Рішення

від 26.09.2007 по справі 47/196-07

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ

ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м.

Харків, 61022, 

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел.

канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26"

вересня 2007 р.                                                           

Справа № 47/196-07

вх. № 4581/5-47

Суддя господарського суду Светлічний Ю.В.

при секретарі судового засідання Малахова О.В.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1, ОСОБА_2. за довіреністю від 27.04.07р.  відповідача - Болдирєв О.В. за довіреністю

від 10.05.2007р., Сороченко В.І. за довіреністю від 10.05.2007р.

розглянувши справу за позовом Фізичної особи-підприємця

ОСОБА_3, смт. Есхар 

до  Відкритого

акціонерного товариства "Харківське підприємство автобусних станцій",

м. Харків  

про регулювання розбіжностей на стадії укладення договору та

зустрічної позовної заяви Відкритого акціонерного товариства "Харківське

підприємство автобусних станцій", м. Харків

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, смт. Есхар

про зобов"язання укласти договір.

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_3 (позивач) звернувся до суду з

позовною заявою про врегулювання розбіжностей на стадії укладення договору до

Відкритого акціонерного товариства "Харківське підприємство автобусних

станцій" (відповідач) з вимогами затвердити редакцію договору про продаж

квитків і надання послуг на автостанціях згідно протоколу узгодження

розбіжностей від 19.03.07р. в частині „преамбули”, розділу I „Предмет договору

, п. п. 2.1.3, 2.1.5, 2.1.7, 2.1.8, 2.1.15, 2.1.17, 2.2.5, 2.2.6, 3.1, 3.3,

4.1.1.4, 4.1.1.5, 4.1.1.6, 4.1.1.7, 4.1.1.8, 4.1.1.9, п. 7 в редакції позивача.

Крім того позивач просить покласти на відповідача судові витрати, у вигляді

сплаченого держмита у розмірі 85,00 грн. та витрати на інформацію - технічне

забезпечення судового процесу у розмірі 118 грн.

Позивач надав через канцелярію господарського суду 06.08.2007 року

заяву про зміну предмету позову в якій просить суд зобов'язати відповідача

укласти договір про продаж квитків і надання послуг на автостанціях в редакції

проекту договору, який додано до цього позову.

Відповідач з позовними вимогами позивача не згоден, надав відзив

на позовну заяву від 17.05.07р. та просить суд відмовити позивачу у позові.

Ухвалою заступника голови господарського суду від 04.06.2007р.

розгляд справи було продовжено строком на один місяць -до 04.07.2007р.

Сторони надали через канцелярію господарського суду 21.06.2007р.

узгоджене клопотання про продовження строку розгляду справи за межами строку,

передбаченого ст. 69 ГПК України до 01.09.2007р., у зв"язку з необхідністю

витребування у сторін додаткових документів. Дане клопотання було прийняте та

задоволено судом.

10.08.07 відповідач надав через канцелярію суду зустрічну позовну

заяву, в якій просив суд зобов'язати позивача укласти з ним договір про продаж

квитків та надання послуг на автостанціях в редакції, викладеній в додатку № 1

до зустрічної позовної заяви та стягнути з позивача судові витрати, у вигляді

сплаченого держмита у розмірі 85,00 грн. та витрати на інформацію - технічне

забезпечення судового процесу у розмірі 118 грн.

Представники сторін 13.08.2007р. надали через канцелярію суду

узгоджене клопотання про продовження строку розгляду справи за межами 2-х

місячного терміну. Заявлене сторонами клопотання було розглянуто та задоволено

судом.

Ухвалою суду від 13.08.07 зустрічний позов та надані до нього

матеріали були прийняті судом до провадження для спільного розгляду з первісним

позовом.

Представник позивача подав заперечення проти зустрічного позову і

надав суду відзив та просив суд відмовити відповідачу у задоволенні зустрічного

позову. У відзиві на зустрічний позов позивач зазначив, що між сторонами

врегульовано розбіжності відносно укладення договору по розділу 1 „Предмет

договору” і тому просив провадження по зустрічному позову припинити згідно з п.

п. 1.1 ст. 80 ГПК в цій частині припинити.

Позивач надав через канцелярію господарського суду 19.08.2007р.

заяву в якій він відмовляється від (первісного) позову, у зв'язку з чим просить

суд припинити провадження по справі.

