Постанова

від 12.11.2007 по справі 47/196-07

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Україна

Україна

Харківський апеляційний

господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«06»листопада 2007 р.                                                               

Справа №  47/196-07

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Демченко В.О.,

судді Такмаков Ю.В., Барбашова С.В.

при секретарі Соколовій Ю.І.

за участю представників сторін:

позивач -  ОСОБА_2         

відповідач - Сороченко В.І., Болдирєв О.В., Санін А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні

Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Фізичної особи

-підприємця ОСОБА_1, смт. Чкаловське, Чугуївський район, Харківська область (вх.

№ 3129 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від

26.09.07 р. по справі № 47/196-07

за позовом Фізичної

особи -підприємця ОСОБА_1, смт. Чкаловське, Чугуївський район, Харківська

область                               

до  Відкритого акціонерного товариства

«Харківське підприємство автобусних станцій», м. Харків

про 

регулювання розбіжностей на стадії укладання договору,

та

по зустрічному позову  Відкритого акціонерного товариства «Харківське

підприємство автобусних станцій», м. Харків

до Фізичної особи -підприємця

ОСОБА_1, смт. Чкаловське, Чугуївський район, Харківська область

про зобов'язання укласти договір,

-                                

встановила:

Фізична особа -підприємець ОСОБА_1, смт. Чкаловське, Чугуївський

район, Харківська область звернувся до господарського суду Харківської області

з позовною заявою про врегулювання розбіжностей на стадії укладання договору до

Відкритого акціонерного товариства «Харківське підприємство автобусних

станцій», м. Харків  з вимогами

затвердити редакцію договору про продаж квитків 

і надання послуг на автостанціях згідно протоколу узгодження

розбіжностей від 19.03.2007р. в частині «преамбули», розділу І «Предмету

договору, п.п. 2.1.3, 2.1.3, 2.1.7, 2.1.8, 2.1.15, 2.1.17, 2.2.5, 2.2.6, 3.1,

3.3, 4.1.1.4, 4.1.1.5, 4.1.1.6, 4.1.1.7, 4.1.1.8, 4.1.1.9, п. 7 в редакції

позивача, а також просив покласти на відповідача судові витрати.

В процесі розгляду справи позивач, у відповідності до ст. 22 ГПК

України,  надав заяву про зміну предмету

позову, в якій просив зобов'язати ВАТ «Харківське підприємство автобусних

станцій»укласти з ФОП ОСОБА_1 договір про продаж квитків і надання послуг на

автостанціях в редакції проекту договору, який було додано до цього позову.

Відповідач, ВАТ «Харківське підприємство автобусних

станцій»,звернувся до господарського суду Харківської області із зустрічною

позовною заявою, в якій просив суд зобов'язати позивача укласти з ним договір

про продаж квитків та надання послуг на автостанціях в редакції, викладеній в

додатку № 1 до зустрічної позовної заяви та стягнути з позивача судові витрати,

у вигляді сплаченого держмита у розмірі 85,00 грн. та витрати на інформацію -

технічне забезпечення судового процесу у розмірі 118 грн.

Позивач надав до місцевого господарського суду 19.08.2007р. заяву

про відмову від позову, у зв'язку з тим, що вирішення спору з відповідачем в

судовому порядку втратило інтерес для позивача, та просив суд припинити

провадження по справі.

Рішенням господарського суду Харківської області від 26.09.07р. по

справі                       № 47/196-07

(суддя Светлічний Ю.В.) прийнято відмову позивача за первісним позовом від

позову та припинено провадження по справі по первісному позову. Зустрічну

позовну заяву задоволено повністю. Зобов'язано ФОП ОСОБА_1 укласти з ВАТ

"Харківське підприємство автобусних станцій" договір про продаж

квитків і надання послуг на автостанціях в редакції, викладеній в додатку №1

до цього позову. Стягнуто з ФОП ОСОБА_1 на  користь 

ВАТ "Харківське підприємство   

автобусних станцій" держмита 

у   розмірі   85,00 грн. 

та   витрати на  інформаційно-технічне забезпечення судового

процесу у розмірі 118,00 грн.

ФОП ОСОБА_1 з даним рішенням місцевого господарського суду не

погодився, подав апеляційну скаргу, в якій вважає, що судом порушені норми

матеріального та процесуального права, неповно з'ясовані обставини справи,

посилаючись при цьому на те, що проект договору, доданий ВАТ "Харківське

підприємство автобусних станцій" до зустрічного позову, відрізняється від

редакції договору, яка пропонувалась відповідачем за первісним позовом позивачу

до звернення до господарського суду в частині розділу «Предмет договору», п.

