Постанова

від 22.08.2022 по справі 127/54/22

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 127/54/22

Провадження № 22-ц/801/1231/2022

Категорія: 77

Головуючий у суді 1-ї інстанції Бойко В. М.

Доповідач:Ковальчук О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 серпня 2022 рокуСправа № 127/54/22м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Ковальчука О. В.,

суддів: Сала Т. Б., Шемети Т. М.,

за участю секретаря Луцишина О. П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Підприємства об`єднання громадян «Вінницьке учбово-виробниче підприємство Українського товариства сліпих» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди,

за апеляційною скаргою Підприємства об`єднання громадян «Вінницьке учбово-виробниче підприємство Українського товариства сліпих», поданою його представником адвокатом Полярушем Анатолієм Васильовичем, на рішення Вінницького міського суду Вінницької області, ухвалене у цій справі 24травня 2022рокув м. Вінниця суддею цього суду ОСОБА_2 , дата складення повного тексту 29 травня 2022 року,

В С Т А Н О В И В:

В січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Підприємства об`єднання громадян «Вінницьке учбово-виробниче підприємство Українського товариства сліпих» (далі ПОГ «Вінницьке УВП УТОС») про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди, мотивуючи його тим, що з 02 вересня 2015 року позивач працював на посаді пресувальника виробів із пластмаси, укладка деталей та виробів в термопласти у ПОГ «Вінницьке УВП УТОС».

06 грудня 2021 року відповідно до наказу № 151-к його було звільнено з «Вінницького УВП УТОС» без вказування посади на підставі п 1. ст. 40 КЗпП України. З цим наказом позивача було ознайомлено 07 грудня 2021 року.

На думку позивача, його звільнення незаконне, оскільки фактично підставою для його звільнення стала не зміна в організації виробництва і праці, складний стан виробництва та неможливість реалізації готової продукції, а те, що зміни в організації виробництва і праці на ПОГ Вінницькому УВП УТОС носять штучний характер. Насправді дійсним приводом для проведення скорочення стали звернення окремих працівників, зокрема і позивача, до правоохоронних органів щодо порушень трудового законодавства директором.

Також позивач вважає, що він має не менш високу кваліфікацію і продуктивність праці, ніж інші пресувальники, які залишилися працювати. Зазначає, що він має значний стаж роботи на УВП, неодноразово йому доручались складні види робіт, які не могли виконати інші пресувальники. Крім того, він є активним учасником волонтерського руху підтримки української армії, за що неодноразово був відзначений державними відзнаками

Крім того, на думку позивача, відповідачем порушено процедуру звільнення, оскільки його не ознайомлено з документами та рішеннями, що передували наказу про звільнення, у наказі про звільнення не вказано посаду на якій він перебував, відповідач не запропонував інші наявні вакансії, які існують на цьому підприємстві.

Такими протиправними діями відповідача позивачу завдано моральних страждань, які полягають у тому, що він втратив душевний спокій, постійно перебуває у роздратованому стані. За таких обставин позивач вважає, що відповідачем нанесено моральну шкоду його здоров`ю та психологічному стану у розмірі 30000,00 грн., яку просить також стягнути з відповідача.

