Рішення

від 08.08.2022 по справі 911/3551/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" серпня 2022 р. м. Київ Справа № 911/3551/21

Суддя Конюх О.В., при секретарі судового засідання Лівандовському О.О., розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Антон», с. Гувівщина Києво-Сваятошинського району Київської області,

до відповідачаПриватного акціонерного товариства «ДТЕК Київські регіональні електромережі», м. Вишневе Київської області,

проусунення перешкод у праві користування земельною ділянкою.

за участю представників:

від позивача: Головко О.С., адвокат, ордер від 29.11.2021 серія КС №692051;

від відповідача:Безштанько В.В., адвокат, довіреність від 23.03.2022 №95/2022,

СУТЬ СПОРУ:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю Антон, с. Гурівщина Києво-Святошинського району (далі по тексту ТОВ «Антон») звернувся до господарського суду Київської області з позовом від 29.11.2021 № б/н до відповідача - приватного акціонерного товариства ДТЕК Київські регіональні електромережі, м. Вишневе Київської області (далі по тексту ПрАТ «ДТЕК Київські РЕМ»), в якому просить суд усунути перешкоди в праві користування належною ТОВ Антон земельною ділянкою з кадастровим номером 3222480804:02:001:0178 розташованої за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський район, с. Любимівка, вул. Київська, 47-А шляхом зобов`язання ПрАТ ДТЕК Київські регіональні електромережі, код ЄДРПОУ 23243188 демонтувати одну одностоякову і одну двостоякову опори ЛЕП-10 кВ та провід, розміщений на них, лінія якого відходить від ЗТП-305, позначені на схемі розміщення об`єктів енергетики від 29 листопада 2021, доданої до позовної заяви, під номером 4 та 5.

Крім того позивач просить суд судові витрати покласти на відповідача.

Позов обґрунтований тим, що ТОВ «Антон» є власником земельної ділянки у с. Любимівка по вул. Київська 47-А кадастровий номер 3222480804:02:001:0178 для розміщення та експлуатації будівель та споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства на підставі договору купівлі-продажу від 27.10.2017. позивач твердить, що на території земельної ділянки розташована закрита трансформаторна підстанція (ЗТП-305) яка належить ТОВ «Антон», до якої підведено лінію електропередач (ЛЕП-10кВ). На території земельної ділянки також знаходяться належні відповідачу дві двостоякові опори ЛЕП-10 кВ, лінія якої підведена до ЗТП-305, а також одна одностоякова і одна двостоякова опори ЛЕП-10кВ, лінія якої відходить від ЗТП-305. Позивач твердить, що відповідач використовує належну позивачу ЗТП-305 та його територію як транзит для передачі електричної енергії по ЛЕП-10 кВ без будь-яких на те законних підстав.

Позивач твердить, що розміщені на приватному землеволодінні опори створюють суттєві незручності для власника земельної ділянки, у тому числі враховуючи обмеження охоронних зон ЛЕП. Посилаючись на ст. 78, 79, 90, 152 ЗК України позивач твердить, що має право самостійно господарювати на землі та к власник може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані із позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача судові витрати, які, згідно із попереднім розрахунком, наведеним позовній заяві, становлять 2270,00 грн. судовий збір та 20 000,00 грн. витрати на правову допомогу.

Ухвалою господарського суду Київської області від 06.12.2021 позовну заяву ТОВ «Антон» залишено без руху. Зобов`язано ТОВ «Антон» усунути недоліки позовної заяви, в строк не пізніше десяти днів з дня отримання ухвали про залишення позовної заяви без руху.

13.12.2021 від представника позивача до суду надійшла заява (лист) про усунення недоліків позовної заяви від 10.12.2021, до якої додано оригінали опису вкладення у цінний лист від 10.12.2021 та накладної Укрпошти від 10.12.2021 №0860103925176.

Ухвалою господарського суду Київської області від 14.12.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 911/3551/21, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначено на 17.01.2022.

04.01.2022 від відповідача ПрАТ «ДТЕК Київські РЕМ» до господарського суду надійшов відзив від 30.12.2021 на позовну заяву, у якому відповідач просить суд у задоволенні позову ТОВ «Антон» відмовити у повному обсязі.

Заперечення мотивовані тим, що відповідно до Статуту відповідач є правонаступником Державної акціонерної енергопостачальної компанії «Київобленерго», створеної шляхом перетворення Державного підприємства «Київобленерго» відповідно до Указу Президента України від 04.04.1995 №282/95 «Про структурну перебудову в електроенергетичному комплексі України» та наказу Міністерства енергетики та електрифікації України №141 від 02.08.1995.

З 01.01.2019 функції постачальника електроенергії споживачам на території Київської області передані ТОВ «Київська обласна ЕК», при цьому функції з розподілу електроенергії залишились за відповідачем.

Відповідач твердить, посилаючись на викопіювання з інтегрованої системи відповідача про оприбуткування лінії від 01.12.1976 та дані останньої інвентаризації 23.10.2020 та балансову довідку, що на момент придбання земельної ділянки, що оформлено договором від 27.10.2017, за вказаною адресою до складу ПЛ 10Кв Л-ТП ПС Бузова входили і спірні опори, про що позивач був обізнаний, і у матеріалах справи відсутні докази того, що спірні опори були встановлені відповідачем після набуття позивачем права власності на спірну земельну ділянку без правовстановлюючих документів.

Відповідач твердить, що відповідно до ст. 1 Закону України «Про землі енергетики та правовий режим спеціальних зон енергетичних об`єктів» охоронні зони об`єктів енергетики - зона вздовж повітряних і кабельних ліній електропередачі, навколо електростанцій, трансформаторних підстанцій, розподільних пунктів та пристроїв і магістральних теплових мереж, споруд альтернативної енергетики тощо для забезпечення нормальних умов їх експлуатації, запобігання ушкодженню, а також для зменшення їх негативного впливу на людей, суміжні землі, природні об`єкти та довкілля.

Відповідно до частин першої, п`ятої ст. 22 вказаного Закону, охоронні зони об`єктів енергетики встановлюються вздовж повітряних та кабельних ліній електропередачі та навколо електростанцій, електропідстанцій, струмопроводів і пристроїв, для забезпечення нормальних умов експлуатації об`єктів енергетики, запобігання ушкодженню, а також зменшення їх негативного впливу на людей та довкілля, суміжні землі та інші природні об`єкти. Охоронні зони електричних станцій і підстанцій, струмопроводів та пристроїв встановлюються на певній відстані за периметром земельної ділянки, на якій ці об`єкти розміщені.

Правилами охорони електричних мереж, затвердженими постановою КМУ від 04.03.1997 №209 передбачено, що охоронні зони електричних мереж встановлюються за периметром трансформаторних підстанцій, розподільних пунктів і пристроїв на відстані 3 метрів від огорожі або споруди. Згідно із пунктами 8, 9 Правил забороняється в охоронних зонах повітряних і кабельних ліній трансформаторних підстанцій, розподільних пунктів і пристроїв виконувати будь-які дії, що можуть порушити нормальну роботу електричних мереж, спричинити їх пошкодження або нещасні випадки. Відповідно до ст. 27 Закону України «Про ринок електричної енергії» на об`єкті енергетики встановлюється особливий режим допуску, а в охоронних зонах електромереж діють обмеження.