3.1 та 3.3 щодо ціни послуг автостанції та порядку розрахунків. Тобто вважає,

що переддоговірний спір виник між сторонами з приводу однієї редакції договору,

а на розгляд господарського суду відповідач представив іншу редакцію. Також

позивач посилається на те, що господарським судом необґрунтовано відхилено

пропозицію позивача щодо формулювання, зокрема, преамбули договору, п.п.  2.1.3, 2.1.5, 2.1.7, 2.1.8, 2.2.5, 3.1

проекту договору. На цій підстав просить рішення господарського суду

Харківської області від 26.09.2007р. по справі № 47/196-07 в частині

задоволення зустрічного позову скасувати та прийняти нове рішення, яким в

задоволенні зустрічного позову відмовити.

ВАТ "Харківське підприємство автобусних станцій" у своїх

запереченнях на апеляційну скаргу вважає рішення суду першої інстанції

прийнятим у повній відповідності до норм матеріального та процесуального права

і правильним встановленням всіх обставин справи, в зв'язку з чим просить дане

рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, як безпідставну.

В обґрунтування наданих заперечень відповідач за первісним позовом  посилається на те, що запропонована ФОП

ОСОБА_1  редакція договору є

неправомірною та такою, що не відповідає нормам чинного законодавства, а тому

вважає, що місцевий господарський суд правомірно дійшов висновку про

зобов'язання ФОП ОСОБА_1  укласти з ВАТ

"Харківське підприємство автобусних станцій"  договір в редакції, наданої до зустрічної

позовної заяви.

Перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин

справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи

апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського

процесуального кодексу України, заслухавши уповноважених представників сторін,

колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без

задоволення, а рішення без змін, виходячи з наступних підстав.

Приймаючи оскаржуване рішення, 

господарський суд Харківської області виходив з результатів встановлення

та дослідження документально підтверджених матеріалами справи обставин спору за

якими встановив, що до 31 грудня 2006 року між ВАТ "Харківське

підприємство автобусних станцій" і ФОП ОСОБА_1 діяв договір від 28 грудня

2005 року № 280 „Про продаж квитків і надання послуг на автостанціях".

Листом від 27.11.2006року відповідач запропонував позивачу продовжити договір №

280 від 28.12.2005 року без зміни його умов на 2007 рік. Позивач не погодився

продовжити дію договору на 2007 рік, що підтверджується листом від 30.11.2006.

Позивач 28.12.2006 року направив відповідачу пропозицію укласти договір, разом

із проектом договору про продаж квитків та надання послуг на автостанціях.

Відповідач 20.01.2007 року № 11/46 надіслав позивачу два примірники протоколу

розбіжностей до запропонованого проекту договору.

22.02.2007р. ФОП ОСОБА_1 направив ВАТ "Харківське

підприємство автобусних станцій" новий проект договору про продаж квитків

та надання послуг  на автостанціях, що

підтверджується листом ФОП ОСОБА_1 від 22.02.2007р. Розглянувши дану пропозицію

ВАТ "Харківське підприємство автобусних станцій" направило позивачу

протокол розбіжностей до проекту договору.

19.03.2007р. ФОП ОСОБА_1 направив ВАТ "Харківське

підприємство автобусних станцій" 

протокол розбіжностей, після чого звернувся до суду з позовною заявою

про врегулювання розбіжностей на стадії укладання договору. Але, в процесі

розгляду справи надав заяву про зміну предмету позову, в якій просив

зобов'язати ВАТ «Харківське підприємство автобусних станцій»укласти з ФОП

ОСОБА_1 договір про продаж квитків і надання послуг на автостанціях в редакції

проекту договору, який було додано до цього позову.

ВАТ "Харківське підприємство автобусних станцій"  також звернувся до господарського суду із

зустрічною позовною заявою, в якій просив суд зобов'язати позивача укласти з

ним договір про продаж квитків та надання послуг на автостанціях в редакції,

викладеній в додатку № 1 до зустрічної позовної заяви

Отже, предметом спору по даній справі є зобов'язання  укласти 

договір про продаж квитків і надання послуг на автостанціях в редакції

проекту договору, який було додано сторонами по справі відповідно до первісного

та зустрічного позову.

