Ухвала

від 22.05.2022 по справі 826/5334/15

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 У Х В А Л А

про залишення позову без розгляду

23 травня 2022 року м. Київ№ 826/5334/15Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Погрібніченка І.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання адміністративну справу

за позовомПрокурора Солом`янського району м. Києва в інтересах держави в особі: Державної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління ДФС у м. КиєвідоТовариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Моноліт»простягнення податкової заборгованості у розмірі 4 780 820, 40 грн.,

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся прокурор Солом`янського району м. Києва в інтересах держави в особі: Державної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі по тексту - позивач) із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Моноліт» (далі також - відповідач, ТОВ «ВКФ «Моноліт»), у якій просить стягнути з ТОВ «ВКФ «Моноліт» податкову заборгованість у розмірі 4 780 820, 40 грн.

Ухвалою від 17 квітня 2015 року Окружний адміністративний суд міста Києва (суддя Скочок Т.О.) відкрив скорочене провадження у справі без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі; запропонував відповідачу, в разі невизнання адміністративного позову, у десятиденний строк з дня одержання копії цієї ухвали надати суду письмові заперечення проти позову та докази на підтвердження цих заперечень або заяву про визнання позову.

Ухвалою від 12 травня 2015 року суд вирішив подальший розгляд справи здійснювати за загальними правилами Кодексу адміністративного судочинства України та призначив справу до судового розгляду.

Ухвалою суду від 16 червня 2015 року суд зупинив провадження у справі до набрання законної сили судового рішення у справі №826/8895/15.

У зв`язку з припиненням повноважень судді Скочок Т.О., по справі №826/5334/15 повторно призначено головуючого суддю Погрібніченка І.М.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 березня 2016 року дану справу прийняв до свого провадження суддя Погрібніченко І.М., призначивши справу до судового розгляду.

Ухвалою від 22 лютого 2021 року суд поновив провадження в адміністративній справі №826/5334/19 та вирішив її подальший розгляд здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Як вбачається з матеріалів справи, передумовою звернення прокурора до суду з даним позовом стала наявність інформації про існування у відповідача податкової заборгованості на загальну суму 4 780 820, 40 грн., яка виникла на підставі донарахованих податковим органом та самостійно визначених відповідачем податкових зобов`язань, а саме:

1) з податку на прибуток у розмірі 4 774 613, 09 грн., згідно податкового повідомлення-рішення від 03 жовтня 2011 року №0004002311;

2) з податку на додану вартість у розмірі 6 207, 31 грн., згідно податкового повідомлення-рішення від 28 листопада 2011 року №0005032311, податкової декларації з податку на додану вартість від 15 вересня 2014 року №9052720281, від 16 жовтня 2014 року №9059441898, від 20 листопада 2014 року №9067786691, від 16 грудня 2014 року№9072612823, від 16 лютого 2015 року №9016045340.

Прокурор в обґрунтування права звернення до суду вказує на те, що невиконання підприємством зобов`язань по сплаті податкового боргу з податків, зборів та інших обов`язкових платежів, що повинні зараховуватись до дохідної частини Державного бюджету України, порушує економічні інтереси держави і ускладнює належне фінансування соціально-економічних програм. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор чи його заступник самостійно визначає, з посиланням на законодавство, підстави подання позову, вказує в чому саме відбулось чи може відбутись порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державною здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, який фактично і є позивачем у справі, порушеній за заявою прокурора.

Надаючи оцінку вказаним підставам для звернення до суду прокурора, суд зазначає таке.

Згідно з частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами пункту 2 частини першої статті 121 Конституції України (у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду) прокуратура України становить єдину систему, на яку покладаються, зокрема, представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Конституція України визначає дві обов`язкові вимоги для виникнення у прокурора права на представництво інтересів держави: доведення, що обставини звернення до суду в інтересах держави є виключним випадком та здійснення представництва в порядку, визначеному законом.

У відповідності до положень частин першої та третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» (у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду) Представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Відповідно до частини шостої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» під час здійснення представництва інтересів громадянина або держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом та законом, що регулює виконавче провадження, зокрема, звертатися до суду з позовом (заявою, поданням).

Частиною першою статті 24 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам регіональних та місцевих прокуратур, їх першим заступникам та заступникам.

Статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду) встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

У випадках, установлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб.

Суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду у випадках, передбачених Конституцією та законами України.

За приписами частини другої статті 60 Кодексу адміністративного судочинства України з метою представництва інтересів громадянина або держави в адміністративному суді прокурор в межах повноважень, визначених законом, звертається до суду з адміністративним позовом (поданням), бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження в якій відкрито за адміністративним позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення Верховним Судом України, про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами для представництва інтересів громадянина або держави.

Прокурор, який звертається до адміністративного суду в інтересах держави, в позовній заяві (поданні) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до адміністративного суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Аналіз частини другої статті 60 Кодексу адміністративного судочинства України у взаємозв`язку з частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру», дає підстави вважати, що участь прокурора в судовому процесі в адміністративних судах стає можливою за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме нездійснення або неналежного здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтвердження відсутності такого органу.

Тобто, прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснюється або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або у разі відсутності такого органу.

Відповідно до частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

У разі відсутності суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесений захист законних інтересів держави, а також у разі представництва інтересів громадянина з метою встановлення наявності підстав для представництва прокурор має право:

1) витребовувати за письмовим запитом, ознайомлюватися та безоплатно отримувати копії документів і матеріалів органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ і організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, що знаходяться у цих суб`єктів, у порядку, визначеному законом;

2) отримувати від посадових та службових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ та організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування усні або письмові пояснення. Отримання пояснень від інших осіб можливе виключно за їхньою згодою.

Аналіз частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може підтвердити наявність підстав для представництва інтересів держави в суді шляхом надання належного обґрунтування, підтвердженого достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду, запитами, а також копіями документів, отриманих від суб`єкта владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для відповідного представництва.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року у справі №1-1/99 (далі - Рішення Конституційного Суду України) державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

В резолютивній частині Рішення Конституційного Суду України зазначено, що прокурори та їх заступники подають до суду позови саме в інтересах держави, а не в інтересах підприємств, установ і організацій незалежно від їх підпорядкування і форм власності. Під поняттям «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах» потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

З огляду на викладене, суд зазначає, що відповідно до частини третьої статті 45 Бюджетного кодексу України органи, що контролюють справляння надходжень бюджету, забезпечують своєчасне та в повному обсязі надходження до державного бюджету податків і зборів та інших доходів відповідно до законодавства.

За приписами статті 28 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи звертаються до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Пунктом 1 Положення про Державну податкову службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06 березня 2019 року №227 (далі по тексту - Положення №227), встановлено, що ДПС України є центральним органом виконавчої влади.

При цьому ДПС України відповідно до покладених на неї завдань, зокрема, здійснює стягнення своєчасно ненарахованих та/або несплачених сум інших платежів, звертається до суду у випадках, передбачених законом, та здійснює інші повноваження, визначені законом (підпункти 18, 26, 85 пункту 4 Положення №227).

Отже, ДПС України, будучи центральним органом виконавчої влади та здійснюючи контроль за правильністю обчислення збору, повнотою і своєчасністю його сплати, має право стягувати відповідну заборгованість на підставі частини третьої статті 45 Бюджетного кодексу України, статті 28 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» та вказаних норм Положення №227.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «ВКФ «Моноліт» перебувало на обліку в Державній податковій інспекції у Солом`янському районі Головного управління ДФС у м. Києві.

Разом з тим, постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2018 року №1200 утворено Державну податкову службу України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 19 червня 2019 року №537 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» реорганізовано Головне управління ДФС у м. Києві шляхом його приєднання до Головного управління ДПС у м. Києві.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року №682-р оголошено про початок роботи Державної податкової служби України.

У подальшому, постановою Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2020 року №893 «Деякі питання територіальних органів Державної податкової служби» ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної податкової служби за переліком згідно з додатком, зокрема, Головне управління ДПС у м. Києві.

Наказом Державної податкової служби України від 30 вересня 2020 року №529 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби», утворено відокремлені підрозділи Державної податкової служби територіальні органи за переліком згідно з додатком, зокрема, Головне управління ДПС у м. Києві.

У той же час, наказом Державної податкової служби України від 24 грудня 2020 року №755 «Про початок забезпечення здійснення територіальними органами ДПС повноважень та функцій» з 01 січня 2021 року розпочато здійснення територіальними органами ДПС, утвореними як її відокремлені підрозділи згідно з наказом ДПС від 30 вересня 2020 року №529 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби», повноважень та функцій територіальних органів ДПС, що ліквідуються відповідно до пункту 1 постанови №893.