Відповідач твердить, що за Актом розмежування балансової належності, який є невід`ємною частиною Договору №(217-14)246 на користування електричною енергією від 08.05.1997, укладеного між АЕК «Київобленерго» та ТОВ «Антон» передбачено, що ТОВ «Антон» як споживач несе відповідальність за технічний стан та експлуатацію ТП-305, мережі 0,4 кВ, мережі 10 кВ.

За таких обставин відповідач твердить про відсутність порушення відповідачем права позивача, за захистом якого він звернувся до суду.

13.01.2022 до господарського суду від представника відповідача надійшло клопотання від 11.01.2022 про доручення до матеріалів справи довідки про балансову належність лінії.

17.01.2022 від представника позивача до господарського суду надійшло клопотання від 14.01.2022 про відкладення підготовчого судового засідання, а також відповідь від 14.01.2022 на відзив, у якій позивач заперечує аргументи, наведені відповідачем. Представник позивача твердить, що згідно вимог частини 1 ст. 18 та частини 1 ст. 16 Земельного кодексу Української РСР 1970 року для будівництва ліній електропередач надавались землі у користування у порядку відведення. Аналогічна норма містилась у ст. 19 Земельного кодексу України 1990 року, крім того, містилася вказівка на надання земельних ділянок за проектами відведення ділянок. Відповідно до ЗК України 2001 року в редакції до серпня 2010 року було визначено, що землями промисловості, транспорту, енергетики є землі, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності. Відповідно до ст. 76 ЗК України 2001 року землями енергетичної системи визнаються землі, надані під електрогенеруючі об`єкти (атомні, теплові, гідроелектростанції, електростанції з використанням енергії вітру і сонця та інших джерел), під об`єкти транспортування електроенергії до користувача.

Тобто, позивач твердить, що у період до серпня 2010 року за загальними вимогами діючих Земельних кодексів в Україні для будівництва ліній електропередач встановлювалась законодавча вимога щодо надання земель під об`єкти енергетики у порядку відведення. Після прийняття Закону України «Про землі енергетики та правовий режим спеціальних зон енергетичних об`єктів» підприємствам, які будують чи експлуатують об`єкти енергетики та передачі електроенергії надано право використовувати земельні ділянки за договором земельного сервітуту з власником або користувачем земельної ділянки.

Відтак, позивач твердить, що якщо відповідач не надає докази правомірності розміщення/або будівництва опор ПЛ-10кВ на спірній земельній ділянці, то таке розміщення є незаконним. При цьому позивач твердить, що договір сервітуту із відповідачем укладений не був, у розумінні частини 2 ст. 402 ЦК України ініціатором укладення договору сервітуту має бути не власник земельної ділянки, а електропередавальна компанія, обладнання якої знаходиться на чужій земельній ділянці.

Ухвалою від 17.01.2022 підготовче судове засідання відкладено на 31.01.2022.

24.01.2022 до господарського суду від відповідача надійшли заперечення від 20.01.2022 на відповідь на відзив, у яких відповідач спростовує аргументи позивача. Відповідач твердить, що на момент придбання земельної ділянки за договором від 27.10.2017 по наявній у відповідача інформації до складу ПЛ-10Кв Л - ТП ПС Бузова входили і опори; позивач був обізнаний про наявність опор на земельній ділянці і про особливості діяльності, які регулюються спеціальним законодавством про електроенергетику. Крім того, відповідач твердить, що позивач є споживачем електроенергії за договором від 08.05.1997, у зв`язку з чим твердить, що за вимогами позивача спливла позовна давність, про застосування якої просить відповідач у справі.

Також відповідач твердить, що позивачем не подано доказів того, що будь-які опори були встановлені відповідачем без згоди позивача після набуття ним права власності на земельну ділянку, і придбання об`єктів нерухомості, через територію яких вже прокладені та експлуатуються об`єкти електроенергетики, не може свідчити про виникнення у власника безумовного права на їх перенесення за межі цих об`єктів.

Ухвалою від 31.01.2022 підготовче провадження закрито, призначено справу до судового розгляду по суті на 21.02.2022.

16.02.2022 від представника відповідача до суду надійшли додаткові пояснення від 14.02.2022 з урахуванням судової практики на позовну заяву ТОВ «Антон» про усунення перешкод у праві користування земельною ділянкою. У поясненнях представник позивача посилається на позиції постанови Північного апеляційного господарського суду від 15.12.2021 у справі №911/623/21 та постанови Верховного Суду від 16.09.2020 у справі №234/11992/19. Крім того, відповідач твердить, що взаємовідносини позивача та відповідача, які виникають під час купівлі-продажу електроенергії регулюються також Кодексом систем розподілу, затвердженим постановою НКРЕКП від 14.03.2018 №310, відповідно до пункту 4.1.37 глави 4.1 розділу IV якого передбачено, що якщо Користувач або власник земельної ділянки має намір спорудити або реконструювати будівлі, дороги, мости, інші об`єкти архітектури, що потребує перенесення повітряних та/або підземних електричних мереж та інших об`єктів електроенергетики, Користувач або власник земельної ділянки звертається до ОСР із відповідною заявою. До заяви додається ситуаційний план об`єкта забудови. ОСР надає вихідні дані та технічні вимоги для проєктування перенесення (перевлаштування) належних йому об`єктів електроенергетики не пізніше 10 робочих днів від дня реєстрації заяви або 20 робочих днів у разі необхідності погодження технічних вимог з ОСП (у зазначений у заяві спосіб обміну інформацією).

Користувач або власник земельної ділянки має розробити проєкт, у тому числі здійснити заходи в межах чинного законодавства з метою вирішення питань щодо відведення на користь ОСР земельних ділянок для розташування об`єктів електроенергетики, а ОСР - узгодити наданий Користувачем або власником земельної ділянки проєкт з оформленням технічного рішення.

ОСР на договірних засадах надає Користувачу або власнику земельної ділянки послугу з перенесення визначених проєктом об`єктів електроенергетики, вартість якої визначається згідно з кошторисом (який є невід`ємною частиною відповідної проєктної документації), у термін, визначений відповідно до вимог нормативних документів, що визначають строки проєктування та будівництва.

Вартість розроблення проєктної документації, що передається замовником ОСР, ураховується в загальній сумі вартості послуги з перенесення об`єктів електроенергетики.

В судовому засіданні 21.02.2022 розпочато розгляд справи по суті та оголошено перерву до 14.03.2021.

Разом із тим, 24.02.2022 розпочалась повномасштабна військова агресія Російської Федерації проти України, у зв`язку з чим Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Згідно з Указом Президента України від 14.03.2022 №133/2022 воєнний стан продовжено з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб. Указами Президента України від 18.04.2022 №259/2022 та від 17.05.2022 №341/2022 воєнний стан продовжено відповідно з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб та з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.