Розглянувши матеріали справи та вислухавши пояснення представників

сторін судом було встановлено, що за приписом ч.1 ст.32 Закону України „Про

автомобільний транспорт”, відносини автомобільного перевізника, що здійснює

перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, із

власниками автостанцій визначаються договором. Згідно з ч. 3 ст. 32 Закону

України „Про автомобільний транспорт” власники автостанцій зобов'язані укласти

договір з автомобільним перевізником, що здійснює перевезення пасажирів на

автобусних маршрутах загального користування. З наведеного вбачається, що

укладення договору про надання послуг по перевезенню пасажирів на автобусних

маршрутах загального користування є обов'язковим в силу положень чинного

законодавства України. Згідно з положеннями ч. 1 ст. 187 Господарського кодексу

України спори, що виникають при укладенні господарських договорів, укладення

яких є обов'язковим на підставі закону розглядаються судом.

Оскільки на момент розгляду справи господарським судом

відповідного договору між позивачем та відповідачем не укладено,

переддоговірний спір щодо умов договору між сторонами не врегульований, про що

свідчать подані до суду позовна та зустрічна позовна заяви, то даний

переддоговірний спір, згідно з положеннями ст. 187 Господарського кодексу

України, підлягає вирішенню у судовому порядку.

До 31 грудня 2006 року між ВАТ "Харківське підприємство

автобусних станцій" і ФОП ОСОБА_3. діяв договір від 28 грудня 2005 року №

280 „Про продаж квитків і надання послуг на автостанціях”. Листом від

27.11.2006року відповідач запропонував позивачу продовжити договір № 280 від

28.12.2005 року без зміни його умов на 2007 рік. Позивач не погодився продовжити

дію договору на 2007 рік, що підтверджується листом від 30.11.2006. Позивач

28.12.2006 року направив відповідачу пропозицію укласти договір, разом із

проектом договору про продаж квитків та надання послуг на автостанціях.

Відповідач 20.01.2007 року № 11/46 надіслав позивачу два примірники протоколу

розбіжностей до запропонованого проекту договору.

Згідно з положеннями ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України

господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним

кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом, іншими

нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. Згідно з положеннями

ст. 640 Цивільного кодексу України договір є укладеними з моменту одержання

особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї

пропозиції. Відповідно до ч. 1 ст. 642 Цивільного кодексу України відповідь

особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт)

повинна бути повною і безумовною. Як свідчать матеріали справи відповіді про

прийняття пропозиції позивача від 28.12.2006 року щодо укладення договору про

продаж квитків та надання послуг на автостанціях з боку відповідача не було

надано. Таким чином даний договір не може бути визнаний укладеним, в розумінні

ст. 640 Цивільного кодексу України.

22.02.2007 року позивач направив відповідачу новий проект договору

про продаж квитків та надання послуг на автостанціях, що підтверджується листом

позивача від 22.02.2007 року. Розглянувши дану пропозицію відповідач 03.03.2007

року направив позивачу протокол розбіжностей до проекту договору. 19.03.2007

позивач направив відповідачу протокол розбіжностей та після чого звернувся до

суду.

Позивач пропонує викласти преамбулу в такій редакції: „Відкрите

акціонерне товариство „Харківське підприємство автобусних станцій”, іменоване

далі „ХПАС”, в особі голови правління Гузненкова Георгія Олексійовича, який діє

на підставі статуту ВАТ „ХПАС”, з однієї сторони та фізична особа - підприємець

ОСОБА_3, іменований надалі - Перевізник, який діє на підставі свідоцтва про

державну реєстрацію від 21.04.2005 р. № НОМЕР_1, з іншої сторони, керуючись

законом України «Про автомобільний транспорт”, Правилами надання послуг

пасажирського автомобільного транспорту, затвердженими Постановою Кабінету

Міністрів України від 18 лютого 1997 року № 716 (у редакції постанови Кабінету

Міністрів України від 29 січня 2003 року № 141) далі (Правила), Наказом

Мінтрансу України № 565 від 28.08.2001 року „Про затвердження типового

технологічного процесу надання послуг пасажирських автостанцій та

автовокзалів”, додатком 20 Наказу до Порядку і умов організації перевезень

пасажирів та багажу автомобільним транспортом”, уклали цей договір про

нижченаведене:”

