Постанова

від 13.02.2008 по справі 47/196-07

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ 

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ         

 13 лютого 2008 р.                                                                                   

№

47/196-07 

Вищий господарський

суд України у складі колегії суддів:

головуючого:

                               Кравчука Г.А.

суддів:

                               Мачульського

Г.М.

                               Шаргала В.І.

розглянувши

у відкритому судовому

засіданні

касаційну

скаргу

Фізичної

особи -підприємця ОСОБА_1

на

постанову

Харківського

апеляційного господарського суду

від

06.11.2007р.

у

справі

№47/196-07

Господарського

суду

Харківської

області

за

позовом

Фізичної

особи -підприємця ОСОБА_1

до

Відкритого

акціонерного товариства "Харківське підприємство автобусних

станцій"

про

регулювання

розбіжностей на стадії укладання договору

за

зустрічним позовом

Відкритого

акціонерного товариства "Харківське підприємство автобусних

станцій"

до

Фізичної

особи -підприємця ОСОБА_1

про

зобов'язання

укласти договір

за

участю представників

-

позивача:

не

з'явився

-

відповідача:

Саніна

А.О. (довіреність №95 від 12.02.2008р.), -

В С Т А Н О В И В:

          Оскарженою постановою Харківського

апеляційного господарського суду від 06.11.2007р. (колегія суддів у складі:

головуючого -судді Демченко В.О., суддів Такмакова Ю.В., Барбашова С.В.)

залишено без змін рішення Господарського суду Харківської області від

26.09.2007р. (суддя Светлічний Ю.В.), яким прийнято відмову позивача за

первісним позовом від позову та припинено провадження по справі по первісному

позову. Також постановлено зустрічну позовну заяву задовольнити повністю;

зобов'язати фізичну особу -підприємця ОСОБА_1 укласти з Відкритим акціонерним

товариством "Харківське підприємство автобусних станцій" договір про

продаж квитків і надання послуг на автостанціях в редакції, викладеній в

додатку №1 до цього позову; стягнути з Фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 на

користь Відкритого акціонерного товариства "Харківське підприємство

автобусних станцій" держмито в розмірі 85 грн. та витрати на

інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 118 грн.

          В касаційній скарзі позивач за

первісним позовом просить рішення Господарського суду Харківської області від

26.09.2007р. в частині задоволення зустрічного позову та постанову Харківського

апеляційного господарського суду від 06.11.2007р. скасувати, в задоволенні

зустрічного позову відмовити, посилаючись на порушення господарськими судами

попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, а саме: ст.20

Господарського кодексу України, ст.ст.32, 36 Закону України "Про

автомобільний транспорт", ст.12 Закону України "Про захист

економічної конкуренції", "Правил надання послуг пасажирського автомобільного

транспорту", затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від

18.02.1997р. №176, "Порядку і умов організації перевезень пасажирів та

багажу автомобільним транспортом", затвердженого Наказом Мінтрансу №21 від

21.01.1998р., Наказу Мінтрансу №762 від 05.11.2001р., ст.ст.4, 43

Господарського процесуального кодексу України.

          У відзиві на касаційну скаргу

відповідач за первісним позовом просить в задоволенні касаційної скарги

відмовити, а рішення Господарського суду Харківської області від 26.09.2007р.

та постанову Харківського апеляційного господарського суду залишити без змін,

посилаючись на те, що судові рішення є законними і обґрунтованими.

          Позивач не використав наданого

законом права на участь свого представника у судовому засіданні.

          Переглянувши у касаційному порядку

судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до

уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, приходить до висновку, що

касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

          Як встановлено господарськими судами

попередніх інстанцій, до 31 грудня 2006 року правовідносини сторін регулювались

договором від 28 грудня 2005 року № 280 "Про продаж квитків і надання

послуг на автостанціях". Листом від 27.11.2006 року відповідач за

первісним позовом запропонував позивачу за первісним позовом продовжити договір

№ 280 від 28.12.2005 року без зміни його умов на 2007 рік. Позивач за первісним

позовом не погодився продовжити дію договору на 2007 рік, що підтверджується

листом від 30.11.2006. Позивач за первісним позовом 28.12.2006 року направив

відповідачу за первісним позовом пропозицію укласти договір, разом із проектом

договору про продаж квитків та надання послуг на автостанціях. Відповідач за

первісним позовом 20.01.2007 року за № 11/46 надіслав позивачу за первісним

позовом два примірники протоколу розбіжностей до запропонованого проекту

договору.