За приписом ч.1 ст.32 Закону України „Про автомобільний

транспорт", відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення

пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, із власниками

автостанцій визначаються договором. Згідно з ч. З ст. 32 Закону України „Про

автомобільний транспорт" власники автостанцій зобов'язані укласти договір

з автомобільним перевізником, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних

маршрутах загального користування. З наведеного вбачається, що укладення

договору про надання послуг по перевезенню пасажирів на автобусних маршрутах

загального користування є обов'язковим в силу положень чинного законодавства

України. Згідно з положеннями ч. 1 ст. 187 Господарського кодексу України

спори, що виникають при укладенні господарських договорів, укладення яких є

обов'язковим на підставі закону розглядаються судом.

Оскільки на момент розгляду справи господарським судом

відповідного договору між позивачем та відповідачем не укладено,

переддоговірний спір щодо умов договору між сторонами не врегульований, про що

свідчать подані до суду позовна та зустрічна позовна заяви, то даний

переддоговірний спір, згідно з положеннями ст. 187 Господарського кодексу

України, обґрунтовано визнано судом першої інстанції таким, що підлягає

вирішенню у судовому порядку.

Місцевим  господарським

судом правомірно зазначено, що відповідно положень ст. 627 Цивільного кодексу

України сторони є вільними у визначенні умов договору з урахуванням вимог цього

Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог

розумності та справедливості. Згідно з положеннями ч. 1 ст. 19 Конституції

України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких

ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

З матеріалів справи вбачається, що позивач пропонує викласти

преамбулу в такій редакції: „Відкрите акціонерне товариство „Харківське

підприємство автобусних станцій", іменоване далі „ХПАС", в особі

голови правління Гузненкова Георгія Олексійовича, який діє на підставі статуту

ВАТ „ХПАС", з однієї сторони та фізична особа - підприємець ОСОБА_1,

іменований надалі - Перевізник, який діє на підставі свідоцтва про державну

реєстрацію від 21.04.2005 р. НОМЕР_1, з іншої сторони, керуючись законом

України «Про автомобільний транспорт", Правилами надання послуг

пасажирського автомобільного транспорту, затвердженими Постановою Кабінету

Міністрів України від 18 лютого 1997 року № 716 (у редакції постанови Кабінету

Міністрів України від 29 січня 2003 року № 141) далі (Правила), Наказом

Мінтрансу України № 565 від 28.08.2001 року „Про затвердження типового

технологічного процесу надання послуг пасажирських автостанцій та автовокзалів",

додатком 20 Наказу до Порядку і умов організації перевезень пасажирів та багажу

автомобільним транспортом", уклали цей договір про нижченаведене:"

Відповідач заперечує проти такої редакції преамбули договору та

пропонує викласти преамбулу договору в наступній редакції:

„Харківське підприємство автобусних станцій", іменоване далі

„ХПАС", в особі голови правління Гузненкова Георгія Олексійовича, який діє

на підставі статуту ВАТ „ХПАС", з однієї сторони та фізична особа -

підприємець ОСОБА_1, іменований надалі - Перевізник, який діє на підставі

свідоцтва про державну реєстрацію від 21.04.2005 р. НОМЕР_1, з іншої сторони,

керуючись законом України „Про автомобільний транспорт", Правилами надання

послуг пасажирського автомобільного транспорту, затвердженими Постановою

Кабінету Міністрів України від 18 лютого 1997 року № 716 (у редакції постанови

Кабінету Міністрів України від 29 січня 2003 року № 141) (далі - Правила),

уклали цей договір про нижченаведене:"

З огляду на надані позивачем та відповідачем зазначені редакції,

господарський суд робить висновок, що запропонована позивачем редакція

преамбули договору є неправомірною, необґрунтованою та такою, що суперечить

вимогам чинного законодавства, оскільки Наказ Міністерства транспорту України №

565 від 28.08.2001 року „Про затвердження типового технологічного процесу

надання послуг пасажирських автостанцій та автовокзалів" в установленому

порядку не пройшов держану реєстрацію в Міністерстві юстиції України і не   може вважатися обов'язковим до виконання

нормативно-правовим актом, а додаток 20 до 

«Порядку і умов організації перевезень пасажирів та багажу автомобільним

транспортом», затверджених Наказом Міністерства транспорту України № 21 від

21.01.1998 року також не є нормативним актом та не підлягає застосуванню, а

тому застосуванню підлягає редакція преамбули запропонована відповідачем.