Відповідач заперечує проти такої редакції преамбули договору та

пропонує викласти преамбулу договору в наступній редакції:

„Харківське підприємство автобусних станцій", іменоване далі

„ХПАС”, в особі голови правління Гузненкова Георгія Олексійовича, який діє на

підставі статуту ВАТ „ХПАС”, з однієї сторони та фізична особа - підприємець

ОСОБА_3, іменований надалі - Перевізник, який діє на підставі свідоцтва про

державну реєстрацію від 21.04.2005 р. № НОМЕР_1, з іншої сторони, керуючись

законом України „Про автомобільний транспорт”, Правилами надання послуг

пасажирського автомобільного транспорту, затвердженими Постановою Кабінету

Міністрів України від 18 лютого 1997 року № 716 (у редакції постанови Кабінету

Міністрів України від 29 січня 2003 року № 141) (далі - Правила), уклали цей

договір про нижченаведене:”

Господарський суд зазначає, що відповідно положень ст. 627

Цивільного кодексу України сторони є вільними у визначенні умов договору з

урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв

ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно з положеннями ч. 1

ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах,

відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено

законодавством. Згідно з положеннями п. 1 та п. 3 Указу Президента України „Про

державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів

виконавчої влади» встановлено, що нормативно-правові акти, які видаються

міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського

управління та контролю і які зачіпають права, свободи й законні інтереси

громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації.

Зазначені нормативно-правові акти набувають чинності через 10 днів після їх

реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку надання їм чинності. На

час прийняття наказу Міністерства транспорту України № 565 від 28.08.2001 року

„Про затвердження типового технологічного процесу надання послуг пасажирських

автостанцій та автовокзалів" діяв Указ Президента України „Про Положення

про Міністерство транспорту України”.

Пунктом 7 цього Указу було встановлено, що Міністерство транспорту

України у межах своїх повноважень на основі та на виконання актів законодавства

видає накази, організовує і контролює їх виконання. Нормативно-правові акти

Мінтрансу України підлягають реєстрації в установленому законодавством порядку.

Як встановлено судом Наказ Міністерства транспорту України № 565 від 28.08.2001

року „Про затвердження типового технологічного процесу надання послуг

пасажирських автостанцій та автовокзалів” в установленому порядку не пройшов

держану реєстрацію в Міністерстві юстиції України і не був оприлюднений, а тому

не може вважатися обов'язковим до виконання нормативно-правовим актом. Це також

підтверджується п. 1.1 наказу Міністерства транспорту України № 565 від

28.08.2001 року „Про затвердження типового технологічного процесу надання

послуг пасажирських автостанцій та автовокзалів” в якому встановлено, що він

носить рекомендаційний, а не обов'язків характер. Щодо включення до преамбули

договору посилання на додаток 20 до „Порядку і умов організації перевезень

пасажирів та багажу автомобільним транспортом” затверджених Наказом

Міністерства транспорту України № 21 від 21.01.1998 року. Суд зазначає

наступне. Посилання на зазначений додаток № 20 містилося лише у розділі 5

„Порядку і умов організації перевезень пасажирів та багажу автомобільним

транспортом”, зокрема у 5.3.5.2., 5.3.5.3, 5.3.6.1., 5.3.6.2., 5.3.6.6.,

5.3.6.7. , 5.3.6.8. , 5.3.6.12., 5.3.6.14. , 5.3.6.16. , 5.3.6.17. , 5.3.6.18.

, 5.3.7.3. , 5.3.7.4. , 5.3.7.6. , 5.3.7.8. , 5.3.7.9. , 5.3.8.2. , 5.3.8.3. ,

5.3.8.4. , 5.3.8.5. , 5.3.8.6. , 5.3.8.7. , 5.3.8.8. , 5.3.9.1. , 5.3.10.3., що

свідчить про те, що норми права, які були сформульовані законодавцем у

відповідних пунктах розділу 5 і додатку № 20 були двочленними та складалися з

гіпотези та диспозиції. Гіпотеза норми містилася у відповідному пункті розділу

5, а диспозиція у додатку 20. Згідно з положеннями Наказу Міністерства

транспорту України N 762 від 05.11.2001 розділ 5 Порядку і умов організації

перевезень пасажирів та багажу автомобільним транспортом, затвердженого наказом

Міністерства транспорту України від 21.01.98 № 21 визнаний не чинним. Таким

чином після визнання не чинним розділу 5 „Порядку і умов організації перевезень

пасажирів та багажу автомобільним транспортом” припинили своє існування норми

права, оскільки наявність однієї лише диспозиції виключає можливість їх

застосування до конкретних обставин, які обов'язково повинні передбачатися

гіпотезою правової норми.

