Рішення

від 17.08.2022 по справі 509/3589/16-ц

ОВІДІОПОЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 509/3589/16-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2022 року Овідіопольський районний суд Одеської області в складі:

головуючого - судді Кириченко П.Л.;

при секретарі Осадченко С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Овідіополь Одеської області в залі суду цивільну справу за позовною заявою Заступника Одеської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеси (далі по тексту КЕВ м. Одеси) до ОСОБА_1 , Великодолинська селищна рада Одеського району Одеської області,третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору з боку позивача: Концерн «Військторгсервіс»,

про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради

про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку,

про зобов`язання вчинити певні дії, суд,

учасники цивільного провадження по справі:

позивач заступник Одеської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону України (далі по тексту прокурор) в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (далі по тексту МО України), Квартирно-експлуатаційний відділ міста Одеси (далі по тексту КЕВ м. Одеси)

відповідачка ОСОБА_1

відповідач Великодолинська селищна рада Одеського району Одеської області (далі по тексту селищна рада),-

ВСТАНОВИВ:

28 вересня 2016 року, військовий прокурор звернувся до Овідіопольського районного суду Одеської області із вищевказаною позовною заявою, в якій просив суд визнати незаконним та скасувати рішення Молодіжненської сільської ради від 09.09.2008 року № 1266-V, в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 , визнати недійсним та скасувати державний акт серія ЯЖ № 319458 на право власності на земельну ділянку площею 0.085 га, розташовану по АДРЕСА_1 , виданий ОСОБА_1 (код НОМЕР_1 ) на підставі рішень Молодіжненської сільської ради № 1121-V від 20.03.2008 року, зобов`язати відповідачку повернути за актом прийому-передачі державі в особі КЕВ м. Одеси вищевказану земельну ділянку, стягнути з відповідачів судові витрати на користь Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси.

Позиція сторін

Обґрунтовуючи зазначений позов військовий прокурор зазначив, що згідно державного акту на право постійного користування землею серії Б №032344 квартирно-експлуатаційній частині Одеського району у 1986 році виконавчим комітетом Овідіопольської районної ради народних депутатів Одеської області була надана у постійне та безоплатне користування земельна ділянка, загальною площею 586,5 га, до складу якої увійшла земельна ділянка площею 296,8 га, розташована на території Молодіжненської сільської ради Овідіопольського району Одеської області.

На зазначеній частині земельної ділянки, за адресою: АДРЕСА_2 , розташовані будівлі та споруди бази відпочинку, яка закріплена за державним підприємством Міністерства оборони України «Оздоровчий комплекс «Ювілейний», яке на виконання наказу Міністра оборони України від 25.07.2006 року №454 реорганізовано шляхом його приєднання до державного підприємства Міністерства оборони України «Управління торгівлі Південного оперативного командування», правонаступником якого на даний час є Концерн «Військторгсервіс» в особі філії «Одеське управління військової торгівлі» Концерну «Військторгсервіс».

Таким чином, позивач зазначає що на його думку вищезазначені землі відносяться за формою власності - до державної власності, за цільовим призначенням - до земель оборони та перебувають на відповідному обліку у органах квартирно-експлуатаційної служби ЗС України.

В подальшому, 14.07.2003 року Молодіжненською сільською радою видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно «Оздоровчого комплексу «Ювілейний» (37 будівель та споруд), власником якого визначено державне підприємство Міністерства оборони України.

09.09.2008 року Молодіжненською сільською радою прийнято рішення №1266-V, яким затверджено проект землеустрою про відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,085 га за адресою: АДРЕСА_1 , яка на думку прокурора та позивачів входить до складу земельної ділянки, що закріплена за Оздоровчим комплексом «Ювілейний» та яка відноситься до земель оборони.

Тому, саме на підставі зазначеного рішення Молодіжненської сільської ради, громадянці ОСОБА_1 видано Державний акт на право власності на землю серія ЯЖ № 319458 на земельну ділянку площею 0,085 га, кадастровий номер № 5123782000:02:004:3235, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Прокурор зазначає, що Кабінет Міністрів України та Міністр оборони України відповідну згоду на припинення права користування вказаною земельною ділянкою на її вилучення Молодіжненській сільській раді не надавав, жодних заяв про добровільну відмову від належного Міністерству оборони України права на вказану земельну ділянку сільській раді або вказаній громадянці не адресував.