Пославшись на викладене, позивач просив: скасувати наказ ПОГ «Вінницького УВП УТОС» № 151-к від 06 грудня 2021 року про звільнення ОСОБА_1 ; поновити позивача на посаді пресувальника виробів з пластмаси, укладка деталей та виробів в термопласта на ПОГ «Вінницьке УВП УТОС»; стягнути з ПОГ «Вінницьке УВП УТОС» на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу та 30000 грн в якості відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Вінницького міськогосуду Вінницькоїобластівід 24 травня 2022 року позовні вимоги задоволено. Скасовано Наказ ПОГ «Вінницьке УВП УТОС» №151-к від 06 грудня 2021 року про звільнення ОСОБА_1 . Поновлено ОСОБА_1 на посаді пресувальника виробів з пластмаси, укладка деталей та виробів в термопласти на ПОГ «Вінницьке УВП УТОС». Стягнуто з ПОГ «Вінницьке УВП УТОС» на користь ОСОБА_1 середній заробітокза часвимушеного прогулуза періодз 06грудня 2021року до24травня 2022року урозмірі 38008,62грн.Рішення судув частиніпоновлення ОСОБА_1 на роботіна підставіп.4ч.1ст.430ЦПК Українидопущено донегайного виконання.Стягнуто з ПОë³нницьке УВПУТОС»на користь ОСОБА_1 в якості відшкодування моральної шкоди грошові кошти у розмірі 30000 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Не погодившись з ухваленим рішенням ПОГ «Вінницьке УВП УТОС»,посилаючись на невірне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, в апеляційній скарзі просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог в повному обсязі.

Від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому він просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін як законне та обґрунтоване.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Однак, рішення суду цим вимогам не відповідає, тому апеляційний суд відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, перевіривши його законність і обґрунтованість у межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з таких підстав.

Згідно з частиною 1 статті 42, статтею 48, частинами 1, 3 статті 58, частинами 1, 4 статті 62, частиною 7 статті 128 ЦПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може бути участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Юридична особа бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

Повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені, зокрема, довіреністю фізичної або юридичної особи. Довіреність від імені юридичної особи видається за підписом (електронним цифровим підписом) посадової особи, уповноваженої на це законом, установчими документами.

Судова повістка юридичним особам та фізичним особам підприємцям надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань.

В порушення зазначених процесуальних норм суд першої інстанції розглянув справу у відсутність представника відповідача ПОГ «Вінницьке УВП УТОС», оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які відомості про належне його повідомлення про дату, час та місце розгляду справи.

Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 376 ЦПК України таке порушення норм процесуального права як розгляд справи судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Відтак, враховуючи ту обставину, що відповідач серед іншого обґрунтовує свою апеляційну скаргу також такою підставою як розгляд справи судом за відсутності його представника, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з постановленням апеляційним судом нового рішення по суті позовних вимог.

Вирішуючи ж позовні вимоги позивача суд апеляційної інстанції дійшов такого висновку.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Положеннями ст. ст. 12, 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановлена перша група інвалідності по зору з дитинства, безстроково, що підтверджується Довідкою до акту огляду МСЕК Серії 12 ААА №046618 від 06 травня 2015 року (т. 1 а. с. 8).

02 вересня 2015 року ОСОБА_1 був прийнятий на роботу до ПОГ «Вінницьке УВП УТОС» пресувальником виробів із пластмаси, укладка деталей і виробів в термопласти, що підтверджується трудовою книжкою Серіі НОМЕР_1 (т. 1 а. с. 9).

Відповідно до штатного розпису професій ПОГ «Вінницьке УВП УТОС» від 10 липня 2021 року Цех №2, це цех по виготовленню кип`ятильників та електроплитки. Для посади пресувальник виробів з пластмаси передбачено 5 штатних одиниць (т. 1 а. с. 71-72).

Протоколом №1 від 27 вересня 2021 року на засіданні адміністрації ПОГ «Вінницьке УВП УТОС» про фінансово-господарський стан підприємства затверджено, що з метою врегулювання фінансово-господарського стану ПОГ «Вінницьке УВП УТОС» за підсумками 3-го кварталу 2021 року начальникам цехів, підрозділів та відділів здійснити аналіз можливої оптимізації виробництва та за необхідності як крайній захід запропонувати перелік посад і робочих місць за спеціальностями, які можуть бути скороченні на підприємстві, з можливим в послідуючому скорочення чисельності та штату працівників підприємства з урахуванням норм чинного законодавства України (т. 1 а. с. 75-77).