На підставі наведеного, господарський суд робить висновок, що

запропонована позивачем редакція преамбули договору є неправомірною,

необґрунтованою та такою, що суперечить вимогам чинного законодавства, у

зв'язку з чим не підлягає застосуванню, а тому застосуванню підлягає редакція

преамбули запропонована відповідачем.

Позивач пропонує викласти п. 2.1.3. договору у такій редакції:

„Організувати прибуття та відправлення автобусів з облаштованих платформ згідно

вимог п. 99 Правил (постанова КМУ № 141 від 29.01.2003 року)” Відповідач

заперечує проти такої редакції преамбули договору та пропонує викласти п. 2.1.3

договору в наступній редакції: „Організувати прибуття та відправлення автобусів

з облаштованих платформ”.

Господарський суд зазначає, що згідно зі ч. 3 ст. 36 Закону

України „Про автомобільний транспорт” до обов'язкових послуг, що повинні

надаватися автостанціями автомобільному перевізнику, належить, зокрема,

організація прибуття та відправлення автобуса з облаштованих платформ. Системне

тлумачення ст. 35 Закону України „Про автомобільний транспорт” та п. 1 і п. 99

Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затвердженими

Постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 1997 року № 716 (у редакції

постанови Кабінету Міністрів України від 29 січня 2003 року № 141) дає суду

підстави стверджувати, що ці Правила регулюють виключно правовідносини,

пов'язані з обслуговуванням населення та пасажирів на автостанціях та не

регулюють правовідносини з надання автостанцією обов'язкових послуг перевізнику,

а тому положення п. 99 зазначених Правил не підлягають застосуванню в спірних

відносинах, оскільки предметом їх регулювання є відмінні від спірних

правовідносини.

На підставі наведеного, господарський суд робить висновок, що

запропонована позивачем редакція преамбули договору є неправомірною,

необґрунтованою та такою, що суперечить вимогам чинного законодавства, у

зв'язку з чим не підлягає застосуванню, а тому застосуванню підлягає редакція

преамбули запропонована відповідачем.

Позивач пропонує викласти п. 2.1.5. договору у такій редакції:

„Ставити штамп-годинником у відповідних документах (листа регулярності,

шляхових листах) водіїв відмітки про фактичний час прибуття і відправлення

автобусів з автостанцій, а також записувати в дорожню документацію допущені

водіями порушення Правил, умов договору, трудової і фінансової дисципліни.

Відповідач заперечує проти такої редакції преамбули договору та пропонує

викласти п. 2.1.5. в наступній редакції: „Ставити відмітки у дорожній

документації Перевізника документах про фактичний час прибуття і відправлення

автобусів з автостанції, завіривши штампом автостанції, а також записувати в

дорожню документацію допущені водіями порушення правил, умов договору і

фінансової дисципліни”.

Господарський суд зазначає, що застосування зазначеного пристрою

не передбачено нормативними документами, які регулюють діяльність автостанцій,

штамп-годинник не виготовляється і не реалізується, у зв'язку з чим відповідач

не має можливості для його встановлення на автостанціях. Як встановлено судом

та не заперечується сторонами час відправлення автобуса зазначається на касовій

відомості при її видачі за допомогою комп'ютерної системи АСУ „Автовокзал”.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні

ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити

те, що не передбачено законодавством. На підставі наведеного, господарський суд

робить висновок, що запропонована позивачем редакція п. 2.1.5 договору є

неправомірною, необґрунтованою та такою, що суперечить вимогам чинного

законодавства, у зв'язку з чим не підлягає застосуванню, а тому застосуванню

підлягає редакція п. 2.1.5. договору запропонована відповідачем.

Позивач пропонує викласти п. 2.1.6. договору у такій редакції:

„Надавати пасажирам, в тім числі і пільговому контингенту пасажирів можливість

безкоштовно скористатися громадськими вбиральнями” Відповідач заперечує проти

такої редакції преамбули договору та пропонує викласти п. 2.1.6 виключити з

тексту договору.