Таким чином, на цей час ГУ ДФС у м. Києві (код ЄДРПОУ 39439980) та ГУ ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ 43141267) припинили виконувати функцій у сфері адміністрування податків і зборів, виконувати функції контролюючого органу.

Між тим, новостворене Головне управління ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ ВП 44116011) з 01 січня 2021 року почало виконувати свої функції як відокремлений підрозділ контролюючого органу, а відтак, на даний час цей контролюючий орган є правонаступником Головного управління ДФС у м. Києві, на обліку у якому перебував відповідач.

Враховуючи викладене оскільки ТОВ «ВКФ «Моноліт» перебуває на обліку в Державній податковій інспекції у Солом`янському районі Головного управління ДФС у м. Києві, органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, на даний час є ДПС України в особі ВП.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року №912/2385/18 наведено наступні висновки у подібних правовідносинах: «Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим».

Як підтверджується доданими до позовної заяви документами, прокурором самостійно не було встановлено обставин порушення інтересів держави, прокурор не звертався до органів податкової служби в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

При цьому, з доданих до позовної заяви документів відсутня можливість встановити наявність будь-яких перепон у податкового органу на самостійне звернення до суду з даним позовом, відтак лишається не зрозумілим доцільність передачі функцій контролюючого органу на прокурора.

Крім того, до позовної заяви не надано копій ухвал адміністративного суду, якими б аналогічний позов контролюючого органу було повернуто через відсутність у податкового органу повноважень на звернення до суду з такими позовними вимогами.

Суд враховує, що відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини сторонами судового розгляду є позивач і відповідач, які мають рівні права, включаючи право на юридичну допомогу. Підтримка прокуратурою однієї зі сторін може бути виправдана за певних умов, наприклад, з метою захисту вразливих осіб, які вважаються не здатними захистити свої інтереси самостійно, або в разі, якщо правопорушення зачіпає велику кількість людей, або якщо вимагають захисту реальні державні інтереси або майно (KOROLEV v. RUSSIA (no. 2), № 5447/03, § 33, ЄСПЛ, від 01 квітня 2010 року; MENCHINSKAYA v. RUSSIA, № 42454/02, § 35, ЄСПЛ, від 15 січня 2009 року).

Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі «Ф.В. проти Франції» (F.W. v. France) від 31 березня 2005 року, заява 61517/00, п. 27).

Положення пункту 2 частини першої статті 121 Конституції України (у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду), з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, свідчить про те, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що прокурором не доведено необхідності захисту інтересів держави, а даним позовом прокурор фактично перебрав на себе повноваження податкового органу, що не узгоджується з частиною другою статті 19 Конституції України.

Прокурор у визначених Законом випадках має право на представництво інтересів держави або конкретної особи (громадянина України, іноземця або особи без громадянства), якщо таке представництво належним чином обґрунтоване, проте не на представництво контролюючого органу-самостійного суб`єкта владних повноважень через допущення бездіяльності посадовими особами податкового органу у зверненні до суду з даним позовом, адже в такому випадку втрачається суть поняття «інтереси держави», натомість прокурор лише перебирає на себе виключні повноваження податкового органу.

У даному випадку, перебравши на себе повноваження позивача, прокурор не обґрунтував та не довів з посиланням на належні і допустимі докази неможливості податкового органу самостійно звернутись до суду з даним позовом, що, на думку суду, свідчить про те, що прокурор у даному випадку не має адміністративної процесуальної дієздатності на звернення до суду з даним позовом.

Відповідно до положень пункту 1 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо, зокрема, позов подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності.

Про залишення позову без розгляду суд постановляє ухвалу. Ухвала суду про залишення позову без розгляду може бути оскаржена (частина третя статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України).

Керуючись статтями 240, 248, 256, 293 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

У Х В А Л И В:

Адміністративний позов прокурора Солом`янського району м. Києва в інтересах держави в особі: Державної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління ДФС у м. Києві до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Моноліт» про стягнення податкової заборгованості у розмірі 4 780 820, 40 грн. - залишити без розгляду.

Ухвала суду набирає законної сили після її підписання та може бути оскаржена за правилами, встановленими статтями 293 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.М. Погрібніченко