Наказом №45 від 27 вересня 2021 року «Про внесення змін до штатного розпису у зв`язку із скороченням посад, робочих місць за спеціальністю на процесах та створення комісії з визначення працівників, які мають переважне право на залишення на роботі працівників стосовно яких встановлено обмеження на звільнення, а також працівників, які можуть бути звільнені за умовами погодження вказаного питання з комітетом трудового колективу та з виробничою первинною організацію підприємства» виведено з 01 грудня 2021 року зі штатного розпису шляхом скорочення наступні посади, робочі місця, зокрема, за спеціальністю по Цеху №2 - «пресувальник виробів з пластмаси» (т. 1 а. с. 69-70).

Поданням від 28 вересня 2021 року внесено на розгляд розширеного засідання комітету трудового колективу, правління виробничої первинної організації та адміністрації ПОГ «Вінницьке УВП УТОС» питання виключення з 01 грудня 2021 року зі штатного розпису шляхом скорочення посад з попередженням про наступне вивільнення у зв`язку зі скороченням працівників підприємства, зокрема, по цеху №2 ОСОБА_1 за штатним розписом «пресувальник виробів» - 1 штатна одиниця (т. 1 а. с. 64-65).

Наказом №124 від 30 вересня 2021 року ОСОБА_1 було ознайомлено про заплановане скорочення чисельності та штату працівників, попередження працівників про звільнення із скороченням штату та внесення змін до штатного розпису підприємства у зв`язку з скорочення. ОСОБА_1 зазначив що він з наказом не згідний, залишає за собою право оскаржити в суді даний наказ (а. с. 78-80).

Наказом №151-к від 06 грудня 2021 року ОСОБА_1 звільнено з роботи за п.1 ст.40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату працівників ПОГ «Вінницьке УВП УТС». Надано компенсацію за 44 календарних дні невикористаної відпустки та виплачено вихідну допомогу в розмірі двох середньомісячних зарплат (т. 1 а. с. 7).

Відповідно до штатного розпису професій ПОГ «Вінницьке УВП УТОС» від 08 грудня 2021 року для посади пресувальник виробів з пластмаси було передбачено 4 штатних одиниць (т. 1 а. с.73-74).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що зміни в організації виробництва і праці та скорочення штату працівників не зумовлено спадом виробництва, а запроваджені з метою проведення заходів направлених на зменшення витрат та підвищення рівня організації роботи, що і обумовило скорочення чисельності штату працівників. Зважаючи викладене та на те, що відповідачем не було надано штатного розпису посад станом на 01 грудня 2021 року із відмітками наповненості штату суд дійшов висновку про те, що відповідачем при звільненні позивача порушено ч. 2 ст. 40, ч. 3 ст. 492 КЗпП України, оскільки не дотримано (проігноровано) встановлені вказаними нормами гарантії захисту від незаконного звільнення, чим порушено право ОСОБА_1 на працю, як найманого працівника, а тому наявні підстави для скасування наказу і поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку. Також суд задовольнив вимоги позову про стягнення моральної шкоди оскільки погодився із завданням такої шкоди звільненням позивача та дійшов висновку, що заявлений розмір моральної шкоди в 30000 грн буде достатнім для компенсування тих душевних страждань, які було пережито позивачем.

Однак, апеляційний суд частково не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, зважаючи на наступне.

Відповідно до положень статті 9 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1982 року № 158 «Про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця» тягар доведення наявності законної підстави для звільнення лежить на роботодавцеві.

Згідно із статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 51КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації (частини перша, третя статті 492КЗпП України).

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Відповідно до частини першої статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника. Реалізація зазначеного обов`язку повинна відбуватися з урахуванням принципу рівності трудових прав громадян і не може бути обумовлена виключно розсудом роботодавця.

З вказаних вище письмових доказів вбачається, що у відповідача дійсно мало місце скорочення чисельності і штату працівників. Наказом №124 від 30 вересня 2021 року ОСОБА_1 повідомлено про наступне звільнення, наказом №151-к від 06 грудня 2021 року, тобто через два місяця з дня ознайомлення з наказом про скорочення чисельності і штату працівників, ОСОБА_1 звільнено із займаної посади.