Господарський суд зазначає, що згідно з ч. 1 ст. 36 автостанції

надають пасажирам послуги, пов'язані з їх проїздом автобусними маршрутами

загального користування, а автомобільним перевізникам, які здійснюють

перевезення пасажирів на договірних умовах, - послуги, пов'язані з відправленням

та прибуттям автобусів згідно з розкладом руху. Таким чином, правовідносини між

відповідачем та пасажирами знаходяться поза межами спірного господарського

договору із позивачем, оскільки його предметом є продаж квитків та надання

послуг на автостанціях перевізнику. Відповідно до ч. 2 ст. 36 Закону України

„Про автомобільний транспорт”, а також відповідно до п. 13 „Правил надання

послуг пасажирського автомобільного транспорту” до обов'язкових послуг, що

повинні надаватися автостанціями пасажирам, зокрема, належить можливість

користування громадськими вбиральнями. Таким чином зазначена правова норма, на

яку посилається позивач, не регулює правовідносини між перевізником та

автостанцією, а тому господарський суд доходить до висновку, що запропонована позивачем

редакція п. 2.1.6. договору є неправомірною, необґрунтованою та такою, що

суперечить вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим не підлягає

застосуванню, а тому п. 2.1.6. підлягає виключенню з договору.

Позивач пропонує викласти п. 2.1.7. договору у такій редакції:

„Забезпечити своєчасне відправлення поданих автобусів в рейс згідно

затвердженого розкладу руху автобусів та здійснювати всі можливі заходи для

максимального заповнення місць в автобусах та ефективного їх використання.

Продаж квитків у касах, у початкових пунктах маршрутів починається з моменту

відкриття кас та припиняється за 5 хвилин до відправлення автобуса згідно п.

113, розділу VII Правил.» Після одержання касової відомості водій Перевізника

самостійно здійснює поточний продаж квитків пасажирам. Перонний контролер ВАТ

„ХПАС” (посадова особа ВАТ ХПАС) здійснює контроль за отриманням пасажирами

квитків від водія та робить відмітку в дорожній документації водія про

кількість та суму реалізації квитків водієм” Позивач також пропонує викласти п.

2.2.5. в такій редакції „На автостанціях посадку пасажирів в автобуси

здійснювати при наявності у них квитків, придбаних в касі автостанції, а після

одержання касової відомості водій Перевізника самостійно здійснює поточний

продаж квитків пасажирам”.

Відповідач заперечує проти такої редакції п. 2.1.7. Договору та

пропонує викласти п. 2.1.7. в наступній редакції: „Забезпечити своєчасне

відправлення поданих автобусів в рейс згідно з затвердженим розкладом руху

автобусів та здійснювати всі можливі заходи для максимального заповнення місць

в автобусах та ефективного їх використання. Продаж квитків у касах автостанцій

починається з моменту відкриття кас та припиняється за 5 хвилин до відправлення

автобуса”. Відповідач також заперечує проти редакції п. 2.2.5. запропонованої

позивачем та наполягає на наступній редакції: „На автостанціях посадку

пасажирів в автобуси здійснювати при наявності квитків, придбаних у касі

автостанції”.

Господарський суд зазначає, що згідно зі ч. 3 ст. 36 Закону

України „Про автомобільний транспорт” до обов'язкових послуг, що повинні

надаватися автостанціями автомобільному перевізнику, належить, зокрема, продаж

квитків. Системне тлумачення ст. 35 Закону України „Про автомобільний

транспорт” та п. 1 і п. 110 Правил надання послуг пасажирського автомобільного

транспорту, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого

1997 року № 716 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 29 січня

2003 року № 141) дає суду підстави стверджувати, що ці Правила регулюють

виключно правовідносини, пов'язані з обслуговуванням населення та пасажирів на

автостанціях та не регулюють правовідносини з надання автостанцією обов'язкових

послуг перевізнику, а тому положення п. 110 зазначених Правил не підлягають

застосуванню в спірних відносинах, оскільки предметом їх регулювання є відмінні

від спірних правовідносини. За таких обставин господарський суд приходить до

висновку, що запропонована позивачем редакція п. 2.1.7 та п. 2.2.5. договору є

неправомірною, необґрунтованою та такою, що суперечить вимогам чинного

законодавства, у зв'язку з чим не підлягає застосуванню, а тому застосуванню

підлягає редакція п. 2.1.7. та п. 2.2.5. договору запропоновані відповідачем.