З урахуванням доводів які зазначені у позовній заяві з посиланням на докази що містяться у матеріалах справи, прокурор зазначає, про порушення прав держави в особі Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси, а також вказує, що у даному випадку власник має право витребувати своє майно від добросовісного набувача у всіх випадках.

В ході судового розгляду до суду надійшли заяви від прокурора, представників Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси та представника Концерну «Військторгсервіс» про проведення судового засідання без їх участі, разом з цим позовні вимоги просили задовольнити у повному обсязі.

У попередніх судових засіданнях представник позивача Міністерства оборони України зазначив, що позов підтримує та просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник позивача Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси позовні вимоги також підтримав у повному обсязі.

Відповідачка ОСОБА_1 у судові засіданні не з`являлась, участь представника також не забезпечила, однак повідомлялась належним чином про час розгляду даної справи, у тому числі і на веб-сайті Овідіопольського районного суду Одеської області.

Представник відповідача селищної ради до суду направив заперечення, з яких видно, що в задоволенні позову необхідно відмовити.

Представник третьої особи, без самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачів - Концерну «Військторгсервіс» в особі філії «Одеське управління військової торгівлі» Концерну «Військторгсервіс» надав письмові пояснення згідно яких, позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Рух справи.

29 вересня 2016 року судом першої інстанції будо відкрито цивільне провадження по справі.

Під час судового розгляду судами різних інстанції неодноразово приймались процесуальні рішення

Дослідивши надані суду письмові докази, суд вважає позов є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню, з наступних підстав.

обставини, які встановлені судом

Відповідно до державного акту на право постійного користування землею серії Б №032344 квартирно-експлуатаційній частині Одеського району у 1986 році виконавчим комітетом Овідіопольської районної ради народних депутатів Одеської області була надана у постійне та безоплатне користування земельна ділянка, загальною площею 586,5 га, до складу якої увійшла земельна ділянка площею 296,8 га, розташована на території Молодіжненської сільської ради Овідіопольського району Одеської області.

На частині зазначеної земельної ділянки, за адресою: АДРЕСА_2 , розміщуються будівлі та споруди бази відпочинку, закріпленої за державним підприємством Міністерства оборони України «Оздоровчий комплекс «Ювілейний», яке у подальшому відповідно до наказу Міністра оборони України від 25.07.2006 року №454 було реорганізовано шляхом його приєднання до державного підприємства Міністерства оборони України «Управління торгівлі Південного оперативного командування», правонаступником якого на теперішній час є Концерн «Військторгсервіс» в особі філії «Одеське управління військової торгівлі».

За державним підприємством Міністерства оборони України визнано право власності на будівлі та споруди «Оздоровчого комплексу «Ювілейний», що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , на підставі якого, 14.07.2003 року видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно «Оздоровчого комплексу «Ювілейний» (37 будівель та споруд).

09 вересня 2008 року Молодіжненською сільською радою прийнято рішення № 1266-V, яким затверджено проект землеустрою про відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,085 га., за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.12).

На підставі вказаного рішення Молодіжненської сільської ради, громадянці ОСОБА_1 видано Державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯЖ № 319458, на земельну ділянку площею 0.085 га., цільове призначення для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер №5123782000:02:004:3235 (а.с.11).

Під час судового розгляду судом встановлено, що рішення (розпорядження) Міністра оборони України про передачу вказаної земельної ділянки до відання та розпорядження Молодіжненської сільської ради, яке могло б слугувати підставою для вилучення даної земельної ділянки.

Уповноваженими особами земельна ділянка військового містечка до комунальної власності не передавалась, оскільки існує особливий, передбачений законодавством порядок надання земель оборони у користування із земель, що перебувають у користуванні відповідних військових формувань, обумовлений відповідним статусом цих земель та їх призначенням.