Позиція відповідача як у суді першої, так і у суді апеляційної інстанції щодо працевлаштування позивача на іншій посаді на цьому ж підприємстві зводиться до твердження про те, що решта посад, на які позивач міг би претендувати не були йому запропоновані у зв`язку з його неналежним станом здоров`я.

Разом з тим, на думку апеляційного суду роботодавець порушив процедуру звільнення не запропонувавши позивачу інших вакантних посад, зважаючи на таке.

Згідно з частиною першоюстатті 42 КЗпП Українипри скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Відповідно до частин другої та третьоїстатті 42 КЗпП Українипри рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців;2) особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинністьЗакону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п`яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.

Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

Тобто частина друга та третястатті 42 КЗпП Українивизначають обставини, які мають враховуватися в разі вирішення питання про залишення на роботі працівника при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації.

З аналізу наведених норм чинного законодавства вбачається, що визначальним критерієм для визначення наявності переважного права на залишення на роботі при скороченні чисельності штату працівників у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці є саме рівень кваліфікації працівника та продуктивність праці. Тому при вирішенні питання про звільнення працівника роботодавець зобов`язаний перевірити наявність у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці.І лише, якщо кваліфікації та продуктивність праці працівників є рівноцінними, то перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені у частині другійстатті 42 КЗпП України.

Для такої перевірки повинні досліджуватися документи та інші відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів (класів, категорій, рангів), про підвищення кваліфікації, про навчання без відриву від виробництва, про винаходи і раціоналізаторські пропозиції, авторами яких є відповідні працівники, про тимчасове виконання обов`язків більш кваліфікованих працівників, про досвід трудової діяльності, про виконання норм виробітку (продуктивність праці), про розширення зони обслуговування, про збільшення обсягу виконуваної роботи, про суміщення професій тощо.

Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в кінцевому підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників. При відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині другійстатті 42 КЗпП України.

Для виявлення працівників, які мають це право, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню.

Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Судувід 22 вересня 2020 року у справі № 161/7196/19 (провадження № 61-4375св20), від 12 травня 2021 року в справі № 561/1030/19 (провадження № 61-8403св20), від 26 січня 2022 року в справі № 671/875/20 (провадження № 61-2163св21).

У постанові Верховного Суду від 09 червня 2021 року в справі № 333/4222/19 (провадження № 61-2971св21) зазначено, що «за змістомстатті 42 КЗпП Україниколо працівників, серед яких визначаються особи, які мають переважне право на залишення на роботі, та які не мають такого права, стосується всіх працівників, які займають таку ж посаду. При визначенні працівників із більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці, використовуються ознаки, які в сукупності характеризують виробничу діяльність працівників: наявність певної освіти, стаж і досвід роботи, ставлення до роботи, якість виконуваної роботи тощо. Кваліфікаційний рівень робіт, що виконуються, визначається залежно від вимог до освіти, професійного навчання та практичного досвіду працівників, здатних виконувати відповідні завдання та обов`язки. Для висновку про наявність переваги при залишенні на роботі працівника перш за все повинно бути з`ясовано, чи є рівними кваліфікація та продуктивність праці вивільненого працівника порівняно із залишеним на роботі, за яким роботодавцем визнане переважне право. Для виявлення працівників, які мають це право, роботодавець повинен провести порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню. У випадку, коли роботодавцем при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці звільнено працівника з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці, суд може констатувати порушення положеньстатті 42 КЗпП Україниі, як наслідок, незаконність звільнення».