Позивач пропонує викласти п. 2.1.8. договору у такій редакції:

„Видавати водіям чітко оформлені документи касового продажу квитків і своєчасно

за - 5-ть хвилин до відправлення автобусу згідно розкладу руху”.

Відповідач заперечує проти такої редакції п. 2.1.8. Договору та

пропонує викласти п. 2.1.8. в наступній редакції: „Видавати водіям чітко

оформлені документи касового продажу квитків”.

Господарський суд зазначає, що згідно, що згідно з 113 Правил

надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, яким передбачено, що за

5 хвилин до відправлення автобуса в рейс припиняється продаж квитків у касах

автостанції, після чого касова відомість друкується, перевіряється і

завіряється диспетчером, а вже тоді видається водію. На підставі наведеного,

господарський суд робить висновок, що запропонована позивачем редакція п. 2.1.8.

договору є неправомірною, необґрунтованою та її включення такого пункту до

договору призведе до того, що відповідач буде вимушений припиняти продаж

білетів раніше ніж за п'ять хвилин (що є порушенням його обов'язку перед

пасажирами, який встановлено в п. 113 Правил надання послуг пасажирського

автомобільного транспорту), запропонована редакція також суперечить положенням

абз. 5) ч. 2 ст. 30 Закону України „Про автомобільний транспорт” та порушує

права пасажира на своєчасне подання до посадки транспортних засобів, у зв'язку

з чим не підлягає застосуванню, а тому застосуванню підлягає редакція п. 2.1.8.

запропонована відповідачем.

Позивач пропонує викласти п. 2.1.15. договору у такій редакції:

„На автостанції посадку пасажирів в автобуси здійснювати перонним контролером

ХПАС тільки по касовій відомості” відповідач також заперечує проти редакції п.

2.1.15. запропонованої позивачем та наполягає на наступній редакції:

„Забезпечити контроль посадки пасажирів в автобуси по квитках автостанції”.

Господарський суд зазначає, що згідно з вимогами абз. 5) ч. 2 ст.

30 Закону України „Про автомобільний транспорт” автомобільний перевізник, який

здійснює перевезення пасажирів на договірних умовах, зобов'язаний забезпечувати

своєчасне відправлення транспортних засобів. Відповідно до положень п. 33

Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту водій автобуса

зобов'язаний розпочинати посадку пасажирів на кінцевій зупинці приміського

маршруту не пізніше ніж за 10 хвилин до відправлення автобуса, а міжміського -

за 15 хвилин. Згідно з положеннями п. 113 Правил надання послуг пасажирського

автомобільного транспорту У день відправлення автобусів продаж квитків у касах

у початкових пунктах маршрутів починається з моменту відкриття кас і

припиняється за 5 хвилин до відправлення автобуса. На підставі наведеного,

господарський суд робить висновок, що запропонована позивачем редакція п.

2.1.15. договору є неправомірною, необґрунтованою та такою, що суперечить абз.

5) ч. 2 ст. 30 Закону України „Про автомобільний транспорт» та порушує права

пасажира на своєчасне відправлення, у зв'язку з чим не підлягає застосуванню, а

тому застосуванню підлягає редакція п. 2.1.15. запропонована відповідачем.

Позивач пропонує викласти п. 2.1.17. договору у такій редакції:

„Надавати перевізнику калькуляцію витрат по ВАТ „ХПАС” при розрахунку відсотків

суми винагороди ВАТ ХПАС за комплекс наданих Перевізнику послуг, пов'язаних з

обслуговуванням та відправленням автобусів” позивач також наполягає на

включенні до договору п. 6.1. наступної редакції: „Невід'ємною частиною

договору є: копія договору з замовником, розклад руху автобусів, таблиці

вартості проїзду пасажирів та перевезення багажу, завірені Перевізником,

Агентська угоду, укладена між страховою компанією, Перевізником та ВАТ ХПАС,

калькуляція витрат ВАТ ХПАС” відповідач заперечує проти редакції п. 2.1.17.

запропонованої позивачем та наполягає на виключення цього пункту із договору.

Відповідач заперечує проти запропонованої редакції п. 6.1. та наполягає на

наступній редакції цього пункту: „Невід'ємною частиною договору є: копія

договору з замовником, розклад руху автобусів, таблиці вартості проїзду

пасажирів та перевезення багажу, завірені Перевізником, Агентська угоду,

укладена між страховою компанією, Перевізником та ВАТ ХПАС”.