Зокрема ст. 141 Земельного кодексу України визначено, що припинення права постійного користування земельною ділянкою відбувається через добровільну) відмову землекористувача від даної земельної ділянки. Згідно ч. 3,4 ст. 142 ЗК України відмова від користування земельною ділянкою відбувається через подання спеціальної заяви про відмову землекористувача до власника земельної ділянки.

Також, частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України закріплено правову норму, відповідно до якої підставою набуття права власності або права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності є рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, за умови, що такі рішення прийняті у межах їх повноважень та відповідно до закону.

Приписами ч.3 ст.78, ч.1 ст.84 Земельного кодексу України встановлено, що земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності, при цьому у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної і приватної власності.

Згідно зі ст. 13 Земельного кодексу України, повноваження щодо розпорядження землями державної власності відноситься виключно до повноважень Кабінету Міністрів України. У даному випадку, власниками земельних ділянок, закріплених за суб`єктами, що перебувають у сфері управління Міністерства оборони України є Держава в особі Кабінету Міністрів України, оскільки за приписами ст. 110 Конституції України саме Кабінет міністрів України є вищим органом в системі органів виконавчої влади, якому надані повноваження з управління об`єктами державної власності.

Крім того, у ст.14 Закону України «Про збройні сили України» унормовано, що земля закріплена за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належить їм на праві оперативного управління.

Такої ж позиції щодо необхідності надання Кабінетом Міністрів України згоди на вилучення земель оборони дотримується і Вищий господарський суд України у справі № 916/3719/15 (постанова від 23.06.2016 року залишена в силі Верховним Судом України).

Крім цього, відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду зазначеній у постанові від 14.07.2018 року у справі №916/3727/15 (провадження №12-126гс18) правочини, що передбачають відчуження земельних ділянок, які відносяться до земель оборони, здійснюються з обов`язковим наданням Кабінету Міністрів України, як органом, що здійснює розпорядження цими землями, згоди на таке відчуження.

Таким чином, наявність згоди Міністра оборони України на припинення права постійного користування земельною ділянкою без рішення власника - Кабінету Міністрів України, не є підставою для припинення права постійного користування земельною ділянкою.

Рішення сільської ради від 09 вересня 2008 року № 1266 та Державний акт на право власності на земельну ділянку, порушують права держави як власника вказаних земель в особі Міністерства оборони України як належного землекористувача, а тому є незаконним та підлягає визнанню недійним з огляду на наступне.

Частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України закріплено правову норму, відповідно до якої підставою набуття права власності або права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності є рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, за умови, що такі рішення прийняті у межах їх повноважень та відповідно до закону.

Поряд із цим, ч.1 ст.19 Земельного кодексу України містить положення щодо поділу земель України за цільовим призначенням на відповідні категорії, серед яких, зокрема, і землі оборони.

Згідно зі ст.20 Земельного кодексу України земельні ділянки, що належать до земель оборони, використовуються виключно у відповідності до Закону України «Про використання земель оборони».

Відповідно до вимог ст.77 Земельного кодексу України, ст.1 Закону України «Про використання земель оборони» землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України.

Згідно із ст.6 Закону України «Про розмежування земель державної та комунальної власності» при розмежуванні земель державної та комунальної власності не можуть передаватися до земель комунальної власності земельні ділянки, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), об`єкти незавершеного будівництва та законсервовані об`єкти.

Відтак, сільська рада не була уповноважена розпоряджатися земельною ділянкою, а тому спірна земельна ділянка, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , дотепер має бути віднесена за цільовим призначенням до земель оборони, за формою власності до державної власності.

З огляду на викладене та вимоги п. «в» ч.4 ст.84 Земельного кодексу України, зазначена земельна ділянка не могла бути передана до земель приватної чи комунальної власності в силу її приналежності за цільовим призначенням до земель оборони. Держава є власником земель оборони за законом.

Молодіжненською сільською радою не враховано правові норми ст.142 Земельного кодексу України, відповідно до яких існує певний передбачений законодавством порядок припинення права постійного користування землями оборони, зокрема у зв`язку із добровільною відмовою від них землекористувача.