У зв`язку із розповсюдженням територіальної юрисдикції суду на Київську область, у якій відбувалися активні бойові дії, здійсненням щоденних ракетно-бомбових ударів по місту Києву, обмеженням роботи транспорту та відповідно неможливістю забезпечити безпечне прибуття та перебування відвідувачів та працівників суду у приміщеннях господарського суду Київської області, з урахуванням положень статті 3 Конституції України про те, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, справи, призначені на 14.03.2022, були зняті з розгляду, відповідно судове засідання у справі №911/3749/21 не відбулося.

Ухвалою господарського суду Київської області від 02.06.2022 розгляд справи №911/3551/21 призначено у судовому засіданні на 04.07.2022. У судовому засіданні 04.07.2022 судом оголошено перерву до 18.07.2022, про що присутні представники обох сторін були повідомлені особисто під розпис.

15.07.2022 від представника відповідача до господарського суду надійшли додаткові пояснення від 15.07.2022, у яких відповідач твердить, що ПЛ-10 кВ Л-ТП-305-1 була побудована в 1976 році, тобто до набуття права власності позивачем на земельну ділянку, на земельній ділянці, що надавалась із земель запасу на потреби електроенергетичної галузі, та введена в експлуатацію відповідно до діючого на той час законодавства, що підтверджується Довідкою про балансову належність «Повітряної лінії 10 кВ Л-ТП ПС Бузова» та її облікування, паспортною схемою.

Відповідач твердить, що відповідно до ст. 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номеру.

Відтак відповідач твердить, що повітряна лінія була встановлена раніше, ніж було сформовано земельну ділянку позивача, відповідно земельна ділянка перейшла у власність позивача вже із зобов`язаннями щодо обмеженого її використання, зокрема такими, що визначені ст.ст. 1, 4, 18, 22, 24 Закону України «Про землі енергетики та правовий режим спеціальних зон енергетичних об`єктів», пунктами 4, 5, 11 Правил охорони електричним мереж, затверджених постановою КМУ від 04.03.1999 р №209 тощо.

В судовому засіданні 18.07.2022 судом була оголошена перерва до 09.08.2022, про що присутні представники обох сторін були повідомлені особисто під розпис.

В судовому засіданні 09.08.2022 після виходу з нарадчої кімнати суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши позов ТОВ «Антон» до ПрАТ «ДТЕК Київські РЕМ», всебічно та повно вивчивши наявні у матеріалах справи докази, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

відповідно до ст. 316, 318, 319, 321 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Усі суб`єкти права власності є рівними перед законом. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 328 ЦК України (в редакції від 19.07.2017) право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 27.10.2017, зареєстрованим у реєстрі за №1903, укладеним із продавцем Бузівською сільською радою Києво-Святошинського району позивач ТОВ «Антон» набув у власність земельну ділянку (кадастровий номер 3222480804:02:001:0178) площею 1,0170 га за адресою Києво-Святошинський район, с. Любимівка, вул. Київська 47-А, реєстраційний номер нерухомого майна 948996632224, цільове призначення для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства; категорія земель землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення; угіддя землі, що використовуються в комерційних цілях (пункти 1, 2). На земельній ділянці розташований комплекс дорожнього сервісу, який належить покупцю на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого Бузівською сільською радою 06.12.2006 (пункт 6).

За змістом пункту 7 вказаного договору, до укладення договору купівлі-продажу земельна ділянка перебувала в оренді позивача відповідно до договору найму (оренди) земельної ділянки від 21.03.2012.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (довідка від 27.11.2021 №28764404), за адресою Київська область, с. Любимівка, вул. Київська 47А у позивача ТОВ «Антон» наявний у власності комплекс дорожнього сервісу, серед об`єктів якого значиться ТП (трансформаторна підстанція) «Л» площею 43,8 кв.м.

На земельній ділянці знаходяться дві опори (одна одностоякова і одна двостоякова) ЛЕП 10кВ, яка виходить від вказаної ЗТП-305, та розміщений на опорах провід, що сторонами не заперечується.

Доказів права власності на вказані опори та провід, розміщений на них, суду не подано. До відзиву відповідач подав викопіювання з інтегрованої схеми про оприбуткування лінії 01.12.1976, та твердить, що вказані опори та провід належать до повітряної лінії електропередач за адресою с. Бузова, Києво-Святошинський район, Київська область, інвентарний номер 30018900-0(13001985), дата оприбуткування 01.12.1976, найменування об`єкта ПЛ 10кВ Л-ТП-від ПС Бузова, яка згідно наданої до матеріалів справи балансової довідки, станом на 29.12.2021 перебуває на балансі ПрАТ «ДТЕК Київські РЕМ». При цьому, як вбачається з вказаної інтегрованої схеми, та не заперечується представниками, від ЗТП-305 позивача та ЛЕП 10кВ, яка відходить від неї, здійснюється електропостачання інших споживачів.

Відповідно до постанови НКРЕКП від 08.11.2018 №1382 ПрАТ «Київобленерго» (код 23243188) видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з розподілу електроенергії у межах місць провадження відповідно до додатка, пунктом якого визначено територію Київської області в межах розташування системи розподілу електричної енергії, що перебуває у власності або господарському віданні (щодо державного або комунального майна) ПрАТ «Київобленерго» та електричних мереж інших власників, які приєднані до мереж ліцензіата (з якими укладені відповідні договори згідно із законодавством). Постановою НКРЕКП від 23.09.2020 №1749 до постанови НКРЕКП від 08.11.2018 №1382 внесено зміни, якими замінено назву «Київобленерго» словами «ДТЕК Київські регіональні електромережі».

З огляду на викладене, вбачається, що ЗТП-305 позивача та ЛЕП 10кВ, яка відходить від неї, використовується відповідачем для провадження ліцензійної діяльності з розподілу (передлачі) електричної енергії іншим споживачам.

Позивач твердить, що розташування на належній йому земельній ділянці двох опор ЛЕП 10 кВ створює перешкоди та незручності йому як власнику у користуванні земельною ділянкою. Позивач також твердить, посилаючись на лист від 13.11.2020 №19 та наказ від 09.09.2020 №5, що підключення від належної позивачу ЗТП-205 без правових підстав ЛЕП 10 кВ, через яку відповідач здійснює розподіл електроенергії іншим споживачам, унеможливлює технічне обслуговування та ремонт ЗТП-305.

Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.1997, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

За вимогами статті 391 ЦК України власник майна має права вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. У розумінні приписів наведеної норми право власності може бути також порушене без безпосереднього вилучення майна у власника. Власник у цьому випадку має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном, тобто може звертатися до суду з негаторним позовом.

Позивачем негаторного позову може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.

Підставою для подання негаторного позову є вчинення особою (відповідачем) перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном, а також факти, що підтверджують дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення ним цих правомочностей.

Предмет негаторного позову становитиме вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом.

При цьому для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей. Таким чином, право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення.

У п. 7 інформаційного листа ВАСУ "Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов`язані із здійсненням права власності та його захистом" від 31.01.2001 зазначається, що для подання негаторного позову не вимагається, щоб перешкоди до здійснення права користування й розпорядження були результатом винних дій відповідача чи спричиняли збитки, достатньо, щоб такі дії (бездіяльність) об`єктивно порушували права власника і були протиправними.