З матеріалів справи вбачається, що ПОГ «Вінницьке УВП УТС» проведено аналіз продуктивності та кваліфікації праці працівників та складено порівнювальну таблицю по виявленню осіб, які мають переважне право залишитися на роботі (а. с. 85-86). Однак, даних про те коли і як додаток до якого протоколу її складено, вона не містить, текст її частково не читабельний, учасники справи не надали суду цю таблицю належної якості. Сама ця таблиця не містить необхідних відомостей, а тому свідчити, що відповідач не порушив переважне право на залишення на роботі позивача не може.

Відповідач не заперечує ту обставину, що з моменту попередження ОСОБА_1 про наступне звільнення і до дня звільнення ним не пропонувались позивачу інші посади на підприємстві. Представники відповідача пояснювали це тим, що у вказаний період на цьому підприємстві були відсутні інші посади, які позивач міг би обіймати за станом його здоров`я, натомість належних та допустимих доказів, які підтверджували б цю обставину, відповідачем суду не надано.

Приписами частини першої статті 172 КЗпП України визначено, що у випадках, передбачених законодавством, на власника або уповноважений ним орган покладається обов`язок організувати навчання, перекваліфікацію і працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до медичних рекомендацій, встановити на їх прохання неповний робочий день або неповний робочий тиждень та створити пільгові умови праці.

Згідно з частиною третьою статті 17 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» відмова в укладенні трудового договору або в просуванні по службі, звільнення за ініціативою адміністрації, переведення особи з інвалідністю на іншу роботу без її згоди з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його здоров`я перешкоджає виконанню професійних обов`язків, загрожує здоров`ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров`я осіб з інвалідністю.

Відповідно до пункту 1 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінетом Міністрів України від 03 грудня 2009 року № 1317, це Положення визначає процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації.

Пунктом 24 цього Положення про медико-соціальну експертизу закріплено, що комісія видає особі, яку визнано особою з інвалідністю або стосовно якої встановлено факт втрати професійної працездатності, довідку та індивідуальну програму реабілітації і надсилає у триденний строк виписку з акта огляду комісії органові, в якому особа з інвалідністю перебуває на обліку як отримувач пенсії чи державної соціальної допомоги (щомісячного довічного грошового утримання), що призначається замість пенсії, та разом з індивідуальною програмою реабілітації - органові, що здійснює загальнообов`язкове державне соціальне страхування, виписку з акта огляду комісії про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у наданні додаткових видів допомоги.

Копія індивідуальної програми реабілітації надсилається також лікувально-профілактичному закладові і органові праці та соціального захисту населення за місцем проживання особи з інвалідністю. За місцем роботи зазначених осіб надсилається повідомлення щодо групи інвалідності та її причини, а у разі встановлення ступеня втрати професійної працездатності - витяг з акта огляду комісії про результати визначення ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у додаткових видах допомоги.

Отже, індивідуальна програма реабілітації видається медико-соціальною експертною комісією саме особі з інвалідністю.

Статтею 5 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» передбачено, що порядок та умови визначення потреб у зв`язку з інвалідністю встановлюються на підставі висновку медико-соціальної експертизи та з врахуванням здібностей до професійної і побутової діяльності особи з інвалідністю. Види і обсяги необхідного соціального захисту особи з інвалідністю надаються у вигляді індивідуальної програми медичної, соціально-трудової реабілітації і адаптації. Індивідуальна програма реабілітації є обов`язковою для виконання державними органами, підприємствами (об`єднаннями), установами і організаціями.

Стаття 17 цього Закону передбачає, що з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Основні засади створення правових, соціально-економічних, організаційних умов для усунення або компенсації наслідків, спричинених стійким порушенням здоров`я, функціонування системи підтримання особами з інвалідністю фізичного, психічного, соціального благополуччя сприяння їм у досягненні соціальної та матеріальної незалежності визначені в Законі України від 06 жовтня 2005 року № 2961-IV «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» індивідуальна програма реабілітації - комплекс оптимальних видів, форм, обсягів, термінів реабілітаційних заходів з визначенням порядку і місця їх проведення, спрямованих на відновлення та компенсацію порушених або втрачених функцій організму і здібностей конкретної особи до виконання видів діяльності, визначених у рекомендаціях медико-соціальної експертної комісії.