Позивач пропонує викласти п. 2.1.3. договору у такій редакції:

„Організувати прибуття та відправлення автобусів з облаштованих платформ згідно

вимог п. 99 Правил (постанова КМУ № 141 від 29.01.2003 року)" Відповідач

заперечує проти такої редакції преамбули договору та пропонує викласти п. 2.1.3

договору в наступній редакції: „Організувати прибуття та відправлення автобусів

з облаштованих платформ".

Місцевий господарський суд, з урахуванням системного аналізу

положень Закону  України „Про

автомобільний транспорт", зокрема ст. ст. 35, 36, дійшов висновку, що

запропонована позивачем  редакція  п. 2.1.3 договору є  неправомірною,  необґрунтованою та такою, що суперечить

вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим не підлягає застосуванню, а тому

застосуванню підлягає редакція 

запропонована відповідачем.

Позивач пропонує викласти п. 2.1.5. договору у такій редакції:

„Ставити штамп-годинником у відповідних документах (листа регулярності,

шляхових листах) водіїв відмітки про фактичний час прибуття і відправлення

автобусів з автостанцій, а також записувати в дорожню документацію допущені

водіями порушення Правил, умов договору, трудової і фінансової дисципліни.

Відповідач заперечує проти такої редакції преамбули договору та пропонує

викласти п. 2.1.5. в наступній редакції: „Ставити відмітки у дорожній

документації Перевізника документах про фактичний час прибуття і відправлення

автобусів з автостанції, завіривши штампом автостанції, а також записувати в

дорожню документацію допущені водіями порушення правил, умов договору і

фінансової дисципліни".

Місцевий господарський робить висновок, що запропонована позивачем

редакція п. 2.1.5 договору є неправомірною, необґрунтованою та такою, що суперечить

вимогам чинного законодавства, оскільки застосування штамп-годинника  не передбачено нормативними документами, які

регулюють діяльність автостанцій, зазначений пристрій не виготовляється і не

реалізується, у зв'язку з чим не підлягає застосуванню, а тому застосуванню

підлягає редакція п. 2.1.5. договору запропонована відповідачем.

Позивач пропонує викласти п. 2.1.6. договору у такій редакції:

„Надавати пасажирам, в тім числі і пільговому контингенту пасажирів можливість

безкоштовно скористатися громадськими вбиральнями" Відповідач заперечує

проти такої редакції та пропонує викласти п. 2.1.6 виключити з тексту договору.

Суд першої інстанції на підстав вимог ст. 36 Закону України „Про

автомобільний транспорт", а також відповідно до п. 13 „Правил надання

послуг пасажирського автомобільного транспорту", дійшов висновку, що

запропонована позивачем редакція п. 2.1.6. договору є неправомірною,

необґрунтованою та такою, що суперечить вимогам чинного законодавства, у

зв'язку з чим не підлягає застосуванню, а тому п. 2.1.6. підлягає виключенню з

договору.

Позивач пропонує викласти п. 2.1.7. договору у такій редакції:

«Забезпечити своєчасне відправлення поданих автобусів в рейс згідно

затвердженого розкладу руху автобусів та здійснювати всі можливі заходи для максимального

заповнення місць в автобусах та ефективного їх використання. Продаж квитків у

касах, у початкових пунктах маршрутів починається з моменту відкриття кас та

припиняється за 5 хвилин до відправлення автобуса згідно п. 113, розділу VII

Правил.»Після одержання касової відомості водій Перевізника самостійно здійснює

поточний продаж квитків пасажирам. Перонний контролер ВАТ „ХПАС" (посадова

особа ВАТ ХПАС) здійснює контроль за отриманням пасажирами квитків від водія та

робить відмітку в дорожній документації водія про кількість та суму реалізації

квитків водієм». Позивач також пропонує викласти п. 2.2.5. в такій редакції „На

автостанціях посадку пасажирів в автобуси здійснювати при наявності у них

квитків, придбаних в касі автостанції, а після одержання касової відомості

водій Перевізника самостійно здійснює поточний продаж квитків пасажирам".