Оскільки вилучення Молодіжненською сільською радою спірної земельної ділянки із земель оборони відбулось з порушенням норм ч.ч.1, 5 ст.116, ст.ст.120, 141, ч.3 ст.142 ЗК України, ч.3 ст.24, ч.1 ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування», вказана земельна ділянка, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , незаконно надана у власність громадянці ОСОБА_1 , у зв`язку з чим, Державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯЖ №319458, підлягає визнанню недійсним та скасуванню, тому позов в цій частині підлягає задоволенню.

Відповідно до ст.317 Цивільного кодексу України, право володіння, користування та розпорядження своїм майном належить власнику цього майна.

Статтею 319 цього Кодексу визначено, що лише власник має право вчиняти стосовно свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, а ст. 321 Цивільного кодексу України визначено непорушність права власності.

Згідно зі ст.373 Цивільного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону. Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення. Власник земельної ділянки може використовувати на свій розсуд все, що знаходиться над і під поверхнею цієї ділянки, якщо інше не встановлено законом та якщо це не порушує прав інших осіб.

Крім того, відповідно до ст.386 Цивільного кодексу України власник має право на захист права власності.

Стаття 393 Цивільного кодексу України передбачає, що правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом недійсним та скасовується.

Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акту органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акту. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.

Згідно ст.328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

На підставі рішення Молодіжненської сільської ради від 09.09.2008 року земельна ділянка площею 0,085 га, по АДРЕСА_1 передана у власність відповідачки ОСОБА_1 безоплатно.

У даному випадку необхідно керуватись ч.3 ст.388 ЦК України, яка передбачає, що якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках, в зв`язку з чим позов в цій частині також підлягає задоволенню.

При цьому, надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у державній власності, без урахування обмежень, зазначених у Земельному кодексі України, Законі України «Про використання земель оборони», Законі України «Про збройні сили України» суперечить нормам чинного законодавства.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.

Перший протокол ратифікований Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР і з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) ЄСПЛ, яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується українськими судами як джерело права.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання.

У справі, яка розглядається, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності відповідача критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.

Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля, водні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За правилами статей 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави.

З огляду на наведене, положення частини першої статті 83, частини першої статті 84, статті 122 ЗК України, статей 1, 2, 6, 10 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, водні ресурси є об`єктами права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі, відповідно, державної чи комунальної власності.

Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Витребування спірної земельної ділянки із володіння відповідача відповідає критерію законності: воно здійснюється на підставі норми статті 388 ЦК України в зв`язку з порушенням органом місцевого самоврядування низки вимог Земельного кодексу України, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності.

Такі висновки також узгоджуються з висновками Великої Палати ЄСПЛ у справі від 29 березня 2010 року (заява № 34044є/02).

Таким чином, встановлення порушення статті 1 Першого протоколу, виправданість втручання у право власності та надання відповідної компенсації напряму корегуються із законністю набуття майна, поведінкою набувача під час його придбання та наявністю суспільного інтересу, з метою задоволення якого таке втручання здійснюється.

Звертаючись до суду з позовом в інтересах держави, прокурор обґрунтував наявність підстав для здійснення такого представництва, при цьому відчуження земельної ділянки відбулось із порушенням вимог законодавства, що призвело до порушення прав держави в особі Міністерства оборони України.

Щодо заяв селищної ради яка міститься у відзиві на позов, про відмову у задоволенні позову з підстав пропуску позивачем строку позовної давності, то вони задоволенню не підлягають, з огляду на наступне.

Відповідно до положень ст.ст. 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною третьою статті 267 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Положеннями частини першої статті 261 Цивільного кодексу України унормовано, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Частинами четвертою та п`ятою статті 267 Цивільного кодексу України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Отже, визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Верховним судом України у постанові від 16.09.2015 року № 6-68цс15 зазначено, що з огляду на статус держави та її органів як суб`єктів владних повноважень, положення пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України не поширюються на позови прокуратури, які пред`являються від імені держави і направлені на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади. На такі позови поширюється положення статті 257 Цивільного кодексу України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб`єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Так, представником селищної ради у відзиві на позов було наголошено, що позивачам було відомо або могло бути відомо про порушення їх прав, однак жодних доказів які б вказували на зазначене у матеріалах справи не міститься, відповідач не вказав також ані дату ані рік коли на його думку прокурор та позивачі дізнались або ж могли дізнатися про порушення прав держави в особі Міністерства оборони України.