Згідно з частиною третьою статті 23 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» індивідуальна програма реабілітації особи з інвалідністю є обов`язковою для виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, реабілітаційними установами, підприємствами, установами, організаціями, в яких працює або перебуває особа з інвалідністю, дитина з інвалідністю, незалежно від їх відомчої підпорядкованості, типу і форми власності.

Отже, рішення про неможливість виконувати певні види робіт через наявність хвороб чи інвалідності повинна вирішувати саме медико-соціальна експертна комісія, а не роботодавець, який в свою чергу повинен запропонувати особі, яка підпадає під скорочення вакантні посади, які б відповідали його освітньому та кваліфікаційному рівню, а тому посилання ПОГ «Вінницьке УВП УТОС» на те, що ОСОБА_1 не може виконувати той чи інший вид праці або займати іншу посаду за станом здоров`я безпідставне.

Апеляційний суд не приймає до уваги Акти №5, 6 від 26 липня 2022 року та 01 серпня 2022 року про відмову працівника від запропонованого переводу на вакантну посаду Набивальник трубчатих електронагрівачів цех №2 (кип`ятильники) ПОГ «Вінницьке УВП УТОС», згідно з якими ОСОБА_1 двічі відмовився від зайняття вказаної посади (а. с. 192, 193), оскільки вони не стосуються обставин справи через те, що в них вказано про події, що відбулись вже після звільнення ОСОБА_1 та ухвалення рішення судом першої інстанції. Крім того вони подані з порушенням вимог ч.2 ст. 256 та ч. 3 ст. 367 ЦПК України щодо порядку подання доказів до суду апеляційної інстанції.

Зважаючи на викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що роботодавець не довів належними та допустимими доказами законності звільнення позивача, який в свою чергу довів порушення норм трудового законодавства відповідачем при його звільненні.

Вказане узгоджується із правовою позицією Верховного Суду висловленій у постанові від 03 травня 2022 року у справі № 404/6178/20.

Отже,у апеляційногосуду наявніпідстави дляскасування наказупро звільненняпозивача тапоновлення йогона роботі.

Відповідно до частин першої, другої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі, орган який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більш як за один рік.

Зроблений позивачем розрахунок розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу (т. 1 а. с. 101) відповідачем не оспорюється, а тому його правильність апеляційним судом не перевіряється.

Разом з тим, апеляційний суд вважає, що його слід рахувати не з 06 грудня 2021 року, а з 07 грудня 2021 року, оскільки 06 грудня 2021 року є днем звільнення, тобто останнім робочим днем позивача, за який з ним проведено розрахунок, що не оспорювалось сторонами.

Оскільки кількість днів вимушеного прогулу не змінюється, то відповідач зобов`язаний виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 07 грудня 2021 року по 25 травня 2022 року у розмірі 38 008,62 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди апеляційний суд вважає, що їх слід задовольнити частково з огляду на наступне.

Вимоги частин 2 та 3статті 23 ЦК Українипередбачають, що моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третястатті 23 ЦК України).

Стаття 237-1 КЗпП України передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до роз`яснень, наведених у пункті 9Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнавпозивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

У п. 13 цієї постанови роз`яснено, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.

Беручи до уваги доводи позивача про те, що протиправними діями відповідача при його звільненні з роботи йому завдано моральних страждань, зокрема те, що позивач після звільнення став хвилюватись, переживати з приводу втрати роботи, враховуючи вимоги щодо розумності і справедливості, характер порушення прав позивача, глибини його душевних страждань та їх тривалість, апеляційний суд вважає, що достатнім розміром для моральної шкоди, яку слід стягнути з відповідача, буде 3000 грн.

Також апеляційний суд вважає, що слід задовольнити вимоги позову про стягнення витрат на правничу допомогу, виходячи з наступного.