Відповідач заперечує проти такої редакції п. 2.1.7. Договору та

пропонує викласти п. 2.1.7. в наступній редакції: „Забезпечити своєчасне

відправлення поданих автобусів в рейс згідно з затвердженим розкладом руху

автобусів та здійснювати всі можливі заходи для максимального заповнення місць

в автобусах та ефективного їх використання. Продаж квитків у касах автостанцій

починається з моменту відкриття кас та припиняється за 5 хвилин до відправлення

автобуса". Відповідач також заперечує проти редакції п. 2.2.5.

запропонованої позивачем та наполягає на наступній редакції: „На автостанціях

посадку пасажирів в автобуси здійснювати при наявності квитків, придбаних у

касі автостанції".

Згідно зі ч. З ст. 36 Закону України „Про автомобільний

транспорт" до обов'язкових послуг, що повинні надаватися автостанціями

автомобільному перевізнику, належить, зокрема, продаж квитків. Системний аналіз

ст. 35 Закону України „Про автомобільний транспорт" та п. 1 і п. 110

Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затвердженими

Постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 1997 року № 716 (у редакції

постанови Кабінету Міністрів України від 29 січня 2003 року № 141) дає підстави

стверджувати, що ці Правила регулюють виключно правовідносини, пов'язані з

обслуговуванням населення та пасажирів на автостанціях та не регулюють

правовідносини з надання автостанцією обов'язкових послуг перевізнику, а тому

положення п. 110 зазначених Правил не підлягають застосуванню в спірних

відносинах, оскільки предметом їх регулювання є відмінні від спірних

правовідносини. За таких обставин господарський суд робить висновки, що

запропонована позивачем редакція п. 2.1.7 та п. 2.2.5. договору є

неправомірною, необґрунтованою та такою, що суперечить вимогам чинного

законодавства, у зв'язку з чим не підлягає застосуванню, а тому застосуванню

підлягає редакція п. 2.1.7. та п. 2.2.5. договору запропоновані відповідачем.

Позивач пропонує викласти п. 2.1.8. договору у такій редакції:

„Видавати водіям чітко оформлені документи касового продажу квитків і своєчасно

за - 5-ть хвилин до відправлення автобусу згідно розкладу руху".

Відповідач заперечує проти такої редакції п. 2.1.8. Договору та

пропонує викласти п. 2.1.8. в наступній редакції: „Видавати водіям чітко

оформлені документи касового продажу квитків".

Місцевий господарський суд вважає, що надана позивачем редакція

п.2.1.8 договору не підлягає застосуванню, оскільки вона суперечить приписам ч.

2 ст. З0 Закону України „Про автомобільний транспорт" та п. 113 Правил

надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, а тому застосуванню

підлягає редакція              п. 2.1.8.

запропонована відповідачем.

Позивач пропонує викласти п. 2.1.15. договору у такій редакції:

„На автостанції посадку пасажирів в автобуси здійснювати перонним контролером

ХПАС тільки по касовій відомості" відповідач також заперечує проти

редакції п. 2.1.15. запропонованої  

позивачем   та   наполягає  

на   наступній   редакції:  

„Забезпечити

контроль

посадки пасажирів в автобуси по квитках автостанції".

Місцевий господарський суд вважає запропоновану позивачем редакцію

п. 2.1.15. договору  неправомірною,

необґрунтованою, а також такою, що суперечить абз. 5) ч. 2 ст. З0 Закону

України „Про автомобільний транспорт»та порушує права пасажира на своєчасне

відправлення, у зв'язку з чим робить висновки, що вона не підлягає

застосуванню, а тому застосуванню підлягає редакція п. 2.1.15. запропонована

відповідачем.

Позивач пропонує викласти п. 2.1.17. договору у такій редакції:

„Надавати перевізнику калькуляцію витрат по ВАТ „ХПАС" при розрахунку

відсотків суми винагороди ВАТ ХПАС за комплекс наданих Перевізнику послуг,

пов'язаних з обслуговуванням та відправленням автобусів" позивач також

наполягає на включенні до договору п. 6.1. наступної редакції: „Невід'ємною

частиною договору є: копія договору з замовником, розклад руху автобусів,

таблиці вартості проїзду пасажирів та перевезення багажу, завірені

Перевізником, Агентська угоду, укладена між страховою компанією, Перевізником

та ВАТ ХПАС, калькуляція витрат ВАТ ХПАС" відповідач заперечує проти

редакції п. 2.1.17. запропонованої позивачем та наполягає на виключення цього

пункту із договору. Відповідач заперечує проти запропонованої редакції п. 6.1.