Господарський суд зазначає, що чинним законодавством не

передбачено державного регулювання вартості послуг автостанцій, що надаються

авто перевізнику, а тому відповідно до ст. 7 Закону України „Про ціни та

ціноутворення” ціна послуг автостанції є вільною. Зокрема, відповідно до ст.7

Закону, вільні ціни і тарифи встановлюються на 

всі  види  продукції, товарів і послуг, за винятком тих,

по яких  здійснюється  державне регулювання цін і тарифів. Державне

регулювання цін і тарифів, згідно ст.8 вказаного Закону, здійснюється шляхом

встановлення: державних фіксованих цін (тарифів); граничних рівнів цін

(тарифів) або граничних  відхилень  від державних фіксованих цін і тарифів.  При цьому, перелік продукції, товарів і

послуг, державні фіксовані та регульовані 

ціни  і  тарифи 

на  які  затверджуються відповідними органами

державного управління, в силу ст.4 Закону, визначається Кабінетом Міністрів

України. Згідно з положеннями ч. 1 ст. 19 Конституції України правовий порядок

в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути

примушений робити те, що не передбачено законодавством. На підставі наведеного,

господарський суд робить висновок, що запропонована позивачем редакція п.

2.1.17. та п. 6.1. в частині обов'язкового надання калькуляції є неправомірною,

необґрунтованою та такою, що суперечить ч. 1 ст. 19 Конституції України та ст.

7 Закону України «Про ціни та ціноутворення», у зв'язку з чим п. 2.1.17. та п.

6.1. не підлягає застосуванню, а тому застосуванню підлягає редакція п. 2.1.17

та п. 6.1. запропонована відповідачем.

Позивач наполягає на включення до договору п. 3.1. наступного

змісту: „Сума винагороди ВАТ ХПАС за комплекс наданих Перевізнику послуг і

виконаних робіт, пов'язаних з обслуговуванням та відправленням автобусів,

складає 5 % суми, одержаної за продаж квитків згідно з касовими відомостями

Ф-20 АСС, без врахування страхового збору. Перевізнику - 95%. Також позивач

наполягає на включення до договору п. 3.3. наступного змісту: Розрахунки ВАТ

ХПАС з перевізником проводяться по АС-6 (Заводській) плановими платежами кожні

5 діб; по Чугуївській АС щоденно з 9-00 до 10-00 передачі готівки філії банку

«Базис» за адресою м. Чугуїв, АДРЕСА_1, в вихідні дні з 8-00 до 9-00 видачі

готівки моєму представнику за довіреністю”.

Відповідач заперечує проти включення до договору запропонованих

позивачем пунктів та просить включити до договору п. 3.1 наступного змісту:

„Виручка від реалізації квитків згідно з касовими відомостями Ф-20 АСС, без

урахування страхового збору розподіляється у співвідношенні : по Чугуївській

станції винагорода ХПАС - 11% (в тому числі ПДВ), Перевізнику - 89%, по інших

автостанціях винагорода ХПАС - 10% (в тому числі ПДВ), Перевізнику 90%”

Господарський суд встановив, що згідно з положеннями Акту

перевірки дотримання вимог законодавства про захист економічної конкуренції ВАТ

„ХПАС” 29 листопада 2006 року ВАТ „ХПАС” має ознаки монопольного (домінуючого)

становища на ринку автостанційних послуг в межах своїх автостанцій,

диспетчерських та касового пунктів Харківської області. Згідно з положеннями п.

2) ч. 2 ст. 13 «Про захист економічної конкуренції» Зловживанням монопольним

(домінуючим) становищем на ринку, зокрема, визнається застосування різних цін

чи різних інших умов до рівнозначних угод з суб'єктами господарювання,

продавцями чи покупцями без об'єктивно виправданих на те причин. Таким чином

встановлення різних розмірів розподілу виручки від реалізації квитків у

рівнозначних угодах з автоперевізниками, є порушенням законодавства про захист

економічної конкуренції. Відповідно до п. 2.8. Постанови національного банку

України від 15.12.2004 року № 637 „Про затвердження Положення про ведення

касових операцій у національній валюті в Україні” Підприємства можуть тримати в

позаробочий час у своїх  касах готівкову

виручку (готівку) в межах, що не перевищують 

установлений ліміт каси. Готівкова виручка (готівка), що перевищує

встановлений ліміт каси, обов'язково здається до банків для її зарахування на

банківські рахунки. Відокремлені підрозділи підприємств - юридичних осіб можуть

здавати готівкову виручку (готівку) безпосередньо до кас таких юридичних осіб

або до будь-якого банку для її переказу і зарахування на банківські рахунки

зазначених юридичних осіб.