Між тим, з матеріалів справи вбачається, що спірне рішення Молодіжненської сільської ради № 1266 прийнято 09.09.2008 року, Державний акт на право власності на земельну ділянку був зареєстрований належним чином 17 липня 2009 року, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом 28.09.2016 року.

Виходячи з доказів наявних у матеріалах справи та з доводів зазначених селищною радою, не вбачається, що позивачу - Міністерству оборони України стало відомо, чи могло стати відомо про порушення його прав, щодо передачі земельної ділянки відповідачу у 2013 чи у 2014 році.

З огляду на зазначене, суд вважає, що позов подано в межах встановленого законом строку для захисту порушеного права власності держави на спірну земельну ділянку.

Щодо доводів представника відповідача про те, що обраний спосіб захисту про визнання незаконним та скасування вказаного рішення не призводить до поновлення порушених прав позивачів стосовно земельної ділянки, щодо якої виник спір, пославшись на те, що спірне рішення є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, яке вичерпало свою дію внаслідок його виконання, варто зазначити наступне.

Вказані доводи не можуть бути враховані судом, оскільки вони суперечать правовій позиції, висловленій у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 916/1979/13, відповідно до якої, рішення органу місцевого самоврядування у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства. Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою матеріального права. На таку особу, позивача, з урахуванням принципу свободи розпорядження власними процесуальними правами, не можна покладати обов`язок об`єднання вимог про визнання протиправним і скасування рішення органу місцевого самоврядування та вимог про скасування правовстановлюючих документів на земельну ділянку, укладених (виданих) на підставі такого рішення.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Судові витрати.

При подані позову військовий прокурор сплатив судовий збір в розмірі 2765.00 грн. (т.1 а.с.8), крім того при подані апеляційної скарги прокурор сплатив судовий збір в розмірі 3 031 грн. (т.1а.с.137), крім того прокурор при поданні касаційної скарги сплатив судовий збір в розмірі 3307 грн. (а.с.167). Суд прийшов до висновку, що позов є обґрунтований, вини відповідача селищної ради у подані позову не має, а тому відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідачки ОСОБА_1 на користь прокурора підлягає стягненню судовий збір в розмірі 9103 грн. (2765.00+3031 +3307=9103)

Керуючись ст.ст.2-13,76-80,141,258,263-265,266 ЦПК України, ст.ст.317,319, 321,328,373,388,393 ЦК України, ст.ст. 4,5,13,19,20,84,77,116,141 ЗК України,

ВИРІШИВ:

Позов Заступника Одеської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеси (далі по тексту КЕВ м. Одеси) до ОСОБА_1 , Великодолинська селищна рада Одеського району Одеської області,третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору з боку позивача: Концерн «Військторгсервіс», про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради та визнання недійсним державного акту та зобов`язати вчинити певні дії щодо повернення майна - задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати рішення Молодіжненської сільської ради від 09 вересня 2008 року №1266 -V, в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,085 га. за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати недійсним та скасувати Державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯЖ №319458 видане Відділом Держкомзему у Овідіопольському районі від 17.07.2009 року, про визнання за ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку площею 0,085 га., кадастровий номер: №5123782000:02:004:3235, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Зобов`язати ОСОБА_1 ( НОМЕР_2 ) повернути за актом прийому-передачі державі в особі Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси земельну ділянку площею 0,085 га, вартістю 178 432 грн., кадастровий номер: №5123782000:02:004:3235, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , код НОМЕР_1 на користь Одеської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону України судовий збір в розмірі 9 103 грн.

Копію рішення направити сторонам у справі.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду через суд першої інстанції в 30-денний строк з дня його проголошення.

Суддя: Кириченко П.Л.