Однією з умов подання негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. У зв`язку з цим суд відхиляє заяву відповідача, викладену у відзиві на позов, про застосування у справі позовної давності (ст.ст. 267 ЦК України).

Суд погоджується з твердженням відповідача про те, що відповідно до пунктів 1, 5 Правил охорони електричних мереж, затверджених Постановою КМУ від 04.03.1997 №209, електричними мережами, які підлягають охороні згідно з Правилами, вважаються трансформаторні підстанції, розподільні пункти і пристрої, струмопроводи, повітряні лінії електропередачі, підземні і підводні кабельні лінії електропередачі та споруди, які до них належать. Охоронні зони електричних мереж встановлюються уздовж повітряних ліній електропередачі - у вигляді земельної ділянки і повітряного простору, обмежених вертикальними площинами, що віддалені по обидві сторони лінії від крайніх проводів за умови невідхиленого їх положення на відстань для повітряних ліній напругою до 1Кв 2 м, напругою до 20 кВ 10 метрів.

Також встановлення охоронних зон передбачено Законом України «Про землі енергетики та правовий режим спеціальних зон енергетичних об`єктів». Відповідно до частин першої та другої ст. 22 вказаного Закону, охоронні зони об`єктів енергетики встановлюються вздовж повітряних та кабельних ліній електропередачі та навколо електростанцій, електропідстанцій, струмопроводів і пристроїв, для забезпечення нормальних умов експлуатації об`єктів енергетики, запобігання ушкодженню, а також зменшення їх негативного впливу на людей та довкілля, суміжні землі та інші природні об`єкти. Охоронні зони уздовж повітряних ліній електропередачі встановлюються у вигляді земельної ділянки і повітряного простору, обмежених вертикальними площинами, що віддалені по обидва боки ліній від крайніх проводів за умови невідхиленого їх положення на певній відстані залежно від напруги ліній електропередачі. Відповідно до частини третьої ст. 24 вказаного Закону, розмір охоронних та санітарно-захисних зон уздовж повітряних ліній електропередачі визначається паралельними прямими по обидва боки ліній від крайніх проводів на відстані від 2,0 до 40,0 метра залежно від напруги.

Разом із тим, земельні ділянки охоронних зон об`єктів електричних мереж та земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти електричних мереж не є тотожними поняттями. Обов`язок позивача дотримуватися режиму охоронних та санітарно-захисних зон уздовж повітряної лінії електропередачі не спростовує обов`язок відповідача розміщувати вказані лінії відповідно до вимог закону, у тому числі вимог земельного законодавства та спеціального законодавства, та у правовому полі врегульовувати питання користування землею та спільного використання технологічних електричних мереж.

Зокрема, відповідно до частини п`ятої ст. 22 Закону України «Про землі енергетики та правовий режим спеціальних зон енергетичних об`єктів» охоронні зони електричних станцій і підстанцій, струмопроводів та пристроїв встановлюються на певній відстані за периметром земельної ділянки, на якій ці об`єкти розміщені.

Відповідач твердить, що спірні одностоякова та двостоякова опори ЛЕП 10кВ (що розташовані на земельній ділянці позивача) належать відповідачу у складі ПЛ 10кВ Л-ТП-від ПС Бузова, яка має дату оприбуткування 01.12.1976.

Разом із тим, відповідно до чинної станом на 1976 рік редакції Земельного кодексу Української РСР:

земля є виключною власністю держави і надається тільки в користування. Дії, які в прямій або прихованій формі порушують право державної власності на землю, забороняються (ст.3 ЗК Української РСР);

віднесення земель до зазначених категорій і переведення їх з однієї категорії до іншої провадиться органами, що приймають рішення про надання земель у користування, а у випадках, не пов`язаних з наданням земель в користування, - органами, що затверджують проекти землеустрою, якщо інший порядок не передбачений законодавством Союзу РСР та Української РСР (ст. 5 ЗК Української РСР);

земля в Українській РСР надається в користування зокрема промисловим, транспортним, іншим несільськогосподарським державним, кооперативним, громадським підприємствам, організаціям і установам (ст. 13 ЗК Української РСР);

надання земельних ділянок у користування здійснюється в порядку відведення. Відведення земельних ділянок провадиться на підставі постанови Ради Міністрів УРСР або рішення виконавчих комітетів обласної, районної, міської, селищної і сільської Рад депутатів трудящих в порядку, встановлюваному законодавством Союзу РСР і Української РСР. У постановах або рішеннях про надання земельних ділянок вказується мета, для якої вони надаються, і основні умови користування землею (ст. 16 ЗК Української РСР);

для будівництва промислових підприємств, житлових об`єктів, залізниць і автомобільних шляхів, ліній електропередачі, магістральних трубопроводів, а також для інших несільськогосподарських потреб надаються землі несільськогосподарського призначення або непридатні для сільського господарства, або сільськогосподарські угіддя гіршої якості. Лінії електропередачі, зв`язку та інші комунікації проводяться головним чином вздовж шляхів, існуючих трас тощо (ст. 18 ЗК Української РСР);

приступати до користування наданою земельною ділянкою до встановлення відповідними землевпорядними органами меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і видачі документа, який засвідчує право користування землею, забороняється (ст. 22 ЗК Української РСР).

Відповідно до Указу Президента України від 04.04.1995 № 282/95 «Про структурну перебудову в електроенергетичному комплексі України» з метою прискорення структурної перебудови в електроенергетичному комплексі України та підвищення ефективності його функціонування в ринкових умовах постановлено Міністерству енергетики і електрифікації України відповідно до намічених заходів щодо ринкових перетворень у галузі електроенергетики створити до 1 липня 1995 року державні акціонерні енергопостачальні компанії згідно з переліком (додаток N 2), у тому числі "Київобленерго" м. Київ.

Відповідно до Статуту відповідач є правонаступником Державної акціонерної енергопостачальної компанії «Київобленерго», створеної шляхом перетворення ДП «Київобленерго».

Відповідно до чинного на момент створення ДАЕК «Київобленерго» Земельного кодексу України 1990 року:

у державній власності перебувають всі землі України, за винятком земель, переданих у колективну і приватну власність. Не можуть передаватись у колективну та приватну власність землі гірничодобувної промисловості, єдиної енергетичної та космічної систем, транспорту, зв`язку, оборони (ст. 4 ЗК України 1990 року);

надання земельних ділянок здійснюється за проектами відведення цих ділянок. Розробку проектів відведення земельних ділянок, перенесення їх меж у натуру (на місцевість) і виготовлення документів, що посвідчують право користування землею, здійснюють державні та інші землевпорядні організації (ст. 19 ЗК України 1990 року);

для будівництва промислових підприємств, об`єктів житлово-комунального господарства, залізниць і автомобільних шляхів, ліній електропередачі і зв`язку, магістральних трубопроводів, а також для інших несільськогосподарських потреб надаються землі несільськогосподарського призначення, не придатні для ведення сільського господарства, або сільськогосподарські угіддя гіршої якості. Лінії електропередачі і зв`язку та інші комунікації проводяться головним чином вздовж шляхів, трас тощо. (ст. 21 ЗК України 1990 року);

право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється (ст. 22 ЗК України 1990 року).