За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За приписами ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

У пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц вказано, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу представником позивача подано до суду наступні документи: ордер на надання правової допомоги від 07 лютого 2022 року; акт приймання-передачі наданий юридичних послуг на суму 3000,00 грн., та квитанцію до прибуткового касового ордеру №10 на суму 3000,00 грн.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

А тому, оскільки відповідачем не було подано клопотання про зменшення судових витрат, апеляційний суд позбавлений можливості зменшувати заявлений представником позивача розмір понесених витрат на правову допомогу.

З урахуванням наведеного та встановлених у справі обставин, зокрема домовленості сторін про сплату гонорару за надання правничої допомоги в розмірі 3 000 грн, складовою частиною якого є гонорар, надавши оцінку співмірності суми витрат зі складністю справи, відповідності цієї суми критеріям реальності, розумності розміру витрат, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з ПОГ «ВінницькеУВП УТОС» на користь ОСОБА_1 3000 грн судових витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги адвокатом в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З урахуванням наведеного апеляційний суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції в законній силі залишатись не може та відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно дочастин 1та 2цієї жстатті,судовий збірпокладається насторони пропорційнорозміру задоволенихпозовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі відмови в позові покладаються на позивача.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки, відповідно до п.9 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір»позивач звільнений від сплати судового збору за подання позову у цій справі, то відповідно до ст. 141 ЦПК України їх слід стягнути з відповідача на користь держави.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст.141, 367,374,376,382 - 384,389 ЦПК України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргуПідприємства об`єднання громадян «Вінницьке учбово-виробниче підприємство Українського товариства сліпих», подану його представником адвокатом Полярушем Анатолієм Васильовичем, задовольнити частково.

Рішення Вінницького міськогосуду Вінницькоїобластівід 24травня 2022рокускасувати.

Ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково.

Скасувати наказ Підприємства об`єднання громадян «Вінницьке учбово-виробниче підприємство Українського товариства сліпих» № 151-к від 06 грудня 2021 року про звільнення ОСОБА_1 .

Поновити ОСОБА_1 на посаді пресувальника виробів з пластмаси, укладка деталей та виробів в термопласта на Підприємства об`єднання громадян «Вінницьке учбово-виробниче підприємство Українського товариства сліпих».

Стягнути з Підприємства об`єднання громадян «Вінницьке учбово-виробниче підприємство Українського товариства сліпих» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 07 грудня 2021 року по 25 травня 2022 року у розмірі 38 008 (тридцять вісім тисяч вісім) гривень 62 копійки.

Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі на підставі п. 4 ч. 1 ст. 430 ЦПК України допустити до негайного виконання.

Стягнути з Підприємства об`єднання громадян «Вінницьке учбово-виробниче підприємство Українського товариства сліпих» на користь ОСОБА_1 3000 грн в якості відшкодування моральної шкоди.

Стягнути з Підприємства об`єднання громадян «Вінницьке учбово-виробниче підприємство Українського товариства сліпих» на користь ОСОБА_1 3000 (три тисячі) гривень понесених витрат на правову допомогу.

Стягнути з Підприємства об`єднання громадян «Вінницьке учбово-виробниче підприємство Українського товариства сліпих» на користь держави 3 969 (три тисячі дев`ятсот шістдесят дев`ять) гривень 60 копійок судового збору.

Судові витрати за подання апеляційної скарги залишити за відповідачем.

Постанова набирає законної сили із дня її прийняття.

Касаційна скарга на постанову може бути подана до Верховного Суду протягом тридцяти днів із дня складання повного тексту постанови.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Підприємство об`єднання громадян «Вінницьке учбово-виробниче підприємство Українського товариства сліпих», код ЄДРПОУ 03967493, адреса: м.Вінниця, вул.600-річчя, 9.

Головуючий О. В. Ковальчук

Судді : Т. Б. Сало

Т. М. Шемета