22.02.2007

року позивач за первісним позовом направив відповідачу за первісним позовом

новий проект договору про продаж квитків та надання послуг на автостанціях, що

підтверджується листом позивача за первісним позовом від 22.02.2007 року.

Розглянувши дану пропозицію відповідач за первісним позовом 03.03.2007 року

направив позивачу за первісним позовом протокол розбіжностей до проекту договору.

19.03.2007 позивач за первісним позовом направив відповідачу за первісним

позовом протокол розбіжностей та після цього звернувся до суду.

Позивач

за первісним позовом звернувся до суду з позовною заявою про врегулювання

розбіжностей на стадії укладення договору до відповідача за первісним позовом з

вимогами затвердити редакцію договору про продаж квитків і надання послуг на

автостанціях згідно протоколу узгодження розбіжностей від 19.03.07р. в частині

"преамбули", розділу I "Предмет договору", п. п.2.1.3,

2.1.5, п.2.1.6, 2.1.7, 2.1.8, 2.1.15, 2.1.17, 2.2.5, 2.2.6, 3.1, 3.3, 4.1.1.4,

4.1.1.5, 4.1.1.6, 4.1.1.7, 4.1.1.8, 4.1.1.9, п 7 в редакції позивача.

В

подальшому позивач за первісним позовом змінив предмету позову, просив суд

зобов'язати відповідача укласти договір про продаж квитків і надання послуг на

автостанціях в редакції проекту договору, який додано до цього позову.

10.08.07

відповідач за первісним позовом надав через канцелярію суду зустрічну позовну

заяву, в якій просив суд зобов'язати позивача за первісним позовом укласти з

ним договір про продаж квитків та надання послуг на автостанціях в редакції,

викладеній в додатку № 1 до зустрічної позовної заяви.

Позивач

за первісним позовом 19.08.2007р. звернувся до господарського суду із заявою в

якій він відмовився від свого позову (первісного), у зв'язку з чим просив суд

припинити провадження по справі.

Місцевий

господарський суд задовольняючи зустрічний позов виходив з того, що даний спір

є переддоговірним згідно з положеннями ст.187 Господарського кодексу України;

запропонована позивачем за первісним позовом редакція Договору є неправомірною,

необґрунтованою та такою, що суперечить вимогам чинного законодавства, у

зв'язку з чим не підлягає застосуванню, зокрема умови позивача, викладені ним в

п.п.2.1.5., 2.1.7., 2.1.8 редакції Договору є незаконними, такими є також його

умови, викладені ним в п.п.4.1.1.4, 4.1.1.5 і 4.1.1.6 редакції Договору а тому

застосуванню підлягає редакція Договору запропонована відповідачем за первісним

позовом, яка є законною і обґрунтованою; припиняючи провадження у справі за

первісним позовом суд виходив з того, що відмова позивача за первісним позовом

від свого позову не суперечить діючому законодавству і не порушує чиї-небудь

права та охоронювані законом інтереси, а відтак місцевий господарський суд,

посилаючись також на приписи ч.7 ст.179 Господарського кодексу України, ст.627,

ст.640, ч.1 ст.642 Цивільного кодексу України, Указу Президента України

"Про Положення про Міністерство транспорту України", Наказу

Міністерства транспорту України №565 від 28.08.2001 року "Про затвердження

типового технологічного процесу надання послуг пасажирських автостанцій та

автовокзалів", абз. 5 ч.2 ст.30, ст.35, ст.36 Закону України "Про

автомобільний транспорт", Правил надання послуг пасажирського

автомобільного транспорту, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України

від 18 лютого 1997 року №716 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України

від 29 січня 2003 року № 141), ст.ст.4, 7 Закону України "Про ціни та

ціноутворення", п.2 ч.2 ст.13 Закону України "Про захист економічної

конкуренції", Постанови національного банку України від 15.12.2004 року

№637 "Про затвердження Положення про ведення касових операцій у

національній валюті в Україні", ст.ст.22, 78, п.4 ст.80 Господарського

процесуального кодексу України, дійшов до висновків про наявність правових

підстав для прийняття відмови позивача за первісним позовом від позову,

припинення провадження по справі по первісному позову та задоволення

зустрічного позову.