та наполягає на наступній редакції цього пункту: „Невід'ємною частиною договору

є: копія договору з замовником, розклад руху автобусів, таблиці вартості

проїзду пасажирів та перевезення багажу, завірені Перевізником, Агентська

угоду, укладена між страховою компанією, Перевізником та ВАТ ХПАС".

Місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні робить

висновок, що запропонована позивачем редакція п. 2.1.17. та п. 6.1. в частині

обов'язкового надання калькуляції є неправомірною, необґрунтованою та такою, що

суперечить, зокрема, ст. 7 Закону України «Про ціни та ціноутворення», у

зв'язку з чим п. 2.1.17. та п. 6.1. не підлягає застосуванню, а тому

застосуванню підлягає редакція п. 2.1.17 та п. 6.1. запропонована відповідачем.

Позивач наполягає на включення до договору п. 3.1. наступного

змісту: „Сума винагороди ВАТ ХПАС за комплекс наданих Перевізнику послуг і

виконаних робіт, пов'язаних з обслуговуванням та відправленням автобусів,

складає 5 % суми, одержаної   за   продаж  

квитків   згідно   з   касовими  

відомостями   Ф-20   АСС,  

без врахування страхового збору. Перевізнику - 95%. Також позивач

наполягає на включення до договору п. 3.3. наступного змісту: Розрахунки ВАТ

ХПАС з перевізником проводяться по АС-6 (Заводській) плановими платежами кожні

5 діб; по Чугуївській АС щоденно з 9-00 до 10-00 передачі готівки філії банку

«Базис»за адресою м. Чугуїв, бульвар Комарова, 10-А, в вихідні дні з 8-00 до

9-00 видачі готівки моєму представнику за довіреністю".

Відповідач заперечує проти включення до договору запропонованих

позивачем пунктів та просить включити до договору п. 3.1 наступного змісту:

„Виручка від реалізації квитків згідно з касовими відомостями Ф-20 АСС, без

урахування страхового збору розподіляється у співвідношенні : по Чугуївській станції

винагорода ХПАС - 11% (в тому числі ПДВ), Перевізнику - 89%, по інших

автостанціях винагорода ХПАС - 10% (в тому числі ПДВ), Перевізнику 90%"

Місцевий господарський суд вважає, що запропонована позивачем

редакція              п. 3.1. та п. 3.3.

є неправомірною, необґрунтованою та такою, що суперечить п. 2) ч. 2 ст. 13 „Про

захист економічної конкуренції" та п. 2.8. Постанови національного банку

України від 15.12.2004 року № 637 „Про затвердження Положення про ведення

касових операцій у національній валюті в Україні". У зв'язку із цим дійшов

висновку, що п. 3.1. та п. 3.3. в редакції запропонованій позивачем

застосуванню не підлягають, а тому застосуванню підлягає редакція п. 3.1. та п.

3.3. запропонована відповідачем.

Слід зазначити, що 19.09.2007р. ФОП ОСОБА_1  до суду першої інстанції надано заяву про

відмову від позову, в якій позивач зазначив, що умови договору № 5 від

14.08.2007р., укладеного між сторонами по справі, повністю відповідають  вимогам чинного законодавства та замовника

послуг автостанції -ОСОБА_1, в зв'язку з чим зазначає, що необхідності в

послугах автостанції -відповідача немає, а вирішення спору з відповідачем в

судовому порядку втратило інтерес для позивача. Керуючись ст. 78 ГПК України,

ФОП ОСОБА_1 просив суд прийняти відмову від позову та припинити провадження у

справі № 47/196-07.

Суд першої інстанції, враховуючи, що ця відмова не суперечить

діючому законодавству і не порушує чиї-небудь права та охоронювані законом

інтереси, а також керуючись ст. 78 ГПК України, приймає відмову позивача від

позову та на підставі п. 4 ст. 80 ГПК України припиняє провадження по справі.

За таких обставин, місцевий господарський суд, оцінивши доводи ВАТ

«Харківське підприємство автобусних станцій», наведені ним в обґрунтування

зустрічних позовних вимог, проаналізувавши з урахуванням вимог чинного

законодавства  надані сторонами по справі

редакції проекту спірного договору на предмет їх відповідності вимогам закону,

а також враховуючи, що укладення договору про надання послуг по перевезенню

пасажирів на автобусних маршрутах загального користування є обов'язковим в силу

положень чинного законодавства України, дійшов висновку, що зустрічні позовні

вимоги підлягають задоволенню.