На підставі наведеного, господарський суд робить висновок, що

запропонована позивачем редакція п. 3.1. та п. 3.3. є неправомірною,

необґрунтованою та такою, що суперечить п. 2) ч. 2 ст. 13 „Про захист

економічної конкуренції” та п. 2.8. Постанови національного банку України від

15.12.2004 року № 637 „Про затвердження Положення про ведення касових операцій

у національній валюті в Україні”. У зв'язку із цим п. 3.1. та п. 3.3. в

редакції запропонованій позивачем застосуванню не підлягають, а тому

застосуванню підлягає редакція п. 3.1. та п. 3.3. запропонована відповідачем.

Оскільки господарським судом встановлено неприйнятність умов

позивача викладений в п. 2.1.5., 2.1.7., 2.1.8. також вважати неприйнятними

запропоновані позивачем п. 4.1.1.4, 4.1.1.5 і 4.1.1.6 та виключити їх  проекту договору відповідач обґрунтовує їх не

включення до договору, оскільки заперечував проти саме здійснення посадки

пасажирів в автобус по касовій відомості, продажу квитків пасажирам водієм

автобуса та відміток штамп-годинником.

Враховуючи вищевикладене та те, що відповідно до 22 Господарського

процесуального кодексу України позивач вправі відмовитися від позову,

господарський суд відповідно до ст.78 Господарського процесуального кодексу

України приймає відмову позивача від позову, оскільки вважає, що ця відмова не

суперечить діючому законодавству і не порушує чиї-небудь права та охоронювані

законом інтереси та на підставі чого у господарського суду є підстави для

припинення провадження по справі згідно п.4 ст.80  Господарського процесуального кодексу

України.

Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України,

сплачене позивачем держмито у розмірі 85,00грн. згідно Декрету Кабінета

Міністрів України "Про державне мито" та витрати на

інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі, передбаченому

Постановою Кабінету Міністрів України від 29 березня 2002 року за № 411, що

становить 118,00 грн. при відмові позивача від позову не підлягає відшкодуванню

(покладанню на відповідача або поверненню з Держбюджету) та покладається на

позивача в повному обсязі.

Державне мито в сумі 85,00 грн., сплачене позивачем за зустрічним

позовом  передбаченому статтею 3 Декрету

Кабінету Міністрів України “Про державне мито” та згідно зі статтею 44

Господарського процесуального кодексу України, Постановою Кабінету Міністрів

України від 29.03.2002р. № 411  судові

витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 118

гривень слід покласти на відповідача (позивач за первісним позовом) з вини

якого спір доведено до суду.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтею 3 Декрету Кабінету

Міністрів України “Про державне мито”, Постановою Кабінету Міністрів України

від 29.03.2002р. № 411, статтями 1, 12, 22, 33, 43, 44, 49, ст.ст. 82-85

Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Прийняти відмову позивача за первісним позовом від позову.

2. Припинити провадження по справі по первісному позову.

3. Зустрічну позовну заяву задовольнити повністю.

4. Зобов"язати Фізичну особу-підприємця ОСОБА_3. укласти з

Відкритим акціонерним товариством "Харківське підприємство автобусних

станцій"  договір про продаж квитків

і надання послуг на автостанціях в редакції, викладеній в додатку №1 до цього

позову.

5. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (63544, Харківська

область,  Чугуївський район, смт.

Чкаловське,АДРЕСА_2, код НОМЕР_2) на користь Відкритого акціонерного товариства

"Харківське підприємство автобусних станцій" (61001, м. Харків, пр-т.

Гагаріна, 22, р/р26003301731048 в Комінтернівському УАК ПІБ м. Харків, МФО

351362, код 03115293) держмита у розмірі 85,00грн. та витрати на

інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 118,00грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення підписано 28.09.2007р.

Суддя                                                                                           

Светлічний Ю.В.