          Апеляційний господарський суд

погодився з висновками місцевого господарського суду, зазначивши також в

оскарженій постанові, що доводи позивача за первісним позовом про те, що проект

договору, доданий відповідачем за первісним позовом до зустрічного позову, відрізняється

від редакції договору, яка пропонувалась відповідачем за первісним позовом

позивачеві за первісним позовом до звернення до господарського суду, а також

те, що переддоговірний спір виник між сторонами з приводу однієї редакції

договору, а на розгляд господарського суду відповідач за первісним позовом

надав іншу редакцію, є безпідставними; позивач за первісним позовом помилково

вважає, що спір виник тільки з редакції проекту договору, оскільки предметом

спору по даній справі є саме зобов'язання укласти договір про продаж квитків і

надання послуг на автостанціях в редакції проекту договору, який було додано

сторонами відповідно до первісного та зустрічного позову; місцевий

господарський суд цілком правомірно дійшов до висновку, що надана позивачем за первісним

позовом редакція проекту Договору суперечить нормам чинного законодавства;

позивач в процесі розгляду справи взагалі відмовився від позову з посиланням на

те, що вирішення спору з відповідачем в судовому порядку втратило для нього

інтерес, тобто позивач за первісним позовом сам відмовився від своєї редакції

проекту договору.

Суд

касаційної інстанції погоджується з висновками судів виходячи з наступного.

Предметом

спору по даній справі є саме зобов'язання укласти договір про продаж квитків і

надання послуг на автостанціях.

Розбіжності

між сторонами виникали лише щодо формулювання окремих умов договору. При цьому

сам по собі обов'язок укласти договір не є спірним, оскільки він прямо

передбачений законодавством.

Так,

згідно з положеннями ч.1 ст.32 Закону України "Про автомобільний

транспорт" автомобільний перевізник та власники автостанцій врегульовують

свої взаємовідносини на підставі договору. Цей договір є обов'язковим для

сторін. Відповідно до ч.3 ст.32 цього Закону власники автостанцій зобов'язані укласти

договір з автомобільним перевізником, що здійснює перевезення пасажирів на

автобусних маршрутах загального користування.

Те,

що правовідносини сторін з приводу пасажирських перевезень мають регулюватись

саме на підставі договору, також вбачається з приписів ст.7 ч.2 абз. 6 і 7,

ст.39 ч.2 вказаного Закону.

Відповідно

до ст.1 вказаного Закону паспорт маршруту - це документ, що містить схему

маршруту, розклад руху, таблицю вартості проїзду, графіки режимів праці та

відпочинку водіїв тощо. Частиною 4 ст.14 цього 3акону передбачено формування та

ведення реєстру внутрішньообласних маршрутів обласною державною адміністрацією,

які затверджують мережу і паспорти внутрішньообласних маршрутів.

Згідно

з вимогами Закону України «Про автомобільний транспорт»регулярні пасажирські

перевезення на автобусному маршруті загального користування здійснюються

за умовами, визначеними паспортом маршруту, затвердженим в установленому

порядку органами виконавчої влади. Чугуївська автостанція ВАТ «ХПАС»включена до

паспорту маршруту ФОП ОСОБА_1 як обов'язкова, таким чином ФОП ОСОБА_1

зобов'язаний був укласти із ВАТ «ХПАС»договір про продаж квитків і надання

послуг на автостанціях, однак ухилився від цього, а тому ВАТ «ХПАС»звернулося

до суду із вимогами зобов'язати ФОП ОСОБА_1 укласти договір, оскільки, як

зазначено вище, такий обов'язок вищевказаним Законом покладено на ВАТ «ХПАС».

Відповідно

до положень ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити Цивільному

кодексу та іншим актам цивільного законодавства. Це положення відноситься до

загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Відповідно до ст.627 цього кодексу сторони є вільними у визначенні умов

договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших іктів цивільного

законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Виходячи

з положень ст.35 Закону України «Про автомобільний транспорт»та п.1 і

п.99 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту,

затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 1997

року №716 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 29

січня 2003 року №141) вбачається, що норма п.99 та

п.110 Правил регулює виключно правовідносини, пов'язані з

обслуговуванням населення та пасажирів на автостанціях та не регулює правовідносини

з надання автостанцією обов'язкових послуг перевізнику, а тому положення п.99

зазначених Правил не підлягають застосуванню в спірних відносинах, оскільки

предметом їх регулювання є відмінні від спірних правовідносини. Тому посилання

на них не можна визнати правомірним та обґрунтованим.

