних на навантажений або вивантажений вантаж.

Як вбачається з положень п. 11.1 Правил №363, основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, якої наведено в додатку 7 до цих Правил. Залежно від виду вантажу та його специфічних властивостей до основних документів додаються інші (ветеринарні, санітарні та якісні - сертифікати, свідоцтва, довідки, паспорти тощо), що визначається правилами перевезень зазначених вантажів.

Згідно п. 4.4. Правил №363, товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом). Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Крім того, за даними Регіонального сервісного центру в Одеській області МВС, номерні знаки, зазначені в накладних - АА5518КС, АА3850АВ належать іншими транспортних засобам, ніж ті що зазначені в накладних, а саме: легковому автомобілю та мотоциклу (а.с. 168-171).

При цьому колегія суддів критично оцінює доводи апелянта, що відповідь Регіонального сервісного центру в Одеській області МВС була отримана відповідачем після прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, відповідно не може бути доказом в розумінні КАС України під час судового розгляду справи, оскільки як вірно зазначено судом першої інстанції, вказаний доказ стосується оформлених під час здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ ОДІСЕЛЛ документів, які досліджувалися під час перевірки податковим органом, відповідно правомірно береться судом до уваги під час оцінки реальності господарських відносин позивача з ТОВ ОДІСЕЛЛ .

Щодо посилань апелянта на ті обставини, що недоліки товарно-транспортної накладної не можуть свідчити про нереальність господарських операцій, а лише свідчать про порушення правил автотранспортних перевезень, колегія суддів вказує, що зазначені доводи не можуть бути враховані судом за умови встановлення факту внесення до товарно-транспортних накладних недостовірних відомостей, зокрема щодо номерів транспортних засобів, які здійснювали перевезення товару.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що з матеріалів справи вбачається відсутність факту (джерела) законного походження та законного введення товару в обіг.

Крім того, з Акту перевірки вбачається, що придбані позивачем у ТОВ ОДІСЕЛЛ автозапчастини були відсутні у покупця товару з тих підстав, що між ТОВ ІНТЕР-КОНТЕЙНЕР-ТРАНС та ПП ЕКО-НІК укладений попередній договір про укладання договору купівлі-продажу від 30.05.2018 року, за умовами якого позивач зобов'язується продати, а ПП ЕКО-НІК купити автозапчастини, обладнання, мастильні матеріали, авто хімію та авто аксесуари, шини, інші авто товари на суму 4294524 грн. (а.с. 146-149) та договір відповідального зберігання майна від 30.05.2018 року з ПП ЕКО-НІК на автозапчастини, обладнання, мастильні матеріали, авто хімію та авто аксесуари, шини, інші авто товари, за умовами якого позивач передає, а зберігач приймає на відповідне зберігання протягом строку дії цього договору відповідне майно. Адреса ПП ЕКО-НІК : Запорізька область, м. Запоріжжя, вул. Рекордна, буд. 18В (а.с. 150-151) Відповідно до п. 1.2 зазначеного договору відповідальне зберігання товару за цим договором є безоплатним.

Позивачем надано акт прийому - передачі товару від 30.05.2018 року (на автозапчастини, обладнання, мастильні матеріали, авто хімію та авто аксесуари, шини, інші авто товари) на суму 4294524 грн. за договором відповідального зберігання майна від 30.05.2018 року.

За умовами попереднього договору про укладання договору купівлі-продажу від 30.05.2018 року ПП ЕКО-НІК зобов'язується всю суму, вказану у п. 2 цього договору, сплатити не пізніше 30 листопада 2018 року, а ТОВ ІНТЕР-КОНТЕЙНЕР-ТРАНС зобов'язується продати та підписати договір купівлі-продажу, вказаного в цьому договорі товару, не пізніше 30 листопада 2018 року. Змінення суми та строків договору можливе за згодою сторін.

Позивач зазначає, що у листопаді 2018 року ПП ЕКО-НІК йому стало відомо, що директор, який є єдиним засновником ПП ЕКО-НІК - Гіт О.В. 11.09.2018 року померла та на даний час у ПП ЕКО-НІК відсутня уповноважена особа на здійснення господарської діяльності, підписання договорів, проведення платежів та позивач очікує на набуття спадкоємцями - Гіт О.В. спадщини для вжиття заходів щодо укладення договору купівлі-продажу переданих товарів та отримання оплати.

Отже, посилання апелянта, що не зазначення в попередньому договорі та договорі відповідального зберігання майна умов поставки саме по собі не свідчить про безпідставність доводів позивача, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки матеріалами справи не підтверджено перевезення автозапчастин з м. Одеси до м. Запоріжжя, зберігання товару на складах позивача з моменту придбання товару в січні 2018 року до моменту його передачі ПП ЕКО-НІК в травні 2018 року.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що Верховним Судом зокрема у постановах від 12 червня 2018 року (справа №803/484/13-а), від 30.01.2018 року (справа №826/354/13-а), в ухвалі від 25.04.2018 у справі № 2а-18587/10/2670 висловлено правову позицію, що право на віднесення сум до складу витрат при обчисленні об'єкту оподаткування податку на прибуток та право на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту виникають у разі здійснення господарських операцій, підтверджених відповідними розрахунковими платіжними та інші первинними документи, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. Факт відсутності, або невідповідності первинного документу, який посвідчує господарську операцію, встановленим вимогам, унеможливлює формування на його підставі витрат або податкового кредиту.

Щодо тверджень апелянта про те, що він не може відповідати за дії контрагента та порушення норм податкового законодавства тягнуто негативні наслідки для контрагента, а не для позивача, про що неодноразово зазначав Верховний Суд та Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях, колегія суддів зазначає наступне.

Такі твердження апелянта заслуговують на увагу тільки за умови формування показників податкової звітності, на підставі даних, підтверджених первинними документами, що зазначено в положеннях ст. 44 ПК України.

Однак, встановлені вище обставини не підтвердження реальності господарських договорів та дійсного руху активів платника податків унеможливлюють формування останнім даних податкового обліку з вказаним вище контрагентом. Відсутність ознак реальності господарських операцій не може бути підставою для формування даних податкового обліку навіть за умови фіксації у паперовому вигляді окремими документами фактів поставки товарів за договорами, що були предметом перевірки контролюючого органу.

Проаналізувавши наявні в матеріалах справи документи в контексті вищенаведених норм, колегія суддів приходить до висновку щодо відсутності підстав вважати такі документи первинними бухгалтерськими документами, які б підтверджували фактичне придбання позивачем товарів у контрагента, що в свою чергу позбавляє позивача права на формування податкового кредиту.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з того, що судом першої інстанції було надано належну правову оцінку доводам, викладеним у позовній заяві, а також наведеним сторонами під час судового розгляду справи. Жодних нових доводів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваних судових рішень, в апеляційній скарзі не зазначено.

За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову

Враховуючи викладені обставини та з огляду на наведені положення законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 292, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ІНТЕР-КОНТЕЙНЕР-ТРАНС на рішення Одеського окружного адміністративного суду, яке прийнято 28 січня 2019 року - залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду, яке прийнято 28 січня 2019 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ІНТЕР-КОНТЕЙНЕР-ТРАНС до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Головуючий суддя: М.П.Коваль

Суддя: Ю.В.Осіпов

Суддя: О.І.Шляхтицький