З даними висновками господарського суду повністю погоджується

колегія суддів апеляційної інстанції, оскільки згідно ст. 43 Господарського

процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм

внутрішнім переконанням,  що ґрунтується

на всебічному,  повному  і 

об'єктивному  розгляді в судовому

процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. 

Відповідно до чинного законодавства рішення суду є законним

тоді,  коли суд, виконавши всі вимоги

процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у

відповідності з нормами матеріального права, 

що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх  відсутності 

-  на  підставі 

закону,  що регулює  подібні 

відносини,  або  виходячи 

із  загальних засад і змісту

законодавства України.

Оскаржене рішення суду першої інстанції повністю відповідає

зазначеним вище вимогам, оскільки суд при його прийнятті взяв до уваги

обставини, суттєві для розгляду цього спору, а висновки, викладені в ньому,

узгоджуються з приписами норм чинного законодавства, які в даному випадку

регулюють спірні правовідносини,  що

призвело до прийняття правомірного рішення.

ФОП ОСОБА_1  в апеляційній

скарзі вказує, що проект договору, доданий ВАТ "Харківське підприємство

автобусних станцій" до зустрічного позову, відрізняється від редакції

договору, яка пропонувалась відповідачем за первісним позовом позивачу до

звернення до господарського суду, та вважає, що переддоговірний спір виник між

сторонами з приводу однієї редакції договору, а на розгляд господарського суду

відповідач представив іншу редакцію.

Проте, колегія суддів вважає наведені доводи безпідставними та

такими, що не мають відношення до суті спору, оскільки ФОП ОСОБА_1 помилково

вважає, що спір виник тільки з редакції проекту договору, тоді як предметом

спору по даній справі є саме зобов'язання укласти договір про продаж квитків і

надання послуг на автостанціях в редакції проекту договору, який було додано

сторонами відповідно до первісного та зустрічного позову.

Колегією суддів не береться до уваги посилання скаржника на те,

що  господарським судом необґрунтовано

відхилено пропозицію позивача щодо формулювання, зокрема, преамбули договору,

п.п.  2.1.3, 2.1.5, 2.1.7, 2.1.8, 2.2.5,

3.1 проекту договору, оскільки місцевий господарський суд, виходячи з

системного аналізу положень  Закону

України „Про автомобільний транспорт" та Правил надання послуг

пасажирського автомобільного транспорту, затверджених Постановою Кабінету

Міністрів України від 18 лютого 1997 року № 716 (у редакції постанови Кабінету

Міністрів України від 29 січня 2003 року № 141), а також інших нормативних

актів, цілком правомірно дійшов висновку, про те, що надана позивачем редакція

преамбули та зазначених пунктів проекту договору суперечить нормам чинного

законодавства.

До того ж, позивач в процесі розгляду справи взагалі відмовився

від позову з посиланням на те, що вирішення спору з відповідачем в судовому

порядку втратило для нього інтерес, тобто ФОП ОСОБА_1 сам відмовився від своєї

редакції до проекту договору. 

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України

доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд

у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на

яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають

значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування відповідно до приписів статті 33

Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами

виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують

його вимоги та заперечення.

Колегія суддів вважає, що ФОП ОСОБА_1 не представив і не

обґрунтував належними та допустимими доказами наявності підстав для задоволення

апеляційної скарги. Разом з цим, факти, викладені в апеляційній скарзі та його

посилання на незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції,

не знайшли свого підтвердження під час вирішення справи.

Приймаючи до уваги вищезазначене, колегія суддів апеляційного

господарського суду вважає, що апеляційна скарга позивача позбавлена фактичного

та правового обґрунтування на її підтвердження, рішення господарського суду

Харківської області від 26.09.2007р. по справі № 47/196-07 прийняте без

порушень норм матеріального та процесуального права, а доводи позивача з яких

подана апеляційна скарга про скасування рішення, не можуть бути підставою для

його зміни чи скасування.

Враховуючи викладене та керуючись 

ст. ст. 32-34, 43, 99, 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського

процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського

суду,  -

постановила:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 26.09.2007р.

по справі                     № 47/196-07

залишити без змін.

         Головуючий суддя                                                               

Демченко В.О. 

                                 Судді                                                               

Такмаков Ю.В. 

                                                   Барбашова

С.В.