Щодо

того, що господарські суди при розгляді вимог позивача відносно п.2.1.8. та

п.2.1.15 проекту договору керувалися п.113 та п.33 Правил

то суд касаційної інстанції зазначає наступне. Господарські суди застосували

положення цих пунктів у зв'язку з тим, що в них встановлені права пасажирів, а

включення запропонованої позивачем редакції цих пунктів будуть суттєво

порушувати ці права пасажирів. Згідно з вимогами ст.203 Цивільного

кодексу України загальною вимогою законодавства додержання яких є необхідним

для чинності правочину зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим

актам цивільного законодавства.

Пунктом

113 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту

передбачено, що за 5 хвилин до відправлення автобуса в рейс припиняється

продаж квитків у касах автостанції, після чого касова відомість друкується,

перевіряється і завіряється диспетчером, а вже тоді видається водію. Редакція

договору позивача за зустрічним позовом відповідає вказаним приписам закону.

Запропонована ж перевізником редакція п.2.1.8. договору є

необґрунтованою та її включення до спірного договору призведе до того, що

відповідач за первісним позовом буде порушувати вимоги Правил, щодо припинення

продажу за п'ять хвилин, що передбачено в п.113 Правил надання послуг

пасажирського автомобільного транспорту. Редакція запропонована перевізником

також суперечить положенням п.5 ч.2 ст.30 Закону України

"Про автомобільний транспорт" та порушує права пасажирів на своєчасне

подання до посадки транспортних засобів.

Так,

відповідно до положень п.5 ч.2 ст.30 цього Закону автомобільний перевізник,

який здійснює перевезення пасажирів на договірних умовах, зобов'язаний

забезпечувати своєчасне відправлення транспортних засобів. Згідно з положеннями

п.33 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту водій

автобуса зобов'язаний розпочинати посадку пасажирів на кінцевій зупинці

приміського маршруту не пізніше ніж за 10 хвилин до відправлення автобуса, а

міжміського - за 15 хвилин. Як встановлено п.113 Правил надання послуг

пасажирського автомобільного транспорту у день відправлення автобусів продаж

квитків у касах у початкових пунктах маршрутів починається з моменту відкриття

кас і припиняється за 5 хвилин до відправлення автобуса. Таким чином суди

дійшли вірного висновку що запропонована позивачем за зустрічним позовом

редакція договору в цій частині є такою, що не суперечить вказаній нормі

Закону.

Чинним

законодавством не передбачено державного регулювання вартості послуг автостанцій,

що надаються автоперевізнику. Відповідно до ст.7 Закону «Про ціни та

ціноутворення», вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції,

товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання

цін і тарифів. Державне регулювання цін і тарифів, згідно ст.8 вказаного

Закону, здійснюється шляхом встановлення: державних фіксованих цін (тарифів);

граничних рівнів цін (тарифів) або граничних відхилень від державних фіксованих

цін і тарифів. При цьому, перелік продукції, товарів і послуг, державні

фіксовані та регульовані ціни і тарифи на які затверджуються відповідними

органами державного управління, в силу ст.4 Закону, визначається Кабінетом

Міністрів України, Згідно з положеннями ч.1 ст.19 Конституції України правовий

порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути

примушений робити те, що не передбачено законодавством. З викладеного

вбачається, що суди дійшли правомірного висновку про те, що запропонована

позивачем за зустрічним позовом редакція договору в цій частині є такою, що не

суперечить чинному законодавству.

Наведеним

спростовуються доводи, викладені в касаційній скарзі щодо неправильного

застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального

права.

Відповідно

до п.1 ст.1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами

розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або

постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення, якщо

визнає, що рішення або постанова господарського суду прийняті з дотриманням

вимог матеріального та процесуального права.

З

матеріалів справи вбачається що суд апеляційної інстанції в порядку ст.ст.43,

47, 43, 101 ГПК України у їх сукупності, дослідив подані сторонами в

обґрунтування своїх вимог і заперечень докази.

Доводи,

викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків суду апеляційної

інстанції.

За

вказаних обставин суди попередніх інстанцій дійшли вичерпних юридичних

висновків щодо встановлених обставин справи і правильно застосували до спірних

правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права, а відтак

постанова суду апеляційної інстанції є законною і обґрунтованою, а тому підстав

для її скасування немає.

Керуючись

ст.ст. 1115, 1117, 1119 п. 1, 11111

Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

-

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну

скаргу Фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову

Харківського апеляційного господарського суду від 06.11.2007р. у справі

№47/196-07 Господарського суду Харківської області -без змін.

Головуючий

суддя                                                                

Г.А. Кравчук

С

у д д і                                                                                    

Г.М. Мачульський

        В.І. Шаргало