землями транспорту, зв`язку та іншого призначення визнаються землі, надані в користування підприємствам і організаціям залізничного, автомобільного, морського, внутрішнього водного, повітряного та трубопровідного транспорту, а також підприємствам і організаціям, що здійснюють експлуатацію ліній електропередачі та зв`язку. Розміри земельних ділянок, що надаються для зазначених цілей, визначаються відповідно до затверджених у встановленому порядку норм і проектно-технічної документації, а відведення ділянок провадиться з урахуванням черговості їх освоєння. Організаціям, що здійснюють будівництво та експлуатацію ліній електропередачі, теле- і радіоцентрів, ретрансляційних телевізійних станцій, радіорелейних ліній, повітряних і кабельних телефонно-телеграфних ліній зв`язку, надаються земельні ділянки відповідно до діючих норм і затверджених проектів на будівництво, а також земельні ділянки, необхідні для тимчасового користування в період будівництва та експлуатації цих об`єктів. Вздовж повітряних і підземних кабельних ліній електропередачі, телефонно-телеграфних ліній, що проходять поза населеними пунктами, а також навколо випромінюючих споруд телерадіостанцій та радіорелейних ліній встановлюється охоронна зона. Землі в межах цих зон у власників землі та землекористувачів не вилучаються, а використовуються з обмеженнями, що передбачаються правилами, затверджуваними у встановленому порядку (ст. 69 ЗК України 1990 року).

01.01.2002 набрав чинності Земельний кодекс України 2001 року, відповідно до якого (в первинній редакції):

землями енергетичної системи визнаються землі, надані під електрогенеруючі об`єкти (атомні, теплові, гідроелектростанції, електростанції з використанням енергії вітру і сонця та інших джерел), під об`єкти транспортування електроенергії до користувача (ст. 76 ЗК України);

приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється (ст. 125 ЗК України).

Підсумовуючи викладене, суд встановив, що законодавство передбачало (та передбачає) розміщення об`єктів енергетики, у тому числі об`єктів транспортування електроенергії до користувачів на земельних ділянках у порядку відведення з отриманням документів, що посвідчують права на землю, а також передбачало (і передбачає) встановлення по периметру охоронних зон, без вилучення у користувачів землі, але із зобов`язанням таких користувачів дотримуватися режиму охоронних зон та встановлених у них обмежень. Жодним нормативним актом не було передбачено можливість використовувати земельні ділянки всупереч вимогам Земельного кодексу без отримання в установленому порядку документів, що посвідчують відповідне право на землю.

Безпідставним є посилання відповідача на ДБН В.2.5-16-99 «Державні будівельні норми України. Інженерне обладнання споруд, зовнішніх мереж. Визначення розмірів земельних ділянок для об`єктів електричних мереж. ДБН В.2.5-16-99», затверджені Наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України, від 27.07.1999 № 179.

Так, відповідно до розділу 1 вказаних ДБН:

1.1 Власнику і забудовнику об`єкта електричних мереж надаються у постійне користування земельні ділянки, які є складовою частиною території охоронної зони електричних мереж, що встановлена Правилами охорони електричних мереж, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 1997 р. N 209 (далі - Правила охорони).

1.2 Не підлягають відведенню у постійне користування земельні ділянки для розміщення опор повітряних ліній електропередачі напругою 0,4 кВ та кабельних ліній електропередачі, якщо останні знаходяться на глибині нижче 0,5 м від поверхні ґрунту. Землекористування здійснюється у порядку, визначеному Земельним кодексом України та нормативними актами Держкомзему України.

Відтак, вказаними ДБН було передбачено, що не підлягають відведенню земельні ділянки для розміщення опор повітряних ліній електропередачі напругою 0,4 кВ, тоді як спірна ЛЕП, до якої належать спірні опори, за поданими суду документами має напругу 10кВ.

Відповідно до розділу 2 вказаних ДБН В.2.5-16-99:

2.1 Розміри земельних ділянок для розміщення опор повітряних ліній електропередачі, трансформаторних підстанцій, розподільних пунктів та пристроїв визначаються проектною документацією, яка погоджується з місцевими органами містобудування і архітектури, або шляхом проведення фактичних вимірювань. В останньому випадку повинні враховуватися проектні дані про підземну частину споруди на глибині де 0,5 м.

2.2 До земельної ділянки, що надається для розміщення опори повітряної лінії електропередачі, трансформаторної підстанції, розподільного пункту або пристрою належить територія, яка умовно встановлюється на рівні поверхні земельної ділянки контуром базової проекції або зовнішньої огорожі, з додаванням до неї зони обмежень. Зона обмежень, як правило, встановлюється на відстані захисту (далі - Р) від контуру базової проекції.

Для опор повітряних ліній електропередачі, закріплення яких у ґрунті виконується обвалуванням, зона обмежень встановлюється на відстані захисту Р від лінії підошви обвалування.

2.4 Конфігурація земельної ділянки для розміщення одностоякової опори повітряної лінії електропередачі без підкосів, без ригеля або з ригелем завдовжки до 1 м має вигляд квадрата, в який вписане коло з центром на осі стояка.

Конфігурація земельної ділянки для розміщення багатостоякової спори повітряної лінії електропередачі без ригелів, опори складної конструкції без відтяжок та трансформаторної підстанції, розподільного пункту і пристрою без огорожі має вигляд чотирикутника.

При цьому розділом 3 ДБН В.2.5-16-99 визначено нормативи площ земельних ділянок, які надаються у постійне користування.

Суд погоджується з тим, що вказані ДБН набрали чинності пізніше часу побудови спірної ЛЕП 10кВ.

Разом із тим, 17.08.2010 набрав чинності спеціальний Закон України «Про землі енергетики та правовий режим спеціальних зон енергетичних об`єктів», стаття 16 якого (у первинній редакції) надавала можливість підприємству, яке експлуатує об`єкти енергетики та передачі електричної енергії, врегулювати питання землекористування без вилучення земельних ділянок та без зміни їх цільового призначення, а саме шляхом укладення договору земельного сервітуту.

Відповідно до вказаної статті (як у первинній редакції, так і в редакції від 10.11.2015, яка була чинною на дату набуття у власність позивачем земельної ділянки 3222480804:02:001:0178 за договором купівлі-продажу від 27.10.2017), підприємства, які будують чи експлуатують об`єкти енергетики та передачі електричної енергії, мають право використовувати земельні ділянки за договором про встановлення земельного сервітуту з власником чи користувачем земельної ділянки для розміщення об`єктів, зазначених у частині четвертій цієї статті, на праві постійних або строкових земельних сервітутів.

Постійні земельні сервітути можуть встановлюватися для розміщення споруд опорних конструкцій повітряних ліній електропередачі, трансформаторних підстанцій, розподільних пунктів, пристроїв і споруд.

Земельні сервітути на земельних ділянках державної та комунальної власності, які не надані у власність чи користування, встановлюються за договором з органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених Земельним кодексом України, та експлуатуючим підприємством.

Строк дії земельного сервітуту визначається у договорі про встановлення земельного сервітуту.

У договорі про встановлення земельного сервітуту для розміщення об`єктів енергетики та передачі електричної енергії зазначаються: зміст земельного сервітуту, кадастровий номер земельної ділянки, щодо якої встановлюється земельний сервітут (за наявності), площа земельної ділянки, на яку поширюється дія земельного сервітуту, дані про земельну ділянку, на якій встановлюється земельний сервітут.

У разі недосягнення згоди щодо встановлення земельного сервітуту земельна ділянка може бути відчужена в порядку, встановленому Законом України "Про відчуження земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності".

Межі частини земельної ділянки, на яку поширюється дія земельного сервітуту, наносяться на кадастровий план земельної ділянки і за необхідності переносяться в натуру (на місцевість) та закріплюються відповідними межовими знаками.

Право земельного сервітуту виникає після його державної реєстрації.

Фінансування робіт із землеустрою, необхідних для встановлення сервітутів, та їх державна реєстрація здійснюються за рахунок коштів осіб, на користь яких встановлений сервітут.

Дія сервітуту, встановленого відповідно до цієї статті, зберігається у разі переходу прав на земельну ділянку, щодо якої встановлено сервітут, до іншої особи, а також у разі зміни осіб, на користь яких встановлено сервітут. У таких випадках до раніше укладених договорів про встановлення сервітутів можуть вноситися відповідні зміни, якщо інше не передбачено договором.

Встановлене право земельного сервітуту щодо будівництва об`єктів передачі електричної та теплової енергії є підставою для запровадження обмежень у використанні земельної ділянки, а також отримання дозволу на початок проведення робіт з будівництва таких об`єктів.

Враховуючи, що створення перешкод у користуванні земельною ділянкою є триваючим правопорушенням, яке продовжує існувати на час розгляду справи, суд враховує чинну редакцію ст. 16 Закону України «Про землі енергетики та правовий режим спеціальних зон енергетичних об`єктів», відповідно до якої підприємства, які будують чи експлуатують об`єкти енергетики та передачі електричної енергії, мають право використовувати земельні ділянки за договором про встановлення земельного сервітуту з власником чи користувачем земельної ділянки або за рішенням суду для розміщення об`єктів, зазначених у частинах другій та четвертій цієї статті, на праві постійних або строкових земельних сервітутів. Постійні або строкові земельні сервітути можуть встановлюватися для будівництва, реконструкції, капітального ремонту, розміщення експлуатації лінійних об`єктів енергетичної інфраструктури. Земельні сервітути щодо права будівництва розміщення та експлуатації лінійних об`єктів енергетичної інфраструктури встановлюються на підставі договору про встановлення земельного сервітуту між експлуатуючим підприємством та власниками чи користувачами земельних ділянок, укладеному в порядку, встановленому Цивільним кодексом України. Земельні сервітути на земельних ділянках державної та комунальної власності, які не надані у власність чи користування, встановлюються за договором з органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених Земельним кодексом України, та експлуатуючим підприємством або за рішенням суду. У договорі про встановлення земельного сервітуту для розміщення об`єктів енергетики та передачі електричної енергії зазначаються: зміст земельного сервітуту, кадастровий номер земельної ділянки, щодо якої встановлюється земельний сервітут (за наявності), площа земельної ділянки, на яку поширюється дія земельного сервітуту, місце розташування земельної ділянки, кадастровий номер, розмір плати за встановлення сервітуту, строк дії сервітуту. Типова форма договору про встановлення земельного сервітуту затверджується Кабінетом Міністрів України. Відомості про межі частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту, вносяться до Державного земельного кадастру на підставі та в порядку, визначеному Законом України "Про Державний земельний кадастр". Право земельного сервітуту виникає після його державної реєстрації. Фінансування робіт із землеустрою, необхідних для встановлення сервітутів, та їх державна реєстрація здійснюються за рахунок коштів осіб, на користь яких встановлений сервітут, або за домовленістю сторін.

Суд враховує також положення чинної редакції Земельного кодексу України, відповідно до якої:

Землями промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення визнаються земельні ділянки, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності. Порядок використання земель промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення встановлюється законом (ст. 65 ЗК України);

землями енергетичної системи визнаються землі, надані під електрогенеруючі об`єкти (атомні, теплові, гідроелектростанції, електростанції з використанням енергії вітру і сонця та інших джерел), під об`єкти транспортування електроенергії до користувача, крім визначених законом випадків розміщення таких об`єктів на землях іншого цільового призначення. Землі енергетичної системи можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Уздовж повітряних і підземних кабельних ліній електропередачі встановлюються охоронні зони. Лінійні об`єкти енергетичної інфраструктури можуть розміщуватися на земельних ділянках усіх категорій земель без зміни їх цільового призначення, у тому числі за договорами сервітуту (ст. 76 ЗК України).

Власники або землекористувачі земельних ділянок чи інші заінтересовані особи можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів, зокрема право прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій (пункт в-4) частини першої ст. 99 ЗК України).

З огляду на викладене суд дійшов таких висновків:

законодавство України не передбачало і не передбачає розміщення та експлуатацію ліній електропередач без відведення земельних ділянок в установленому законом порядку та без отримання документів, що посвідчують відповідне право (крім ЛЕП напругою менше 0,4 кВ), при цьому порядок відведення передбачає його здійснення саме за заявою зацікавленої особи;

спеціальний Закон України «Про землі енергетики та правовий режим спеціальних зон енергетичних об`єктів» з метою спрощення та дерегуляції вказаного питання передбачив право та можливість врегулювання користування земельною ділянкою під розміщення та експлуатацію ліній електропередач без вилучення земельних ділянок у власників та без зміни цільового призначення за договорами земельного сервітуту;

за змістом наведених норм закону та ст. 402 ЦК України земельний сервітут може бути встановлений із власником (володільцем) саме за вимогою особи, що експлуатує об`єкт передачі електроенергії, із внесенням відповідних відомостей до Державного земельного кадастру та державної реєстрації права за рахунок коштів осіб, на користь яких встановлений сервітут, або за домовленістю сторін.

З огляду на викладене, безпідставним є посилання відповідача на ст. 79-1 Земельного кодексу та на обов`язок позивача під час оформлення документації із землеустрою для укладення договору купівлі-продажу «вирізати» земельні ділянки під розміщеними опорами ЛЕП-10 кВ, щодо яких відповідачем протягом всього часу їх існування не вчинено заходів до відведення їх у користування, внесення відомостей щодо них до Державного земельного кадастру, оформлення як об`єктів цивільних прав та реєстрації права на них.

Безпідставним є посилання відповідача на пункт 4.1.37 глави 4.1 розділу IV Кодексу систем розподілу, затвердженого постановою НКРЕКП від 14.03.2018 №310. Відповідно до пункту 1.1 розділу І вказаного Кодексу, цей Кодекс визначає вимоги та правила, які регулюють взаємовідносини операторів систем розподілу (далі - ОСР), оператора системи передачі (далі - ОСП), користувачів системи розподілу (далі - Користувачі) та замовників послуг з приєднання щодо оперативного та технологічного управління системою розподілу, її розвитку та експлуатації, забезпечення доступу та приєднання електроустановок, та не регулює відносини сторін у справі щодо користування землею.

Безпідставним є посилання відповідача на укладений між АЕК «Київобленерго» та ТОВ «Антон» договір №(217-14)246 на користування електричною енергією (для споживачів з приєднаною потужністю до 750 кВА) від 08.05.1997. Вказаний договір на час його укладення регулював відносини постачання електроенергії.

Відповідно до пункту 6 Постанови НКРЕКП від 14.03.2018 № 312 «Про затвердження Правил роздрібного ринку електричної енергії», до укладення договору про надання послуг з розподілу електричної енергії, який укладається зі споживачем, договірні відносини між споживачем та суб`єктом господарювання, що провадить діяльність з розподілу електричної енергії на підставі ліцензії з передачі електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами (або ОСР як правонаступником за договорами про користування електричною енергією та договорами про постачання електричної енергії), урегульовуються окремими положеннями діючих договорів про користування електричною енергією або договорів про постачання електричної енергії (у частині взаємовідносин споживача і електророзподільної організації), які не суперечать вимогам чинного законодавства у сфері електроенергетики. Зокрема сторони керуються вимогами діючих договорів про користування електричною енергією (про постачання електричної енергії) з питань потужності, якості електроенергії, окремих процедурних питань тощо. У разі виникнення суперечності між нормами діючих договорів про користування електричною енергією (про постачання електричної енергії) та нормами законодавства про електроенергетику сторони керуються вимогами чинного законодавства.

З огляду на викладене, вказаний договір №(217-14)246 від 08.05.1997 не регулював та не регулює спірні земельні відносини сторін. При цьому твердження відповідача про те, що відповідно до Додатку №8 до вказаного договору (Акт розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін) ЛЕП 10 кВ, що відходить від ЗТП 305, перебуває на балансі споживача, суперечать його ж власним тверженням (підтвердженим викопіюванням з інтегрованої схеми та балансовою довідкою), відповідно до яких спірні опори та провід належать до «Повітряної лінії 10 кВ Л-ТП ПС Бузова» та перебувають на балансі відповідача.

Розмежування експлуатаційної відповідальності не змінює права власності та балансової належності на спірні об`єкти. Однак, Додаток №8 до договору Акт розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін - побічно підтверджує знаходження на території споживача ТОВ «Антон» (але не право власності) крім ЗТП-305, також мережі 0,4 кВ (до власних струмоприймачів) та спірної мережі ПЛ 10 кВ.

Крім того, суд звертає увагу на таке.

Відповідно до пункту 2.1 Кодексу систем розподілу, затвердженого постановою НКРЕКП від 14.03.2018 №310, транзитна електроустановка - електроустановка, якою електрична енергія, окрім як власнику цієї електроустановки, розподіляється іншим споживачам електричної енергії та/або ОСР.

Згідно із пунктом 1.1.2 Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених Постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 312 технологічні електричні мережі - сукупність електроустановок з усією інфраструктурою, у тому числі електричні мережі, системи автоматики, захисту, управління, регулювання та зв`язку, що призначені для перетворення, транспортування та/або розподілу електричної енергії, що належать основному споживачу і використовуються для транспортування електричної енергії для власного споживання та/або субспоживачам, а також для транспортування електричної енергії в мережі оператора системи.

Відповідно до абзацу п`ятнадцятого пункту 1.1.2 Правил роздрібного ринку електричної енергії, договір про спільне використання технологічних електричних мереж - домовленість двох сторін, що встановлює зміст та регулює правовідносини між оператором системи та основним споживачем, мережі якого розташовані на території ліцензованої діяльності оператора системи, під час транспортування електричної енергії технологічними електричними мережами основного споживача (у тому числі електричними мережами виробників, резервне живлення яких забезпечується від мереж оператора системи, та споживачів (основних споживачів), електроустановки яких приєднані до електричних мереж таких виробників, та їх субспоживачів), що укладається за типовою формою, затвердженою Регулятором, та згідно з яким передбачається оплата вартості послуг з використання технологічних електричних мереж основного споживача, визначеної за затвердженою Регулятором методикою.

Згідно із абзацами третім та четвертим пункту 1.2.3 Правил роздрібного ринку електроенергії у разі використання оператором системи технологічних електричних мереж власника мереж, який не виконує функцій оператора системи згідно з умовами ліцензії або законодавством, для забезпечення транспортування електричної енергії електричними мережами, що не належать оператору системи, відносини між власником цих мереж та оператором системи, у тому числі їх взаємна відповідальність, регулюються договором про спільне використання технологічних електричних мереж, що укладається між ними на основі типового договору (додаток 1 до цих Правил). Власник технологічних електричних мереж (основний споживач) не має права відмовити оператору системи, на території ліцензованої діяльності якого приєднані мережі власника, в укладенні (переукладенні) договору про спільне використання технологічних електричних мереж у передбачених цими Правилами випадках.

Відповідно до пункту 2.5.3 глави 2.5 розділу ІІ Правил роздрібного ринку електроенергії оператори системи, які використовують технологічні електричні мережі основних споживачів для розподілу (передачі) електричної енергії іншим споживачам, а також для транспортування електричної енергії у свої мережі, сплачують основним споживачам плату за спільне використання технологічних електричних мереж, яка визначається відповідно до методики, затвердженої Регулятором.

Аналогічні за змістом положення містили пункти 1.2, 1.7, 1,8, 5.4, 5.15 Правил користування електричною енергією, затверджені постановою НКРЕ від 31.07.1996 № 28 «Про затвердження Правил користування електричною енергією» (яка втратила чинність 11.06.2018), при цьому пунктом 5.15 було передбачено, що електропередавальна організація зобов`язана укласти договір про спільне використання технологічних електричних мереж із їх власником.

Належна позивачу ЗТП-305, від якої відходить ПЛ 10 кВ, включно із спірними опорами та проводом, використовується відповідачем для провадження господарської діяльності з розподілу (передачі) електроенергії іншим споживачам, без укладення договору про спільне використання технологічних електричних мереж.

Суд враховує, що позивач як власник земельної ділянки та власник транзитної електроустановки ЗТП-305 не має права відмовити електропередавальній організації в укладенні відповідних договорів (сервітуту та про спільне використання технологічних електричних мереж), однак не має законодавчого обов`язку (а щодо договору сервітуту і права) звертатися до відповідача із ініціативою щодо їх укладення.

Між тим, частина 2 ст. 152 чинного ЗК України передбачає право власника вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Також відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно із частиною 1 ст. 15, частиною 1 ст. 16 ЦК, частиною 1 ст. 20 України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Право на захист особа здійснює на свій розсуд.

З огляду на викладене, а також те, що користування землею в Україні є платним та відповідач є платником плати за землю відповідно до ст. 269 Податкового кодексу України, суд погоджується з тим, що експлуатація ЛЕП 10Кв включно із спірними опорами та проводом, розміщеним на них, без відведення земельної ділянки в установленому порядку, без оформлення земельної ділянки як об`єкта цивільних прав, без внесення даних щодо неї до Державного земельного кадастру, без реєстрації права на земельну ділянку (у тому числі і права сервітуту), при тому, що ініціатива таких дій має належати саме відповідачу; а також використання ЗТП-305, належної позивачу, без укладення договору про спільне використання технологічних електричних мереж є зловживанням своїми цивільними правами, непропорційним протиправним втручанням у право власності, що суперечить зокрема частині 7 ст. 319 ЦК України, та відповідно створює перешкоди власнику у користуванні належною йому земельною ділянкою, у зв`язку з чим позов є обґрунтованим, законним та таким, що належить задовольнити повністю.

Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України», зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

При цьому, суд зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Також, Європейський суд з прав людини зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Аргументи відповідача судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.

За таких обставин, повно та ґрунтовно дослідивши матеріали справи, та подані докази, суд задовольняє позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Антон» та зобов`язує Приватне акціонерне товариство «ДТЕК Київські регіональні електромережі» усунути перешкоди для ТОВ «Антон» у користуванні наленою йому земельною ділянкою шляхом демонтажу однієї одностоякової та однієї двостоякової опори ЛЕП-10 кВ та проводу, розміщеного на них, лінія якого відходить від ЗТП-305 ТОВ «Антон».

У звязку із задоволенням позову суд відповідно до ст. 129 ГПК України покладає на відповідача відшкодування позивачу судового збору в сумі 2270,00 грн.

Позивач також просить включити до судових витрат та стягнути з відповідача 20 000,00 грн. витрат на правову допомогу.

Судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи (аналогічний висновок міститься у п. 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц).

Згідно з ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону).

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

Практична реалізація цього принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 ГПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

03.01.2021 між Головко Олександром Сергійовичем (адвокат) та ТОВ «Антон» (клієнт) укладено Договір про надання правової допомоги №01/11/21, згідно якого адвокат бере на себе обов`язок здійснювати захист прав та інтересів клієнта в господарському суді Київської області у справі за позовом ТОВ «Антон» до ПрАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі» про усунення перешкод в користування земельною ділянкою, на умовах цього Договору (п. 1.1 Договору).

За умовами якого:

- винагорода за надання правової допомоги є гонораром адвоката і становить 20000,00 грн. Гонорар адвоката є фіксованою платою незалежно від обсягів надання правової допомоги (п. 3.2 Договору);

- розмір гонорару визначеного п. 3.2 цього Договору є фіксованою платою за надання правової допомоги згідно п. 1.1 Договору, який визначено виходячи із предмету захисту та представництва інтересів клієнта, складеності, важливості, терміновості та значимості суті питання для клієнта, а також часу, який необхідно затратити на виконання умов цього договору (п. 3.4 Договору);

- договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до ухвалення судом першої інстанції рішення по суті справи, а в частині грошових зобов`язань, до повного його виконання (п. 9.4 Договору).

Приписами частини 3 статті 126 ГПК України унормовано, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

До позовної заяви представником позивача додано Детальний опис витрат на правову допомогу за договором №01/11/21 від 03.11.2021, який складено 29.11.2021 та в якому вказано наступні послуги, що заплановані до виконання:

- консультування. Обговорення із клієнтом позовних вимог та стратегії ведення справи в суді (03.11.2021);

- аналіз доказів (25.11.2021);

- підготовка та погодження із клієнтом позовної заяви (з 25.11.2021 по 26.11.2021).

Також у вказаному Детальному описі зазначено наступні послуги, які заплановано до виконання:

- відправка позовної заяви відповідачу та до суду;

- підготовка відповіді на відзив;

- представництво інтересів клієнта в суді;

- виїзд до суду для здійснення представництва.

Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 ГПК України).

Суд звертає увагу на ту обставину, що в матеріалах справи відсутні докази виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) та, відповідно, докази прийняття їх замовником (клієнтом).

В свою чергу позивачем не зроблено відповідну заяву до закінчення судових дебатів у справі, у відповідності до ч. 8 ст. 129 ГПК України.

Суд враховує правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 28.12.2020 у справі №640/18402/19, в якій міститься висновок про те, що розмір винагороди за надання правової допомоги визначений у договорі у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу.

Однак, при вирішенні питання розподілу витрат позивача ТОВ «Антон» на професійну правничу допомогу суд враховує висновки, викладені саме у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.06.2021 у справі №912/1025/20, згідно з яким для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат і вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність.

Витрати на професійну правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16).

У постанові від 05.06.2018 у справі №904/8308/17 Верховний Суд зазначив, що встановлений у договорі про надання правової допомоги у господарському процесі фіксований розмір адвокатських послуг у вигляді прогресивної процентної ставки від загальної суми позовних вимог не є безумовною підставою для стягнення судом з іншої сторони витрат на послуги адвоката саме у такому розмірі, адже їх розмір має бути доведений, документально обґрунтований і відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Аналіз судових рішень Верховного Суду дає змогу дійти висновку, що підставою для відмови у розподілі витрат на професійну правничу допомогу в заявленій сумі може бути також ненадання переліку послуг (робіт), наданих (виконаних) адвокатом (постанова КГС ВС від 05.06.2018 у справі №904/8308/17).

З наведеного слідує, що для розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу в заявленій сумі заявник має документально підтвердити та довести понесені витрати на професійну правову допомогу, а саме, надати суду перелік виконаних послуг (робіт), наданих (виконаних) адвокатом та, відповідно, прийняття їх клієнтом (замовником).

Поданий детальний опис робіт по суті є переліком договірних обов`язків адвоката, який складений до подання позовної заяви і запланований до виконання. Опису фактично виконаних адвокатом робіт та наданих послуг матеріали справи не містять. Також відсутній акт приймання-передачі наданих послуг, або інший документ, що свідчив би про прийняття робіт та послуг адвоката клієнтом.

Враховуючи вище викладене, суд, користуючись своїм правом, на підставі розсуду суду за оцінкою обставин конкретної справи, відмовляє позивачу у покладенні на відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн., які не є належно документально доведеними та обгрунтованими.

Керуючись ст. ст. 4, 12, 73-92, 129, 236, 238, 240, 242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Антон» задовольнити повністю.

2. Зобов`язати Приватне акціонерне товариство «ДТЕК Київські регіональні електромережі» (ідентифікаційний код 23243188) усунути перешкоди у праві користування належною Товариству з обмеженою відповідальністю «Антон» (ідентифікаційний код 13736369) земельною ділянкою з кадастровим номером 3222480804:02:001:0178, розташованою за адресою Київська область, Києво-Святошинський район, с. Любимівка, вул. Київська 47-А, шляхом зобов`язання Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Київські регіональні електромережі» (ідентифікаційний код 23243188) демонтувати одну одностоякову і одну двостоякову опори ЛЕП 10 кВ та провід, розміщений на них, лінія якої відходить від належної Товариству з обмеженою відповідальністю «Антон» (ідентифікаційний код 13736369) ЗТП-305.

3. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Київські регіональні електромережі» (08132, Київська область, Бучанський район, м. Вишневе, вул. Київська, буд. 2-Б, ідентифікаційний код 23243188)

на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Антон» (08124, Київська область, Києво-Святоши нський район, село Гурівщина, вул. Київська, буд. 47, ідентифікаційний код 13736369)

2270,00 грн. (дві тисячі двісті сімдесят гривень нуль копійок) судового збору,

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно до ст. ст. 240-241 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення підписано 19.08.2022.

Суддя О.В. Конюх